Постанова від 08 липня 2026 р. у справі №755/20943/25 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження Доповідач- Ратнікова В.М.

№ 22-ц/824/4199/2026

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ Справа № 755/20943/25

09 липня 2026 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Ратнікової В.М.

суддів - Кирилюк Г.М.

- Рейнарт І.М.

при секретарі - Козачук А.Р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_1 адвоката Голосова Юрія Валерійовича на ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 29 жовтня 2025 року, постановлену під головуванням судді Галагана В.І., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Приморська районна адміністрація Одеської міської ради, Служба у справах дітей Одеської міської ради, про визначення місця проживання дітей, та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визначення місця проживання дітей з батьком,-

в с т а н о в и в:

У жовтні 2025 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: Приморська районна адміністрація Одеської міської ради, Служба у справах дітей Одеської міської ради, про визначення місця проживання дітей з матір?ю.

Позовні вимоги обгрунтовувала тим, що з 27 березня 2020 року сторони перебували у шлюбі, який рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 09.12.2024 у справі №755/19096/24 розірвано.

У шлюбі у них народилось двоє дітей. ІНФОРМАЦІЯ_1 син - ОСОБА_3 та ІНФОРМАЦІЯ_2 син - ОСОБА_3 .

Після розірвання шлюбу та припинення введення спільного господарства малолітні діти залишились проживати разом з нею, матір`ю ОСОБА_1 , за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується письмовими доказами.

Позивач зазначала, що наприкінці вересня 2025 року вона виїхала до Турецької Республіки разом із дітьми з метою відпочинку. У цей же період на території Турецької Республіки перебував її колишній чоловік та батько малолітніх дітей - ОСОБА_2 , який раніше виїхав з України та переховувався за кордоном від органів ІНФОРМАЦІЯ_7. Під час перебування у Турецькій Республіці батько дітей попросив ОСОБА_1 зустрітись для прогулянки з дітьми.

24 вересня 2025 року, близько 14:00, батько дітей ОСОБА_2 прибув за адресою проживання ОСОБА_1 з дітьми: АДРЕСА_5 , взяв дітей на прогулянку на 40 хвилин, після чого не повернув дітей їй і не виходив на контакт.

Перед викраденням діти ніколи не проживала окремо з батьком та ніколи не розлучались з матір`ю, діти регулярно відвідували заклад дошкільної освіти, мали постійний контакт та спілкування з однолітками, що сприяло їхньому всебічному розвитку та соціалізації, планово відвідували свого сімейного лікаря, а тому агресивне, примусове розлучення дітей з матір`ю та зміна умов проживання і розпорядку дня дітей п`яти і трьох років, створює ризик спричинення істотної шкоди психологічному здоров`ю дітей.

07 жовтня 2025 року вона звернулась до правоохоронних органів Турецької Республіки із заявою №99192912956 про викрадення малолітніх дітей батьком. 08.10.2025 подала заяву до Міністерства юстиції України про сприяння поверненню дітей в державу її постійного місця проживання відповідно до статті 8 Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей. 10 жовтня 2025 року звернулась до відділу поліції №. 2 ОРУП № 1 ГУНП в Одеській області із заявою про вчинення кримінального правопорушення за ст. 146 КК України. 14 жовтня 2025 року вона звернулась до Приморської районної адміністрації Одеської міської Ради із заявою про підготовку висновку визначення місця проживання дітей з матір`ю.

Поточне місцезнаходження малолітніх дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_3 невідоме, що створює ризик їхнього подальшого незаконного переміщення до іншої країни, подальшого вчинення психологічного і фізичного насилля над дітьми внаслідок примусового розлучення з матір`ю та перебування їх у незвичному для себе оточенні.

Позивач вказувала, що ОСОБА_2 умисно вчинив дії, спрямовані на незаконне утримання малолітніх дітей, позбавивши їх можливості проживати разом із матір`ю, до якої вони емоційно прив`язані та з якою постійно проживали з моменту народження.

Поведінка батька є протиправною та порушує права та інтереси малолітніх дітей, позбавляючи їх належної опіки та виховання з боку матері, а також права на безперешкодні прямі контакти з нею, що суперечить найкращим інтересам дітей гарантованих статтями 3,9,18 Конвенції про права дитини, статтями 153, 155, 161 СК України та іншими нормами законодавства, які захищають права та інтереси дітей.

