Постанова від 27 липня 2026 р. у справі №523/17364/25 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/3707/26

Справа № 523/17364/25

Головуючий у першій інстанції Боков О. М.

Доповідач Назарова М. В.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.07.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: Назарової М.В. (суддя-доповідач), Коновалової В.А., Кострицького В.В.,

учасники справи: позивач – Департамент праці та соціальної політики Одеської міської ради, відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради в особі свого представника Китайської Олени Петрівни

на рішення Пересипського районного суду м. Одеси від 24 листопада 2025 року, ухвалене Пересипським районним судом м. Одеси у складі: судді Бокова О.М. в приміщенні того ж суду,

у цивільній справі за позовом Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення надмірно виплаченої суми допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам,

в с т а н о в и в:

У серпні 2025 року Департамент праці та соціальної політики Одеської міської ради звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просив стягнути з відповідача на користь позивача надміру виплачену суму допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам у розмірі 39000 грн та суму сплаченого судового збору в розмірі 3028 грн.

Позов мотивував тим, що відповідач перебуває на обліку як внутрішньо переміщена особа в управлінні соціального захисту населення в Пересипському районі Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради з 01.07.2022.

07.02.2023 ОСОБА_2 надав особисто до управління заяву та документи для отримання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам, як особа, у якої житло зруйноване або непридатне для проживання внаслідок пошкодження та йому щомісячно у період з 01 лютого 2023 року по 29 лютого 2024 року нараховувалась допомога у розмірі 3000,00 грн.

Відповідно до пункту 5 Порядку надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2022 року N 332 (в редакції чинній на час виникнення правовідносин), допомога призначається внутрішньо переміщеним особам: які перемістилися (повторно перемістилися) з територій, включених до переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затвердженого Мінреінтеграції, щодо яких не визначено дати завершення бойових дій (припинення можливості бойових дій) або тимчасової окупації; у яких житло зруйноване або непридатне для проживання та інформація про яке внесена до Державного реєстру майна, пошкодженого та знищеного внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених військовою агресією російської федерації проти України (за технічної можливості), або щодо якого подано документальне підтвердження органом місцевого самоврядування факту пошкодження/знищення житлового приміщення внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених військовою агресією російської федерації.

Разом з тим, Порядком подання інформаційного повідомлення про пошкоджене та знищене нерухоме майно внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених військовою агресією російської федерації, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 26.03.2022 року N 380, визначено умови, механізм та процедуру подання інформаційного повідомлення про пошкоджене та знищене нерухоме майно внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених військовою агресією російської федерації. Його дія поширюється на фізичних та юридичних осіб, об?єкти нерухомого майна яких знищено або пошкоджено внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених військовою агресією російської федерації, з 19 лютого 2014 року, а саме на фізичних осіб, які є: власниками відповідного нерухомого майна або замовниками будівництва щодо об?єктів будівництва; членами житлово-будівельних (житлових) кооперативів, які викупили квартиру, інше житлове приміщення кооперативу, але не оформили право власності на нього; особами, які здійснили інвестування та фінансування будівництва об?єктів, щодо яких отримано право на виконання будівельних робіт (зокрема прийнятих в експлуатацію об?єктів, щодо яких не оформлено право власності); спадкоємцями осіб, визначених абзацами другим - четвертим цього підпункту.

За результатом перевірки було встановлено, що ОСОБА_1 не є власником житла за адресою: АДРЕСА_1 , яке зруйноване внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених військовою агресією російської федерації проти України, тому допомогу на проживання внутрішньо переміщеним особам у період з 01.02.2023 по 29.02.2024 ОСОБА_1 отримав неправомірно.

Лист повідомлення про необхідність повернення коштів від 02.05.2025 року № 20.08-17/71-1 було направлено ОСОБА_1 за допомогою VIBER та простим листом за адресою його фактичного проживання. Проте, незважаючи на вищевикладене, на дату подання позовної заяви, вимоги управління не виконані, заборгованість у розмірі 39000,00 грн відповідачем Департаменту не повернута, тому позивач змушений був звернутися до суду з вказаним позовом.

