Рішення від 28 липня 2026 р. у справі №521/3865/26 — Хаджибейський районний суд міста Одеси

Справа № 521/3865/26

Номер провадження № 2/521/6325/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.07.2026 року

Хаджибейський районний суд м. Одеси в складі головуючого судді Поліщук І.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Комунального підприємства «Теплопостачання міста Одеси» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

16.03.2026 року КП «Теплопостачання міста Одеси» звернулося до Хаджибейського районного суду м. Одеси з позовною заявою до ОСОБА_1 , в якій просить суд стягнути з відповідача на користь КП «Теплопостачання міста Одеси» заборгованість за теплову енергію у розмірі 46215,97 грн. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 3328,00 грн.

Представник позивача свої вимоги мотивував тим, що відповідач є власником квартири за адресою: АДРЕСА_1 . В даний будинок теплопостачання забезпечує КП «Теплопостачання міста Одеси».

Представник позивача зазначає, що відповідач, отримуючи послуги з постачання опалення та гарячої води, свої зобов`язання щодо оплати за послуги не здійснює, внаслідок чого у нього утворилася заборгованість у розмірі 46215,97 гривень, що і стало підставою для звернення до суду з даним позовом.

Відповідно до автоматизованої системи документообігу цивільну справу було розподілено судді Хаджибейського районного суду м. Одеси Поліщук І.О.

Заочним рішенням Хаджибейського районного суду міста Одеси від 20 квітня 2026 року позовну заяву Комунального підприємства «Теплопостачання міста Одеси» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено.

12 травня 2026 року на адресу суду надійшла заява відповідача ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Хаджибейського районного суду міста Одеси від 20 квітня 2026 року у цивільній справі за позовом Комунального підприємства «Теплопостачання міста Одеси» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

У заяві відповідач також зазначив, що квартира за адресою: АДРЕСА_1 обладнана індивідуальним тепло лічильником SHARКY 774 (зав. № 65546468) на підставі належним чином розробленого та погодженого Робочого проекту. Прилад був прийнятий на облік Позивачем згідно з Актом від 23.02.2021 року. Весь цей період відповідач фактично не користувався послугою опалення (арматура була закрита), а нарахування здійснювалися «за нормами», що є незаконним при наявності лічильника. Після ознайомлення з рішенням суду відповідач відвідав КП «ТМО» (вул. Варненська, 27). Представники Позивача визнали наявність підстав для перерахунку, проте вказали на необхідність скасування судового рішення. 07.05.2026 р. мною подано офіційну заяву до КП «ТМО» про роз пломбування приладу обліку з метою проведення державної метрологічної повірки, що є необхідним кроком для подальшого документального підтвердження показників та перерахунку.

Ухвалою Хаджибейського районного суду м. Одеси від 21.05.2026 року заочне рішення Хаджибейського районного суду міста Одеси від 20 квітня 2026 року у цивільній справі за позовом Комунального підприємства «Теплопостачання міста Одеси» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості скасовано.

Призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін на 07 липня 2026 року на 10 годинну 00 хвилин.

02 липня 2026 року від відповідача через «Електронний суд» надійшло клопотання про долучення доказів, до якого додав:

1. Акт КП «Теплопостачання міста Одеси» про роз пломбування засобу вимірювальної техніки від 14.05.2026 року, складений у зв`язку з необхідністю проведення періодичної повірки.

2. Свідоцтво про повірку законодавчо регульованого засобу вимірювальної техніки № А270526-1 від 27.05.2026 року, яке підтверджує відповідність приладу обліку вимогам ДСТУ EN 1434-1 та його придатність до експлуатації.

3. Акт КП «Теплопостачання міста Одеси» про опломбування засобу вимірювальної техніки від 03.06.2026 року, який підтверджує успішне прийняття лічильника в експлуатацію після повірки та фіксацію поточних показників.

Крім цього, відповідач просив суд зобов`язати КП «Теплопостачання міста Одеси» провести повний перерахунок заборгованості за весь спірний період на підставі фактичних показників повіреного та опломбованого приладу обліку теплової енергії та провести розгляд справи без його участі.

29.07.2026 року представник позивача через «Електронний суд» надав додаткові пояснення по справі, яким зазначив, що відповідач протягом спірного періоду жодних показників підприємству не передавав. У зв`язку з цим КП «ТМО» діяло виключно на підставі норм права, застосовуючи розрахункові нормативи. Свідоцтво про повірку та акт опломбування від червня 2026 року свідчать лише про технічну справність лічильника на майбутнє.