З метою подальшого захисту прав та законних інтересів малолітніх дітей, запобігання їх подальшому незаконному переміщенню до іншої держави та забезпечення повернення дітей до матері в Україну, позивач ОСОБА_1 просила суд визначити місце проживання малолітніх дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , з матір`ю ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ).

Одночасно з позовом представник ОСОБА_1 - адвокат Голосов Юрій Валерійович подав заяву про забезпечення позову, в якій просив суд вжити заходи забезпечення позову шляхом встановлення зустрічей матері дітей ОСОБА_1 з малолітніми дітьми ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , за її місцем проживання до винесення судом рішення, в наступному порядку: щотижня з 10.00 год. кожної середи до 10.00 год. кожної суботи; у вихідні дні: з 10.00 год. кожної першої суботи до 20.00 год. кожної першої неділі та з 10.00 год. кожної третьої суботи до 20.00 год. кожної третьої неділі без присутності батька; зобов`язати ОСОБА_2 не чинити перешкоди та передавати малолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , їх матері ОСОБА_1 згідно визначеного судом часу спілкування. Зустрічне забезпечення позову не застосовувати (а.с. 57-64 том 1).

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 29 жовтня 2025 року заяву представника позивача Голосова Юрія Валерійовича про забезпечення позову, подану в межах цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Приморська районна адміністрація Одеської міської ради, Служба у справах дітей Одеської міської ради, про визначення місця проживання дітей, залишено без задоволення.

09 грудня 2025 року відповідач ОСОБА_2 подав зустрічну позовну заяву, відповідно до якої, позивач за зустрічним позовом просив суд визначити місце проживання малолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , з батьком ОСОБА_2 (а.с. 237-250 том 1, а.с. 1-41 том 2).

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 16 грудня 2025 року поновлено строк та прийнято зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визначення місця проживання дітей з батьком. Об`єднано вимоги за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визначення місця проживання дітей з батьком в одне провадження з первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Приморська районна адміністрація Одеської міської ради, Служба у справах дітей Одеської міської ради, про визначення місця проживання дітей з матір`ю. У залученні до участі у розгляді справи Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, відмовлено (а.с. 42-44 том 2).

Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції від 29 жовтня 2025 року, представник позивача ОСОБА_1 адвокат Голосов Юрій Валерійович подав апеляційну скаргу, в якій за результатом апеляційного перегляду справи просить скасувати ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 29 жовтня 2025 року та прийняти нову постанову, якою заяву представника ОСОБА_1 - адвоката Голосова Юрія Валерійовича про забезпечення позову, подану в межах цивільної справи №755/20943/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Приморська районна адміністрація Одеської міської ради, Служба у справах дітей Одеської міської ради, про визначення місця проживання дітей, задовольнити.

В обґрунтування змісту вимог апеляційної скарги зазначає, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції ухвалена з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, щосуд першої інстанції безпідставно залишив заяву представника позивача ОСОБА_1 адвоката Голосова Юрія Валерійовича про забезпечення позову без задоволення та дійшов помилкового висновку, що предмет спору про визначення місця проживання дітей та вимога заяви позивача про забезпечення позову про передачу їй дітей до ухвалення рішення суду є тотожними за змістом задоволенню заявлених позовних вимог, тому на даній стадії підготовчого провадження у справі такий вид забезпечення не допускається, а вимога заявника про встановлення графіку побачення позивача із дітьми не є видом забезпечення позову, а є окремим предметом, що підлягає розгляду органом опіки та піклування або, за наявності спору, у судовому порядку, шляхом звернення з відповідною позовною заявою до суду.

При цьому суд фактично проігнорував зміст заяви про забезпечення позову, зокрема, факт викрадення малолітніх дітей батьком, протиправне утримання малолітніх дітей батьком за межами України, перешкоджання батьком поверненню дітей до їхнього постійного місця проживання, наявність реального ризику подальшого незаконного переміщення дітей до іншої країни, обмеження батьком матері у спілкуванні з дітьми, позбавлення дітей належної опіки та виховання з боку матері, позбавлення дітей права на безперешкодні прямі контакти з матір`ю, сприяння батьком відчуженню дітей від матері, створення ризику втрати дітьми емоційного зв`язку з матір`ю, погіршення їхнього психічного стану, втрати психологічної прихильності до матері, що може негативно вплинути на розвиток, виховання та формування особистості дітей та зробити неможливим виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог.

