Постанова від 22 липня 2026 р. у справі №175/3692/26 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 33/803/1953/26 Справа № 175/3692/26 Суддя у 1-й інстанції - Качаленко Є.В. Суддя у 2-й інстанції - Свіягіна І. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 липня 2026 року м. Кривий Ріг

Суддя судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду Свіягіна І.М.,

при секретарі судового засідання Примак Н.М.,

за участю захисника адвоката Хараїм О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу захисника адвоката Хараїм О.В., діючої в інтересах ОСОБА_1 , який притягається до адміністративної відповідальності, на постанову Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 09 червня 2026року, якою

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, який не працює, місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ,

визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000,00 гривень (сімнадцять тисяч гривень 00 копійок), з позбавленням права керування транспортними засобами строком на один рік, стягнуто судовий збір,

в с т а н о в и л а :

постановою Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 09 червня 2026 року ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 18 січня 2026 року о 08 годині 42 хвилини на вул. Дмитрівській, 30, у с. Дмитрівці Краматорської міської громади керував транспортним засобом Mitsubishi Outlander, д.н.з. НОМЕР_2 , з ознаками алкогольного сп`яніння, а саме: різким запахом алкоголю з порожнини рота, тремтінням пальців рук, та від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан сп`яніння відмовився, відповідальність за що передбачена ч. 1 ст. 130 КУпАП.

На зазначену постанову захисник адвокат Хараїм О.В., яка діє в інтересах ОСОБА_1 , який притягається до адміністративної відповідальності, подала апеляційну скаргу, в якій просить постанову суду скасувати, а провадження у справі закрити за відсутністю події та складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.

На обґрунтування своїх вимог вказує, що матеріали справи не містять передбачених законом підстав для зупинки транспортного засобу ОСОБА_1 , при цьому сам собою огляд водія на стан сп`яніння не може бути підставою для зупинки транспортного засобу. Дія воєнного стану не дає права поліцейським зупиняти автомобілі без законної на те підстави.

Звертає увагу, що факт зупинки транспортного засобу не зафіксований поліцейськими, підстав для зупинки не було, а тому вимога працівника поліції щодо необхідності проходження огляду на стан сп`яніння була безпідставною, що виключає можливість притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Наголошує, що в період часу з 08 години 42 хвилин до 08 години 52 хвилин поліцейський знімає нагрудну камеру, кладе її на автомобіль та відходить від неї. У кадрі залишається ОСОБА_1 із двома поліцейськими, при цьому їхньої розмови не чути. Однак у цей час поліцейські запитали, чи бажає він пройти огляд за допомогою приладу «Drager», на що ОСОБА_1 погодився. У зв`язку з відсутністю у поліцейських приладу вони почали здійснювати психологічний тиск на ОСОБА_1 з метою схилити його до відмови від проходження огляду шляхом вимагання у нього грошових коштів та погроз евакуювати автомобіль. Характер спілкування ОСОБА_1 зі співробітниками поліції після позначки часу 08 годин 52 хвилини вказує на те, що щодо нього здійснено відповідний психологічний та фізичний вплив.

Зауважує, що поліцейський звертається до водія не у формі вимоги щодо проходження огляду на стан сп`яніння, а у формі запитання, що не передбачено КУпАП та Інструкцією № 1452/735. Такі дії поліцейського не відповідають вимогам п. 2.5 ПДР України та вводять водія в оману.

Стверджує, що вищенаведені обставини свідчать про провокацію з боку працівників поліції. Невиконання судом свого обов`язку щодо з`ясування того, чи мала місце провокація, не відповідає вимогам ЄСПЛ.

Вказує, що посилання суду на відсутність звернень щодо ініціювання службової перевірки із цих підстав суперечить положенням ст. 251 КУпАП та презумпції невинуватості. При цьому в судовому засіданні взагалі не з`ясовано питання щодо оскарження захисником дій працівників поліції. Водночас захисник звернулася з відповідною скаргою до батальйону патрульної поліції 02 лютого 2026 року та 15 червня 2026 року.

Зазначає, що суд першої інстанції не викликав працівників поліції з метою з`ясування обставин провокації.

