Постанова від 28 липня 2026 р. у справі №555/1502/23 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУДУ

______________________________

Справа № 555/1502/23

Апеляційне провадження

№ 22-ц/824/554/2026

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 липня 2026 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Рейнарт І.М.

суддів Кирилюк Г.М., Ящук Т.І.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Іващенка Владислава Івановича на заочне рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 2 жовтня 2023 року (суддя Чередніченко Н.П.) у цивільній справі за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АРКС» до ОСОБА_1 про відшкодування збитків в порядку регресу,

установив:

у липні 2023 року позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача суми сплаченого страхового відшкодування в розмірі 67 174грн 15 коп. та суму сплаченого судового збору 2 684 грн.

Мотивуючи позовні вимоги, позивач зазначав, що 7 жовтня 2020 року о 12 год. 35хв. по пр-ту Лобановського у м. Києві сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля Opel, державний номерний знак НОМЕР_1 , яким керував ОСОБА_1 , та автомобіля BMW, державний номерний знак НОМЕР_2 , який належить ТОВ «ВГ «Кайман», внаслідок чого автомобілі отримали механічні пошкодження. Постановою Солом`янського районного суду міста Києва від 7 грудня 2020 року у справі №760/22320/20 ОСОБА_1 визнано винним у вчинені адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП.

Позивач посилався на те, що на момент ДТП між ПрАТ «Страхова компанія «АРКС» та ТОВ «ВГ «Кайман» був укладений договір добровільного страхування наземного транспорту «Все включено» № 36301а0кє від 23 квітня 2020 року, на підставі якого страховиком виплачено страхове відшкодування страхувальнику у розмірі 196 174грн 15 коп.

Позивач зазначав, що цивільно-правова відповідальність відповідача на час ДТП була застрахована в ТДВ СК «Альфа-Гарант» відповідно до полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів АО 2489801, яке в межах ліміту відповідальності страховика здійснило виплату в розмірі 129 000грн.

Позивач вважав, що ОСОБА_1 зобов`язаний відшкодувати різницю між сумою страхового відшкодування, сплаченого за договором страхування в розмірі 196 174грн 15 коп., та сумою страхового відшкодування, сплаченою ТДВ СК «Альфа-Гарант» за полісом АО 2489801 в розмірі 129 000грн, яка становить 67 174грн 15 коп.

Заочним рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 2 жовтня 2023

року позов задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АРКС» 67 174грн 15 коп. страхового відшкодування та 2 684грн судового збору.

Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 27 січня 2025 року в задоволенні заяви представника ОСОБА_1 - адвоката Іващенка В.І. про перегляд заочного рішення відмовлено.

У поданій апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Іващенко В.І. просить заочне рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Представник відповідача вважає, що данацивільна справа розглянута неповноважним складом суду через порушення вимог щодо підсудності справ такої категорії, встановлених вимогами ч. 1 ст. 27 ЦПК України, згідно з якими позови до фізичної особи пред`являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.

Представник відповідача зазначає, що зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання відповідача була і є адреса АДРЕСА_1 , яка знаходиться в Солом`янському районі міста Києва, що підтверджується копією паспорту відповідача та витягом з реєстру територіальної громади від 5 грудня 2024 року, копії яких надані суду разом із заявою про перегляд заочного рішення.

Представник відповідача звертає увагу, що адреса м. Київ, пр-кт Повітряних сил (Повітрофлотський), 6, як місце реєстрації відповідача, зазначена у відповіді Національної поліції України, що наявна у матеріалах справи, а копії позовних матеріалів, які направлялись відповідачу Голосіївським районним судом міста Києва на адресу: місто Київ, вул. Промислова 4/2, кв. 33, були повернуті оператором поштового зв`язку Укрпошта у зв`язку з відсутністю адресата за вказаною адресою.

Також представник відповідача посилається на те, що у даному випадку фактичний розмір шкоди було визначено з порушенням вимог законодавства: без огляду транспортного засобу за участю відповідача і без проведення оцінки, без визначення дійсної (ринкової вартості) розміру шкоди.

Представник відповідача зазначає, що позивачем за умовами договору добровільного страхування №36301а0кє від 23.04.2020 року фактично було оплачено рахунки станції технічного обслуговування (СТО), оскільки цим договором передбачалось здійснення ремонту на заздалегідь визначених цим договором СТО за заздалегідь визначеними цінами цих СТО. Вартість ремонту визначена лише на підставі рахунків заздалегідь визначеної СТО без огляду за участю відповідача, без оцінки, що не є доказом ні прямої дійсної, ні фактичної шкоди, визначеної на підставі дійсних (ринкових) цін. Тому, у даному випадку фактичний розмір шкоди було визначено виключно на підставі рахунків із заздалегідь визначеної у договірному порядку СТО (куди було включено всі супутні послуги, зокрема мийки, зарядки акумулятора тощо), які не є належними, допустимими, достовірними і достатніми доказами для об`єктивного встановлення судом фактичного розміру шкоди у розумінні вимог ст. 77-80 ЦПК України.

Відзив на апеляційну скаргу не подано.

Відповідно до частини 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи,

обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено і матеріалами справи підтверджено, що 7 жовтня 2020 року о 12 год. 35 хв. на проспекті Лобановського у м. Києві сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля Opel, державний номерний знак НОМЕР_1 , яким керував ОСОБА_1 , та автомобіля BMW, державний номерний знак НОМЕР_2 , який належить ТОВ «ВГ «Кайман», у результаті чого автомобілі отримали механічні пошкодження.

Постановою судді Солом`янського районного суду міста Києва від 7 грудня 2020 року у справі №760/22320/20 ОСОБА_1 визнано винним у вчинені адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП (с.с.4-5).

23 квітня 2020 року між ПрАТ «СК «АРКС» та ТОВ «ВГ «Кайман» був укладений договір добровільного страхування наземного транспорту «Все включено» № 36301а0кє, предметом якого були майнові інтереси страхувальника, що не суперечать закону, пов`язані з володінням, користуванням і розпорядженням наземним транспортним засобом BMW X5, реєстраційний номер НОМЕР_3 (с.с.10-25).

Відповідно до п. 28.1 зазначеного договору страхове відшкодування виплачується страховиком згідно з договором на підставі заяви про подію і страхового акту, який складається страховиком.

Згідно п. 28.12 договору при пошкодженні ТЗ внаслідок страхового випадку розмір збитків визначається шляхом складання кошторису вартості відновлення ТЗ (кошторису збитків), в який включається вартість запасних частин, деталей, обладнання та матеріалів, що підлягають заміні, без урахування експлуатаційного зносу, а також вартість матеріалів та ремонтних робіт. Кошторис збитків складається страховиком, виходячи з відновлення пошкодженого ТЗ на базі СТО з урахуванням рахунків з СТО.

7 жовтня 2020 року ТОВ «ВГ «Кайман» звернулося до ПрАТ «СК «АРКС» із повідомленням про настання події, що має ознаки страхового випадку, та із заявою про виплату страхового відшкодування за договором добровільного страхування транспортного засобу (с.с.26-27).

На підставі акту огляду транспортного засобу від 8 жовтня 2020 року та рахунку № АВL00009781 від 7 жовтня 2020 року ПрАТ «СК «АРКС» платіжними дорученнями №718870 від 3 листопада 2020 року та №72773 від 2 грудня 2020 року перераховано ТОВ «АВТ Баварія Київ» страхове відшкодування у загальному розмірі 196 174грн 15 коп. (с.с. 29-38).

Цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу Opel Vectra, державний номерний знак НОМЕР_1 , була застрахована в ДТВ СК «Альфа-Гарант» відповідно до полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АО2489801 від 25 жовтня 2019 року (с.с.40).

Згідно платіжного доручення № 18198 від 5 липня 2021 року ДТВ СК «Альфа-Гарант» сплатило АТ «СК «АРКС» страхове відшкодування у порядку регресу у розмірі 129 000грн (с.с. 39).

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем, як винуватцем дорожньо-транспортної пригоди, за вимогами закону має бути сплачена на користь позивача різниця між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою.

Колегія суддів вважає, що такий висновок суду відповідає обставинам справи, наданим суду доказам та ґрунтується на нормах матеріального права.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Статтею 979 ЦК України передбачено, що за договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Відповідно до частини другої статті 8 Закону України «Про страхування» страховий випадок - подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов`язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.

Згідно із статтею 16 Закону України «Про страхування» договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, за якою страховик бере на себе зобов`язання в разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 990 Цивільного кодексу України, страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката).

Згідно зі статтею 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (тут і далі у редакції на час виникнення спірних правовідносин) обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.

Статтею 6 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначено, що страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.

Пунктом 22.1 статті 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Відповідно до частини першої статті 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Отже, спір про відшкодування шкоди, завданої внаслідок взаємодії кількох джерел

підвищеної небезпеки, самим джерелам підвищеної небезпеки кожним із їх володільців перед іншим із них, вирішується за правилами статті 1188 ЦК України, а саме: шкода, завдана одному з володільців із вини іншого, відшкодовується винним; не відшкодовується шкода, завдана володільцю лише з його вини; за наявності вини всіх володільців розмір відшкодування визначається судом у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення (тобто залежно від ступеня вини кожного); у разі відсутності вини володільців у взаємному завданні шкоди жоден із них не має права на відшкодування.

Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 14 вересня 2022 року у справі №441/756/18 та від 25 лютого 2025 року у справі № 712/3111/23.

За змістом частини першої статті 28, статті 29 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" шкода, заподіяна в результаті ДТП майну потерпілого, - це шкода, пов`язана, зокрема, з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу. У зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок ДТП, з евакуацією транспортного засобу з місця ДТП до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент ДТП, чи до місця здійснення ремонту на території України.

Згідно зі статтею 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Отже, відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування, чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.

Згідно статті 993 ЦК Українита статті 27 Закону України "Про страхування" до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

У разі наявності юридичних фактів, передбачених статтею 993 ЦК України, відбувається перехід права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика (суброгація). Нового зобов`язання із відшкодування збитків при цьому не виникає, оскільки відбувається заміна кредитора: від потерпілого (страхувальника) переходить страховику право вимоги до особи, відповідальної за завдання шкоди. Страховик внаслідок виконання обов`язку винної особи (боржника) перед потерпілим (кредитором), набуває права кредитора в частині фактичних витрат. При цьому деліктне зобов`язання не припиняться, але відбувається заміна сторони у цьому зобов`язанні (заміна кредитора) - замість потерпілої особи прав кредитора набуває страховик. Вживання терміну «перехід» означає, що право вимоги існувало раніше та продовжує існувати, але переходить від однієї особи до іншої, відповідно - від потерпілої особи у деліктному зобов`язанні до страховика.

У постанові від 4 липня 2018 року Великої Палати Верховного Суду у справі №

755/18006/15-ц зроблено правовий висновок про те, що відповідно до статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 14 грудня 2021 року у справі № 147/66/17 зазначила, що внаслідок заподіяння під час ДТП шкоди виникають цивільні права й обов`язки, пов`язані з її відшкодуванням. Зокрема, потерпілий набуває право отримати відшкодування шкоди, а обов`язок виплатити відповідне відшкодування за Законом № 1961-IV виникає у страховика особи, яка застрахувала цивільну відповідальність (у визначених Законом № 1961-IV випадках - МТСБУ), та в особи, яка застрахувала цивільну відповідальність, якщо розмір завданої нею шкоди перевищує розмір страхового відшкодування, зокрема на суму франшизи, чи якщо страховик (МТСБУ) за Законом № 1961-IV не має обов`язку здійснити страхове відшкодування (регламентну виплату). Тобто внаслідок заподіяння під час ДТП шкоди (настання страхового випадку) винуватець ДТП не звільняється від обов`язку відшкодувати завдану шкоду, але цей обов`язок розподіляється між ним і страховиком (МТСБУ).

Відповідно до положень частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З матеріалів справи вбачається, що відповідач був визнаний винним у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди 7 жовтня 2020 року, у результаті якої був пошкоджений застрахований транспортний засіб BMW, державний номерний знак НОМЕР_2 , який належить ТОВ «ВГ «Кайман».

Вказані обставини відповідачем не заперечуються.

З наданих суду позивачем документів вбачається, що після настання страхового випадку ПрАТ «СК «АРКС» сплатило ТОВ «АВТ Баварія Київ» (визначена страховиком СТО згідно умов договору) на ремонт автомобіля страхове відшкодування у розмірі 196 174грн 15 коп. згідно акту №ARХ 2650208, а тому відповідно до положень статей 993, 1191 ЦК України та статті 23 Закону України «Про страхування» ПрАТ «СК «АРКС» набуло право вимоги відшкодування сплаченої суми страхового відшкодування до

відповідача, який постановою Солом`янського районного суду міста Києва від 7 грудня 2020 року визнаний винним у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди, у результаті якої був пошкоджений застрахований автомобіль.

Враховуючи, що цивільно-правова відповідальність ОСОБА_1 була застрахована відповідно до договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземного транспортного засобу, страховик відповідача відповідно до положень Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" відшкодовує ліміт страхового відшкодування у порядку, встановленому законодавством.

З наявного у матеріалах справи платіжного доручення № 18198 від 5 липня 2021 року вбачається, що ДТВ СК «Альфа-Гарант» сплатило ПрАТ «СК «АРКС» страхове відшкодування у розмірі 129 000грн.

Отже, невідшкодованою залишилася сума 67 174грн 15коп., яка підлягає стягненню з відповідача, як винуватця у ДТП.

Доводи апеляційної скарги, що фактичний розмір шкоди було визначено з порушенням вимог законодавства, без огляду транспортного засобу за участю відповідача, без проведення оцінки, без визначення дійсного розміру шкоди, а позивачем виплачено страхове відшкодування на підставі рахунків СТО, колегія суддів вважає безпідставними.

Згідно з положеннями статті 1192 Цивільного кодексу України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі.

Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

В матеріалах справи наявний акт огляду автомобіля від 8 жовтня 2020 року, здійсненого ТОВ «АВТ Баварія», з переліком пошкоджень, а також наданий рахунок з переліком ремонтних робіт.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Відповідачем суду не було надано доказів, які б спростували надані позивачем докази у підтвердження позовних вимог, а в апеляційній скарзі не наведено обґрунтування незгоди відповідача з розміром сплаченого позивачем страхового відшкодування.

Також відповідачем не було заявлено клопотання про проведення відповідної

судової експертизи, якщо він вважає, що вартість ремонтних робіт пошкодженого ним автомобіля є завищеною.

Частина 1 статті 12 ЦПК України визначає, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Отже, обов`язок надавати суду докази є не тільки у позивача, але і у відповідача.

Однак, відповідач не надав суду належні докази у підтвердження своїх посилань.

Також колегія суддів звертає увагу, що страховик відповідача погодився з наданими позивачем документами у підтвердження виплати страхового відшкодування та здійснив виплату страхового відшкодування на підставі полісу обов`язкового страхування.

Доводи апеляційної скарги, що надані позивачем рахунки на оплату ремонтних робіт не є належними доказами, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки вони підтверджують проведення ремонтних робіт автомобіля, який був пошкоджений у результаті ДТП за участю відповідача, в них зазначений перелік запчастин та ремонтних робіт, об`єм яких відповідачем спростований не був.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що позивачем належними та допустимими доказами підтверджений розмір шкоди, який підлягає відшкодуванню відповідачем.

Оцінюючи доводи апеляційної скарги щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права, колегія суддів зазначає про наступне.

Відповідно до частини першої статті 27 ЦПК України позови до фізичної особи пред`являються за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.

З матеріалів справи вбачається, що позовна заява позивачем була подана до Березнівського районного суду Рівненської області, хоча у заяві зазначено місце проживання відповідача АДРЕСА_2 (згідно довідки НПУ).

Пунктом 1 частини 1 статті 31 ЦПК України передбачено, що суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.

Ухвалою судді Березнівського районного суду Рівненської області від 20 липня 2023 року цивільну справу направлено до Голосіївського районного суду міста Києва для розгляду за підсудністю.

Згідно статті 32 ЦПК України спори між судами про підсудність не допускаються. Справа, передана з одного суду до іншого в порядку, встановленому статтею 31 цього Кодексу, повинна бути прийнята до провадження судом, якому вона надіслана.

За таких обставин, Голосіївський районний суд міста Києва не мав правових підстав пересилати дану справу до іншого суду.

Згідно ухвали судді про відкриття провадження від 22 серпня 2023 року розгляд справи призначено у спрощеному порядку без виклику сторін.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач не отримав копію позовної заяви та відзиву на позовну заяву не подав, а про судове провадження повідомлявся за адресою місця проживання, а не реєстрації.

Враховуючи, що розгляд справи не був призначений у судовому засіданні, підстав для застосування положень частини 3 статті 376 ЦПК України колегія суддів не вбачає.

Однак, відповідач не був позбавлений можливості подати докази у підтвердження своїх посилань та заперечень до заяви про перегляд заочного рішення або до апеляційної скарги, а також заявити відповідні клопотання.

Проте, таким правом відповідач не скористався, обмежившись викладенням заперечень проти заявлених позовних вимог.

За змістом частин 1 та 2 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як

за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що відповідачем не були спростовано надані позивачем у підтвердження позовних вимог докази, а відтак підстав для відмови у задоволенні позовних вимог не встановлено.

Разом з цим, до апеляційної скарги представником відповідача надані документи, що відповідач є особою з інвалідністю 2 групи.

Відповідно до пункту 9 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються особи з інвалідністю I та II груп, законні представники дітей з інвалідністю і недієздатних осіб з інвалідністю.

Отже, суд першої інстанції неправомірно стягнув з відповідача на користь позивача сплачений судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 2 684грн.

Відповідно до положень статті 141 ЦПК України понесені позивачем витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви підлягають компенсації за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції при розгляді спору по суті заявлених позовних вимог правильно застосовані норми матеріального права, оцінені надані докази, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому підстав для скасування рішення суду в цій частині та задоволення апеляційної скарги не встановлено.

Проте, рішення суду підлягає скасуванню в частині стягнення з відповідача судових витрат.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 376, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд

постановив:

апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Іващенка Владислава Івановича задовольнити частково.

Заочне рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 2 жовтня 2023 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АРКС» 2 684грн судового збору скасувати.

Компенсувати Приватному акціонерному товариству «Страхова компанія «АРКС» 2 684грн сплаченого судового збору за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

В іншій частині заочне рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 2 жовтня 2023 року залишити без змін.

Дію заочного рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 2 жовтня 2023 року в не скасованій частині поновити.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, оскарженню у касаційному порядку не підлягає, крім випадків, зазначених у п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Суддя-доповідач І.М. Рейнарт

Судді Г.М. Кирилюк

Т.І.Ящук