Постанова від 27 липня 2026 р. у справі №133/3824/25 — Калинівський районний суд Вінницької області

Справа № 133/3824/25

3/132/599/26

ПОСТАНОВА

Іменем України

28 липня 2026 року м. Калинівка

Суддя Калинівського районного суду Вінницької області Сєлін Є.В., при секретарі судового засідання Рибак І.Ю., за участі: захисника особи, що притягується до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 – адвоката Хомича А.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Калинівка Хмільницького району Вінницької області, матеріали, які надійшли з батальйону патрульної поліції з обслуговування Хмільницького району Управління патрульної поліції у Вінницькій області Департаменту патрульної поліції Національної поліції України про притягнення ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця міста Біла Церква Київського району, українця, громадянина України, із базовою загальною середньою освітою, розлученого, працевлаштованого, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП документально не підтверджений, до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП

ВСТАНОВИВ:

До Калинівського районного суду Вінницької області з батальйону патрульної поліції з обслуговування Хмільницького району Управління патрульної поліції у Вінницькій області Департаменту патрульної поліції Національної поліції України надійшов адміністративний матеріал відносно ОСОБА_1 за ознаками вчинення ним адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, який відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.03.2026 року переданий на розгляд судді Сєліну Є.В.

Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 473114 від 04.10.2025 року, ОСОБА_1 – 04.10.2025 року о 10год.50хв., рухаючись по вулиці Медичній в місті Калинівка Хмільницького району Вінницької області, керував транспортним засобом марки (моделі) «Daewoo Lanos», реєстраційний номер « НОМЕР_1 », в стані наркотичного сп`яніння, що встановлено висновком № 271 щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, складеним 04.10.2025 року лікарем КП «Калинівська центральна районна лікарня» Калинівської міської ради ОСОБА_3 , чим порушив п.2.9а ПДР України та вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.130 КУпАП.

Вивчивши матеріали справ та оцінивши всі докази по справі, як кожен окремо так і в їх сукупності, всебічно, повно і об`єктивно, дослідивши всі обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку про відсутність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення з наступних підстав.

Згідно статті 245 КУпАП, завданням провадження у справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови.

Відповідно до вимог статей 251, 252, 280 КУпАП, при розгляді справи про адміністративне правопорушення суд повинен з`ясувати, чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують чи обтяжують відповідальність, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, для чого дослідити і дати оцінку зібраним у справі доказам.

Доказами відповідно до статті 251 КУпАП, є будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Згідно з вимогами статті 252 КУпАП, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності.

Пунктом 9 розділу 2 Інструкції з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення в органах поліції, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України 06.11.2015 року № 1376, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 01.12.2015 року за № 1496/27941, визначено, що при складанні протоколу про адміністративне правопорушення в ньому зазначаються, зокрема дата, час, місце вчинення і суть учиненого адміністративного правопорушення. При цьому суть адміністративного правопорушення повинна точно відповідати ознакам складу адміністративного правопорушення, в межах якого судом розглядається справа про притягнення особи до адміністративної відповідальності.

Дослідивши матеріали даної справи про адміністративне правопорушення, встановлено, що зміст протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 473114 від 04.10.2025 року не відповідає фактичним обставинам події, які підтверджуються іншими доказами, наявними у матеріалах справи.

Так, у протоколі зазначено, що ОСОБА_1 - 04.10.2025 року о 10год.50 хв., рухаючись по вулиці Медичній у місті Калинівка Хмільницького району Вінницької області, керував транспортним засобом марки (моделі) «Daewoo Lanos», державний номерний знак « НОМЕР_1 », у стані наркотичного сп`яніння, чим порушив пункт 2.9 «а» Правил дорожнього руху України.

Разом із тим, наведені у протоколі відомості не узгоджуються з іншими матеріалами справи.

Так, із письмових пояснень ОСОБА_1 від 04.10.2025 року, рапорту поліцейського взводу № 2 роти № 2 батальйону патрульної поліції з обслуговування Хмільницького району Управління патрульної поліції у Вінницькій області капрала поліції Бережнюка М. від 04.10.2025 року, а також відеозаписів із нагрудних відеореєстраторів працівників органу Національної поліції вбачається, що транспортний засіб був зупинений на автомобільній дорозі М-21, 244 км, поблизу села Махнівка Хмільницького району Вінницької області.

Таким чином, місце вчинення адміністративного правопорушення, зазначене у протоколі, не відповідає фактичним обставинам, встановленим дослідженими судом доказами.

