Вирок від 28 липня 2026 р. у справі №538/1212/26 — Лохвицький районний суд Полтавської області

Єдиний унікальний номер №538/1212/26

Провадження №1-кп/538/172/26

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 липня 2026 року м.Лохвиця

Лохвицький районний суд Полтавської області у складі:

головуючого судді - ОСОБА_1 ,

за участю секретаря судового засідання - ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Лохвиця матеріали кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідуваньза №12025175600000047 від 16 квітня 2025 року про обвинувачення:

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Гиряві Ісківці Лохвицького району Полтавської області, є громадянином України, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , із середньою освітою, працюючого вантажником ТОВ «Лохвицький комбікормовий завод», одруженого, раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 197-1 КК України,

учасники судового провадження:

прокурор – ОСОБА_4 ,

представник потерпілого – ОСОБА_5 ,

обвинувачений – ОСОБА_3 ,

захисник – ОСОБА_6

в с т а н о в и в:

1. Історія провадження

1.1. 08 червня 2026 року Лохвицьким відділом Миргородської окружної прокуратури скеровано до Лохвицького районного суду обвинувальний акт у кримінальному провадженні №12025175600000047 від 16 квітня 2025 року про обвинувачення ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 197-1 КК України.

1.2. Ухвалою Лохвицького районного суду від 12 червня 2026 року призначено підготовче судове засідання у вказаному кримінальному провадженні.

1.3. Ухвалою Лохвицького районного суду від 29 липня 2026 року в цьому кримінальному провадженні призначено судовий розгляд.

2. Формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним

16.04.2025 ОСОБА_3 , не маючи правовстановлюючих документів на право власності чи користування земельною ділянкою, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх наслідки та бажаючи їх настання, діючи умисно всупереч вимогам статей 125, 126 Земельного кодексу України, шляхом залучення сільськогосподарської техніки самовільно зайняв земельну ділянку площею 4,0852 га з кадастровим номером 5322610600:51:009:0104.

Вказана земельна ділянка перебуває у комунальній власності територіальної громади в особі Заводської міської ради Миргородського району Полтавської області та має цільове призначення: «11.02 Для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості, включаючи об`єкти оброблення відходів, зокрема з енергогенеруючим блоком».

Для здійснення обробітку земельної ділянки ОСОБА_3 залучив гусеничний трактор марки «ДТ-75», державний номерний знак НОМЕР_1 , який належить ОСОБА_7 , надавши для використання власну дискову борону БДТ3, приєднану до трактора шляхом жорсткого зчеплення.

Таким чином, ОСОБА_3 , самовільно зайнявши земельну ділянку комунальної власності площею 4,0852 га з кадастровим номером 5322610600:51:009:0104 за відсутності будь-яких правовстановлюючих документів на право користування чи володіння нею, заподіяв територіальній громаді в особі Заводської міської ради Миргородського району Полтавської області значну шкоду на суму 441 228 грн. 97 коп.

Вказаним кримінальним правопорушенням обвинуваченим ОСОБА_3 завдано матеріальної шкоди на суму 441 228, 97 грн., що добровільно ним відшкодована на стадії досудового розслідування.

3. Позиції учасників судового провадження.

Обвинувачений ОСОБА_3 вину визнав повністю, підтвердив фактичні обставини вчинення ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 197-1 КК України, що викладені в обвинувальному акті, просив суд здійснювати розгляд з урахуванням вимог ч. 3 ст. 349 КПК України. Йому роз`яснено та зрозуміло неможливість у подальшому оспорити фактичні обставини в апеляційному порядку.

