Постанова від 20 липня 2026 р. у справі №265/1916/20 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/5750/26 Справа № 265/1916/20 Суддя у 1-й інстанції - Федотова В.М. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 липня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого - Городничої В.С.,

суддів: Макарова М.О., Пищиди М.М.,

за участю секретаря судового засідання — Глущенко О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Матвійчук Наталія Євгеніївна, на ухвалу Новокодацького районного суду м.Дніпра від 09 березня 2026 року у складі судді Федотової В.М. у цивільній справі № 265/1916/20 за скаргою ОСОБА_1 на бездіяльність начальника Лівобережного відділу державної виконавчої служби у місті Маріуполі Маріупольського району Донецької області Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Шалабаєвої Лілії Сергіївни, стягувач — ОСОБА_2 , –

ВСТАНОВИЛА:

У лютого 2026 року ОСОБА_1 через свого представника — адвоката Матвійчук Н.Є. звернувся до суду зі скаргою на бездіяльність начальника Лівобережного відділу державної виконавчої служби у місті Маріуполі Маріупольського району Донецької області Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Шалабаєвої Л.С., зазначивши стягувачем у виконавчому провадженні ОСОБА_2 , у якій просить визнати неправомірною бездіяльність начальника відділу Лівобережного ВДВС у місті Маріуполі Шалабаєвої Л.С. щодо відмови у скасуванні постанови від 26 жовтня 2020 року про встановлення тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України ОСОБА_1 у виконавчому провадженні № 62300429 та зобов`язати начальника відділу Лівобережного ВДВС у місті Маріуполі Шалабаєву Л.С. скасувати зазначену постанову, скерувавши відомості до Державної прикордонної служби України щодо видалення з державних баз інформації щодо тимчасового обмеження. Також просив стягнути з Лівобережного ВДВС у місті Маріуполі на свою користь витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 12 000 грн.

В обґрунтування вимог зазначає, що 11 червня 2020 року Лівобережним ВДВС у місті Маріуполі було відкрито виконавче провадження № 62300429 з ідентифікатором для доступу 2Е28БВ44585Е, за судовим наказом № 265/1916/20, виданим 08 квітня 2020 року Орджонікідзевським районним судом м. Маріуполя Донецької області про стягнення із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на утримання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , аліменти у розмірі 1/4 частки від усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи з 12 березня 2020 року і до досягнення дитиною повноліття. Після відкриття виконавчого провадження у ОСОБА_1 утворилася заборгованість зі сплати аліментів, сукупний розмір якої за період з 11 червня 2020 року по 30 вересня 2020 року складає 21 375,25 грн.

08 липня 2020 року боржник ОСОБА_1 виїхав за межі України у зв`язку з втратою роботи та з метою заробітку коштів, в тому числі для сплати аліментів. 26 жовтня 2020 року державним виконавцем винесено постанову про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України. Зазначає, що вказана постанова винесена після виїзду ОСОБА_1 за кордон і своєї функції не виконує. В даний час оскаржувана постанова є перепоною повернення ОСОБА_1 в Україну. Окрім того, боржник зазначає, що не ухилявся від виконання рішення суду, а заборгованість виникла у зв`язку із втратою роботи, а не у зв`язку з наміром невиконання рішення або наміром приховати заробіток та майно.

Разом з цим скаржник наголошує, що його представником 03 лютого 2026 року направлено до Лівобережного ВДВС у місті Маріуполі лист про скасування постанови про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України від 26 жовтня 2020 року у ВП № 62300429. Однак, листом начальника Лівобережного ВДВС у місті Маріуполі від 09 лютого 2026 року № 18.17-15/169 було відмовлено у скасуванні обмеження у праві виїзду, оскільки тимчасове обмеження у праві виїзду за кордон застосовується через утворення заборгованості зі сплати аліментів відповідного розміру і не потребує додаткового встановлення державним виконавцем факту наявності/відсутності у боржника наміру не виконувати рішення, або наміру приховати заробіток та майно.

На думку представника боржника, як підписанта скарги, застосування такого суворого заходу як тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за кордон можливе лише за умови відкритого виконавчого провадження та у разі ухилення боржника від виконання покладених на нього рішенням суду зобов`язань. Таке обмеження не сприяє погашенню заборгованості перед стягувачем, у зв`язку з чим воно не є пропорційним меті його застосування.

