Постанова від 28 липня 2026 р. у справі №352/645/26 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 липня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 352/645/26 пров. № А/857/28639/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

судді-доповідача Шинкар Т.І.,

суддів Довгої О.І.,

Запотічного І.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 08 травня 2026 року (головуючий-суддя Гриньків Д.В.), ухвалене у відкритому судовому засіданні у м. Івано-Франківськ у справі №352/645/26 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови про адміністративне правопорушення,

В С Т А Н О В И В:

12 березня 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення.

Рішенням Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 08 травня 2026 року в задоволені позову відмовлено.

Відмовляючи в позові, суд першої інстанції виходив з того, що матеріали справи не містять доказів того, що повторний огляд на визначення придатності до військової служби позивач пройшов у строк, встановлений чинним законодавством, відповідно в його діях наявний склад адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 3 ст. 210-1 КУпАП. Крім того, суд вважав, що ОСОБА_1 , у присутності якого було складено протокол про адміністративне правопорушення № 676 від 25.08.2025 року, належним чином був повідомлений про дату, час та місце розгляду справи відносно нього шляхом оголошення даного протоколу вголос, оскільки ОСОБА_1 відмовився від підпису протоколу. При цьому таке повідомлення не суперечить п. 10 Розділу ІІ Інструкції зі складання територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки протоколів та оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 05 січня 2024 р. за № 36/4138. Крім того, ці обставини також підтвердили свідки, допитані в судовому засіданні.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції позивачем подана апеляційна скарга, просить рішення Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 08 травня 2026 року скасувати та позов задовольнити. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що оскаржувана постанова не відповідає вимогам ст. 283 КУпАП, оскільки відсутні докази обставин вчинення адміністративного правопорушення, викладені у постанові обставини не відповідають фактичним обставинам. Протокол № 676 від 25.09.2025 р. та постанову №1455 від 29.09.2025 p. ІНФОРМАЦІЯ_2 станом на дату звернення до суду позивач не отримував, при складанні не був присутній, про час та місце складання та розгляду такого повідомлений не був. Особливу увагу суду звернув та те, що розгляд справи про адміністративне відносно ОСОБА_1 відбувся без належного повідомлення його про такий розгляд 29.09.2025 року. Просив здійснити розподіл судових витрат.

Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу згідно якого просить рішення суду першої інстанції залишити в силі як законне та обґрунтоване, а у задоволенні апеляційної скарги відмовити.

Враховуючи положення статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо можливості розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, на підставі наявних у ній доказів.

Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що рішення суду першої інстанції вимогам статті 242 КАС України не відповідає.

З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що відповідно до довідки ВЛК № 2025-0527-1513-0248-0 від 29.05.2025 солдату (запасу) ОСОБА_1 проведено медичний огляд «ВЛК ІНФОРМАЦІЯ_2 » 29.05.2025 року та постановлено діагноз, у відповідності до якого останній є тимчасово непридатним до військової служби до 29.07.2025 року (а.с.31-32).

Відповідно до повістки №748 від 29.05.2025 року зазначено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , належить з`явитися до ІНФОРМАЦІЯ_2 29.07.2025 року о 10:00 год. для проходження дообстеження як тимчасово непридатного (а.с.11).

Згідно направлення ІНФОРМАЦІЯ_2 від 29.07.2025 року №4472286, ОСОБА_1 позачергово направлявся на ВЛК для визначення придатності до військової служби. Датою початку медичного огляду вказано – 30.07.2025 року. При цьому в направленні зазначено про те, що відповідно до п. 2.8.6 глави 2 розділу 1 Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого Наказом Міністра оборони України 14.08.2008 № 402, строки проведення медичних оглядів, а також лабораторних та інструментальних досліджень, не можуть перевищувати 4 днів. За необхідності направлення особи на додаткові лабораторні та інструментальні дослідження, інші обстеження для отримання повної та об`єктивної інформації про стан її здоров`я, загальний строк проведення медичних оглядів, а також лабораторних та інструментальних досліджень, не може перевищувати 14 днів. (а.с.12).

Згідно карти обстеження та медичного огляду від 29.07.2025 року ОСОБА_1 , наявні відомості про результати медичного обстеження лікарів та підписи лікарів, обстеження у яких було пройдене, підпис лікаря травматолога та стоматолога, голови ВЛК та секретаря ВЛК відсутні, підпис обстежуваного теж відсутній (а.с.13-15).

Згідно виписки із медичної картки стаціонарного хворого КНП «ОКЛ ІФ ОР» № 27097/2025 ОСОБА_1 перебував на стаціонарному лікуванні з 01.07.2025 по 04.07.2025 року (а.с.35-37).

Згідно витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, що надсилається до територіальних органів Пенсійного фонду України від 22.09.2025 року №254/25/7061/ВП, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з 13.08.2025 року встановлено інвалідність ІІІ групи. Датою повторного оцінювання вказано 01.09.2026 року (а.с.20-21).

В матеріалах справи міститься довідка ВЛК №2025-0925-1421-3919-3 від 25.09.2025 року про те, що солдату (запасу) ОСОБА_1 проведено медичний огляд «ВЛК ІНФОРМАЦІЯ_2 » 25.09.2025 року та постановлено діагноз, у відповідності до якого та на підставі розкладу хвороб останній придатний до служби у військових частинах забезпечення, ТЦК та СП, ВВНЗ, навчальних центрах, закладах (установах), медичних підрозділах, підрозділах логістики, зв`язку, оперативного забезпечення, охорони (а.с.24-25).

У протоколі про адміністративне правопорушення №676 від 25.09.2025 року зазначено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , прибув 25.09.2025 об 11 год. 00 хв. до ІНФОРМАЦІЯ_2 для звірки даних. Під час звірки облікових даних було встановлено, що щодо громадянина ОСОБА_1 на підставі ч. 1 ст. 259 КУпАП подано звернення № Е3494936 від 02.09.2025 до відділення поліції № 1 (м. Тисмениця) Івано-Франківського РУП ГУНП в Івано-Франківській області, про доставлення громадянина ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_2 для складання протоколу про адміністративне правопорушення. Так, громадянин ОСОБА_1 будучи визнаним згідно довідки ВЛК № 2025-0527-1513-0248-0 від 29.05.2025 тимчасово непридатним до військової служби до 29.07.2025 та отримавши повістку №748 від 29.05.2025 на 10 год. 00 хв. 29.07.2025, повторний медичний огляд 29.07.2025 не пройшов, не виконавши вимоги абз. 4 ч.1 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», тобто вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч.3 ст. 210-1 КУпАП (а.с.)

Відповідно до наявної інформації з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів АІТС «Оберіг» 02.09.2025 щодо ОСОБА_1 подано звернення №Е3494936 до органів національної поліції про доставлення ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_2 оскільки останній недопройшов ВЛК після тимчасової непрацездатності.

Згідно оскаржуваної постанови №1455 від 29.09.2025 року по справі про адміністративне правопорушення, за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП встановлено, що ОСОБА_1 25.09.2025 року об 11 год. 00 хв. прибув ІНФОРМАЦІЯ_2 для звірки даних. Під час звірки облікових даних було встановлено, що щодо громадянина ОСОБА_1 на підставі ч. 1 ст. 259 КУпАП подано звернення № 3494936 від 02.09.2025 до відділення поліції № 1 (м. Тисмениця) Івано-Франківського РУП ГУНП в Івано-Франківській області, про доставлення громадянина ОСОБА_1 до Івано-Франківського ОСОБА_2 та СП для складання протоколу про адміністративне правопорушення. Громадянин ОСОБА_1 , будучи визнаним згідно довідки ВЛК № 2025-0527-1513-0248-0 від 29.05.2025 тимчасово непридатним до військової служби до 29.07.2025 та отримавши повістку № 748 від 29.05.2025 на 10 год. 00 хв. 29.07.2025 року, 29.07.2025 року повторний медичний огляд не пройшов, не виконавши вимоги абз. 4 ч. 1 ст. 22 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", тобто вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, про що був складений протокол № 676 від 25.09.2025. Розгляд справи призначено на 29.09.2025 року о 10 год. 00 хв.

Також у постанові зазначено, що громадянин ОСОБА_1 на розгляд справи про адміністративне правопорушення не прибув, хоча був належно повідомлений про час та місце розгляду справи про адміністративне правопорушення. Нових доказів не подавав та клопотань або пояснень не заявляв. Таким чином справа про адміністративне правопорушення розглядається із врахуванням вимог ч. 1 ст. 268 КУпАП за наявними матеріалами справи. Під час розгляду справи було встановлено, що щодо громадянина ОСОБА_1 на підставі ч. 1 ст. 259 КУпАП подано звернення № 3494936 від 02.09.2025 до відділення поліції № 1 (м. Тисмениця) Івано-Франківського РУП ГУНП в Івано-Франківській області про доставлення громадянина ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_2 для складання протоколу про адміністративне правопорушення. Громадянин ОСОБА_1 будучи визнаним згідно довідки ВЛК № 2025-0527-1513-0248-0 від 29.05.2025 тимчасово непридатним до військової служби до 29.07.2025 та отримавши повістку №748 від 29.05.2025 на 10.07.2025, 29.07.2025 повторний медичний огляд для визначення належного ступеня придатності не пройшов, не виконавши вимоги абз. 4 ч. 1 ст. 22 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Обставини, що пом`якшують відповідальність за адміністративне правопорушення, передбачені ст. 34 КУпАП або відомості про такі обставини відсутні.

Згідно вимог ч.7 ст. 38 КУпАП строки притягнення до адміністративної відповідальності не закінчилися, так як трьохмісячний термін з моменту виявлення (02.09.2025) та рік з моменту вчинення (29.07.2025) адміністративного правопорушення не пройшов. Вчинене громадянином ОСОБА_1 правопорушення відбулося в період дії особливого період згідно Указу Президента України 303/2014 від 17.03.2014 р.

Згідно квитанції АТ «Укрпошта» номер рекомендованого поштового відправлення яким була надіслана постанова ОСОБА_1 02.10.2025 року - №7740103831538 (а.с.).

Згідно довідки про причини досилання та повернення форми Ф.20, рекомендований лист із повісткою, повернувся до відправника, у зв`язку із відсутністю одержувача за вказаною у листі адресою. Відповідна відмітка проставлена 29.11.2025 року, що підтверджується також перевіркою статусу відправлення за трекінгом № 7740103842238 (а.с.54,54зв).

Свідок ОСОБА_3 в судовому засіданні вказав, що ОСОБА_1 звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_2 самостійно, однак, при перевірці його даних виявилося, що останній не пройшов медичний огляд у встановлений строк, а відтак він перейшов до складення протоколу, про те від його підпису позивач відмовився. У зв`язку із цим матеріали були передані іншому працівнику ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 .

Свідок ОСОБА_4 в судовому засіданні надав показання стосовно того, що ОСОБА_3 повідомив його, що ОСОБА_1 відмовляється від підпису протоколу, складеного відносно нього, а тому ним роз`яснено зміст протоколу та зачитано його зміст вголос, про що він і зробив відповідну відмітку на протоколі.

Вважаючи вищезазначену постанову такою, що прийнята з порушенням норм чинного законодавства, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції враховує такі підстави.

Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначення загальних засад проходження в Україні військової служби здійснює Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII).

Так, згідно з частинами 1, 2 та 3 статті 1 Закону № 2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Військовий обов`язок встановлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Виконання військового обов`язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об`єднані районні), міські (районні у містах, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).

На виконання вимог частини 10 статті 1 Закону № 2232-XII громадяни України, які підлягають взяттю на військовий облік, перебувають на військовому обліку призовників або у запасі Збройних Сил України, у запасі Служби безпеки України, розвідувальних органів України чи проходять службу у військовому резерві, зобов`язані: уточнити протягом 60 днів з дня набрання чинності указом Президента України про оголошення мобілізації, затвердженим Верховною Радою України, свої персональні дані через центр надання адміністративних послуг або через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста, або у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки; прибувати за викликом районного (об`єднаного районного), міського (районного у місті, об`єднаного міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі - відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу розвідувальних органів України для оформлення військово-облікових документів, взяття на військовий облік, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов`язаних та резервістів; проходити медичний огляд згідно з рішеннями комісії з питань взяття на військовий облік, комісії з питань направлення для проходження базової військової служби або військово-лікарської комісії відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров`я Служби безпеки України, а у Службі зовнішньої розвідки України, розвідувальному органі Міністерства оборони України чи розвідувальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України чи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, відповідно; проходити підготовку до військової служби, військову службу і виконувати військовий обов`язок у запасі; виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про оборону України» від 06 грудня 1991 року № 1932-ХІІ, особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 в Україні було введено воєнний стан строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався Указами Президента України та діє станом по сьогоднішній день.

Водночас правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначення засад організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів регулює Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII (далі - Закон № 3543-XII).

Статтею 22 Закону № 3543-XII визначено обов`язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Відповідно до ч.1 ст.22 Закону № 3543-XII громадяни зобов`язані з`являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці (військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов`язані, резервісти розвідувальних органів України - за викликом відповідного підрозділу розвідувальних органів України), для взяття на військовий облік військовозобов`язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період, направлення для проходження медичного огляду.

Крім того, згідно абз.3 ч.1 ст. 22 Закону № 3543-XII громадяни зобов`язані проходити медичний огляд для визначення придатності до військової служби згідно з рішенням військово-лікарської комісії чи відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров`я Служби безпеки України, а у розвідувальних органах України - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону.

Відповідно до абзацу 2 пункту 56 «Положення про підготовку і проведення призову громадян України на строкову військову службу та прийняття призовників на військову службу за контрактом», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 березня 2002 р. № 352 (далі - Положення № 352) оповіщення громадян про призов на строкову військову службу та їх прибуття на призовні дільниці здійснюється за розпорядженнями керівників районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки за формою згідно з додатком 17. Повістки громадянам можуть також вручатися безпосередньо посадовими особами районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки.

Відповідно до пункту 1 «Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2022 р. № 154 (далі - Положення № 154), територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.

На виконання пункту 9 Положення № 154 територіальні центри комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених на них завдань здійснюють заходи оповіщення та призову громадян (крім військовозобов`язаних та резервістів СБУ та Служби зовнішньої розвідки): на військову службу за призовом осіб офіцерського складу; на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період (зарахованих до військового оперативного резерву); на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період (незалежно від місця їх перебування на військовому обліку).

Отже, саме на територіальні центри комплектування та соціальної підтримки законодавцем покладено обов`язок здійснювати заходи оповіщення та призову громадян.

Водночас, військовозобов`язані чи резервісти повинні прибути за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, вказані у повістці, а у разі неможливості прибуття, повідомити Територіальний центр комплектування та соціальної підтримки про поважність причин не прибуття за повісткою.

Як встановлено судом першої інстанції з матеріалів справи, постановою по справі про адміністративне правопорушення №1455 від 29.09.2025 p., винесену на підставі протоколу № 676 від 25.09.2025 р., позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП та накладено штраф у розмірі 17 000,00 грн у зв`язку з порушенням ч. 3 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Підставою для прийняття оспорюваного рішення стало те, що ОСОБА_1 , отримавши повістку № 748 від 29.05.2025 на 10 год. 00 хв. 29.07.2025 року, 29.07.2025 року повторний медичний огляд не пройшов, не виконавши вимоги абз. 4 ч. 1 ст. 22 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".

Водночас, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне звернути увагу, що порядок та підстави притягнення до адміністративної відповідальності регулюються КУпАП.

Відповідно до ст. 235 КУпАП, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов`язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України). Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.

Статтею 210-1 КУпАП передбачено відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію - тягне за собою накладення штрафу на громадян від трьохсот до п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об`єднань - від однієї тисячі до однієї тисячі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період -тягне за собою накладення штрафу на громадян від однієї тисячі до однієї тисячі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об`єднань - від двох тисяч до трьох тисяч п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Згідно із ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Статтею 7 КУпАП передбачено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.

Згідно зі ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Згідно з п. 1 ст. 247 КУпАП обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення.

Статтею 251 КУпАП передбачено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Згідно ст. 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Відповідно до ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 283 КУпАП України, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі.

Постанова повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення.

Відповідно до статті 278 КУпАП, орган (посадова особа) при підготовці до розгляду справи про адміністративне правопорушення вирішує такі питання: 1) чи належить до його компетенції розгляд даної справи; 2) чи правильно складено протокол та інші матеріали справи про адміністративне правопорушення; 3) чи сповіщено осіб, які беруть участь у розгляді справи, про час і місце її розгляду; 4) чи витребувано необхідні додаткові матеріали; 5) чи підлягають задоволенню клопотання особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілого, їх законних представників і адвоката.

Апеляційний суд зазначає, що позивачем надано суду докази, які спростовують обставини вчинення ним адміністративного правопорушення, а саме:

відтиск штемпеля ІНФОРМАЦІЯ_4 про прибуття та вибуття ОСОБА_1 , з проставлянням дати 29.07.25 та підписом відповідального працівника на звороті повістки № 748 від 25.05.2025 р.;

направлення від 29.07.2025 р. № 4472286 видане ІНФОРМАЦІЯ_4 адресоване голові ВЛК при ІНФОРМАЦІЯ_4 , згідно якого, ОСОБА_1 направляється для визначення придатності до військової служби за контрактом, на базі закладу охорони здоров`я «Тисменицька міська лікарня»;

картка обстеження та медичного огляду від 29.07.2025 р. видана ВЛК КНП «Тисменицька МЛ».

З наведеного убачається, що ОСОБА_1 в зазначений в повістці час о 10:00 годин 29.07.2025 р. прибув до ІНФОРМАЦІЯ_2 , отримав направлення для проходження медичного огляду та обстеження, і цього ж дня пройшов повторний медичний огляд.

Враховуючи наведене, апеляційний суд вважає, що в діях ОСОБА_1 відсутній склад адміністративного правопорушення передбаченого ч. 3 статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, оскільки він належним чином виконав обов`язки визначені частиною 1 статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Також у своїх доводах позивач зазначає, що уповноваженими особами відповідача допущені процесуальні порушення під час складання протоколу, оформлення матеріалів та розгляду справи про адміністративне правопорушення і винесення Постанови, які є самостійними і безумовними підставами для її скасування.

Так, Протокол № 676 від 25.09.2025 р. та Постанову №1455 від 29.09.2025 р. ІНФОРМАЦІЯ_1 станом на дату звернення до суду не отримував, беззаперечних доказів повідомлення позивача про час та місце розгляду справи 29.09.2025 відповідач суду не надав.

Водночас судом при прийняті рішення враховано, що 25.09.2025 р. ОСОБА_1 прибув до ТЦК та СП не для звірки даних, не по повістці, а з власної ініціативи для подання витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи від 22.09.2025 р. № 254/25/7061/ВП, згідно якого ОСОБА_1 визнано особою з інвалідністю ІІІ групи. Зазначив, що Витяг від нього прийняли. Про складання протоколу позивачу не було відомо. Картку обстеження та медичного огляду залишив у військово-лікарській комісії, зобов`язавшись донести витяг з рішення ЕКОПФО за готовністю. Вважав, що 29.07.2025 р. обов`язок щодо проходження медичного огляду виконав.

Зазначені обставини залишились поза увагою суб`єкта владних повноважень, який вирішував питання притягнення позивача до адміністративної відповідальності. Такі обставини залишили поза межами оцінки і суду першої інстанції.

За приписами частини 1 статті 268 КУпАП України, особа, яка притягається до адміністративної відповідальності має право: знайомитися з матеріалами справи; давати пояснення, подавати докази; заявляти клопотання; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи; виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову по справі.

Справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Під час відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Відповідно до ст. 278 КУпАП орган (посадова особа) при підготовці до розгляду справи про адміністративне правопорушення вирішує такі питання: 1) чи належить до його компетенції розгляд даної справи; 2) чи правильно складено протокол та інші матеріали справи про адміністративне правопорушення; 3) чи сповіщено осіб, які беруть участь у розгляді справи, про час і місце її розгляду; 4) чи витребувано необхідні додаткові матеріали; 5) чи підлягають задоволенню клопотання особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілого, їх законних представників і адвоката.

Отже, саме на відповідача як орган, який уповноважений розглядати справи про адміністративне правопорушення відповідальність за яке передбачена ст. 210-1 КУпАП покладено обов`язок щодо встановлення всіх фактичних обставин та дотримання процедури розгляду визначеної ст. 278 КУпАП.

У постанові від 31.03.2021 у справі № 676/752/17 Верховний Суд зазначив, що закріплюючи процесуальні гарантії прав особи, що притягається до адміністративної відповідальності, у тому числі й на участь у розгляді її справи, положення КУпАП містять й певні застереження, націлені на забезпечення належної реалізації компетентними органами (особами) наданих їм повноважень, зокрема, передбачені щодо розгляду справи про адміністративне правопорушення за відсутності особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, лише у випадку наявності даних, що підтверджують належне повідомлення такої особи про місце і час розгляду справи.

Обов`язок повідомити особу про місце і час розгляду справи не пізніше ніж за три дні до дати розгляду справи про адміністративне правопорушення вважається виконаним, якщо особа, яка притягується до відповідальності, знає (поінформована) про час та місце розгляду справи за три дні до дати розгляду справи. Обов`язок доказування цієї обставини несе уповноважена посадова особа.

Повідомлення має на меті забезпечення участі особи у розгляді уповноваженим державним органом справи про адміністративне правопорушення.

Крім того, згідно розділу ІІ Інструкції зі складання територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки протоколів та оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення затвердженої наказом Міністра Оборони України від 01.01.2024 № 3, зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 05 січня 2024 р. за № 36/41381 (п. 1) Протокол складає уповноважена посадова особа територіального центру комплектування та соціальної підтримки щодо особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, у двох примірниках, один з яких під розписку вручається особі, яка притягається до адміністративної відповідальності. (п. 4) Під час складання протоколу особі, яка притягується до адміністративної відповідальності, уповноваженою особою, яка складає протокол, доводиться зміст статті 63 Конституції України та роз`яснюються права та обов`язки, передбачені статтею 268 КУпАП, про що робиться відмітка в протоколі та ставиться підпис особи, яка притягується до адміністративної відповідальності. (абз. 2 п. 4) Протокол підписується уповноваженою посадовою особою, яка його склала, та особою, яка притягується до адміністративної відповідальності. За наявності свідків протокол може бути підписано також і цими особами. (п. 10) Особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, повідомляється про дату, місце і час розгляду справи не пізніше ніж за три доби до дня розгляду справи. Особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, повідомляється про місце і час розгляду справи при підписанні протоколу (у разі його складення) або окремим повідомленням про розгляд справи, яке вручається особі особисто під підпис або надсилається (в тому числі централізовано) засобами поштового зв`язку рекомендованим поштовим відправленням з описом вкладення та повідомленням про вручення на адресу місця проживання (перебування), зазначену особою під час уточнення облікових (персональних) даних, або на адресу задекларованого/зареєстрованого місця проживання. (п. 11) Розглянувши справу про адміністративне правопорушення, керівник територіального центру комплектування та соціальної підтримки відповідно до статті 283 КУпАП виносить постанову по справі про адміністративне правопорушення. (п. 15) Постанова відповідно до статті 285 КУпАП оголошується негайно після закінчення розгляду адміністративної справи. Копія постанови протягом трьох днів вручається або надсилається особі, щодо якої цю постанову винесено. Копія постанови вручається особі, притягнутій до адміністративної відповідальності, особисто під підпис. У постанові зазначається дата її вручення і ставиться підпис правопорушника. У разі якщо копія постанови надсилається поштою, про це робиться відповідна відмітка у справі, до якої долучається повідомлення про вручення поштового відправлення.

Щодо показів свідків наданих в суді першої інстанції, апеляційний суд зазначає, що свідки ОСОБА_3 та ОСОБА_4 є працівниками ІНФОРМАЦІЯ_2 , а тому є безпосередньо зацікавленими в результаті розгляду справи, у зв`язку з чим такі свідчення як докази не можуть беззаперечно взяті судом за основу в якості підтвердження обставин адміністративного правопорушення.

Оскільки позивач заперечує факт належного поінформування його щодо розгляду справи, а відповідач належними та допустимими доказами такий факт перед судом не довів, а відтак відсутні підстави вважати доведеним порушення позивачем як військовозобов`язаним правил військового обліку, що і визначає склад адміністративного правопорушення за ч.3 ст.210-1 КУпАП.

Суд апеляційної інстанції зауважує, що згідно ч. 1 ст. 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Водночас слід вказати, що саме по собі описання адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою такого порушення.

Відповідно ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Водночас, в супереч вимогам ч. 2 ст. 77 КАС України, суб`єкти владних повноважень у цій справі, який виніс оскаржувану постанову не виконав обов`язок доказування правомірності оскаржуваної постанови. Оскільки, ні до суду першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції, не надав жодних доказів на підставі яких винесено оскаржувану постанову.

Відповідно до ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

На обов`язок та важливість доведення саме відповідачем як суб`єктом владних повноважень правомірності винесення рішення про притягнення особи до адміністративної відповідальності, правомірності та законності прийнятої постанови вказує Верховний Суд у постановах від 24 квітня 2019 року (справа №537/4012/16-а), від 17.07.2019 (справа №295/3099/17).

Згідно з частиною першою статті 17 Закону України «Про виконання рішення та застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди України застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основних свобод та протоколи до неї і практику Європейського суду, як джерела права.

Європейський суд з прав людини, судова практика якого в силу приписів статті 6 КАС України та статті 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» застосовується судами як джерело права, в рішеннях у справах «Малофєєва проти Росії» та «Карелін проти Росії» зазначив, що у випадку, коли викладена в протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак складу правопорушення, суд не має права самостійно редагувати її, а так само не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципу рівності сторін процесу, оскільки особа має захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом.

Підсумовуючи вказане, надаючи правову оцінку аргументам сторін, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що оскільки відповідач не довів дотримання ним порядку притягнення особи до відповідальності, зокрема як за відсутністю в матеріалах справи доказів належного сповіщення про розгляд справи, а також наявність доказів які спростовують вчинення позивачем адміністративного правопорушення, отже відсутні правові підстави для визнання позивача таким, що скоїв адміністративне правопорушення, що має наслідком оскаржувану постанову №1455 від 29.09.2025 скасувати як таку, що не відповідає вимогам КУпАП, а провадження у справі про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП відносно ОСОБА_1 закрити.

Щодо стягнення судових витрат, суд апеляційної інстанції зазначає таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 134 КАС України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Частиною 3 ст. 134 КАС України передбачено, що для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 4 ст. 134 КАС України).

Відповідно до ч. ч. 1, 7 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Згідно ч. 9 ст. 139 КАС України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись. Аналіз наведених положень законодавства, дає підстави суду апеляційної інстанції для висновку, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень. Крім цього, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, суди досліджують на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 17.09.2019 у справі № 810/3806/18.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що представником позивача на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції до матеріалів справи надано: договір про надання правничої допомоги від 24 лютого 2026 року №8, договір №04032602 про надання правової допомоги/юридичних послуг від 04.03.2026, договір-доручення №02 про надання правничої допомоги (адвокатських послуг) від 09.03.2026, акт приймання – передачі наданих адвокатських послуг по договору – дорученню про надання правничої допомоги №02 від 09.03.2026 №02/04 від 06.04.2026 на суму 15000 грн, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю, ордер на надання правової допомоги.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що при визначенні суми відшкодування судових витрат, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені, договором на правову допомогу, актами приймання-передачі наданих послуг та розрахунком таких витрат.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно ст. 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини», суди при розгляді справ, практику Європейського Суду з прав людини, застосовують як джерело права.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

Враховуючи вищенаведене, виходячи з критерію розумності, пропорційності, співмірності розподілу витрат на професійну правничу допомогу, суд апеляційної інстанції вважає, що заяву про стягнення витрат на правничу допомогу необхідно задовольнити частково та стягнути на користь позивача 5000 грн витрат на правничу допомогу, понесених в суді першої інстанції.

Крім того, як убачається з матеріалів справи, позивач просив відшкодувати сплачений ним сплачений судовий збір у розмірі 1626,19 грн, водночас враховуючи ставку судового збору в такій категорії справ, такий за подання позовної заяви у 2026 році підлягає до відшкодуванню в сумі 665,60 грн та за подання апеляційної скарги в сумі 798,72 грн.

Водночас, надміру сплачений судовий збір за заявою сторони повертається судом, на рахунок якого такий був сплачений.

У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

З огляду на викладене, враховуючи положення статті 317 КАС України, прецеденту практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції при винесені оскаржуваного рішення неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, висновки суду першої інстанції обставинам справи не відповідають, що має наслідком скасування рішення суду першої інстанції та задоволення апеляційної скарги.

Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 317 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 08 травня 2026 року у справі №352/645/26 скасувати та позов задовольнити.

Скасувати постанову ІНФОРМАЦІЯ_1 №1455 від 29.09.2025 p. по справі про адміністративне правопорушення про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП та накладення стягнення у виді штрафу у розмірі 17 000,00 грн., а справу про адміністративне правопорушення закрити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 (ЄДРОПОУ НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_2 ) судові витрати у розмірі 665 (шістсот шістдесят п`ять) грн 60 коп. сплаченого судового збору за подання позовної заяви, 798 (сімсот дев`яносто вісім) грн. 72 грн. за подання апеляційної скарги та 5000 (п`ять тисяч) грн витрат на правничу допомогу.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не підлягає касаційному оскарженню.

Головуючий суддя Т. І. Шинкар

судді О. І. Довга

І. І. Запотічний