Під час його допиту в судовому засіданні пояснив, що дійсно в квітні 2025 року,не маючи правовстановлюючих документів на право власності чи користування земельною ділянкою, шляхом залучення сільськогосподарської техніки самовільно зайняв земельну ділянку площею 4,0852 га з кадастровим номером 5322610600:51:009:0104. Вказана земельна ділянка перебувала у комунальній власності територіальної громади в особі Заводської міської ради Миргородського району Полтавської області. Для здійснення обробітку земельної ділянки він залучив гусеничний трактор марки «ДТ-75», який належав ОСОБА_7 , надавши для використання власну дискову борону БДТ3, приєднану до трактора шляхом жорсткого зчеплення. Пояснив, що матеріальна шкода, яка завдана територіальній громаді в особі Заводської міської ради Миргородського району Полтавської області в розмірі 441 228, 97 грн., повністю ним відшкодована на стадії досудового розслідування, а вказана земельна ділянка повернута власнику.

У вчиненому розкаявся, просив суворо не карати, призначити покарання у виді штрафу.

Показання обвинуваченого є послідовними та логічними, не викликають у суду сумніву щодо правильності розуміння обвинуваченим змісту обставин кримінального правопорушення, а тому суд вважає ці показання достовірними.

Захисник обвинуваченого ОСОБА_3 - адвокат ОСОБА_6 не заперечувала щодо розгляду кримінального провадження згідно ч. 3 ст. 349 КПК України, просила врахувати всі пом`якшуючі обставини та відсутність обтяжуючих. Призначити покарання у виді штрафу в мінімальному розмірі.

Прокурор підтримав обвинувальний акт щодо вчинення ОСОБА_3 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 197-1 КК України, просив суд, з урахуванням думки обвинуваченого, здійснювати розгляд, ураховуючи вимоги ч. 3 ст. 349 КПК України, та обмежитись допитом обвинуваченого, дослідженням даних, що характеризують особу обвинуваченого, відомостей щодо процесуальних витрат. Прокурор не оспорив фактичні обставини вчинення кримінального правопорушення обвинуваченим, йому зрозуміло неможливість у подальшому оспорити ці фактичні обставини в апеляційному порядку.Просив призначити обвинуваченому ОСОБА_3 покарання у виді штрафу в розмірі двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, скасувати арешт майна, речові докази у кримінальному провадженні повернути власникам, стягнути з обвинуваченого витрати на залучення експерта, запобіжний захід не обирати.

Представник потерпілого ОСОБА_5 у судовому засіданні підтримала позицію прокурора, в тому числі щодо міри покарання. Вказала, що будь-які претензії до обвинуваченого відсутні, останній повністю відшкодував їм на стадії досудового розслідування матеріальну шкоду в розмірі 441 228, 97 грн. та повернув зазначену земельну ділянку.

4. Мотиви суду.

Судовий розгляд проведено в межах висунутого обвинувачення, а саме: за частиною першої статті 197-1 КК України відповідно до обвинувального акта, згідно вимог ст.337 КПК України.

Враховуючи те, що обвинувачений свою вину у вчиненому кримінальному правопорушенні визнав повністю, він та інші учасники судового провадження не оспорюють обставини, викладені в обвинувальному акті, і судом встановлено, що він правильно розуміє зміст цих обставин, відсутні будь-які сумніви у добровільності його позиції, заслухавши думку інших учасників судового провадження та роз`яснивши їм положення КПК України про наслідки застосування обмеженого дослідження доказів, а саме: про позбавлення їх у такому випадку права подальшого оспорювання цих обставин в апеляційному порядку, суд визнає недоцільним дослідження інших доказів по справі відносно тих обставин, які ніким не оспорюються.

Відповідно до положень ч.3 ст.349 КПК України, суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому, суд з`ясовує, чи правильно розуміють зазначені особи зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз`яснює їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.

