Постанова від 28 липня 2026 р. у справі №380/1293/26 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

головуючий суддя у першій інстанції: Кухар Н.А.

29 липня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 380/1293/26 пров. № А/857/31428/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді: Бруновської Н.В.

суддів: Валюха В.М., Хобор Р.Б.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 06 травня 2026 року у справі № 380/1293/26 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В :

26.01.2026р. ОСОБА_1 звернувся з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , у якому просив суд:

- визнати протиправною бездіяльність щодо не нарахування та невиплати грошового забезпечення у вигляді додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», у розмірі 30 000 гривень у розрахунку на місяць пропорційно часу виконання бойових (спеціальних) завдань згідно з бойовими розпорядженнями з інтенсивної підготовки для ведення воєнних (бойових) дій у складі військової частини НОМЕР_1 , включеної до складу резерву Головнокомандувача Збройних Сил України сил оборони держави, за вересень, жовтень та листопад 2025 року;

- зобов`язати нарахувати та виплатити додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» у розмірі 30 000 гривень у розрахунку на місяць пропорційно часу виконання бойових (спеціальних) завдань згідно з бойовими розпорядженнями з інтенсивної підготовки для ведення воєнних (бойових) дій у складі військової частини НОМЕР_1 , включеної до складу резерву Головнокомандувача Збройних Сил України сил оборони держави, за період: 01.09.2025р. - 03.09.2025р., 11.09.2025р. - 30.09.2025р., 01.10.2025р. - 31.10.2025р., 01.11.2025р. - 30.11.2025р.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 06.05.2026р. позов задоволено.

Не погоджуючись із даним рішенням, апелянт Військова частина НОМЕР_1 подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права.

Апелянт просить суд, рішення Львівського окружного адміністративного суду від 06.05.2026р. скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи скарги, законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення виходячи з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 .

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 20.12.2023р. № 50 позивача призначено на посаду офіцера відділення оперативного планування військової частини НОМЕР_1 .

Листом від 12.01.2026р. № 2367ВихЗВГ/41 військова частина НОМЕР_1 повідомила, що розглянуто заяву старшого лейтенанта ОСОБА_1 щодо виплати додаткової винагороди у розмірі 30 000 грн. за виконання у вересні–листопаді 2025 року бойових (спеціальних) завдань. Встановлено, що військова частина включена до резерву Головнокомандувача Збройних Сил України та виконує завдання з інтенсивної підготовки, до яких залучено всі підрозділи.

Разом з тим, на підставі телеграми від 15.07.2025р. №116/14/ НОМЕР_2 , доведено рішення Міністра оборони України, термін «інтенсивна підготовка» тимчасово віднесено до «колективної підготовки», у зв`язку з чим у військовій частині припинено виплату додаткової винагороди за такими завданнями з 01.07.2025р.. Як наслідок, командування дійшло висновку про відсутність правових підстав для нарахування та виплати заявленої винагороди. При цьому, підтверджено факт виконання заявником бойових (спеціальних) завдань у зазначені періоди, що засвідчується службовими документами. Водночас, частина запитуваних документів не може бути надана у зв`язку з обмеженим доступом до інформації у сфері оборони. Рішення про виплату додаткової винагороди за вказаний період командуванням не приймалося.

ч.2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В п.1 ст.9 Закону України від 20.12.1991р. №2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі Закон №2011-ХІІ) установлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

п.2 - п.4 ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Указом Президента України від 24.02.2022р. №64/2022 у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п.20 ч.1 ст.106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні постановлено ввести воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Строк дії воєнного стану в Україні продовжений з 05 години 30 хвилин 26.03.2022р. строком на 30 діб згідно відповідно до Указу Президента від 14.03.2022р. №133/2022, надалі іншими Указами цей строк продовжений та триває станом на момент розгляду даної справи.

ст.9-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» №2011-XII визначено, що під час дії воєнного стану військовослужбовцям щомісячно виплачується додаткова винагорода на умовах, у розмірах та в порядку, встановлених Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» від 28.02.2022р. №168 (далі - Постанова №168) установлено, що на період дії воєнного стану для військовослужбовців передбачена виплата додаткової винагороди.

