Постанова від 10 червня 2026 р. у справі №753/926/26 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження Доповідач- Ратнікова В.М.

№ 22-ц/824/10291/2026

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ Справа №753/926/26

11 червня 2026 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Ратнікової В.М.

суддів - Кирилюк Г.М.

- Рейнарт І.М.

при секретарі - Колесник А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 10 березня 2026 року, ухвалене під головуванням судді Колесника О.М., у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-

в с т а н о в и в:

У листопаді 2025 року Товариствоз обмеженою відповідальністю Фінансова компанія «Кредит-Капітал» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Позовні вимоги обгрунтовувало тим, що 06 вересня 2022 року між відповідачем та ТОВ «Мілоан» був укладено кредитний договір №103444596 відповідно до умов якого відповідач отримав кредит у розмірі 2 000 грн. на 104 дні, зі сплатою процентів за користування кредитом та інших платежів, та можливих штрафних санкцій, що передбачені кредитним договором.

Кредитний договір укладено між сторонами у вигляді електронного документа у відповідності до ст. ст. 11 та 12 Закону України «Про електронну комерцію» та ст. ст. 6, 7, 12 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг». Відповідач підписав кредитний договір шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором

Кредитодавець умови кредитного договору виконав в повному обсязі, надавши відповідачеві кредит в сум,і визначеній кредитним договором, що підтверджується платіжним дорученням.

У порушення умов кредитного договору, а також статті 12 Закону України «Про споживче кредитування», статей 525, 526, 530, 536, 610, 612 ЦК України, відповідач свої зобов`язання за вказаним кредитним договором не виконав, унаслідок чогоутворилась заборгованістьу загальному розмірі 7440 грн, що складається із простроченої заборгованість за сумою кредиту - 2000 грн; простроченої заборгованість за відсотками - 5060 грн; простроченої заборгованість за комісією за видачу кредиту у розмірі 380 грн.

05.12.2022 року між первісним кредитором та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» відповідно до чинного законодавства України укладений договір відступлення прав вимоги 86-МЛ/Т від 05.12.2022 року, за умовами якого відбулося відступлення права вимоги та, у відповідності до статті 512 ЦК України, позивач набув статусу нового кредитора та отримав право грошової вимоги по відношенню до осіб,визначених в реєстрі боржників, включно з правом вимоги, у тому числі, за кредитним договором № 103444596 від 06.09.2022року.

З урахуванням наведених обставин позивач Товариствоз обмеженою відповідальністю Фінансова компанія «Кредит-Капітал»просив суд стягнутиз ОСОБА_1 на його користь заборгованість за кредитним договором № 103444596 від 06.09.2022 року в сумі 7440 грнта судові витрати- суму сплаченого судового збору в розмірі 2422,40 грн та суму 8000 грн - витрат на професійну правничу допомогу.

Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 10 березня 2026 року позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задоволено в повному обсязі.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія «Кредит-Капітал» заборгованість за кредитним договором №103444596 від 06 вересня 2022 року у розмірі 7 440 грн, витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 422,40 грн та витрати на правову допомогу у розмірі 4 000 грн, а всього стягнуто 13 862,40 грн.

Не погоджуючись з ухваленим рішенням суду першої інстанції, відповідач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій за результатом апеляційного перегляду справи просить скасувати рішення Дарницького районного суду міста Києва від 10 березня 2026 року та ухвалити нове судове рішення, яким в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія «Кредит-Капітал» відмовити.

В обґрунтування змісту вимог апеляційної скарги зазначає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції розглянув справу без його участі, направивши повістки за адресою, де він не проживає. Розгляд справи за йоговідсутності та неналежне повідомлення його про час і місце розгляду справи позбавили його, як відповідача у справі, можливості реалізувати свої процесуальні права, передбачені ст. 43, 178 ЦПК України.

