Постанова від 28 липня 2026 р. у справі №140/1199/26 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 липня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 140/1199/26 пров. № А/857/32806/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії :

судді-доповідача Калмикової Ю.О.,

суддів Валюха В.М., Затолочного В.С.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 08 червня 2026 року у справі № 140/1199/26 (головуючий І інстанції Ксензюк А.Я.) за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Волинського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - в/ч НОМЕР_1 ) про визнання протиправною бездіяльності щодо не нарахування та невиплати додаткової винагороди відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (далі – Постанова №168); зобов`язання видати наказ яким перерахувати та виплатити додаткову винагороду відповідно до Постанови №168 в розмірі 100000 гривень пропорційною в розрахунку на місяць за періоди перебування на лікуванні з 30.09.2025 по 06.01.2026 та реабілітації з 13.10.2025 по 05.11.2025 та з 11.11.2025 по 06.01.2026.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач є військовослужбовцем та проходив службу у в/ч НОМЕР_1 , приймав безпосередню участь у бойових діях та забезпеченні здійсненні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії та отримав поранення. Захищаючи суверенність незалежної України, позивач отримав поранення.

Результатом службового розслідування є додаток про обставини травми, який є підставою для нарахування додаткової винагороди. Однак, у відповідності Постанови №168 позивач не дотримував додаткової винагороди за період лікування по пораненню та за період виконання бойових завдань в результаті яких він отримав поранення.

Позивач вказує, що не видаючи наказ щодо виплати додаткової винагороди, відповідач порушив його право, яке гарантовано державою на отримання відповідної допомоги у період лікування по пораненню.

Так, з моменту отримання поранення до теперішнього часу лікування відповідач призупинив виплату додаткової винагороди позивачу, як військовослужбовцю який лікувався у зв`язку з отриманим пораненням, ніяк не аргументуючи свою позицію. Позивач вважає наведену позицію відповідача незаконною та такою, що порушує його гарантії на отримання додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168, а саме додаткової винагороди до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу лікування та перебування у відпустці. З наведених підстав позивач просить позов задовольнити.

У відзиві на позовну заяву від (а.с.53-56) представник Військової частини НОМЕР_1 позовні вимоги не визнала та повідомила, що відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 15.11.2024 №327, рядовий ОСОБА_2 прибув в район виконання бойових завдань на території України, до складу сил і засобів здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації, які залучаються та беруть безпосередню участь у ведені воєнних (бойових) дій з щорічної основної відпустки за 2024 рік і приступив до виконання службових обов`язків.

Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 16.12.2024 №358 рядового ОСОБА_1 який перебував довготривалого лікування, з 16.12.2024 звільнено з раніше займаної посади і виведено в розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 .

Згідно із наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 01.10.2025 №280 рядовий ОСОБА_1 який перебуває у розпорядженні командира військової частини НОМЕР_1 вибув з пункту постійної дислокації військової частини НОМЕР_2 АДРЕСА_1 у відпустку для лікування у зв`язку з хворобою або для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) в село Острів`я Волинської області на 30 діб з 01.10.2025 по 30.10.2025.

Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 05.11.2025 №317 рядовий ОСОБА_1 який перебуває у розпорядженні командира військової частини НОМЕР_1 та знаходився у відпустці для лікування у зв`язку з хворобою або для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) і своєчасно не повернувся після закінчення терміну відпустки, вважається таким що з 31.10.2025 самовільно залишив частину. 3 31.10.2025 вказаному вище військовослужбовцю призупинено виплату грошового забезпечення на карткові рахунки.

Згідно із наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 06.11.2025 №318 позивач, який самовільно залишив частину вважається таким що 06.11.2025 повернувся в пункт постійної дислокації військової частини НОМЕР_1 АДРЕСА_1 . З 06.11.2025 позивача зараховано на всі види забезпечення а з 07.11.2025 зараховано на котлове забезпечення згідно каталогу (100%).

Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 03.11.2025 №1566 рядовому ОСОБА_1 за невихід на службу без поважних причин на підставі пункту 5 розділу ХVI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройний Сил України та деяким іншим особам затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260 щомісячна премія за жовтень 2025 року не виплачувалася.

В діях рядового ОСОБА_1 вбачаються ознаки кримінального правопорушення.

За вищеописаними фактами у військовій частині НОМЕР_2 було проведено службове розслідування що підтверджується наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 18.11.2025 №7129 А «Про результати службового розслідування за фактом несвоєчасного прибуття з відпустки рядовим ОСОБА_2 ».

Відповідно до абзацу 11, пункту 10, рішення Міністра оборони України від 07.03.2022 №248/1217 до наказів про виплату додаткової винагороди в розмірі 100 000 гривень або 30 000 гривень не включати військовослужбовців, у разі вчинення інших дій (бездіяльності), які мають ознаки адміністративного або кримінального правопорушення - за місяць, у якому здійснено таке правопорушення.

Таким чином, у зв`язку з вчиненням позивачам 31.10.2025 діяння, яке містить ознаки кримінального правопорушення передбаченого частиною першою статті 119 Кримінального кодексу України і пов`язане з проходженням військової служби в дія військової частини НОМЕР_1 відсутня протиправна бездіяльність щодо не нарахування та невиплати позивачу додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168 за період з 13.10.2025 по 05.11.2025 в розрахунку до 100 000,00 грн. на місяць пропорційно часу участі у бойових діях та заходах (з урахуванням фактично виплачених сум грошового забезпечення за вказаний період).

Також представник відповідача зауважує, що довідка видана громадською організацією «ТРІНІТІ ХАБ» від 05.11.2025, в якій зазначено що ОСОБА_1 з 13.10.2025 по 05.11.2025 проходив реабілітацію в освітньо-реабілітаційному центрі « ІНФОРМАЦІЯ_1 , не надавалася позивачем під час проведення розслідування у військовій частині НОМЕР_3 за фактом неприбуття з відпустки та після його завершення.

Додатково представник відповідача повідомляє, що відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 23.01.2026 №23 ОСОБА_1 з 23.01.2026 виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 . З наведених підстав просить в задоволенні позову відмовити.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 08 червня 2026 року у задоволенні адміністративного відмовлено повністю.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове судове рішення, яким у позов задовольнити повністю. Апелянт зазначає, що рішення суду прийняте при неповному з`ясуванні судом обставин, що мають значення для справи, допущена недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, допущена невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильно застосовано судом норми матеріального права порушено норми процесуального права.

Наголошує, що суд першої інстанції не надав належної оцінки підтвердженому періоду відпустки для лікування після поранення з 01.10.2025 по 30.10.2025, помилково звів предмет доказування лише до стаціонарного лікування, хоча закон передбачає також відпустку для лікування після поранення, безпідставно надав преюдиційне значення внутрішнім наказам військової частини про нібито самовільне залишення частини, неправильно застосував положення Порядку № 260 щодо невключення до наказів про виплату додаткової винагороди (у випадку посилання на самовільне залишення військової частини, Порядок № 260 не звільняє суд від обов`язку перевірити, чи було таке залишення саме самовільним, чи відсутність була без поважних причин, за який конкретний період застосовується обмеження та чи не охоплює відмова періоди, які не пов`язані з нібито порушенням), а також не дослідив належним чином медичні документи щодо лікування після 11.11.2025 (медичну карту стаціонарного хворого № 15218 із датою госпіталізації 11.11.2025, направлення від Військової частини НОМЕР_4 від 11.11.2025 № 10577 на стаціонарне лікування, реабілітацію, ВЛК, ЕКО ПФО, а також рапорт від 19.11.2025 з посиланням на виписний епікриз № 15218 та довідку ВЛК від 18.11.2025 № 2025-1118-1102-2719-0. Ці документи прямо спростовують висновок суду про відсутність письмових доказів стаціонарного лікування або належного медичного обґрунтування після 31.10.2025).

Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, у якому заперечує проти задоволення апеляційної скарги та просить суд залишити рішення суду першої інстанції без змін, з мотивів аналогічних тим, що викладені судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні.

Про розгляд апеляційної скарги відповідач повідомлений шляхом надіслання ухвали про відкриття апеляційного провадження та про призначення апеляційної скарги до розгляду через електронний кабінет сервісу "Електронний суд" Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (ЄСІТС), підтвердженням чого є відповідні дані автоматизованої системи документообігу суду.

Про розгляд апеляційної скарги позивач повідомлявся шляхом надіслання ухвал про відкриття апеляційного провадження та про призначення апеляційної скарги до розгляду на поштову адресу зазначену позивачем, про що в матеріалах справи містяться відповідні докази, однак рекомендоване поштове відправлення повернулося неврученим.

Відповідно до частини першої статті 311 КАС України суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, оскільки апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, що ухвалене в порядку письмового провадження (без повідомлення сторін) за наявними у справі матеріалами.

Частиною 1 ст. 308 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 .

Позивач має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни – учасників бойових дій, що підтверджується посвідчення від 13.03.2024 серії НОМЕР_5 (а.с.38).

Відповідно до довідки від 14.12.2024 №225/11/307А про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) 03.12.2024 позивач одержав поєднане вогнепальне осколкове поранення голови, грудей, живота, тазу, кінцівок. При обставинах: поблизу населеного пункту Першотравневе Куп`янського району Харківської області, під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України, під час дії воєнного стану, а саме, під час виконання бойового завдання, унаслідок обстрілу боєприпасами, скинутими з безпілотних літальних апаратів по позиції відділення «ОРЕЛ» З механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 та пов`язане із захистом Батьківщини. Поранення не є наслідком вчинення кримінального або адміністративного правопорушення, навмисного спричинення собі тілесного ушкодження чи іншої шкоди своєму здоров`ю, порушення заходів безпеки або інших протиправних дій. На момент поранення перебував у засобах індивідуального захисту - бронежилеті та кевларовому шоломі. В стані алкогольного сп`яніння або під впливом наркотичних чи токсичних або отруйних речовин не перебував (а.с.28, 29).

Згідно з довідкою ВЛК №222/в від 14.01.2025, поранення позивача «ТАК, пов`язане із захистом Батьківщини» (а.с.27 зворот.).

Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 23.01.2026 №23 рядового за призовом по мобілізації ОСОБА_1 , стрільця-помічника гранатометника 2 механізованого відділення і механізованого взводу 9 механізованої роти НОМЕР_6 механізованого батальйону, звільненого наказом командира НОМЕР_7 окремої механізованої бригади (по особовому складу) від 23.01.2026 №28-PC з військової служби у відставку згідно підпункту «б» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов?язок і військову службу» (за станом здоров?я - на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби або про тимчасову непридатність до військової служби з переоглядом через 6-12 місяців), з 23.01.2026 виключено зі списків особового складу частини і всіх видів забезпечення, а з колового забезпечення згідно каталогу (100%) (пункт постійної дислокації, АДРЕСА_1 ) - з 24.01.2026 (а.с.63).

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування йому 100 000,00 грн додаткової винагороди, відповідно до пункту 1 Постанови № 168, у період перебування на лікуванні з 30.09.2025 по 06.01.2026 та реабілітації з 13.10.2025 по 05.11.2025 та з 11.11.2025 по 06.01.2026, позивач звернувся до суду із позовом у цій справі.

Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції виходив з того, що з огляду на встановлений факт самовільного залишення позивачем місця несення служби, суд зазначає, що застосування до позивача наслідків у виді припинення виплати грошового забезпечення з дня самовільного залишення військової частини та у виді невиплати премії та додаткової винагороди відповідно до Постанови №168 у період жовтень – листопад 2025 року відповідачем здійснено правомірно. На підтвердження факту перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я чи у відпустці для лікування після тяжкого поранення в період з 31.10.2025 по 06.01.2026 позивач не надав жодних письмових доказів.

Колегія суддів вважає доводи апелянта необґрунтованими та погоджується з висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Статтею 3 Конституції України визначено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 65 Конституції України визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби здійснює та визначає Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 року № 2232-XII (далі – Закон № 2232-XII).

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону № 2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

За змістом статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини Рішення від 20 березня 2002 року №5-рп/2002, посилаючись на своє ж Рішення від 6 липня 1999 року №8-рп/99, зауважив, що «служба в міліції, державній пожежній охороні передбачає ряд специфічних вимог, які дістали своє відображення у законодавстві. Норми, що регулюють суспільні відносини у цих сферах, враховують екстремальні умови праці, пов`язані з постійним ризиком для життя і здоров`я, жорсткі вимоги до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватись наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових та економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення. Частина п`ята статті 17 Конституції України покладає на державу обов`язки щодо соціального захисту не тільки таких громадян, а й членів їхніх сімей. Конституційний Суд України вважає, що ці положення поширюються і на службу в Збройних Силах України, Військово-Морських Силах України, в органах Служби безпеки України, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо».

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби регламентовано Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон №2232-ХІІ).

Згідно з частинами першою, третьою статті 1 Закону №2232-ХІІ захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; взяття громадян на військовий облік; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Згідно із частиною першою статті 2 Закон №2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

На підставі частини другої цієї статті проходження військової служби здійснюється, зокрема, громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом), за направленням або за призовом.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України від 20.12.1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-ХІІ).

За приписами статті 1 Закону № 2011-ХІІ соціальний захист військовослужбовців - це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Згідно з частиною другою статті 1-2 Закону № 2011-ХІІ у зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Частиною 1 статті 9 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що Держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.

Частиною 2 статті 9 Закону № 2011-XII передбачено, що до складу грошового забезпечення входять:

- посадовий оклад, оклад за військовим званням;

- щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія);

- одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Згідно частини 3 статті 9 Закону № 2011-XII - грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Відповідно до частини 4 статті 9 Закону № 2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам затверджений наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 №260, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за №745/32197 (далі - Порядок № 260).

Відповідно до пункту 2 розділу І Порядку № 260 грошове забезпечення включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення. До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років. До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; винагорода військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту; премія. До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: винагороди (крім винагороди військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту); допомоги.

Згідно з пунктом 1 розділу XVI Порядку №260 командири (начальники) військових частин, військових навчальних закладів, установ та організацій Збройних Сил України мають право щомісяця здійснювати преміювання військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби) відповідно до їх особистого внеску в загальні результати служби.

Відповідно до пункту 3 розділу XVI Порядку №260 передбачено, що виплата щомісячної премії військовослужбовцям здійснюється на підставі наказу командира військової частини, який видається до 05 числа місяця, наступного за місяцем преміювання, з урахуванням військової дисципліни, наявності дисциплінарних стягнень, показників виконання службових обов`язків.

Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 року у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Одночасно, військовому командуванню (Генеральному штабу Збройних Сил України, Командуванню об`єднаних сил Збройних Сил України, командуванням видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, управлінням оперативних командувань, командирам військових з`єднань, частин Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування постановлено запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України «Про правовий режим воєнного стану» заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.

Указами Президента України, від 14.03.2022 року № 133/2022, затвердженим Законом України від 15.03.2022 року № 2119-IX; від 18.04.2022 року № 2593/2022, затвердженим Законом України від 21.04.2022 року № 2212-IX; від 17.05.2022 року № 341/2022, затвердженим Законом України від 22.05.2022 року № 2263-IX; від 12.08.2022 року № 573/2022, затвердженим Законом України від 15.08.2022 року № 2500-IX; від 07.11.2022 року № 757/2022, затвердженим Законом України від 16.11.2022 року № 2738-IX; від 06.02.2023 року № 58/2023, затвердженим Законом України від 07.02.2023 року № 2915-IX; від 01.05.2023 року № 254/23, затвердженим Законом України від 02.05.2023 року № 3057-IX; від 26.07.2023 року № 451/2023, затвердженим Законом України від 27.07.2023 року № 3275-IX; від 06.11.2023 року № 734/2023, затвердженим Законом України від 08.11.2023 року № 3429-IX; від 05.02.2024 року № 49/2024, затвердженим Законом України від 06.02.2024 року № 3564-IX воєнний стан продовжений зокрема з 05 години 30 хвилин 14 лютого 2024 року строком на 90 діб.

На виконання Указів Президента України від 24.02.2022 року № 64 «Про введення воєнного стану в Україні» та № 69 «Про загальну мобілізацію», Кабінетом Міністрів України 28.02.2022 року прийнята постанова №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (далі – Постанова № 168) (у редакції чинній на дату прийняття), установлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі 30000 гривень щомісячно (крім військовослужбовців строкової служби), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).

Постановами Кабінету Міністрів України № 217 від 07.03.2022 року, № 350 від 22.03.2022 року, № 400 від 01.04.2022 року, № 754 від 01.07.2022 року, № 793 від 07.07.2022 року, № 1066 від 27.09.2022 року, № 1146 від 08.10.2022 року, № 43 від 20.01.2023 року, № 836 від 09.08.2023 року, № 1001 від 15.09.2023 року, № 1162 від 07.11.2023 року, № 103 від 30.01.2024 до Постанови № 168 від 28.02.2022 року були внесені відповідні зміни та доповнення.

Так, відповідно до пункту 1 Постанови №168 (у первинній редакції) на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно (крім військовослужбовців строкової служби), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000,00 грн у розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).

Редакція зазначеної Постанови, у тому числі її пункту 1, неодноразово змінювалася.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 01.04.2022 №400 (далі - Постанова №400; набрала чинності 02.04.2022 та застосовується з 24.02.2022) пункт 1 Постанови №168 доповнено, серед іншого, абзацами такого змісту: «Відповідно до наказів про виплату додаткової винагороди, збільшеної до 100 000,00 грн, включати осіб, зазначених у цьому пункті, у тому числі тих, які, зокрема: у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної) комісії».

Так, з метою врегулювання виплати військовослужбовцям додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168, Міністр оборони України видав директиви від 07.03.2022 № 248/1217, від 25.03.2022 № 248/1298, від 18.04.2022 № 248/1529, доведені до кожної окремої військової частини (установи) у формі телеграм (діяли до 01.06.2022), а потім Окреме доручення від 23.06.2022 № 912/з/29. Такими рішеннями регламентовано порядок документального підтвердження участі військовослужбовця у бойових діях та заходах.

У пункті 7 Окремого доручення від 23.06.2022 № 912/з/29 визначено, що у період дії воєнного стану, до наказів про виплату додаткової винагороди, збільшеної до 100 000,00 грн, також включати військовослужбовців, які у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я (у тому числі закордонних), - з дня отримання такого поранення, включаючи час переміщення до лікарняного закладу (в тому числі з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого), або перебувають у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної) комісії (ця норма застосовується з 24.02.2022).

Підставою для видання наказу щодо виплати додаткової винагороди в розмірі 100 000,00 грн є довідка про отримання поранення (травми, контузії, каліцтва), визначена додатком 5 до Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 24.08.2008 №402 (далі - Положення №402), видана командиром військової частини, де проходять службу або перебуває у відрядженні військовослужбовець, яка містить інформацію про обставини отримання військовослужбовцем поранення (травми, контузії, каліцтва) під час захисту Батьківщини (зразок заповнення наведено в додатку №5).

У подальшому, постановою Кабінету Міністрів України від 20.01.2023 №43 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168» внесено зміни до пункту 1, зокрема: слова «військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора,», «співробітникам Служби судової охорони,» виключено та після слів «перебуваючи безпосередньо в районах» доповнено словами «їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій російською федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора».

Наказом Міністерства оборони України від 25.01.2023 № 44, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 30.01.2023 за № 177/39233 (який застосовується з 01.02.2023), внесено зміни до Порядку № 260, зокрема доповнено цей Порядок новим розділом: «XXXIV. Виплата додаткової винагороди на період дії воєнного стану».

Пунктом 10 розділу ХХХІV Порядку № 260 визначено, що у період дії воєнного стану до наказів про виплату додаткової винагороди в розмірі 100 000,00 грн також включаються військовослужбовці, які, зокрема: у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я (у тому числі закордонних), - з дня отримання такого поранення, включаючи час переміщення до лікарняного закладу (в тому числі з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого), або перебувають у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної) комісії.

Підставою для видання наказу про виплату додаткової винагороди в розмірі 100 000 грн у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, є довідка про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва), форму якої визначено додатком 5 до Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 14.08.2008 № 402, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17.11.2008 за № 1109/15800, видана командиром військової частини, де проходить службу або перебуває у відрядженні військовослужбовець, яка містить інформацію про обставини отримання військовослужбовцем поранення (травми, контузії, каліцтва) під час захисту Батьківщини. Така довідка видається відповідно до наказу командира військової частини про отримання поранення (травми, контузії, каліцтва) військовослужбовцем (пункт 11 розділу ХХХІV Порядку № 260).

Керівниками військово-лікарських (лікарсько-експертних) комісій закладів охорони здоров`я в системі Міністерства оборони України під час надання рекомендацій про потребу у відпустці за станом здоров`я військовослужбовцям, які одержали поранення (травму, контузію, каліцтво) під час захисту Батьківщини, після закінчення стаціонарного лікування у військовому (цивільному) лікарняному закладі (у тому числі закордонному) одночасно надаються медичні висновки про ступінь важкості поранення для прийняття рішення командирами військових частин цих військовослужбовців щодо надання їм відпустки для лікування після тяжкого поранення та виплати винагороди у розмірі 100 000,00 грн за час цієї відпустки (пункт 12 розділу ХХХІV Порядку № 260).

Пунктом 14 розділу ХХХІV Порядку №260 передбачено, що до наказів про виплату додаткової винагороди не включаються військовослужбовці, які:

самовільно залишили військові частини, місця служби (дезертирували), - за місяць, у якому здійснено порушення, та за весь період самовільного залишення військової частини або місця служби (дезертирства), включаючи місяць повернення, оголошеного наказом командира (начальника);

усунені від виконання службових обов`язків, відсторонені від виконання службових повноважень або відсторонені від посади, - з дня усунення або відсторонення, оголошеного наказом командира (начальника), до дня фактичного завершення усунення або відсторонення, оголошеного наказом командира (начальника);

відмовились виконувати бойові накази (розпорядження), - за місяць, у якому здійснено таке порушення, оголошене наказом командира (начальника);

вживали алкогольні напої (наркотичні або психотропні речовини) на території військової частини як у службовий, так і в позаслужбовий час, прибували на службу та/або виконували обов`язки військової служби в стані алкогольного (наркотичного) сп`яніння, - за місяць, у якому здійснено таке порушення, оголошене наказом командира (начальника);

вчинили інші дії (бездіяльність), за які судом прийнято рішення про притягнення до відповідальності за вчинення кримінального, військового адміністративного правопорушення або адміністративного правопорушення, пов`язаного з корупцією, - за місяць, у якому така постанова (вирок) надійшла до військової частини;

добровільно здалися в полон, - з дня з`ясування в установленому законодавством порядку обставин щодо добровільної здачі військовослужбовця в полон, оголошеного наказом командира (начальника);

навмисно спричинили собі тілесні ушкодження чи іншу шкоду своєму здоров`ю або самогубство (крім випадків доведення до самогубства, встановленого судом), - за місяць, у якому здійснено ушкодження чи іншу шкоду своєму здоров`ю або самогубство.

Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що предметом спору в справі №140/1199/26 є право позивача на отримання додаткової винагороди в розмірі 100 000,00 грн відповідно до Постанови №168 за періоди його перебування на стаціонарному лікуванні у закладах охорони здоров`я.

У частині п`ятій статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України вказано, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховний Суд від 27.08.2025 у справі № 280/7364/23 зазначив, що у період дії воєнного стану додаткова винагорода до 100 000,00 грн на місяць виплачується за час перебування вказаних військовослужбовців на стаціонарному лікуванні у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, в закладах охорони здоров`я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого, або перебування у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) у зв`язку із отриманням тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії.

Також, Верховний Суд звернув увагу на те, що умовою її виплати є належне підтвердження фактів: виконання бойових завдань; отримання поранення, пов`язаного із захистом Батьківщини; перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я (у тому числі закордонних) у зв`язку з таким пораненням, а також надання відпусток за станом здоров`я через отримане тяжке поранення на підставі висновку військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії.

Підставою для виплати є відповідна довідка про отримання поранення (травми, контузії, каліцтва).

Верховний Суд виснував, що предметом доказування у таких справах має бути з`ясування (у сукупності): за якій конкретний період позивач не отримав належні йому грошове забезпечення та додаткову винагороду; чи перебував він у спірний період на лікуванні в закладах охорони здоров`я (у тому числі закордонних); якщо перебував на лікуванні, то з яких причин - зокрема, чи було це пов`язано з пораненням, контузією, травмою або каліцтвом, отриманими у зв`язку із захистом Батьківщини; чи проходив він у такому випадку саме стаціонарне лікування; чи перебував він після тяжкого поранення у відпустках за станом здоров`я за висновками (постановами) військово-лікарської комісії; та чим це все підтверджується.

Отже, військовослужбовець має право на отримання збільшеної до 100000 грн винагороди за період безпосередньої участі у бойових діях або забезпеченні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії, а також за час перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, чи у відпустці для лікування після тяжкого поранення (контузії, травми або каліцтва).

Проте умовою її виплати є належне підтвердження фактів: виконання бойових завдань; отримання поранення, пов`язаного із захистом Батьківщини; перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я (у тому числі закордонних), а також надання відпусток за станом здоров`я через отримане тяжке поранення на підставі висновку військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, довідкою від 14.12.2024 №225/11/307А про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) підтверджено, що позивач 03.12.2024 одержав поєднане вогнепальне осколкове поранення голови, грудей, живота, тазу, кінцівок. При обставинах: поблизу населеного пункту Першотравневе Куп`янського району Харківської області, під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України, під час дії воєнного стану, а саме, під час виконання бойового завдання, унаслідок обстрілу боєприпасами, скинутими з безпілотних літальних апаратів по позиції відділення «ОРЕЛ» З механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 та пов`язане із захистом Батьківщини. Поранення не є наслідком вчинення кримінального або адміністративного правопорушення, навмисного спричинення собі тілесного ушкодження чи іншої шкоди своєму здоров`ю, порушення заходів безпеки або інших протиправних дій. На момент поранення перебував у засобах індивідуального захисту - бронежилеті та кевларовому шоломі. В стані алкогольного сп`яніння або під впливом наркотичних чи токсичних або отруйних речовин не перебував (а.с.28, 29).

Постановою ВЛК №222/в від 14.01.2025 встановлено причинний зв`язок поранення позивача із захистом Батьківщини (а.с.27 зворот.).

У зв`язку із отриманням поранення, позивач проходив лікування та перебував на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я, а саме: в період з 11.12.2024 по 14.01.2025 в Державній установі «Інститут очних хвороб і тканинної терапії ім. В.П. Філатова Національної Академії медичних наук України», що підтверджується довідкою від 08.01.2025 (а.с.28 зворот.) та виписним епікризом №7230366 (а.с.32 зворот.); відповідно до картки стаціонарного хворого позивач був госпіталізований 09.02.2025 (а.с.31 зворот.); відповідно до виписного епікризу №725973 ОСОБА_1 перебував на стаціонарному лікуванні з 17.03.2025 по 04.04.2025 (а.с.32, 33).

З листа військової частини НОМЕР_1 від 14.11.2025 №8451 (а.с.26)вбачається, що позивач отримав рішення ВЛК від 30.09.2025 №2025-0930-1404-0751-0 в/чА4554 з діагнозом: S05.5 Стан після операції (29.04.2025) зняття швів з рогівки; (17.12.2024). ВХО рани рогівки, Т/Ц ЛВЕ з використанням тимчасового кератопротезу, видалення ЗГМ,ЕРМ,СРМ, видалення в/о стороннього тіла, кругова ретинотомія, розправлення сітківки ПФД. ДЕЛК, аутокератопластика. ендотампонада силіконовим маслом лівого ока:(25.12.2024)-ФЕК, Т/Ц ,видалення ЗГМ, видалення в/о стороннього тіла, швартотомія, виправлення сітківки ПФД правому оці;(18.03.2025) - трансциліарної ревізії ВП (03.12.2024) з використанням КП видалення ЕРМ, СРМ, ВПМ, кругова ретінотомія, розправлення сітківки ПФД, ДЕЛК, наскрізна кератопластика, тампонада вітреальної порожнини силіконовою олією Охапе HD на правому оці : 02,01.2025 Т/Ц ре ВЕ розправлення сітківки ПФД. ДЕЛК, тампонала вітреальної порожнини 20% С3F6з приводу вибухової травми (03.12.2024): проникаючого поранення обох очей. лікованого оперативно з незначним набряковим, запальним синдромом. Рішенням ВЛК: Потребує тривалого лікування протягом 30 календарних днів; Потребує відпустки для лікування після поранення (контузії. травми або каліцтва) на 30 календарних днів.

Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій астині) від 01.10.2025 №280, рядовий ОСОБА_1 , вибув з пункту постійної дислокації військової частини НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 у відпустку для лікування у зв`язку з хворобою або для вікування після поранення (контузії, травми або каліцтва), в село Острів`я Волинської області на 30 діб з 01.10.2025 по 30.10.2025.

У поданій позовній заяві позивач просить виплатити додаткову винагороду відповідно до Постанови №168 за періоди перебування на лікуванні з 30.09.2025 по 06.01.2026 та реабілітації з 13.10.2025 по 05.11.2025 та з 11.11.2025 по 06.01.2026.

На підтвердження заявлених позовних вимог позивач надав довідку Громадської організації «Трініті хаб» від 05.11.2025, згідно із якою ОСОБА_1 з 13.10.2025 по 05.11.2025 проходив реабілітацію в освітньо-реабілітаційному центрі « ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.27).

Суд першої інстанції в рішенні суду зауважив, що вказана довідка не є належним доказом на підтвердження того, що позивач проходив саме стаціонарне лікування, що є необхідною умовою для отримання додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168.

З листа військової частини НОМЕР_1 від 14.11.2025 №8451 30.10.2025 вбачається, що після закінчення відпустки позивач повинен був повернутись у військову частину, або звернутись у ТЦК та СП за місцем проведення відпустки для подальшого скерування на ВЛК, однак в медичну службу в/ч НОМЕР_1 інформація про перебування військовослужбовця на лікуванні з клініки ХАБ та з інших лікувальних закладів не надходила (а.с.26).

Згідно із наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 05.11.2025 №317, рядовий ОСОБА_1 , який заходився у відпустці для лікування у зв`язку з хворобою або для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) і своєчасно не повернувся після закінчення терміну відпустки, вважається таким, що з 31.10.2025 самовільно залишив частину. З 31.10.2025 позивачу призупинено виплату грошового забезпечення на карткові рахунки.

Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 06.11.2025 №318, рядовий ОСОБА_1 , який самовільно залишив частину, вважається таким, що 06.11.2025 повернувся в пункт постійної дислокації військової частини НОМЕР_1 АДРЕСА_1 . З 06.11.2025, вказаного вище військовослужбовця, зараховано на всі види забезпечення.

Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 18.11.2025 №1566, рядовому ОСОБА_1 , за невихід на службу без поважних причин на підставі пункту 5 розділу XVI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260, щомісячна премія за жовтень 2025 року не виплачувалась.

У зв`язку з наявністю у діях рядового ОСОБА_1 ознак кримінального правопорушення, яке полягало у нез`явленні вчасно без поважних причин до місця служби з відпустки тривалістю понад три доби, вчинене в умовах правового режиму воєнного стану, вирішено підготувати та направити у встановленому порядку належним чином завірені копії матеріалів службового розслідування та документів, визначених Інструкцією щодо взаємодії органів прокуратури, Державного бюро розслідувань, Національної поліції України, Служби безпеки України, Військової служби правопорядку у Збройних Силах України під час протидії кримінальним правопорушенням, передбаченим статтями 407 - 408 Кримінального кодексу України, на адресу територіального управління Державного бюро розслідувань у місті Полтава.

Вищезазначені обставини підтверджуються наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 18.11.2025 №7129А «Про результати службового розслідування за фактом несвоєчасного прибуття з відпустки рядовим ОСОБА_1 » (а.с.58-63).

Колегія суддів апеляційної інстанції дослідивши наказ командира Військової частини НОМЕР_1 від 18.11.2025 №7129А зазначає, що ОСОБА_1 при наданні пояснень щодо самовільного залишення військової частини зазначив наступне: «причиною його відсутності стала загальна втома, виснаженість та бажання відпочити у тихому спокійному місці, подалі від зони проведення активних бойових дій, але усвідомивши протиправний характер своїх дій позивач одразу повернувся до частини».

Виходячи з наведеного колегія суддів не приймає до уваги посилання апелянта на довідку Громадської організації «Трініті хаб» від 05.11.2025, як на підставі відсутності у військовій частині НОМЕР_1 .

Пунктом 15 розділу І Порядку №260 встановлено, що грошове забезпечення не виплачується: серед іншого, за час відсутності на службі без поважних причин одну добу і більше.

Військовослужбовцям, які самовільно залишили військові частини або місця служби, виплата грошового забезпечення призупиняється з дня самовільного залишення військової частини або місця служби та поновлюється з дня повернення.

Призупинення та поновлення виплати грошового забезпечення оголошується наказом командира військової частини.

Відповідно до пункту 5 розділу XVI Порядку № 260 за невихід на службу без поважних причин військовослужбовцям не виплачуються щомісячні премії - за місяць, у якому здійснено таке порушення (пункт 5 розділу XVI Порядку № 260).

За пунктом 14 розділу XXXIV Порядку № 260 військовослужбовці, які самовільно залишили військові частини, місця служби (дезертирували) не включаються до наказів про виплату додаткової винагороди,- за місяць, у якому здійснено порушення, та за весь період самовільного залишення військової частини або місця служби (дезертирства), включаючи місяць повернення, оголошеного наказом командира (начальника).

Аналіз наведених норм свідчить про те, що підтверджений факт самовільного залишення військової частини (місця служби) є самостійною правовою підставою для застосування різних за своєю правовою природою та тривалістю механізмів обмеження грошових виплат, належних військовослужбовцю.

Відсутність військовослужбовця на місці несення служби може бути зумовлена поважними причинами, зокрема, необхідністю лікування, однак такі обставини мають бути підтверджені належним чином оформленими документами та погоджені з командуванням військової частини.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем не виконано ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 20.02.2026, якою витребувано у ОСОБА_1 документи як підтверджують, що він знаходився у відпустці для лікування у зв`язку з хворобою або для лікування після поранення (контузії, травми, або каліцтва) за період з 31.10.2025 по 05.11.2025.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що матеріали справи не містять доказів, які б підтверджували законність залишення позивачем місця служби, зокрема, направлення на лікування чи інших документів, оформлених у встановленому порядку за спірний період, а позивач таких доказів суду не надав.

Щодо посилання апелянта в апеляційній скарзі на те, що судом першої інстанції неправильно застосовано положення Порядку № 260 щодо невключення до наказів про виплату додаткової винагороди, оскільки Порядок № 260 не звільняє суд від обов`язку перевірити, чи було таке залишення саме самовільним, чи відсутність була без поважних причин, за який конкретний період застосовується обмеження та чи не охоплює відмова періоди, які не пов`язані з нібито порушенням. Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що станом на момент розгляду апеляційної скарги позивачем не оскаржено наказ командира військової частини НОМЕР_1 №7129А, який прийнятий за результатами службового розслідування за фактом несвоєчасного прибуття з відпустки на підставі якого здійснено повідомлення органів прокуратури, Державного бюро розслідувань, Національної поліції України, Служби безпеки України, Військової служби правопорядку у Збройних Силах України під час протидії кримінальним правопорушенням, передбаченим статтями 407 - 408 Кримінального кодексу України, на адресу територіального управління Державного бюро розслідувань у місті Полтава.

Крім того, предметом спору у цій справі є право позивача на отримання додаткової винагороди у розмірі 100 000 грн відповідно до Постанови №168, а не питання про притягнення позивача до відповідальності за самовільне залишення місця несення служби.

Призупинення виплати військовослужбовцю грошового забезпечення, а також невиплата премії та додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168, у разі встановлення факту самовільного залишення військової частини (місця служби) є самостійними правовими наслідками, врегульованими спеціальним нормативно-правовим актом - Порядком № 260.

Зокрема, пункт 15 розділу І, пункт 3 розділу XVI та пункт 14 розділу XXXIV Порядку № 260 визначають факт самовільного залишення військової частини або місця служби як юридичний факт, достатній для призупинення виплати грошового забезпечення, невиплати премії та додаткової винагороди.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 21.05.2026 у справі № 160/19666/23.

Виходячи з того, що в рамках розгляду справи встановлений факт самовільного залишення позивачем місця несення служби (доказів зворотнього матеріали справи не містять), колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що застосування до позивача наслідків у вигляді припинення виплати грошового забезпечення з дня самовільного залишення військової частини та у вигляді невиплати премії та додаткової винагороди відповідно до Постанови №168 у період жовтень – листопад 2025 року відповідачем здійснено правомірно.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.

Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Судом першої інстанції повно з`ясовано обставини справи, що мають значення для справи та правильно застосовано норми матеріального та процесуального права.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, колегія суддів доходить висновку, що оскаржуване рішення ухвалене відповідно до норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному з`ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, які не спростовані доводами апеляційної скарги, у зв`язку з чим відсутні підстави для її задоволення.

Відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати перерозподілу не підлягають.

Керуючись ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 08 червня 2026 року у справі № 140/1199/26 - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя-доповідач Ю. О. Калмикова

Судді В. М. Валюх

В. С. Затолочний