Слід зазначити, що роз`яснення учасникам судового провадження спрощеного порядку розгляду не повинно носити формальний характер. Це означає, що суд, перш ніж постановити рішення про здійснення розгляду кримінального провадження на підставі ч. 3 ст. 349 КПК, повинен роз`яснити їм суть даної норми, при цьому не обмежитися цитуванням самої статті, а у доступній, чіткій та конкретизованій формі викласти її зміст, тим самим дати розгорнуте пояснення сторонам. Метою такого роз`яснення є однакове, правильне і точне розуміння усіма учасниками судового провадження змісту цієї норми, виявлення її сутності, яку законодавець вклав у словесне формулювання. Водночас, суд має упевнитися і в тому, що учасниками судового провадження суть такого роз`яснення сприйнята правильно та переконатися у добровільності їх позицій. Повне визнання вини, не заперечення фактичних обставин кримінального провадження та кваліфікації своїх дій, правильне розуміння та усвідомлення змісту обставин злочину, в якому обвинувачується, правових наслідків розгляду за спрощеною процедурою, а також відсутність сумнівів у добровільності позиції щодо усвідомлення обвинуваченим цих обставин є обов`язковими передумовами можливості здійснення розгляду провадження в порядку ч. 3 ст.349 КПК України (позиція ККС ВС, висловлена у постанові від 02 лютого 2021 року, справа № 640/4713/19, провадження № 51-2155км 20).

У відповідності до сформованого об`єднаною Палатою ККС ВС у постанові від 16 вересня 2024 року (справа № 444/870/22, провадження № 51-2989кмо23) висновку щодо правозастосування положень ч. 3 ст. 349 КПК: суд у конкретному кримінальному провадженні на підставі ч. 3 ст. 349 КПК має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, у тому числі, у разі часткового заперечення винуватості особи у вчиненні окремого кримінального правопорушення в сукупності кримінальних правопорушень, яке має окрему кваліфікацію, або є окремим епізодом кримінального правопорушення, чи невизнання цивільного позову, та у такому випадку щодо цих оспорюваних обставин провести судовий розгляд у загальному порядку, дослідивши докази, які підтверджують або спростовують ці обставини. Такий порядок розгляду кримінального провадження не звільняє суд від обов`язку встановити обставини, які підлягають доказуванню в кримінальному провадженні, визначені в ч. 1 ст. 91 КПК.

Згідно з висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 22 березня 2018 року в справі № 521/11693/16-к відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. Однак, дана норма не звільняє суд від обов`язку встановити обставини, які підлягають доказуванню в кримінальному провадженні та визначені ст. 91 КПК. Тобто, законодавець зобов`язує суд встановити усі обставини, що мають значення для кримінального провадження, а ст. 349 КПК лише визначає обсяг та порядок дослідження доказів на підтвердження цих обставин.

Незалежно від обсягу доказів, які досліджуватимуться судом, зокрема, внаслідок визнання недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, допит обвинуваченого здійснюється обов`язково (постанова ККС ВС від 17 грудня 2020 року, справа № 426/14810/18, провадження № 51-2486км20).

Оскільки обвинувачений повністю визнав свою вину у вчиненому, і після роз`яснення учасникам судового розгляду положень ч.3 ст.349 КПК України, суд з`ясував, що вони правильно розуміють зміст обставин, встановлених у даному кримінальному провадженні, та не оспорюють їх, і така позиція є добровільною, роз`яснивши їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку та отримавши згоду учасників судового провадження на проведення судового розгляду в такому порядку, прийшов до висновку про недоцільність дослідження доказів щодо обставин скоєння обвинуваченим зазначеного кримінального правопорушення, обмежившись допитом обвинуваченого та дослідженням характеризуючих матеріалів, суд приходить до переконливого висновку про те, що винуватість обвинуваченого ОСОБА_3 у скоєному є доведена повністю.

Оцінюючи зібрані у справі докази в сукупності, суд визнає їх допустимими, належними, достатніми та достовірними і такими, які об`єктивно і повно доводять вину обвинуваченого ОСОБА_3 .

Суд переконаний, що дії обвинуваченого ОСОБА_3 , вірно кваліфіковано за ч. 1 ст. 197-1 КК України, тобто у самовільному зайнятті земельної ділянки, яким завдано значної шкоди її законному власнику.

5. Призначення покарання.

Відповідно до ч.1 ст.2 КК України, підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад кримінального правопорушення, передбаченого цим Кодексом.

Таким чином, реалізується принцип невідворотності кримінального покарання за вчинене кримінальне правопорушення.