22.10.2025 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача позовні вимоги не визнав, обґрунтовуючи тим, що позивач у позовній заяві посилається на норми Порядку надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2022 року N 332 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 11.07.2023 року N 709). В той же час, заяву про надання допомоги відповідачем подано 07.02.2023 року, тож позивач, незважаючи на вказівку у позові про посилання ним на п.5 вказаного Порядку, фактично послався на положення вказаного Порядку в редакції від 11.07.2023 року, тобто тієї редакції, якої не існувало на час виникнення спірних правовідносин.

Крім того, зазначив, що станом на день звернення відповідача із заявою про надання допомоги, законодавство не містило таких умов для надання допомоги внутрішньо переміщеній особі, про які зазначає позивач. Також позивач безпідставно пов`язує наявність права власності на зруйноване житло з правом відповідача на отримання допомоги як внутрішньо переміщеній особі, адже наявності відповідної умови на той час законодавством не вимагалось. До того ж, на день звернення відповідача із заявою про призначення допомоги вказана постанова Кабінету Міністрів України від 26.03.2022 року N 380 взагалі не була прийнята, а тому її положення не могли впливати на спірні правовідносини. За таких обставин представник відповідача вважає, що твердження позивача про те, що відповідач отримав допомогу як внутрішньо переміщена особа неправомірно безпідставні.

Також вказав, що позивачем було обрано спосіб захисту, передбачений ст. 1212 ЦК України, проте відповідно до правового висновку Верховного Суд, наведеного у постанові від 04.08.2021 у справі N 185/446/18, безпідставно набуті грошові кошти не підлягають поверненню, якщо потерпіла особа знає, що в неї відсутнє зобов`язання (відсутній обов`язок) для сплати коштів, проте здійснює таку сплату, тому що вказана особа поводиться суперечливо, якщо згодом вимагає повернення сплачених коштів. В даному випадку відповідач при зверненні до позивача із заявою про надання допомоги не вказував, що він є власником пошкодженого/зруйнованого житла, де проживав до звернення до позивача - за адресою: АДРЕСА_1 .

Тобто, позивач ще на момент звернення відповідача з указаною заявою вже був обізнаний, що відповідач не є власником вказаного житла, а лише в ньому зареєстрований та проживає. Тим не менш, позивач, маючи такі відомості, прийняв рішення про здійснення виплат допомоги відповідачу, а тому не може в подальшому посилатись на ці ж обставини як на обґрунтування неправомірності отримання відповідачем таких виплат, тому відповідно до п.1 ч.1 ст. 1215 ЦК України вказані кошти не підлягають поверненню.

24.10.2025 на адресу суду надійшла відповідь на відзив, згідно з якою позивач зазначив, що в редакції від 01.01.2023 року в пункті 3 Порядку № 332 також передбачалось надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам, які перемістилися з тимчасово окупованої російською федерацією території України, територій, на яких ведуться бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, а також внутрішньо переміщеним особам, у яких житло зруйноване або непридатне для проживання внаслідок пошкодження. 17.03.2023 відповідачу було призначено допомогу на проживання внутрішньо переміщеним особам саме як особі, у якої житло зруйноване або непридатне для проживання внаслідок пошкодження. Також, заява про надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам ОСОБА_1 була подана до Управління 07.02.2023, тобто після прийняття та набрання чинності Постанови № 380. Враховуючи те, що відповідач звернувся до Управління із заявою про надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам як особа, у якої знищено, пошкоджено майно та не є власником відповідного майна, то права на отримання допомоги у період з 01.02.2023 по 29.02.2024 він не мав.

Рішенням Перепського районного суду м. Одеси від 24 листопада 2025 року у задоволенні позову Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення надмірно виплаченої суми допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам - відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач Департамент праці та соціальної політики Одеської міської ради в особі свого представника Китайської О.П. просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким позовну заяву задовольнити у повному обсязі, стягнути судові витрати.