Позивачем уже надано суду детальний розрахунок суми заборгованості, сформований відповідно до законодавства та матеріалів справи. Будь-які вимоги відповідача щодо проведення «нового детального перерахунку» є безпідставними, оскільки базуються виключно на його власних суб`єктивних думках, а не на нормах права.

Також звертає увагу суду, що застосування позовної давності можливе виключно за обґрунтованою заявою сторони у спорі із зазначенням конкретних періодів. Безпідставні заяви відповідача без надання детального контр розрахунку не можуть бути підставою для відмови у позові.

29 липня 2026 року від відповідача через «Електронний суд» надійшли додаткові пояснення у справі, в яких зазначено, що 03 червня 2026 року представником КП «Теплопостачання міста Одеси» було складено офіційний Акт опломбування засобу вимірювальної техніки (лічильника SHARКY 774, зав. № 65546468), яким було здійснено контрольне зняття та фіксацію фактичних наростаючих показань приладу обліку.

Свідоцтво про повірку № А270526-1 від 27.05.2026 року підтвердило повну відповідність приладу обліку вимогам ДСТУ EN 1434-1 та його придатність до експлуатації. Це юридично доводить, що прилад обліку протягом всього періоду перебував у належному технічному стані та фіксував фактично спожиту квартирою теплову енергію.

Згідно з нормами чинного законодавства, проведення виконавцем контрольного зняття показань повертає сторони до розрахунків за фактично спожитими обсягами. Виконавець зобов`язаний провести звірку та зробити перерахунок між нормативно нарахованими сумами та реальними показаннями повіреного лічильника. Відмова КП «ТМО» здійснити такий перерахунок є спробою отримання плати за послугу, яка фактично споживачеві надана не була, що призводить до безпідставного збагачення Позивача.

Нарахована Позивачем заборгованість у розмірі 46 215,97 грн охоплює періоди, частина з яких виходить за межі загальної позовної давності. Відповідно до ст. 257, 267 ЦК України, заборгованість, нарахована поза межами 3-річного строку до моменту звернення з позовом до суду, підлягає списанню та не може бути стягнута у судовому порядку.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані сторонами докази відповідно до вимог ст.ст. 76-81, 89 ЦПК України, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог закону.

За приписами ст. 509 ЦК України зобов`язання виникають, зокрема, з договорів та інших підстав, встановлених законом.

Судом встановлено, що КП «Теплопостачання м. Одеси» створено на підставі рішення ОМР від 27.06.2006 року № 101-V шляхом злиття КП «Одесатеплоенерго» та КП «Одестеплокомуненерго».

Згідно з п.2.1.1. Статуту підприємства, метою його створення є здійснення виробничо-технічної діяльності, спрямованої на надійне та безперебійне забезпечення споживачів тепловою енергією.

Рішенням Одеської міської ради № 1173-V від 05.04.2007 року «Про визнання виконавців житлово-комунальних послуг у м. Одеса» КП «Теплопостачання м. Одеси» визначено виконавцем послуг з постачання теплової енергії на опалення та гарячої води у житловому фонді комунальної власності територіальної громади м. Одеси.

Відповідач по справі є споживачем теплової енергії в квартирі АДРЕСА_2 .

Відповідно до відповіді №2479153 від 18.03.2026 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_2 .

Відповідачу відкрито особовий рахунок № НОМЕР_1 за яким обліковуються надані відповідачу послуги з теплопостачання.

Відповідно до положень ст.9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.

Відповідно до ч.2 ст.12 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» договори про надання житлово-комунальних послуг укладаються відповідно до типових або примірних договорів, затверджених Кабінетом Міністрів України або іншими уповноваженими законом державними органами відповідно до закону. Договори про надання комунальних послуг можуть затверджуватися окремо для різних моделей організації договірних відносин (індивідуальний договір, індивідуальний договір з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем, колективний договір) та для різних категорій споживачів (індивідуальний споживач (співвласник багатоквартирного будинку, власник будівлі).

Індивідуальний договір вважається укладений зі споживачем, якщо протягом 30 днів з дні опублікування тексту договору на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на веб-сайті виконавця співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали відповідний договір з виконавцем.