Крім того, у протоколі про адміністративне правопорушення зазначено, що ОСОБА_1 керував транспортним засобом у стані наркотичного сп`яніння, яке встановлено висновком медичного огляду № 271 від 04.10.2025 року.

Водночас зі змісту самого висновку щодо результатів медичного огляду № 271 від 04.10.2025 року вбачається, що лікарем зроблено інший висновок, а саме: ОСОБА_1 перебуває під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Отже, висновок медичного огляду не підтверджує ті обставини, які викладені у протоколі про адміністративне правопорушення.

Суд звертає увагу, що диспозицією частини 1 статті 130 КУпАП передбачено декілька самостійних альтернативних форм об`єктивної сторони адміністративного правопорушення, зокрема:

керування транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння;

керування транспортним засобом під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Незважаючи на те, що зазначені діяння передбачені однією нормою закону, вони є різними формами адміністративного правопорушення, мають різні юридично значимі ознаки та потребують доведення різних фактичних обставин.

Таким чином, матеріалами справи підтверджено, що у протоколі про адміністративне правопорушення неправильно викладено дві істотні обставини, які визначають зміст адміністративного обвинувачення, а саме:

місце вчинення адміністративного правопорушення;

форму об`єктивної сторони адміністративного правопорушення, оскільки замість перебування особи під впливом лікарських препаратів у протоколі зазначено перебування у стані наркотичного сп`яніння.

Суд вважає, що наведені недоліки не можуть бути віднесені до технічних описок чи очевидних помилок, оскільки вони безпосередньо стосуються фактичних обставин адміністративного обвинувачення та визначають межі судового розгляду.

Фактично усунення таких недоліків шляхом зміни місця вчинення адміністративного правопорушення та заміни інкримінованого ОСОБА_1 керування транспортним засобом у стані наркотичного сп`яніння на керування транспортним засобом під впливом лікарських препаратів означало б формулювання судом нового адміністративного обвинувачення, яке істотно відрізняється від того, що було висунуто уповноваженою службовою особою під час складання протоколу.

Однак, відповідно до статей 7, 245, 251, 252, 256 та 280 КУпАП суд здійснює перевірку законності та обґрунтованості висунутого особі адміністративного обвинувачення, а не формує його та не усуває недоліки, допущені органом, який склав протокол.

Надання судом власної редакції фактичних обставин адміністративного правопорушення суперечило б принципу законності, засадам змагальності сторін, порушувало б право особи на захист та фактично свідчило б про перебрання судом функцій органу обвинувачення, що є неприпустимим як з огляду на положення національного законодавства, так і практику Європейського суду з прав людини.

Відповідно до статті 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Принцип законності передбачає, що притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе виключно за умови додержання уповноваженими органами визначеної законом процедури, а суд не вправі виходити за межі наданих йому повноважень або підміняти собою орган, уповноважений на складання протоколу про адміністративне правопорушення.

За змістом статей 254, 256, 278 та 280 КУпАП саме протокол про адміністративне правопорушення є процесуальним документом, у якому формулюється суть адміністративного обвинувачення, зазначаються час, місце, спосіб вчинення правопорушення, його юридична кваліфікація та інші істотні обставини, які визначають межі судового розгляду. Саме в межах такого обвинувачення особа реалізує гарантоване законом право на захист, надає пояснення, заявляє клопотання, заперечує проти наведених обставин та подає докази на їх спростування.

Викладені у протоколі відомості є предметом перевірки суду, але не предметом його редагування чи доповнення. Суд наділений повноваженнями дослідити докази, оцінити їх допустимість, належність, достовірність та достатність, однак не має процесуальної компетенції самостійно змінювати фактичні обставини правопорушення, виправляти помилки, допущені посадовою особою під час оформлення матеріалів справи, або формулювати нове адміністративне обвинувачення.

У даній справі судом встановлено, що у протоколі про адміністративне правопорушення неправильно зазначено місце вчинення адміністративного правопорушення, оскільки всі наявні у матеріалах справи докази, зокрема письмові пояснення особи, рапорт поліцейського та відеозаписи з нагрудних камер, свідчать про інше місце події. Крім того, у протоколі зазначено, що ОСОБА_1 керував транспортним засобом у стані наркотичного сп`яніння, тоді як висновком медичного огляду № 271 від 04.10.2025 року встановлено зовсім іншу юридично значиму обставину - перебування особи під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Конституційний принцип змагальності сторін, закріплений пунктом 3 частини другої статті 129 Конституції України, передбачає чітке розмежування процесуальних функцій між органом, який здійснює обвинувачення, та судом, який здійснює незалежний і безсторонній розгляд справи. Суд не може перебирати на себе функцію сторони обвинувачення, усуваючи її помилки або формулюючи нові фактичні обставини правопорушення.