Доводами апеляційної скарги є те, що відповідно до п. 2 Порядку № 380 дія цього Порядку поширюється на фізичних та юридичних осію, об`єкти нерухомого майна яких знищено або пошкоджено внаслідок бойових дій, терористичних актів. Диверсій, спричинених військовою агресією рф, з 19.02.2014, що є датою початку тимчасової окупації рф окремих територій України відповідно до ч. 2 ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», зокрема на: фізичних осіб, які є власниками відповідного нерухомого майна або замовниками будівництва щодо об`єктів будівництва, проте ОСОБА_1 звернувся до управління як особа, у якої знищено, пошкоджено майно та не є власником відповідного майна.

Вказує, що у позовній заяві Департаментом дійсно було допущено помилку та зазначено п. 5 замість п. 3 та редакцію Порядку № 332, проте у відповіді на відзив було виправлено.

Зазначає, що постанова Кабінету Міністрів України «Про збір, обробку та облік інформації про пошкоджене та знищене нерухоме майно внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених військовою агресією рф» № 380 була прийнята 26.03.2022, набрала чинності 29.03.2022, заява подана відповідачем – 07.02.2023. тобто після прийняття та набрання чинності постанови № 380, тому судом помилково визначено, що неможливо застосувати норми постанови Кабінету Міністрів України № 380.

Також вказує, що ОСОБА_3 (мати відповідача) 01.07.2022 вже зверталася із заявою про надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам на себе та свого сина ОСОБА_1 , за результатом розподілу заяви було відмовлено з тих підстав, що особа перемістилася не з території бойових дій або тимчасово окупованих територій.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі свого представника Гуревича М.Г. просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення без змін.

Вказує, що станом на день звернення відповідача із заявою про надання допомоги п. 2 Порядку № 332 не містив таких умов для надання допомоги внутрішньо переміщеній особі, про які зазначає позивач, зокрема згідно з цим пунктом не було умовою надання такої допомоги наявність права власності на житло, в якій особа проживала до його знищення/пошкодження/руйнування.

Відповідач на час звернення за призначенням допомоги підпадав під категорію, визначену саме п. 2 Порядку № 332 як такий, що перемістився з території адміністративно-територіальної одиниці, де проводились бойові дії та що визначена в переліку адміністративно-територіальних одиниць, на території яких платникам єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, які перебувають на обліку на відповідній території, може надаватися допомога в рамках Програми «єПідтримка», затвердженому розпорядженням Кабінету Міністрів України від 6 березня 2022 р. № 204. Позивач безпідставно пов`язує наявність права власності на зруйноване житло з правом відповідача на отримання допомоги як внутрішньо переміщеній особі, оскільки така вимога стосувалась категорії громадян, визначеної у п. 3 Порядку № 332, тоді як відповідач належить до категорії, визначеної п. 2 вказаного Порядку, до яких вимога про наявність права власності на зруйноване чи пошкоджене житло не пред`являлась.

Зазначає, що посилання на додані до позовної заяви документи про знищення житла безпідставні, оскільки із заяви відповідача не вбачається, що саме відповідачем надавались ці документи, адже заява відповідача не містить переліку будь-яких додатків. Сам позивач зазначає, що окрім відповідача за призначенням допомоги зверталась також його мати – ОСОБА_3 і документи про знищення житла оформлені саме нею, а не відповідачем.

Недоречними є й посилання позивача на доданий ним до апеляційної скарги скріншот з Єдиної інформаційної системи соціальної сфери, адже даний скріншот є самостійно створеними в односторонньому порядку позивачем відомостями, які не містять підпису відповідача. Той факт, що позивач у власній базі даних самостійно на власний розсуд проставив відмітку «житло зруйноване або непридатне для проживання (додаткова умова)», сам по собі не свідчить, що відповідач звернувся за призначенням допомоги за п. 3 Порядку № 332 (а не за п.2 цього Порядку), оскільки із заяви відповідача цього не вбачається. Позивач не надавав в якості доказу зазначений скріншот до матеріалів справи під час її розгляду в суді першої інстанції і не зазначив в апеляційній скарзі поважні причини, з яких такий доказ ним не був своєчасно поданий.