Текст такого договору було розміщено 04.10.2021 року на офіційному сайті КП «Теплопостачання міста Одеси» www.teplo.od.ua.

Таким чином, станом на 05.11.2021 року типові договори з індивідуальними споживачами про надання послуги з постачання теплової енергії вважаються укладеними з відповідною категорією споживачів.

Відповідно до п. 1 Типового індивідуального договору про надання послуги з постачання теплової енергії - цей договір є публічним договором приєднання, який встановлює порядок та умови надання послуги з постачання теплової енергії для потреб опалення або на індивідуальний тепловий пункт для потреб опалення та приготування гарячої індивідуальному споживачу. Цей договір укладається сторонами з урахуванням статей 633, 634, 641, 642 ЦК України.

За приписами ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться.

Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

Актами цивільного законодавства можуть бути встановлені правила, обов`язкові для сторін при укладенні і виконанні публічного договору.

Згідно ст.ст. 68, 162 ЖК України та ст. 45 п. 5 «Правил надання послуги з постачання теплової енергії і типових договорів про надання послуги з постачання теплової енергії», затв. пост. КМ України від 21.08.2019 р. N? 830, споживач зобов`язаний оплачувати надану послугу за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, та вносити плату за абонентське обслуговування у строки, встановлені договором.

Проте, відповідач, вказаних вимог закону та умов укладеного договору не виконав, що призвело до порушення зобов`язання виникнення заборгованості за отримані послуги, внаслідок чого утворилася заборгованість, яка складає 46215,97 гривень, що підтверджується розрахунком.

Щодо доводів відповідача про наявність індивідуального тепло лічильника SHARKY 774 та необхідність проведення перерахунку.

Заперечуючи проти позову, відповідач посилається на те, що квартира обладнана індивідуальним тепло лічильникомSHARKY 774, який був прийнятий позивачем на абонентський облік, а після проведення у травні 2026 року державної метрологічної повірки та повторного опломбування позивач був зобов`язаний здійснити перерахунок нарахувань за весь спірний період відповідно до фактичних показників приладу.

На підтвердження зазначених обставин відповідачем надано акт прийняття приладу обліку від 23.02.2021 року, акт КП «Теплопостачання міста Одеси» про роз пломбування засобу вимірювальної техніки від 14.05.2026 року, свідоцтво про повірку законодавчо регульованого засобу вимірювальної техніки № А270526-1 від 27.05.2026 року та акт про опломбування засобу вимірювальної техніки від 03.06.2026 року.

Дослідивши зазначені документи, суд встановив, що індивідуальний прилад обліку був прийнятий позивачем на абонентський облік, а у травні-червні 2026 року пройшов чергову метрологічну повірку, за результатами якої визнаний таким, що відповідає вимогам ДСТУ EN 1434-1 та придатний до подальшої експлуатації.

Разом із тим сам по собі факт прийняття приладу обліку на абонентський облік, а також його успішне проходження періодичної повірки не є безумовною підставою для висновку про неправильність нарахувань, здійснених позивачем за весь спірний період.

Матеріали справи не містять належних і допустимих доказів того, що відповідач протягом спірного періоду виконував покладений на нього обов`язок щодо передачі показників приладу обліку, звертався до позивача із заявами про неврахування поданих показників чи оскаржував здійснені нарахування до виникнення цього спору.

Посилання відповідача на те, що проведення державної повірки та складення акта опломбування від 03.06.2026 року автоматично покладають на позивача обов`язок здійснити перерахунок за весь попередній період, суд вважає необґрунтованими.

Проведення періодичної метрологічної повірки засобу вимірювальної техніки та його повторне опломбування підтверджують придатність приладу до подальшої експлуатації, однак самі по собі не свідчать про неправильність визначення обсягів споживання теплової енергії у попередніх розрахункових періодах та не породжують автоматичного обов`язку виконавця здійснювати перерахунок усіх раніше проведених нарахувань.

Свідоцтво про повірку підтверджує відповідність засобу вимірювальної техніки метрологічним вимогам на дату проведення повірки, однак не містить висновку про фактичні обсяги споживання теплової енергії у 2017–2026 роках та не спростовує правильність розрахунків, виконаних позивачем за відсутності переданих споживачем показників.

