Постанова від 28 липня 2026 р. у справі №140/11551/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 липня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 140/11551/25 пров. № А/857/46213/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого-судді - Мікули О. І.,

суддів - Кузьмича С. М., Курильця А. Р.,

розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2025 року про відмову у відкритті провадження у справі №140/11551/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Державна продовольчо-зернова корпорація України в особі філії Володимир-Волинського комбінату хлібопродуктів про визнання дій протиправними, визнання недійсним протоколу та скасування наказів,-

суддя в 1-й інстанції – Каленюк Ж. В.,

дата ухвалення судового рішення – 13 жовтня 2025 року,

місце ухвалення судового рішення – м. Луцьк,

дата складання повного тексту судового рішення – не зазначено,

в с т а н о в и в:

Позивач – ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до відповідача- Акціонерного товариства Державна продовольчо-зернова корпорація України в особі філії Володимир-Волинського комбінату хлібопродуктів, в якому просив визнати порушення вимог щодо запобігання та врегулювання конфлікту інтересів у головного економіста філії Акціонерного товариства “Державна продовольчо-зернова корпорація України” у зловживанні службовим становищем шляхом неправомірного перибирання на себе функції бухгалтера з оплати праці; визнати незаконним внесення змін до колективного договору і штатного розпису Акціонерного товариства “Державна продовольчо-зернова корпорація України” на підставі нормативного-правового акту у формі рішення – протоколу правління Акціонерного товариства “Державна продовольчо-зернова корпорація України” від 01 березня 2020 року в частині внесення змін до штатного розпису філії Володимир-Волинського комбінату хлібопродуктів як таке, що передбачало скорочення чисельності штату працівників структурного підрозділу пожежно-сторожової охорони підприємства; визнати недійсним протокол позачергової перевірки технічного стану транспортного засобу АЦ-30 на базі серійного автомобіля ГАЗ-66-11, оформлений Товариством з обмеженою відповідальністю “Укрвеставто” від 28 жовтня 2020 року №00923-00411-20 із сфальшованим показником вантажопідйомності – 1,5 т таким, що не відповідає Національному стандарту ДСТУ 3286-95, Галузевій угоді і колективному договору Акціонерного товариства “Державна продовольчо-зернова корпорація України” на 2017-2019 роки через недотримання умов оплати праці водію пожежного автомобіля; скасувати наказ про звільнення від 13 травня 2014 року №18-ОС, скасувати наказ про звільнення від 17 серпня 2020 року №72-ОС”.

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2025 року відмовлено у відкритті провадження у цій справі.

Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду, позивач оскаржив її в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржувана ухвала прийнята з невідповідністю висновків суду обставинам справи, порушенням норм процесуального права та підлягає скасуванню, покликаючись на те, що підставою позову є неправомірні, на думку позивача, дії відповідача. Зазначає, що суть трудового спору знаходиться не в незаконному звільненні його з роботи, а у наявній заборгованості по заробітній платі через протиправне приховування і невиконання умов чинного колективного договору і Закону України «Про заробітну плату», в спосіб підробки і протиправного використання нормативно-правових актів для цілеспрямованого введення учасників розгляду справи в оману. На думку апелянта, такий спір має розглядатися в порядку адміністративного судочинства. Просить скасувати оскаржувану ухвалу, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Відзив на апеляційну скаргу відповідачем поданий не був. Відповідно до ч.4 ст.304 КАС України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Враховуючи положення ст.312 КАС України, колегія суддів дійшла висновку про можливість здійснити розгляд справи без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, на підставі наявних у ній доказів.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу - без змін з таких підстав.

Відмовляючи у відкритті провадження, суд першої інстанції виходив з того, що вказаний спір не є публічно-правовим і не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, такий спрямований на захист трудових прав позивача, а тому спір у частині звільнення позивача з Акціонерного товариства “Державна продовольчо-зернова корпорація України” підлягає розгляду місцевим загальним судом в порядку цивільного судочинства. Крім того, колективні трудові спори, на відміну від решти видів спорів - це спори непозовного провадження між найманими працівниками, трудовим колективом (профспілкою) і власником чи уповноваженим ним органом, в яких йдеться про зіткнення інтересів сторін трудових правовідносин.

Такий висновок суду першої інстанції, на думку колегії суддів, відповідає нормам матеріального права та фактичним обставинам справи і є правильним, законним та обґрунтованим, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Пунктами 2 та 7 ч.1 ст.4 КАС України передбачено, що публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій. Суб`єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим, приватно-правові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов`язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.

Як вбачається з матеріалів справи, вказаний спір виник, зокрема, у зв`язку із звільненням позивача ОСОБА_1 із посади водія Акціонерного товариства “Державна продовольчо-зернова корпорація України” на підставі наказів від 13 травня 2014 року №18-ОС та від 17 серпня 2020 року №72-ОС.

