Постанова від 22 липня 2026 р. у справі №370/2600/25 — Київський апеляційний суд

Суд: Київський апеляційний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: Справи у спорах, що виникають із земельних відносин, з них:

Дата: 22 липня 2026 р.

Справа: №370/2600/25

Суддя: Саліхов Віталій Валерійович

К И Ї В С Ь К И Й А П Е Л Я Ц І Й Н И Й С У Д

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 липня 2026 року місто Київ

справа № 370/2600/25

апеляційне провадження № 22-ц/824/9540/2026

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Саліхова В.В.,

суддів: Євграфової Є.П., Шкоріної О.І.,

за участю секретаря судового засідання: Зеленчука М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Гаврилової Ірини Анатоліївни на рішення Макарівського районного суду Київської області від 18 лютого 2026 року, ухваленого під головуванням судді Білоцької Л.В., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Приватний виконавець виконавчого округу Київської області Сидорчук Андрій Анатолійович, ОСОБА_4 про витребування земельної ділянки, визнання права власності, визнання недійсним договору оренди, визнання відсутнім права оренди та скасування рішення,-

в с т а н о в и в:

У серпні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: приватний виконавець виконавчого округу Київської області Сидорчук А.А. про витребування земельної ділянки, визнання права власності, визнання недійсним договору оренди, визнання відсутнім права оренди та скасування рішення.

В обґрунтування позову позивач вказала, що на виконанні у приватного виконавця виконавчого округу Київської області Сидорчука А.А. перебувало виконавче провадження НОМЕР_2 з примусового виконання виконавчого листа №2-829/2012, виданого Києво-Святошинським районним судом Київської області 27.03.2013 про стягнення з ОСОБА_4 на користь Акціонерного товариства «Альфа-Банк» заборгованості.

Постановою від 03.03.2021 року відкрито вищевказане виконавче провадження.

Згідно відомостей, наявних у виконавчому провадженні НОМЕР_2, що отримані виконавцем з Державного реєстру прав на нерухоме майно та їх обтяжень, Державного земельного кадастру, земельна ділянка розташована у Макарівському районі Київської області з кадастровим номером 3222782300:12:001:0021 перебувала у власності боржника - ОСОБА_4 .

Постановою приватного виконавця виконавчого округу Київської області Сидорчука А.А. від 25.03.2021 р. у виконавчому провадженні НОМЕР_2 накладено арешт на все майно боржника.

Згідно постанови приватного виконавця від 02.04.2021 року проведено опис та арешт вищевказаної земельної ділянки.

У подальшому 20.05.2021 р. державним реєстратором Макарівської селищної ради Київської області Дядюрою А.В. прийняте рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за індексним номером 58251449 та внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про право власності №42050485 ОСОБА_3 на земельну ділянку.

Наказом Міністерства юстиції України №4429/5 від 10.12.2021 рішення від 20.05.2021 р. №58251449, прийняте державним реєстратором Макарівської селищної ради Київської області Дядюрою А.В. про реєстрацію права власності на земельну ділянку за ОСОБА_3 - скасоване.

Згідно з Протоколом №580143 від 08.12.2022 проведення електронного аукціону (торгів) позивачкою придбано на торгах в ході виконання судового рішення земельну ділянку з кадастровим номером 3222782300:12:001:0021.

ОСОБА_1 отриманий Акт НОМЕР_2 від 22.12.2022 р. про проведені електронні торги, що підтверджує виникнення права власності на земельну ділянку.

Право власності Позивачки на земельну ділянку порушується фактом реєстрації права власності та оренди за відповідачами.

Так, маючи всі документи на підтвердження переходу права власності на земельну ділянку, 07.08.2025 р. ОСОБА_1 звернулась до нотаріуса за отриманням свідоцтва про придбання нерухомого майна та державною реєстрацією права власності на придбану земельну ділянку з електронного аукціону на підставі Акту № НОМЕР_3 від 22.12.2022.

Однак у видачі свідоцтва про право власності та державній реєстрації права власності на земельну ділянку постановою приватного нотаріуса Фастівського районного нотаріального округу Київської області Михальчук Л.В. вих. № 127/02-31 від 07.08.2025 р. відмовлено. Підстави відмови - наявність суперечностей між даними у поданих Позивачкою документах та існуючих у Державному реєстру речових прав на нерухоме майно наявних записів про право власності на земельну ділянку ОСОБА_3 (вчиненого на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, яке скасоване Наказом Мінюсту від 10.12.2021) та запису про право оренди земельної ділянки, де орендарем є ОСОБА_2 , а орендодавцем ОСОБА_3 .

Крім того, позивачці стало відомо, що виконання Наказу Мінюсту від 10.12.2021, яким скасоване рішення від 20.05.2021 р. №58251449 про вчинення запису про право власності ОСОБА_3 на земельну ділянку запис про право власності на земельну ділянку, було покладено на Офіс протидії рейдерству Мінюсту.

У листі № 91409/113801-33-22/33.3 від 05.10.2022 Офіс повідомив, що виконати Наказ виявилося неможливим у зв`язку з наявністю у Державному реєстрі прав суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно: запису про інше речове право (номер запису 42282221), а саме право оренди земельної ділянки, де орендарем є ОСОБА_2 , а орендодавцем ОСОБА_3 , зареєстроване державним реєстратором Макарівської селищної ради Київської області Дядюрою Аллою Вячеславівною на підставі рішення від 02.06.2021 № 58507288, яке не було скасовано.

Таким чином, наразі у Державному реєстру речових прав на нерухоме майно наявні записи:

запис про право власності на земельну ділянку ОСОБА_3 від 18.05.2021 р., вчинений на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 58251449 від 20.05.2021 р., що скасоване Наказом Мінюсту від 10.12.2021.

запис про інше речове право (номер запису 42282221), а саме право оренди земельної ділянки, де орендарем є ОСОБА_2 , а орендодавцем ОСОБА_3 , зареєстроване державним реєстратором Макарівської селищної ради Київської області Дядюрою А.В. на підставі рішення від 02.06.2021 №58507288.

Як наслідок, позивачка позбавлена можливості зареєструвати своє право та здійснювати правомочності власника щодо земельної ділянки, яка набута нею в ході примусового виконання рішення суду на електронному аукціоні у передбаченому законом порядку.

Враховуючи викладене, позивач просить суд:

витребувати у ОСОБА_3 на користь позивачки земельну ділянку з кадастровим номером 3222782300:12:001:0021, площею 3,4558 га, що розташована за адресою: Забуянська сільська рада, Бучанський район Київської області;

визнати право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 3222782300:12:001:0021, площею 3,4558 га, що розташована за адресою: Забуянська сільська рада, Бучанський район Київської області;

визнати недійсним договір оренди від 27 травня 2020 року земельної ділянки з кадастровим номером 3222782300:12:001:0021, площею 3,4558 га, що розташована за адресою: Забуянська сільська рада, Бучанський район Київської області, укладений ОСОБА_3 та ОСОБА_2 ;

визнати відсутнім у ОСОБА_2 право оренди земельної ділянки з кадастровим номером 3222782300:12:001:0021, площею 3,4558 га, що розташована за адресою: Забуянська сільська рада, Бучанський район Київської області;

скасувати рішення державного реєстратора Макарівської селищної ради Київської обл. Дядюри Алли Вячеславівни від 02.06.2021 №58507288 щодо реєстрації іншого речового права - реєстрації права оренди земельної ділянки (номер запису 42282221).

Рішенням Макарівського районного суду Київської області від 18 лютого 2026 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з таким рішенням суду, представник ОСОБА_1 - адвокат Гаврилова І.А. звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити.

Апеляційна скарга обгрунтована тим, що рішення суду ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що невірне застосування судом ст.125,126 ЗК України мало наслідком помилкові висновки щодо виникнення у ОСОБА_3 права власності на земельну ділянку.

Вказує, що станом на 2021 рік законодавство зазнало змін в розрізі моменту набуття права власності на землю і виникнення права власності на землю, відповідно до ст. 126 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на дату реєстрації права власності на земельну ділянку за ОСОБА_3 ) передбачало державну реєстрацію права. Відповідач звернувся із відповідною заявою. Водночас на спірну ділянку на той час вже був накладений арешт у виконавчому провадженні. Протиправність рішення про реєстрацію права власності на земельну ділянку за ОСОБА_3 підтвердив Мінюст. Відповідно до пп. а) п. 2 ч. 6 ст. 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», за результатами розгляду скарги Міністерство юстиції України та його територіальні органи приймають мотивоване рішення про скасування рішення про державну реєстрацію прав. Незважаючи на те, що наявність запису про право оренди ОСОБА_2 створила технічну неможливість внесення Мінюстом відповідних даних до Реєстру, Наказ Мінюсту про скасування державної реєстрації права на земельну ділянку ОСОБА_3 є чинним, не оскаржувався та не скасований. Вірне застосування перелічених норм мало б своїм наслідком висновки, що ОСОБА_3 не набув права власності на земельну ділянку і у 2021 році, однак судом першої інстанції таких висновків хибно зроблено не було.

Зауважує, що ОСОБА_3 не звертався до суду з позовом про зняття арешту з майна, натомість у період дії арешту незаконно подав заяву про реєстрацію за собою права власності на земельну ділянку.

Посилається на те, що суд взагалі самоусунувся від будь-яких висновків про право позивачки на спірне майно у даному спорі.

Також зазначає, що ОСОБА_3 не тільки не підпадає під концепцію законодавчого визначення добросовісного набувача, а й в цілому не може вважатися навіть добросовісним учасником цивільних відносин. Отже, ст. 330 та ст. 388 Цивільного кодексу України не підлягають застосуванню до ОСОБА_3 у спірних правовідносинах. Саме позивачка є добросовісним набувачем у спірних правовідносинах. Однак внаслідок ухвалення оскаржуваного рішення ОСОБА_1 фактично втрачає майно, придбане в порядку та у спосіб, передбачені законом, що є неприйнятним та покладає на неї як на добросовісного набувача індивідуальний і надмірний тягар. Своїм рішенням суд безпідставно позбавив Позивачку права власності як добросовісного набувача та віндикаційного імунітету. Придбаваючи спірну земельну ділянку на торгах, позивачка не знала і не могла знати про існування ймовірних прав чи обтяжень будь-яких інших осіб, крім боржника, а отже, набула право власності на земельну ділянку з торгів вільним від ймовірних прав чи обтяжень.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_3 - адвокат Євдокимов Д.А. просить залишити без задоволення апеляційну скаргу, посилаючись на те, що її доводи не спростовують висновків суду, відповідач ОСОБА_3 є законним власником та добросовісним набувачем земельної ділянки, а отже рішення суду є законним та обгрунтованим.

В судовому засіданні представник ОСОБА_1 - адвокат Гаврилова І.А. підтримала доводи апеляційної скарги та просила її задовольнити.

Представник ОСОБА_3 - адвокат Євдокимов Д.А. проти доводів апеляційної скарги заперечував та просив залишити без задоволення апеляційну скаргу, а рішення суду - без змін.

Інші учасники справи в судове засідання не з'явилися, про час та місце розгляду справи були повідомлені належно, тому, колегія суддів, з урахуванням ч. 2 ст. 372 ЦПК України, вважала за можливе провести розгляд справи за їх відсутності.

Заслухавши доповідь судді Саліхова В.В., пояснення представника позивача та представника відповдіача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Судом встановлено, що на виконанні у приватного виконавця виконавчого округу Київської області Сидорчука А.А. перебувало виконавче провадження НОМЕР_2 з примусового виконання виконавчого листа №2-829/2012, виданого Києво-Святошинським районним судом Київської області 27.03.2013 про стягнення з ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 на користь Акціонерного товариства «Альфа-Банк» заборгованості.

Постановою від 03.03.2021 р. відкрито вищевказане виконавче провадження.

Згідно постанови приватного виконавця від 02.04.2021 р. проведено опис та арешт вищевказаної земельної ділянки.

Згідно з Протоколом №580143 від 08.12.2022 проведення електронного аукціону (торгів) Позивачкою придбано на торгах в ході виконання судового рішення земельну ділянку з кадастровим номером 3222782300:12:001:0021 (а.с. 3943 том 1).

ОСОБА_1 отриманий Акт НОМЕР_2 від 22.12.2022 р. про проведені електронні торги (а.с. 33-35 том 1).

07.08.2025 р. ОСОБА_1 звернулась до нотаріуса за отриманням свідоцтва про придбання нерухомого майна та державною реєстрацією права власності на придбану земельну ділянку з електронного аукціону на підставі Акту № НОМЕР_3 від 22.12.2022 (а.с. 63).

Підставою відмови вказано наявність суперечностей між даними у поданих Позивачкою документах та існуючих у Державному реєстру речових прав на нерухоме майно наявних записів про право власності на земельну ділянку ОСОБА_3 (вчиненого на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, яке скасоване Наказом Мінюсту від 10.12.2021) та запису про право оренди земельної ділянки, де орендарем є ОСОБА_2 , а орендодавцем ОСОБА_3 (а.с. 64-67 том 1).

Крім того, Позивачці стало відомо, що виконання Наказу Мінюсту від 10.12.2021, яким скасоване рішення від 20.05.2021 р. №58251449 про вчинення запису про право власності Відповідача-2 на земельну ділянку запис про право власності на земельну ділянку, було покладено на Офіс протидії рейдерству Мінюсту.

З Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон на відчуження об`єктів нерухомого майна від 07.08.2025 р. слідує, що власником земельної ділянки з кадастровим номером 3222782300:12:001:0021, площею 3,4558 га значиться ОСОБА_3 . Також 28.05.2021 р. державним реєстратором Макарівської селищної ради Дядюрою А.В. зареєстровано право оренди землі, орендар ОСОБА_2 (а.с. 44-45 том 1).

Договір оренди землі між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладено 27.05.2020 р., строком на 7 років з можливістю його продовження (а.с. 59-62 том 1).

Таким чином, наразі у Державному реєстру речових прав на нерухоме майно наявні записи:

Відділом з питань надання адміністративних послуг та державної реєстрації Макарівської селищної ради надано суду копії матеріалів реєстраційної справи щодо об`єкту нерухомого майна - земельної ділянки з кадастровим номером 3222782300:12:001:0021, площею 3,4558 га, що розташована за адресою: Забуянська сільська рада, Бучанський (раніше - Макарівський) район Київської області, реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна - 2363606632227 (а.с. 91-129 том 1).

Як вбачається з копії договору купівлі-продажу земельної ділянки від 22.08.2008 р. ОСОБА_4 продав ОСОБА_3 земельну ділянку площею 3,4558 га, з кадастровим номером 3222782300:12:001:0021, що розташована на території Забуянської сільської ради (а.с. 202-203 том 1).

Відповідно до п. 5 Договору купівлі-продажу земельної ділянки від 22 серпня 2008 року, продавець заявляє та гарантує покупцю, тобто Відповідачу по справі, що відносно відповідного земельної ділянки відсутні будь-які судові спори, права третіх осіб, вона не обтяжена будь-якими зобов`язаннями, тобто відсутні будь-які обставини, які обмежують можливість продавця укласти цей договір. Вказана договірна гарантія за своєю правовою природою є процедурою, спрямованою на запобігання шахрайству.

В п. 11 вказаного Договору зазначено, що цей договір підлягає державній реєстрації та реєстрації у ДП «Київський регіональний центр державного земельного кадастру» у Макарівському районі Київської області. Згідно ст. 126 Земельного кодексу України, право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом. Цей договір є підставою для видачі покупцю Державного акту на право власності на земельну ділянку. Згідно ст. 125 Земельного кодексу України, право власності на земельну ділянку виникає після одержання державного акту на право власності на земельну ділянку та його державної реєстрації.

При цьому, на вказаному Договорі купівлі-продажу міститься відмітка, що договір зареєстровано в Макарівському райвідділі КРФ ЦДЗК за № 219 27.08.2008 р.

Належність земельної ділянки попередньому власнику ОСОБА_4 підтверджується копією Державного акту на право власності на земельну ділянку від 06.02.2007 р.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що договір купівлі-продажу земельної ділянки від 22.08.2008 року є чинним, в судовому порядку не оскаржувався, тому відсутні підстави стверджувати, що ОСОБА_3 є недобросовісним набувачем та безпідставно володіє такою земельною ділянкою, а також, що він не мав права передавати її в оренду, а відтак підстави для задоволення позову відсутні.

Колегія суддів погодилася з таким висновком суду першої інстанції.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього (частина перша статті 330 ЦК України).

Виникнення права власності у добросовісного набувача відбувається за таких умов: факт відчуження майна; майно відчужене особою, яка не мала на це права; відчужене майно придбав добросовісний набувач; відповідно до статті 388 ЦК, майно, відчужене особою, яка не мала на це право, не може бути витребуване у добросовісного набувача (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 березня 2019 року в справі № 521/8368/15-ц (провадження № 61-17779св18), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2024 року в справі № 754/446/22 (провадження № 61-7349сво23)).

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

Віндикаційний позов - це вимога про витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння. Тобто позов неволодіючого власника до володіючого невласника. Віндикаційний позов заявляється власником при порушенні його правомочності володіння, тобто тоді, коли майно вибуло з володіння власника: (а) фізично - фізичне вибуття майна з володіння власника має місце у випадку, коли воно в нього викрадене, загублене ним тощо; (б) «юридично» - юридичне вибуття майна з володіння має місце, коли воно хоч і залишається у власника, але право на нього зареєстровано за іншим суб`єктом (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 липня 2020 року в справі № 752/13695/18 (провадження № 61-6415св19)).

Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем. Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18)).

Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (див. принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю у пункті 89 постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц).

Правила частини першої статті 388 ЦК України стосуються випадків, коли набувач за відплатним договором придбав майно в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач). У такому випадку власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. У частині третій цієї ж статті передбачено самостійне правило: якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача в усіх випадках. За змістом частини п`ятої статті 12 Цивільного кодексу України добросовісність набувача презюмується, тобто незаконний набувач вважається добросовісним, поки не буде доведено протилежне. Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі про те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача й є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна (див. пункти 28, 29 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16 (провадження № 12-122гс18)).

Власник має право витребувати майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України), незалежно від того, чи заволоділа ця особа незаконно спірним майном сама, чи придбала його у особи, яка не мала права відчужувати це майно. При цьому стаття 400 ЦК України вказує на обов`язок недобросовісного володільця негайно повернути майно особі, яка має на нього право власності або інше право відповідно до договору або закону, або яка є добросовісним володільцем цього майна. У разі невиконання недобросовісним володільцем цього обов`язку заінтересована особа має право пред`явити позов про витребування цього майна. Разом з тим стаття 330 ЦК України передбачає можливість добросовісному набувачеві набути право власності на майно, відчужене особою, яка не мала на це права, як самостійну підставу набуття права власності (та водночас, передбачену законом підставу для припинення права власності попереднього власника відповідно до приписів статті 346 ЦК України). Так, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 ЦК України майно не може бути витребуване в нього. Стаття 388 ЦК України містить сукупність підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Так, відповідно до частини першої вказаної норми якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Тобто можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно) (див.: постанова Великої Палати Верховного Суду від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (провадження № 12-35гс21)).

Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом (див.: постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16 (провадження № 12-128гс19)).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2023 року в справі № 233/4365/18 (провадження № 14-96цс21) вказано, що:

«46. Вирішуючи питання про можливість витребування від відповідача майна, зокрема про наявність або відсутність підстав для застосування статті 388 ЦК України, слід враховувати висновки Великої Палати Верховного Суду щодо необхідності оцінювати добросовісність поведінки насамперед зареєстрованого володільця нерухомого майна (див., зокрема, постанови від 26 червня 2019 року у справі № 669/927/16-ц (пункт 51), від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 (пункти 38-39, 57), від 1 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18 (пункти 46.1-46.2), а також висновок про те, що не може вважатися добросовісною особа, яка знала чи могла знати про порушення порядку реалізації майна або знала чи могла знати про набуття нею майна всупереч закону (див., зокрема, постанови від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункт 61), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 211), від 6 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (пункт 55), від 21 вересня 2022 року у справі № 908/976/19 (пункт 5.66))».

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

У справі, що переглядається:

встановлено, що згідно договору купівлі-продажу земельної ділянки від 22.08.2008 р. ОСОБА_4 продав ОСОБА_3 земельну ділянку площею 3,4558 га, з кадастровим номером 3222782300:12:001:0021, що розташована на території Забуянської сільської ради.

При цьому, на вказаному Договорі купівлі-продажу міститься відмітка, що договір зареєстровано в Макарівському райвідділі КРФ ЦДЗК за № 219 27.08.2008 року;

належність земельної ділянки попередньому власнику ОСОБА_4 підтверджується копією Державного акту на право власності на земельну ділянку від 06.02.2007 року;

у відповідача ОСОБА_3 відсутній Державний акт на право власності на земельну ділянку, проте на сьогоднішній день договір купівлі-продажу земельної ділянки від 22.08.2008 року є чинним, в судовому порядку не оскаржувався, тому відсутні підстави стверджувати, що ОСОБА_3 є не добросовісним набувачем та безпідставно володіє такою земельною ділянкою, а також, що він не мав права передавати її в оренду.

За таких обставин суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок про відмову у задоволенні позову.

Посилання у апеляційній скарзі на те, що право власності на земельну ділянку у Відповідача нібито не виникало в зв`язку з неотриманням ним державного акту про право власності на земельну ділянку і що Відповідач нібито є не власником, а володільцем земельної ділянки, колегія суддів вважає безпідставним.

Так, відповідно до ч. 3 ст. 334 ЦК України, право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення. Згідно ч. 4 вказаної статті права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону. Тобто поточна редакція вказаної норми цивільного закону визначає, що момент виникнення у особи права власності на нерухоме майно в зв`язку з укладенням договору його відчуження (купівлі-продажу) - це момент державної реєстрації такого права власності.

Водночас, вказана ч. 4 ст. 334 ЦК України в редакції станом на день укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки, а саме станом на 22 серпня 2008 року, передбачала, що якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації.

Тобто, станом на 2008 рік і в період часу до внесення відповідних змін до ст. 334 Цивільного кодексу України в 2010 році законодавець визначав, що моментом виникнення права власності на нерухоме майно при укладенні договору відчуження такого нерухомого майна є момент державної реєстрації відповідного договору.

Водночас, ст. 210 Цивільного кодексу України передбачено державну реєстрацію правочину. Договір купівлі-продажу ОСОБА_3 земельної ділянки від 22 серпня 2008 року був належно зареєстрований та пройшов процедуру державної реєстрації в той же день, 22 серпня 2008 року, та був внесений до реєстру за № 3545. Таким чином, право власності ОСОБА_3 на земельну ділянку виникло безпосередньо 22 серпня 2008 року.

Право власності ОСОБА_3 на земельну ділянку також було зареєстровано у Макарівському районному відділі Київської регіональної філії Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру" 27 серпня 2008 року за № 219, що підтверджується відповідним записом у договорі.

Відповідно до чинної редакції ст. 125 Земельного кодексу України, яка діє з 2009 року, право власності на земельну ділянку виникає з моменту державної реєстрації такого права. Водночас, відповідно до редакції вказаної ст. 125 Земельного кодексу України, яка діяла станом на день укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки 22 серпня 2008 року, право власності на земельну ділянку виникало після одержання її власником документа, що посвідчує право власності, та його державної реєстрації. Такий документ, а саме договір купівлі-продажу земельної ділянки та його нотаріальні копії у відповідній кількості, були одержані в той же день, 22 серпня 2008 року, та в той же день пройшли державну реєстрацію в реєстрі, що вбачається з самого договору.

Таким чином, відповідно до норм цивільного та земельного законодавства, які діяли станом на день придбання земельної ділянки 22 серпня 2008 року, право власності ОСОБА_3 на вказану земельну ділянку виникло з моменту державної реєстрації правочину, тобто договору, а саме з 22 серпня 2008 року.

Справді, чинна на 2008 рік редакція норми ст. 126 Земельного кодексу України визначала, що право власності на земельну ділянку посвідчується державними актами. Водночас, вказана норма стосувалась не моменту виникнення права власності, а лише посвідчення такого права.

Відтак, доводи апеляційної скарги про помилковість висновків суду та неправильне застосування норм права не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи апеляційним судом, відтак відхиляються.

Судом виконано вимоги статті 89 ЦПК України щодо оцінки доказів і статті 263 ЦПК України щодо законності та обґрунтованості судового рішення, повно і всебічно досліджено і оцінено докази та встановлено обставини у справі, правильно застосовано норми матеріального права до спірних правовідносин.

Висновки у справах, на які міститься посилання у апеляційній скарзі, і у справі, яка переглядається, не є суперечливими. Встановлені судами фактичні обставини є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази, з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Слід звернути увагу, що у кожній справі з подібним предметом спору суд виходить із конкретних обставин справи, з урахуванням принципу пропорційності у цивільному судочинстві та дотриманням розумного балансу інтересів сторін.

Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування рішення суду, колегія суддів залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржене судове рішення - без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-383 ЦПК України, суд,-

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Гаврилової Ірини Анатоліївни - залишити без задоволення.

Рішення Макарівського районного суду Київської області від 18 лютого 2026 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину постанови зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 28 липня 2026 року.

Головуючий:

Судді:

Оригінал: reyestr.court.gov.ua