Постанова від 28 липня 2026 р. у справі №461/464/26 — Львівський апеляційний суд

Справа № 461/464/26 Головуючий у 1 інстанції: Волоско І.Р.

Провадження № 22-ц/811/832/26 Доповідач в 2-й інстанції: Савуляк Р. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 липня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:

Головуючого судді: Савуляка Р.В.

суддів: Крайник Н.П., Шандри М.М.

секретаря: Іванової О.О.

без участі сторін,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Галицького районного суду міста Львова від 02 лютого 2026 року у справі за позовом Акціонерного товариства «Ідея Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

ВСТАНОВИЛА:

У січні 2026 року АТ «Ідея Банк» звернулося до суду з позовомдо ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовні вимоги обґрунтовували тим, що 06 березня 2025 року між Банком та гр. ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №R01.34606.011674466.

Згідно Кредитного договору відповідач отримала кредит в розмірі 78 834,53125 грн. (Сімдесят вісім тисяч вісімсот тридцять чотири гривні п`ятдесят три копійки), зі сплатою 79,02% річних, з поверненням, сплатою кредиту та інших платежів, у тому числі процентів у терміни, передбачені встановленим Кредитним договором графіком щомісячних платежів.

Позивач повністю виконав свої зобов`язання згідно Кредитного договору, що підтверджується належним чином засвідченими копіями доказів видачі кредиту. Однак, відповідач не виконує свої зобов`язання, передбачені договором кредиту, внаслідок чого утворилась заборгованість в розмірі 114602,74 грн.

Наголошували, що відповідач продовжує ухилятись від виконання своїх зобов`язань і не погашає заборгованість, що порушує законні права та інтереси позивача.

З врахуванням зазначених обставин, просили стягнути з ОСОБА_1 на їх користь заборгованість за кредитним договором в розмірі 114 602,74 грн., а також 3028 грн. судового збору.

Рішенням Галицького районного суду міста Львова від 02 лютого 2026 року позов Акціонерного товариства «Ідея Банк» задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Ідея Банк» заборгованість за кредитним договором в розмірі 114 602,74 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Ідея Банк» судовий збір в розмірі 3028 грн.

Рішення Галицького районного суду міста Львова від 02 лютого 2026 року оскаржив представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 .

В апеляційній скарзі покликається на те, що справа розглянута до закінчення строку на подання відзив на позовну заяву, що призвело до неврахування судом аргументів відповідача на спростування позовних вимог, чим порушено принцип рівності.

Суд безпідставно визнав доведеним заявлений позивачем розмір заборгованості за відсутності обґрунтованого розрахунку сум, які просив стягнути позивач.

Наданий позивачем розрахунок заборгованості є лише відображенням його односторонніх арифметичних обчислень, відтак не підтверджує наявність заборгованості та її розмір.

В матеріалах справи відсутні докази надіслання банком кредитного договору на адресу ОСОБА_1 , а за відсутності доказів передачі договору у відповідачки в силу прямої вказівки ч. 11 ст. 7 Закону України «Про електронну комерцію» не виникло жодних зобов`язань перед банком.

Долучивши до позовної заяви вимогу про усунення порушень кредитних зобов`язань та докази її направлення відповідачу, банк не надав доказів отримання позичальником цієї вимоги, що свідчить про недотримання банком обов`язкового досудового порядку врегулювання спору.

Просить скасувати рішення Галицького районного суду міста Львова від 02 лютого 2026 року та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

27 квітня 2026 року на адресу суду від представника Акціонерного товариства «Ідея Банк» надійшов відзив на апеляційну скаргу, вважає її необгрунтованою та такою, що не відповідає обставинам справи. Просить рішення Галицького районного суду міста Львова від 02 лютого 2026 року залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Сторони в судове засідання не з`явилися, хоча були належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, тому їх неявка, відповідно до ч.2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи, який проводиться за їх відсутності.

23 липня 2026 року від представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку із тим, що адвокат Борзов Я.Е. зайнятий в іншому судовому засіданні.

Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосереднього його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі "Смірнова проти України").

Колегія суддів враховує, що справа була вперше призначена до апеляційного розгляду на 02 липня 2026 року, однак за клопотанням представника відповідачки - адвоката Борзова Я.Е. її розгляд було відкладено на 23 липня 2026 року. Таким чином, представнику відповідачки вже було забезпечено можливість взяти участь у судовому засіданні шляхом відкладення розгляду справи.

Враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, час знаходження справи на розгляді апеляційного суду, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому її розгляді, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, а також беручи до уваги, що у скаржника була можливість для наведення суду наявних у нього доводів у поданій до суду апеляційній скарзі, колегія суддів вважає за необхідне відхилити вказане клопотання.

Згідно з ч.2 ст.247 ЦПК України у разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Частиною четвертою статті 268 ЦПК України передбачено, що у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Згідно ч. 5 статті 268 ЦПК України зазначено, що датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Отже, враховуючи наведені вище вимоги процесуального закону, датою ухвалення апеляційним судом судового рішення в даній справі, призначеній до розгляду на 23 липня 2026 року, є дата складення повного судового рішення - 29 липня 2026 року.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно з частинами 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Судом та матеріалами справи встановлено, що 06 березня 2025 року між Банком та гр. ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №R01.34606.011674466.

Кредитний договір підписано електронним підписом Позичальника, відтвореним шляхом використання Позичальником одноразового ідентифікатора (OTP-пароль), який був надісланий на номер мобільного телефону (Фінансовий номер) Відповідача, про що свідчить пункт Кредитного договору, реквізити сторін та зазначене нижче.

Власне волевиявлення на укладення Кредитного договору Відповідач висловив шляхом його підписання Електронним підписом (надалі - ЕП), а саме Відповідачем було введено на інтерфейсі власного мобільного пристрою з Фінансового номеру в мобільному додатку О.Bank 2.0. СМС- повідомлення (OTP-пароль, отриманий від Банку - з альфа імені «IdeaBank»), що узгоджується з п. 1.4.1. Договору № 1630187. Згідно з п. 1.5 Договору накладення ЕП Клієнта здійснюється шляхом перевірки та підтвердження Банком достовірності ОТР-паролю, що був повідомлений (шляхом введення в мобільному додатку О.Bank 2.0.) Банку Клієнтом після його автентифікації. Також, у Договорі визначено номер мобільного номера НОМЕР_1 в якості Фінансового номера Відповідача.

Окрім цього, до даного позову додається належним чином засвідчена копія Протоколу №R01.34606.011674466 від 06 березня 2025 року підписання Кредитного договору (протокол підписання Договору на продукт), у якому зафіксовано етапи підписання Кредитного договору дистанційно.

На підтвердження викладеного надаються належним чином оформлений витяг з Реєстру СМС-повідомлень, оформленого на виконання умов Договору надання послуг №01/01122020, укладеного 01 грудня 2020 року між Позивачем та ТОВ «МОБІЛЬНИЙ МАРКЕТИНГ» та додатку №2 до вказаного договору.

У вище вказаному витязі з Реєстру СМС-повідомлень наявний текст СМС-повідомлення з ОТП-паролем (kod: 0942), для підписання паспорту споживчого кредиту та кредитного договору , який було надіслано з Альфа імені «IdeaBank» на Фінансовий номер телефону Відповідача: НОМЕР_1 .

Пунктом 11.4. Кредитного договору визначено, що нанесенням електронного підпису під цим договором, погоджується з тим, що ДКБОФО та Тарифи, які є невід`ємною частиною ДКБОФО, Графік щомісячних платежів (надалі-Додаток №1) є невід`ємними складовими цього Договору та зобов`язується виконувати їх умови та підтверджує, що в день укладення цього Договору за його вибором йому надано ДКБОФО та Тарифи, вони йому зрозумілі та не потребують додаткового тлумачення, (в редакція яка діяла у цей період) текст якого розміщено на Інтернет- сторінці Банку в розділі Архів публічних договорів за посиланням:https://ideabank.Ua/uk/about/public-contracts#4e6d870a-5c4d-49a8-8071-b978c5ec881b.

Згідно Кредитного договору Відповідач отримала кредит в розмірі 78 834,53125 грн. (Сімдесят вісім тисяч вісімсот тридцять чотири гривні п`ятдесят три копійки), зі сплатою 79,02% річних, з поверненням, сплатою кредиту та інших платежів, у тому числі процентів у терміни, передбачені встановленим Кредитним договором графіком щомісячних платежів.

Остання сплату Відповідачем/зарахування по Кредитному договору здійснено 23 липня 2025 року.