Ухвалою Новокодацького районного суду м.Дніпра від 09 березня 2026 року у задоволенні скарги ОСОБА_1 на бездіяльність начальника Лівобережного відділу державної виконавчої служби у місті Маріуполі Маріупольського району Донецької області Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Шалабаєвої Л.С., стягувач: ОСОБА_2 , - відмовлено у повному обсязі. Судові витрати покладено на скаржника (а.с. 131-136).

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що боржник ОСОБА_1 з 2020 року систематично не виконує рішення суду, належних та регулярних платежів не здійснює. Саме наявність заборгованості зі сплати аліментів свідчить про невиконання покладених на боржника обов`язків, незалежно від причин її виникнення. Разом з цим суд першої інстанції зазначив, що ОСОБА_1 , знаходячи кошти для оплати послуг адвоката та представництва у суді адвокатом Матвійчук Н.Є. у розмірі 12 000 грн, відповідних заходів для погашення заборгованості зі сплати аліментів не вживає. Зазначене підтверджує відсутність об`єктивних причин для невиконання рішення суду та свідчить про навмисний характер ухилення від виконання зобов`язань щодо утримання малолітньої дитини. В даному випадку метою застосування тимчасового обмеження у праві виїзду ОСОБА_1 за межі України є спонукання боржника до виконання рішення суду, а також захист прав та законних інтересів дитини. Скасування такого обмеження за наявності непогашеної заборгованості суперечитиме принципу обов`язковості судових рішень та порушить права стягувача та малолітньої дитини на належне матеріальне забезпечення. Суд першої інстанції не встановив порушення вимог ЗУ«Про виконавче провадження» у діях начальника Лівобережного ВДВС у місті Маріуполі Шалабаєвої Л.С., тоді як дії приватного виконавця, які оскаржуються ОСОБА_1 в особі його представника, були спрямовані виключно на виконання вимог виконавчого документу в порядку та у спосіб, визначений нормами ЗУ«Про виконавче провадження». Суд першої інстанції вважав встановленим, що відмова начальника Лівобережного ВДВС у місті Маріуполі Шалабаєвої Л.С. у скасуванні тимчасового обмеження у праві виїзду боржника за межі України є обґрунтованою.

Не погодившись з такою ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 через свого представника — адвоката Матвійчук Н.Є. у березні 2026 року подав в системі “Електронний суд” апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить її скасувати, скаргу задовольнити повністю (а.с. 141-145). Мотивами апеляційної скарги зазначив те, що суд першої інстанції безпідставно вважав наявність у ОСОБА_1 заборгованості по аліментам, оскільки 16 квітня 2024 року виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого документу стягувачу, а 20 жовтня 2025 року цю постанову скасовано та нараховано боржнику суму заборгованості у розмірі 148 474 грн та штрафу у розмірі 296 948 грн, що в подальшому судом визнано неправомірним та зобов`язано виконавця їх скасувати. З моменту втрати виконавчого провадження на тимчасово окупованій території м. Маріуполя Донецької області по тепер в органі ДВС відсутнє відновлене виконавче провадження, тому вчинення будь-яких дій виконавцем заборонено, зокрема, нарахування заборгованості по виконавчому документу, який втрачено. Виконавець не вживав заходів за для відновлення цього виконавчого провадження. Разом з цим скаржник зазначив, що 11 червня 2020 року державним виконавцем також винесено постанову про звернення стягнення на заробітну плату боржника, тому вважає, що з нього стягувались аліменти із його заробітної плати до втрати ним роботи. Факту безпосереднього ухилення боржника від виконання судового рішення судом першої інстанції не встановлено, а заборгованість у боржника виникла внаслідок втрати ним роботи, що не має під собою наміру невиконання рішення суду чи приховання заробітку та майна. Скаржник вважає, що підстави, які слугували причиною для застосування до нього тимчасового обмеження у праві виїзду за кордон, перестали існувати, чого помилково суд першої інстанції до уваги не взяв. Боржник відзначив, що з 2020 року проживає за межами України, та таке обмеження не буде сприяти погашенню заборгованості перед стягувачем, адже не виконує своєї мети.

Разом з цим у червні 2026 року скаржник надав заяву про стягнення з Лівобережного ВДВС м. Маріуполя витрат на оплату професійної правничої допомоги у розмірі 12 000 грн, яку він поніс у суді першої інстанції, та у розмірі 8000 грн — у суді апеляційної інстанції. (а.с.162,163).

Інші учасники справи своїм правом, передбаченим ст. 360 ЦПК України, не скористались та відзиву на апеляційну скаргу не подавали, але в силу вимог ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції — без змін, з наступних підстав.