По суті вирішення позову Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія «Кредит-Капітал»відповідач зазначає, що позивачем до матеріалів справи долучено лише внутрішню виписку первісного кредитора, яка не є належним платіжним документом. У матеріалах справи відсутні докази фактичного зарахування коштів на його рахунок (виписка АТ КБ «ПриватБанк» або платіжна інструкція з відміткою банку), не надано лог-файлів системи або сертифікатів, які б підтверджували використання саме його номера телефону для отримання одноразового ідентифікатора.

Також позивачем не було надано суду належним чином завірених доказів (витягів з Реєстру договорів факторингу), які б підтверджували перехід права вимоги саме за моїм договором у повному обсязі.

Щодо неправильного застосування лімітів нарахувань (Закон України «Про споживче кредитування»)відповідач зазначає, що тіло кредиту становить 2 000 грн (що менше однієї мінімальної зарплати на момент укладання). Позивачем нараховано 5 440грн відсотків та комісій. Згідно з ч. 3 ст. 21 Закону України «Про споживче кредитування» сукупна сума штрафів, пені та інших платежів для таких мікрокредитів не може перевищувати подвійного розміру суми кредиту (тобто, не більше 4000 грн разом із тілом).

Крім того він, як особа зі статусом ВПО, підпадає під дію спеціальних норм законодавства, що обмежують нарахування пені та штрафів у період дії воєнного стану.

Суд першої інстанції вказані обставини не дослідив, не застосував вказані вимоги Закону України «Про споживче кредитування» та проігнорував цю імперативну норму.

Щодо витрат на правничу допомогу зазначає, що стягнення 4 000 грн адвокатських витрат при ціні позову 7 440 грн у типовій справі, без участі адвоката у засіданнях, суперечить принципам розумності та пропорційності (ст. 137 ЦПК України).

У письмових поясненнях представник позивача Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія «Кредит-Капітал»- Корнійчук Ірина Олександрівна просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити рішення Дарницького районного суду м. Києва від 10 березня 2026 року у цивільній справі №753/926/26 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит - Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості в силі.

Розгляд справи розглядати без участі представника ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит - Капітал».

Зазначає, що сума та розрахунок заборгованості за договором були передані позивачу від первинного кредитора ТОВ «Мілоан» згідно договору відступлення прав вимоги.

Після отримання від первісного кредитора відступлення прав вимоги до відповідача позивачем жодних нових сум щодо стягнення заборгованості не нараховувалося.

При цьому, у позові позивач не мав наміру стягнути з відповідача штрафні санкції чи пеню, а лише тіло кредиту, прострочену заборгованість за сумою відсотків та прострочену заборгованість за комісією. Всі ставки щодо нарахування відсотків за користування кредитом зазначені в договорі.

Зі змісту довідки про ідентифікацію, за підписом представника ТОВ «Мілоан» вбачається, що клієнт, з яким укладено договір 103444596 від 06.09.2022року, ідентифікований ТОВ «Мілоан». Акцепт договору позичальником (підписання аналогом ЕЦП у формі одноразового ідентифікатора): одноразовий ідентифікатор R72716, час відправки ідентифікатора позичальнику 06.09.2022, номер телефону/електронна пошта, на яку було відправлено ідентифікатор НОМЕР_3.

Відповідачем не надано суду відомостей на підтвердження факту не заповнення ним заявки на отримання грошових коштів в кредит, не підписання договору, на надання чи заволодіння його персональними даними іншими особами (звернення до правоохоронних органів, тощо).

Доводи відповідача про те, що позивачем не подано доказів надання йому грошових коштів за договром кредиту є безпідставними, оскільки на підтвердження надання відповідачу кредиту позивач подав копію платіжного доручення № 103444596 від 06.09.2022року, з якого слідує, що ТОВ «Мілоан» перерахувало на ім`я отримувача ОСОБА_1 на кредит рах. № НОМЕР_1 кредитні кошти в сумі 2000 грн.

Натомість відповідач, який заперечує отримання ним цих коштів, на підтвердження своїх доводів доказів того, що відповідні кошти не були зараховані на його картковий рахунок, вказаний удоговорі, або доказів того, що вказаний картковий рахунок йому не належить, не надав. Відповідач не був позбавлений можливості надати суду відповідні банківські дані/інформацію на підтвердження своїх доводів, маючи при цьому безперешкодний та повний доступ до таких даних, відповідно до законодавства.