Згідно з вимогами КК України та постанови Пленуму Верховного Суду України №8 від 12.06.2009 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», покарання призначене судом має бути необхідним і достатнім для виправлення засуджених та попередження вчинення ними нових злочинів.

При обранні виду та міри покарання суд, реалізовуючи принципи справедливості та індивідуалізації покарання, враховуючи, що призначене покарання повинно бути не тільки карою, але і переслідувати цілі загальної та спеціальної превенції, вважає, що покарання повинно бути відповідним скоєному і сприяти виправленню обвинуваченого та запобіганню вчинення ним нових злочинів.

Відповідно до загальних засад призначення покарання, визначених у ст.65 КК України, суд призначає покарання у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу; відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

В той же час, згідно зі ст.50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так і іншими особами. Для досягнення законодавчо визначеної мети покарання суди мають керуватися принципами призначення покарання, до яких належить, у тому числі, принцип індивідуалізації та принцип справедливості покарання. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання повинні відповідати один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.

Така позиція відповідає практиці Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справ застосовується як джерело, зокрема у справі «Скоппола проти Італії» від 17 вересня 2009 року (заява № 10249/03), де зазначено, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним.

Згідно з п.1 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» № 7 від 24.10.2015, призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів, а згідно з п.3, визначаючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, суди повинні виходити із особливостей конкретного злочину і його обставин.

Призначаючи покарання обвинуваченому, суд враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання, особу винного.

Враховується, що за ступенем тяжкості згідно положень ст.12 КК України (в редакції на час вчинення відповідного кримінального правопорушення) вчинене кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 197-1 КК України, є кримінальним проступком.

Згідно роз`яснень п.3 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 року із змінами та доповненнями «Про практику призначення судами кримінального покарання», досліджуючи дані про особу обвинуваченого, суд повинен з`ясувати його вік, стан здоров`я, поведінку до вчинення злочину як у побуті, так і за місцем роботи чи навчання, його минуле (зокрема, наявність не знятих чи не погашених судимостей, адміністративних стягнень), склад сім`ї (наявність на утриманні дітей та осіб похилого віку), його матеріальний стан, а також із особливостей конкретного злочину й обставин його вчинення (форма вини, мотив і мета, спосіб, стадія вчинення, кількість епізодів злочинної діяльності, роль кожного зі співучасників, якщо злочин вчинено групою осіб, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали) тощо.

Питання призначення покарання визначає форму реалізації кримінальної відповідальності в кожному конкретному випадку з огляду на суспільну небезпечність і характер злочину, обставини справи, особу винного, а також обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання, тощо.

Вирішення цих питань належить до дискреційних повноважень суду, що розглядає кримінальне провадження по суті, який і повинен з урахуванням усіх перелічених вище обставин визначити вид і розмір покарання та ухвалити рішення.

Конституційний Суд України у своєму рішенні за № 15-рп/2004 зазначив про те, що, окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину.

Тобто, покарання повинно перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами вчиненого і особою винного.

Обставинами, що пом`якшують покарання, передбаченими ст. 66 КК України, суд визнає щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення та добровільне відшкодування завданих збитків.

Обставин, що відповідно до ст. 67 КК України обтяжує покарання, судом не встановлено.

За сукупності вище наведених обставин, враховуючи активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, та те, що за місцем проживання обвинувачений характеризується позитивно, не перебуває на обліку у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога, раніше не судимий, тому враховуючи наведені вище відомості про особу обвинуваченого та враховуючи наявність пом`якшуючих покарання обставин, відсутність обставин, що обтяжують покарання, враховуючи принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, суд вважає необхідним й достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень призначити йому покарання в межах санкції ч. 1 ст. 197-1 КК України у виді штрафу в розмірі двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 3 400 (три тисячі чотириста) гривень 00 копійок, оскільки саме таке покарання, на думку суду, є справедливим, а також необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нового злочину.