Крім того, відповідач не надав суду власного розрахунку, який би ґрунтувався на помісячних показниках приладу обліку та давав можливість встановити інший розмір заборгованості, а його доводи про необхідність проведення перерахунку фактично зводяться до припущення про те, що успішне проходження повірки у 2026 році саме по собі підтверджує неправильність усіх попередніх нарахувань, що не ґрунтується на вимогах чинного законодавства.

За таких обставин суд приходить до висновку, що наведені відповідачем доводи не спростовують розрахунок заборгованості, поданий позивачем, та не є підставою для відмови у задоволенні позову.

Щодо застосування судом до спірних правовідносин строку позовної давності, про який в своїх запереченнях відповідач просив застосувати суд дійшов наступних висновків.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України). Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 ЦК України).

Згідно з статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

За змістом частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 у справі № 369/6892/15-ц).

Законом № 540-ІХ внесено зміни до пункту розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦКУкраїни та передбачено, що строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786,1293цього Кодексу, продовжуються на строк дії карантину, встановленого постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020№ 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (далі Постанова № 211).

Закон № 540-ІХ передбачив, що моментом, з якого продовжується позовна давність (у тому числі передбачена статтями 257, 258 ЦК України), є запровадження карантину відповідно до Постанови № 211, тобто 12.03.2020. А тому у разі, якщо сплив позовної давності мав би настати з 12.03.2020, а позивач звернувся до суду після цього моменту, але до закінчення карантину, позовна давність не може вважатись пропущеною, а суд не має підстав для застосування статті 267 ЦК України (наслідки спливу позовної давності).

Така позиція наведена в постанові Верховного Суду від 25 серпня2021року у справі №914/1560/20.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня2023року № 651 на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 відмінено з 24години 00 хвилин 30 червня2023року.

Проте, указом Президента України № 64/2022«Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п.20 ч.1 ст.106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого2022року введено воєнний стан, який триває і по теперішній час.

Згідно п.19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого2022року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого2022року №2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

Таким чином, позовна давність повинна відраховуватись за три роки, що передують 12.03.2020, тобто з 12.03.2017 року.

З даним позовом позивач звернувся до суду 16.03.2026 та просив суд стягнути заборгованість з відповідача за період з грудня 2017 року по січень 2026 року.

Відтак з огляду на зазначене вище суд виснує, що позивачем не пропущено строк позовної давності.

Таким чином, оцінюючи всі зібрані у справі докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позивачем доведено факт надання відповідачу послуг з постачання теплової енергії, наявність заборгованості та її розмір, тоді як відповідачем не надано належних і допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги або свідчили про безпідставність здійснених нарахувань.

За таких обставин позов підлягає задоволенню.

Згідно ч. ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом . Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

У відповідності до ч. ч. 1-3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами : письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування . Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною 1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до п. 27 Постанови Пленуму ВСУ № 14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду . Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з вимогами ст. ст. 124, 129 Конституції України, задачами цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних, прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Основними засадами судочинства є законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами, забезпечення апеляційного та касаційного оскарження та обов`язковість рішень суду до виконання

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що з відповідача на користь Комунального підприємства «Теплопостачання міста Одеси» підлягає стягненню заборгованість за теплову енергію в розмірі 46215,97 гривень.

Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню також витрати по сплаті судового збору у розмірі 3328,00 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10, 12, 19, 81, 141, 258-260, 263-265, 274-279 ЦПК України, ст. 509, 525, 526, 530 ЦК України, -

ВИРІШИВ:

Позов Комунального підприємства «Теплопостачання міста Одеси» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) на користь Комунального підприємства «Теплопостачання міста Одеси» (юридична адреса: м. Одеса, вул. Балківська, 1-Б, р/р № НОМЕР_3 в Філія Одеське ОУ АТ «Ощадбанк», МФО 328845, код ЄДРПОУ 34674102) заборгованість за теплову енергію у розмірі 46215 (сорок шість тисяч двісті п`ятнадцять ) грн.97 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) на користь Комунального підприємства «Теплопостачання міста Одеси» (юридична адреса: м. Одеса, вул. Балківська, 1-Б, р/р № НОМЕР_3 в Філія Одеське ОУ АТ «Ощадбанк», МФО 328845, код ЄДРПОУ 34674102)витрати по сплаті судового збору у розмірі 3328,00 грн.

Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення до Одеського апеляційного суду.

Повний текст рішення суду складено 29 липня 2026 року.

Суддя: Ірина Поліщук