Рішення від 22 липня 2026 р. у справі №211/6957/25 — Довгинцівський районний суд м. Кривого Рогу

ЄУН 211/6957/25

Номер провадження 2/211/824/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 липня 2026 року Довгинцівський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області

за головуванням судді Гонтар А.Л.

з участю секретаря судового засідання Блінової Д.Л.

представника позивача (в режимі відеоконференціі) Морозова В.Ю.

відповідача ОСОБА_1

розглянувши у приміщенні суду м. Кривого Рогу в загальному позовному провадженні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та про поділ майна, -

ВСТАНОВИВ:

18 червня 2025 року до Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу надійшла позовна заява ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та про поділ майна.

В обґрунтування позову зазначено, що сторони 04.08.2018 року зареєстрували шлюб. У шлюбі 09.01.2023 року за спільні кошти, сторони придбали квартиру за адресою АДРЕСА_1 . 13.03.2025 року сторони придбали автомобіль марки KIA модель OPTIMA 2011 року випуску державний номер НОМЕР_1 на ім`я відповідача ОСОБА_1 .

Позивач вважає, що квартира та автомобіль належать сторонам у рівних частках, а тому просить визнати за ним та ОСОБА_1 право власності по 1/2 частині квартири за кожним та припинити їх право спільної сумісної власністю на цю квартиру та автомобіль.

24 червня 2025 року позовну заяву залишено без руху для усунення недоліків.

07 липня 2025 року подано заяву про усунення недоліків.

21 липня 2025 року провадження по справі було відкрито та призначено підготовче засідання за правилами загального провадження на 11 серпня 2025 року.

25 серпня 2025 року відповідач подала відзив на позовну заяву, в якому зазначила таке.

Вони перебували з позивачем ОСОБА_2 у зареєстрованому шлюбі з 04 серпня 2018 року. 22 липня 2025 року розірвано шлюб.

У період шлюбу на її ім`я було придбано 09 січня 2023 року квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , однак зазначене нерухоме майно було придбано за її особисті кошти, які надавали батьки.

Аналогічне стосується придбаного транспортного засобу марки КІА модель ОР???? -2011 року випуску, зареєстрованого на її ім`я 13.03.2025, гроші на придбання якого було надано її батьками в односторонньому порядку.

Відповідач не вклав в придбання майна жодних коштів.

Зазначене підтверджують грошові перекази її батьків, а саме,

23.04.2021 було переказано 2 000,00 злотих та 6 000,00 злотих;

11.05.2021. було переказано 1400,00 злотих;

23.02.2023 було переказано 1205,66 злотих;

25.03.2023 було перказано 1,000,00 Євро та 2,195,92 злотих;

22.04.2023-було перказано 1000,00 Євро,

30.07.2023 було переказано 945,27 Євро;

11.01.2025 було переказано 2.000,00 Євро;

І це лише частина коштів, оскільки решта коштів- надана особисто їй батьками. Про ці обставини добре відомо позивачу, однак після того, як вона подала позов про розірвання шлюбу, із корисливих мотивів позивач вирішив присвоїти собі майже півмільйона гривень, хоча все нажите за час шлюбу нерухоме та рухоме майно було придбано виключно за кошти її батьків.

Стосовно відчуження належного їй транспортного засобу, то про намір продажу автівки позивачу було відомо та він висловив усну згоду на продаж рухомого майна, яким чином, вона повинна була відібрати письмову згоду позивача з огляду на той факт, що правовідносини купівлі-продажу рухомого майна оформлюються в територіальному сервісному центрі МВС України і законодавством не передбачена форма та порядок відібрання згоди іншого подружжя на продаж рухомого майна. Такий порядок передбачається в разі купівлі-продажу лише нерухомого майна, оскільки вказані відносини оформлюються в нотаріальному порядку.

Однак позивач ОСОБА_2 не звертався до суду із позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу транспортного засобу від 15 травня 2025 року з тієї підстави, що він укладений без його згоди, як іншого з подружжя.

Крім того, вона не погоджують із стягненням з неї вартості частки нерухомого майна, а саме, квартири по АДРЕСА_1 , оскільки законодавством не передбачено поділ майна таким чином, так, у разі відчуження рухомого майна без згоди іншого подружжя дійсно передбачено відшкодування вартості половини цього майна, однак спірна квартира не відчужена, вона в ній проживає і не має ні наміру, ні бажання сплачувати відповідачу надмірно заявлену суму. Вважає, що вимоги щодо стягнення з неї грошової компенсації задоволенню не підлягають. Також не погоджується із стягненням з неї судових витрат на правничу допомогу. Просить у задоволенні вимог ОСОБА_2 відмовити повністю.

01 вересня 2025 року представник відповідача надав суду відповідь на відзив, в якій зазначив, що просить задовольнити позовні вимоги повністю.

На підставі ухвали суду від 03 червня 2026 року закрито підготовче судове засідання та справу призначено до розгляду по суті на 23 липня 2026 року.

