Постанова від 20 липня 2026 р. у справі №243/277/26 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/5598/26 Справа № 243/277/26 Суддя у 1-й інстанції - Агеєва О. В. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 липня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого - Городничої В.С.,

суддів: Свистунової О.В., Макарова М.О.,

за участю секретаря судового засідання — Глущенко О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції у м.Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Лещенко Олена Дмитрівна, на рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 17 лютого 2026 року у складі судді Агеєвої О.В. у цивільній справі № 243/277/26 за позовом ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення коштів, –

ВСТАНОВИЛА:

У січні 2026 року ОСОБА_1 звернулася через суд із позовом, пред`явленим до ФОП ОСОБА_2 , на предмет стягнення з останньої на її користь неповернутих коштів, сплачених позивачем на виконання договору №21459676 на туристичне обслуговування від 18 листопада 2021 року у розмірі 3 018,97 грн, обґрунтовуючи це тим, що в листопаді 2021 року позивачка звернулася за адресою: АДРЕСА_1 для отримання туристичних послуг у влаштуванні туру до Єгипту, а саме за для допомоги в отриманні віз, переїзду, проживання тощо. Працівник запевнила, що є туристичним агентом третьої особи ТОВ "Тез-Тур" та фактично може надати такі послуги, у зв`язку з чим позивачкою були сплачені кошти на загальну суму 30060 грн. Відповідачка перерахувала турагенту ТОВ "Тез-Тур" платіжними дорученнями №9533 від 24 грудня 2021 року, №9416 від 26 листопада 2021 року, №9388 від 22 листопада 2021 року, №9367 від 19 листопада 2021 року у загальному розмірі 27 041,03 грн. Вказані кошти були переведені ФОП ОСОБА_2 до ТОВ "Тез-Тур" у виконання вимог договору №21459676 від 18 листопада 2021 року, який укладений щодо отримання позивачкою туристичних послуг. Через повномасштабне вторгнення росії на територію України позивачка разом з сім`єю не змогла скористатись послугами з туристичного обслуговування. Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» в Україні було введено воєнний стан, а також відповідачем, як туроператором, не було вжито альтернативних заходів по наданню туристичних послуг, а саме не було повідомлено позивача про зміну строків туристичної подорожі у зв`язку з введенням воєнного стану в Україні.

При цьому, туроператор ТОВ "Тез-Тур" у добровільному порядку повернув кошти у розмірі 27041,03 грн позивачці, однак, загальна сума позивачем була сплачена у розмірі 30 060 грн. Позивач вважає, що відповідачкою туристичний продукт позивачці наданий не був, а також не були повернуті грошові кошти у повному обсязі, які сплачені за вказані послуги. Тому позивачка звернулася 06 листопада 2025 року до відповідачки із заявою про повернення їй коштів у розмірі 3 018,97 грн, що є різницею між 30060 грн та 27041,03 грн засобами електронної пошти. На день звернення з позовною заявою до суду, сплачені позивачкою грошові кошти відповідачкою не повернуті, що позивачка вважавє порушенням її майнових прав, захисту яких відшукує по суду.

Рішенням Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 17 лютого 2026 року у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 до ФОП ОСОБА_2 про стягнення коштів - відмовлено (а.с.72-81).

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позов пред`явлений до неналежного відповідача, не доведено належними письмовими доказами сплату коштів позивачем у розмірі 30060 грн, як і не доведено, що саме вона сплачувала зазначені кошти.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, ОСОБА_1 у березні 2026 року через свого представника — адвоката Лещенко О.Д. в системі “Електронний суд” подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким заявлені позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, посилаючись на те, що судом першої інстанції не було враховано, що грошові кошти, які вона просить стягнути з відповідача, як турагента, є насамперед її винагородою за надання послуг турагента, тому саме ФОП ОСОБА_2 зазначена відповідачем у справі. Скаржник вважає, що відповідач безпідставно отримала кошти у вигляді агентської винагороди від позивача, що підлягає поверненню. Висновки суду першої інстанції про те, що такі витрати поніс туроператор скаржник вважає помилковими, адже всупереч п.5.2 агентського договору саме відповідачка отримала винагороду за рахунок позивача, а не за рахунок туроператора.

Відповідач ФОП ОСОБА_2 своїм правом, передбаченим т. 360 ЦПК України, не скористалася та відзиву на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , не подавала, але, в силу вимог ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзивів на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Згідно з положенням частини 2 статті 374 ЦПК України підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд переглядає справу за наявними і ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін, з наступних підстав.

Стаття 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інших обставин, які мають значення для вирішення спору.

Докази мають бути належними, допустимими, достовірними.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (ст. ст. 76, 77, 78, 79 ЦПК України).