Такий підхід повністю узгоджується з гарантіями статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до якої кожен має право бути негайно і детально поінформованим про характер і причину висунутого проти нього обвинувачення, а також мати достатній час і можливості для підготовки свого захисту.

Практика Європейський суд з прав людини послідовно виходить із того, що саме зміст повідомленого особі обвинувачення визначає межі судового розгляду. У рішенні у справі «Malofeyeva v. Russia» Суд наголосив, що національний суд не вправі самостійно виправляти недоліки обвинувачення або доповнювати його новими фактичними обставинами, оскільки це ставить суд у становище сторони обвинувачення та порушує принцип рівності сторін і право особи на захист.

Аналогічний правовий підхід викладено у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Karelin v. Russia», в якому зазначено, що коли суд фактично бере на себе функцію обвинувачення, самостійно відшукує докази вини або виправляє недоліки складеного органом влади процесуального документа, це несумісно з вимогами незалежності та безсторонності суду, гарантованими статтею 6 Конвенції.

Зазначені правові висновки неодноразово враховувалися і судами України. Верховний Суд виходить із того, що суд під час розгляду справи про адміністративне правопорушення не має права виходити за межі фабули адміністративного правопорушення, викладеної у протоколі, самостійно змінювати фактичні обставини події, перекваліфіковувати описані у протоколі дії на іншу форму складу адміністративного правопорушення або усувати недоліки, допущені посадовою особою при оформленні матеріалів справи, оскільки такі дії суперечать принципам змагальності, законності та забезпечення права особи на захист.

За таких обставин будь-яке виправлення судом зазначених у протоколі істотних недоліків, а саме зміна місця вчинення адміністративного правопорушення та заміна інкримінованого ОСОБА_1 перебування у стані наркотичного сп`яніння на перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, означало б фактичне формулювання нового адміністративного обвинувачення, що виходить за межі повноважень суду, порушує право особи на захист, принцип правової визначеності, вимоги статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та основоположні засади адміністративного провадження.

Судом також встановлено істотні порушення вимог закону під час проведення медичного огляду ОСОБА_1 на стан наркотичного сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, які ставлять під сумнів законність проведеного огляду та допустимість отриманого за його результатами медичного висновку як доказу у справі.

Відповідно до частин другої, третьої, четвертої та п`ятої статті 266 КУпАП огляд водія на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів здійснюється у порядку, визначеному законом, із дотриманням встановленої процедури. Законодавцем прямо передбачено, що огляд, проведений із порушенням вимог статті 266 КУпАП, вважається недійсним.

Порядок проведення такого огляду конкретизовано Інструкцією про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженою спільним наказом Міністерства внутрішніх справ України та Міністерства охорони здоров`я України від 09.11.2015 № 1452/735, а також Порядком направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 1103 від 17.12.2008.

У пункті 2 розділу І Інструкції № 1452/735 зазначено, що огляду на стан сп`яніння підлягають водії транспортних засобів, щодо яких у поліцейського уповноваженого підрозділу Національної поліції України є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп`яніння згідно з ознаками такого стану.

Згідно з пунктом 4 розділу І Інструкції № 1452/735, ознаками наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції є: наявність однієї чи декількох ознак стану алкогольного сп`яніння (крім запаху алкоголю з порожнини рота); звужені чи дуже розширені зіниці, які не реагують на світло; сповільненість або навпаки підвищена жвавість чи рухливість ходи, мови; почервоніння обличчя або неприродна блідість.

Відповідно до пунктів 3, 4 Розділу ІІІ Інструкції № 1452/735, огляд у закладах охорони здоров`я щодо виявлення стану сп`яніння проводиться лікарем закладу охорони здоров`я, метою цього огляду є встановлення наявності чи відсутності стану сп`яніння обстежуваної особи.

У пункті 6-7 розділу ІІІ Інструкції № 1452/735 зазначено, що проведення лабораторних досліджень на визначення наркотичного засобу або психотропної речовини обов`язкове. Метою лабораторного дослідження є виявлення або уточнення наявних речовин, що здатні спричинювати стан сп`яніння.

Огляд водія транспортного засобу в закладі охорони здоров`я проводиться в будь-який час доби із застосуванням спеціальних технічних засобів, тестів (скринінгових лабораторних досліджень) на вміст наркотичного засобу або психотропної речовини. У разі позитивного результату тесту обов`язковим є проведення підтверджуючого дослідження газорідинної хроматографії з полум`яно-іонізаційним детектором для визначення концентрації алкоголю у крові та сечі та газової (рідинної) хромато-мас-спектрометрїї на вміст наркотичного засобу або психотропної речовини в організмі особи (пункт 8 розділу ІІІ Інструкції № 1452/735).