Зазначає, що визначення порядку зустрічей ОСОБА_1 з малолітніми дітьми є співмірним, достатнім та пропорційним заходом забезпечення позову, оскільки спрямований виключно на гарантування реалізації права матері на особисте спілкування з дітьми на період розгляду справи та виконання рішення суду.

У таких чутливих правовідносинах, враховуючи можливий тривалий судовий розгляд справи про визначення місця проживання малолітніх дітей, сприяння забезпеченню відновлення відносин та емоційного контакту малолітніх дітей особисто з її матір`ю повинно переважати над бажанням інших осіб обмежити або взагалі відгородити дітей від зустрічей з матір`ю.

Відповідно до постанови КЦС ВС від 24.07.2024 № 567/459/23 (61- 10214св23), необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду у разі задоволення позову.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 25 листопада 2020 року у справі № 760/15413/19 (провадження № 61-9164св20), від 17 травня 2021 року в справі № 761/25101/20 (провадження № 61-1092св21), від 15 вересня 2021 року в справі № 752/6099/20 (провадження № 61- 13598св20), від 29 вересня 2021 року у справі № 490/1087/21 (провадження № 61-12931св21).

Таким чином, ухвала Дніпровського районного суду м. Києва від 29.10.2025 року у справі № 755/20943/25 підлягає скасуванню, оскільки суд безпідставно залишив без задоволення заяву про забезпечення позову, не врахувавши факт викрадення та незаконного утримання малолітніх дітей батьком, перешкоджання батьком спілкуванню дітей з матір`ю, ймовірність неможливості виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог, а також не застосував співмірні заходи забезпечення позову, які гарантували б реалізацію прав дітей та матері відповідно до норм Сімейного кодексу України, Конвенції про права дитини та усталеної судової практики Верховного Суду.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач ОСОБА_2 просить апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 адвоката Голосова Юрія Валерійовича залишити без задоволення, а ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 29 жовтня 2025 року - залишити без змін посилаючись на те, що суд першої інстанції постановив оскаржувану ухвалу про відмову у забезпеченні позову з додержанням норм матеріального і процесуального права, повно, всебічно і об`єктивно встановивши обставини, що мають значення для постановлення відповідного судового рішення.

Зазначає, що апеляційна скарга позивача побудована на викривленні фактичних обставин, нерелевантних для предмета спору твердженнях та способузабезпечення позову, який суперечить найкращим інтересам дітей і правовим висновкам Верховного Суду.

Вважає, що з урахуванням фактів, підтверджених належними доказами, передача дітей матері в порядку забезпечення позову є неможливою, оскільки син ОСОБА_3 на даний момент перебуває з матір`ю в Україні, про що свідчить відповідь Державної прикордонної служби України, а щодо сина ОСОБА_4 , то з урахуванням завданої психологічної травми діями матері, такі дії будуть щонайменше недбалістю з боку дорослих і суперечать професійним рекомендаціям психолога щодо недопущення повторного травматичного впливу.

Звертає увагу суду на те, що мати спланувала та влаштувала силове відібрання дитини - сина ОСОБА_3 за участю третіх осіб в той час коли в суді розглядається справа про визначення місця проживаннядітей. Це створює обгрунтовані підстави сумніватись в її доброчесності, та в тому, що вона діє в найкращих інтересах дітей.

При цьому, систематичне надання суду завідомо неправдивих відомостей щодо місця проживання дітей та їх відвідування закладу дошкільної освіти, на думку відповідача, має ознаки введення суду в оману, що є формою зловживання процесуальними правами.

Сукупність встановлених обставин підтверджує, що апеляційна скарга спрямована не на захист прав та інтересів дітей, а на досягнення процесуальної переваги самої позивачки через недостовірний виклад фактів.

Сторона відповідача просить постановити окрему ухвалу щодо виявлених ознак зловживання процесуальними правами та введення суду в оману через систематичне подання недостовірних відомостей про фактичні обставини проживання дітей.

У судовому засіданні в суді апеляційної інстанції позивач ОСОБА_1 та її представник адвокат Каращенко Юлія Валеріївна підтримали доводи апеляційної скарги та просили її задовольнити.

Відповідач ОСОБА_2 заперечував проти задоволення заяви позивачки про забезпечення позову у запропонований нею спосіб.