Положеннями абз.3 п.1-1 Постанови №168 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) установлено, що військовослужбовцям, які здійснюють бойові (спеціальні) завдання у період здійснення заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, щомісяця виплачується додаткова винагорода у розмірі 30000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу виконання таких завдань.

В п.2-1 Постанови №168 (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) установлено, що міністерства та державні органи за погодженням з Міністерством фінансів та Міністерством економіки визначають: порядок, умови і розміри виплати додаткової винагороди особам, зазначеним у п.1 цієї постанови; особливості виплати додаткової винагороди та винагороди за особливості проходження служби (навчання) під час воєнного стану (особливого періоду) особам, зазначеним у п.1-1 цієї постанови, та додаткової винагороди особам, зазначеним у п.1-2 цієї постанови, у тому числі в частині встановлення переліку бойових (спеціальних) завдань та заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, для здійснення такої виплати, з урахуванням завдань, покладених на Збройні Сили, Службу безпеки, Службу зовнішньої розвідки, Головне управління розвідки Міністерства оборони, Національну гвардію, Державну прикордонну службу, Управління державної охорони, Державну службу спеціального зв`язку та захисту інформації, Державну спеціальну службу транспорту; порядок і умови виплати одноразової грошової допомоги та одноразової винагороди.

Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам визначає «Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам», який затверджений наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018р. №260 (далі Порядок №260).

Так, п.2 розділу І Порядку №260 встановлено, що грошове забезпечення включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.

До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років.

До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; винагорода військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту; винагорода за особливості проходження служби (навчання) під час воєнного стану (особливого періоду); премія; винагороди (крім винагороди військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту, винагороди за особливості проходження служби (навчання) під час воєнного стану (особливого періоду)), а також додаткова винагорода та одноразова винагорода на період дії воєнного стану; допомоги.

Відповідно до п.3 Порядку №260, підставами для розрахунку та виплати основних і додаткових видів грошового забезпечення є: штат військової частини (установи, організації) (далі - військова частина); накази про призначення на посаду та зарахування до списків особового складу військової частини, про вступ до виконання обов`язків за посадою, в тому числі тимчасово, про зарахування в розпорядження; накази про встановлення та виплату основних і додаткових видів грошового забезпечення; накази про присвоєння військових звань; грошовий атестат або довідка про грошові виплати (за винятком осіб, призваних (прийнятих) на військову службу за контрактом, у тому числі під час проходження строкової військової служби).

Особливості виплати додаткової винагороди на період дії воєнного стану у Порядку №260 врегульовані розділом XXXIV.

Відповідно до положень п.2 розділу ХХХІV Порядку №260, на період дії воєнного стану військовослужбовцям додаткова винагорода згідно постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022р. №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» виплачується в таких розмірах:

-30 000 гривень - військовослужбовцям, які виконують бойові (спеціальні) завдання згідно з бойовими наказами (розпорядженнями) (у розрахунку на місяць пропорційно часу виконання бойових (спеціальних) завдань):

-з інтенсивної підготовки для ведення воєнних (бойових) дій у складі військових частин (підрозділів), включених до складу резерву Головнокомандувача Збройних Сил України сил оборони держави;

-з управління угрупованнями військ (сил) у складі розгорнутих пунктів управління Генерального штабу Збройних Сил України;

-з управління підпорядкованими силами та засобами відповідно до завдань, які покладаються на Адміністрацію Державної спеціальної служби транспорту, у складі розгорнутих пунктів управління Державної спеціальної служби транспорту;

-у складі робочої групи або одиночним порядком, визначені Головнокомандувачем Збройних Сил України, начальником Генерального штабу Збройних Сил України, у межах областей України, на територіях яких ведуться воєнні (бойові) дії;

-з розмінування (виявлення, знешкодження та знищення) вибухонебезпечних предметів поза районами ведення бойових дій;

-у складі діючих угруповань військ (сил) сил оборони держави згідно з переліком завдань, затвердженим Міністром оборони України;

-із всебічного забезпечення діючих угруповань військ (сил) сил оборони держави безпосередньо в районах ведення воєнних (бойових) дій;

-з протиповітряного прикриття та наземної оборони об`єктів критичної інфраструктури (у тому числі об`єктів транспортної інфраструктури - військовими частинами та підрозділами Державної спеціальної служби транспорту);

Відповідно до п.4 розділу XXXIV Порядку №260, підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях, виконанні бойового (спеціального) завдання або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії (далі - бойові дії або заходи), у період здійснення зазначених дій або заходів здійснюється на підставі таких документів: бойовий наказ (бойове розпорядження); журнал бойових дій (вахтовий, навігаційно вахтовий, навігаційний журнал) або журнал ведення оперативної обстановки або бойове донесення або постова відомість (під час охорони об`єкта, на який було здійснено збройний напад); рапорт (донесення) командира підрозділу (групи) корабля (судна), катера про участь кожного військовослужбовця (у тому числі, з доданих або оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових діях або заходах, у виконанні бойових (спеціальних) завдань.

Отже, колегія суддів дійшла висновків, що для нарахування та виплати додаткової винагороди позивач мав надати належні, допустимі, достовірні та достатні докази щодо здійснення бойових (спеціальних) завдань у період здійснення заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією.

З матеріалів справи видно, що з моменту призначення на посаду, позивачу здійснювалась виплата додаткової винагороди за виконання бойових (спеціальних) завдань згідно бойовими наказами (розпорядженнями) (у розрахунку на місяць пропорційно часу виконання бойових (спеціальних) завдань) з інтенсивної підготовки для ведення воєнних (бойових) дій у складі військових частин (підрозділів), включених до складу резерву Головнокомандувача Збройних Сил України сил оборони держави, що не спростував апелянт.

Разом з тим, незважаючи на виконання бойових (спеціальних) завдань у вересні, жовтні та листопаді 2025 року, позивачу не виплачено додаткову винагороду відповідно до вимог законодавства України у встановлені терміни.

Колегія суддів, дослідивши матеріали справи, встановила, що зупинення відповідачем виплати спірної додаткової винагороди після 01.07.2025р. відбулося через неоднозначне розуміння терміну «інтенсивна підготовка».

Дійсно, на момент виникнення спірних правовідносин, ОСОБА_1 мав право на виплату додаткової винагороди, згідно постановою №168 у розмірі 30000 грн. за виконання у вересні, жовтні та листопаді 2025 року бойових (спеціальних) завдань згідно бойовими розпорядженнями з інтенсивної підготовки для ведення воєнних (бойових) дій у складі військових частин (підрозділів), включених до складу резерву Головнокомандувача Збройних Сил України сил оборони держави, оскільки позбавлення такого права через неоднакове розуміння текстуального змісту Постанови №168, за певних умов могло б спричиняти неоднакове її розуміння та застосування, наслідком чого може бути необґрунтована невиплата військовослужбовцю додаткової винагороди.

Відповідно до вимог п.8 розділу I Порядку №260, грошове забезпечення виплачується: щомісячні основні та додаткові види - в поточному місяці за минулий; одноразові додаткові види - в місяці видання наказу про виплату або в наступному після місяця, в якому наказом оголошено про виплату (з урахуванням вимог Бюджетного кодексу України). Грошове забезпечення виплачується за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні на підставі наказу командира (начальника, керівника).

В п.10 розділу XXXIV Порядку №260 видно, що накази про виплату додаткової винагороди за минулий місяць видаються до 5 числа поточного місяця на підставі рапортів командирів підрозділів.

Проте, всупереч нормам законодавства, в/ч НОМЕР_1 допустила протиправне не нарахування та не виплату позивачу, додаткової винагороди за вересень, жовтень та листопад 2025 року в розмірі 30000 гривень (у розрахунку на місяць пропорційно часу виконання бойових (спеціальних) завдань) з інтенсивної підготовки, право на яку передбачено постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022р. № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» та Порядком № 260.

Колегія суддів вважає, що відмова відповідача у виплаті позивачу додаткової винагороди за спірні періоди у зв`язку з надходженням телеграми начальника штабу заступника командувача Сухопутних військ Збройних Сил України від 15.07.2025р. №116/14/66296, в якій зазначено, що виплата додаткової винагороди припинена на підставі Рішення Міністра оборони України від 14.07.2025р. № 34483/з/1 у вигляді резолюції із наступним дорученням: «Прошу організувати виконання у встановленому порядку», зазначене рішення застосовувати з 01.07.2025р.» є протиправною.