Згідно з вимогами ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні заявлених позовних вимог, виходив з того, що грошові кошти відповідно до умов договору про туристичне обслуговування отримував туроператор ТОВ “Тез Тур”, а ФОП ОСОБА_2 діяла на підставі, від імені та за дорученням ТОВ «Тез Тур» (туроператор) згідно з агентським договором, тому вимоги позивача безпосередньо стосуються прав та обов`язків ТОВ «Тез Тур», тоді як вимоги пред`явлені до турагента, як неналежного відповідача у справі. Разом з цим суд першої інстанції вважав недоведеним сплату коштів у заявленому розмірі, як і не доведено того факту, що саме позивач сплачувала кошти.

Колегія суддів повністю погоджується з висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що 02 квітня 2013 року між ТОВ «Тез Тур», як Туроператором, та ФОП ОСОБА_2 , як Турагентом, було укладено агентський договір про реалізацію туристичних продуктів № 5035 від 02 квітня 2013 року.

Предмет даного договору визначений пунктом 2.1, відповідно до якого Турагент зобов`язується за винагороду надати послуги Туроператору з Реалізації Турпродукту шляхом укладення Договорів на туристичне обслуговування або Договорів на користь від імені, в інтересах та під контролем Туроператора, а також здійснювати фактичні дії, визначені Договором, із забезпечення надання Туроператором Турпродукту Туристам (Замовникам, юридичним особам).

Пунктом 2.2. вказаного договору визначено, що відносини, які виникають з Договору не є монопольними агентськими відносинами.

Пункт 2.3 передбачає, що формою підтвердження повноважень Турагента є Договір.

Відповідно до п. 3.1 Договору, на підставі Договору Турагент від імені Туроператора укладає з Туристом (Туристами) Договір на туристичне обслуговування у формі, встановленій Туроператором (Додаток 1 до Договору). Договір на користь укладається Турагентом із Замовником у формі, встановленій Туроператором, яка міститься на сайті www.tez-tour.com.

Пунктом 3.1.1 зазначеного договору передбачено, що Турагент не має права укладати з Туристом(Туристами, Замовниками) договір на туристичне обслуговування (Договір на користь) у формі іншій ніж встановлено Туроператором у його інформаційних повідомленням, які надсилаються Турагенту, в тому числі факсимільними та електронними засобами зв`язку. При порушенні Турагентом цієї вимоги настають наслідки, передбачені п. 7.27. Договору.

З умов агентського договору суд першої інстанції встановив, що Турагент діє виключно від імені Туроператора та в межах наданих йому повноважень, на умовах встановлених Туроператором.

18 листопада 2021 року між ТОВ «Тез Тур», як Туроператором, від імені та за дорученням якого, на підставі агентського договору укладає цей договір ФОП ОСОБА_2 , як Турагент та ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , як Туристами, було укладено договір на туристичне обслуговування № 21459676.

Згідно з пунктом 1.1. Договору передбачено, що Туроператор відповідно до замовлення, поданого Туристом(тами) Турагенту (Додаток № 1 до цього Договору), за плату зобов`язується надати Туристу(там) комплекс туристичних послуг або окремі туристичні послуги (туристичний продукт, Турпродукт).

Пунктом 2.1.1. Договору визначено, що туроператор зобов`язуються забронювати замовлені Туристо(тами) туристичні послуги та забезпечити його (їх) через Турагента необхідними документами, які посвідчують право Туриста(тів) на отримання туристичних послуг, наприклад: ваучер, страховий поліс, авіаквитики на авіарейси згідно з графіком відправлення за маршрутом, визначеним в замовленні.

Крім того, пунктами 2.1.2, 2.1.3 договору передбачено, що Туроператор зобов`язаний надати туристу(там) через турагента інформацію, передбачену чинним законодавством України; протягом 25 робочих днів з моменту відмови туриста від цього договору або зміни замовлення, повернути йому грошові кошти, за виключенням сум, витрат Туроператора. За виключенням випадків, передбачених цим договором, дострокова відмова туриста від цього договору вважатиметься здійсненою належним чином у разі її вираження у письмовій формі. Туроператор також повертає туристу через турагента усі сплачені туристом кошти протягом трьох банківських днів з моменту настання скасувальної обставини, визначеною у п.6.2 договору.

Пунктом 2.2.2 договору визначено, що в день укладення цього Договору турист (и) зобов`язуються оплатити Туроператору через Турагента в розмірі та порядку , встановлено у пункті 4.1. цього договору, вартість замовлення туристичного продукту.

Згідно з п.4.1 договору - вартість туристичного продукту, замовленого туристом(тами) (тридцять тисяч шістдесят грн.00 коп) 30060 грн та є дійсною впродовж строку, на оплату вартості турпродукту, встановленого п.2.2.2 цього договору.