6. Інші питання, які вирішуються судом при ухваленні вироку

6.1. Щодо речових доказів

Згідно з ч. 9 ст. 100 КПК України питання про долю речових доказів і документів, які були надані суду, вирішується судом під час ухвалення судового рішення, яким закінчується кримінальне провадження.

Долю речових доказів суд вирішує керуючись положеннями ст. 100 КПК України.

6.2. Щодо процесуальних витрат

Відповідно до вимог п. 13 ч. 1 ст. 368 КПК України при ухваленні вироку суд повинен вирішити питання про розподіл процесуальних витрат.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 КПК України у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта.

З огляду на ухвалення обвинувального вироку відносно ОСОБА_3 витрати на проведення судової експертизи у сумі 3 565 (три тисячі п`ятсот шістдесят п`ять) гривень 60 копійок підлягають стягненню з обвинуваченого.

Цивільний позов у цьому кримінальному провадженні не заявлявся.

Згідно ч.4 ст. 174 КПК України суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна. Суд скасовує арешт майна, зокрема, у випадку виправдання обвинуваченого, закриття кримінального провадження судом, якщо майно не підлягає спеціальній конфіскації, не призначення судом покарання у виді конфіскації майна та/або незастосування спеціальної конфіскації, залишення цивільного позову без розгляду або відмови в цивільному позові.

Отже арешт майна, накладений ухвалою слідчого судді Лохвицького районного суду Полтавської області від 18 квітня 2025 року, слід скасувати.

Запобіжний захід ОСОБА_3 не обирався і підстав для його обрання суд не вбачає.

На підставі ч. 15 ст. 615 КПК України, в умовах дії воєнного стану, після складання та підписання повного тексту вироку, суд користується своїм правом обмежитися проголошенням його резолютивної частини з обов`язковим врученням учасникам судового провадження повного тексту вироку в день його проголошення.

Керуючись статтями 349, 368, 370-371, 373-374, 376, 615 Кримінального процесуального кодексу України, суд,

у х в а л и в:

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 197-1 КК України та призначити йому покарання у виді штрафу в розмірі двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 3 400 (три тисячі чотириста) гривень 00 копійок.

Запобіжний захід ОСОБА_3 до набрання вироком законної сили не обирати.

Стягнути із ОСОБА_3 на користь держави витрати на залучення експерта в розмірі 3 565 (три тисячі п`ятсот шістдесят п`ять) гривень 60 копійок.

Речові докази у кримінальному провадженні:

1) гусеничний трактор марки «ДТ-75» червоного кольору д.н.з. НОМЕР_1 з номером двигуна № НОМЕР_2 , який згідно договору купівлі-продажу №65-СТ від 05 грудня 2024 року належить ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та переданий йому під розписку про зберігання майна – повернути власнику ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ;

2) дискова борона «БДТ-3», яка належить ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та передана йому під розписку про зберігання майна – повернути власнику ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Арешт, накладений ухвалою слідчого судді Лохвицького районного суду Полтавської області від 18 квітня 2025 року - скасувати.

На вирок протягом тридцяти діб з дня його проголошення може бути подана апеляційна скарга до Полтавського апеляційного суду через Лохвицький районний суд Полтавської області.

При цьому, відповідно до положень ч.2 ст. 394 КПК України, судове рішення суду першої інстанції не може бути оскаржене в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень частини третьої статті 349 КПК України.

Вирок, якщо інше не передбачено Кримінальним процесуальним кодексом України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Обвинуваченому та прокурору копія вироку вручається негайно після його проголошення.

Учаснику судового провадження, який не був присутнім у судовому засіданні, копія судового рішення надсилається не пізніше наступного дня після ухвалення.

З текстом вироку суду можна ознайомитись в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням http://reyestr.court.gov.ua

Суд на підставі ч. 15 ст. 615 КПК України, після складання та підписання повного тексту вироку обмежився проголошенням його резолютивної частини. Копію повного тексту вироку вручити учасникам судового провадження в день його проголошення.

Суддя ОСОБА_8