Позивач ще на момент звернення відповідача із заявою про надання допомоги вже був обізнаний, що відповідач не є власником вказаного житла (і не звертався за компенсацією за його пошкодження), а лише в ньому зареєстрований та проживав, тим не менш, позивач, маючи такі відомості, все ж прийняв рішення про здійснення виплат допомоги відповідачу, а тому не може в подальшому посилатись на ці ж обставини як на обґрунтування неправомірності отримання відповідачем таких виплат, а відповідна поведінка позивача є суперечливою, а відтак – недобросовісною.

Частиною шостою статті 19 ЦПК України визначено, що малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Предметом позову в цій справі є вимога про стягнення надміру виплаченої суми допомоги у розмірі 39000 гривень, тому справа є малозначною в силу прямої вказівки в ЦПК України.

Оскільки справа є малозначною, то розгляд апеляційної скарги проводиться без повідомлення учасників справи відповідно до приписів ч. 1 ст. 369 ЦПК України.

Згідно з ч. 1 ст. 8 ЦПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи.

Інформація про призначення даної справи до розгляду у апеляційному суді без повідомлення учасників справи завчасно розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина 4 вказаної норми).

Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню.

Судом встановлено, що 01.07.2022 законний представник відповідача ОСОБА_3 звернулася до УСЗН з заявою № 5138-5001829517 про взяття на облік ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , як дитину до 18 років, на облік внутрішньо переміщених осіб. (а.с. 7)

Відповідно до довідки № 5138-5001829517 від 01.07.2022 року відповідача взято на облік в управлінні соціального захисту населення в Пересипському районі Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради як внутрішньо переміщену особу, адреса реєстрації: АДРЕСА_2 . (а.с. 10)

Згідно з повідомлень про пошкоджене або втрачене нерухоме майно 22-07-0000254262-01 від 19.07.2022 року, 23-03-0000357137-01 від 06.03.2023 року, акту обстеження матеріально-побутових умов проживання, житлове приміщення, де мешкала ОСОБА_3 з неповнолітньою дитиною ОСОБА_1 , повністю знищено в результаті ракетного обстрілу, житлово-побутові умови проживання бажають кращого, висновок в доцільності надання допомоги - наявність довідок. (а.с. 12-15)

Відповідно до листа Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону від 31.10.2022 року слідчими СВ УСБУ в Одеській області за процесуального керівництва прокурорів Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12022164330000047 від 07.04.2022 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст. 110, ч.3 ст. 110 КК України щодо пошкодження будинку, внаслідок обстрілу в квітні 2022 року, у якому ОСОБА_4 мешкала з неповнолітньою дитиною у с.Красносілка Одеської області. (а.с. 16)

Відповідно до заяви про призначення допомоги на проживання внутрішньо переміщених осіб № 4485 від 01.07.2022 року та рішення про відмову в наданні допомоги переміщеним особам на проживання від 12.07.2022 ОСОБА_5 було відмовлено у отриманні допомоги у зв`язку з тим, що заявниця перемістилася не з зони бойових дій або не зруйноване житло. (а.с. 60-61)

З довідки переселенця 5105-5003712401 вбачається, що відповідач є внутрішньо переміщеною особою, фактично проживає за адресою: АДРЕСА_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 . (а.с. 52)

07.02.2023 відповідач звернувся до УСЗН з заявою № 270/3 про надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам. (а.с. 11)

Рішенням № 58511-20583543-2023-1 про призначення допомоги переміщеним особам на проживання від 17.03.2023 року та повідомленням про надання державної допомоги сім`ям з дітьми від 20.03.2023 року, відповідачу призначено допомогу на проживання внутрішньо переміщеним особам з 01.02.2023 року. (а.с. 17-18)

З довідок про отримання (неотримання) допомоги № 20-06-07/2130 від 08.07.2025 року та № 20-06-07/2131 від 08.07.2025 року вбачається, що відповідачу в період з лютого 2023 року по лютий 2024 року сплачено 39000 грн (3000 грн щомісяця) як допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам, постанова 332. (а.с. 22-23)

Листом № 20.08-17/71-1 від 02.05.2025 року позивачем було повідомлено ОСОБА_6 , що за результатами перевірки дотримання вимог законодавства під час надання соціальної підтримки, соціальних послуг та стосовно дотримання прав дітей від 25.04.2025 року виявлено, що інформація про житло за адресою: АДРЕСА_2 , в якому він зареєстрований, в Реєстрі пошкодженого та знищеного майна відсутня. У зв`язку з неправомірністю нарахування йому допомоги на проживання, надмірно сплачені кошти в сумі 39000 грн рекомендовано внести на рахунок Департаменту. (а.с. 19-20)

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Відповідно до ст. 1215 ЦК України не підлягає поверненню безпідставно набуті: 1) заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (в редакцій, чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі Закон), внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру. Адресою покинутого місця проживання внутрішньо переміщеної особи в розумінні цього Закону визнається адреса місця проживання особи на момент виникнення обставин, зазначених у частині першій цієї статті.

Право на отримання допомоги на проживання мають внутрішньо переміщені особи відповідно до Порядку надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 березня 2022 року № 332 (далі - Порядок № 332).

Відповідно до п.3 Порядку надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2022 року N 332, в редакції від 01.01.2023) починаючи з травня 2022 року допомога надається внутрішньо переміщеним особам, які перемістилися з тимчасово окупованої Російською Федерацією території України, територій, на яких ведуться бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, а також внутрішньо переміщеним особам, у яких житло зруйноване або непридатне для проживання внаслідок пошкодження і які подали до 20 травня 2022 р. заявку на відшкодування відповідних втрат, зокрема засобами Єдиного державного вебпорталу електронних послуг (далі - Портал Дія), або за умови подання документального підтвердження від органів місцевого самоврядування факту пошкодження/знищення нерухомого майна внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених військовою агресією Російської Федерації.

У справі, що переглядається, вбачається, що подана відповідачем заява про призначення допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам, так само як і рішення № 58511-20583543-2023-1 від 17.03.2023 про призначення такої допомоги, не містять жодних посилань на обставини, зазначені позивачем, а також не містять посилання на відповідний пункт Порядку, яким останній обґрунтовує свої позовні вимоги і на який би відповідач посилався як на обгрунтування своєї заяви та відповідних підстав призначення допомоги.

Судом не встановлено обставин, які б свідчили про те, що відповідач звернувся із заявою про призначення допомоги саме як особа, житло якої було зруйноване або стало непридатним для проживання внаслідок його пошкодження.

Матеріали справи також не містять належних і допустимих доказів того, що під час звернення за призначенням допомоги відповідач повідомляв про зазначені обставини або що рішення про призначення допомоги було прийнято саме з урахуванням таких обставин.

Посилання позивача на документи, додані до позовної заяви, які підтверджують факт знищення житла, є безпідставними, оскільки матеріали справи не містять належних доказів того, що зазначені документи були подані саме відповідачем при зверненні із заявою про призначення допомоги.

Відтак твердження позивача про те, що допомогу було призначено відповідачу саме у зв`язку зі знищенням чи пошкодженням житла, ґрунтуються виключно на припущеннях та не підтверджуються матеріалами справи. За відсутності належних доказів причинно-наслідкового зв`язку між зазначеними позивачем обставинами та прийняттям рішення про призначення допомоги такі доводи не можуть бути покладені в основу позовних вимог.

Доводи позивача про те, що Порядок, затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 380 від 26.03.2022, підлягає застосуванню лише з огляду на те, що на момент звернення відповідача із заявою про призначення допомоги зазначений нормативний акт уже набрав чинності, є помилковими.

Сам факт чинності постанови № 380 на дату звернення відповідача не свідчить про можливість її застосування до спірних правовідносин, оскільки визначальним є не лише момент набрання чинності нормативним актом, а й наявність передбачених ним юридичних підстав для виникнення відповідних прав та обов`язків у конкретної особи.

