Постанова від 22 липня 2026 р. у справі №216/4517/24 — Полтавський апеляційний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 216/4517/24 Номер провадження 22-ц/814/1155/26Головуючий у 1-й інстанції Свістєльнік Ю. М. Доповідач ап. інст. Пікуль В. П.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 липня 2026 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Пікуля В.П.,

суддів Дряниці Ю.В., Чумак О.В.,

за участю секретаря судового засідання Філоненко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник – адвокат Губина Анна Юріївна, на рішення Глобинського районного суду Полтавської області від 08 жовтня 2025 року (повний текст рішення складено 08 жовтня 2025 року), у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна,

В С Т А Н О В И В:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовної заяви

У червні 2024 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом про поділ спільного майна подружжя.

В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що у період з 18 грудня 2010 року по 20 жовтня 2016 року перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_1 .

За час шлюбу у сторін народилась дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Також за час шлюбу сторони придбали автомобіль HYUNDAI ACCENT, 2008 рік випуску, номер кузова НОМЕР_1 .

Транспортний засіб придбано за спільні кошти сімейного бюджету сторін, але знаходиться у фактичному володінні та користуванні відповідачки. Для придбання транспортного засобу позивач взяв та виплатив споживчий кредит.

Автомобіль було оформлено на ім`я відповідачки, оскільки припиняти шлюбні відносини сторони на той час не збирались і позивач цілком довіряв відповідачці, вважаючи, що придбання такої цінної речі як автомобіль відбувається виключно в інтересах сім`ї та немає значення на кого він буде зареєстрований.

Згодом відповідачка повідомила, що автомобіль є її особистою приватною власністю та вирішити у добровільному порядку питання розподілу майна, набутого за час шлюбу, не бажає.

Оскільки автомобіль є неподільною річчю, враховуючи неможливість окремої експлуатації частини автомобілю без його іншої частини, та приймаючи до уваги, що транспортний засіб і досі знаходиться у фактичному користуванні та володінні відповідачки, позивач бажає отримати грошову компенсацію за власну частку.

Уточнивши позовні вимоги, прохав суд визнати, що транспортний засіб HYUNDAI ACCENT, 2008 рік випуску, номер кузова НОМЕР_1 , є спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , частки яких є рівними, по 1/2 частині кожному; поділити між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 набуте майно наступним чином: визнати за ОСОБА_1 право власності цілою часткою на транспортний засіб HYUNDAI ACCENT, 2008 рік випуску, номер кузова НОМЕР_1 , стягнувши з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію у розмірі 101 645,98 грн за частину автомобіля марки HYUNDAI ACCENT, 2008 рік випуску, номер кузова НОМЕР_1 , яка йому належить, припинивши право власності ОСОБА_2 на зазначене майно.

Окрім того, у грудні 2024 року відповідачка звернулася до суду із зустрічною позовною заявою в якій прохала суд прийняти зустрічний позов до розгляду в одному провадженні з позовом ОСОБА_2 ; відступити від засади рівності часток подружжя, збільшити частку ОСОБА_1 у спільному майні подружжя та визнати за ОСОБА_1 право власності на 2/3 частки транспортного засобу HYUNDAI ACCENT, 2008 рік випуску, номер кузова НОМЕР_2 ; визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/3 частки транспортного засобу HYUNDAI ACCENT, 2008 рік випуску, номер кузова НОМЕР_2 .

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що з 18 грудня 2010 року по 20 жовтня 2016 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі. За час шлюбу у сторін народилась дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . ОСОБА_2 має заборгованість зі сплати аліментів, яка станом на 02 липня 2024 року складає 108 520,68 грн. Відповідач не приймає участі у вихованні дитини, ухиляється від сплати аліментів та не надає жодної матеріальної допомоги на його утримання. У зв`язку з чим, наявні підстави для відступлення від засад рівності часток подружжя.

Короткий зміст рішення судів першої інстанції

Ухвалою Глобинського районного суду Полтавської області від 23 квітня 2025 року прийнято заяву представника позивача ОСОБА_2 – ОСОБА_4 про уточнення позовних вимог у цивільній справі № 216/4517/24 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна.

Зустрічний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна прийнято до спільного розгляду з первісним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна, об`єднавши їх в одне провадження.

Рішенням Глобинського районного суду Полтавської області від 08 жовтня 2025 року первісний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна задоволено частково.

У порядку поділу спільного сумісного майна подружжя, визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину транспортного засобу - автомобіля марки HYUNDAI ACCENT, 2008 рік випуску, номер кузова НОМЕР_1 .