Наголошує, що поліцейські здійснювали технічну фіксацію з порушенням вимог наказу МВС України № 1395 від 07 листопада 2015 року та ст. 40 Закону України «Про Національну поліцію», оскільки в матеріалах справи наявні відеозаписи, на яких лише частково зафіксовано оформлення адміністративного матеріалу, а протягом значного проміжку часу поліцейський знімав із форменого одягу відеокамеру. Відеозапис поліцейських із наведених підстав є неналежним та недопустимим доказом.

Вказує, що в разі відмови водія проходити огляд на місці зупинки транспортного засобу він направляється до закладу охорони здоров`я, а тому складається направлення встановленої форми. Водночас матеріали справи не містять відомостей про те, що ОСОБА_1 був ознайомлений із таким направленням.

Зауважує, що рапорт поліцейських не може бути визнаний належним та допустимим доказом, оскільки такий документ належить до внутрішніх документів МВС.

Зазначає, що на порушення вимог ч. 7 ст. 266 та ст. 265-2 КУпАП матеріали справи не містять підтвердження того, що водія ОСОБА_1 відсторонено від керування транспортним засобом, що свідчить про формальне складання протоколу.

ОСОБА_1 у судове засідання апеляційної інстанції не прибув, хоча був належним чином повідомлений про день, час і місце апеляційного розгляду цієї справи.

Відповідно до вимог ч. 4 ст. 294 КУпАП апеляційний перегляд здійснюється суддею апеляційного суду протягом двадцяти днів із дня надходження справи до суду.

До того ж відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право особи на справедливий і публічний розгляд своєї справи впродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватися від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати передбачених процесуальним законом заходів для скорочення періоду судового провадження (п. 35 рішення ЄСПЛ від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії»). Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається насамперед на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється залежно від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін і предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перешкодам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 зазначеної Конвенції (§ 66–69 рішення Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі «Смірнова проти України»).

Частиною 6 ст. 294 КУпАП встановлено, що неявка в судове засідання особи, яка подала скаргу, інших осіб, які беруть участь у провадженні у справі про адміністративне правопорушення, не перешкоджає розгляду справи.

За таких обставин, керуючись ст. 268 КУпАП, суд апеляційної інстанції вважає можливим розглянути цю справу за відсутності ОСОБА_1 на підставі доказів, що містяться в матеріалах справи, та за участю захисника адвоката Хараїм О.В.

Вивчивши, перевіривши та оцінивши матеріали адміністративної справи, обміркувавши наведені доводи захисту, викладені в апеляційній скарзі, заслухавши захисника адвоката Хараїм О.В., яка підтримала доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

За змістом ст. 245, 251, 252, 280 КУпАП завданням провадження у справах про адміністративні правопорушення є, зокрема, своєчасне, всебічне, повне й об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності із законом.

Доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку встановлюються наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винуватість цієї особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці фактичні дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, речовими доказами, а також іншими документами.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному й об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом та правосвідомістю.

Під час розгляду справи про адміністративне правопорушення необхідно з`ясовувати, чи було вчинено таке правопорушення, чи винна ця особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Також під час розгляду справ про адміністративні правопорушення необхідно з`ясовувати всі обставини, перелічені у ст. 247, 280 КУпАП, а зміст постанови судді має відповідати вимогам, передбаченим ст. 283, 284 цього Кодексу. У ній, зокрема, потрібно наводити докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначати мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених ним доводів.

Відповідно до вимог ч. 1, 2 ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження у справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

Згідно з приписами ст. 8 КУпАП особа, яка вчинила адміністративне правопорушення, підлягає відповідальності на підставі закону.

Згідно з положеннями ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477-IV рішення ЄСПЛ є джерелом права в Україні.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та правових позицій, викладених у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Бендерський проти України» (заява № 22150/02, § 2), у якому відображено принцип здійснення правосуддя, судові рішення мають достатньою мірою висвітлювати мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від характеру рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи. Право може вважатися ефективним, лише якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином вивчені судом.

Ці вимоги закону під час розгляду суддею місцевого суду справи про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 належно виконані.

