Постанова від 28 липня 2026 р. у справі №380/12376/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 липня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 380/12376/25 пров. № А/857/20116/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

судді-доповідача Шинкар Т.І.,

суддів Довгої О.І.,

Запотічного І.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду (головуючий суддя Андрусів У.Б.), ухвалене у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження в м. Львові 27 лютого 2026 року у справі № 380/12376/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

18.06.2025 ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, в якому просила: визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області №133850000370 від 19.05.2025 про відмову в перерахунку пенсії ОСОБА_1 ; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області зарахувати до стажу державної служби ОСОБА_1 період роботи на наступних посадах: з 14.02.2000 до 03.04.2000 на посаді бухгалтера головного спеціаліста Дрогобицької міської ради; з 03.04.2000 до 05.09.2002 на посаді завідувача відділом бухгалтерського обліку та звітності – головного бухгалтера Дрогобицької міської ради; з 05.09.2002 до 28.06.2006 на посаді завідувача відділом бухгалтерського обліку і звітності виконавчих органів Дрогобицької міської ради; з 28.06.2006 до 12.03.2007 на посаді начальника відділу бухгалтерського обліку та звітності; з 12.03.2007 до 01.01.2024 на посаді начальника відділу бухгалтерського обліку та звітності виконкому Дрогобицької міської ради; з 01.01.2024 до 19.05.2025 на посаді начальника відділу бухгалтерського обліку та звітності, головний бухгалтер; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області перевести ОСОБА_1 з 19.05.2025 на пенсію державного службовця за віком відповідно до ст. 37 Закону України від 16.12.1993 №3732-ХІІ «Про державну службу» та п. 10, 12 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 10.12.2015 №889-ХІІІ «Про державну службу»; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 з урахуванням довідок, виданих виконавчим комітетом Дрогобицької міської ради Львівської області про складові заробітної плати №114 та №115 від 19.05.2025, з урахуванням проведених виплат.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2026 року позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 19.05.2025 №133850000370. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області перевести ОСОБА_1 з 19.05.2025 з пенсії за віком відповідно до Закону №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» на пенсію за віком відповідно до Закону України від 10.12.2015 №889-VІІІ «Про державну службу», зарахувавши до стажу державної служби період роботи на посадах в органах місцевого самоврядування 14.02.2000, з 20.11.2001 до 01.05.2016. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що обов`язковою умовою для збереження у особи права на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону №3723-ХІІ після 01.05.2016 є дотримання сукупності вимог, визначених ч. 1 ст. 37 Закону №3723-ХІІ і Прикінцевих та перехідних положень Закону, а саме щодо віку, страхового стажу, стажу державної служби. Суд першої інстанції вказав, що стаж державної служби за періоди роботи до 01 травня 2016 року обчислюється відповідно до законодавства, що діяло раніше, та на тих умовах і в порядку, що були ними передбачені. Суд першої інстанції зазначив, що час перебування на посадах в органах місцевого самоврядування зараховується до стажу державної служби, який дає право на набуття пенсії державного службовця відповідно до статті 37 Закону №3723-ХІІ. У зв`язку з цим суд дійшов висновку, що з метою ефективного захисту порушених прав позивача в цій частині слід зобов`язати Головне управління Пенсійного Фонду України в Харківській області зарахувати ОСОБА_1 до стажу державної служби періоди її роботи в органах місцевого самоврядування 14.02.2000, з 20.11.2001 до 01.05.2016 і перевести її на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу». При цьому суд зазначив, що розрахунком стажу форми РС-право підтверджено зарахування до стажу державного службовця періоду роботи з 15.02.2000 до 19.11.2001, а тому у задоволенні позовних вимог в цій частині необхідно відмовити. Крім того суд зазначив, що позивачці може бути зараховано стаж, набутий на посадах державної служби (або прирівняних до них посад) після 01.05.2016, лише до страхового стажу, а тому вимога в частині зарахування до стажу державної служби, який дає право на призначення пенсії державного службовця згідно Закону № 3723-XII, періоду роботи позивачки з 01.05.2016 до 19.05.2025 не підлягає задоволенню. Водночас, на переконання суду першої інстанції, позовні вимоги про обрахунок пенсії з урахуванням конкретних довідок про складові заробітної плати в цілому є передчасним, оскільки стосуються розміру пенсійних виплат, який ще не обрахований суб`єктом владних повноважень, який наділений такою дискрецією, наслідки якої можуть бути предметом перевірки судом на відповідність критеріям, визначеним у ст. 2 КАС України, а отже така вимога спрямована на майбутнє, через що не підлягає задоволенню з огляду на те, що судовому захисту підлягає тільки порушене право.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області подало апеляційну скаргу, просить скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2026 року та прийняти нове рішення, яким відмовити ОСОБА_1 в задоволені позову в повному обсязі. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що після 04.07.2001 згідно ст. 14 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» посади в органах місцевого самоврядування віднесені до відповідних категорій посад органів місцевого самоврядування. Отже, посадові особи місцевого самоврядування не є державними службовцями з 04.07.2001. ОСОБА_1 20.11.2001 прийняла присягу посадової особи місцевого самоврядування, тому період з 20.11.2001 до 19.05.2025 до посад державної служби не зараховано. З огляду на вищевикладене, відповідачем прийнято правомірне рішення від 19.05.2025 №133850000370 про відмову в переведенні позивача на пенсію відповідно до Закону України «Про державну службу» у зв`язку з відсутність необхідного стажу на посадах державної служби.

Враховуючи положення статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо можливості розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, на підставі наявних у ній доказів.

Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, в межах доводів та вимог апеляційних скарг, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що оскаржуване рішення суду першої інстанції вимогам статті 242 КАС України відповідає.

З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що позивачка отримувала пенсію по інвалідності відповідно до Закону України від 09.07.2003 №1058 «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», що підтверджується пенсійним посвідченням серії НОМЕР_1 , з 13.11.2017 отримує пенсію за віком, що визнається відповідачем.

Відповідно до записів трудової книжки від 29.03.1983 серії НОМЕР_2 позивачка у спірний період працювала:

- 14.02.2000 – призначена на посаду бухгалтера, головного спеціаліста Дрогобицької міської ради;

- 14.02.2000 – прийняла присягу державного службовця;

- 03.04.2000 – переведена на посаду завідувача відділом бухгалтерського обліку та звітності – головного бухгалтера Дрогобицької міської ради;

- 20.11.2001 – прийняла присягу посадової особи місцевого самоврядування;

- 05.09.2002 – переведена на посаду завідувача відділом бухгалтерського обліку і звітності виконавчих органів Дрогобицької міської ради;

- 28.03.2006 – посада перейменована з «завідувач відділу бухгалтерського обліку та звітності» на «начальник відділу бухгалтерського обліку та звітності» відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 268 від 09.03.2006;

- 12.03.2007 – переведена на посаду начальника відділу бухгалтерського обліку та звітності виконкому Дрогобицької міської ради;

- 01.01.2024 – посада «начальник відділу бухгалтерського обліку та звітності» перейменовано на «начальник відділу бухгалтерського обліку та звітності, головний бухгалтер».

Відомостями трудової книжки також підтверджено, що ОСОБА_1 присвоєно:

- 03.04.2000 - 11 ранг державного службовця;

- 19.07.2001 - 11 ранг посадової особи місцевого самоврядування;

- 09.09.2002 - 10 ранг посадової особи місцевого самоврядування;

- 10.09.2004 - 9 ранг посадової особи місцевого самоврядування в межах 5 категорії класифікації посад.

19.05.2025 позивачка звернулася до ГУ ПФУ у Львівській області із заявою про переведення на пенсію за віком відповідно до п. 10, 12 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 10.12.2015 № 889-VIII «Про державну службу», до якої додала довідки №115 від 19.05.2025 про складові заробітної плати для призначення особі пенсії державного службовця, яка працювала в державних органах, що провели класифікацію посад державної служби, та посаду якої було класифіковано (посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років) та № 114 від 19.05.2025 про інші складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця, виданих виконавчим комітетом Дрогобицької міської ради.

За принципом екстериторіальності структурним підрозділом для прийняття рішення визначено ГУ ПФУ в Харківській області.

За результатами розгляду заяви відповідач прийняв рішення від 19.05.2025 №133850000370 про відмову в перерахунку пенсії.

За змістом рішення, «Час роботи в органах місцевого самоврядування, в тому числі на виборних посадах, зараховується до стажу роботи, який дає право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723 до 04 липня 2001 року, тобто на дату набрання чинності Законом України «Про службу в органах місцевого самоврядування». До цієї дати відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 18.04.1994 №239 посади працівників місцевих рад народних депутатів та їхніх виконавчих комітетів було віднесено до відповідних категорій посад державних службовців і присвоєно їм ранги державних службовців. З 04 липня 2001 року посади працівників рад народних депутатів та їхніх виконавчих комітетів є посадами органів місцевого самоврядування. З 01.05.2016 згідно статті 25 Закону №3723-XII ці посади не відносяться до посад державної служби.

Страховий стаж ОСОБА_1 на посаді державного службовця складає 01 рік 09 місяців 05 днів. Враховуючи вищевикладене, право на перерахунок пенсії згідно заяви від 19.05.2025 р. №3703 в ОСОБА_2 відсутнє, оскільки на 01.05.2016 р. ОСОБА_1 не обіймала посаду, віднесену до відповідних категорій державних службовців та які мають не менше як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених ст. 25 Закону №4724-ХІІ та актами Кабінету Міністрів України».

Відповідно до розрахунку стажу форми РС-право ОСОБА_1 до стажу державної служби зараховано період з 15.02.2000 до 19.11.2001.

Вважаючи рішення про відмову у переході на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» протиправним, позивачка звернулась з позовом до суду.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції враховує такі підстави.

Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Зі змісту частини 3 статті 23 Загальної Декларації прав людини та пункту 4 частини 1 Європейської Соціальної хартії випливає, що кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт, - яка є основним джерелом існування для них самих та їхніх сімей.

Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислуги років та інші її види, що призначаються у зв`язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов`язку держави щодо тих громадян, які набули право на одержання пенсії.

Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби визначені Законом України «Про державну службу» № 889-VIII від 10.12.2015, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, (далі - Закон №889-VIII) відповідно до статті 90 якого пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Пунктом 10 розділу XI «Прикінцевих та перехідних положень» Закону №889-VIII встановлено, що державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 52, ст. 490 із наступними змінами) та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 52, ст. 490 із наступними змінами) у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Згідно з пунктом 12 розділу XI «Прикінцевих та перехідних положень» Закону №889-VIII для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 52, ст. 490 із наступними змінами) та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 52, ст. 490 із наступними змінами) у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Тобто, розділом XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №889-VIII передбачено, що за наявності у особи станом на 01.05.2016 певного стажу державної служби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 стажу державної служби незалежно від того, чи працювала особа станом на 01.05.2016 на державній службі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723-ХІІ, але за певної додаткової умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, стаття 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 №3723-ХІІ передбачає додаткові умови для наявності права на призначення пенсії державного службовця: певний вік і страховий стаж.

Згідно з частиною 1 статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 №3723-ХІІ на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченому абзацом 1 частини 1 статті 28 Закону №1058-IV, у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.

Отже, з аналізу наведених норм вбачається, що обов`язковою умовою для збереження в особи права на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 №3723-ХІІ після 01.05.2016 є дотримання сукупності вимог, визначених частиною 1 статті 37 Закону №3723-ХІІ і пунктами 10, 12 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 889-VIII, а саме щодо віку, страхового стажу, стажу державної служби.

Аналогічна позиція щодо застосування вищезазначених норм матеріального права висловлена у постановах Верховного Суду від 03.07.2018 у справі №569/350/17, від 03.07.2018 у справі № 586/965/16-а та від 10.07.2018 у справі №591/6970/16-а, від 17 травня 2021 року у справі № 607/5615/17.

Апеляційний суд зазначає, що спірним у цьому випадку є зарахування позивачу до стажу державної служби час перебування на посадах в органах місцевого самоврядування.

Так, відповідно до пункту 8 «Прикінцевих та перехідних положень» Закону №889-VIII стаж державної служби за період роботи (служби) до набрання чинності цим Законом обчислюється у порядку та на умовах, встановлених на той час законодавством.

Тобто, стаж державної служби за періоди роботи до 01.05.2016 обчислюється відповідно до законодавства, що діяло раніше, та на тих умовах і в порядку, що були ними передбачені.

Згідно зі ст. 22 Конституції України закріплені права і свободи не є вичерпними, гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законодавчих актів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

При цьому, 04.07.2001 набрав чинності Закон України «Про службу в органах місцевого самоврядування» від 07.06.2001 №2493-III (далі - Закон №2493-III).

Згідно зі ст. 14 Закону №2493-III в органах місцевого самоврядування встановлюються такі категорії посад, зокрема, п`ята категорія - посади керуючих справами виконавчих апаратів районних рад, керуючих справами (секретарів) виконавчих комітетів районних у містах рад, помічників голів, радників (консультантів), спеціалістів, головних бухгалтерів управлінь і відділів виконавчого апарату обласних, секретаріатів Київської та Севастопольської міських рад, керівників управлінь, відділів та інших виконавчих органів міських (міст обласного і республіканського в Автономній Республіці Крим значення) рад та їх заступників, керівників відділів (підвідділів) у складі самостійних управлінь, відділів виконавчих органів міських (міст обласного значення) рад, посади заступників міських (міст районного значення), сільських, селищних голів з питань діяльності виконавчих органів ради, секретарів міських (міст районного значення), сільських, селищних рад, старост.

Частиною 7 ст. 21 Закону №2493-III (в редакції від 01.05.2016) унормовано, що пенсійне забезпечення посадових осіб місцевого самоврядування, які мають стаж служби в органах місцевого самоврядування та/або державної служби не менше 10 років, здійснюється у порядку, визначеному законодавством України про державну службу

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону №2493-III передбачено, що дія Закону України «Про державну службу» поширюється на органи і посадових осіб місцевого самоврядування в частині, що не суперечить Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», цьому Закону та іншим законам України, що регулюють діяльність місцевого самоврядування.

При прийнятті рішення судом апеляційної інстанції враховано Рішення Конституційного Суду України від 25 січня 2012 року № 3-рп/2012 у абзаці восьмому підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини якого зазначено, що «Зміна механізму нарахування соціальних виплат та допомоги повинна відбуватися відповідно до критеріїв пропорційності та справедливості і є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів власне сутність змісту права на соціальний захист».

Так, відповідно до Постанови Верховної Ради України «Про введення в дію Закону України «Про державну службу»» від 16 грудня 1993 року № 3724-XII дія Закону № 3723 поширювалася на «працівників державних органів Республіки Крим, органів місцевого та регіонального самоврядування, які прирівнюються до відповідних категорій посад службовців» (пункт 2).

Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР було закріплено, що на посадових осіб місцевого самоврядування поширюється дія Закону № 3723 (перше речення пункту 5 розділу V «Прикінцеві та перехідні положення»).

За Законом № 2493, який набрав чинності 4 липня 2001 року, збережено практику врегулювання відносин щодо пенсійного забезпечення посадових осіб місцевого самоврядування законодавством України про державну службу.

Відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 3 жовтня 2017 року № 2148-VIII (далі - Закон № 2148) частину сьому статті 21 Закону № 2493 викладено в новій редакції, згідно з якою пенсійне забезпечення посадових осіб місцевого самоврядування здійснюється відповідно до Закону № 1058; положення частини сьомої статті 21 Закону № 2493 в редакції Закону № 2148 застосовується з 1 жовтня 2017 року.

Як це зазначив Конституційний Суд України у Рішення від 20.01.2026 №1-р/2026, «За Законом № 3723 на одержання пенсії державних службовців мали право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону № 1058, за наявності страхового стажу, потрібного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом першим частини першої статті 28 Закону № 1058, зокрема стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку; пенсія державним службовцям призначалася в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування (частина перша статті 37» (абзац перший пункту 3.4 мотивувальної частини).

«Отже, пенсійне забезпечення державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування із 1 травня 2016 року врегульовано Законом № 1058 як загальним законом (lex generalis), за винятком випадків, визначених у пунктах 10, 12 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 889, до яких може бути застосована стаття 37 Закону №3723 як норма спеціального закону (lex specialis)» (абзац п`ятий пункту 3.4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 20.01.2026 №1-р/2026).

Також судом апеляційної інстанції при прийнятті рішення враховано, що у Рішенні від 23 грудня 2022 року № 3-р/2022 Конституційний Суд України зазначив, що «юридичну визначеність в аспекті поняття правомірних (легітимних) очікувань слід розуміти не лише як право особи розраховувати на розумну та передбачну стабільність приписів актів права, чітке розуміння юридичних наслідків застосування таких приписів, а також як право особи на розумні очікування щодо послідовності та цілісності законотворчої діяльності Верховної Ради України як єдиного органу законодавчої влади в Україні» (абзац п`ятий пункту 4 мотивувальної частини).

Отже, правомірні очікування державних службовців, посадових осіб місцевого самоврядування щодо набуття права на призначення пенсії саме на підставі статті 37 Закону № 3723 пов`язані з наявністю потрібного стажу державної служби, служби в органах місцевого самоврядування станом на 1 травня 2016 року, а тому в осіб, які на зазначену дату цього стажу не мали, такі очікування порушені не були (абзац 2 пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 20.01.2026 №1-р/2026).

Так, механізм обчислення стажу державної служби визначає Порядок обчислення стажу державної служби, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2016 №229 (далі - Порядок №229).

Згідно з пунктом 6 Порядку №229, стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності Законом обчислюється відповідно до пункту 8 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №889-VIII.

Приписами пункту 8 Розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №889-VIII передбачено, що стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності цим Законом обчислюється у порядку та на умовах, установлених на той час законодавством.

Відповідно до пункту 2 Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1994 №283 (далі - Порядок №283), до стажу державної служби зараховується робота (служба) на посадах в органах місцевого самоврядування, передбачених у статті 14 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування», а також на інших посадах, не зазначених у цій статті, віднесених Кабінетом Міністрів України до відповідної категорії посад в органах місцевого самоврядування.

Постановою Кабінету Міністрів України від 18.04.1994 №239 «Про віднесення посад працівників місцевих Рад народних депутатів та їх виконавчих комітетів до відповідних категорій посад державних службовців і присвоєння їм рангів державних службовців» затверджений Порядок віднесення посад працівників місцевих Рад народних депутатів та їх виконавчих комітетів до відповідних категорій посад державних службовців і присвоєння їм рангів державних службовців (далі - Порядок №239).

Так, пунктом 1 Порядку №239 передбачено, що до посади працівників місцевих Рад народних депутатів та їх виконавчих комітетів відносяться до шостої категорії, зокрема, посади заступників голів, секретарів виконкомів міських Рад народних депутатів і міст районного підпорядкування, селищних і сільських Рад народних депутатів; керівників відділів секретаріатів районних, районних у містах Києві та Севастополі Рад народних депутатів; керівників управлінь, самостійних відділів виконкомів районних у містах Рад народних депутатів; керівників відділів (підвідділів) та їх заступників у складі управлінь, самостійних відділів, апаратів виконкомів районних у містах Рад народних депутатів; радників, консультантів, спеціалістів управлінь, самостійних відділів обласних, Київської та Севастопольської міських Рад народних депутатів; радників, консультантів, спеціалістів виконкомів міських Рад міст обласного підпорядкування, їх управлінь, самостійних відділів та інші прирівняні до них посади.

Водночас, відповідно до пункту 4 Порядку №229, до стажу державної служби зараховуються час перебування на посадах в органах місцевого самоврядування, передбачених Законом України «Про службу в органах місцевого самоврядування».

Тобто, як Порядок №283, так і чинний Порядок №229 передбачає, що до стажу державної служби зараховується час перебування на посадах в органах місцевого самоврядування.

Верховний Суд у постанові від 10.05.2018, прийнятій у справі №351/1792/17, зазначив, що після набрання чинності Законом України «Про державну службу» №889-VIII положення законодавства в частині механізму обрахунку стажу державної служби не змінилися. Відповідно до статті 46 закону України «Про державну службу» №889-VIII та пункту 4 Порядку №229, час перебування на посадах в органах місцевого самоврядування, передбачених Законом України «Про службу в органах місцевого самоврядування» зараховується до стажу державної служби.

За таких обставин, апеляційний суд вважає, що вищевикладені законодавчі приписи вказують на безпідставність доводів відповідача про те, що стаж роботи позивача на посадах в органах місцевого самоврядування не може бути зарахований як стаж державного службовця, який за наявності відповідного стажу дає право на призначення пенсії за Законом України «Про державну службу».

Як правильно встановлено судом першої інстанції, згідно з записами трудової книжки від 29.03.1983 серії НОМЕР_2 позивачка працювала: з 14.02.2000 до 03.04.2000 - на посаді бухгалтера головного спеціаліста Дрогобицької міської ради; з 03.04.2000 до 05.09.2002 - на посаді завідувача відділом бухгалтерського обліку та звітності – головного бухгалтера Дрогобицької міської ради; з 05.09.2002 до 28.06.2006 - на посаді завідувача відділом бухгалтерського обліку і звітності виконавчих органів Дрогобицької міської ради; з 28.06.2006 до 12.03.2007 - на посаді начальника відділу бухгалтерського обліку та звітності; з 12.03.2007 до 01.05.2016 (моменту набрання чинності Законом №889-VIII) - на посаді начальника відділу бухгалтерського обліку та звітності виконкому Дрогобицької міської ради.

Як убачається з оскаржуваного рішення від 19.05.2025 №133850000370, відповідачем зараховано до стажу роботи державного службовця 01 рік 09 місяців 05 днів.

Крім того, розрахунком стажу форми РС-право підтверджено зарахування до стажу державного службовця періоду роботи з 15.02.2000 до 19.11.2001.

За таких обставин, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що з урахуванням зарахованого стажу державної служби, робота позивачки на посадах в органах місцевого самоврядування (14.02.2000, з 20.11.2001 до 01.05.2016) підлягає зарахуванню до стажу державної служби.

Таким чином, на момент звернення позивачки до ГУ ПФУ у Львівській області (19.05.2025) позивачем дотримано всіх необхідних вимог, визначених частиною 1 статті 37 Закону № 3723-ХІІ, пунктами 10, 12 розділу XI Прикінцеві та перехідні положення Закону № 889-VIII для реалізації права на переведення на пенсію державного службовця оскільки позивачка досягла 60 річного віку, мала необхідний страховий стаж, а також станом на 01.05.2016 займала посаду в органах місцевого самоврядування, робота (служба) на якій зараховується до стажу державної служби, мала стаж роботи на такій посаді станом на 01.05.2016 - понад 10 років.

З урахуванням вищевикладеного суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність рішення Головного управління Пенсійного Фонду України в Харківській області №133850000370 від 19.05.2025, яким відмолено позивачці в переведенні на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу», що має наслідком скасування такого.

Враховуючи наведене, апеляційний суд погоджується з судом першої інстанції, що з метою ефективного захисту порушених прав позивача необхідно зобов`язати відповідача перевести позивача з 19.05.2025 з пенсії за віком відповідно до Закону №1058-IV на пенсію державного службовця, зарахувавши до стажу державної служби період роботи 14.02.2000, з 20.11.2001 до 01.05.2016 на посадах в органах місцевого самоврядування.

Статтею 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Підсумовуючи вказане, надаючи правову оцінку аргументам сторін, в обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, враховуючи їхній зміст та юридичну природу, суд апеляційної інстанції погоджується з рішенням суду першої інстанції щодо задоволення позову в частині позовних вимог та вважає правильним висновок щодо наявності правових підстав для зарахування до стажу державної служби періоду роботи позивача на посадах в органах місцевого самоврядування 14.02.2000, з 20.11.2001 до 01.05.2016 та переведення позивача з пенсії за віком, призначеної відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-ІV, на пенсію за віком відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» від 19.12.1993 № 3723-ХІІ, пунктів 10, 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 №889.

Оскільки сторони рішення суду в частині відмови в позові не оскаржують, то в силу приписів ст. 308 КАС України таке не є предметом апеляційного перегляду.

Згідно з частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.

У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

З огляду на викладене, враховуючи положення статті 316 КАС України, прецедентну практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить переконання, що судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні викладено підстави часткового задоволення позовних вимог, на основі об`єктивної оцінки наданих сторонами доказів повно встановлено фактичні обставини справи, правильно застосовано норми матеріального права.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування, оскільки не впливають на законність судового рішення.

Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2026 року у справі № 380/12376/25 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Т. І. Шинкар

судді О. І. Довга

І. І. Запотічний