Сторони цього Договору домовилися вважати зазначену суму в гривнях такою, що еквівалентна (1077$) (тисяча сімдесят сім дол) дол США (або Євро).

Відповідно до п. 4.2. Договору у випадку наявності дозволу Туроператора на оплату вартості Турпродукту частинами, Турист(и) зобов`язаний здійснити такі оплати відповідно до встановлених Туроператором строків, а саме сплатити 20 відсотків вартості туру в день укладення цього Договору, а решту 80 відсотків вартості туру Турист(и) зобов`язаний сплатити до 13 березня 2022 року. Відсутність оплати вартості Турпродукту в порядку і строки, визначені у цьому пункті Договору, означатиме відмову Туриста(ів) від цього Договору з настанням наслідків, передбачених пунктами 2.2.10 - 2.2.13 цього Договору. При частковій сплаті Туристом(ами) вартості Турпродукту розмір сплаченої частини в еквіваленті до іноземної валюти визначатиметься з використанням коефіцієнту перерахунку, який матиме місце на дату оплати відповідної частин вартості Турпродукту. Коефіцієнт перерахунку повідомляє Туристу(ам) Турагент.

Згідно з п.4.3 договору оплата туроператору через турагента вартості турпродукту здійснюється у відповідності до вимог чинного законодавства.

Судом першої інстанції встановлено, що на рахунок ТОВ Тез-Тур перераховано грошові кошти на виконання умов договору № 21459673 від 18 листопада 2021 року, що підтверджується платіжним дорученням № 9367 від 19 листопада 2021 року - 10000 грн, платіжним дорученням № 9388 від 22 листопада 2021 року - 8000 грн, платіжним дорученням № 9416 від 26 листопада 2021 року - 5000 грн, платіжним дорученням № 9533 від 24 грудня 2021 року - 4041,03 грн. Разом на загальну суму 27041,03 грн.

У зв`язку із повномасштабним вторгнення Росії на територію України позивач разом з сім`єю не змогла скористатись послугами з туристичного обслуговування. Туроператор ТОВ "ТЕЗ ТУР" у добровільному порядку повернув кошти у розмірі 27041,03 грн позивачці, хоча доказів повернення цих коштів матеріали справи не містять.

06 листопада 2025 року ОСОБА_1 звернулася до відповідачки із заявою про повернення їй коштів у розмір 3 018,97 грн, що є різницею між 30060 грн та 27041,03 грн, яку направила засобами електронної пошти. Станом на день звернення позивачки до суду грошові кошти їй не повернені.

Згідно зі статтею 5 Закону України «Про туризм» туристичні оператори - юридичні особи, створені згідно із законодавством України, для яких виключною діяльністю є організація та забезпечення створення туристичного продукту, реалізація та надання туристичних послуг, а також посередницька діяльність із надання характерних та супутніх послуг і які в установленому порядку отримали ліцензію на туроператорську діяльність.

Відповідно до частин першої-третьої статті 20 Закону України «Про туризм» за договором на туристичне обслуговування одна сторона (туроператор, який укладає договір безпосередньо або через турагента) зобов`язується надати за замовленням іншої сторони (туриста) комплекс туристичних послуг (туристичний продукт), а турист зобов`язується оплатити його. До договору на туристичне обслуговування застосовуються загальні положення договору про надання послуг, якщо інше не передбачено законом. Договір на туристичне обслуговування укладається в письмовій чи електронній формі відповідно до закону.

У частині першій статті 901 ЦК України визначено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно зі статтею 902 ЦК України виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.

Відповідно до частин першої, другої статті 32 Закону України «Про туризм» за неналежне виконання своїх зобов`язань туроператор, турагент, інші суб`єкти туристичної діяльності несуть майнову та іншу відповідальність, визначену в договорі відповідно до чинного законодавства. Розмір майнової відповідальності туроператора, турагента чи іншого суб`єкта туристичної діяльності не може перевищувати фактично завданих замовнику збитків з їх вини. Туроператор або турагент вправі відмовитися від виконання договору лише за умови повного відшкодування замовникові збитків, підтверджених у встановленому порядку та заподіяних внаслідок розірвання договору, крім випадку, коли це відбулося з вини туриста (частина восьма статті 20 Закону України «Про туризм»).

У статті 23 Закону України «Про туризм» визначено, що ваучер - форма письмового договору на туристичне або на екскурсійне обслуговування, яка може використовуватися відповідно до цього Закону.

