Постанова від 28 липня 2026 р. у справі №756/11786/24 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа № 756/11786/24

провадження № 22-ц/824/917/2026

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 липня 2026 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів:

судді - доповідача Кирилюк Г. М.

суддів: Рейнарт І. М., Ящук Т. І.,

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Оболонського району м. Києва», треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про відшкодування шкоди, завданої внаслідок залиття квартири, за апеляційною скаргою представника Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Оболонського району м. Києва» - Поливач Олени Сергіївни на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 18 березня 2025 року в складі судді Ткач М. М.,

установив:

У червні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Оболонського району м. Києва» (далі - КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Оболонського району м. Києва»), треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про відшкодування шкоди, завданої внаслідок залиття квартири.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач є співвласником квартири АДРЕСА_1 .

21 липня 2018 року відбулося залиття квартири АДРЕСА_1 .

Позивач зазначає, що згідно із Актом № 985 причиною залиття є виток із зливостічного трубопроводу на технічному поверсі будинку. Внаслідок залиття відбулося пошкодження оздоблення квартири АДРЕСА_2 , чим її власникам завдано шкоди.

Відповідно до Акту виконаних робіт на будівельні роботи № 97 вартість відновлювального ремонту квартири АДРЕСА_1 складає 51 499,00 грн.

Відповідно до п. 2.2.2 Статуту КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду м. Києва» (розміщено на офіційному сайті за посиланням https://obolonmk.kiev.ua/statut/) предметом діяльності підприємства є надання житлових послуг (управління багатоквартирним будинком), утримання спільного майна багатоквартирного будинку, зокрема, прибирання внутрішньо будинкових приміщень та прибудинкової території, виконання санітарно-технічних робіт, обслуговування внутрішньобудинкових систем (крім внутрішньобудинкових систем, що використовуються для надання відповідної комунальної послуги в разі укладення індивідуальних договорів про надання такої послуги, за умовами яких обслуговування таких систем здійснює виконавець), утримання ліфтів, тощо.

Спільним майном багатоквартирних будинків є, зокрема, але не виключно - внутрішньо будинкові мережі, технічні приміщення, приміщення загального користування, тощо.

Зважаючи на те, що пошкодження трубопроводу сталось саме на технічному поверсі багатоквартирного будинку, а відповідальною особою за утримання його та трубопроводів в належному стані є відповідач, збитки підлягають стягненню з КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Оболонського району м. Києва».

Незважаючи на неодноразові звернення до відповідача, останній в добровільному порядку завдану позивачу шкоду не відшкодував.

Посилаючись на вказані обставини, позивач просив суд стягнути з КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Оболонського району м. Києва» на користь ОСОБА_1 завдану майнову шкоду у розмірі 51 499,00 грн.

Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 18 березня 2025 року вказаний позов задоволено частково.

Стягнуто з КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Оболонського району м. Києва» на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду у розмірі 17 166,33 грн, витрати по сплаті судового збору у розмірі 322,99 грн.

У задоволенні решти вимог - відмовлено.

28 квітня 2025 року представник КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Оболонського району м. Києва» - Поливач О. С. подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення Оболонського районного суду міста Києва від 18 березня 2025 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

В обґрунтуванні апеляційної скарги зазначає, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

З тексту позовної заяви вбачається, що позивачу про існування свого порушеного права стало відомо ще 21 липня 2018 року, коли сталося залиття квартири, співвласником якої він є.

Тобто перебіг позовної давності, в даному випадку, розпочався 21 липня 2018 року та відповідно строк позовної давності сплив 21 липня 2021 року. В той час як позивач звернувся до суду лише в червні 2024 року, після спливу позовної давності.

Позивачем не заявлялося жодних заяв щодо поновлення пропущеного строку позовної давності, не наводилося жодних конкретних обставин та не надавалося жодних доказів, які підтверджували неможливість звернення до суду за захистом свого порушеного права у залитті квартири.

Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку із карантином.

Сам факт запровадження карантину не свідчить про безумовне поновлення пропущеного процесуального строку без наведення позивачем негативних обставин, які зумовлені карантинними обмеженнями та воєнним станом були перешкодою у вчиненні ним процесуальних дій.

Вказаний висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другою судової палати Касаційного цивільного суду від 18 січня 2022 року у справі № 370/522/16-ц.

Натомість судом першої інстанції всупереч Закону № 731-ІХ в оскаржуваному рішенні встановлено, що позивачем не пропущено строки позовної давності.

Оболонський районним суд міста Києва не припиняв своєї роботи у зв`язку із пандемією, спричиненою короновірусною хворобою (COVID-19), й продовжував безперервно приймати всі, без виключення, процесуальні документи, а також суворо дотримувався рекомендацій щодо безпечної роботи судів всіх інстанцій та юрисдикцій і доступу до правосуддя в умовах карантину, зокрема створюючи належні та безпечні умови перебування і відвідування у приміщенні суду.

Позивач не зазначив обставин, які б свідчили про відсутність у нього можливості подання до суду першої інстанції позовної заяви дистанційними засобами зв`язку у встановлений процесуальним законодавством строк, як і не надав доказів на підтвердження існування таких обставин. При цьому позивач мав можливість реалізувати своє право на подання позовної заяви до суду шляхом надсилання документів засобами поштового зв`язку, або через особистий кабінет у системі «Електронний суд».

Щодо акту залиття від 01 серпня 2018 року № 985 зазначає наступне.

Позивач додав до позовної заяви фотокопію акту залиття від 01 серпня 2018 року, що свідчить про відсутність у позивача оригіналу такого акту.

Як стверджує позивач, що також зазначено в оскаржуваному рішенні, позивач неодноразово звертався до відповідача зі зверненнями щодо аварійної ситуації та відшкодування шкоди.

Однак доказів таких звернень до КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Оболонського району м. Києва» не надано. Система документообігу відповідача також не містить інформації щодо звернень позивача.

Вказане свідчить, що позивач вводить в оману суд, не надаючи жодних документів щодо реальності аварійної ситуації, задля отримання від відповідача вигоди.

На підтвердження розміру матеріальної шкоди позивачем надано акт приймання виконаних робіт та матеріалів від 11 грудня 2021 року № 97 між ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_4 , який визнано судом належним та достатнім доказом, та на підставі якого визначено розмір матеріальної шкоди, завданої позивачу.

Однак, вказаний акт не може слугувати належним та достатнім доказом на підтвердження понесених позивачем витрат, з огляду на наступне:

- відсутні будь-які докази оплати згідно цього акту позивачем, лише зазначено, що третьою особою - ОСОБА_2 було передано грошові кошти готівкою вказаному ФОПу;

- дата підписання акту 11 грудня 2021 року, в той час як залиття квартири відбулося 21 липня 2018 року, тобто більше ніж через три роки після залиття, відсутні докази того, що роботи виконувалися саме з причин залиття квартири, яке мало місце 21 липня 2018 року, відсутній причинно-наслідковий зв`язок між фактом залиття квартири та роботами, що виконувалися згідно зазначеного акту;

- позивач у вказаній справі є ОСОБА_1 , в той час як замовником робіт була ОСОБА_2 .

Разом з тим, судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні зазначено, що відповідач в силу ст. 81 ЦПК України мав би заявити клопотання про призначення судової експертизи у справі.

Однак, позивач, подавши позов через 6 років, а також виконавши ремонт в квартирі, умисно позбавив відповідача надати належні та беззаперечні докази відсутності вини та оцінити дійсний розмір збитків.

Враховуючи викладене, оскаржуване рішення суду першої інстанції винесено на підставі неправдивих відомостей та неналежних доказів, зокрема, на підставі акту приймання виконаних робіт та матеріалів від 11 грудня 2021 року № 97 між ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_4 .

Позивач грубо зловживаючи своїми процесуальними правами, без надання належним доказів пропущення строку на звернення до суду, без достовірних та достатніх доказів нанесення шкоди, а також розміру матеріальної шкоди, позбавивши відповідача надати належні докази на захист, подав вказаних позов до суду.

05 липня 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Коверзнев Д. В. подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Оболонського районного суду міста Києва від 18 березня 2025 року залишити без змін.

В обґрунтування зазначає, що скаржник не зазначив та не обґрунтував, які саме норми матеріального права були застосовані судом першої інстанції не вірно, та які норми процесуального права були порушені, як це вплинуло на законність та обґрунтованість судового рішення, та які обставини суд першої інстанції не дослідив в повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з рішенням та переоцінки доводів з підстав, які не заявлялися в суді першої інстанції.

Як вбачається, суд першої інстанції під час вирішення питання про застосування строку позовної давності застосував положення п. 5 Розділу І Закону № 540-ІX щодо внесення змін до Цивільного кодексу України про призупинення строків позовної давності на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), а також пп. 2 п. 3 Розділу ІІ Закону № 2120-ІX - щодо призупинення строків позовної давності на період дії воєнного стану.

Скаржник не спростував правильності їх застосування. Натомість твердження апелянта про неправильне застосування положень Закону №731-ІХ не заслуговує на увагу, адже мова йде про поновлення процесуального строку, передбаченого ЦПК України, а не строку позовної давності, передбаченого відповідними статтями ЦК України.

При цьому, Закони № 540-ІX та № 2120-ІX не ставили у залежність поважність пропуску строку позовної давності від припинення або навпаки - здійснення діяльності судом. Строк позовної давності призупинений в силу об`єктивних причин: пандемії та воєнного стану, існування яких є достатньою підставою для цього.

Позивач не повинен був заявляти та доказувати поважність причин на поновлення строку позовної давності, адже в силу вищенаведеного законодавства цей строк не вийшов, а позов заявлено вчасно.

Доводи апеляційної скарги про те, що інформація про виникнення аварійних ситуацій і технічних несправностей у розрізі конструктивних елементів та інженерних систем має зберігатись протягом 3 років - не заслуговує на увагу, адже це вирвана з контексту фраза (ч. 8 ст. 18 Закону «Про житлово-комунальні послуги»), яка не стосується правовідносин між позивачем та відповідачем, а тому у вказаній справі не повинна застосовуватись.

Під час дослідження доказів в судовому засіданні 29 січня 2025 року представник відповідача не висловлював жодних заперечень щодо акту про залиття від 01 серпня 2018 рок. Між тим підтвердив, що цей акт дійсно складався працівниками Відповідача. Також відповідач пояснював, що залиття квартири сталось з причин несправності на технічному поверсі.

Таким чином, факт аварійної ситуації та залиття квартири позивача дійсно мав місце, що визнавав і представник відповідача.

Доводи апеляційної скарги щодо оцінки акту виконаних робіт від 11 грудня 2021 року не заслуговують на увагу, адже питання оплати ремонту не залежить від факту заподіяння шкоди та її розміру. В даному випадку, доказуванню підлягав розмір заподіяної шкоди, який визначений переліком виконаних робіт та витрачених будівельних матеріалів.

Третя особа в судовому засіданні 18 березня 2025 року повідомила, що оплата здійснювалась готівкою. Тим не менш це питання не є визначальним у цій справі, адже договірні відносини між третьою стороною та ФОП ОСОБА_4 не є предметом позову.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що проведений ФОП ОСОБА_4 ремонт відповідає характеру завданої шкоди.

Апелянт цього не спростовує.

Так само зауваження про те, що позивачем і замовником робіт є різні особи, вже досліджувалось судом першої інстанції і 18 березня 2025 року сторони повідомили, що квартира перебуває у спільній власності позивача та третіх осіб.

Таким чином, суд першої інстанції в повній мірі з`ясував обставини справи, дослідив та правильно оцінив надані докази, вірно застосував норми матеріального права.

Натомість скаржником не доведено існування обставин для скасування рішення та ухвалення нового про відмову у позовних вимогах.

За правилами ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційна скарга розглянута апеляційним судом в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами (у письмовому провадженні).

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що відповідно до свідоцтва про право власності від 20 грудня 2005 року, виданого Головним управлінням житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради, квартира АДРЕСА_1 , належить в рівних долях ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3

21 липня 2018 року відбулося залиття квартири АДРЕСА_1 .

01 серпня 2018 року комісією у складі: інженера І-ої категорії Чупринки Л. М., майстра технічної дільниці ОСОБА_5 , слюсаря-сантехніка ОСОБА_6 , в присутності мешканця квартири АДРЕСА_2 , складено Акт № 985 про залиття, аварію, що трапилась з покрівлі або конструктивних елементів житлового будинку по АДРЕСА_3 , затверджений в.о. начальника ЖЕД-504 ОСОБА_7 , відповідно до якого 21.07.2018 в житловому будинку за адресою по АДРЕСА_4 , трапилось залиття квартири через пошкодження зливостічного трубопроводу на технічному поверсі будинку. Внаслідок залиття пошкоджено оздоблення квартири АДРЕСА_2 , а саме: санвузол: стеля - 1,1 м. кв. підвісна; коридор: стіни - 1,8 м. кв. шпалери, підлога - 6,8 м. кв. дошка паркетна; ванна: стеля - 1,1 м. кв. підвісна; кімната: підлога - 3,5 м. кв. дошка паркетна; кімната: підлога - 4,2 м. кв. дошка паркетна; кімната: підлога - 6,9 м. кв. дошка паркетна; заміна електропровода 25 м.п.; заміна трансформатора струму 220х11,5х - 2 шт. Причиною залиття є: виток із зливостічного трубопроводу на технічному поверсі будинку. Комісією в акті зроблено висновки і надано рекомендації, що для ліквідації залиття необхідно виконати ремонтні роботи у квартирі АДРЕСА_2 , а саме: санвузол - стеля - 4,4 м. кв. підвісна; коридор- стіни - 43,5 м. кв. шпалери, підлога - 19,2 м. кв. дошка паркетна; ванна - стеля - 3,8 м. кв. підвісна; кімната - підлога - 14,9 м. кв. дошка паркетна; кімната - підлога - 16,3 м. кв. дошка паркетна; кімната - підлога - 24,9 м. кв. дошка паркетна; заміна електропровода - 25 мл.; заміна трансформатора струму 220х11,5 - 2 шт.

11 грудня 2021 року між ОСОБА_2 (замовник) та ФОП ОСОБА_4 (виконавець) було підписано акт приймання виконаних робіт та матеріалів, згідно якого виконавець виконав роботи, а замовник прийняв наступні результати робіт та матеріали, а саме: очищення стелі від фарби / крейди - 8,2 м. кв, вартістю - 656,00 грн; ґрунтування поверхні стелі - 8,2 м. кв, вартістю - 393,60 грн; ґрунтовка Ceresit СТ 17 10л - 7 шт., вартістю - 3 592,40 грн; фарбування поверхні стелі у 2 шари - 8,2 м. кв, вартістю - 639,60 грн, монтаж багету під стелю - 26,2 м.п., вартістю -1 441,00 грн; демонтаж шпалер - 43,5 м. кв, вартістю - 2871,00 грн; шпаклювання поверхонь та дефектів шпаклівкою - 51,7 м. кв, вартістю - 6 721,00 грн; стартова шпаклівка Knauf HP start 30 кг - 4 шт., вартістю - 1 233,20 грн; ґрунтування поверхні стін - 43,5 м. кв, вартістю - 2 088,00 грн; поклейка шпалер на флізеліновій основі на стіну - 43,5 м. кв, вартістю - 6 960,00 грн; циклювання дошки паркетної - 75,3 м. кв, вартістю - 7 153,00 грн; лакування лаком на розчинниках - 75,3 м. кв, вартістю - 7 530,00 грн; улаштування плінтусу дерев`яного - 20,7 м.п., вартістю - 1 345,00 грн; демонтаж проводу трансформаторів під підвісною стелею - 1 посл., вартістю - 2 000,00 грн; кабель силовий багатожильний 3х2,5 мідь - 25 м.п., вартістю - 1 475 грн; трансформатор струму 11,5 V - 2 шт., вартістю - 1 330,00 грн; електромонтажні роботи - 1 посл., вартістю - 3 210,00 грн; валик для фарбування Tempo Evro - 4 шт., вартістю - 859,20 грн. Загальна сума виконаних робіт становить - 51 499,00 грн. Зазначено, що сторони претензій один до одного не мають.

Обсяг та характер необхідних ремонтних робіт у квартирі АДРЕСА_1 внаслідок її залиття, про які зазначено у вказаному акті відповідає обсягу та характеру ремонтно-відновлювальних робіт, виконаних ФОП ОСОБА_8 відповідно до акту приймання виконаних робіт та матеріалів.

Вказаний акт у загальному відповідає вимогам, встановленим Правилами утримання жилих будинків та прибудинкових територій, затверджених наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 17 травня 2005 року № 76, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 25 серпня 2005 року № 927/11207, в ньому наведені: дата та місце складання; місце, де трапилося залиття; подія, що трапилася; наслідки залиття, а також причини залиття.

Відповідач не спростував належними та допустимими доказами своєї вини у залитті квартири АДРЕСА_1 .

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з доведеності того факту, що залиття квартири АДРЕСА_1 , сталося з вини відповідача. При цьому, суд першої інстанції вказав, що позивач ОСОБА_1 не є одноособовим власником квартири АДРЕСА_1 , а є співвласником її 1/3 частини. Тому вимоги позивача ОСОБА_1 підлягають задоволенню відповідно до належної йому частки в розмірі 1/3 частини від розміру завданих збитків.

Крім того представником відповідача було заявлено про застосування строку позовної давності до заявлених позовних вимог.

Разом з тим, суд першої інстанції зазначив, що у даному випадку строк позовної давності повинен був спливти 21 липня 2021 року. Разом з тим, оскільки на той момент на усій території України було запроваджено карантин з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), який діяв з 12 березня 2020 року до 30 червня 2023 року, під час дії якого строки, визначені статтею 257 ЦК України, продовжувалися на строк дії такого карантину, крім того беручи до уваги введення на всій території України воєнного стану, який не закінчився, то згідно п. 19 Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України (у редакції станом на 29 грудня 2023 року) відповідний строк позовної давності вважався продовженим на весь період воєнного стану. А в подальшому, з 30 січня 2024 року відповідні строки позовної давності взагалі вважаються зупиненими на весь період воєнного стану, відтак, строки позовної давності позивачем не пропущено.

Апеляційний суд погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Інститут позовної давності виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Відповідно до ч. 5 ст. 261 ЦК України за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Значення позовної давності полягає в тому, що цей інститут забезпечує визначеність та стабільність цивільних правовідносин. Він дисциплінує учасників цивільного обігу, стимулює їх до активності у здійсненні належних їм прав, зміцнює договірну дисципліну, сталість цивільних відносин.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» № 540-ІХ, який набрав чинності 02 квітня 2020 року, розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено пунктом 12 наступного змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин. Строк карантину неодноразово продовжувався та відмінено з 30 червня 2023 року постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651.

У справі, яка переглядається, перебіг трирічного строку на звернення особи з позовною заявою до відповідача розпочався з 21 липня 2018 року.

Позивач звернувся до суду із позовом про відшкодування шкоди, завданої внаслідок залиття квартири 07 червня 2024 року, тобто поза межами строку, визначеного статтею 257 ЦК України.

З урахуванням дії Закону № 540-ІХ, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позивачем не було пропущено строк позовної давності.

Відповідно до частин першої та другої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Згідно з частинами першою та другою статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Зазначена норма права встановлює загальний (генеральний) делікт, який має такі складові елементи: 1) протиправна поведінка особи; 2) настання шкоди; 3) причинний зв`язок між двома першими елементами; 4) вина завдавача шкоди.

Відповідно до Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій, затверджених наказом Держжитлокомунгоспу України 17 травня 2005 року № 76 та зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 25 серпня 2005 року за № 927/11207, балансоутримувач будинку, споруди, житлового комплексу або комплексу будинків і споруд - власник або юридична особа, яка за договором з власником утримує на балансі відповідне майно, а також веде бухгалтерську, статистичну та іншу передбачену законодавством звітність, здійснює розрахунки коштів, необхідних для своєчасного проведення капітального і поточного ремонтів та утримання, а також забезпечує управління цим майном і несе відповідальність за його експлуатацію згідно з законом. Технічне обслуговування житлових будинків включає роботи з контролю за його станом, забезпечення справності, працездатності, наладки і регулювання інженерних систем тощо. Контроль за технічним станом здійснюється шляхом впровадження системи технічного огляду жилих будинків (абзаци третій, четвертий пункту 2 цих Правил).

Частиною 2 вказаних правил визначено, що технічне обслуговування жилих будинків - комплекс робіт, спрямованих на підтримку справності елементів будівель чи заданих параметрів та режимів роботи технічного обладнання. Система технічного обслуговування жилих будинків повинна забезпечувати безпечне та безперебійне функціонування будинків, інженерних мереж та обладнання протягом установленого терміну служби будинку.

Технічне обслуговування жилих будинків включає роботи з контролю за його станом, забезпечення справності, працездатності, наладки і регулювання інженерних систем тощо.

Відповідно до п. 2.3.6 Правил в разі залиття квартири складається відповідний акт. У додатку № 4 до цих Правил зазначено, що факт залиття квартири та його наслідки фіксується актом комісійного обстеження квартири за участю представників організації (підприємств), яка відповідно до укладеної угоди є виконавцем послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, представників організацій (підприємства), яка згідно з укладеною угодою обслуговує внутрішньо-будинкові системи опалення та водопостачання, представника власника будинку, будинкового комітету та затверджується начальником організації (підприємства ), яка відповідно до укладеної угоди надає послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій. Присутність зацікавлених осіб від потерпілої сторони та з боку винної є обов`язковою. В акті повинно бути відображено: дата складання акта (число місяць ,рік ); прізвища, ініціали та посади членів комісії; прізвище, ім`я, по батькові власника (наймача, орендаря) квартири, що зазнала шкоди; адреса квартири, поверх, форма власності, характер залиття та його причини: завдана матеріальна шкода (обсяги необхідного ремонту приміщень квартири, перелік пошкоджених внаслідок залиття речей та їх орієнтовна вартість); висновок комісії щодо встановлення вини особи, що вчинила залиття. Акт обов`язково має бути підписаний всіма членами комісії. Відмова від підпису складеного акта присутніми особами від потерпілої сторони та з боку винної не впливає на його чинність (у такому випадку в акті має бути зазначено, що згадані особи (прізвище, ім`я, по батькові) підписувати складений акт відмовилися з таких-то причин). Акт повинен бути складений у тому числі за присутності: головного інженера виконавця послуг; голови комісії; майстра технічної дільниці; майстра ремонтної дільниці слюсаря-сантехніка, представників організації обслуговуючої компанії.

Згідно з Актом про залиття № 985 від 01 серпня 2018 року встановлено, що причиною залиття є виток із зливостічного трубопроводу на технічному поверсі будинку.

На підтвердження розміру матеріальної шкоди позивачем було надано акт приймання виконаних робіт та матеріалів № 97 від 11 грудня 2021 року між ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_4 .

Обсяг та характер необхідних ремонтних робіт у квартирі АДРЕСА_1 внаслідок її залиття, про які зазначено у вказаному акті, відповідає обсягу та характеру ремонтно-відновлювальних робіт, виконаних ФОП ОСОБА_8 відповідно до акту приймання виконаних робіт та матеріалів.

Відповідачем не спростовано презумпцію його вини у заподіянні шкоди майну позивачу та не надано безспірних доказів того, що шкода була спричинена не з його вини.

Доводи апеляційної скарги про те, що вказаний акт не може слугувати належним та достатнім доказом на підтвердження понесених позивачем витрат, а також про те, що оскаржуване рішення винесено на підставі неправдивих відомостей та неналежних доказів, не можуть бути прийняті судом апеляційної інстанції в якості підстав для скасування оскаржуваного рішення, оскільки висновків суду не спростовують та на їх правильність не впливають.

Відповідачем не було надано доказів на спростування вартості матеріалів та виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої залиттям квартири АДРЕСА_1 , які зазначені у вказаному акті приймання виконаних робіт та матеріалів.

З огляду на те, що причиною залиття стало виток із зливостічного трубопроводу на технічному поверсі будинку, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що винною у залитті особою є саме відповідач, який є балансоутримувачем вказаного будинку.

Підстави для сумнівів у причині залиття та особи, відповідальної за збитки, відсутні.

Судом першої інстанції надано належну правову оцінку наданим позивачем акту № 985 про залиття від 01 серпня 2018 року та акту № 97 про приймання виконаних робіт та матеріалів від 11 грудня 2021 року, відповідно до якого загальна сума виконаних робіт становить 51 499,00 грн.

Також, судом першої інстанції було правильно встановлено, що оскільки позивач ОСОБА_1 не є одноособовим власником квартири АДРЕСА_1 , а тому відповідно до вимог ст. 360 ЦК України вимоги позивача підлягають задоволенню відповідно до належної йому частки.

Таким чином, судом першої інстанції було повно та всебічно встановлено обставини справи, надано вірну оцінку зібраним доказам, відповідно до спірних правовідносин правильно застосовано норми матеріального права при дотриманні норм процесуального права, доводи, викладені в апеляційній скарзі, висновків суду не спростовують, а тому рішення скасуванню не підлягає.

Відповідно ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи встановлені судом обставини, рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення - без змін.

Згідно з частинами першою - шостою статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг) 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 зроблено висновок, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.

Подаючи відзив на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 - адвокат Коверзнев Д. В. просив розподілити судові витрати. Також подав докази на підтвердження факту та обсягу наданої позивачу правничої допомоги в суді апеляційної інстанції в розмірі 2 000 грн.

На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

На підтвердження надання професійної правничої допомоги суду надано договір № 1076506 про надання правової (професійної правничої) допомоги від 23 січня 2025 року, укладений між ФОП ОСОБА_9 та ОСОБА_1 , додаткову угоду № 2 від 15 травня 2025 року, платіжну інструкцію № 5185425634419971 від 04 липня 2025 року, акт приймання передачі наданих послуг від 18 липня 2025 року.

Відповідно до акту приймання передачі наданих послуг від 18 липня 2025 року, адвокат Коверзнев Д. В. надав наступні послуги:

- ознайомлення зі змістом апеляційної скарги, надання усної консультації - 500,00 грн;

- складання відзиву на апеляційну скаргу, підготовка (друк, копіювання, засвідчення вірності копій, сканування) доказів, що додаються до відзиву на апеляційну скаргу; розсилка сторонам та суду - 1 500,00 грн.

Витрати, понесені виконавцем - адвокатом Коверзневим Д. В. у зв`язку із наданням правової (професійної правничої) допомоги становить 2 000,00 грн.

Вищезазначену суму вартості сплачено клієнтом в повному обсязі, що підтверджується платіжною інструкцією № 5185425634419971 від 04 липня 2025 року.

У постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що за результатами аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до ЦПК України законодавцем принципово по новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства. Принцип змагальності втілено, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності. Тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку тільки тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

У додатковій постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18 лютого 2022 року у справі № 925/1545/20 вказано, що для вирішення питання про розподіл судових витрат суд має враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов`язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.

Враховуючи складність справи, суть спору, результат розгляду справи, характер наданих послуг, подання стороною учасникам справи відзиву, а також оцінивши необхідність понесених витрат на складання відзиву на апеляційну скаргу, які мають бути компенсовані за рахунок другої сторони, колегія суддів дійшла висновку, що розмір судових витрат на професійну правничу допомогу підлягає відшкодуванню в розмірі 2 000 грн.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).

Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, апеляційний суд

постановив:

Апеляційну скаргу представника Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Оболонського району м. Києва» - Поливач Олени Сергіївни залишити без задоволення.

Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 18 березня 2025 року залишити без змін.

Стягнути з Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Оболонського району м. Києва» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2 000 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Суддя-доповідач Г. М. Кирилюк

Судді: І. М. Рейнарт

Т. І. Ящук