Представники третіх осіб у справі: Приморської районної адміністрації Одеської міської ради, Служби у справах дітей Одеської міської ради в судове засідання не з?явились. Про день та час слухання справи судом апеляційної інстанції вказані учасники справи повідомлялись у встановленому законом порядку.

Відповідно до вимог статті 128, 130, 372 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи, а тому колегія суддів вважає можливим слухати справу у відсутності представників третіх осіб: Приморської районної адміністрації Одеської міської ради, Служби у справах дітей Одеської міської ради.

Заслухавши доповідь судді Ратнікової В.М., пояснення сторін та представника позивача, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів цивільної справи вбачається, що ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: Приморська районна адміністрація Одеської міської ради, Служба у справах дітей Одеської міської ради.

Матеріально-правова вимога позивача до відповідача, щодо якої вона просить ухвалити рішення, зводиться до визначення місця проживання малолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , разом з матір`ю.

Одночасно з позовом ОСОБА_1 подала заяву про забезпечення позову, в якій просила суд вжити заходи забезпечення позову шляхом встановлення зустрічей матері дітей ОСОБА_1 з малолітніми дітьми ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , за її місцем проживання до винесення судом рішення, в наступному порядку: щотижня з 10.00 год. кожної середи до 10.00 год. кожної суботи; у вихідні дні: з 10.00 год. кожної першої суботи до 20.00 год. кожної першої неділі та з 10.00 год. кожної третьої суботи до 20.00 год. кожної третьої неділі без присутності батька; зобов`язати ОСОБА_2 не чинити перешкоди та передавати малолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , їх матері ОСОБА_1 згідно визначеного судом часу спілкування.

Вимоги заяви обгрунтовані тим, що визначення порядку зустрічей ОСОБА_1 з малолітніми дітьми буде співмірним, достатнім та пропорційним заходом забезпечення позову, оскільки спрямоване виключно на гарантування реалізації права матері на особисте спілкування з дітьми на період розгляду справи та виконання рішення суду.

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 29 жовтня 2025 року заяву представника позивача Голосова Юрія Валерійовича про забезпечення позову, подану в межах цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Приморська районна адміністрація Одеської міської ради, Служба у справах дітей Одеської міської ради, про визначення місця проживання дітей, залишено без задоволення.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що вимоги заяви позивача про забезпечення позову способом передачі їй дітей до ухвалення рішення суду є тотожними за змістом задоволенню заявлених позовних вимог, тому на даній стадії підготовчого провадження у справі такий вид забезпечення не допускається. А вимога заявника про встановлення графіку побачення позивача із дітьми не є видом забезпечення позову, а є окремим предметом спору, що підлягає розгляду органом опіки та піклування або, за наявності спору, у судовому порядку, шляхом звернення з відповідною позовною заявою до суду.

З таким висновком суду першої інстанції колегія суддів апеляційного суду погодитися не може, виходячи з наступного.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Статтею 11 ЦПК України передбачено, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Статтею 7 Сімейного кодексу України передбачено, що жінка та чоловік мають рівні права і обов`язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім`ї; регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини; сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Коли сім`я руйнується, батьки, які почали проживати окремо, мають віднайти способи забезпечити інтереси дитини, щоб дитина зростала у благополучному середовищі, повноцінно розвивалася та не зазнавала негативного впливу. Ситуація, в якій батьки не в змозі віднайти такі способи за взаємним погодженням, потребує втручання органів державної влади, зокрема суду, з метою забезпечення зростання дитини у найсприятливішому середовищі.

Відповідно до частин першої, другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті - це, як правило, обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Забезпечення позову у спорах щодо визначення місця проживання малолітньої дитини має на меті гарантувати дотримання інтересів дитини, створити передумови, які унеможливлять недобросовісну поведінку батьків, забезпечать фундамент для належного виконання судового рішення.

Згідно з пунктами 3, 10 частини першої статті 150 ЦПК України позов забезпечується, зокрема, встановленням обов`язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин; іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

У справах про визначення місця проживання дитини суд має право вжити таких заходів забезпечення позову, як заборона переміщення (виїзду) дитини за межі України, визначення на період розгляду спору графіка побачень дитини з тим з батьків, з яким дитина фактично не проживає (особливо у випадку відчуження дитини від іншого з батьків), встановленням обов`язку вчинити певні дії.