Положення Порядку № 380 регулюють питання збору, обробки та обліку інформації про пошкоджене та знищене нерухоме майно, а також визначають коло осіб, які можуть звертатися щодо відповідних об`єктів нерухомого майна. Зокрема, дія цього Порядку поширюється на фізичних та юридичних осіб, які є власниками відповідного нерухомого майна або замовниками будівництва щодо об`єктів будівництва.

Водночас відповідач не був власником житлового приміщення, щодо якого позивач посилається на факт його пошкодження (знищення), та не звертався за отриманням допомоги як особа, житло якої було зруйноване або стало непридатним для проживання внаслідок пошкодження.

Відповідач звертався із заявою про призначення допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам, а не із заявою про отримання компенсації або іншої виплати у зв`язку з пошкодженням чи знищенням нерухомого майна відповідно до Порядку № 380.

Крім того, матеріали справи не містять доказів того, що рішення про призначення відповідачу допомоги було прийнято саме у зв`язку з наявністю пошкодженого чи знищеного житла та на підставі положень Порядку № 380.

Навпаки, рішення № 58511-20583543-2023-1 про призначення допомоги переміщеним особам на проживання від 17.03.2023 року містить посилання на Порядок надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам, затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 332.

Таким чином, застосування до спірних правовідносин положень Порядку № 380 є безпідставним, оскільки зазначений нормативний акт регулює інші правовідносини, ніж ті, що виникли у зв`язку з призначенням відповідачу допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам.

Згідно із ч. 1 та ч. 5 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

За ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч.1, 2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно із ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Слушним є твердження відповідача, що на момент його звернення із заявою про призначення допомоги позивач уже володів інформацією про те, що відповідач не є власником відповідного житлового приміщення, а лише був зареєстрований та фактично проживав за зазначеною адресою. Незважаючи на це, позивач, маючи у своєму розпорядженні зазначені відомості, прийняв рішення про призначення та виплату відповідачу допомоги.

Отже, обставини, на які позивач посилається як на підставу для стягнення виплачених коштів, були йому відомі ще на момент прийняття рішення про призначення допомоги. За таких умов позивач не може посилатися на ці самі обставини як на підставу для визнання отримання відповідачем допомоги неправомірним, оскільки таке не грунтується на засадах належного врядування.

За відсутності доказів недобросовісної поведінки відповідача ризик неправильної оцінки наданих документів або помилкового застосування законодавства під час прийняття рішення про призначення допомоги не може бути покладений на одержувача такої допомоги, який діяв добросовісно та не впливав на процес прийняття відповідного рішення.

Колегія суддів відхиляє доводи скарги про те, що звернення відповідача до Управління із заявою про призначення допомоги за обставин, коли він не є власником відповідного майна, а лише проживав та був зареєстрований у житловому приміщенні, яке зазнало пошкодження (знищення), свідчить про зловживання з його боку.

Апеляційним судом не встановлено недостовірності даних, зазначених у заяві відповідача про призначення допомоги. Матеріали справи не містять доказів того, що відповідач приховав будь-які обставини, які мали істотне значення для вирішення питання про призначення допомоги, або подав завідомо неправдиву інформацію, натомість рішення суду не може грунтуватися на припущеннях.

Встановивши відсутність двох умов, за наявності яких відповідно до вимог ст. 1215 ЦК України можливе повернення безпідставно виплаченої суми: рахункової помилки з боку позивача і недобросовісності/зловживання з боку відповідача, суд дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, тому відповідно до ст. 375 ЦПК України апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню. Малозначними, зокрема, є справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України). Дана справа є малозначною в силу вимог закону.

Керуючись ст. 367, 374, 375 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради в особі свого представника Китайської Олени Петрівни залишити без задоволення.

Рішення Пересипського районного суду м. Одеси від 24 листопада 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню у касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Дата складення повного тексту постанови – 28 липня 2026 року

Судді: М.В. Назарова

В.А. Коновалова

В.В. Кострицький