Як убачається з матеріалів справи про адміністративне правопорушення, ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, за керування транспортним засобом з ознаками алкогольного сп`яніння та відмову від проходження відповідного огляду.

Відповідно до п. 2.5 ПДР України водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Частиною 1 ст. 130 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за керування транспортними засобами особами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їхню увагу та швидкість реакції, а також за передачу керування транспортним засобом особі, яка перебуває у стані такого сп`яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само за відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Отже, доказуванню в цьому випадку підлягають факт керування транспортним засобом, наявність ознак сп`яніння та факт відмови водія від проходження огляду на вимогу поліцейського.

Судом першої інстанції встановлено, що факт вчинення адміністративного правопорушення та винуватість ОСОБА_1 у його вчиненні підтверджуються протоколом серії АБА № 090495 від 18 січня 2026 року; матеріалами відеофіксації порушення; направленням на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, від 18 січня 2026 року, відповідно до якого огляд не проводився, оскільки ОСОБА_1 відмовився від проходження огляду на стан сп`яніння; рапортом.

Зазначені докази перевірені судом апеляційної інстанції на предмет належності, допустимості та достатності. Їх сукупністю беззаперечно підтверджено наявність обов`язкових ознак інкримінованого ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, зокрема факт керування транспортним засобом, який не заперечується стороною захисту, та відмову від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння за наявності ознак такого сп`яніння.

Доводи захисника про провокацію до відмови ОСОБА_1 від проходження огляду на стан сп`яніння не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду.

Дослідивши відеозапис поліцейських, який є додатком до протоколу, апеляційний суд не вбачає у діях працівників поліції ознак провокації чи спонукання особи до вчинення адміністративного правопорушення. Так, частину технічного запису здійснено без аудіофіксації, однак наявна відеофіксація, з якої вбачається факт спілкування водія ОСОБА_1 із працівниками поліції. При цьому з огляду на реакцію водія не можна дійти висновку про наявність обурення, пригнічення або спротиву. Крім того, таке спілкування відбувалося до виявлення та повідомлення водієві про наявність ознак алкогольного сп`яніння і пропонування пройти огляд на стан сп`яніння, тобто до початку процедури проведення відповідного огляду.

Отже, на переконання апеляційного суду, такий характер фіксації працівниками поліції в цьому випадку не впливає на доведеність винуватості ОСОБА_1 в інкримінованому йому адміністративному правопорушенні.

При цьому, як зазначено захисником, нею подано скарги на дії працівників поліції, водночас результатів розгляду таких скарг апеляційному суду не надано. Крім того, на думку апеляційного суду, висновки службової перевірки за скаргами захисника не спростують наявності в діях ОСОБА_1 ознак інкримінованого адміністративного правопорушення, оскільки апеляційним судом не встановлено ознак провокації, а водій твердо, виважено, без вагань та зволікань відмовився від проходження огляду як на місці зупинки транспортного засобу, так і в закладі охорони здоров`я.

Відповідно до вимог ст. 266 КУпАП та п. 2.5 ПДР України водій зобов`язаний на вимогу поліцейського пройти огляд на стан сп`яніння. При цьому процедура передбачає можливість проведення огляду як на місці зупинки транспортного засобу, так і в закладі охорони здоров`я.

Висловлення вимоги у формі запитання не є порушенням порядку проведення огляду, оскільки кожен водій, який отримує посвідчення, підтверджує знання та зобов`язується дотримуватися Правил дорожнього руху, зокрема вимог щодо проходження медичного огляду на стан сп`яніння. Відповідальність за відмову від проходження огляду прямо передбачена ч. 1 ст. 130 КУпАП і є загальновідомою для будь-якої особи, яка має право керувати транспортними засобами.

А тому форма вимоги, висловленої інспектором поліції, є реалізацією передбачених законом гарантій, відповідає принципам законності та інформування особи про її процесуальні права, а тому не може розцінюватися як провокація.

Таким чином, апеляційний суд доходить висновку, що працівники поліції діяли в межах своїх повноважень та у спосіб, передбачений законом, а отже, жодних ознак провокації чи незаконного впливу на волевиявлення водія не встановлено.