Матеріалами справи встановлено, що сума боргу Відповідача за Кредитним договором станом на 17 грудня 2025 року становить:

Прострочений борг 78609,79 грн, Прострочені проценти 35992,95 грн, Загальна заборгованість 114602,74 грн.

Заборгованість Відповідача також підтверджується випискою по рахунку № НОМЕР_2 (до провадження в Україні міжнародних номерів банківських рахунків - НОМЕР_3 ) та довідкою-розрахунком заборгованості станом на 17 грудня 2025 року.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач 04 листопада 2025 року направляв відповідачу вимогу про усунення порушення кредитних зобов`язань, однак останній належним чином не відреагував та зобов`язань за вищезгаданим договором кредиту не виконав.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції дійшов висновку, щопозивачка повністю виконала свої зобов`язання згідно Кредитного договору, що підтверджується належним чином засвідченими копіями доказів видачі кредиту, однак, станом на дату подання позову відповідачка не повернула отриманий кредит у встановлений договором термін та не сплатила нараховані відсотки, та інші платежі за Кредитним договором.

З таким висновком колегія суддів погоджується виходячи із наступних підстав.

Відповідно до ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним (ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Судом встановлено, що 04 червня 2024 року між АТ «Ідея Банк» та ОСОБА_1 укладено Договір № 1630187 про використання електронного підпису клієнта (а.с. - 25). Підписанням цього договору клієнт надає згоду на використання власного номеру телефону, зазначеного в цьому договорі-заяві як фінансового номеру телефону для отримання SMS-повідомлень, що містять ОТР-пароль, з метою подальшого підписання ЕП договорів про отримання банківських послуг у вигляді електронного документа та підтверджує, що номер телефону, що зазначений нижче, належить виключно йому, а тому накладений ЕП однозначно пов`язаний з клієнтом, і не пов`язаний з жодною іншою особою та прирівнюється до власноручного підпису і створює для клієнта юридичні наслідки.

Накладення ЕП здійснюється шляхом підтвердження Банком достовірності ОТР-паролю, що був повідомлений Банком клієнту після його автентифікації.

Кредитний договір №R01.34606.011674466 від 06 березня 2025 року між Банком та ОСОБА_1 підписано відповідачем електронним підписом, відтвореним шляхом використання ним одноразового ідентифікатора (OTP-пароль) «0942», який був надісланий на номер мобільного телефону (фінансовий номер) позичальника, що підтверджується п.27 кредитного договору та даними витягу з відправлених смс-повідомлень.

Підписавши такий договір одноразовим ідентифікатором, ОСОБА_1 підтвердила, що вона ознайомилася і погодилася з умовами кредитного договору, тобто сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов договору.

Разом з кредитним договором, відповідач підписала паспорт споживчого кредиту, інформація в якому відповідає умовам укладеного кредитного договору.

Відповідно до Протоколу фіксації дій клієнта при оформленні кредиту в програмному комплексі «Система дистанційного обслуговування в O.Bank 2.0» від 06 березня 2025 року зафіксовано етапи підписання договору про використання електронного підпису та Кредитного договору (а.с. - 36).

Із зазначеного позивачем алгоритму укладення кредитного договору вбачається, що ОСОБА_1 здійснено усі необхідні дії, спрямовані на укладення кредитного договору №R01.34606.011674466 від 06 березня 2025 року.

Вищезазначений договір укладений в електронній формі у спосіб, визначений законом, оскільки такий договір містить електронний підпис відповідача одноразовим ідентифікатором, що прирівнюється до власноручного підпису позичальника, що повністю відповідає вимогам ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» та засвідчує волю відповідача на укладання договору на погоджених умовах.

Отже, наведене безумовно свідчить про те, що відповідачка ознайомилася і погодилася з умовами договору, тобто сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов договору, а подані позивачем паперові копії електронних документів є допустимими письмовими доказами відповідно до ч. 13 ст. 11 Закону України "Про електронну комерцію".

З врахуванням встановлених судом обставин справи та досліджених доказів, колегія суддів вважає, що позивачем надано належні і допустимі докази, які підтверджують укладеність між відповідачем та АТ «Ідея Банк» кредитного договору.

В апеляційній скарзі відповідачкою не заперечується факт укладення договору №R01.34606.011674466 від 06 березня 2025 року.

