Рішення від 28 липня 2026 р. у справі №359/1969/26 — Бориспільський міськрайонний суд Київської області

Справа № 359/1969/26

Провадження № 2/359/3572/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 липня 2026 року Бориспільський міськрайонний суд Київської області в складі:

головуючого судді Яковлєвої Л.В.,

при секретарі Бокей А.В.,

розглянувши y відкритому судовому засіданні в м. Борисполі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів,-

встановив :

05 березня 2026 року через систему «Електронний суд» від ОСОБА_1 до Бориспільського міськрайонного суду Київської області надійшов позов, в якому просить суд : стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в розмірі 1/4 частки з усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи стягнення з дня подачі позову, і до повноліття дитини; стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , аліменти на моє утримання у розмірі 1/6 частина від усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, починаючи стягнення з дня подачі позову до досягнення дитиною трирічного віку; стягнути з відповідача судові витрати.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 26 липня 2023 року сторони зареєстрували шлюб. Від даного шлюбу мають сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . Дитина проживає з позивачем та знаходяться на повному її утриманні. Позивач не може забезпечити належний рівень життя для дитини самостійно. Відповідач здоровий та працездатний, має постійний дохід, тому має можливість сплачувати аліменти. Оскільки позивач перебуває у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку, вона не може повноцінно працювати. У зв`язку з цим, позивач звернулась до суду з даним позовом.

Ухвалою суду від 26 березня 2026 року позовну заяву було залишено без руху та надано строк позивачу для усунення недоліків.

Ухвалою суду від 03 квітня 2026 року у справі відкрито спрощене позовне провадження з повідомленням та викликом сторін. Сторонам роз`яснено права, обов`язки та встановлено строки для вчинення процесуальних дій.

В судове засідання сторони не з`явились, про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином. Натомість позивач подала до суду заяву, якою позовні вимоги підтримала та просила їх задовольнити, розгляд справи просила здійснити у її відсутність.

Відповідач направив до суду заяву про розгляд справи у його відсутність, позовні вимоги визнає.

Згідно ч. 4 ст. 206 ЦПК України в разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову, оскільки визнання позову відповідачем не суперечить закону, не порушує прав та інтересів інших осіб.

Відповідно ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

За змістом вимог ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складання повного судового рішення.

Згідно постанови КЦС Верховного Суду від 30 вересня 2022 року у справі за №761/38266/14 якщо проголошення судового рішення не відбулось, то датою його ухвалення є дата складання повного судового рішення, навіть у випадку, якщо фактичне прийняття такого рішення відбулось у судовому засіданні, яким завершено розгляд справи і в яке не з`явились всі учасники такої справи. При цьому, дата яка зазначена як дата ухвалення судового рішення, може бути відмінною від дати судового засідання, яким завершився розгляд справи і у яке не з`явились всі учасники такої справи.

Відповідно ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Суд, дослідивши заяви позивача та відповідача, а також докази, наявні в матеріалах справи вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Обґрунтовуючи судове рішення, суд приймає до уваги вимоги ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав люди-ни» відповідно якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини. Так, враховую-ться висновки, зазначені у рішенні в справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року (серія А, №303А, п.2958), згідно якого Суд повторює, що згідно усталеної практики, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Згідно ч. 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

В судовому засіданні встановлено, що 26 липня 2023 року сторони зареєстрували шлюб у Бориспільському відділі державної реєстрації актів цивільного стану у Бориспільському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 виданого 26 липня 2023 року Бориспільським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Бориспільському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ).

Від даного шлюбу сторони мають сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 виданого 21 січня 2025 року Бориспільським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Бориспільському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ).

Між позивачем та відповідачем склалися сімейні правовідносини щодо утримання дитини, які врегульовані Сімейним кодексом України. Обов`язок батьків утримувати дитину до досягнення нею повноліття визначено ст. 180 СК України.

Згідно вимог ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо утримання дитини, розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

У відповідності до ст. 3 «Конвенції про права дитини» від 20 листопада 1989 року (далі Конвенція) в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнай-кращому забезпеченню інтересів дитини.

Статтею 18 наведеної Конвенції передбачено, що батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Відповідно ст. 180 СК України, батьки повинні утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

У п. 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» за № 3 від 15 травня 2006 року вказано, що за відсутності домовленості між батьками про сплату аліментів на дитину той із них, з ким вона проживає, вправі звернутися до суду із відповідним позовом.

На підставі ст. 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини присуджуються у частці від доходу батьків або у твердій грошовій сумі.

Згідно ст.182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує:1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини, 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів, 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина, 4) інші обставини, що мають істотне значення, і розмір аліментів на одну дитину за жодних обставин не може бути меншим ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до досягнення дитиною повноліття.

Статтею 183 СК України встановлено, що частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.

Судом встановлено, що дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 проживає з позивачем та знаходяться на її утриманні. Наведене підтверджується Витягом з реєстру територіальної громади № 2026/004203966 від 17 березня 2026 року, Витягом з реєстру територіальної громади №2026/004203916. Доказів протилежного суду не надано.

Відповідно ч.1 ст. 191 СК України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню починаючи з 29 серпня 2025 року.

Разом з тим, суд при визначенні розміру коштів, що стягуються як аліменти, прагне не до зрівняння матеріального становища платника й одержувача аліментів, а до того, щоб одержувач аліментів у разі їх сплати перестав бути таким, що потребує матеріальної допомоги. Окрім того, розмір призначених аліментів має бути виправданий дійсними потребами та з урахуванням матеріального становища сторін, має виходити з фактичних обставин справи та мети зобов`язання щодо утримання.

Відповідно роз`яснень, наведених у пункті 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року за № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» та ч.1 ст.182 СК України при визначенні розміру аліментів суд повинен враховувати: стан здоров`я, матеріальне становище дитини і платника аліментів; наявність в останнього інших неповнолітніх дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення.

З позовної заяви вбачається, що відповідач інших неповнолітніх та непрацездатних осіб на утриманні немає, стан здоров`я та матеріальне становище дозволяють батьку дитини виконувати обов`язок щодо сплати аліментів на утримання доньки. Доказів протилежного суду не надано.

Інших обставин, які мали б істотне значення для визначення розміру аліментів на утримання дітей судом не встановлено, про них також не повідомлено позивачем та відповідачем.

Згідно ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України №789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

В положеннях статті 51 Конституції України зазначено, що батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття.

Обов`язок батьків по утриманню своїх дітей виникає з моменту народження дитини і зберігається до досягнення ними повноліття і являє собою як моральний, так і правовий обов`язок батьків.

За змістом ст. 179 Сімейного Кодексу України аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини. Той із батьків або інших законних представників дитини, на ім`я якого виплачую-ться аліменти, розпоряджається аліментами виключно за цільовим призначенням в інтересах дитини. Неповнолітня дитина має право брати участь у розпорядженні аліментами, одержаними на її утримання. Неповнолітня дитина має право на самостійне одержання аліментів та розпорядження ними відповідно до Цивільного кодексу України.

Згідно ст. 180 Сімейного кодексу України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. За змістом даної статті обов`язок утримувати дитину є рівною мірою обов`язком як матері, так і батька, обов`язком особистим, індивідуальним, а не солідарним.

Суд звертає увагу на те, що сам факт народження дитини покладає на батьків обов`язки, зокрема, щодо її утримання. У батьків немає і не може бути більшої цінності за дитину, а тому її утримання має домінувати над усіма іншими витратами.

З огляду на те, що дитина проживає з матір`ю, вартість продуктів харчування, інших речей першої необхідності, розмір прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, враховуючи стан здоров`я, матеріальне становище платника аліментів, а також те, що суд не може виходити за межі позовних вимог, суд приходить висновку про задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на утримання дитини аліментів у розмірі 1/4 частини доходів відповідача до досягнення дитиною повноліття, як це передбачено ч. 1 ст.183 СК України.

Щодо вимог позивача про стягнення аліментів на своє утримання слід зазначити наступне.

Відповідно ч. 2, 4 ст. 84 Сімейного кодексу України (далі по тексту – СК України) дружина, з якою проживає дитина, має право на утримання від чоловіка - батька дитини до досягнення дитиною трьох років; право на утримання дружина, з якою проживає дитина, має незалежно від того чи вона працює та незалежно від її матеріального становища, за умови, що чоловік може надавати матеріальну допомогу.

Відповідно ч. 1 ст. 80 СК України аліменти присуджуються одному з подружжя у частці від заробітку (доходу) другого з подружжя і (або) у твердій грошовій сумі.

Судом встановлено, що на даний час дитина сторін проживає з позивачем, а отже позивач наділена правом звернення до суду з вимогами про стягнення аліментів на своє утримання до досягнення дитиною трьох років.

В той же час, відповідно ч. 1 ст. 79 СК України аліменти одному з подружжя присуджую-ться за рішенням суду від дня подання позовної заяви.

Отже, для призначення судом утримання дружини, з якою проживає дитина, до досягнення дитиною трьох років від чоловіка - батька дитини, суд має дослідити, чи проживає з позивачем дитина, матеріальне становище дружини, з якою проживає дитина, правового значення не має, а вирішальним є наявність у чоловіка - батька дитини можливості надавати матеріальну допомогу дружині.

Виходячи з положень, які містяться в Постанові Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», при вирішенні питання щодо стягнення аліментів на утримання дружини до досягнення дитиною трьох років, суд бере до уваги стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; стан здоров`я та матеріальне становище отримувача аліментів, відсутність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних дружини, батьків, повнолітніх дітей; сімейний стан платника аліментів, наявність у платника аліментів зобов`язань зі сплати аліментів на дитину за рішенням суду, наявність нерегулярного, мінливого, невизначеного доходу.

Враховуючи те, що син сторін ОСОБА_3 потребує догляду, перебування позивача у декретній відпустці по догляду за дитиною, суд враховує, що відповідачем не надано суду доказів перебування на його утриманні інших дітей, батьків чи інших осіб, не надано доказів стану здоров`я, який би перешкоджав відповідачу утриманню дружини, а тому суд виходить з принципу справедливості та розумності, враховуючи потреби дружини, вважає за можливе задовольнити позов в цій частині та стягнути з відповідача на утримання дружини 1/6 частину його заробітку (доходів).

Відповідно п. 1 ч. 1 ст. 430 ЦПК України суд вважає необхідним допустити негайне виконання рішення в частині стягнення аліментів в межах суми платежу за один місяць.

Враховуючи положення ч. 6 ст. 141 ЦПК України, суд приходить висновку про необхідність стягнення з відповідача в дохід держави суми судового збору у розмірі 2662,40 грн. (1331.20 грн. + 1331,20 грн.).

На підставі викладеного та керуючись ч. 4 п. 17 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» за № 3 від 15.05.2006 року, ст.ст. 141, 180 – 182, 184, 191 СК України, ст. 4, 12, 81, 133, 141, 258- 260, 263 - 265, 268, 289, 353, 354, 430 Цивільного процесуального кодексу України, суд –

в и р і ш и в :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів– задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 у розмірі 1/4 заробітку (доходу) платника податків, але не менше 50 % від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи стягнення з моменту подачі позовної заяви і до повноліття дитини, починаючи з 05 березня 2026 року.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на її утримання у розмірі 1/6 частини всіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з дня пред`явлення позову до суду, а саме: з 05 березня 2026 року та до дня досягнення ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , трирічного віку.

Стягнути з ОСОБА_2 судовий збір на користь держави Україна у розмірі 2662 (дві тисячі шістсот шістдесят дві) гривні 40 (сорок) копійок.

Інформація про позивача: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , паспорт № НОМЕР_3 , виданий 07 серпня 2023 року, адреса : АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_4 .

Інформація про відповідача: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , паспорт серії № НОМЕР_5 , виданий 08 червня 2022 року, орган що видав 2111, проживає за адресою : АДРЕСА_2 , РНОКПП - НОМЕР_6 .

Допустити негайне виконання рішення суду в межах суми платежу за один місяць.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скаргу на рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст судового рішення виготовлено 29 липня 2026 року.

Суддя Л.В. Яковлєва