Доводи захисника про те, що судом не допитано поліцейських щодо встановлення факту провокації, не можуть свідчити про неповноту судового розгляду, оскільки всі відомості, які могли повідомити працівники поліції, містяться в матеріалах справи та досліджені судом першої інстанції.

Апеляційний суд вважає відеозапис поліцейських належним та допустимим доказом, який беззаперечно підтверджує події, викладені у протоколі про адміністративне правопорушення. На відеозаписі логічно та послідовно зафіксовано весь перебіг подій, що стосуються саме адміністративного правопорушення, а підстав для сумніву в достовірності цього доказу в апеляційного суду не виникає.

Таку позицію щодо наявності провокації апеляційний суд сприймає як спосіб захисту з метою уникнення адміністративної відповідальності та, як наслідок, адміністративного стягнення.

На переконання апеляційного суду, матеріалами справи доведено факт добровільної та виваженої відмови водія ОСОБА_1 від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння, що є обов`язковою ознакою адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Апеляційний суд зауважує, що згідно з позицією Верховного Суду рапорт поліцейського є лише внутрішнім службовим документом, а не самостійним, незалежним та беззаперечним доказом винуватості особи у вчиненні адміністративного правопорушення. Рапорт не підтверджує факт порушення, якщо не підкріплений іншими доказами, зокрема відеозаписом або показаннями свідків, оскільки поліцейський є зацікавленою особою, як про це зазначає захисник в апеляційній скарзі.

Посилання захисника на те, що рапорт поліцейського не є самостійним доказом винуватості, є слушними та, навпаки, підтверджують наявність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, оскільки саме сукупністю досліджених доказів, зокрема й рапортом, поза розумним сумнівом доведено винуватість останнього.

Доводи захисника про те, що ОСОБА_1 не вручено відповідне направлення для проходження огляду на стан сп`яніння в закладі охорони здоров`я, на думку апеляційного суду, не впливають на доведеність його винуватості. Так, із поведінки ОСОБА_1 та його твердих, однозначних відповідей убачається, що він не мав бажання проходити огляд на стан сп`яніння на місці зупинки транспортного засобу та їхати до закладу охорони здоров`я, а тому вручення йому направлення не могло вплинути на його волевиявлення. Крім того, огляд у закладі охорони здоров`я та складення висновку за результатами огляду проводяться у присутності поліцейського, отже, невручення направлення безпосередньо ОСОБА_1 не свідчить про порушення порядку проведення огляду та не спростовує факту його небажання проходити відповідний огляд, оскільки в разі згоди на проходження огляду ОСОБА_1 був би доставлений працівниками поліції до закладу охорони здоров`я.

Не можуть бути задоволені й посилання в апеляційній скарзі на безпідставність зупинки транспортного засобу з огляду на таке.

Відповідно до ч. 4 ст. 8 Закону України «Про Національну поліцію» під час дії воєнного стану поліція діє згідно із призначенням та специфікою діяльності з урахуванням тих обмежень прав і свобод громадян, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, що визначаються відповідно до Конституції України та Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

24 лютого 2022 року у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин, строк дії якого неодноразово продовжувався та який діяв на час зупинки транспортного засобу під керуванням ОСОБА_1 .

Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12 травня 2015 року № 389-VIII в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, передбачених указом Президента України про введення воєнного стану, такі заходи правового режиму воєнного стану, як перевірка в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, документів в осіб, а в разі потреби – проведення огляду речей, транспортних засобів, багажу та вантажів, службових приміщень і житла громадян, за винятком обмежень, установлених Конституцією України.

Відповідно до Порядку перевірки документів в осіб, огляду речей, транспортних засобів, багажу та вантажів, службових приміщень і житла громадян під час забезпечення заходів правового режиму воєнного стану, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2021 року № 1456, правовою основою перевірки документів в осіб, огляду речей, транспортних засобів, багажу та вантажів, службових приміщень і житла громадян є Конституція України, Кримінальний процесуальний кодекс України, Кодекс України про адміністративні правопорушення, закони України «Про основи національного спротиву», «Про правовий режим воєнного стану», «Про оборону України», «Про національну безпеку України», «Про Національну поліцію», «Про Військову службу правопорядку у Збройних Силах України», указ Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, затверджений Верховною Радою України, та інші нормативно-правові акти.