Верховний Суд України у постанові від 03 липня 2013 року у справі № 6-42цс13 зробив правовий висновок про те, що «за частинами першою, другою, десятою статті 20, частиною другою статті 30, частинами першою, другою статті 32, частиною першою статті 33 Закону України «Про туризм» від 15 вересня 1995 року № 324/95-ВР (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин), частиною четвертоюстатті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» від 12 травня 1991 року № 1023-XII, статей 610, 611, частиною п`ятою статті 653, частиною першою статті 901 ЦК України майнову відповідальність несе суб`єкт туристичної діяльності, який порушив законодавство в галузі туристичної діяльності при наданні туристичної послуги, порушив умови договору між туристом і суб`єктом туристичної діяльності з надання туристичних послуг та за вини якого замовнику (туристу) завдано збитків. У разі встановлення судом фактів видачі туроператором ваучера, який є формою письмового договору на туристичне обслуговування, зміни туроператором в односторонньому порядку істотних умов договору на туристичне обслуговування та невжиття ним необхідних заходів про попередження туриста щодо такої зміни відповідальність за порушення істотних умов договору не може нести інший суб`єкт туристичної діяльності з надання туристичних послуг, ніж туроператор».

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 30 серпня 2021 року у справі №559/1604/18.

Колегія суддів відзначає, що встановивши, що туристичні послуги відповідно до умов договору надавав саме туроператор, а ФОП ОСОБА_2 діяла на підставі, від імені та за дорученням ТОВ «Тез Тур» (туроператор) згідно агентського договору, наявний факт перерахунку грошових коштів на рахунок саме туроператора, який і повернув частину грошових коштів позивачеві, що не заперечувалось сторонами у справі, суд першої інстанції зробив правильний висновок, що саме ТОВ «Тез Тур» повинен нести відповідальність за порушення умов договору.

Доводи скаржника щодо перерахування саме для ФОП ОСОБА_2 , як турагента, спірних грошових коштів, та те, що відповідальність про їх повернення лежить саме на цьому відповідачеві, колегія суддів відхиляє, оскільки за умовами договору №21459676 від 18 листопада 2021 року, укладеному між ТОВ “Тез Тур” та, зокрема, позивачем, враховуючи, що стороною у договорі також є ОСОБА_3 , вся сума турпродукту у розмірі 30 060 грн сплачується туроператору, тобто, ТОВ “Тез Тур”, який до участі у справі не залучався співвідповідачем.

Також колегія суддів наголошує, що отримання ФОП ОСОБА_2 від туроператора грошової винагороди на підставі агентського договору, за яким позивач не була стороною, жодним чином не порушує майнові права позивача та відповідальності у даного відповідача за повернення туроператором грошової суми частково не виникає.

Відповідно до статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі №523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18) зроблено висновок, що «пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження».

Тобто, пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

Колегія суддів відзначає, що позивач в суді першої інстанції заяв чи клопотань про заміну відповідача чи залучення співвідповідачем саме ТОВ “Тез Тур” не заявляла, що потягло за собою відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 , з чим повністю погодується і колегія суддів.

За змістом частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до частини першої, пункту 5 частини третьої статті 175 ЦПК України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.

Позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.

Предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить ухвалити судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів, а предметом спору - це об`єкт спірних правовідносини, матеріально-правовий об`єкт, з приводу якого виник правовий конфлікт між позивачем і відповідачем (схожий за змістом висновок міститься у постанові Верховного Суду від 14 вересня 2021 року у справі № 909/243/18).

Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу, тоді як правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.

Аналіз наведених норм процесуального права дає підстави зробити висновок, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для ухвалення рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

За положеннями статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Колегія суддів доходить висновку, що судом першої інстанції вірно з`ясовано характер спірних правовідносин, коло учасників справи, норми матеріального права, якими такі правовідносини регулюються, а тому суд першої інстанції вірно дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Доводи апеляційної скарги колегія суддів не приймає до уваги, оскільки такі доводи є безпідставними, не спростовують обґрунтованих висновків суду щодо відсутності підстав для задоволення позову, та зводяться до викладення обставин справи із наданням особистих коментарів, особистого тлумачення норм матеріального права, висвітлення цих обставин у спосіб, що є зручним для скаржника, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції.

Скаржник не скористалася наданими їй правами, не обґрунтувала свої позовні вимоги та доводи апеляційної скарги, не надала суду доказів на їх підтвердження, а згідно із ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачений цим Кодексом випадках, а відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана надати суду докази на підтвердження своїх вимог або заперечень.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Згідно з ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи, приведені в апеляційній скарзі, зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду першої інстанції, яким у досить повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені і їм дана належна оцінка. Порушень норм матеріального та процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування чи зміни рішення – не встановлено, тому апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду відповідає вимогам ст. 263, 264 ЦПК України, і його слід залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 141, 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, –

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Лещенко Олена Дмитрівна — залишити без задоволення.

Рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 17 лютого 2026 року— залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Вступна та резолютивна частини постанови проголошені “21” липня 2026 року.

Повний текст постанови складено “29” липня 2026 року.

Головуючий: В.С. Городнича

Судді: О.В. Свистунова

М.О. Макаров