Постанова від 28 липня 2026 р. у справі №140/12938/24 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 липня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 140/12938/24 пров. № А/857/11367/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого-судді - Мікули О. І.,

суддів - Курильця А. Р., Кузьмича С. М.,

розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2025 року у справі №140/12938/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії,-

суддя в 1-й інстанції – Сорока Ю. Ю.,

дата ухвалення рішення – 28 лютого 2025 року,

місце ухвалення рішення – м. Луцьк,

дата складання повного тексту рішення – не зазначено,

в с т а н о в и в:

Позивач – ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до відповідача – Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області, в якому просив визнати протиправними дії відповідача щодо не зарахування до його спеціального стажу періоду проходження військової служби з 19 травня 1983 року по 17 травня 1985 року та не виплати грошової допомоги, що не підлягає оподаткуванню у розмірі десяти місячних пенсії на момент її призначення відповідно до пункту 7-1 розділу XV "Прикінцеві Положення" Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2025 року позов задоволено. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області щодо не зарахування до спеціального стажу ОСОБА_1 періоду проходження військової служби з 19 травня 1983 року по 17 травня 1985 року та не виплати грошової допомоги, що не підлягає оподаткуванню у розмірі десяти місячних пенсії на момент її призначення відповідно до пункту 7-1 розділу XV "Прикінцеві Положення" Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області зарахувати до спеціального стажу ОСОБА_1 період проходження військової служби з 19 травня 1983 року по 17 травня 1985 року, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу в розмірі десяти місячних пенсій станом на день призначення пенсії за віком відповідно до пункту 7-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення прийняте з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального і процесуального права та підлягає скасуванню, покликаючись на те, що підстави для нарахування та виплати позивачу грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій, відповідно до пункту 7-1 розділу ХV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" відсутні, оскільки інформація про те, що позивач проходив військову службу у період з 19 травня 1983 року по 17 травня 1985 року у закладі охорони здоров`я відсутня, інформація про займану посаду також відсутня, а отже не підтверджено факт проходження військової служби в закладах охорони здоров`я Міністерства оборони України. Вказує, що у позивача недостатньо стажу для отримання вказаної виплати. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Відзив на апеляційну скаргу позивачем поданий не був. Відповідно до ч.4 ст.304 КАС України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Справа розглядалася в порядку спрощеного позовного провадження судом першої інстанції.

Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без виклику учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення – без змін з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ПФУ у Волинській області як отримувач пенсії за віком згідно Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” №1058-IV від 09.07.2003 (далі - Закон №1058-IV).

16 травня 2024 року позивач звернувся до ГУ ПФУ у Волинській області із заявою про зарахування періоду проходження військової служби з 19 травня 1983 року по 17 травня 1985 року до пільгового стажу та призначення грошової допомоги в розмірі 10 місячних пенсій відповідно до п.7-1 Прикінцевих положень Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”.

Листом від 11 червня 2024 року №7423-6522/Д-02/8-0300/24 позивачу відмовлено у виплаті грошової допомоги у розмірі 10 місячних пенсій відповідно до п. 7-1 Прикінцевих положень Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”, оскільки не підтверджено факт проходження військової служби з 19 травня 1983 року по 17 травня 1985 року в закладах охорони здоров`я Міністерства оборони України.

Не погодившись з вказаною відмовою, позивач звернувся у суд з цим позовом.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що дії відповідача щодо відмови позивачу у зарахуванні до спеціального стажу періоду проходження військової служби з 19 травня 1983 року по 17 травня 1985 року на посадах санінструктора, санінструктора-дизінфекціоніста є протиправними, оскільки у вищевказаний період позивач працював на посаді, яка відповідно до постанови Ради Міністрів СРСР від 17.12.1959 №1397 “Про пенсію за вислугу років працівникам освіти, охорони здоров`я та сільського господарства” давала право на призначення пенсії за вислугу років як працівнику охорони здоров`я, а тому, враховуючи наявність достатнього спеціального стажу, з метою належного способу захисту порушеного права позивача необхідно зобов`язати відповідача зарахувати спірний період до спеціального стажу позивача і нарахувати та виплатити його грошову допомогу у розмірі 10 місячних пенсій станом на день її призначення, відповідно до пункту 7-1розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Такий висновок суду першої інстанції, на думку колегії суддів, відповідає нормам матеріального права та фактичним обставинам справи і є правильним, законним та обґрунтованим, виходячи з наступного.

Згідно з ч.3 ст.23 Загальної Декларації прав людини, п.4 ч.1 Європейської Соціальної хартії та ч.3 ст.46 Конституції України кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт, - яка є основним джерелом існування для них самих та їхніх сімей.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Згідно з п."е" ст.55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05 листопада 1991 року №1788-ХІІ право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців; з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років.

Відповідно до п.7-1 Розділу ХV "Прикінцеві положення" Закону України від 09 липня 2003 року №1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" особам, які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е" - "ж" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію, при призначенні пенсії за віком виплачується грошова допомога, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі їх десяти місячних пенсій станом на день її призначення.

Виплата зазначеної грошової допомоги здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Порядок обчислення стажу, який дає право на призначення грошової допомоги, та механізм виплати цієї допомоги встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Кабінет Міністрів України постановою від 23 листопада 2011 року №1191 затвердив Порядок обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги, та її виплати, який визначає умови обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги відповідно до пункту 7-1 Розділу ХV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV.

Згідно з п.2 Порядку №1191 до страхового стажу, що визначає право на виплату грошової допомоги, зараховуються періоди роботи в закладах та установах державної та комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е" і "ж" статті 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення” №1788-ХІІ, що передбачені, зокрема, переліком закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 4 листопада 1993 р. № 909 "Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років".

Перелік закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає права на пенсію за вислугу років, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 4 листопада 1993 року №909.

Зазначеним переліком визначено, що до посад, які дають право на пенсію за вислугою років, віднесено роботу у закладах охорони здоров`я відносяться лікарі та середній медичний персонал (незалежно від найменування посад) у таких закладах: лікарняні заклади, лікувально-профілактичні заклади особливого типу, лікувально-трудові профілакторії, амбулаторно-поліклінічні заклади, заклади швидкої та невідкладної медичної допомоги, заклади переливання крові, заклади охорони материнства і дитинства, санаторно-курортні заклади, установи з проведення лабораторних та інструментальних досліджень і випробувань Держсанепідслужби, Держпраці, Держпродспоживслужби та територіальні органи Держсанепідслужби, Держпраці, Держпродспоживслужби (щодо працівників, які не є державними службовцями), санітарно-епідеміологічні заклади, діагностичні центри.

П.5 цього Порядку №1191 передбачає, що грошова допомога надається особам, яким починаючи з 1 жовтня 2011 року призначається пенсія за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 зазначеного Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е" - "ж" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію.

З системного аналізу наведених вище норм вбачається, що право особи на отримання грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій пов`язується із наявністю у неї необхідного спеціального страхового стажу роботи на певних визначених законодавством посадах і вихід на пенсію саме з цих посад у закладах та установах державної і комунальної форми власності, а також неотримання такою особою до моменту виходу на пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV будь-якого іншого виду пенсії.

При цьому, до 1 січня 1992 року питання пенсійного забезпечення було врегульовано Законом СРСР «Про державні пенсії», статтею 58 якого було визначено, що пенсії за вислугу років, встановлені постановами Уряду СРСР для окремих категорій спеціалістів (учителів, медичних працівників, та інших), призначених до введення в дію цього Закону, зберігаються. Раді Міністрів СРСР доручено визначити порядок подальшого призначення та виплати пенсій за вислугу років.

На виконання статті 58 вказаного Закону постановою Ради Міністрів СРСР від 17 грудня 1959 року №1397 затверджено Положення про порядок обрахунку стажу для призначення пенсій за вислугу років працівникам освіти та охорони здоров`я.

Постановою Ради міністрів СРСР від 17 грудня 1959 року №1397 «Про пенсії за вислугу років працівникам просвіти, охорони здоров`я та сільського господарства», яка діяла на час проходження позивачем військової служби у лавах Збройних сил, передбачено, що до складу переліку установ, організацій і посад, робота в яких дає право на пенсію за вислугу років віднесено лікарняні установи всіх типів і найменувань, в тому числі клініки і клінічні частини, госпіталі, лепрозорії, психіатричні колонії, амбулаторно-поліклінічні заклади всіх типів і найменувань (поліклініки, амбулаторії, диспансери всіх профілів, установи швидкої медичної допомоги і переливання крові, медсанчастини, оздоровчі пункти, медичні кабінети і пункти, фельдшерські та фельдшерсько-акушерські пункти, станції санітарної авіації, рентгенівські станції і пункти, медичні лабораторії та інші).

Відповідно до пп.«г» п.1 Положення про порядок обрахунку стажу для призначення пенсій за вислугу років працівникам освіти та охорони здоров`я, затвердженого постановою Ради Міністрів СРСР від 17 грудня 1959 року № 1397 лікарям та іншим працівникам охорони здоров`я до стажу роботи за спеціальністю, крім роботи в установах, організаціях і посадах, робота в яких дає право на пенсію за вислугу років, зараховується служба в складі Збройних Сил СРСР.

Згідно з Переліком закладів охорони здоров`я Збройних Сил України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 18 грудня 2013 року № 871 медична служба (військової частини, корабля, підводного човна, вищого військового навчального закладу, військового навчального підрозділу вищого навчального закладу, навчального центру, військового ліцею), медичний пункт (військової частини, вищого військового навчального закладу, військового навчального підрозділу вищого навчального закладу, навчального центру, військового ліцею, державного підприємства, організації та установи Міністерства оборони України) віднесені до амбулаторно-поліклінічних закладів охорони здоров`я Збройних Сил України.

Таким чином, з аналізу наведених вище правових норм суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що період військової служби в Збройних Силах до 1 січня 1992 року підлягає зарахуванню до стажу роботи на посадах працівників охорони здоров`я, який дає право на пенсію за вислугу років на підставі пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 був призначений на посаду завідуючого ФАП с. Лисняки згідно з наказом №61 від 10 березня 1983 року, що підтверджується записом у копії трудової книжки НОМЕР_1 .

Відповідно до наказу №91 від 13 квітня 1983 року позивача звільнено з цієї посади у зв`язку з призовом на військову службу (а.с.12).

Тобто на час призову на військову службу позивач працював на посаді, яка відповідно до постанови Ради Міністрів СРСР від 17.12.1959 №1397 “Про пенсію за вислугу років працівникам освіти, охорони здоров`я та сільського господарства” давала право на призначення пенсії за вислугу років як працівнику охорони здоров`я.

Крім того, позивач був призваний на строкову військову службу та згідно з витягом із послужного списку ОСОБА_1 проходив службу у період з 19 травня 1983 року по 17 травня 1985 року, зокрема, на посадах санінструктора, санінструктора-дизінфекціоніста (а.с.18-19).

Після військової служби позивач 16 серпня 1985 року працевлаштований на посаду акушерки ФАП с. Мизово (а.с.12).

З врахуванням наведених вище обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що враховуючи ту обставину, що позивач на час призову, так і після проходження служби працював на посадах працівника охорони здоров`я, зокрема, на посаді завідуючого ФАП с. Лисняки та на посаді акушера ФАП с. Мизово, тому період проходження військової служби в армії у період з 19 травня 1983 року по 17 травня 1985 року підлягає зарахуванню до стажу роботи на посадах працівників охорони здоров`я, який дає право на пенсію за вислугу років на підставі пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Щодо позовних вимог про зобов`язання відповідача нарахувати та виплати позивачу грошову допомогу у розмірі десяти місячних пенсій, відповідно до пункту 7-1 розділу ХV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", то колегія суддів зазначає наступне.

За змістом п.7-1 Розділу ХV "Прикінцеві положення" Закону України від 09 липня 2003 року №1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" особам, які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е" - "ж" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію, при призначенні пенсії за віком виплачується грошова допомога, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі їх десяти місячних пенсій станом на день її призначення.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 на день досягнення пенсійного віку працював в установі державної форми власності на посаді, робота на якій дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е" -"ж" статті 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення” і має страховий стаж більше 35 років на такій посаді, а також позивач до цього не отримував будь-яку пенсію, при призначенні пенсії за віком, тому колегія суддів дійшла висновку, що позовна вимога щодо виплати грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі 10 місячних пенсій станом на день призначення, підлягає задоволенню.

Таким чином, аналізуючи вищенаведені законодавчі приписи та фактичні обставини справи у їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що дії відповідача щодо відмови позивачу у зарахуванні до спеціального стажу періоду проходження військової служби з 19 травня 1983 року по 17 травня 1985 року на посадах санінструктора, санінструктора-дизінфекціоніста є протиправними, оскільки у вищевказаний період позивач працював на посаді, яка відповідно до постанови Ради Міністрів СРСР від 17.12.1959 №1397 “Про пенсію за вислугу років працівникам освіти, охорони здоров`я та сільського господарства” давала право на призначення пенсії за вислугу років як працівнику охорони здоров`я, а тому, враховуючи наявність достатнього спеціального стажу, з метою належного способу захисту порушеного права позивача необхідно зобов`язати відповідача зарахувати спірний період до спеціального стажу позивача і нарахувати та виплатити його грошову допомогу у розмірі 10 місячних пенсій станом на день її призначення, відповідно до пункту 7-1розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Враховуючи наведене вище, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

Крім того, колегія суддів зазначає, що інші зазначені відповідачем в апеляційній скарзі обставини, крім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.

Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) №303-A, пункт 29).

Також згідно з п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості в межах відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.

З врахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про підставність позовних вимог, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до ст.316 КАС України апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.

Оскільки колегія суддів залишає без змін рішення суду першої інстанції, то відповідно до ч.6 ст.139 КАС України понесені сторонами судові витрати новому розподілу не підлягають.

Керуючись ст.139, 242, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,-

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2025 року у справі №140/12938/24 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя О. І. Мікула

судді С. М. Кузьмич

А. Р. Курилець

Повне судове рішення складено 29 липня 2026 року.