У порядку поділу спільного сумісного майна подружжя, визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину транспортного засобу - автомобіля марки HYUNDAI ACCENT, 2008 рік випуску, номер кузова НОМЕР_1 .

У порядку поділу спільного майна подружжя стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 за 1/2 частину автомобіля марки HYUNDAI ACCENT, 2008 рік випуску, номер кузова НОМЕР_1 грошову компенсацію 101 645,98 грн та визнано право власності на автомобіль марки HYUNDAI ACCENT, 2008 рік випуску, номер кузова НОМЕР_1 , як цілісного рухомого майна за ОСОБА_1 , припинивши право власності ОСОБА_2 на зазначене майно.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 , який поданий представником позивача ОСОБА_5 , до ОСОБА_2 про поділ спільного майна відмовлено.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

З рішенням Глобинського районного суду Полтавської області від 23 квітня 2025 року не погодилась ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник – адвокат Губина А.Ю., та оскаржила його в апеляційному порядку продавши до суду апеляційну скаргу, в якій просила суд рішення Глобинського районного суду Полтавської області від 08 жовтня 2025 року скасувати і ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_2 , який подано представником позивача – ОСОБА_4 , до ОСОБА_1 про поділ спільного майна задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_2 право на частку в розмірі 1/3 в праві спільної часткової власності на транспортний засіб - автомобіль марки HYUNDAI ACCENT, 2008 рік випуску, номер кузова НОМЕР_1 .

Зустрічний позов ОСОБА_1 , який поданий представником позивача ОСОБА_5 , до ОСОБА_2 про поділ спільного майна задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 право на частку в розмірі 2/3 в праві спільної часткової власності на транспортний засіб - автомобіль марки HYUNDAI ACCENT, 2008 рік випуску, номер кузова НОМЕР_1 .

У порядку поділу спільного майна подружжя стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 за 1/3 частину автомобіля марки HYUNDAI ACCENT, 2008 рік випуску, номер кузова НОМЕР_1 грошову компенсацію 67 763,99 грн та визнати право власності на автомобіль марки HYUNDAI ACCENT, 2008 рік випуску, номер кузова НОМЕР_1 , як цілісного рухомого майна за ОСОБА_1 , припинивши право власності ОСОБА_2 на зазначене майно.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати у суді першої інстанції (витрати на професійну правничу допомогу) у сумі 5 000,00 грн та сплачений судовий збір.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 1 453,44 грн та витрати на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у розмірі 5 000,00 грн.

Позиції учасників справи

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

На думку особи, яка подала апеляційну скаргу, суд першої інстанції не дослідив та не взяв до уваги розрахунку заборгованості, відповідно до змісту якого ОСОБА_2 має заборгованість зі сплати аліментів, що свідчить про його ухилення від участі в утриманні сина, та, відповідно, є підставою для зменшення його частки у спільному майні зі збільшенням частки ОСОБА_1 , під час поділу майна подружжя.

Зазначила, що у зв`язку з ухиленням ОСОБА_2 від виконання батьківських обов`язків з утримання дитини одноособове виконання матір`ю такого обов`язку ставить її у більш невигідне матеріальне становище порівняно з відповідачем.

Вважає, що наведені обставини вказують на наявність правових підстав для застосування положень частин другої та третьої статті 70 СК України, а саме, зменшення частки ОСОБА_2 , у спільному майні подружжя до 1/3 в праві спільної часткової власності на авто, і, відповідно, збільшення частки ОСОБА_1 , до 2/3 у праві спільної часткової власності на авто.

Щодо відзиву на апеляційну скаргу

Відзив на апеляційну скаргу з дотриманням вимог ЦПК України до Полтавського апеляційного суду не надходив.

Відповідно до частини третьої статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Щодо явки та позиції учасників справи в суді апеляційної інстанції

Представник позивача до суду апеляційної інстанції не з`явився, попередньо надавши заяву про розгляд справи без участі сторони позивача, у задоволенні апеляційної скарги просив відмовити.

Інші учасники справи, будучи належним чином повідомлені про час, дату та місце судового засідання, на розгляд справи до суду апеляційної інстанції не з`явилися.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, приходить до такого висновку.

Встановлені обставини справи

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 18 грудня 2010 року сторони уклали шлюб, який був зареєстрований у Центрально-Міському районному у місті Кривому Розі відділі державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції Дніпропетровській області, актовий запис № 909 (а.с.30).

Рішенням Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 20 жовтня 2016 року, справа № 216/3603/16-ц шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , який зареєстрований 18 грудня 2010 року Центрально-Міським районним у місті Кривому Розі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області за актовим записом № 909 розірвано (а.с.36-37).

Від шлюбу сторони мають неповнолітню дитину – сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.31).

Згідно зі свідоцтвом про реєстрацію, транспортний засіб HYUNDAI ACCENT, 2008 рік випуску, номер кузова НОМЕР_2 , зареєстровано на ОСОБА_6 , дата реєстрації — 22 січня 2009 року (а.с.16).

Відповідно до облікової картки № НОМЕР_3 , 08 грудня 2012 року транспортний засіб HYUNDAI ACCENT, 2008 рік випуску, номер кузова НОМЕР_2 знято з обліку для реалізації (а.с.18).

Згідно довідки-рахунку серії ДПІ № 901206 від 08 грудня 2012 року ОСОБА_1 продано і видано автомобіль HYUNDAI ACCENT, 2008 рік випуску, номер кузова НОМЕР_2 (а.с.19).

Зі змісту листа регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Дніпропетровській області, територіальний центр МВС № 1248 з`ясовано, що згідно Єдиного державного реєстру транспортних засобів станом на 16 жовтня 2024 року легковий автомобіль HYUNDAI ACCENT, 2008 рік випуску, номер кузова НОМЕР_2 зареєстровано 15 грудня 2012 року за громадянкою ОСОБА_1 на підставі довідки-рахунку серії ДПІ № 901206 від 08 грудня 2012 року (а.с.61).

Зі змісту висновку експерта за результатами проведення судової транспортно-товарознавчої експертизи по визначенню ринкової вартості від 24 березня 2025 року № 216/4517/24 вбачається, що середня ринкова ціна автомобіля HYUNDAI ACCENT, 2008 рік випуску, номер кузова НОМЕР_2 , станом на 20 березня 2025 року становить 203 291,97 грн (а.с.137-150).

Позиція суду апеляційної інстанції

У частині першій статті 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Згідно статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Конструкція норми статті 60 СК України вказує на презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Зазначена презумпція може бути спростована одним із подружжя. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до частини першої статті 70 СК України в разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Згідно з частинами другою та третьою статті 372 ЦК України в разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.

Відповідно до частини першої статті 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Верховний Суд у постанові від 17 квітня 2026 року у справі № 175/8894/23 вказав, що у статтях 60, 70 СК України, статті 368 ЦК України передбачено презумпцію віднесення придбаного під час шлюбу майна до спільної сумісної власності подружжя. Це означає, що ні дружина, ні чоловік не зобов`язані доводити наявність права спільної сумісної власності на майно, набуте у шлюбі, оскільки воно вважається таким, що належить подружжю. Якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього (транспортний засіб, житловий будинок чи іншу нерухомість) лише на ім`я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя. Заінтересована особа може довести, що майно придбане нею у шлюбі, але за її особисті кошти. У цьому разі презумпція права спільної сумісної власності на це майно буде спростована. Якщо ж заява, одного з подружжя, про те, що річ була куплена на її особисті кошти не буде належним чином підтверджена, презумпція права спільної сумісної власності подружжя залишиться непохитною.

До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. Під час поділу майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї (постанова Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 12 червня 2023 року в справі № 712/8602/19, провадження № 61-14809сво21).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20, провадження № 14-182цс21, зроблено висновок, що «якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом (речення перше абзацу другого частини першої статті 71 СК України). Тобто суд має вирішити переданий на його розгляд спір про поділ спільної сумісної власності саме тоді, коли подружжя не домовилося про порядок такого поділу. Вирішення цього спору, зокрема щодо неподільної речі, не має зумовлювати у співвласників потребу після судового рішення домовлятися про порядок поділу цього ж майна, а саме про виплату одному із них компенсації іншим співвласником і про гарантії її отримання. Якщо одна зі сторін спору довірила його вирішення суду, відповідний конфлікт треба вичерпати внаслідок ухвалення судового рішення та подальшого його виконання. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом (частина третя статті 368 ЦК України). Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу) (частина перша статті 60 СК України). Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу (частина перша статті 69 СК України). У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (частина перша статті 70 СК України)».

Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема, на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України.

Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду (частини четверта, п`ята статті 71 СК України).

Положення частини п`ятої статті 71 СК України не вимагають обов`язкового внесення на депозитний рахунок грошової компенсації у справах за спорами, в яких про припинення своєї частки у спільному майні і отримання компенсації на свою користь заявляє позивач.

З огляду на зазначені норми матеріального права, за загальним правилом, поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України).

Подібні за змістом правові висновки викладені Верховним Судом у постановах від 03 лютого 2020 року у справі № 235/5146/16,провадження № 61-37616св18, від 24 лютого 2021 року у справі № 127/16630/17, провадження № 61-83св21, від 09 червня 2021 року у справі № 761/18817/17, провадження № 61-6447св21, від 14 листопада 2024 року у справі № 727/1140/21, провадження № 61-14646св23.

У пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» судам роз`яснено, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу відповідно до частин другої та третьої статті 325 ЦК України, можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Судам також роз`яснено, що сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов`язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначенням кола об`єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. Поділу підлягає усе майно, що є у спільній сумісній власності подружжя.

Аналізуючи наведених вище норми сімейного законодавства України, дає підстави для висновку про те, що майно, яке набуте подружжям під час перебування у шлюбі, є об`єктом права спільної сумісної власності цього подружжя та у випадку вирішення питання про його розподіл підлягає поділу між сторонами у рівних частках.

Водночас за наявності обставин, передбачених частинами другою, третьою статті 70 СК України, які стосуються неналежного виконання одним із подружжя батьківських обов`язків та неналежного матеріальне забезпечення сім`ї, частку іншого з подружжя у такому майні може бути збільшено.

Верховний Суду складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 24 лютого 2025року у справі № 206/4992/21 надав роз`яснення щодо підстав для збільшення чи зменшення частки одного з подружжя у праві на майно. Зокрема, зазначено, що обставини, які є підставою для збільшення чи зменшення частки одного з подружжя у праві на майно можна поділити на дві групи: негативні, тобто ті, що надають можливість суду зменшити розмір частки одного з подружжя (частина друга статті 70 СК України); позитивні, що дають змогу суду збільшити розмір частки одного з подружжя (частина третя статті 70 СК України).

В якості негативних обставин (частина друга статті 70 СК України) законодавець на рівні СК України передбачив орієнтовний їх перелік (зокрема, якщо один із подружжя не дбав про матеріальне спільне забезпечення сім`ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї), за наявності яких суд може зменшити частку одного з подружжя. Такі обставини можуть застосовуватися як окремо, так і в сукупності. Тобто законодавець невичерпно виокремив випадки недобросовісної поведінки одного з подружжя як під час шлюбу, так і після його розірвання щодо виконання своїх сімейних обов`язків та майна і встановив наслідок такої недобросовісної поведінки - зменшення розміру частки одного з подружжя.

Законом України від 17 травня 2017 року № 2037-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення захисту права дитини на належне утримання шляхом вдосконалення порядку стягнення аліментів» частину другу статті 70 СК України доповнено словами «ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей)». Тобто на рівні СК України передбачено, що ухиляння від участі в утриманні дитини (дітей) є підставою для втручання в майнову сферу одного із подружжя за ухилення від виконання сімейного обов`язку з утримання дитини (дітей). Законодавець не пов`язує наявність такої негативної обставини ні з договором про сплату аліментів на дитину (дітей) чи рішенням суду (судовим наказом) про стягнення аліментів на дитину (дітей), ні з розміром заборгованості зі сплати аліментів. Тому ухилення від участі в утриманні дитини (дітей) може мати місце у разі: невиконання одним з батьків договору про сплату аліментів на дитину (дітей); невиконання рішення суду або судового наказу про стягнення аліментів на дитину (дітей); нездійснення одним з батьків жодного утримання за відсутності договору про сплату аліментів на дитину (дітей), рішення суду або судового наказу про стягнення аліментів на дитину (дітей).

За наявності позитивних обставин (частина третя статті 70 СК України) суд може збільшити частку в праві на майно того з подружжя, з яким проживають діти до вісімнадцяти років або повнолітні непрацездатні діти, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування. Тобто законодавець пов`язує збільшення частки у праві на майно того з подружжя, з яким залишається дитина (діти), у разі, якщо недостатнім є розмір аліментів, які вона (вони) одержують. Таким чином, закон передбачає такий алгоритм: існує та виконується договір про сплату аліментів на дитину (дітей), рішення суду (судовий наказ) про стягнення аліментів на дитину (дітей); на дитину призначені аліменти; розмір аліментів, які вона (вони) одержує (одержують), недостатній для забезпечення її фізичного, духовного розвитку та лікування; під час поділу майна подружжя частка в майні того з них, з ким проживає дитина (діти), за рішенням суду збільшується. Для застосування частини третьої статті 70 СК України щодо збільшення частки у спільному майні подружжя того з них, з яким проживає дитина з особливими потребами, необхідно встановити, зокрема, які саме потреби виникають у такої дитини та з чим вони пов`язані, як вони можуть забезпечуватися та чи покриває розмір сплачуваних аліментів понесені витрати та їх забезпечення та/або непонесені, але необхідні витрати.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Згідно з частиною другою статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Ураховуючи викладене, суд першої інстанції, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, дійшов правильного висновку про те, що автомобіль HYUNDAI ACCENT, 2008 рік випуску, номер кузова НОМЕР_2 придбано в період перебування подружжя у шлюбі, тому він є об`єктом спільної сумісної власності подружжя і на нього поширюється презумпція спільності майна подружжя.

Доводи ОСОБА_1 щодо наявності у ОСОБА_2 заборгованості по сплаті аліментів, яка є підставою для відступлення від рівності часток подружжя у праві спільної сумісної власності, не заслуговує на увагу, оскільки заборгованість сама по собі не свідчить про ухилення ОСОБА_2 від участі в утриманні дитини.

Під ухиленням від виконання зобов`язання варто розуміти такі дії чи бездіяльність з боку боржника, які полягають у навмисному чи іншому свідомому невиконанні ним рішення суду, за наявності при цьому можливостей вчинити дії в порядку його виконання та за відсутності об`єктивних обставин, які перешкоджають виконанню.

Проте особа, яка має невиконані зобов`язання, не може вважатися винною в ухиленні, поки не буде доведено протилежне.

Наявність інших обставин, за яких можливе відступлення від засад рівності часток подружжя при поділі спірного майна, відповідачкою не доведено.

Суд першої інстанції, з висновком якого погоджується колегія суддів, дійшов обґрунтованого висновку про те, що відповідачка за первісним позовом та позивачка за зустрічним позовом ОСОБА_1 та її представник належними та допустимими доказами презумпцію спільності майна подружжя не спростовували, обставин, які безумовно свідчать про наявність правових підстав для відступлення від засади рівності часток подружжя місцевий суд не встановив, унаслідок чого спірне майно є спільним майном ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , тому належить їм у рівних частках.

Оскільки спірний автомобіль є неподільною річчю, то позовні вимоги ОСОБА_2 про стягнення на його користь з ОСОБА_1 грошової компенсації вартості 1/2 його частки є обґрунтованими.

Визначаючи розмір грошової компенсації 1/2 частини вартості вказаного автомобіля, суд правильно виходив із дійсної його вартості на час розгляду справи. Зазначене узгоджується з нормами СК України та правовими висновками Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, викладеними у постанові від 03 жовтня 2018 року у справі № 127/7029/15, провадження № 61-9018сво18.

Так, установивши, що ціна колісного транспортного засобу HYUNDAI ACCENT, 2008 рік випуску, номер кузова НОМЕР_2 , станом на 20 березня 2025 року становить 203 291,97 грн (висновок експерта за результатами проведення транспортно-товарознавчої експертизи від 24 березня 2025 року № 216/4517/24), місцевий суд дійшов правильного висновку про те, що на користь ОСОБА_2 підлягає стягненню з ОСОБА_1 грошова компенсація вартості 1/2 частки спірного автомобіля у розмірі 101 645,98 грн.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що ОСОБА_2 рішення суду не оскаржує, а тому колегія суддів позбавлена можливості перевіряти законність та обґрунтованість рішення щодо особи, яка його не оскаржила.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Як передбачено пунктом 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно із статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, який всебічно, повно, об`єктивно та безпосередньо дослідив надані сторонами докази, із дотриманням норм процесуального права, правильно застосував норми матеріального права і ухвалив законне та обґрунтоване судове рішення.

Отже, апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник – адвокат Губина А.Ю., слід залишити без задоволення, а рішення Глобинського районного суду Полтавської області від 08 жовтня 2025 року - без змін.

Щодо судових витрат

За правилами частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Зважаючи на те, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, то відсутні підстави для нового розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник – адвокат Губина Анна Юріївна, – залишити без задоволення.

Рішення Глобинського районного суду Полтавської області від 08 жовтня 2025 року – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 23 липня 2026 року.

Головуючий В.П. Пікуль

Судді Ю.В. Дряниця

О.В. Чумак