Постанова від 28 липня 2026 р. у справі №563/623/26 — Корецький районний суд Рівненської області

справа № 563/623/26

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 липня 2026 року м. Корець

Суддя Корецького районного суду Рівненської області Сірак Д.Ю., розглянувши справу про притягнення до адміністративної відповідальності

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, жителя АДРЕСА_1 ,

за ч. 1 ст. 130 КУпАП,

в с т а н о в и в :

В протоколі про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 631020 від 03 квітня 2026 року зазначено, що 03 квітня 2026 року о 15:10 год., в с. Франкопіль, Рівненського району, Рівненської області по вул. Шевченка ОСОБА_1 керував транспортним засобом(мотоциклом) МТ-200-80. Реєстраційний номер НОМЕР_1 з явними ознаками алкогольного сп`яніння (запах алкоголю з порожнини рота, поведінка, що не відповідає обстановці, порушення мови). Від проходження медичного огляду на визначення стану алкогольного сп`яніння в установленому законом порядку відмовився, чим порушив вимоги п. 2.5 Правил дорожнього руху.

До суду ОСОБА_1 повторно не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся за адресою вказаною в протоколі про адміністративне правопорушення, причини неявки суду не повідомив, клопотань про перенесення судового засідання не подавав.

Згідно із ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року, суди застосовують рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

В своїх рішеннях Європейський суд також наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Статтею 268 КУпАП передбачено, присутність особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, при розгляді справи про адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.130 КУпАП, є необов`язковою.

У зв`язку з чим, вважаю за можливе розглянути справу за відсутності ОСОБА_1 .

Дослідивши письмові докази, суддя приходить до таких висновків.

Частиною 1 статті 130 КУпАП передбачена відповідальність за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також, передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп`яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження, відповідно до встановленого порядку, огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Об`єктивною стороною правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП є саме керування транспортним засобом у стані сп`яніння (наркотичного чи алкогольного), а його суб`єктом є будь-яка особа, що досягла шістнадцятирічного віку (ст. 12 КУпАП) на момент керування транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, які знижують їх увагу та швидкість реакції, незалежно від наявності чи відсутності посвідчення водія.

Касаційний адміністративний суду в складі Верховного Суду в рішенні № 404/4467/16-а від 20.02.2019 року зазначив, що «само по собі керування транспортним засобом розуміється, як технічна дія водія з метою приведення транспортного засобу в рух, зворушення з місця і, як наслідок, переміщення транспортного засобу в просторі. Експлуатація транспортного засобу передбачає використання цього транспортного засобу за призначенням, тобто з метою керування. Проте, зазначення «водія» унеможливлює правозастосування вказаного визначення в розумінніст. 130 КУпАП, оскільки суттєво зменшує коло осіб, які можуть бути притягнуті до відповідальності за керування у нетверезому стані.

З наведеного слідує, що саме по собі керування транспортним засобом необхідно розуміти як технічну дію водія з метою приведення транспортного засобу в рух, зворушення з місця і, як наслідок, переміщення транспортного засобу в просторі. Експлуатація транспортного засобу передбачає використання цього транспортного засобу за призначенням, тобто з метою керування.

Таким чином, керування транспортним засобом - це умисне виконання особою функцій водія шляхом вчинення технічних дій для приведення транспортного засобу в рух та зворушення з місця, а під час руху - для зміни напрямку руху та/чи швидкості транспортного засобу.

За змістом диспозиції ч. 1 ст.130 КУпАП, відповідальність для водія транспортного засобу настає за доведеністю одночасно двох обставин - керування транспортним засобом і перебування у стані сп`яніння (наркотичного чи алкогольного).

Матеріали справи свідчать, що поліцейськими для проведення огляду не залучалось двоє свідків.

Водночас, у частині того, що стосується огляду на стан алкогольного сп`яніння, поліцейським було долучено відеофіксацію. Однак на відеозаписі не зафіксовано ні факту керуванння водієм транспортним засобом, ні пропозицію працівника поліції пройти огляд, ні факту відмови водія від проходження зазначеного огляду. Інших файлів відеофіксації подальшої розмови та процедури фіксації проведення огляду на стан алкогольного сп`яніння, до суду надано не було.