Так, надаючи оцінку рішенню Міністра оборони України від 14.07.2025р. № 34483/з/1, як підставу для припинення в/ч НОМЕР_1 виплати додаткової винагороди, варто зазначити, що відповідно до вимог п.17 розділу І Порядку №260 на період дії воєнного стану виплата грошового забезпечення особам офіцерського, старшинського, сержантського та рядового складу може встановлюватися за окремим Рішенням Міністра оборони України.

Виплата додаткової винагороди позивачу припинена військовою частиною НОМЕР_1 на підставі Рішення Міністра Оборони України від 14.07.2025р. № 34483/з/1, прийнятого за результатами розгляду доповідної записки заступника Міністра оборони України від 10.07.2025р. № 34483/з/1, доведеного телеграмою начальника штабу заступника командувача Сухопутних військ Збройних Сил України від 15.07.2025р. №116/14/66296 та в якій зазначено про застосування з 01.07.2025р.

Разом з тим, зазначеним рішенням Міністра оборони України не вносились зміни до Порядку № 260 в частині зміни підстав для виплати додаткової винагороди у розмірі 30000,00 грн військовослужбовцям, які виконують бойові (спеціальні) завдання згідно бойовими наказами (розпорядженнями) (у розрахунку на місяць пропорційно часу виконання бойових (спеціальних) завдань) з інтенсивної підготовки для ведення воєнних (бойових) дій у складі військових частин (підрозділів), включених до складу резерву Головнокомандувача Збройних Сил України сил оборони держави.

Відповідно до вимог розділу 8 Положення «Про Міністерство оборони України» затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 26.11.2014р. №671, Міноборони в межах повноважень, передбачених законом, на основі і на виконання Конституції та законів України, актів Президента України та постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, актів Кабінету Міністрів України видає накази, здійснює контроль за їх виконанням. Нормативно-правові акти Міноборони підлягають державній реєстрації в установленому законодавством порядку.

В п.3 ст.42 Закону України «Про правотворчу діяльність», зміни до нормативно-правового акта вносяться шляхом прийняття (видання) нормативно-правового акта такої самої юридичної сили, якщо інше не передбачено Конституцією України та (або) законом.

Згідно п.4 ст.42 Закону України «Про правотворчу діяльність» зміни, що вносяться до нормативно-правового акта, змінюють норми права такого нормативно-правового акта в момент набрання чинності нормативно-правовим актом (відповідної норми права), яким вносяться такі зміни. Посилання на норму права, до якої внесені зміни, має містити вказівку на чинний нормативно-правовий акт, який змінив її останнім.

Враховуючи викладене, станом на день пред`явлення позову Міністром оборони України не приймалось рішення про припинення виплати додаткової винагороди за виконання бойових (спеціальних) завдань з інтенсивної підготовки у визначений законодавством України спосіб та не вносились зміни до відповідних нормативно-правових актів в установленому порядку.

Колегія суддів вважає, що рішення Міністра оборони України від 14.07.2025р. №34483/з/1, на яке покликається в/ч НОМЕР_3 як на підставу припинення виплати, не є окремим Рішенням Міністра оборони України в розумінні вищезазначених нормативно-правових актів України, прийнятим та оформленим відповідно до вимог законодавства України.

Зважаючи на викладене, підстави для невиплати в/ч НОМЕР_3 додаткової винагороди позивачу за виконання у вересні, жовтні та листопаді 2025 року бойових (спеціальних) завдань згідно бойовими розпорядженнями з інтенсивної підготовки для ведення воєнних (бойових) дій у складі в/ч НОМЕР_3 , включеної до складу резерву Головнокомандувача Збройних Сил України сил оборони держави, відсутні.

Слід звернути увагу, що правовідносини, які виникають в процесі реалізації встановленої державою гарантії для військовослужбовців та деяких інших осіб на отримання належного їм розміру грошового забезпечення, будуються на принципі юридичної визначеності. Зазначений принцип не дозволяє державі посилатися на відсутність певного нормативного акту, який визначає механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах.