Згідно з пунктами 14, 15 розділу ІІІ Інструкції № 1452/735, за результатами огляду на стан сп`яніння та лабораторними дослідженнями встановлюється діагноз, який вноситься до акта медичного огляду. Висновок щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, видається на підставі акта медичного огляду.

З аналізу зазначених нормативно-правових актів убачається, що під час проведення огляду на стан наркотичного сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів лікар повинен не лише провести клінічний огляд особи, а й здійснити дослідження біологічного середовища з використанням лабораторних методів, які дозволяють підтвердити або спростувати наявність відповідних психоактивних речовин чи лікарських препаратів в організмі особи.

Експрес-тестування є лише первинним скринінговим методом дослідження та не може замінити лабораторного токсикологічного дослідження, оскільки не забезпечує достовірного встановлення виду речовини, її концентрації, належності до лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, а також не виключає можливості отримання хибнопозитивних результатів.

Судом встановлено, що медичний висновок № 271 від 04.10.2025 року фактично складений без проведення лабораторного дослідження біологічних зразків ОСОБА_1 .

Так, відповідно до листа директора КП «Калинівська центральна районна лікарня» Калинівської міської ради ОСОБА_4 від 22.04.2026 року № 02-475, лабораторне дослідження біологічних зразків ОСОБА_1 не проводилося, а відібрані зразки сечі були утилізовані 03.01.2026 року.

Отже, сам заклад охорони здоров`я офіційно підтвердив відсутність проведення лабораторного токсикологічного дослідження, яке є необхідним елементом процедури медичного огляду у випадках встановлення стану наркотичного сп`яніння або перебування особи під впливом лікарських препаратів.

Наведене свідчить про те, що висновок лікаря ґрунтується виключно на результатах клінічного огляду та експрес-тестування без належного лабораторного підтвердження, що не відповідає вимогам статті 266 КУпАП та підзаконних нормативно-правових актів, які регламентують порядок проведення такого огляду.

Як убачається із супровідного листа командира батальйону патрульної поліції з обслуговування Хмільницького району Управління патрульної поліції у Вінницькій області Департаменту патрульної поліції Національної поліції України Осадчука Ю. від 19.03.2026 року № 2962/41/21/20-2026, матеріали справи про адміністративне правопорушення були направлені до Калинівського районного суду Вінницької області лише 19.03.2026 року та фактично надійшли до суду 24.03.2026 року, тобто майже через шість місяців після події.

Таким чином, на момент надходження матеріалів справи до суду біологічні зразки ОСОБА_1 вже були утилізовані лікувальним закладом 03.01.2026 року.

За таких обставин сторона обвинувачення фактично позбавила суд можливості перевірити достовірність медичного висновку шляхом призначення судової токсикологічної експертизи або проведення повторного лабораторного дослідження біологічних зразків.

Суд звертає увагу, що відповідно до статей 245, 251, 252 та 280 КУпАП саме орган, який склав протокол про адміністративне правопорушення, зобов`язаний забезпечити належне, повне та законне збирання доказів, достатніх для підтвердження вини особи. Негативні наслідки недотримання встановленої законом процедури отримання доказів не можуть покладатися на особу, яка притягається до адміністративної відповідальності.

Більше того, несвоєчасне направлення матеріалів справи до суду, внаслідок чого було втрачено можливість проведення судового експертного дослідження біологічних зразків, істотно обмежило процесуальні можливості суду щодо повного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи та перевірки достовірності висновку лікаря.

Така бездіяльність органу поліції несумісна з принципом належної правової процедури (due process) та принципом справедливого судового розгляду, гарантованими статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки саме сторона обвинувачення повинна забезпечити збереження доказів та можливість їх перевірки незалежним судом.

Відповідно до пункту 21 розділу ІІІ Інструкції № 1452/735, висновки щодо результатів медичного огляду, складені з порушенням вимог цієї Інструкції, є недійсними.

Аналогічний правовий наслідок встановлений і частиною п`ятою статті 266 КУпАП, відповідно до якої огляд особи на стан сп`яніння, проведений із порушенням вимог закону, вважається недійсним.

З урахуванням викладеного суд доходить висновку, що медичний огляд ОСОБА_1 проведено з істотним порушенням вимог статті 266 КУпАП, оскільки лабораторне дослідження біологічних зразків не проводилося, а отже, обов`язкова процедура медичного огляду не була дотримана.