При цьому, посада водія не належить до посад державного службовця, посадових осіб місцевого самоврядування, для яких характерними є особлива процедура добору на посади, складання присяги державного службовця, присвоєння відповідного рангу та т.ін.

Як правильно зазначив суд першої інстанції, звільнення ОСОБА_1 з посади регламентовано виключно положеннями Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) й спірні правовідносини не пов`язані із проходженням позивачем публічної служби, а випливають із трудових відносин, що виключає розгляд справи у порядку адміністративного судочинства.

Крім того, позивач стверджує про порушення відповідачем вимог щодо запобігання та врегулювання конфлікту інтересів у головного економіста філії, зловживання службовим становищем шляхом неправомірного перебиранням на себе функцій бухгалтера з оплати праці, що призвело до нарахування ОСОБА_1 заробітної плати у зниженому розмірі, що свідчать про наявність трудового спору.

За змістом ч.1 ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За змістом ч.1 ст.19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

З врахуванням наведеного вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що спір в означених вище частинах позовних вимог повинен вирішуватися в межах цивільного судочинства місцевим загальним судом.

Крім того, матеріалами справи також стверджується, що предметом оскарження за змістом позовної заяви є протокол позачергової перевірки технічного стану транспортного засобу АЦ-30 із визначенням показника вантажопідйомності – 1,5 т, який, на переконання позивача, не відповідає Національному стандарту ДСТУ 3286-95, Галузевій угоді і колективному договору Акціонерного товариства “Державна продовольчо-зернова корпорація України” на 2017-2019 роки.

Спірні правовідносини у цій частині позовних вимог виникли між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю “Укрвеставто” як суб`єктом видання спірного протоколу, з яким не згідний позивач.

Колегія суддів зазначає, що враховуючи наведений вище характер правовідносин, вимоги позивача не стосуються захисту його прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єкта владних повноважень при здійсненні ними владних управлінських функцій та зважаючи на суб`єктний склад сторін та характер спірних правовідносин, які виникли між фізичною особою – ОСОБА_1 та юридичною особою - Товариством з обмеженою відповідальністю “Укрвеставто”, яка не є суб`єктом владних повноважень у розумінні статті 4 КАС України, спір у цій частині позовних вимог відповідно до статті 19 Цивільного процесуального кодексу України підлягає розгляду місцевим загальним судом в межах цивільного судочинства.

Предметом позову також є визнання незаконним внесення змін до колективного договору і штатного розпису Акціонерного товариства “Державна продовольчо-зернова корпорація України” на підставі протоколу правління від 01 березня 2020 року, що за доводами позивача передбачало скорочення чисельності штату працівників структурного підрозділу - пожежно-сторожової охорони підприємства й призвело до порушення його прав.

Матеріалами справи стверджується, що між адміністрацією та первинними профспілковими організаціями Публічного акціонерного товариства “Державна продовольчо-зернова корпорація України” на 2019-2021 роки укладено колективний договір (схвалено протоколом загальних зборів від 20 березня 2019 року).

Так, Законом України від 03 березня 1998 року №137/98-ВР “Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)” (далі – Закон №137/98-ВР) встановлено особливу процедуру розгляду розбіжностей, що виникли між сторонами соціально-трудових (колективних) відносин. Указаним законодавчим актом передбачається примирно-третейська процедура та система організаційних структур із належною компетенцією щодо узгодження інтересів конфліктуючих сторін.

Відповідно до ст.7 Закону №137/98-ВР розгляд колективного трудового спору (конфлікту) з питань укладення чи зміни колективного договору, угоди здійснюється примирною комісією, а в разі неприйняття рішення у строки, установлені статтею 9 цього Закону - трудовим арбітражем.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що колективні трудові спори, на відміну від решти видів спорів, - це спори непозовного провадження між найманими працівниками, трудовим колективом (профспілкою) і власником чи уповноваженим ним органом, в яких йдеться про зіткнення інтересів сторін трудових правовідносин.

Таким чином, аналізуючи вищенаведені законодавчі приписи та встановлені фактичні обставини справи у їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, вказаний спір не є публічно-правовим і не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Враховуючи наведене вище, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

Крім того, колегія суддів зазначає, що інші зазначені позивачем в апеляційній скарзі обставини, крім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування

При цьому, колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості в межах відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.

З врахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у відкритті провадження, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно дост.316 КАС України апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а ухвалу суду - без змін.

Оскільки колегія суддів залишає без змін рішення суду першої інстанції, то відповідно до ч.6 ст.139 КАС України понесені сторонами судові витрати новому розподілу не підлягають.

Керуючись ст.139, 242, 243, 250, 308, 312, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,-

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2025 року про відмову у відкритті провадження у справі №140/11551/25 – без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя О. І. Мікула

судді С. М. Кузьмич

А. Р. Курилець

Повне судове рішення складено 29 липня 2026 року.