Позивач ОСОБА_2 у судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи його повідомлено належним чином.

Представник позивача ОСОБА_3 у судовому засіданні просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Відповідач у судове засідання з`явилась, просила відмовити у позовних вимогах з підстав, зазначених у відзові.

Суд, заслухавши представника позивача, відповідача, свідків, дослідивши докази по справі, висновує таке.

04 серпня 2018 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у Центрально-Міському районному у місті Кривому Розі відділі державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області зареєстровано шлюб, про що свідчить актовий запис №540.

09 січня 2023 року ОСОБА_1 придбала квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 39,5 кв.м, житловою 17,3 кв.м., що підтверджує договір купівлі-продажу, який посвідчив приватний нотаріус Криворізького районного нотаріального округу Дніпропетровської області.

До договору надана нотаріально посвідчена заява про те, що ОСОБА_2 надає згоду на купівлю зазначеної квартири.

Зазначені у договорі параметри та технічна характеристика квартири підтверджує довідка про оціночну вартість об`єкта нерухомості.

Згідно із звітом про оцінку майна від 02 липня 2025 року ринкова вартість однокімнатної квартири площею 39,5 кв.м. за адресою АДРЕСА_3 становить 675310 гривень.

Із зазначеною вартістю квартири відповідач погодилась.

11 березня 2025 року ОСОБА_1 придбала автомобіль марки КІА модель Optima.

Згідно із звітом про оцінку транспортного засобу від 02.07.2025 року ринкова вартість автомобіля становить 424050 грн.

Із зазначеною вартістю автомобіля відповідач погодилась.

Відповідно до вимог ч.3 ст.368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

У частині 2 ст.372 ЦК України встановлено, що у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

У статті 60 СК України встановлено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Частиною 1 ст.61 СК України встановлено, що об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Статтею 163 СК України встановлено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Частиною 1 ст.69 СК України встановлено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Суб`єктивне право на поділ майна, що перебуває на праві спільної сумісної власності подружжя, належить кожному з них незалежно від того, в який момент здійснюється поділ: під час шлюбу або після його розірвання. Поділ може бути здійснений як за домовленістю подружжя, так і за судовим рішенням. В основу поділу покладається презумпція рівності часток подружжя, яка може бути спростована домовленістю подружжя або судовим рішенням.

Частинами 1, 2 ст.70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї.

Принцип рівності часток застосовується незалежно від того, чи здійснюється поділ у судовому або у позасудовому порядку.

Статтею 71 СК України встановлено, що майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Речі для професійних занять присуджуються тому з подружжя, хто використовував їх у своїй професійній діяльності. Вартість цих речей враховується при присудженні іншого майна другому з подружжя. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Також, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18) зроблено висновок, що «…у статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України. Частиною першою статті 70 СК України визначено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує».

Окрім того, як зазначає п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті60,69 СК України, ч.3,ст.368 ЦК України), відповідно до частин 2, 3 ст.325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов`язальними правовідносинами, тощо.

Отже, суд вважає доведеним, що вищезазначене нерухоме майно, у відповідності до чинного законодавства, є спільної сумісною сумісною власністю подружжя сторін, про поділ якого сторонами не досягнуто згоди.

Суд, не моєе погодитися із доводами відповідача, що квартира та автомобіль придбани за її особисті гроші за такого.

Допитані у судовому засіданні свідки ОСОБА_4 та ОСОБА_5 пояснили, що вони свою квартиру трьох кімнатну подарувала на весілля подружжю, а самі вирішили купити квартиру поряд однокімнатну. З цією метою вони поїхали заробити гроші, які частково передавли дітям. Коли потрібно було купувати квартиру ОСОБА_4 не зміг приїхати в країну і ОСОБА_5 вимушна була оформити квартиру на дочку ОСОБА_1 .

Але, суд не може покласти зазначені свідчення в основу рішення, оскільки відсутні інші докази, які б підтверджували, що гроші передавались саме ОСОБА_1 , саме на купівлю квартири або машини.

Крім того, під час судового розгляду з`ясовано, що позивач на час придбання квартири служив, отримував заробітну плату, яка в середньому становила 20000 грн на місяць, відповідач в цей час не працюввала, доходів ніяких немала. Із наданих відповідачем квитанцій переказу коштів батьками вбачається, що на час покупки квартири, а саме, на 09 січня 2023 року , батьки гроші не переказували.

Вирішуючи питання поділу спільного майна подружжя, судом не встановлено обставин, за яких можливе відступлення від засад рівності часток подружжя.

З оглядя на зазначене, суд висновує про необхідність поділу спільної сумісної власності подружжя між сторонами по частки кожному.

Але, суд не може погодитися в частині стягнення з відповідача на користь позивача 1/2 частини квартири у розмірі 369402 грн.

Відповідно до ст. 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.

Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.

Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України.

Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Як вбачається, із матеріалів цивільної справи, зазначені умови законодавства не були виконанні. Питання про поділ майна (квартири) не було поставлено, гроші відповідачем на депозитний рахунок суда не внесені.

Щодо доводів відповідача про те, що автомобіль було продано за згодою позивача, суд також не може погодитися, оскільки за положеннями ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Одночасно згідно презумпції, визначеної ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Одночасно договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

У випадку, коли при розгляді вимог про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі (ч. 4 ст. 65 СК України).

Отже сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов`язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначенням кола об`єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. Поділу підлягає усе майно, що є у спільній сумісній власності подружжя.

Виходячи із матеріалів справи автомобіль, який є предметом спору, є спільною сумісною власністю подружжя, проте відповідач відчужила його без згоди позивача як іншого із подружжя, тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню грошова компенсація вартості 1/2 частини спірного транспортного засобу.

Отже , оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, з метою захисту цивільних прав та інтересів одного із подружжя - позивача, суд висновує , що позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та про поділ спільного майна подружжя потрібно задовольнити частково.

При цьому, при поділі спільного сумісного майна суд визначає частини не тільки позивача, а й відповідача, оскільки це буде сприяти правовій визначеності статусу нерухомого майна.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Відповідно до платіжної квитанції № 0.0.4442061914.1 від 04.07.2025 року за звернення до суду із зазначеною позовною заявою позивачем сплачено судовий збір в розмірі 4398,00 гривень.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Отже, у відповідності до ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача, потрібно стягнути витрати з оплати судового збору в розмірі 1580 грн( 207233 грн(сума стягнута)х4398 грн(судовий збір) /576635,90 грн.(суму, яку просив позивач).

Щодо вимоги про стягнення правової допомоги.

Відповідно до частини 1статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, до яких за частиною 3статі 133 ЦПКналежать витрати на професійну правову допомогу, які за змістомстатті 137 ЦПКнесуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Приписами зазначеними у статті 141 ЦПК України визначено: розмір витрат, які сторона сплатила у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Суд звертає увагу, що при визначенні суми відшкодування треба виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану сторін.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути спів мірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини 4 статті 137 ЦПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, тому обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, а суд при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу повинен надати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких відповідач має заперечення.

У частині 3статті 141 ЦПК України закріплено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд звертає увагу чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим, а також критерій розумності їх розміру, приймає до уваги конкретні обставини справи.

У ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Аналогічна правова позиція була викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року по справі №755/9215/15-ц.

Як вбачається з матеріалів справи, понесені позивачем витрати на правничу допомогу в розмірі 25000,00 грн. підтверджують договір про надання правничої допомоги, акт прийому-передачі послуг відповідно до Договору про надання правничої допомоги, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю на ім`я Морозова В.Ю., квитанція про оплату.

Відповідач заперечувала про розмір правової допомоги.

Отже, з огляду на зазначені норми права, правову позицію Великої Палати Верховного Суду та встановлені обставин справи, суд дійшов переконання, що вимоги про відшкодування витрат позивача на правничу допомогу підлягають задоволенню, оскільки вони пов`язані з розглядом справи, але, важає, що з огляду на складність справи, розмір позовних вимог, при дотримані критеріїв розумності їх вартості, треба стягнути 10000 грн.

Керуючись ст.ст. 258,259,263-265,268,273,354 ЦПК України, ст.ст.60, 69-71 СК України, суд,-

ВИРІШИВ:

позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та про поділ майна - задовольнити частково.

Визнати спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 однокімнатну квартиру, розташовану за адресою АДРЕСА_1 , загальною площею 39,5 кв. м, житловою площею 17,30 кв.м.

Визнати за ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрований за адлресою АДРЕСА_4 ) право власності на 1/2 частку однокімнатної квартири, розташовану за адресою АДРЕСА_1 , загальною площею 39,5 кв. м, житловою площею 17,30 кв.м.

Визнати за ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрована за адресою АДРЕСА_3 ) право власності на 1/2 частку однокімнатної квартири, розташовану за адресою АДРЕСА_1 , загальною площею 39,5 кв. м, житловою площею 17,30 кв.м.

Визнати спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 транспортний засіб марки KIA модель OPTIMA 2011 року випуску державний номер НОМЕР_1 .

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 )1/2 частину вартості транспортного засобу марки KIA модель OPTIMA 2011 року випуску державний номер НОМЕР_1 у розмірі 5000 доларів США, що станом на час розгляду справи еквівалентно сумі 207 233 (двісті сім тисяч двісті тридцять три) гривень 00 копійок; судові витрати у виді судового збору у сумі 1580 (тисячу п`ятсот вісімдесят) гривень 56 коп., витрати на правову допомогу у сумі 10000 (десять тисяч) гривень.

В решті позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в тридцятиденний строк з дня його проголошення.

Повне рішення 29 липня 2026 року.

Суддя А.Л.Гонтар