Доводи скаржника щодо ненаправлення на її адресу примірника кредитного договору є необґрунтованими, та спростовуються протоколом фіксації дій клієнта при оформленні кредиту в програмному комплексі «Система дистанційного обслуговування в O.Bank 2.0» від 06 березня 2025 року зафіксовано етапи підписання договору про використання електронного підпису та Кредитного договору (а.с. - 36), де чітко зазначено, що копія кредитного договору, після його підписання ОСОБА_1 та банком, надсилалась на її електронну пошту ІНФОРМАЦІЯ_1 , яку вона зазначила при укладенні договору.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив, що відповідачка отримала кредитні кошти, однак вчасно їх не повернула, та дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення заборгованості.

Згідно з частиною першою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту (частина перша статті 527 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Згідно ч.1, 2 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому.

Суд апеляційної інстанції вважає безпідставним посилання в апеляційній скарзі на неналежність доказів щодо розміру заборгованості за кредитним договором, з огляду на наступне.

Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з вказаної норми Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до п.п. 5, 30, 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління НБУ від 04 липня 2018 року № 75, бухгалтерський облік ведеться безперервно з часу реєстрації банку до його ліквідації. Банк самостійно визначає систему організації операційної діяльності залежно від його структури, обсягів та видів банківських операцій, кількості працюючих, розвитку інформаційних технологій. Банк самостійно розробляє технології здійснення банківських операцій. Оброблення інформації про операції та її зберігання мають виконуватися на серверах та/або іншій комп`ютерній техніці, які/яка повинні/а фізично розташовуватися на території України, за винятком збереження резервних копій, захищених із використанням відповідних засобів технічного та/або криптографічного захисту, а виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Представником позивача на підтвердження існування у відповідачки заборгованості за кредитним договором №R01.34606.011674466 від 06 березня 2025 року було надано виписку по рахунку -фізичної особи № НОМЕР_2 (до провадження в Україні міжнародних номерів банківських рахунків - НОМЕР_3 ) за період з 01 січня 2000 по 17 грудня 2025 року (а.с. - 44).

З вищезазначеної банківської виписки по рахунку № НОМЕР_2 (до провадження в Україні міжнародних номерів банківських рахунків - НОМЕР_3 ) вбачається, що 06 березня 2025 року відбулась видача кредиту згідно кредитного договору №R01.34606.011674466 від 06 березня 2025 року на суму 78 834,53 грн.

Окрім цього, з виписки по кредитному договорі ОСОБА_1 вбачається, що отриманий нею кредит в розмірі 78834,53 грн, був спрямований на погашення кредиту №С02.10701.009868941 від 22 грудня 2022 року в сумі 72 002,94 грн. та на погашення кредиту №С-205-012954-22-980 від 22 серпня 2022 року в сумі 6831,59 грн.

В період з 07 травня 2025 року по 23 липня 2025 року ОСОБА_1 на виконання умов кредитного договору, з порушенням строків внесення платежів, вносила грошові кошти, які зараховували на погашення заборгованості за тілом кредиту та погашення заборгованості за відсотками.

Останній платіж в розмірі 1000 грн. здійснений позичальником ОСОБА_1 в рахунок погашення заборгованості за вказаним кредитним договором було здійснено 23 липня 2025 року.

Виписки з особового рахунка клієнта банку (банківські виписки з рахунку позичальника) є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та єпідтвердженням виконаних за день операцій(такий висновок містять постанови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 25.05.2021 у справі № 554/4300/16-ц, від 21.09.2022 у справі № 381/1647/21, від 07.12.2022 у справі № 298/825/15-ц).

Відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.

Пунктом 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Таким чином, надана банком виписка за рахунком позичальника, у сукупності з іншими зібраними у справі доказами, у повному обсязі підтверджує обставини видачі кредиту та його розмір, а також заборгованість по кредиту, розмір якої відображено і у довідці-розрахунку.

Зазначена виписка відповідає вимогам статті 77 ЦПК України щодо належності доказів, а також вимогам статті 78 ЦПК України щодо допустимості доказів.

Як вбачається з довідки-розрахунку заборгованості, наданого позивачем АТ «Ідея Банк», відповідач - ОСОБА_1 станом на 17 грудня 2025 року має заборгованість за кредитним договором №R01.34606.011674466 від 06 березня 2025 року, що становить 114 602,74 грн, з яких: 78 609,79 грн. - прострочений борг, 35 992,95 грн.- прострочені проценти ( а.с. 45).

ОСОБА_1 розмір наявної у неї заборгованості жодним чином не спростовувала, та не надала суду свої контррозрахунки.

Враховуючи надані АТ «Ідея Банк» докази на підтвердження наявності в ОСОБА_1 розміру заборгованості за кредитним договором, а саме: кредитний договір, паспорт споживчого кредиту, виписка по особовому рахунку ОСОБА_1 , довідка-розрахунок заборгованості за кредитним договором, враховуючи умови кредитного договору, колегія суддів вважає доведеним АТ «Ідея Банк» перед судом розмір заборгованості.

Доводи апеляційної скарги про те, що АТ «Ідея Банк» не дотрималося обов`язкового досудового порядку врегулювання спору через ненадання доказів отримання відповідачкою письмової вимоги, є безпідставними та ґрунтуються на неправильному тлумаченні положень Закону України «Про споживче кредитування».

АТ «Ідея Банк» 04 листопада 2025 р. направило рекомендованим листом ОСОБА_1 досудову вимогу, в якій повідомило позичальника про існування заборгованості за кредитним договором та необхідність її погашення упродовж 30 календарних днів (а.с. 46), яка залишена відповідачем без реагування, що нею не спростовано та свідчить про дотримання позивачем приписів ч. 4 ст. 16 Закону України «Про споживче кредитування».

Вимога про усунення порушень кредитних зобов`язань була надіслана банком на адресу місця проживання відповідачки ОСОБА_1 , що підтверджується наявними у матеріалах справи копіями списків про згрупування поштових відправлень (а.с.46-47).

Вказана адреса повністю відповідає адресі проживання відповідачки, зазначеній нею в апеляційній скарзі.

Частина четверта статті 16 Закону України «Про споживче кредитування» покладає на кредитодавця обов`язок направити споживачу письмове повідомлення (вимогу) про усунення порушення із наданням строку для виконання зобов`язання.

Сам по собі факт неотримання поштового відправлення або ухилення адресата від його отримання не може покладати на банк негативні правові наслідки та свідчити про недотримання ним вимог Закону України «Про споживче кредитування».

Також колегія суддів, вважає, що посилання суду першої інстанції та скаржника на висновки Верховного Суду, що містяться в постанові від 04.02.2026 року у справі №758/14925/23, є нерелевантним, оскільки в цій постанові Верховний Суд вважав, що суди попередніх інстанцій допустили порушення норм процесуального права, яке впливає на правильність вирішення спору, оскільки всі висновки у справі ґрунтуються на підставі дослідження копій доказів, які, на думку позивача, доводять факт укладення кредитного договору між сторонами та фактичного перерахування коштів відповідачу, яка ставила під сумнів надані позивачем докази, як в суді першої інстанції, так і в апеляційному суді. Жоден із судів не виконав вимог статті 95 ЦПК України та не витребував у заявника оригіналів електронних доказів, незважаючи на клопотання відповідача. І це є порушенням принципу змагальності сторін.

Однак, всупереч зазначеному, у справі що переглядається, представник відповідача клопотання про витребування оригіналів електронних доказів не заявляв, а тому вказані доводи апеляційний суд відхиляє.

Доводи апеляційної скарги про порушення права відповідачки на подання відзиву є безпідставними та не знайшли свого підтвердження в суді апеляційної інстанції.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачка до закінчення строку на подання відзиву, не скористалася наданим їй процесуальним правом та не подала відзив на позов, не звернулася до суду із будь-якими заявами чи клопотаннями, а також не повідомила про наявність обставин, що перешкоджали реалізації такого права. А саме по собі ухвалення рішення в останній день процесуального строку, не свідчить про порушення її прав.

Колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Згідно норм ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Судом правильно встановлено фактичні обставини справи, вірно застосовано матеріальний закон та дотримано процедуру розгляду справи, встановлену ЦПК України, постановлено справедливе судове рішення, тому підстав для його зміни чи скасування колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст. 367, ст. 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст. 381, ст. 382, ст. 384 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Рішення Галицького районного суду міста Львова від 02 лютого 2026 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повний текст постанови складено 29 липня 2026 року.

Головуючий: Савуляк Р.В.

Судді: Крайник Н.П.

Шандра М.М.