Відтак на технічних засобах відеозапису, що були надані суду, не було зафіксовано процедури проведення огляду на стан алкогольного сп`яніння у повному обсязі, як і не було зафіксовано відмови ОСОБА_1 від проходження такого огляду.

Відповідно до ст. 251 КУпАП, доказами у справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, а також іншими документами.

Відповідно до ст. 252 КУпАП, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Відповідно дост. 19 Закону України «Про міжнародні договори України»,ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»,стала практика Європейського суду з прав людини є частиною національного законодавства та обов`язкова до застосування судами, як джерело права.

Згідно зі ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначав, що допустимість доказів є прерогативою національного права і, за загальним правилом, саме національні суди повноважені оцінювати надані їм докази (п. 34 рішення у справі «Тейксейра де Кастор проти Португалії» від 09.06.1998 року, п. 54 рішення у справі «Шабельника проти України» від 19.02.2009 року), а порядок збирання доказів, передбачений національним правом, має відповідати основним правам, визнаним Конвенцією про захист прав і основоположних свобод.

Суд має обґрунтувати свої висновки лише доказами, які є достатньо переконливими, чітко сформульованими, тобто такими, які не залишають місце сумнівам, оскільки наявність останніх не узгоджується зі стандартом доведення «поза розумним сумнівом», оскільки таке доведення може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпції, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою».

Адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до неї ґрунтуються на конституційному принципі: презумпції невинуватості (ст. 62 Конституції України).

Тягар доведення складу адміністративного правопорушення покладається на адміністративний орган, разом з тим, особа, яка притягається до відповідальності, звільняється від обов`язку доводити свою причетність до скоєння правопорушення.

Крім рапорту працівника поліції та протоколу, які самі по собі не можуть бути належними доказами вчинення особою адміністративного правпорушення, жодних інших доказів які б свідчили про факт керування ОСОБА_1 транспортним засобом в стані алкогольного сп`яніння, матеріали справи взагалі не містять.

Жодних дій по відбору пояснень від ОСОБА_1 , ймовірного водія та свідків (на відео присутня особа жіночої статі) працівники поліції не здійснили та взагалі на ці факти жодним чином не відреагували.

Таким чином, долученим до матеріалів справи відеозаписом, який є об`єктивним доказом у розумінні ст.251 КУпАП, не підтверджено факт керування ОСОБА_1 транспортним засобом, що є обов`язковою ознакою об`єктивної сторони складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст.130 КУпАП.

Будь-яких інших доказів, які підтверджували б факт керування ОСОБА_1 транспортним засобом матеріали справи не містять.

У рішенні ЄСПЛ від 21 липня 2011 року по справі «Коробов проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що при оцінці доказів cуд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом». Проте, така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту.

Доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом. Зазначене викладено в п.43 рішення Європейського суду з прав людини від 14.02.2008 р. у справі «Кобець проти України».

Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

Державні органи не мають права перекладати обов`язок доказування невинуватості на особу, відносно якої складено протокол про адміністративне правопорушення. Вимагання від особи представлення доказів на свій захист і спростування протоколу, є неприпустимим в розумінні принципу презумпції невинуватості, закріпленому в ст.62 Конституції України.

Статтею 62 Конституції Українизакріплений принцип презумпції невинуватості, який передбачає, що ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість, а також, що всі сумніви стосовно доведеності вини особи мають тлумачитись на її користь.

Враховуючи, що в силу принципу презумпції невинуватості всі сумніви у винуватості особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь, суд приходить до висновку, що його вина у вчиненні правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, не доведена достатніми, допустимими та достовірними доказами.

За таких обставин, суд приходить до висновку про відсутність в діях ОСОБА_1 і складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1ст. 130 КУпАП.

Відповідно до п. 1 ч. 1ст. 247 КУпАП, провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю, зокрема, за відсутності складу адміністративного правопорушення.

А тому, провадження в справі підлягає до закриття.

Керуючись ч.1 ст.130, ст.ст.280, 283, п. 1 ч.1 ст.247 КУпАП, суддя

п о с т а н о в и в:

Провадження в справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.130 КУпАП закрити на підставі п. 1 ч.1 ст. 247 КУпАП, у зв`язку з відсутністюв його діях події та складу адміністративного правопорушення.

Постанова може бути оскаржена до Рівненського апеляційного суду протягом десяти днів з дня її винесення через Корецький районний суд Рівненської області.

Суддя