В судове засідання апеляційного суду відповідач ОСОБА_1 та представник відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія «Кредит Капітал» не з?явились, про день та час розгляду справи апеляційним судом повідомлені у встановленому законом порядку. Відповідач причину своєї неявки суду не повідомив, представник позивача просив розглядати справу у його відсутності. З огляду на зазначене, колегія суддів вважає можливим розгляд справи у відсутності учасників справи.

Заслухавши доповідь судді Ратнікової В.М., обговоривши доводи апеляційної скарги, пояснення представник позивача, вивчивши наявні у справі докази, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 06.09.2022 року між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 було укладено договір № 103444596 про надання споживчого кредиту, за умовами якого товариство надає споживачу кредит у гривні, а споживач зобов`язується одержати та повернути кошти кредиту, сплатити проценти за користування ним та виконати інші обов`язки, передбачені договором.

У договорі про надання споживчого кредиту № 103444596 від 06.09.2022 року також визначено основні умови кредитування з урахуванням побажань споживача, що також відображені у паспорті споживчого кредиту, а саме: сума 2 000 грн; строк кредитування 104 дні; мета отримання кредиту- споживчі (особисті ) потреби; спосіб та строк надання кредиту- шляхом перерахування кредитодавцем грошових коштів за реквізитами платіжної картки НОМЕР_1 ; проценти за користування кредитом становлять 5400 грн, які нараховуются за стандартною процентною ставкою 3% від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом протягом поточного періоду.

На виконання умов договору про надання споживчого кредиту № 103444596 від 06.09.2022 року ТОВ «Мілоан» було здійснено переказ грошових коштів ОСОБА_1 в сумі 2000,00 грн на платіжну картку 414962*71, що підтверджується платіжним дорученням №50559926 від 06.09.2022.

Вищевказаний договір укладено в електронному вигляді, у відповідності до Закону України «Про електронну комерцію», та його було підписано позичальником з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором зі зазначенням у договорі персональних даних відповідача.

Судом також встановлено, що05.12.2022 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ Фінансова компанія «Кредит-Капітал»було укладено договір факторингу №86-МЛ/Т, згідно з умовами якогог ТОВ «Мілоан»передає за плату, а ТОВ Фінансова компанія «Кредит-Капітал» приймає права грошової вимоги до боржників за кредитними договорами, вказаними в реєстрі боржників.

Відповідно до витягу з Реєстру боржників від 10.09.2025 року, що є додатком №1 до договору факторингу №86-МЛ/Т, ТОВ Фінансова компанія «Кредит-Капітал» набуло право вимоги до ОСОБА_1 , загальна сума заборгованості якого за договором № 103444596 від 06.09.2022 року становить 7440 грн та складається із: 2000 грн - заборгованості за основною сумою боргу, 5060 грн - заборгованості за відсотками, 380 грн - заборгованості за комісією.

Таким чином, ТОВ Фінансова компанія «Кредит-Капітал»набуло статусу кредитора за договором про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 103444596 від 06.09.2022 року у розмірі 7440 грн.

06 грудня 2024 року ТОВ Фінансова компанія «Кредит-Капітал»направляло відповідачу ОСОБА_1 на адресу його реєстрації досудову претензію про виконання зобов`язання за договором № 103444596 від 06.09.2022 року у розмірі 7440 грн.

Задовольняючи позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, суд першої інстанції вказав на те, що неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань щодо своєчасного повернення заборгованості за договором порушує право позивача на своєчасне отримання плати за надані послуги. Оскільки відповідач припинив виконання зобов`язань за кредитним договром в односторонньому порядку, що потягло в цілому невиконання умов кредитного договору, то позивач має всі правові підстави вимагати стягнення заборгованості в судовому порядку. Повно та всебічно дослідивши обставини справи, оцінивши надані докази у їх сукупності, врахувавши те, що відповідач не виконує належним чином взяті на себе зобов`язання за вищезазначеним договором, суд вважає, що позовні вимоги обґрунтовані та підлягають задоволенню у повному обсязі. Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне позов задовольнити повністю у розмірі 7 440 грн.

Суд апеляційної інстанції погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення Дарницького районного суду міста Києва від 10 березня 2026 року у відповідає.

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, провадження № 61-7203 св 20, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, провадження № 61-8449св19, від 07 жовтня 2020 року у справі № 127/33824/19, провадження № 61-9071св20, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Водночас одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пункт 12 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно з частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом частини восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Крім того, згідно з ст. 1 Закону України «Про електронний цифровий підпис» електронний підпис - дані в електронній формі, які додаються до інших електронних даних або логічно з ними пов`язані та призначені для ідентифікації підписувача цих даних.

Таким чином, підписавши 20.10.2022 року о 12:20:28 договір № 456220 про надання коштів на умовах споживчого кредиту електронним підписом одноразовим ідентифікатором R72716, ОСОБА_1 добровільно погодився у письмовому вигляді на умови кредитування, зокрема, розмір кредиту, порядок його надання та сплату відсотків за користування кредитом.

Аналогічний висновок викладено й у постановах Верховного Суду від 02 грудня 2020 року по справі № 284/157/20-ц та від 12 січня 2021 року по справі №524/5556/19.

Згідно зі статтею 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Верховний Суд зазначає, що стандарт доказування є важливим елементом змагального процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведення.

Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частинами першою-другою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику зазначеного Суду як джерело права.

У справі, що переглядається, суд першої інстанції встановив, що договір між сторонами укладено в електронному вигляді, із застосуванням електронного підпису одноразовим ідентифікатором (R72716).

Відповідач був повністю ознайомлений з умовами кредитного договору до його підписання, інформаційно-телекомунікаційна система побудована таким чином, що без попереднього ознайомлення з умовами кредитного договору клієнт не може перейти до наступного етапу.

З урахуванням вказаного, встановивши, що без здійснення вказаних дій відповідачем кредитний договір не міг бути укладений сторонами, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про те, що договір № 103444596 від 06.09.2022 року, укладений відповідно до вимог Закону України «Про електронну комерцію», за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі, та укладення цього договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі відповідача.

Взяті на себе зобов`язання за вказаним кредитним договором № 103444596 від 06.09.2022 року первісний кредитор ТОВ «Мілоан»виконало своєчасно і належним чином, надававши відповідачу кредиті кошти в повному обсязі.

На виконання умов договору про надання споживчого кредиту № 103444596 від 06.09.2022 року ТОВ «Мілоан» було здійснено переказ грошових коштів ОСОБА_1 в сумі 2000,00 грн на платіжну картку НОМЕР_1 , що підтверджується платіжним дорученням №50559926 від 06.09.2022 року.

У свою чергу, взяті на себе зобов`язання ОСОБА_1 належним чином не виконував, у зв`язку з чим у нього утворилася заборгованість за кредитним договром.

ТОВ «Кредит-Капітал» на підставі договору факторингу від 05.12.2022 року №86-МЛ/Т набуло право вимоги за кредитним договором № 103444596 від 06.09.2022 року, укладеним між первісним кредитодавцем ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1, тому у нього, як у нового кредитора, виникло право вимоги повернення кредиту та інших передбачених договором платежів у зв`язку з неналежним виконанням позичальником взятих на себе зобов`язань шляхом стягнення заборгованості за кредитним договором.

Відповідно до Витягу з реєстру боржників від 10.09.2025 року, що є додатком №1 до договору факторингу №86-МЛ/Т до ТОВ «Кредит-Капітал» перейшло право вимоги до ОСОБА_1 , загальна сума заборгованості якого за договором № 103444596 від 06.09.2022 року становить 7440,00 грн та складається із: 2000 грн - заборгованості за основною сумою боргу, 5060 грн - заборгованості за відсотками, 380 грн - заборгованості за комісією.

Колегія суддів враховує, що ОСОБА_1 не надав ні до суду першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції належних та допустимих доказів на спростування наявності у нього заборгованості за тілом кредиту у розмірі 2 000 грн та належного виконання зобов`язання по сплаті вказаної заборгованості за кретитом та щомісячної сплати відсотків за кредитом.

Вказаний висновок суду апеляційної інстанції відповідає правовим висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 07 жовтня 2020 року у справі № 127/33824/19, провадження № 61-9071св20, від 16 грудня 2020 року у справі № 561/77/19, провадження № 61-20799св19, від 28 квітня 2021 року у справі № 234/7160/20, провадження № 61-2903св21, від 10 червня 2021 року у справі № 234/7159/20, провадження № 61-18967св20, від 18 червня 2021 року у справі № 234/8079/20, провадження № 61-2904св21.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обгунтовано стягнув з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором № 103444596 від 06.09.2022 року у розмірі 7440 грн, яка складається із: 2000 грн - заборгованості за основною сумою боргу, 5060 грн - заборгованості за відсотками, 380 грн - заборгованості за комісією

Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що позивачем на підтвердження перерахування відповідачу коштів за кредитними договорами не надано належних доказів, колегія суддів вважає безпідставними, з огляду на наступне.

Відповідно до положень ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Позивачем до позовної заяви надано платіжне дорученням №50559926 від 06.09.2022 року про переахуваггя коштів в сумі 2000,00 грн на платіжну картку НОМЕР_1 за договором № 103444596 від 06.09.2022 року.

Заперечуючи фактотримання кредитних коштів, відповідач на підтвердження своїх доводів, що відповідні кошти не були зараховані на його картковий рахунок, або вказаний у договорі картковий рахунок НОМЕР_1 на його ім`я не відкривався, належних та допустимих доказів не надав.

Звертаючись до суду з апеляційною скаргою, відповідач заявив клопотання про витребування у АТ КБ «ПриватБанк» інформації про рух коштів по всіх рахунках, відкритих на ім`я ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ), за період з 06.09.2022 по 15.09.2022; зобов`язання АТ КБ «ПриватБанк» надати відомості про наявність або відсутність за вищевказаний період транзакцій із зарахування коштів у сумі 2 000,00 грн від ТОВ «Мілоан» (ЄДРПОУ 39866948) або ТОВ «ФК «КРЕДИТ- КАПІТАЛ» (ЄДРПОУ 35234236) та у разі наявності таких транзакцій - витребувати належним чином завірену копію платіжної інструкції, що була підставою для зарахування коштів, однак всупереч положенням статті 84 ЦПК України відповідач у клопотанні не зазначив вжиті ним заходи для отримання цих доказів самостійно та у призначене судом апеляційної інстанції судове засідання не з`явився.

Посилання відповідача на те, що інформація про рух коштів по всіх рахунках, відкритих на його ім`я, у тому транзакцій із зарахування коштів на картковий рахунок, надається банківською установою лише на запит суду, не грунтується на вимог закону, оскільки за приписами статті 56 Закону України «Про банки і банківську діяльність» клієнт має право доступу до інформації щодо діяльності банку. Банки зобов`язані на вимогу клієнта надати, зокрема, інформацію та консультації з питань надання банківських послуг.

Про те, що клієнт має право отримати від банку інформацію щодо операцій, проведених за його дорученням чи на його користь, у тому числі стосовно контрагента), яку він повідомив банку з метою отримання ним платіжних послуг на підставі запиту або шляхом отримання виписки у порядку, визначеному договором банківського рахунку, роз?яснив і Національний банк України у листі від 31.10.2022 № 18-0006/75942.

Таким чином, відповідач не мав на меті отримати зазначену в клопотанні інформацію самостійно, що суперечить імперативним вимогам статті 84 ЦПК України. А збирання доказів у цивільних справах за загальним правилом не є обов`язком суду (частина друга статті 12 ЦПК України),

Ураховуючи викладене, клопотання відповідача, що долучено до матеріалів апеляційної скарги, про витребування у АТ КБ «ПриватБанк» доказів задоволенню не підлягає, оскільки серед обов`язків суду, встановлених частиною п`ятою статті 12 ЦПК України, окрім сприяння учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом, також визначено запобігання зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами.