Отже, перевірка документів в осіб здійснюється після введення воєнного стану в межах території та у строки, зазначені в указі Президента України про введення воєнного стану.

На підставі викладеного апеляційний суд зауважує, що інспектор поліції діяв у межах наданих йому повноважень під час дії воєнного стану в країні, отже, зупинка транспортного засобу під керуванням ОСОБА_1 була законною та не спростовує наявності в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Апеляційний суд звертає увагу, що відеозаписом зафіксовано рух автомобіля, який зупинився, після чого на запитання поліцейського водій повідомив свої анкетні дані та напрямок руху. Під час спілкування з поліцейськими він не заперечував, що керував транспортним засобом, а тому посилання захисника на відсутність законних підстав для пропонування ОСОБА_1 пройти огляд на стан сп`яніння є неспроможними.

Відсутність фіксування відсторонення від керування транспортним засобом жодним чином не спростовує винуватості ОСОБА_1 в інкримінованому йому адміністративному правопорушенні, оскільки відсторонення від керування транспортним засобом є складовою процедури оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення, а не встановлення фактичних обставин.

Отже, дослідивши матеріали справи з урахуванням доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає їх належними та допустимими доказами, якими беззаперечно підтверджено наявність обов`язкових ознак інкримінованого ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, зокрема факт керування ним транспортним засобом з ознаками алкогольного сп`яніння та факт відмови від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння.

Протокол про адміністративне правопорушення відповідає вимогам ст. 256 КУпАП, а оформлення матеріалів справи про адміністративне правопорушення не містить істотних порушень, які давали б суду підстави для визнання доказів недопустимими або неналежними.

Апеляційний суд також враховує, що у своєму рішенні від 29 червня 2007 року у справі «О`Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» (O’Halloran and Francis v. the United Kingdom, заяви № 15809/02 та № 25624/02) ЄСПЛ наголосив, що «будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізував своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодилися нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі».

У процесі доказування винуватості доцільно керуватися принципом «поза розумним сумнівом», зміст якого сформульовано у п. 43 рішення Європейського суду з прав людини від 14 лютого 2008 року у справі «Кобець проти України» з посиланням на первісне визначення цього принципу у справі «Авшар проти Туреччини» (Avsar v. Turkey, п. 282). Стандарт доведення винуватості «поза розумним сумнівом» означає, що під час доведення винуватості особи не повинно залишатися жодного розумного сумніву в цьому, тоді як наявність такого сумніву у винуватості особи є підставою для її виправдання.

Інші доводи сторони захисту не вказують на порушення вимог закону, яке, своєю чергою, тягло б за собою визнання доказів недопустимими або вказувало б на відсутність у діях ОСОБА_1 складу інкримінованого адміністративного правопорушення.

На підставі викладеного апеляційним судом не встановлено порушень порядку проходження ОСОБА_1 огляду на стан сп`яніння відповідно до ст. 266 КУпАП та Інструкції «Про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції» від 11 листопада 2015 року.

Відповідно до положень ч. 7 ст. 294 КУпАП апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги. Будь-яких інших доводів щодо відсутності вини ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому адміністративного правопорушення апеляційному суду не наведено.

Отже, апеляційний суд не вбачає переконливих доводів, які вказували б на істотні порушення, що могли вплинути на правильність і обґрунтованість ухваленого у справі судового рішення, були б безумовною підставою для його скасування та спростовували б висновки суду про наявність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 130 КУпАП.

Таким чином, перевіривши доводи апеляційної скарги захисника адвоката Хараїм О.В., апеляційний суд доходить висновку, що постанову судом першої інстанції ухвалено з дотриманням вимог ст. 245, 251, 252, 280, 283 КУпАП, а тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

На підставі викладеного та керуючись ст. 294 КУпАП, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

апеляційну скаргу захисника адвоката Хараїм О.В., діючої в інтересах ОСОБА_1 , який притягається до адміністративної відповідальності, залишити без задоволення.

Постанову Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 09 червня 2026року, якою ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя Дніпровського

апеляційного суду Ірина СВІЯГІНА