Постановляючи оскаржувану ухвалу про відмову у задоволенні скарги ОСОБА_1 , суд першої інстанції вважав, що дії приватного виконавця були спрямовані виключно на виконання вимог виконавчого документу в порядку та у спосіб, визначений Законом України «Про виконавче провадження», а відмова начальника Лівобережного ВДВС у місті Маріуполі Шалабаєвої Л.С. у скасуванні тимчасового обмеження у праві виїзду боржника за межі України є обґрунтованою.

Колегія суддів повністю погоджується з такими висновками суду, зважаючи на наступне.

Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають із відносин щодо примусового виконання судових рішень.

Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Основи організації та діяльності державної виконавчої служби, її завдання, правовий статус працівників органів державної виконавчої служби та умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначені Законами України «Про державну виконавчу службу» та «Про виконавче провадження».

Згідно ст. 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Відповідно дост. 451 ЦПК Україниза результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про порядок виїзду з України та в`їзду в Україну громадян України» право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено у випадках, коли, зокрема, він ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом, - до виконання зобов`язань або сплати заборгованості зі сплати аліментів.

Згідно з ч. 1 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Згідно із ч. 9 ст. 71 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за чотири місяці, державний виконавець виносить вмотивовані постанови, зокрема, про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України - до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі.

Судом першої інстанції встановлено, що на примусовому виконанні Лівобережного ВДВС у місті Маріуполі перебуває виконавче провадження № 62300429 від 11 червня 2020 року з примусового виконання судового наказу № 265/1916/20, виданого 08 квітня 2020 року Орджонікідзевським районним судом м. Маріуполя Донецької області про стягнення із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частки від усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи з 12 березня 2020 року і до досягнення дитиною повноліття.

У виконавчому провадженні № 62300429 державним виконавцем Лівобережного ВДВС у місті Маріуполі було винесено наступні постанови:

- про відкриття виконавчого провадження від 11 червня 2020 року;

- про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника від 11 червня 2020 року;

- про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України від 26 жовтня 2020 року;

- про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві користування вогнепальною мисливською, пневматичною та охолодженою зброєю, пристроями вітчизняного виробництва для відстрілу патронів споряджених гумовими чи аналогічними кулями за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії від 26 жовтня 2020 року;

- про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві полювання від 26 жовтня 2020 року;

- про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортним засобом від 26 жовтня 2020 року;

- про арешт коштів боржника від 21 жовтня 2025 року;

- про накладення штрафу від 22 жовтня 2025 року.

Матеріали справи містять копію листа представника боржника до Лівобережного ВДВС у місті Маріуполі від 03 лютого 2026 року про скасування постанови про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України від 26 жовтня 2020 року у ВП № 62300429.

Із копії листа начальника Лівобережного ВДВС у місті Маріуполі від 09 лютого 2026 № 18.17-15/169 встановлено, що у скасуванні обмеження у праві виїзду ОСОБА_1 за межі України було відмовлено, оскільки тимчасове обмеження у праві виїзду за кордон застосовується через утворення заборгованості зі сплати аліментів відповідного розміру і не потребує додаткового встановлення державним виконавцем факту наявності/відсутності у боржника наміру не виконувати рішення, або наміру приховати заробіток та майно.

З наданих матеріалів виконавчого провадження судом першої інстанції встановлено, що заборгованість ОСОБА_1 у ВП № 62300429 станом на 05 лютого 2026 року складає 317 890,75 грн, що підтверджується розрахунком заборгованості.

Колегія суддів відзначає, що за інформацією, що міститься в Єдиному реєстрі судових рішень, дублікат виконавчого документу у виконавчому провадженні № 62300429 за заявою виконавця було видано 16 грудня 2025 року згідно ухвали Новокодацького районного суду міста Дніпра (справа № 265/1916/20).

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 24 березня 2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 ,, в інтересах якої діє адвокат Матвійчук Н.Є. — залишено без задоволення. Ухвалу Новокодацького районного суду м.Дніпра від 16 грудня 2025 року — залишено без змін.

З цього колегія суддів відзначає, що доводи скаржника про відсутність відновленого виконавчого провадження № 62300429 та відсутність у виконавця повноважень щодо нарахування заборгованості, колегія суддів відхиляє, оскільки виконавцем вживались заходи щодо початку процедури відновлення виконавчого провадження, втраченого у м. Маріуполі, а скасування в судовому порядку накладеного виконавцем штрафу на боржника на користь стягувача у розмірі 148 474 грн за наявності заборгованості зі сплати аліментів, як це встановлено ухвалою Новокодацького районного суду м.Дніпра від 25 грудня 2025 року, залишеною без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 14 квітня 2026 року, не спростовує наявності самої заборгованості у боржника ОСОБА_1 .

Також колегія суддів відзначає, що доводи скаржника щодо відсутності підстав для вжиття заходів виконавцем у вигляді обмеження у праві виїзду боржника за кордон не можуть буті прийняті до уваги, оскільки є безпідставними. Скаржник не довів належними та допустимими доказами відсутності у нього заборгованості по аліментам, враховуючи, що оскаржувана постанова виконавця винесена ще у жовтні 2020 року, тобто, до моменту втрати як виконавчого документу, так і виконавчого провадження у зв`язку із повномасштабним вторгненням росії на територію України, та ОСОБА_1 не вчинялись з того часу дії щодо погашення боргу перед стягувачем, щоб забезпечити дитині належний рівень утримання.

Таким чином, колегією суддів, як і судом першої інстанції встановлено, що доводи скаржника з приводу непропорційності вжиття таких обмежень для боржника меті їх застосування є безпідставними та такими, що не ґрунтуються на вимогах Закону, оскільки вони зводяться до помилкового тлумачення скаржником норм ЗУ «Про виконавче провадження».

Відмовляючи у задоволенні скарги, суд першої інстанції вірно дійшов висновку, з яким погоджується і колегія суддів, що вимоги скарги є безпідставними та не містять обґрунтування неправомірності дій державного виконавця, оскільки такі дії державним виконавцем здійснювалися на спрямування примусового виконання рішення суду про стягнення з боржника аліментів.

З цим повністю погоджується і колегія суддів, наголошуючи на тому, що доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, зводяться до обґрунтування вимог скарги по суті, такі доводи фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст.89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.

Доводи апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при розгляді даної справи, що призвело до постановлення помилкової ухвали, не знайшли своє підтвердження, а у суду першої інстанції було достатньо правових підстав для відмови у задоволенні скарги ОСОБА_1 , з чим повністю погоджується і колегія суддів, адже, як судом першої інстанції, так і колегією суддів не встановлено будь-яких порушень вимог ЗУ “Про виконавче провадження” начальником ВДВС, а тому, на підставі ст. 375 ЦПК України, ухвала суду першої інстанції підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга ОСОБА_1 - без задоволення.

Разом з цим, розглядаючи заяву ОСОБА_1 щодо витрат на оплату правничої допомоги, колегія суддів доходить висновку про залишення без розгляду вимог щодо стягнення витрат, які ОСОБА_1 поніс в суді першої інстанції у розмірі 12 000 грн, оскільки така заява скаржником подана з порушенням вимог ч.8 ст. 141 ЦПК України, враховуючи також аналогічні вимоги скаржника і в суді першої інстанції, чому судом першої інстанції було надано належну оцінку та віднесено витрати на скаржника ухвалою суду першої інстанції.

Що стосується витрат ОСОБА_1 на правничу допомогу у розмірі 8000 грн в суді апеляційної інстанції, колегія суддів наголошує на тому, що враховуючи відмову у задоволенні скарги судом першої інстанції та відсутність задоволення його апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції, слід вважати такі витрати як безпідставні та неспівмірні з переглядом законної та обґрунтованої ухвали суду першої інстанції. Заявлені вимоги щодо стягнення з Лівобережного ВДВС витрат на правничу допомогу на користь ОСОБА_1 є такими, що не відповідають критеріям справедливості, необхідності та розумності в порівнянні з результатом розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 , що узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у додатковій ухвалі від 20 березня 2026 року у справі №910/4700/25.

Керуючись ст. ст. 141, 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, –

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Матвійчук Наталія Євгеніївна — залишити без задоволення.

Ухвалу Новокодацького районного суду м.Дніпра від 09 березня 2026 року — залишити без змін.

Заяву ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Матвійчук Наталія Євгеніївна в частині стягнення витрат на правничу допомогу в суді першої інстанції — залишити без розгляду.

У задоволенні заяви ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Матвійчук Наталія Євгеніївна в частині стягнення витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції — відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Вступна та резолютивна частини постанови проголошені “21” липня 2026 року.

Повний текст постанови складено “29” липня 2026 року.

Головуючий: В.С. Городнича

Судді: М.О. Макаров

М.М.Пищида