Верховний Суд в подібних правовідносинах щодо застосування принципу юридичної визначеності у постанові від 21.12.2023р. у справі №200/193/23, вказав, що за спірний період підлягає застосуванню наказ №628 для визначення порядку та умов виплати додаткової винагороди військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України №168, оскільки за відсутності цього відомчого нормативно-правового акту не здійснювався б облік особового складу, який мав право на збільшену додаткову винагороду, що призвело б до невиплати цієї частини грошового забезпечення військовослужбовцям.

Верховний Суд у постанові від 21.11.2018р. у справі №824/166/15-а дійшов висновків, що держава не може відмовляти у здійсненні особі певних виплат у разі чинності законодавчої норми, яка їх передбачає, та відповідності особи умовам, що ставляться для їх отримання.

Щодо доводів апелянта про відсутність правових підстав для виплати додаткової винагороди після 01.07.2025р. колегія суддів зазначає наступне.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач у спірні періоди виконував бойові (спеціальні) завдання з інтенсивної підготовки для ведення воєнних (бойових) дій у складі військової частини, включеної до складу резерву Головнокомандувача Збройних Сил України. Зазначені обставини підтверджуються бойовими розпорядженнями, журналами бойових дій, рапортами та листом самої військової частини, та апелянтом не спростовані.

Наведені в апеляційній скарзі доводи фактично не заперечують виконання позивачем відповідних бойових (спеціальних) завдань, а зводяться виключно до твердження про зміну підстав виплати додаткової винагороди у зв`язку з прийняттям рішення Міністра оборони України та відповідних службових телеграм. Проте, такі доводи не можуть бути прийняті апеляційний судом.

Щодо покликань на Рішення Міністра оборони та телеграми колегія суддів зазначає наступне.

Такі документи мають внутрішньоорганізаційний характер та не є нормативно-правовими актами, які можуть змінювати або звужувати обсяг соціальних гарантій, установлених законами України, постановами Кабінету Міністрів України чи нормативно-правовими актами, прийнятими на їх виконання.

При цьому, повноваження Міністерства оборони щодо визначення порядку виплати грошового забезпечення не охоплюють повноваження щодо зміни визначених Кабінетом Міністрів України підстав виникнення права на відповідні виплати.

Щодо доводів апелянта про право Міністерства оборони визначати порядок виплати.

Колегія суддів зазначає, що визначення порядку виплати не є тотожним визначенню або скасуванню права на отримання відповідної виплати.

Встановлення процедурних питань здійснення виплат не може призводити до звуження змісту та обсягу права військовослужбовця на грошове забезпечення, гарантованого законодавством.

Крім того, колегія суддів відхиляє доводи апелянта про відсутність бюджетного фінансування. Оскільки, відсутність бюджетних асигнувань або фінансування не є визначеною законом підставою для невиконання державою встановлених законом соціальних гарантій та не може бути підставою для відмови у виплаті належного військовослужбовцю грошового забезпечення.

Доводи апелянта про те, що суд першої інстанції не надав оцінки доказам відповідача, колегія суддів вважає також безпідставними. Із змісту оскаржуваного рішення видно, що суд першої інстанції дослідив надані сторонами докази, встановив фактичні обставини справи, навів мотиви, з яких виходив при вирішенні спору, та надав оцінку доводам сторін відповідно до вимог ст.242, ст.246 КАС України. Незгода апелянта з такою оцінкою доказів сама по собі не свідчить про незаконність судового рішення.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для задоволення позову, оскільки суб`єкт владних повноважень в особі Військової частини НОМЕР_1 діяв в межах повноважень та у спосіб визначений законами та Конституцією України.

Інші доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою апелянта з висновками суду першої інстанцій по їх оцінці, тому не можуть бути прийняті апеляційною інстанцією.

Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі “Серявін та інші проти України” (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).

Також, п.41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

ст.316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Із врахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним, доводи апеляційної скарги зроблених судом першої інстанції висновків не спростовують і при ухваленні оскарженого судового рішення порушень норм матеріального та процесуального права ним допущено не було, тому, відсутні підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 – залишити без задоволення, а Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 06 травня 2026 року у справі № 380/1293/26 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Н. В. Бруновська

судді В. М. Валюх

Р. Б. Хобор