Оскільки частина п`ята статті 266 КУпАП імперативно встановлює, що огляд особи, проведений із порушенням вимог цієї статті, є недійсним, суд приходить до висновку, що висновок щодо результатів медичного огляду № 271 від 04.10.2025 року не може визнаватися належним та допустимим доказом у справі, не має наперед встановленої доказової сили та не може бути покладений в основу висновку про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 130 КУпАП.

Верховний Суд в постанові від 27.06.2019 року зазначив, що висновок про наявність чи відсутність в діях особи складу адміністративного правопорушення повинен бути обґрунтований, тобто зроблений на підставі всебічного, повного і об`єктивного дослідження всіх обставин та доказів, які підтверджують факт вчинення адміністративного правопорушення. Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за умови наявності юридичного складу адміністративного правопорушення, в тому числі встановлення вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними та допустимими доказами.

Згідно пункту 4 Рішення Конституційного Суду України від 22 грудня 2010 року № 23-рп/2010, конституційний принцип правової держави передбачає встановлення правопорядку, який повинен гарантувати кожному утвердження і забезпечення прав і свобод людини (статті 1, 3, частина друга статті 19 Основного Закону України). Конституція України визначає основні права і свободи людини і громадянина та гарантії їх дотримання і захисту, зокрема: … юридична відповідальність особи має індивідуальний характер (частина друга статті 61); обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях; усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь (частина третя статті 62); конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України (частина перша статті 64).

У відповідності до пункту 4.1 Рішення Конституційного Суду України від 22 грудня 2010 року № 23-рп/2010, адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтуються на конституційних принципах та правових презумціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні.

Відповідно до статті 245 КУпАП, завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Згідно з частиною 2 статті 7 КУпАП, провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

Статтею 62 Конституції України регламентовано, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.

Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Відповідно до пункту 39 постанови Верховного Суду від 08.07.2020р. у справі № 463/1352/16-а, в силу принципу невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачяться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеності невинуватості цієї особи.

Зміст загальноприйнятого європейського стандарту доказування «поза розумним сумнівом», сформульованого у пункті 43 рішення Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) від 14 лютого 2008 року у справах «Кобець проти України» та «Авшар проти Туреччини» (Avsar v. Turkey), п. 282), «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21 квітня 2011 року, «Барбера, Мессеге і Ябардо про Іспанії» від 6 грудня 1998 року, полягає в тому, що доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом.

У постанові від 21 січня 2020 року (справа № 754/17019/17) Верховний Суд зазначив, що стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був вчинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.

Це питання має бути вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами обвинувачення і захисту допустимих доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій.

Обов`язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи у цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення. Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи.

Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, - є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за пред`явленим обвинуваченням.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у разі відсутності події і складу адміністративного правопорушення.

З урахуванням встановлених у даній справі обставин, суд приходить до висновку, що матеріали справи не підтверджують наявності у діях ОСОБА_1 об`єктивної сторони адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 130 КУпАП, а тому відповідно до пункту 1 частини першої статті 247 КУпАП провадження у справі підлягає закриттю у зв`язку з відсутністю у його діях складу адміністративного правопорушення.

Відповідно до статті 40-1 КУпАП та пункту 5 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір у справах про адміністративні правопорушення справляється лише у разі постановлення судом постанови про накладення адміністративного стягнення. Оскільки провадження у справі закрито, судовий збір з особи, яка притягувалася до адміністративної відповідальності, не стягується.

Речові докази та документи, долучені до матеріалів справи, слід залишити у матеріалах справи.

Враховуючи викладене та керуючись п.1 ст.247, ст.ст.130, 245, 251, 252, 283-285, 294 КУпАП, -

ПОСТАНОВИВ:

Провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 , який притягується до адміністративної відповідальності за частиною 1 статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення, закрити на підставі пункту 1 частини першої статті 247 КУпАП у зв`язку з відсутністю у його діях складу адміністративного правопорушення.

Постанова може бути оскаржена особою, щодо якої її винесено, її захисником, законним представником, потерпілим, його представником, а також прокурором у випадках та порядку, передбачених Кодексом України про адміністративні правопорушення, до Вінницького апеляційного суду протягом десяти днів з дня винесення постанови.

У разі неподання апеляційної скарги у встановлений законом строк постанова набирає законної сили після закінчення строку на її апеляційне оскарження, а у разі подання апеляційної скарги - після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції, якщо постанову не буде скасовано.

Суддя