Постанова від 21 липня 2026 р. у справі №757/14111/26-ц — Київський апеляційний суд

Унікальний номер справи 757/14111/26-ц

Номер апеляційного провадження 22-ц/824/12116/2026

Головуючий у суді першої інстанції І. В. Литвинова

Суддя - доповідач у суді апеляційної інстанції Л. Д. Поливач

Постанова

Іменем України

22 липня 2026 року місто Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

головуючого Поливач Л. Д. (суддя - доповідач),

суддів Стрижеуса А. М., Шкоріної О. І.

секретар судового засідання Комар Л. А.

сторони

позивач ОСОБА_1

відповідач ОСОБА_2

відповідач ОСОБА_3

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_2 , подану представником Сікачовим Сергієм Юрійовичем , на ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 24 березня 2026 року, постановлену у складі судді Литвинової І. В., в примішенні Печерського районного суду м. Києва,

у с т а н о в и в :

У березні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гамаль І. М., приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Литвин А. С., про визнання недійсним договору іпотеки.

Разом із позовною заявою, позивач подав до суду заяву про забезпечення позову шляхом заборони вчиняти будь-які дії по відчуженню, переоформленню та державної реєстрації, реєстраційних дій пов`язаних із реєстрацією та перереєстрацією речових прав на квартиру АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1774585280000), просив заборонити внесення будь-яких змін до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (з відкриттям розділу), вчинення відчуження у примусовому порядку (в порядку виконавчого провадження, виконавчих написів та інших дій), заборонити здійснення реєстраційних дій, звернення стягнення на квартиру АДРЕСА_1 на підставі Закону України «Про іпотеку», зокрема, проте не виключно на підставі статей 37, 38 вказаного закону.

В обґрунтування заяви вказав, що предметом розгляду в даній справі є, зокрема, вимога ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання Договору іпотеки від 07 лютого 2025 року та Договору від 01 вересня 2025 року про внесення змін до Договору іпотеки від 07 лютого 2025 року недійсними.

Позивач вказував, що наявна необхідність у забезпеченні позову шляхом заборони вчиняти дії по відчуженню, переоформленню та проведенню реєстраційних дій, в тому числі на підставі Закону України «Про іпотеку», щодо квартири АДРЕСА_1 , оскільки в разі задоволення позовної заяви, буде забезпечена можливість фактичного стягнення суми заборгованості із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , повернення сторін у стан, який існував до укладення оскаржуваних договорів та відновлення права позивача на фактичне виконання відповідачем ОСОБА_2 свого зобов`язання по поверненню коштів отриманих від ОСОБА_1 в борг без додаткових судових спорів.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 24 березня 2026 року заборонено вчиняти будь-які дії по відчуженню, переоформленню та державної реєстрації, реєстраційних дій пов`язаних із реєстрацією та перереєстрацією речових прав на квартиру АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1774585280000), заборонено внесення будь-яких змін до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (з відкриттям розділу), вчинення відчуження у примусовому порядку (в порядку виконавчого провадження, виконавчих написів та інших дій), заборонено здійснення реєстраційних дій, звернення стягнення на квартиру АДРЕСА_1 на підставі Закону України «Про іпотеку», зокрема, проте не виключно на підставі статей 37, 38 вказаного закону.

Не погоджуючись з ухвалою суду про забезпечення позову ОСОБА_2 через свого представника Сікачова С. Ю. подав апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неповне з`ясування обставин справи, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, просить ухвалу суду скасувати та постановити нову про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що постановляючи ухвалу про забезпечення позову суд першої інстанції не пересвідчився у тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду у разі задоволення позову. Доводи позивача в обгрунтування забезпечення позову базуються лише на його припущеннях, не доведено співмірність заходу забезпечення позову пред`явленим позовним вимогам.

Суд не врахував, що у матеріалах справи відсутні будь - які докази вчинення відповідачем дій щодо відчуження нерухомого майна.

Крім того вказано, що суд першої інстанції при досліджннні питання про забезпечення позову не врахував відсутність порушених прав позивача та не дослідив дійсну його мету звернення до суду із цим позовом, зокрема не врахував, що таке звернення спрямоване на зловживання правами.

Представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Сікачов С. Ю., який брав участь у судовому засіданні суду апеляційної інстанції в режимі відеоконференції, підтримав подану апеляційну скаргу, просив задовольнити на підставі викладених у ній доводів.

Представник відповідача ОСОБА_3 - адвокат Огородник К. Я. апеляційну скаргу підтримав, посилаючись на те, що у суда першої інстанції не було підстав для забезпечення позову.

Представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Прибильський В. Г., який брав участь у судовому засіданні суду апеляційної інстанції в режимі відеоконференції, заперечив проти задоволення апеляційної скарги, вказуючи на необгрунтованість та безпідставінсть викладених у ній доводів.

Треті особи приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гамаль І. М та приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Литвин А. С. у судове засідання суду апеляційної інстанції не з`явилися, про час, дату та місце розгляду справи повідомлені належним чином шляхом доставлення судових повісток до електронних кабінетів учасників справи, причини неявки суду невідомі. Будь - яких заяв чи клопотань станом на день розгляду справи до апеляційного суду від вказаних осіб не надходило.

Так, відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини гарантовано кожній фізичній або юридичній особі право на розгляд судом протягом розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також, справи про адміністративне правопорушення, у якій вона є стороною.

Беручи до уваги ч. 2 ст. 372 ЦПК, відповідно до якої неявка сторін, або інших учасників справи належним чином повідомлених про час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, з метою дотримання процесуальних строків, колегія суддів вважала за можливе проводити розгляд справи за відсутності осіб, які не з`явилися у сдове засідання, оскільки у даній справі неявка вказаних учасників справи не перешкоджає вирішенню питання про забезпечення позову.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення осіб, які з`явилися у судове засідання, та які брали участь у розгляді справи в режимі ВКЗ, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість ухвали суду в межах апеляційного оскарження, суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Постановляючи ухвалу про задоволення заяви про забезпечення позову суд першої інстанції дійшов висновку про те, що між сторонами дійсно виник спір, а такий захід забезпечення позову, який просить застосувати позивач у вигляді накладення арешту, спроможний забезпечити фактичне виконання судового рішення у разі задоволення позову, оскільки, метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийнято на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Суд апеляційної інстанції погоджується із такими висновками суду першої інстанції, оскільки вони зроблені на підставі повного та об`єктивного дослідження наданих доказів та в повній мірі відповідають вимогам процесуального права, з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ч. 1 ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Право на справедливий судовий розгляд, що гарантується статтею 6 Конвенції, має здійснюватися відповідно до норм закону, що передбачають наявність у сторін судового розгляду ефективного судового захисту з метою захисту їх цивільних прав.

Так, згідно ч. 1 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених цим Кодексом заходів забезпечення позову.

Відповідно до ч. 2 ст. 149 ЦПК України, забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

У статті 150 ЦПК України встановлені види забезпечення позову, зокрема накладення арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб, а також заборона вичиняти певні дії.

Під арештом майна слід розуміти заборону розпоряджатися цим майном, а в певних випадках - і користуватися ним. Заборона вчиняти певні дії, поряд з іншим, може бути пов`язана з необхідністю збереження об`єкта спору в існуючому стані та збереження його статусу, що має сприяти вирішенню спору та можливості виконання судового рішення.

Арешт майна, як спосіб забезпечення позову, передбачає накладання заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження до визначення подальшої долі цього майна.

Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (ч. 3 ст. 150 ЦПК України).

Згідно з роз`ясненнями викладеними в постанові Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

При цьому при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не учасниками даного судового процесу.

Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання судового рішення.

Аналогічні висновки містяться у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року (справа № 753/22860/17).

Крім цього, Велика Палата Верховного Суду вказала, що умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, яка звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Суд, обираючи вид забезпечення позову, у кожному випадку повинен обрати такий спосіб, який у найбільшій мірі спрямований на забезпечення предмету спору.

Підстави для забезпечення позову є оціночними та враховуються судом у залежності до конкретного випадку.

Така правова позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, в постанові від 04 травня 2022 року у справі № 175/3514/19.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Така правова позиція висловлена Верховним Судом неодноразово, зокрема, в постанові від 06 липня 2022 року у справі № 354/1616/21.

Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, з майновими наслідками заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Ці обставини є істотними і необхідними для забезпечення позову.

Інститут забезпечення позову являє собою сукупність встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим. Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог.

Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.

При вирішенні питання про забезпечення позову суд повинен здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не учасниками даного судового процесу.

Відповідність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.

Підстави для забезпечення позову є оціночними та враховуються судом в залежності до конкретного випадку.

Така правова позиція висловлена Верховним Судом також неодноразово, зокрема, в постанові від 26 квітня 2022 року у справі № 285/4519/21-ц.

У постанові Верховного Суду від 15 липня 2020 року у справі № 909/835/18 зазначено, що «…повинен бути наявним зв`язок між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги. Обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, наслідок ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу».

У постанові від 24 квітня 2024 року в справі №754/5683/22 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що з 15 грудня 2017 року законодавець серед передумов забезпечення позову визначає можливий вплив невжиття заходів забезпечення позову не тільки на виконання рішення суду, а й на можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

У справі №910/8298/21 Верховний Суд з посиланням на правовий висновок, сформульований у постанові Верховного Суду у складі суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 16 серпня 2018 року у справі №910/1040/18, зазначив, що у випадку звернення особи до суду з позовними вимогами немайнового характеру, судове рішення у разі задоволення яких не вимагатиме примусового виконання, то в такому випадку має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Водночас у таких немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, оскільки позивач не зможе їх захистити в межах одного судового провадження за його позовом без нових звернень до суду.

Звертаючись до суду із заявою про застосування заходів забезпечення позову, позивач вказував, що квартира АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1774585280000) є предметом іпотеки згідно договору іпотеки від 07 лютого 2025 року та договору від 01 вересня 2025 року про внесення змін до Договору іпотеки від 07 лютого 2025 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . У разі задоволення позовної заяви буде забезпечена можливість фактичного стягнення суми заборгованості із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , повернення сторін у стан, який існував до укладення оскаржуваних договорів та відновлення права позивача на фактичне виконання ОСОБА_2 свого зобов`язання по поверненню коштів отриманих від ОСОБА_1 в борг без додаткових судових спорів.

За умовами укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 договору іпотеки можливе звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання. Таким чином право власності на спірну квартиру може перейти до відповідача ОСОБА_3 , яка буде мати можливість розпорядитись спірною квартирою, тобто провести її відчуження.

За умовами договору іпотекодержатель ( ОСОБА_3 ) самостійно визначає один з наступних способів звернення стягнення на предмет іпотеки, як то передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому Законом України «Про іпотеку», право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь - якій особі на підставі договору купівлі - продажу у порядку, встановленому Законом України «Про іпотеку».

У даному випадку колегія суддів зазначає, що на стадії вирішення питання щодо забезпечення позову суд не має права оцінювати обґрунтованість позовних вимог по суті спору, оскільки це суперечить положенням статей 149-151 ЦПК України. Проте, суд зобов`язаний перевірити наявність між сторонами реального спору та ризиків, які можуть ускладнити або унеможливити виконання судового рішення у разі задоволення позову.

З аналізу наданих матеріалів убачається, що між сторонами дійсно існує спір про визнання договору іпотеки від 07 лютого 2025 року та Договору від 01 вересня 2025 року про внесення змін до договору іпотеки від 07 лютого 2025 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , недійсними, за яким в іпотеку було передано нерухоме майно, а саме: квартира АДРЕСА_1 , та існує реальний ризик відчуження цього майна на користь третіх осіб, що у разі зміни власника може призвести до збільшення кола відповідачів у справі, ускладнення розгляду спору та створення перешкод для ефективного захисту прав позивача у випадку задоволення позову.

Ураховуючи, що спір між сторонами виник щодо нерухомого майна, яке передано в іпотеку, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції щодо співмірності заходу забезпечення позову заявленим позовним вимогам у даній справі.

Забезпеченням позову у запропонований позивачем спосіб, законних прав та інтересів третіх осіб не порушує, застосовані заходи не перешкоджатимуть відповідачу як іпотекодавцю майна, відтак, суд дійшов обгрунтованого висновку про достатність підстав для задоволення заяви про забезпечення даного позову.

Врахувавши предмет спору та наявність у сторони позивача обґрунтованого припущення, що невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду у разі задоволення позову, колегія суддів вважає, що у суду першої інстанції були наявними підстави для застосування заходів забезпечення позову у даній справіу запропонований позивачем спосіб - шляхом накладення арешту на спірне нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, та заборони вносити будь-які зміни до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (з відкриттям розділу), вчиняти відчуження у примусовому порядку (в порядку виконавчого провадження, виконавчих написів та інших дій), заборони здійснювати реєстраційні дії, звернення стягнення на квартиру АДРЕСА_1 на підставі Закону України «Про іпотеку», зокрема, проте не виключно на підставі статей 37, 38 вказаного закону.

При цьому суд вірно взяв до уваги, що спосіб забезпечення позову співвідноситься з предметом позову, а отже існує зв`язок між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовних вимог, а тому такі заходи зможуть забезпечити фактичне виконання судового рішення у разі задоволення позову.

Дійсна мета звернення позивача до суду із заявою про забезпечення позову підтверджується тим, що суд першої інстанції не встановив, а учасники справи не посилаються на те, що таке звернення заявника спрямоване на зловживання ним своїми правами. Навпаки, підставами подання заяви про забезпечення позову у цій справі заявник зазначав необхідність забезпечення його можливості ефективного захисту та поновлення права на спірне майно, яке він вважає порушеним.

Колегія суддів також вважає за доцільне зазначити, що забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, а тому колегія суддів їх визнає необґрунтованими.

Проаналізувавши зміст ухвали суду першої інстанції, з точки зору застосування норм права, колегія суддів дійшла висновку, що судом постановлено оскаржувану ухвалу відповідно до встановлених ним обставин на підставі наданих доказів, які мають індивідуальний характер при вирішенні питання щодо застосування заходів забезпечення позову у кожній справі окремо.

Колегія суддів зауважує, про існування необхідності у забезпеченні позову, оскільки не застосування заходів забезпечення позову може істотно ускладнити ефективний захист прав позивача у майбутньому, адже існують ризики того, що у разі невжиття заявлених заходів забезпечення позову, може бути породжено новий спір щодо прав на спірне нерухоме майно.

Отже, обраний позивачем захід забезпечення позову співвідноситься з предметом позову, а отже, існує прямий зв`язок між вказаним заходом забезпечення позову і його предметом.

Доводи апеляційної скарги фактично зводяться до того, що заходи забезпечення позову направлені не на забезпечення виконання рішення суду по суті спору, а майбутньої мети реалізації прав позивача, проте вказане не спростовує необхідності забезпечення позову.

Тому колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про необхідність забезпечення вказаного позову.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Ураховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що ухвала суду першої інстанції про забезпечення позову постановлена з додержанням вимог закону і не може бути скасована з підстав, наведених в апеляційній скарзі, а тому залишає її без змін, а апеляційну скаргу відповідача без задоволення.

Питання щодо розподілу судових витрат, пов`язаних із розглядом справи у суді апеляційної інстанції, суд вирішує відповідно до положень статті 141 ЦПК України.

Відповідно до п. 2 ч. 2ст. 141 ЦПК Українисудові витрати, пов`язані з розглядом апеляційної скарги не відшкодовуються та покладаються на особу, яка подала апеляційну скаргу.

Керуючись ст. ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384, 386, 389 ЦПК України, суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , подану представником Сікачовим Сергієм Юрійовичем , залишити без задоволення.

Ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 24 березня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повна ухвала складена 28 липня 2026 року.

Судді

Л. Д. Поливач

А. М. Стрижеус

О. І. Шкоріна