Як зазначав Європейський суд з прав людини, національні органи влади зобов`язані максимально сприяти спілкуванню дитини з тим з батьків, з яким дитина не проживає, при цьому мають бути враховані інтереси, а також права та свободи усіх зацікавлених осіб, із наданням першочергової важливості основним інтересам дитини та її правам. Зволікання у цьому, з урахуванням обставин справи, може мати непоправні наслідки для відносин дитини з тим із батьків, хто не проживає з нею (§ 79-80 рішення ЄСПЛ Mamchurv. Ukraine (заява № 10383/09) від 16 липня 2015 року).

У рішенні від 04 вересня 2018 року у справі Сristian Сatalin Ungureanu v. Romania, заява № 6221/14 ЄСПЛ зазначив, що тривалий судовий процес, пов`язаний, у тому числі, з встановленням графіка відвідування дитини, невиправдано позбавив батька можливості бачитися із сином протягом трьох років і п`яти місяців, що свідчить про порушення статті 8 Конвенції щодо права на повагу до його приватного iсiмейного життя, а тому допустимим є встановлення такого графіка до закінчення розгляду справи по суті (§33-34).

У § 127 рішення ЄСПЛ Eberhard and M. v. Slovenia від 01 грудня 2009 року, заяви № 8673/05, 9733/05, наголошено що стаття 8 Конвенції передбачає право батьків на вжиття заходів для возз`єднання їх зі своїми дітьми та зобов`язання національних органів влади сприяти такому возз`єднанню. Суд вважав, що неефективне та запізніле здійснення провадження щодо дитячої опіки може призвести до порушення статті 8 Конвенції.

Суд застосовує практику Європейського суду з прав людини як джерело права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", частина четверта статті 10 ЦПК України).

Згідно з частинами третьою, десятою статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.

Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18).

Тобто, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, тимчасових заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання можливого судового рішення, якщо його буде ухвалено на користь позивача, у тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. Суд застосовує заходи забезпечення позову у разі, якщо існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам до ухвалення рішення у справі.

Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача та є сукупністю встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.

У постанові від 18 травня 2021 року у справі № 914/1570/20 Велика Палата Верховного Суду зазначала, що особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. Важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами.

Держава не повинна допускати ситуації, коли один з батьків втрачає доступ до власної дитини протягом тривалого часу за наявності судового спору між батьками щодо визначення місця проживання малолітньої дитини.

У постанові від 26 жовтня 2022 року у справі № 752/1253/22 (провадження № 61-7628св22) Верховний Суд дійшов висновку, що заборона батькові та бабусі вчиняти дії, спрямовані на вчинення перешкод матері у спілкуванні та вихованні, проведенні спільного часу разом із сином з встановленням графіку перебування дитини з матір`ю за місцем її реєстрації без присутності батька та бабусі є співмірним заходом забезпечення позову. Верховний Суд мотивував судове рішення тим, що існує необхідність та важливість контакту дитини з кожним із батьків під час достатньо тривалого судового процесу та відсутності остаточного рішення щодо визначення місця проживання дитини. Водночас доцільно надати можливість безперешкодного спілкування та побачень матері з дитиною, участі у її вихованні, недопущення розриву сталого психологічного зв`язку протягом певного проміжку часу.

У таких чутливих правовідносинах, враховуючи можливий тривалий судовий розгляд справи про визначення місця проживання малолітньої дитини, сприяння забезпеченню відновлення відносин та емоційного контакту малолітньої дитини з її матір`ю повинно переважати над бажанням інших осіб обмежити або взагалі відгородити дитину від зустрічей з матір`ю.

У справі № 203/3174/22 (постанова від 17 квітня 2023 року) Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову і зобов`язання батька передавати малолітнього сина матері для особистого спілкування без обмеження місць перебування, без присутності батька у визначений час, а також зобов`язання батька надати необмежене спілкування матері із сином особисто, у вільний час дитини, засобами телефонного, електронного та іншого способу зв`язку.

У справі № 467/403/22 забезпечено позов матері шляхом визначення часу спілкування малолітньої дитини, 2016 року народження, за місцем проживання матері у м. Одеса з 14:00 години кожної першої п`ятниці до 18:00 години кожної першої неділі та з 14:00 години кожної третьої п`ятниці до 18:00 години кожної третьої неділі без присутності батька, зобов`язано батька дитини передавати малолітню дитину її матері за місцем проживання дитини. Верховним Судом у постанові від 15 листопада 2023 року у цій справі наголошено, що мати, яка на час вирішення справи про визначення місця проживання дитини проживає окремо від дитини, також має право на особисте спілкування з нею, а батько не має права перешкоджати матері спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини і таке спілкування відбувається саме в інтересах дитини.

У справі № 490/2077/23 (постанова від 05 грудня 2023 року) Верховний Суд погодився з висновками суду першої інстанції, що з метою запобігання втраті емоційного контакту батька з малолітньою дитиною, погіршенню психоемоційного зв`язку між ними на період розгляду справи в суді, який може бути тривалим, забезпечення позову шляхом безперешкодного спілкування, побачення та спільного проведення часу батька з малолітнім сином, за місцем проживання першого у період з 11:00 год. кожної другої суботи місяця до 16:00 год неділі, з можливістю ночівлі дитини з батьком, відповідає нормам процесуального права. Судом враховано, що з січня 2021 року позивач через дії матері не має можливості вільно спілкуватись зі своїм малолітнім сином, що призводить до втрати зв`язку між батьком та дитиною.

У справі № 752/1253/22 (постанова від 26 жовтня 2022 року) Верховний Суд погодився з висновками суду першої інстанції щодо доцільності забезпечення позову шляхом встановлення графіку перебування дитини з матір`ю з 19:30 год. до 21:00 год. щотижня кожного понеділка, середи, п`ятниці, а також другої, четвертої та п`ятої суботи та неділі місяця з 11:00 год. суботи до 19:30 год. неділі за місцем реєстрації матері, без присутності батька та бабусі. Судом ураховано наявність обставин, які позбавляють матір можливості спілкуватися з малолітнім сином.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що зустрічі та спілкування одного з батьків з дитиною є співмірним заходом забезпечення позову щодо фізичної опіки над дитиною, враховуючи, що спір виник із сімейних правовідносин (постанови Верховного Суду від 18 листопада 2020 року у справі № 127/31828/19, від 22 червня 2022 року у справі № 757/33742/19-ц, від 24 лютого 2022 року у справі № 361/8355/21, від 31 серпня 2022 року у справі № 545/3933/21, від 26 жовтня 2022 року у справі № 752/1253/22, від 15 листопада 2023 рок у справі № 467/403/22, від 05 грудня 2023 року у справі № 490/2077/23).

Вжиття заходів забезпечення позову у спорах щодо фізичної опіки над дітьми спрямоване на недопущення чи припинення дій одного з батьків, які порушують права іншого на участь у вихованні дитини, контакт з нею. Відчуження одного з батьків можна охарактеризувати як форму психологічного насильства, яке проявляється у необґрунтованому звинуваченні у застосуванні по відношенню до дитини насильства іншим з батьків або звинуваченні у жорстокій та насильницькій поведінці по відношенню до одного з батьків, переконанні дитини у тому, що контакт з іншим з батьків є несприятливим для неї, нав`язуванні дитині відчуття, що вона знаходиться в небезпеці під час контакту з одним з батьків, необґрунтованих звинуваченнях на адресу бабусі й дідуся, інших членів сім`ї, зміна місця проживання без попереднього обговорення тощо.

Підстави забезпечення позову є суб`єктивними та враховуються судом залежно від конкретного випадку, однак будь-який сімейний спір стосовно дитини має вирішуватися з урахуванням та забезпеченням якнайкращих інтересів дитини.

Батьківські повноваження належать обом батькам однаковою мірою. Дитина, як правило, однаково любить обох батьків та потребує турботи та підтримки кожного з них.

Колегією суддів апеляційного суду встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що з 27 березня 2020 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 09 грудня 2024 року у справі №755/19096/24 розірвано.

У шлюбі у подружжя народилось двоє дітей: ІНФОРМАЦІЯ_1 - син ОСОБА_3 та ІНФОРМАЦІЯ_2 - син ОСОБА_3 .

Після розірвання шлюбу малолітні діти залишились проживати разом з матір`ю ОСОБА_1 у місті Одеса.

При зверненні до суду з позовом ОСОБА_1 зазначала, що відповідач 24 вересня 2025 року взяв дітей на прогулянку на 40 хвилин, після чого не повернув дітей їй і не виходив на контакт. 07 жовтня 2025 року вона звернулась до правоохоронних органів Турецької Республіки із заявою №99192912956 про викрадення малолітніх дітей батьком. 08 жовтня 2025 року подала заяву до Міністерства юстиції України про сприяння поверненню дітей в державу її постійного місця проживання відповідно до статті 8 Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей. 10 жовтня 2025 року звернулась до відділу поліції №. 2 ОРУП № 1 ГУНП в Одеській області із заявою про вчинення кримінального правопорушення за ст. 146 КК України та вимушена була звернутися до суду з позовною заявою про визначення місця проживання дітей разом з нею.

Посилаючись на те, що тривалий розгляд цієї справи без можливості спілкування малолітніх дітей з матір`ю може призвести до втрати емоційного контакту між ними, погіршення психоемоційного характеру відносин між матір`ю та синами, вона одночасно з поданням позовної заяви звернулася до суду із заявою про забезпечення позову.

Із доводів сторін у справі встановлено, що станом на час вирішення справи в суді першої інстанції відповідач ОСОБА_2 разом з сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , перебували в Республіці Молдова, а молодший син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , уже проживавав разом з матір`ю на території України.

Станом на дату вирішення питання про забезпечення позову в суді апеляційної інстанції відповідач у справі ОСОБА_2 змінив місце проживання та разом із малолітнім сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , перебувають у Нідерландах.

Встановлені колегією суддів апеляційного суду на підставі поданих заявником та досліджених доказів обставини справи вказують на те, що між сторонами у справі дійсно виник спір, батьки дітей не можуть узгодити місце їх проживання, кожен із них вважає доцільним визначити місце проживання дітей з ним.

Приймаючи до уваги, що дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , на час вирішення справи проживає з батьком, враховуючи право матері на спілкування з дитиною, відсутність факторів, що обмежують право на таке спілкування; виходячи із інтересів дитини, колегія суддів дійшла висновку про те, що з метою недопущення розриву психологічного зв`язку між матір`ю і дитиною з плином часу, забезпечення належного контакту шестирічного сина з кожним з батьків під час судового процесу щодо фізичної опіки над дитиною, та відсутності остаточного рішення щодо визначення місця проживання дитини (встановлення фізичної опіки над дитиною), доцільно забезпечити безперешкодне проведення батьківського часу (спілкування) матері з дитиною.

Колегія суддів також враховує, що незастосування заходів забезпечення позову у цій справі може призвести до розриву психоемоційного зв`язку між матір`ю та шестирічним сином, що не відповідає інтересам дитини. Отже, негативні непоправні наслідки, які можуть настати у випадку зволікання у відновленні стабільного контакту матері з малолітнім сином, свідчать про наявність обґрунтованих підстав для вжиття тимчасових заходів забезпечення позову у цій справі.

Разом з тим, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде співмірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

У поданій до суду заяві про забезпечення позову від 24 жовтня 2025 року позивач ОСОБА_1 просила суд забезпечити позов шляхом встановлення зустрічей матері дітей ОСОБА_1 з малолітніми дітьми ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , за її місцем проживання до винесення судом рішення, в наступному порядку: щотижня з 10.00 год. кожної середи до 10.00 год. кожної суботи; у вихідні дні: з 10.00 год. кожної першої суботи до 20.00 год. кожної першої неділі та з 10.00 год. кожної третьої суботи до 20.00 год. кожної третьої неділі без присутності батька; зобов`язати ОСОБА_2 не чинити перешкоди та передавати малолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , їх матері ОСОБА_1 згідно визначеного судом часу спілкування.

Водночас підстав для забезпечення позову у спосіб визначений позивачем у заяві про забезпечення позову немає, оскільки вид забезпечення позову не враховує у повному обсязі обставин, які змінилися під час судового розгляду справи. Колегією суддів встановлено, що станом на дату вирішення питання про забезпечення позову в суді апеляційної інстанції молодший син сторін у справі ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уже проживає разом з матір`ю, а з урахуванням перебування старшого сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , з батьком за межами України, виконання таких заходів забезпечення позову є неможливим.

Колегія суддів наголошує на необхідності та важливості контакту дитини з кожним із батьків під час тривалого судового процесу та відсутності остаточного рішення щодо визначення місця проживання дитини, адже батько та мати мають рівні права та обов`язки щодо дитини.

Ураховуючи особливості правовідносин, що склались між сторонами, конкретні обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що доцільним способом забезпечення первісного позову буде зобов`язання батька дітей ОСОБА_2 забезпечити спілкування малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , з матір`ю ОСОБА_1 щовівторка та щонеділі протягом 30 хвилин у проміжок часу з 19:00 години до 19-30 години за київським часом у режимі відео-зв`язку, з використанням месенджерів (Telegram, Viber, WatsApp), що відповідатиме вимогам розумності та обґрунтованості та сприятиме встановленню контакту та спілкуванню між матір`ю та сином до вирішення спору по суті.

Висновок суду першої інстанції про те, що вимоги заяви позивача про забезпечення позову є тотожними за змістом задоволенню заявлених позовних вимог є помилковим, оскільки застосування судом тимчасового (до набрання законної сили рішенням по суті спору) заходу забезпечення позову шляхом усунення перешкод одному з батьків, з яким дитина на час вирішення спору фактично не проживає, у спілкуванні й вихованні дитини, зобов`язання іншого з батьків вчинити певні дії не свідчить про вирішення судом по суті спору про визначення місця проживання малолітньої дитини. Такі заходи забезпечення позову перебувають у межах виконання органами державної влади позитивних зобов`язань, які випливають з гарантій, передбачених статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідають наведеній вище практиці Європейського суду з прав людини та Верховного Суду.

Таким чином, вирішуючи заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову, суд першої інстанції не оцінив обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову, не дослідив усіх передбачених нормою процесуального права юридичних (доказових) фактів, наявність яких впливає на остаточний результат вирішення питання про забезпечення позову, та дійшов помилкового висновку про відмову в задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову, який не ґрунтується на вимог цивільного процесуального законодавства.

Враховуючи наведене, колегія суддів апеляційного суду вважає обґрунтованими доводи апеляційної скарги представника позивача ОСОБА_1 адвоката Голосова Юрія Валерійовича та достатніми для скасування оскаржуваного судового рішення.

Порушення судом першої інстанції норм процесуального права призвело до неправильного вирішення питання про забезпечення позову, а це, відповідно до статті 376 ЦПК України, є підставою для скасування судового рішення першої інстанції та ухвалення нового судового рішення про часткове задоволення заяви позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову.

Доводи відзиву відповідача ОСОБА_2 фактично зводяться до вирішення заявлених позовних вимог про визначення місця проживання дітей, що не допускається на стадії вирішення заяви про забезпечення позову, оскільки при розгляді заяви про забезпечення позову вирішується лише питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову і не вирішуються матеріально-правові вимоги та заперечення осіб, які беруть участь у справі, а також не вирішується наперед результат розгляду справи по суті позову.

Щодо судових витрат

Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України. У частині тринадцятій статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Таким чином, розподіл судових витрат здійснюється за наслідками вирішення позовних вимог тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Забезпечення позову є інститутом судового захисту та процесуальною дією, що здійснюється в межах основного судового провадження за позовом, а не самостійним окремим провадженням.

Отже, розподіл судових витрат, в тому числі й понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_1 адвоката Голосова Юрія Валерійовича, здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат, враховуючи висновки Київського апеляційного суду щодо суті апеляційної скарги.

Керуючись ст. 7 СК України, ст. ст. 2, 11, 149, 150, 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 адвоката Голосова Юрія Валерійовича задовольнити частково.

Ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 29 жовтня 2025 рокускасувати та ухвалити нове судове рішення.

Заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Приморська районна адміністрація Одеської міської ради, Служба у справах дітей Одеської міської ради, про визначення місця проживання дітей, та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визначення місця проживання дітей з батьком, задовольнити частково.

У забезпечення позову ОСОБА_1 про визначення місця проживання дітей з матір'ю зобов`язати батька дітей ОСОБА_2 забезпечити спілкування малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , з матір`ю ОСОБА_1 щовівторка та щонеділі протягом 30 хвилин у проміжок часу з 19:00 години до 19-30 години за київським часом у режимі відео-зв`язку, з використанням месенджерів (Telegram, Viber, WatsApp).

У задоволенні решти вимог заяви про забезпечення позову - відмовити.

Відомості про позивача (стягувача): ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_3 ).

Відомості про відповідача (боржника): ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_4 )

Строк пред?явлення постанови про забезпечення позову, що є виконавчим документом, до виконання три роки.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий: Судді: