Постанова від 08 липня 2026 р. у справі №755/20943/25 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження Доповідач- Ратнікова В.М.

№ 22-ц/824/4199/2026

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ Справа № 755/20943/25

09 липня 2026 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Ратнікової В.М.

суддів - Кирилюк Г.М.

- Рейнарт І.М.

при секретарі - Козачук А.Р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_1 на ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 16 грудня 2025 року, постановлену під головуванням судді Галаган В.І., у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: Приморська районна адміністрація Одеської міської ради, Служба у справах дітей Одеської міської ради, про визначення місця проживання дітей, та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дітей з батьком,-

в с т а н о в и в:

У жовтні 2025 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 , треті особи: Приморська районна адміністрація Одеської міської ради, Служба у справах дітей Одеської міської ради, про визначення місця проживання дітей з матір?ю.

Позовні вимоги обгрунтовувала тим, що з 27 березня 2020 року сторони перебували у шлюбі, який рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 09.12.2024 у справі №755/19096/24 розірвано.

У шлюбі у них народилось двоє дітей. ІНФОРМАЦІЯ_1 син - ОСОБА_3 та ІНФОРМАЦІЯ_2 син - ОСОБА_3 .

Після розірвання шлюбу та припинення введення спільного господарства малолітні діти залишились проживати разом з нею, матір`ю ОСОБА_2 , за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується письмовими доказами.

Позивач зазначала, що наприкінці вересня 2025 року вона виїхала до Турецької Республіки разом із дітьми з метою відпочинку. У цей же період на території Турецької Республіки перебував її колишній чоловік та батько малолітніх дітей - ОСОБА_1 , який раніше виїхав з України та переховувався за кордоном від органів ТЦК та СП. Під час перебування у Турецькій Республіці батько дітей попросив ОСОБА_2 зустрітись для прогулянки з дітьми.

24 вересня 2025 року, близько о 14:00, батько дітей ОСОБА_1 прибув за адресою проживання ОСОБА_2 з дітьми: АДРЕСА_5 , взяв дітей на прогулянку на 40 хвилин, після чого не повернув дітей їй і не виходив на контакт.

Перед викраденням діти ніколи не проживала окремо з батьком та ніколи не розлучались з матір`ю, діти регулярно відвідували заклад дошкільної освіти, мали постійний контакт та спілкування з однолітками, що сприяло їхньому всебічному розвитку та соціалізації, планово відвідували свого сімейного лікаря, а тому агресивне, примусове розлучення дітей з матір`ю та зміна умов проживання і розпорядку дня дітей п`яти і трьох років, створює ризик спричинення істотної шкоди психологічному здоров`ю дітей.

07 жовтня 2025 року вона звернулась до правоохоронних органів Турецької Республіки із заявою №99192912956 про викрадення малолітніх дітей батьком. 08.10.2025 подала заяву до Міністерства юстиції України про сприяння поверненню дітей в державу її постійного місця проживання відповідно до статті 8 Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей. 10 жовтня 2025 року звернулась до відділу поліції №. 2 ОРУП № 1 ГУНП в Одеській області із заявою про вчинення кримінального правопорушення за ст. 146 КК України. 14 жовтня 2025 року вона звернулась до Приморської районної адміністрації Одеської міської Ради із заявою про підготовку висновку визначення місця проживання дітей з матір`ю.

Поточне місцезнаходження малолітніх дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_3 невідоме, що створює ризик їхнього подальшого незаконного переміщення до іншої країни, подальшого вчинення психологічного і фізичного насилля над дітьми внаслідок примусового розлучення з матір`ю та перебуванні у незвичному для себе оточенні.

Позивач вказувала, що ОСОБА_1 умисно вчинив дії, спрямовані на незаконне утримання малолітніх дітей, позбавивши їх можливості проживати разом із матір`ю, до якої вони емоційно прив`язані та з якою постійно проживали з моменту народження.

Поведінка батька є протиправною та порушує права та інтереси малолітніх дітей, позбавляючи їх належної опіки та виховання з боку матері, а також права на безперешкодні прямі контакти з нею, що суперечить найкращим інтересам дітей гарантованих статтями 3,9,18 Конвенції про права дитини, статтями 153, 155, 161 СК України та іншими нормами законодавства, які захищають права та інтереси дітей.

З метою подальшого захисту прав та законних інтересів малолітніх дітей, запобігання їх подальшому незаконному переміщенню до іншої держави та забезпечення повернення дітей до матері в Україну, позивач ОСОБА_2 просила суд визначити місце проживання малолітніх дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , з матір`ю ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ).

09 грудня2025 року відповідач ОСОБА_6 подав до суду зустрічну позовну заяву, в якій просив суд визначити місце проживання малолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , з батьком ОСОБА_1 (а.с. 237-250 том 1, а.с. 1-41 том 2).

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 16 грудня 2025 року поновлено строк та прийнято зустрічну позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дітей з батьком. Об`єднано вимоги за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дітей з батьком в одне провадження з первісним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: Приморська районна адміністрація Одеської міської ради, Служба у справах дітей Одеської міської ради, про визначення місця проживання дітей з матір`ю. У залученні до участі у розгляді справи Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, відмовлено (а.с. 42-44 том 2).

14 грудня 2025 року відповідач (позивач за зустрічним позовом) ОСОБА_6 подав заяву про забезпечення зустрічного позову, в якій просив суд заборонити ОСОБА_2 і чинити перешкоди у спілкуванні батька ОСОБА_1 та сина ОСОБА_3 ; зобов`язати ОСОБА_2забезпечити щоденне спілкування сина ОСОБА_3 з батьком ОСОБА_1 шляхом відео-зв`язку, в тому числі, з використанням месенджерів (Telegram, Viber, WatsApp),тривалістю 1 година, у період часу з 19.00 години до 20.00 години за київським часом, посилаючись на те, що невжиття заходів забезпечення позову може негативно вплинути на фізичний, моральний та психічний стан малолітньої дитини (а.с. 58-95 том 2).

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 16 грудня 2025 року заяву відповідача ОСОБА_1 про забезпечення позову, подану в межах цивільної справи за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: Приморська районна адміністрація Одеської міської ради, Служба у справах дітей Одеської міської ради, про визначення місця проживання дітей з матір`ю, та за зустрічною позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дітей з батьком, залишено без задоволення (а.с. 102-104 том 2).

Не погоджуючись з такою ухвалою суду першої інстанції від 16 грудня 2025 року, відповідач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій за результатом апеляційного перегляду справи просить скасувати ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 16 грудня 2025 року та ухвалити нове судове рішення, яким вжити заходи забезпечення позову шляхом заборони ОСОБА_2 чинити перешкоди у спілкуванні батька ОСОБА_1 та сина ОСОБА_3 ; зобов`язати ОСОБА_2 забезпечити щоденне спілкування сина ОСОБА_3 з батьком ОСОБА_1 шляхом відеозв`язку, в тому числі, з використанням месенджерів (Telegram, Viber, WhatsApp), тривалістю 1 година, у період часу з 19.00 години до 20.00 години за київським часом.

В обгрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що ухвала Дніпровського районного суду міста Києва від 16.12.2025 року є незаконною та підлягає скасування судом апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга мотивована тим, щооскаржувана ухвала суду першої інстанції суперечить сталій практиці Верховного Суду, якою підтверджується можливість забезпечення позову шляхом встановлення графіку спілкування батька з дитиною; рішення прийнято без повного та всебічного ознайомлення із матеріалами справи, які підтверджують наявність реальної загрози невиконання рішення суду через систематичні перешкоди спілкуванню батька з сином з боку матері, що вилилося у висновках суду, які суперечать дійсним обставинам справи; суддя при прийнятті ухвали про відмову у задоволення заяви відповідача ОСОБА_3 про забезпечення позову не застосував сталу практику Європейського суду з прав людини щодо необхідності забезпечення контакту дитини з кожним із батьків під час тривалого судового процесу;в ухвалі не надано належної уваги забезпеченню найкращих інтересів дитини, які вимагають збереження контакту з батьком та запобіганню відчуження; оскаржувана ухвала суперечить нормам матеріального права, зокрема, статтям 141, 153, 157 Сімейного кодексу України та статтями 11, 12, 15 Закону України "Про охорону дитинства", які встановлюють рівність прав та обов`язків батьків, а також право на особистий контакт з дитиною; оскаржувана ухвала була прийнято судом першої інстанції всупереч вимогам статей 149, 150, 263 ЦПК України.

Позивач за зустрічним позовов вважає, що запропоновані ним в заяві заходи забезпечення зустрічного позову жодним чином не порушують права та інтереси дитини, щодо якої вирішується спір. Навпаки, запропоновані заходи забезпечення зустрічного позову гарантують та підтримають права малолітньої дитини бути вихованим обома батьками, бачитись та спілкуватись з обома батьками та не втратити контакт з кожним з них.

Враховуючи рівність управах та обов`язках матері та батька, закріплених у Конституції України та Сімейному кодексі України, позиція Верховного Суду про необхідність забезпечення контакту дитини з батьком має бути застосована і в даній справі. Тобто, відновлення відносин та емоційного контакту малолітньої дитини з її батьком повинно переважати над бажанням інших осіб обмежити дитину від зустрічей із батьком.

У судовому засіданні в суді апеляційної інстанції відповідач ОСОБА_1 підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити.

Позивач ОСОБА_2 та її представник адвокат Каращенко Юлія Валеріївна просили апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін.

Представники третіх осіб у справі: Приморської районної адміністрації Одеської міської ради, Служби у справах дітей Одеської міської ради в судове засідання не з?явились. Про день та час слухання справи судом апеляційної інстанції вказані учасники справи повідомлялись у встановленому законом порядку.

Відповідно до вимог статті 128, 130, 372 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи, а тому колегія суддів вважає можливим слухати справу у відсутності представників третіх осіб: Приморської районної адміністрації Одеської міської ради, Служби у справах дітей Одеської міської ради.

Заслухавши доповідь судді Ратнікової В.М., пояснення сторін та представника позивача, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судом, свідчать про те, що у провадженні Дніпровського районного суду міста Києва перебувала на розгляді цивільна справа №755/20943/25 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: Приморська районна адміністрація Одеської міської ради, Служба у справах дітей Одеської міської ради, про визначення місця проживання дітей, та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дітей з батьком.

14 грудня 2025 року позивач за зустрічним позовом ОСОБА_1 подав заяву про забезпечення зустрічного позову, в якій просив суд заборонити ОСОБА_2 і чинити перешкоди у спілкуванні батька ОСОБА_1 та сина ОСОБА_3 ; зобов`язати ОСОБА_2забезпечити щоденне спілкування сина ОСОБА_3 з батьком ОСОБА_1 шляхом відео-зв`язку, в тому числі, з використанням месенджерів (Telegram, Viber, WatsApp),тривалістю 1 година, у період часу з 19.00 години до 20.00 години за київським часом, посилаючись на те, що невжиття заходів забезпечення позову може негативно вплинути на фізичний, моральний та психічний стан малолітньої дитини (а.с. 58-95 том 2).

Вимоги заяви обгрунтовані тим, що ОСОБА_2 систематично обмежує спількування батька з дитиною, а тому, з метою не допустити відчуження сина ОСОБА_11 , забезпечити малолітній дитині психологічний комфорт, збереження її зв?язків з батьком та братом, в її найкращих інтересах на час розгляду справи в суді, слід зобов?язати матір не чинити батькові перешкоди в такому спілкуванні та зобов?язати надавати можливість такого спілкування.

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 16 грудня 2025 року заяву відповідача ОСОБА_1 про забезпечення позову, подану в межах цивільної справи за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: Приморська районна адміністрація Одеської міської ради, Служба у справах дітей Одеської міської ради, про визначення місця проживання дітей з матір`ю, та за зустрічною позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дітей з батьком, залишено без задоволення.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що вимога заявника ОСОБА_1 про забезпечення позову шляхом встановлення графіку побачення позивача із дитиною не є видом забезпечення позову, а є окремим предметомспору, що підлягає розгляду органом опіки та піклування або, за наявності спору, у судовому порядку, шляхом звернення з відповідною позовною заявою до суду. При цьому зміст заяви не містить обґрунтування факту існування реальної загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову про визначення місця проживання дітей з батьком, не забезпечивши позов у обраний заявником спосіб.

З таким висновком суду першої інстанції колегія суддів апеляційного суду погодитися не може, виходячи з наступного.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту.

Відповідно до частин першої, другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Забезпечення позову у спорах щодо визначення місця проживання малолітньої дитини має на меті гарантувати дотримання інтересів дитини, створити передумови, які унеможливлять недобросовісну поведінку батьків, забезпечать фундамент для належного виконання судового рішення.

Згідно з пунктами 3, 10 частини першої статті 150 ЦПК України позов забезпечується, зокрема, встановленням обов`язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин; іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення заяви про забезпечення позову. Крім того, особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна довести відповідність (адекватність) засобу забезпечення позову. При цьому види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, у тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Відповідно до статті 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Крістіан Кетелін Унгуряну проти Румунії» (Сristian Сatalin Ungureanu v. Romania, заява № 6221/14, пункти 29-34, рішення від 04 вересня 2018 року) суть висновків зводиться до того, що допущення державою ситуації, коли один з батьків втрачає доступ до власної дитини ще й протягом тривалого часу, у тому числі за наявності судового спору між батьками, від якого, зокрема, залежить характер цього доступу, навіть якщо це відбувається без порушення існуючих нормативних правил держави, є порушенням статті 8 Конвенції - права на повагу до приватного і сімейного життя того з батьків, доступ до дитини якого обмежується або унеможливлюється.

Згідно з практикою ЄСПЛ оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагає від судів ретельної оцінки низки факторів з точки зору збалансованості інтересів. Залежно від обставин конкретної справи вони можуть відрізнятися. Але надзвичайно важливими є врахування найкращого інтересу дитини. При визначенні найкращого інтересу дитини у кожному конкретному випадку необхідно врахувати дві умови: по-перше, у найкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09, пункт 100; від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, пункт 76).

У таких чутливих правовідносинах, враховуючи можливий тривалий судовий розгляд справи про визначення місця проживання малолітньої дитини, сприяння забезпеченню відновлення відносин та емоційного контакту малолітньої дитини особисто з її матір`ю повинно переважати над бажанням інших осіб обмежити або взагалі відгородити дитину від зустрічей із матір`ю (постанови Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року у справі № 752/1253/22, від 08 лютого 2023 року у справі № 501/488/21).

Відповідно до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом і для цього використовують всі відповідні законодавчі й адміністративні заходи.

Призначенням концепції найкращих інтересів дитини є забезпечення ефективної реалізації всіх прав, проголошених у цій Конвенції, усебічний розвиток дитини, оцінка найкращих інтересів дитини в кожному окремому випадку при дотриманні балансу усіх елементів, необхідних для прийняття рішення в конкретній ситуації для конкретної дитини або групи дітей.

За визначенням, наведеним у статті 1 Закону України «Про охорону дитинства», забезпечення найкращих інтересів дитини передбачає дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров`я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності, та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку й рівня розвитку, що може її висловити.

Колегією суддів апеляційного суду встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що з 27 березня 2020 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 09 грудня 2024 року у справі №755/19096/24 розірвано.

У шлюбі у подружжя народилось двоє дітей: ІНФОРМАЦІЯ_1 - син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 - син ОСОБА_3 .

Після розірвання шлюбу малолітні діти залишились проживати разом з матір`ю ОСОБА_2 у місті Одеса.

Із доводів сторін у справі встановлено, що станом на час вирішення справи в суді першої інстанції молодший син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , уже проживаває разом з матір`ю на території України, а відповідач ОСОБА_1 разом з сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , спочатку перебували в Республіці Молдова, а станом на дату вирішення питання про забезпечення позову в суді апеляційної інстанції перебувають у Нідерландах.

Колегія суддів зазначає, що батьківські повноваження належать обом батькам однаковою мірою. Дитина, як правило, однаково любить обох батьків та потребує турботи та підтримки кожного з них.

Батьки і дитина мають право на вільне спілкування один з одним, якщо воно не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини і відбувається саме в інтересах дитини.

Вирішуючи питання про необхідність забезпечення зустрічного позову ОСОБА_1 , колегія суддів встановила, що обставини цієї справи свідчать про те, що між сторонами у справі дійсно виник спір, батьки дітей не можуть узгодити місце їх проживання, кожен із них вважає доцільним визначити таке місце проживання дітей з ним.

Справа за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: Приморська районна адміністрація Одеської міської ради, Служба у справах дітей Одеської міської ради, про визначення місця проживання дітей, та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дітей з батьком перебуває у провадженні суду з 29 жовтня 2025 року. Остаточне судове рішення щодо визначення місця проживання дітей (встановлення фізичної опіки над дітьми) відсутнє.

Батько, який проживає окремо від своєї дитини, має право на особисте спілкування з нею, а мати не має права перешкоджати батькові спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини і таке спілкування відбувається саме в інтересах дитини.

Установивши наявність обставин, які позбавляють ОСОБА_1 можливості вільно спілкуватися зі своїм малолітнім сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , що призводить до втрати зв`язку між батьком та дитиною, урахувавши права батька на особисте спілкування з дитиною та відсутність обставин, які обмежують право на таке спілкування, колегія суддів, з метою запобігання втрати емоційного контакту батька з дитиною, погіршення між ними відносин психоемоційного характеру на період розгляду справи у суді, який може бути тривалим, та остаточного вирішення питання про визначення місця проживання дитини, дійшла висновку, що такий захід забезпечення зустрічного позову, як зобов`язання матері дитини ОСОБА_2 забезпечити спілкування малолітнього сина ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , з батьком ОСОБА_1 щовівторка та щонеділі протягом 30 хвилин у проміжок часу з 18-30 години до 19-00 години за київським часом у режимі відео-зв`язку, з використанням месенджерів (Telegram, Viber, WatsApp), сприятиме встановленню контакту та спілкуванню між батьком та сином до вирішення спору по суті та відповідає вимогам розумності та обґрунтованості.

При цьому, колегія суддів апеляційного суду зазначає, що у питаннях проведення батьківського часу (спілкування) з дітьми суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи вік дитини, стан її здоров`я, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на спілкування (виховання) дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.

Водночас запропонована позивачем за зустрічним позовом періодичність та тривалість спілкування з сином Маляренком ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , не враховує у повному обсязі інтереси малолітньої дитини ОСОБА_3 , якому на час вирішення питання про забезпечення зустрічного позову виповнилось 3 (три) повних роки, а відтак, враховуючи вік дитини, його розвиток та потреби відповідно до його віку на час вирішення питання про забезпечення позову судом, щоденне спілкування сина ОСОБА_3 з батьком шляхом відео-зв`язкутривалістю 1 година, у період часу з 19.00 години до 20.00 години за київським часом, про який просить батько дитини у заяві про забезпечення зустрічного позову, не сприятиме дотриманню звичнихдля дитини умов організації розпорядкуїї повсякденного життя.

За таких обставин заява позивача за зустрічним позовом ОСОБА_1 про забезпечення зустрічного позову підлягає частковому задоволенню.

Висновок суду першої інстанції про те, що вимога заявника ОСОБА_1 про забезпечення зустрічного позову не є видом забезпечення позову, а є окремим предметом спору, що підлягає розгляду органом опіки та піклування або, за наявності спору, у судовому порядку, шляхом звернення з відповідною позовною заявою до суду є помилковим, оскільки застосування судом тимчасового (до набрання законної сили рішенням по суті спору) заходу забезпечення позову шляхом усунення перешкод одному з батьків, з яким дитина на час вирішення спору фактично не проживає, у спілкуванні й вихованні дитини, зобов`язання іншого з батьків вчинити певні дії з метою забезпечення спілкуванння іншого з батьків з дитиною, не свідчить про вирішення судом по суті спору про визначення місця проживання малолітньої дитини. Такі заходи забезпечення позову перебувають у межах виконання органами державної влади позитивних зобов`язань, які випливають з гарантій, передбачених статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідають наведеній вище практиці Європейського суду з прав людини та Верховного Суду.

Таким чином, вирішуючи заяву ОСОБА_1 про забезпечення зустрічного позову, суд першої інстанції не оцінив обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову, не дослідив усіх передбачених нормою процесуального права юридичних (доказових) фактів, наявність яких впливає на остаточний результат вирішення питання про забезпечення позову, та дійшов помилкового висновок про відмову в задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення зустрічного позову, який не ґрунтується на вимогахцивільного процесуального законодавства.

Враховуючи наведене, колегія суддів апеляційного суду вважає обґрунтованими доводи апеляційної скарги відповідача (позивача за зустрічним позовом) ОСОБА_1 та достатніми для скасування оскаржуваного судового рішення.

Порушення судом першої інстанції норм процесуального права призвело до неправильного вирішення питання про забезпечення позову, а це, відповідно до статті 376 ЦПК України, є підставою для скасування судового рішення першої інстанції та ухвалення нового судового рішення про часткове задоволення заяви позивача за зустрічним позовом ОСОБА_1 про забезпечення зустрічного позову.

Щодо судових витрат

Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України. У частині тринадцятій статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Таким чином, розподіл судових витрат здійснюється за наслідками вирішення позовних вимог тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Забезпечення позову є інститутом судового захисту та процесуальною дією, що здійснюється в межах основного судового провадження за позовом, а не самостійним окремим провадженням.

Отже, розподіл судових витрат, в тому числі й понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_1 , здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат, враховуючи висновки Київського апеляційного суду щодо суті апеляційної скарги.

Керуючись ст. 7 СК України, ст.ст. 2, 11, 149, 150, 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 16 грудня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: Приморська районна адміністрація Одеської міської ради, Служба у справах дітей Одеської міської ради, про визначення місця проживання дітей, та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дітей з батьком, задовольнити частково.

У забезпечення зустрічного позову ОСОБА_1 про визначення місця проживання дітей з батьком зобов`язати матір дітейОСОБА_2 забезпечити спілкування малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , з батьком ОСОБА_1щовівторката щонеділі протягом 30 хвилин у проміжок часу з 18-30 години до 19-00 години за київським часом у режимі відео-зв`язку, з використанням месенджерів (Telegram, Viber, WatsApp).

У задоволенні решти вимог заяви про забезпечення позову - відмовити.

Відомості про позивача(стягувача): ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_3 )

Відомості про відповідача (боржника): ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_4 ).

Строк пред?явлення постанови про забезпечення позову, що є виконавчим документом, до виконання три роки.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий: Судді: