Постанова від 29 липня 2026 р. у справі №1-3/11 — Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпра

Справа № 1-3/11

(1/199/1/26)

ПОСТАНОВА

іменем України

30.07.2026 місто Дніпро

Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпра у складі:

головуючого судді – ОСОБА_1 ,

секретар судового засідання – ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду матеріали кримінального провадження відносно ОСОБА_3 обвинуваченої у вчиненні злочину, відповідальність за який передбачена ч.2 ст.229-6 КК України,

за участі: прокурора – ОСОБА_4

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3 у період часу з 05.08. по 20.08.2000 за попередньою змовою з ОСОБА_5 на велосипеді поїхали у с. Добропілля Добропільського району Донецької області, де за сільською радою на полі нарвали листя дикоростучої коноплі, для власного вживання після чого вищезазначену коноплю перевезли за місцем свого проживання у АДРЕСА_1 , де висушили її та подрібнили та незаконно зберігали для власного зберігання без мети збуту. 27.08.2000 року за адресою АДРЕСА_1 було виявлено та вилучено наркотичний засіб – марихуану в сухому стані вагою 636г., що належить ОСОБА_3 , та відповідно до експертизи є наркотичним засобом.

Таким чином, ОСОБА_3 своїми умисними діями незаконно виробила, виготовила, перевозила та зберігала, наркотичний засіб у великих розмірах за попередньою змовою групою осіб без мети збуту, чим вчинила злочин за ч.2 ст.229-6 КК України.

До суду надійшло клопотання прокурора ОСОБА_4 про звільнення ОСОБА_3 від кримінальної відповідальності за скоєний злочини, передбачений ч.2 ст.229-6 КК України, на підставі ч. 2 ст. 49 КК України, а кримінальну справу щодо неї закрити.

Суд, вислухавши думки учасників судового провадження, вивчивши матеріали кримінального провадження, вважає, що клопотання прокурора ОСОБА_4 підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

30.08.2001 до Добропільського міськрайонного суду Донецької області направлено обвинувальний висновок у кримінальній справі №33-00-014099 від 07.09.2000 за обвинуваченням ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 229-6 КК України (в редакції 1960 року).

05.10.2001 постановою Добропільського міськрайонного суду Донецької області зупинено провадження у кримінальній справі №33-00-014099 від 07.09.2000 у зв`язку з оголошенням у розшук підсудної ОСОБА_3

25.12.2024 ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра прийнято у провадження обвинувальний висновок у кримінальній справі №33-00-014099 від 07.09.2000 за обвинуваченням ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 229-6 КК України (в редакції 1960 року).

04.02.2025 постановою Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра зупинено провадження у кримінальній справі №33-00-014099 від 07.09.2000 до розшуку обвинуваченої.

Відповідно до пункту 11 Перехідних положень КПК України (в редакції Закону № 2147-VIII від 03.10.2017) кримінальні справи, які до дня набрання чинності цим Кодексом надійшли до суду від прокурорів з обвинувальним висновком розглядаються судами першої, апеляційної та касаційної інстанцій в порядку, що діяв до набрання чинності цим Кодексом, з урахуванням положень, передбачених § 3 розділу 4 Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів».

Пункт 5 ч. 1 ст. 7-1 КПК України (в редакції 1960) визначає закінчення строків давності як одну із підстав закриття судом провадження в кримінальній справі.

Відповідно до ч. 2 ст. 11-1 КПК України (в редакції 1960) суд у судовому засіданні за наявності підстав, передбачених ч. 1 ст. 49 Кримінального кодексу України, закриває кримінальну справу у зв?язку із закінченням строків давності у випадках, коли справа надійшла до суду з обвинувальним висновком.

Відповідно до ст. 49 КК України (в редакції 801-VI від 14.01.2009) особу не може бути притягнуто до кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею злочину минули такі строки: один рік з дня вчинення будь-якого з злочинів, передбачених статтями 106 і 125 частина 1, або злочину, за який згідно з законом може бути призначено покарання не більш суворе, ніж виправні роботи або направлення в дисциплінарний батальйон; три роки з дня вчинення злочину, за який згідно з законом може бути призначено позбавлення волі на строк не більше двох років, (крім злочинів, передбачених статтями, які вказані в пункті 1 цієї статті); п?ять років з дня вчинення злочину, за який згідно з законом може бути призначено позбавлення волі на строк не більше п?яти років; десять років з дня вчинення злочину, за який згідно з законом може бути призначено більш суворе покарання, ніж позбавлення волі строком на п?ять років.

Перебіг давності зупиняється, коли особа, яка вчинила злочин, переховується від слідства або суду. В цих випадках перебіг давності відновлюється з моменту затримання особи або явки її з повинною. При цьому особу не може бути притягнуто до кримінальної відповідальності, якщо від часу вчинення злочину минуло п?ятнадцять років і давність не була перервана вчиненням нового злочину.

Як вбачається з ч. 2 ст. 49 КК України (в редакції 801-VI від 14.01.2009) перебіг давності зупиняється, якщо особа, що вчинила кримінальне правопорушення, ухилилася від досудового розслідування або суду. У цих випадках перебіг давності відновлюється з дня з?явлення особи із зізнанням або її затримання, а з часу вчинення кримінального проступку – п?ять років. У цьому разі особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з часу вчинення кримінального правопорушення минуло п?ятнадцять років.

Відповідно до правової позиції Великої палати Верховного Суду, висловленої у постанові від 02.02.2023 за результатами розгляду справи №735/1121/20, визначені у статті 49 КК України строки давності за змістом становлять проміжки часу, у разі спливу яких з моменту вчинення кримінального правопорушення до набрання вироком законної сили особа звільняється від кримінальної відповідальності. Передбачаючи в цих випадках відмову держави від застосування заходів кримінальної репресії, законодавець виходить із того, що з плином часу вчинене в далекому минулому діяння перестає бути показником соціальної небезпечності особи, а тривала законослухняна поведінка людини в подальшому свідчить про її виправлення. В цьому разі притягнення особи до кримінальної відповідальності не узгоджується з принципом гуманізму та є недоцільним.

Велика Палата вважає, що встановлені частиною другою статті 49 КК України загальні строки мають преклюзивний характер і спрямовані на недопущення застосування щодо людини заходів кримінальної репресії через нерозумно тривалі проміжки часу. Адже в іншому разі зупинення диференційованих строків у випадках, коли підозрюваний, обвинувачений переховується від розслідування та суду впродовж багатьох років, продовжувало б їх на необмежений час з можливістю покарання особи за кримінальні правопорушення, вчинені в далекому минулому, впродовж усього життя - як тільки вона потрапить у поле зору правоохоронних органів.

Закінчення загальних строків, установлених частиною другою цієї статті (п?ятнадцяти років з моменту вчинення злочину), є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності у випадках, коли цей строк спливає раніше за диференційований, подовжений на час ухилення.

Пленум Верховного Суду України в абзаці 2 пункту 8 постанови «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності» роз?яснив, що звільнення особи від кримінальної відповідальності за ст. 49 КК України є обов?язковим, за винятком випадку застосування давності, передбаченого ч. 4 ст. 49 КК України.

При цьому, відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові Касаційного кримінального суду від 24.05.2018 за результатами розгляду справи № 200/4664/14-к, вирішуючи питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК України, суд не зобов?язаний встановлювати чи винний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення та чи підлягає він покаранню за його вчинення.

Приписами ч. 1 ст. 248 КПК України (в редакції 1960) встановлено, що при наявності обставин, передбачених ст. 6, ч. 1 ст. 7, ст.ст. 7-1, 7-2, 8, 9, 10 і 11-1 цього Кодексу, суддя своєю мотивованою постановою закриває справу, скасовує запобіжні заходи, заходи забезпечення цивільного позову і конфіскації майна, а також вирішує питання про речові докази, зокрема про гроші, цінності та інші речі, нажиті злочинним шляхом.

У зв`язку з тим, що з моменту скоєння ОСОБА_3 злочину передбаченого ч. 2 ст. 229-6 КК України минуло 25 років, керуючись ч. 2 ст. 49 КК України, ст. 11-1 КПК України (в редакції 1960), суд,

ПОСТАНОВИВ:

Клопотання прокурора ОСОБА_4 – задовольнити.

Кримінальну справу ОСОБА_3 обвинуваченого у вчиненні злочину, відповідальність за який передбачена ч. 2 ст. 229-6 КК України, - закрити на підставі ч. 1 ст. 248 КПК України (в редакції до 19.11.2012), а ОСОБА_3 звільнити від кримінальної відповідальності на підставі ч. 2 ст. 49 КК України, у зв`язку із закінченням строків давності.

Запобіжний захід у виді підписки про невиїзд ОСОБА_3 – скасувати.

Речові докази відповідно до постанов від 09.09.2000 у справі №33-14099 – пакет з речовиною рослинного походження, із запахом коноплі – знищити.

Постанова може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду через Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпра протягом семи днів з дня її оголошення.

Суддя Амур-Нижньодніпровського

районного суду міста Дніпра ОСОБА_6