Доводи апеляційної скарги відповідача щодо неправильного застосування судом першої інстанції лімітів нарахувань (Закон України «Про споживче кредитування»), оскільки тіло кредиту становить 2 000 грн (що менше однієї мінімальної зарплати на момент укладання), а позивачем нараховано 5 440 грн відсотків та комісій, а згідно з ч. 3 ст. 21 Закону України «Про споживче кредитування» сукупна сума штрафів, пені та інших платежів для таких мікрокредитів не може перевищувати подвійного розміру суми кредиту (тобто не більше 4000 грн разом із тілом), колегія суддів відхиляє, з оглду на наступне.

За приписами ст. 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором.

Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено кредитодавцем в односторонньому порядку. Умова договору щодо права кредитодавця змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.

Згідно п. 6-1 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після дня його припинення або скасування, у разі прострочення споживачем виконання зобов`язань за договором про споживчий кредит, споживач звільняється від відповідальності перед кредитодавцем за таке прострочення. У разі допущення такого прострочення споживач звільняється, зокрема, від обов`язку сплати кредитодавцю неустойку (штраф, пеню) та інші платежі, сплата яких передбачена договором про споживчий кредит за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) споживачем зобов`язань за таким договором. Забороняється збільшення процентної ставки за користування кредитом з причин інших, ніж передбачені частиною четвертою статті 1056-1 Цивільного кодексу України, у разі невиконання зобов`язань за договором про споживчий кредит у період, зазначений у цьому пункті. Норми цього пункту поширюються, у тому числі, на кредити, визначені частиною другою статті 3 цього Закону.

Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена договором про споживчий кредит, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) обов`язків за таким договором, підлягають списанню кредитодавцем.

При укладенні 06.09.2022 року кредитного договору № 103444596 сторонами було досягнуто згоди з усіх його істотних умов та визначено: валюту кредитування, суму кредиту, процентну ставку за користування ним і порядок повернення кредиту, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору, строки повернення коштів, сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі. Так, підписавши договір, відповідач засвідчив, що він погодилася з його умовами.

Договором визначено, що сума кредиту складає: 2 000 грн. Строк кредиту 104 дні. Детальні терміни(дати) повернення кредиту та сплати процентів визначені в Графіку платежів, що є додатком №1 до цього договору. Проценти за користування кредитом становлять 5400 грн, які нараховуются за стандартною процентною ставкою 3% від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом протягом поточного періоду.

Отже, сторонами погоджена фіксована процентна ставка, розмір відсотків визначено у сумі 5400 грн, який при розрахунку заборгованості по відсоткам не зміннювався.

В свою чергу п. 6 та п. 6-1 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» не звільняє сторін договору від виконання зобов`язань і не змінює строків такого виконання, цей інститут спрямований виключно на звільнення сторони від негативних наслідків, а саме, від відповідальності (сплати штрафу, пені) за невиконання чи прострочення виконання зобов`язань на період існування в період дії воєнного стану.

Близький за змістом правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 13.09.2023 у справі № 910/8741/22, від 12.04.2017 у справі №913/869/14.

Не підлягає ототожненню поняття відповідальності у вигляді пені та відсотків за користування кредитом. Адже, згідно вимог ст. 536 ЦК України, наяку є посилання у ч. 5 ст. 694 ЦК України, проценти сплачуються за користування чужими грошовими коштами, і проценти не є відповідальністю. Так, пеню необхідно відрізняти від процентів за користування чужими коштами, що є платою саме за користування ними, а не санкцією за невиконання чи неналежне виконання зобов`язання. Передбачені договором проценти не є неустойкою (штрафом, пенею) та не є заходом відповідальності за порушення грошового зобов`язання, а є саме процентами за користування кредитом та стягуються незалежно від наявності вини боржника та на проценти не поширюються положення п. 6 та п. 6-1 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування».

Не заслуговують на увагу доводи відповідача ОСОБА_1 про те, що він, як особа зі статусом внутрішньо переміщеної особи, підпадає під дію спеціальних норм законодавства, що обмежують нарахування пені та штрафів у період дії воєнного стану, із долученням до апеляційної скарги довідки Мукачівської міської ради від 15 квітня 2022 року про реєстрацію місця проживання тимчасово переселеної особи.

Колегією суддів встановлено, що довідкою Мукачівської міської ради від 15 квітня 2022 року про реєстрацію місця проживання тимчасово переселеної особи підтверджується, що зареєстрованим місцем проживання ОСОБА_1 є адреса: АДРЕСА_1 , фактичним місцем проживання/перебування (місцезнаходження) зазначено адресу: АДРЕСА_2 .

Згідно з частиною першої статті 9-2 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» загальна сума процентів за кредитним договором та/або договором позики, боржником за яким є внутрішньо переміщена особа, яка у період після дати початку тимчасової окупації залишила або покинула своє місце проживання на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України або у період після 14 квітня 2014 року залишила або покинула своє місце проживання на території проведення антитерористичної операції та/або в районі здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, не може перевищувати суми процентів, нарахованої протягом строку, на який надавався кредит (позика), за мінімальною ставкою, визначеною договором.

Відповідо до частини другої, третьої статті 9-2 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» за невиконання чи неналежне виконання внутрішньо переміщеною особою, визначеною частиною першою цієї статті, зобов`язань за кредитним договором та/або договором позики не нараховується неустойка (штраф, пеня), не настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та процентів річних від простроченої суми, не застосовуються інші санкції майнового характеру; кредитор з урахуванням вимог частин першої та другої цієї статті зобов`язаний здійснити перерахунок заборгованості за кредитним договором та/або договором позики у семиденний строк з дня надходження письмового звернення від внутрішньо переміщеної особи. У разі невиконання кредитором свого обов`язку щодо здійснення перерахунку заборгованості за кредитним договором та/або договором позики на умовах, визначених цією статтею, така заборгованість вважається автоматично перерахованою на наступний день після закінчення відповідного семиденного строку з дня надходження до кредитора письмового звернення від внутрішньо переміщеної особи.

Виходячи з положень частини 1 статті 9-2 вказаного закону, внутрішньо переміщеною особа, на яку розповсюджується дія вказаної статті, є особа, яка у період після 20 лютого 2014 року залишила або покинула своє місце проживання на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя або у період після 14 квітня 2014 року залишила або покинула своє місце проживання на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях, території проведення антитерористичної операції та/або в районі здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях.

Ураховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що ОСОБА_1 , не є внутрішньо переміщеною особою у розумінні частини першої статті 9-2 вказаного Закону,

Крім того, в межах пред`явленого Товариством з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія «Кредит-Капітал» у цій справі позову до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором складовою боргу є прострочена заборгованість за тілом кредиту - 2000 грн; прострочена заборгованість за відсотками - 5060 грн; прострочена заборгованість за комісією за видачу кредиту у розмірі 380 грн. Жодних нарахувань щодо стягнення неустойки (штраф, пеня) позивачем проведено не було і до стягнення з відповідача не заявлено. Відповідно суд першої інстанції, керуючись положеннями частини першою статті 13 ЦПК України, розглянув справи в межах заявлених Товариством з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія «Кредит-Капітал» вимог.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції розглянув справу без його участі, направивши повістки за адресою, де він не проживає, правильності висновків суду першої інстанції не спростовують та не є підставою для скасування оскаржуваного рішення суду, з огляду на наступне.

Згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина перша статті 4 ЦПК України).

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У рішенні від 03.04.2008 у справі «Пономарьов проти України» Європейський суд з прав людини зробив, зокрема, висновок про те, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Передбачене ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain") від 07.07.1989).

Відтак, особа, яка добросовісно користується наданими законом процесуальними правами, зобов`язана слідкувати за перебігом розгляду своєї справи.

З наявної в матеріалах справи відповіді з Єдиного державного демографічного реєстру від 26.01.2026 року на запит суду вбачається, що відомим зареєстрованим місцем проживання відповідача ОСОБА_1 є АДРЕСА_1 .

У свою чергу, положеннями Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» визначено, що довідка про реєстрацію місця проживання - документ, який видається органом реєстрації осіб за їх вимогою та підтверджує реєстрацію місця проживання або місця перебування особи.

Порядок реєстрації місця проживання регулюється Правилами реєстрації місця проживання, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2016 року № 207, відповідно до п.18 яких для реєстрації особа або її представник подає документ, що підтверджують право на проживання в житлі, - ордер, свідоцтво про право власності, договір найму (піднайму, оренди), рішення суду, яке набрало законної сили, про надання особі права на вселення до житлового приміщення, визнання за особою права користування житловим приміщенням або права власності на нього, права на реєстрацію місця проживання або інші документи. У разі відсутності зазначених документів, реєстрація місця проживання особи здійснюється за згодою власника/співвласника житла, наймача та членів його сім`ї.

Таким чином, довідка про реєстрацію місця проживання - документ, який видається органом реєстрації особі за її вимогою та підтверджує реєстрацію місця проживання або місця перебування особи.

Ухвалою судді Дарницького районного суду міста Києва від 26.01.2026 було відкрито провадження у цивільній справі та вирішено розгляд цивільної справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомленням (виклику) сторін, за наявними у справі матеріалами.

Якщо суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може вирішити спір по суті. (див. постанову Верховного Суду від 03 травня 2022 року у справі № 520/5386/15-ц).

Суд першої інстанції прийшов до висновку, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення в частині стягнення з відповідача на користь ТОВ «Кредит-Капітал» заборгованості за кредитним договором в розмірі 7400 грн.

Колегія суддів наголошує, що однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Приписи частини третьої статті 13 ЦК України, мають на меті стимулювати учасників цивільних правовідносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав у всіх їх проявах, є заходом, спрямованим на зміцнення засад цивільно-правового регулювання, оскільки кожен зобов`язаний вчиняти дії без посягання на права і свободи інших людей.

Зважаючи на наведене, аргументи апеляційної скарги відповідача про порушення судом першої інстанції його права на справедливий судовий розгляд не знайшли свого підтвердження.

Крім того, суд апеляційної інстанції розглянув справу у відкритому судовому засіданні з повідомленням учасників справи і забезпечив відповідача правом на особисту участь у судових засіданнях.

Доводи апеляційної скарги відповідача про стягнення з нього на користь позивача 4 000 грн адвокатських витрат при ціні позову 7 440 грн у типовій справі, без участі адвоката усудових засіданнях, суперечить принципам розумності та пропорційності (ст. 137 ЦПК України), колегія суддів відхиляє, оскільки суд першої інстанції, врахувавши складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціну позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі, вплив вирішення справи на репутацію сторони або публічний інтерес до справи, прийшов до цілком обгрунтованого висновку про зменшення витрат на правову допомогу з 8000 грн до 4000 грн, що цілком є співмірним з розміром позовних вимог та не перевищує його.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів апелянта по суті спору та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка розглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції.

В своєму рішенні у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, ЄСПЛ зазначив про те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції й зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).

Таким чином, доводи, викладені відповідачем ОСОБА_1 в апеляційній скарзі, висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність судового рішення не впливають.

Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів апеляційного суду вважає, що рішення Дарницького районного суду міста Києва від 10 березня 2026 року ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому відсутні правові підстави для задоволення апеляційної скарги відповідача ОСОБА_1 .

Згідно з частиною 13 статті 141, підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, у випадку скасування та ухвалення нового рішення або зміни судового рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 залишено без задоволення, а судове рішення без змін, то розподіл судових витрат судом апеляційної інстанції не здійснюється.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 10 березня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України.

Головуючий: Судді: