Рішення від 28 липня 2026 р. у справі №760/7323/25 — Солом'янський районний суд міста Києва

Справа №760/7323/25 2-а/760/89/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 липня 2026 року м. Київ

Солом`янський районний суд міста Києва в складі головуючого судді Верещінської І.В., за участю секретаря судового засідання Негари А., розглянувши адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції, про оскарження постанови про притягнення до адміністративної відповідальності,

В С Т А Н О В И В:

19.03.2025 ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом, у якому просив: скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серія ЕНА № 4257725 від 13.03.2025 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 126 КУпАП; провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.2 ст.126 КУпАП закрити.

В обґрунтування позовної заяви зазначив, що згідно постанови серії ЕНА № 4257725 від 13.03.2025 інспектором старшим лейтенантом поліції 2 взводу 5 роти 1 батальйону полк - 1 УПП в місті Києві Вовк С.О. відносно ОСОБА_1 було складено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі. Відповідно до винесеної постанови позивача було визнано винним у здійсненні правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 126 КУпАП України. Як зазначено в п. 5 постанови, транспортний засіб «Vоlkswagen Passat» д.н.з. НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_2 , 13.03.2025 04:16:22 в м. Київ, по проспекту Леся Курбаса, 10, /керував ТЗ не маючи права керувати таким ТЗ, а саме у відповідності до постанови КМУ № 640 від 08.05.1993 р. протягом 60 днів не замінив посвідчення водія іноземної держави (АС234497АІ), після дати видачі органами та підрозділами ДМС документів на постійне проживання № 900078179 від 14.12.2022 р., чим порушив п.2.1 а. ПДР керування ТЗ особою, яка не має права керування таким ТЗ, за що передбачена відповідальність ч. 2 ст. 126 КУпАП. До позивача застосовано адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 3400 грн. Зазначив, що посвідчення водія, видане Республікою Азербайджан, дає право особі керувати транспортним засобом на території України, та виключає відповідальність за ч. 2 ст. 126 КУпАП. Позивач не згоден з винесеною постановою, тому вимушений звернутись до суду з вказаним позовом.

Ухвалою суду від 10.05.2025 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

17.06.2025 представником відповідача Департаменту патрульної поліції подано відзив на позовну заяву, в якому вона просила відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Зазначила, що 13.03.2025 о 04 годині 16 хвилин за адресою: м. Київ, по бульв. Миколи Міхновського, 43, водій керуючи транспортним засобом «Vоlkswagen Passat» д.н.з. НОМЕР_1 не мав права керувати таким транспортним засобом, чим порушив вимоги п.2.1.а Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 № 1306 (далі ПДР). Зазначений транспортний засіб був зупинений на підставі статті 35 Закону України «Про Національну поліцію». Під час перевірки документів, які підтверджують його право на керування транспортним засобом «Vоlkswagen Passat» д.н.з. НОМЕР_1 , відповідно до статті 32 Закону України «Про Національну поліцію» та пунктів 2.1, 2.4 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 № 1306 (далі ПДР) встановлено, що у позивача з моменту отримання посвідки на постійне проживання в Україні виник обов`язок змінити посвідчення водія, що він не зробив. На підставі цієї обставини, інспектором було складено постанову про притягнення водія до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 126 КУпАП. Інспектор діяв у межах своїх службових повноважень, керуючись необхідністю негайного реагування на ситуацію та дотриманням правил дорожнього руху, здійснював свої дії у межах визначених законом повноважень.

Відповідно до ст. 257 КАС України, за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Положеннями ч. 5 ст. 262 КАС України визначено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь якої зі сторін про інше. За клопотання однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Згідно ст. 258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до ч. 1 ст. 263 КАС України, суд розглядає за правилами спрощеного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо стягнення грошових сум, які ґрунтуються на рішеннях суб`єкта владних повноважень, щодо яких завершився встановлений цим Кодексом строк оскарження та сума яких не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Оскільки розгляд справи відбувається в порядку спрощеного позовного провадження, судове засідання в справі не проводилось та особи, які беруть участь у справі не викликались.

У наданий в ухвалі час від сторін не надійшло заперечення проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження чи клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін.

Суд, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного висновку.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 20 КАС України місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності.

У відповідності до ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, коли маються підстави для звільнення від доказування.

Судом встановлено, що постановою інспектором старшим лейтенантом поліції 2 взводу 5 роти 1 батальйону полк - 1 УПП в місті Києві Вовк С.О. від 13.03.2025 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серія ЕНА № 4257725, на позивача ОСОБА_1 накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 3400 грн. за адміністративне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 126 КУпАП.

У постанові зазначено, що 13.03.2025 04:16:22 позивач в м. Київ, по проспекту Леся Курбаса, 10, /керував ТЗ не маючи права керувати таким ТЗ, а саме у відповідності до постанови КМУ № 640 від 08.05.1993 р. протягом 60 днів не замінив посвідчення водія іноземної держави (АС234497АІ), після дати видачі органами та підрозділами ДМС документів на постійне проживання № 900078179 від 14.12.2022 р., чим порушив п.2.1 а. ПДР керування ТЗ особою, яка не має права керування таким ТЗ, за що передбачена відповідальність ч. 2 ст. 126 КУпАП.

Зі змісту посвідчення водія серії НОМЕР_2 , виданого 09.09.2017 у Республіці Азербайджан та дійсного до 09.09.2027 року, вбачається, що ОСОБА_1 має право керування транспортними засобами категорії В, С.

Приписами ч. 1 ст. 2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

За змістом ч. 2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Статтею 7 КУпАП гарантовано, що ніхто не може бути підданим заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставі і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюються на основі суворого додержання законності.

Відповідно до ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Нормами ст. 280 КУпАП встановлено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати, зокрема, - чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Правила дорожнього руху відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством (ПДР України). Дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров`ю громадян, завдавати матеріальних збитків. Кожний учасник дорожнього руху має право розраховувати на те, що й інші учасники виконують ці Правила.

Відповідно до статті 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Згідно з п. 1 статті 247 КУпАП обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події та складу адміністративного правопорушення.

Притягнути до адміністративної відповідальності можна лише ту особу, яка вчинила дії, що мають ознаки адміністративного правопорушення, та яка є або може бути суб`єктом адміністративного правопорушення.

Притягненню до адміністративної відповідальності особи обов`язково повинна передувати належна поведінка суб`єкта владних повноважень, зокрема поліцейського, а також встановлення ним факту вчинення особою адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена законодавством.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведеним конституційним положенням кореспондує частина перша статті 8 Закону України «Про Національну поліцію».

Згідно з п. 8 частини першої статті 23 Закону України «Про Національну поліцію» поліція відповідно до покладених на неї завдань у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.

Пунктом 11 частини першої статті 23 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів.

За змістом статті 222 Кодексу України про адміністративні правопорушення, органи Національної поліції розглядають справи, зокрема, про порушення правил дорожнього руху, зокрема частина перша, друга і четверта статті 126 КУпАП. Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.

Як вбачається зі змісту оскаржуваної постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 4257725 від 13.03.2025, ОСОБА_1 притягнутий до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 126 КУпАП, за порушення п. 2.1 «а» Правил дорожнього руху.

Частина 2 ст. 126 КУпАП передбачає відповідальність за керування транспортним засобом особою, яка не має права керування таким транспортним засобом, або передача керування транспортним засобом особі, яка не має права керування таким транспортним засобом.

Відповідно до пункту 2.1 «а» Правил дорожнього руху, водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії.

З наведеного слідує, що водій зобов`язаний мати при собі та на вимогу поліцейського пред`являти для перевірки посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб, а у випадках, передбачених законодавством, - страховий поліс (сертифікат) про укладення договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

З матеріалів справи вбачається, що оскаржуваною постановою позивач притягнутий до відповідальності за керування транспортним засобом, не маючи при цьому посвідчення на право керування транспортним засобом.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 247 КУпАП обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.

Відповідно до ст. 251 КУпАП України доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

В силу положень ч. 1 ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення.

Згідно з ч. 1 ст. 75 КАС України достовірним є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а ч. 1, 2 ст. 76 КАС України передбачає, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування та суд вирішує питання про достатність доказів відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Так, щодо посилання позивача та його представника на Міжнародну конвенцію про рух 1968 року, як підставу визнання в Україні посвідчення водія позивача, виданого Республікою Азербайджан, та відповідно можливості керування позивачем транспортними засобами на території України за цим посвідченням, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 41 Конвенції про дорожній рух, а саме пп. а), і), іі) b) Договірні сторони будуть визнавати: і) будь яке національне посвідчення водія, яке відповідає приписам додатку 6 до вказаної Конвенції; іі) будь яке міжнародне посвідчення водія, яке відповідає приписам додатку 7 вказаної Конвенції, за умови, якщо воно пред`являється разом з відповідним національним посвідченням водія, дійсним на своїй території для керування транспортним засобом, який відповідає категорії та категоріям транспортних засобів, для керування якими видані посвідчення, за умови, що вказані посвідчення є дійсними та що вони видані Договірною стороною чи одним з її територіальних підрозділів чи об`єднанням, уповноваженим на це цією Договірною стороною; b) посвідчення водія, видане однією Договірною стороною, повинні визнаватися на території іншої Договірної сторони до моменту, з якого вказана територія стає звичним місцем проживання власника посвідчення.

Відповідно до абз. 5, 6 п. 30 «Положення про порядок видачі посвідчень водія та допуску громадян до керування транспортними засобами» затвердженої Постановою КМУ від 08.05.1993 № 340, посвідчення водія іноземної держави, що належить особі, яка переїжджає на постійне місце проживання в Україну, дійсне на території України протягом 60 днів з дати видачі органами та підрозділами ДМС документів на постійне проживання в Україні і після цього підлягає обміну. Обмін таких посвідчень проводиться після проходження особою медичного огляду та складення теоретичного і практичного іспитів (за винятком випадків, визначенихпунктом 32цього Положення). У разі наявності в посвідченні водія іноземної держави двох або більше категорій на право керування транспортними засобами теоретичний та практичний іспити складаються за вищою категорією із зазначених у такому посвідченні водія.

З наявної в матеріалах справи посвідки на постійне проживання № НОМЕР_3 виданої 14.12.2022 року вбачається, що позивач ОСОБА_1 з 2022 року має постійне місце проживання на території України.

Тобто, на позивача з моменту отримання посвідки на постійне проживання в Україні поширюються вимоги українського законодавства, зокрема, щодо обов`язку у встановлений чинним законодавством строк замінити посвідчення водія на посвідчення водія українського зразка.

Виходячи з фактичних обставин, встановлених судом, матеріалами справи підтверджується, що позивач вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 126 КУпАП.

Судом встановлено, що оскаржувана постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 126 КУпАП складена повноважною особою, за своєю формою і змістом відповідає нормам чинного законодавства, при цьому розмір штрафу відповідає санкції ч. 2 ст. 126 КУпАП.

Із врахуванням встановлених обставин та наведених вище положень чинного законодавства України, суд приходить до висновку, що винесена постанова про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі від 13 березня 2025 року серії ЕНА № 4257725, якою на позивача накладено штраф у розмірі 3 400 грн. за вчинення ним адміністративного правопорушення за ч. 2 ст.126 КУпАП є законною та не підлягає скасуванню, та відповідно адміністративний позов задоволенню не підлягає.

На підставі викладеного, керуючись ст. 19 Конституції України, ст. ст. 2, 6-10, 77, 229, 241-246, 255, 257, 263, 268, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції, про оскарження постанови про притягнення до адміністративної відповідальності - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя І.В. Верещінська