Постанова від 27 липня 2026 р. у справі №380/24792/24 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 липня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 380/24792/24 пров. № А/857/30489/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Ільчишин Н.В.,

суддів Кушнір В.О., Носа С.П.,

розглянувши у письмовому провадженні в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного Фонду України у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 17 червня 2025 року (судді Потабенко В.А., ухвалене у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження в м. Львів) у справі № 380/24792/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного Фонду України у Львівській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного Фонду України у Львівській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області в якому просить визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 19.11.2024 № 133950016187 «Про відмову у призначенні дострокової пенсії за віком згідно п. 3 ч. 1 ст. 115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» ОСОБА_1 , зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області призначити ОСОБА_1 дострокову пенсію за віком згідно п. 3 ч. 1 ст. 115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», з дати звернення, а саме з 13.11.2024.

Оскаржуваним рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 17 червня 2025 року позов задоволено повністю.

Не погоджуючись із вказаним рішенням Головне управління Пенсійного Фонду у Львівській області подало апеляційну скаргу, яку обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення допущено порушення норм процесуального та матеріального права, просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні зазначених позовних вимог у повному обсязі.

Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Відповідно до статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 є матір`ю двох дітей: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідно до довідки виданої Сокальською міською радою Львівської області №458 від 06.11.2024.

Відповідно до наявних в матеріалах справи медичних документів, дитина позивача ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є інвалідом з дитинства.

Згідно довідки виданої Управлінням соціальної ветеранської поліклініки Нововолинської міської ради №132/04 від 10.05.2024 позивачу в період з 19.05.2005 по 25.08.2023 була призначена допомога ДСД особам з інвалідністю та дітям з інвалідністю.

З метою отримання завірених копій медичних висновків на дитину з інвалідністю віком до 18 років, позивач звернулася до Управління соціальної та ветеранської поліклініки (УСВП Нововолинської міської ради), однак надати зазначені документи виявилося неможливим, оскільки 06.05.2014 паперова особова справа одержувача соціальної виплати за запитом передана в УСЗН Сокальською РДА (с. Войславичі), що підтверджується листом №1300-5222-6/142342 від 13.08.2024.

У відповідь на звернення позивача від 02.10.2024 Управління соціального захисту населення Червоноградської районної військової адміністрації Львівської області надало лист №886-02/07 від 15.10.2024, відповідно до якого у період з 01.05.2014 по 31.10.2015 згідно постанови КМ України №189 позивач отримувала в управління тимчасову державну допомогу дітям, батьки яких ухиляються від сплати аліментів, не мають можливості утримувати дитину або місце проживання їх невідоме. З огляду на назначене, в управління відсутні копії медичних висновків відносно ОСОБА_3 .

Відповідачами не заперечується той факт, що ОСОБА_3 визнана дитиною - інвалідом з дитинства, а також щодо наявності у позивача стажу, достатнього для призначення пенсії, а саме 24 роки 4 місяці 18 дні згідно з п. 3 ч. 1 ст. 115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

13.11.2024 позивач звернулась до ГУ ПФУ у Львівській області про призначення їй дострокової пенсії за віком згідно п. 3 ч. 1 ст. 115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

За результатами розгляду заяви за принципом екстериторіальності ГУ ПФУ у Вінницькій області прийнято рішення №133950016187 від 19.11.2024 про відмову у призначенні дострокової пенсії через відсутність документів, що підтверджують визнання доньки позивача дитиною з інвалідністю до досягнення шестирічного віку.

Позивач із такою відмовою не погоджується, відтак, змушена звернутися до суду за захистом своїх законних прав.

Надаючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв`язку з нормами законодавства, що регулюють спірні правовідносини, в межах доводів та вимог апеляційної скарги колегія суддів апеляційного суду виходить з наступного.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, особливості призначення, перерахунку і виплати пенсій врегульовано Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV).

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону №1058-IV відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Згідно з ч. 1 ст. 44 Закону №1058-IV заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

Право жінки на дострокове призначення пенсії за віком після досягнення 50 років та за наявності не менше 15 років страхового стажу, на час виникнення спірних відносин встановлено пунктом 3 Розділу XV «Прикінцевих положень» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Абзацом 3 наведеної норми Закону визначено, що жінки, які народили п`ятеро або більше дітей і виховали їх до шестирічного віку, і матері інвалідів з дитинства, які виховали їх до цього віку, мають право на призначення дострокової пенсії за віком після досягнення 50 років та за наявності не менше 15 років страхового стажу. При цьому до числа інвалідів з дитинства належать також діти інваліди віком до 16 років.

Відповідно до п. 2.18 постанови Пенсійного фонду України «Про затвердження «Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій» (далі - Порядок), відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», визнання особи інвалідом з дитинства або дитиною-інвалідом засвідчується випискою з акта огляду в МСЕК, медичним висновком закладів охорони здоров`я, посвідченням одержувача допомоги, довідкою органу, що призначає допомогу, про період призначення допомоги. У разі якщо дитина визнана дитиною-інвалідом після досягнення шестирічного віку або інвалідом з дитинства після досягнення вісімнадцятирічного віку, надається відповідно висновок лікарсько-консультаційної комісії про те, що вона мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку, та/або висновок МСЕК про можливість настання інвалідності до досягнення особою 18-ти років (висновок про час настання інвалідності).

Суд враховує, що згідно копії корінця медичного висновку №40 від 09.10.2003, медичного висновку №33 від 12.05.2005, медичного заключення обласної лікарсько-консультативної комісії №5976 від 18.06.2008 та довідки комунального некомерційного підприємства «Нововолинська центральна міська лікарня» №1340 від 08.08.2024, вбачається, що донька позивача є дитиною - інвалідом з дитинства.

Підставою для відмови позивачу в призначенні дострокової пенсії за віком слугувало ненадання висновку лікарсько-консультативної комісії, який би підтверджував визнання дочки заявниці дитиною з інвалідністю до досягнення нею шестирічного віку.

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, який вказав про безпідставність доводів пенсійного органу про ненадання позивачем усіх документів, необхідних для призначення пенсії.

Так, зі змісту п. 3 ч. 1 ст. 115 Закону №1058-IV вбачається, що право на призначення дострокової пенсії мають не тільки матері осіб з інвалідністю з дитинства, які виховали їх до шестирічного віку, а і матері осіб з інвалідністю віком до 16 років.

Документи, які підтверджують встановлення у віці до 16 років інвалідності дитині позивача, були надані відповідачу із заявою про призначення пенсії.

Таким чином, позивачем було надано до органу Пенсійного фонду України всі передбачені чинним законодавством, зокрема, Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», документи, необхідні для призначення їй дострокової пенсії за віком як матері інваліда з дитинства, а саме документи, які підтверджують, що інвалідність її доньки настала до виповнення їй 16 років.

Аналізуючи вказані норми закону, враховуючи, що донька позивача визнана інвалідом з дитинства, мала медичні показання для визнання її інвалідом дитинства, позивач досягла 50 років та має страховий стаж 24 роки 4 місяці 18 днів, суд дійшов висновку, що позивач має право на призначення дострокової пенсії.

Пунктом 3 Розділу XV Прикінцевих положень Закону №1058-IV передбачено, що матері інвалідів з дитинства, які виховали їх до цього віку, мають право на призначення дострокової пенсії за віком після досягнення 50 років та за наявності не менше 15 років страхового стажу. При цьому до числа інвалідів з дитинства належать також діти-інваліди віком до 16 років.

Аналогічні приписи містяться і у статті 17 Закону України «Про пенсійне забезпечення», відповідно до якої жінки, які народили п`ятеро або більше дітей і виховали їх до восьмирічного віку, і матері інвалідів з дитинства, які виховали їх до цього віку, мають право на пенсію за віком після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 15 років із зарахуванням до стажу часу догляду за дітьми. При цьому до числа інвалідів з дитинства належать також діти-інваліди віком до 16 років, які мають право на одержання соціальної пенсії.

Згідно з п. 2.18 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року №22-1, визнання особи інвалідом з дитинства або дитиною-інвалідом засвідчується випискою з акта огляду в МСЕК, медичним висновком закладів охорони здоров`я, посвідченням одержувача допомоги, довідкою органу, що призначає допомогу, про період призначення допомоги.

У разі якщо дитина визнана дитиною-інвалідом після досягнення шестирічного віку або інвалідом з дитинства після досягнення вісімнадцятирічного віку, надається відповідно висновок лікарсько-консультаційної комісії про те, що вона мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку, та/або висновок МСЕК про можливість настання інвалідності до досягнення особою 18-ти років (висновок про час настання інвалідності).

Ключовим питанням у цій справі є застосування ст. 17 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та п. 3 Розділу ХV Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.05.2019 у справі № 330/2181/16-а, підтримала правовий висновок Верховного Суду України щодо дострокового призначення пенсії за віком, визначивши, що мати дитини-інваліда має право на призначення дострокової пенсії за віком, але не раніше ніж за 5 років до досягнення пенсійного віку, передбаченого ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», у тому разі, якщо дитина, яку вона виховує, визнана дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку. Якщо дитина визнана дитиною-інвалідом після досягнення нею шестирічного віку, або інвалідом з дитинства після досягнення вісімнадцятирічного віку, мати цієї дитини має право на отримання зазначеної пенсії лише у разі наявності висновку лікарсько-консультативної комісії, що дитина мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку.

Для дострокового призначення пенсії матері дитини-інваліда має значення не факт установлення інвалідності, а момент настання медичних показників для встановлення інвалідності у дитини.

Застосовуючи зазначений правовий висновок до обставин цієї справи, колегія суддів зазначає, що відповідно до наявних в матеріалах справи медичних документів, дитина позивача ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є інвалідом з дитинства.

Згідно довідки виданої Управлінням соціальної ветеранської поліклініки Нововолинської міської ради №132/04 від 10.05.2024 позивачу в період з 19.05.2005 по 25.08.2023 була призначена допомога ДСД особам з інвалідністю та дітям з інвалідністю.

З метою отримання завірених копій медичних висновків на дитину з інвалідністю віком до 18 років, позивач звернулася до Управління соціальної та ветеранської поліклініки (УСВП Нововолинської міської ради), однак надати зазначені документи виявилося неможливим, оскільки 06.05.2014 паперова особова справа одержувача соціальної виплати за запитом передана в УСЗН Сокальською РДА (с. Войславичі), що підтверджується листом №1300-5222-6/142342 від 13.08.2024.

У відповідь на звернення позивача від 02.10.2024 Управління соціального захисту населення Червоноградської районної військової адміністрації Львівської області надало лист №886-02/07 від 15.10.2024, відповідно до якого у період з 01.05.2014 по 31.10.2015 згідно постанови КМ України №189 позивач отримувала в управління тимчасову державну допомогу дітям, батьки яких ухиляються від сплати аліментів, не мають можливості утримувати дитину або місце проживання їх невідоме. З огляду на назначене, в управління відсутні копії медичних висновків відносно ОСОБА_3 .

Вказана правова позиція апеляційного суду узгоджується із постановою Верховного Суду від 18.05.2022 у справі № 620/4083/18, яка в силу приписів частини 5 статті 242 КАС України враховується апеляційним судом під час вирішення наведеного спору та повністю спростовує доводи апеляційної скарги пенсійного органу, адже згідно копії корінця медичного висновку №40 від 09.10.2003, медичного висновку №33 від 12.05.2005, медичного заключення обласної лікарсько-консультативної комісії №5976 від 18.06.2008 та довідки комунального некомерційного підприємства «Нововолинська центральна міська лікарня» №1340 від 08.08.2024, вбачається, що донька позивача є дитиною - інвалідом з дитинства.

При цьому, суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною 2 статті 2 КАС України критеріям, не може втручатися у дискрецію суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади (постанови Верховного Суду від 30.01.2020 у справі №599/1422/16-а, від 15.12.2021 у справі №1840/2970/18).

Відповідно до частини 1 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Стаття 73 КАС України передбачає, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

За приписами статті 74 КАС України, суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із положеннями статті 75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень статті 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Враховуючи зазначені вище встановлені обставини справи, норми законодавства, які регулюють спірні правовідносини та висновки Верховного Суду, колегія суддів дійшла висновку, що позивачкою доведено правомірність пред`явленого позову, а доводи апелянта є необґрунтованими та безпідставними.

У відповідності до частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

В Рішенні у справі «Рисовський проти України» Європейський Суд з прав людини зазначив, що Суд підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (пункт 70).

У контексті оцінки доводів апеляційної скарги апеляційний суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не стягуються.

Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного Фонду України у Львівській області – залишити без задоволення.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 17 червня 2025 року у справі № 380/24792/24 – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Н. В. Ільчишин

судді В. О. Кушнір

С. П. Нос

Повне судове рішення складено 28.07.26