Постанова від 16 грудня 2025 р. у справі №753/2873/16-ц — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

03680 м. Київ , вул. Солом`янська, 2-а

Номер апеляційного провадження: 22-ц/824/13094/2025

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 грудня 2025 року м. Київ

Справа № 753/2873/16-ц

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді-доповідача Ящук Т.І.,

суддів Кирилюк Г.М., Рейнарт І.М.

за участю секретаря судового засідання Слив`юк С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана представником ОСОБА_2 , на ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 29 травня 2025 року, постановлену у складі судді Коренюк А.М.,

за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_3 , приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Пилипчук Віталій Григорович, про визнання таким, що не підлягає виконанню, виконавчого листа по виконанню рішення Дарницького районного суду міста Києва від 26 лютого 2020 року

у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики,

встановив:

У травні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до Дарницького районного суду міста Києва із заявою про визнання виконавчого листа, виданого 14 червня 2024 року на підставі рішення Дарницького районного суду міста Києва від 26 лютого 2020 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики, таким, що не підлягає виконанню, у зв`язку із добровільним виконанням боржником, а саме зарахування ОСОБА_3 , як довіреною особою боржника, грошових коштів в розмірі 783 704 грн. від продажу її будинку АДРЕСА_1 , в рахунок погашення заборгованості по договору позики грошових коштів від 16 липня 2014 року.

Заява мотивована тим, що 16 липня 2014 року вона видала нотаріально посвідчену довіреність на ім`я ОСОБА_3 , якою, зокрема, уповноважила його правом відчужити від її імені належні їй земельну ділянку та будинок, і саме на підставі цієї довіреності ОСОБА_3 відчужив належний їй житловий будинок за договором купівлі-продажу від 22 жовтня 2014 року за ціною у 783 704 грн., та набув ці кошти, чим, на її думку, забезпечив повернення коштів за договором позики.

Посилаючись на вказані обставини та вимогу, положення статті 432 ЦПК України, просила визнати таким, що не підлягає виконанню, виконавчий лист, виданий 14 червня 2024 року Дарницьким районним судом міста Києва для примусового виконання рішення Дарницького районного суду міста Києва від 26 лютого 2020 року, яким стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 313 000 грн. - заборгованість за договором позики, 107 392,62 грн. - неустойку (пеню), 37 500 грн. - відсотків, нарахованих на суму боргу за договором, 4578,92 грн. - судовий збір, а всього - 462 471,54 грн.

Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 29 травня 2025 року в задоволенні заяви ОСОБА_1 про визнання таким, що не підлягає виконанню, виконавчого листа по виконанню рішення Дарницького районного суду міста Києва від 26 лютого 2020 року - відмовлено.

Не погоджуючись з ухвалою суду, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове, яким визнати виконавчий лист Дарницького районного суду міста Києва від 14 червня 2024 року у справі № 753/2873/16-ц таким, що не підлягає виконанню.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що належним чином не досліджено та не надано оцінки тому, що договір позики, укладений між ОСОБА_1 і ОСОБА_3 , та довіреність від ОСОБА_1 на уповноваження ОСОБА_3 , були підписані в один і той самий день - 16.07.2014 року та посвідчені одним й тим самим нотаріусом - приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Парфеньонок Т.Є., - що є підтвердженням того, що довіреність від 16.07.2014 року, в тому числі, на розпорядження її будинком АДРЕСА_1 , надавалась у якості забезпечення виконання зобов`язань по договору позики від 16.07.2014 року.

Грошові кошти від продажу вищезазначеного житлового будинку ОСОБА_1 не отримувала та ОСОБА_3 не передавав їх ОСОБА_1 .

Судом першої інстанції не досліджено та проігноровано Анкету-Заяву № 59185 від 22 жовтня 2014 року, яка є доказом того, що саме ОСОБА_3 22.10.2014 року (у день укладення договору купівлі-продажу житлового будинку) відкрив поточний банківський рахунок на ім`я ОСОБА_1 без її відома та розпорядився внесеними покупцем коштами на даний рахунок.

У зв`язку із тим, що ОСОБА_1 не отримувала коштів від продажу свого будинку по договору купівлі-продажу житлового будинку від 22.10.2014 року, з метою з`ясування обставин відкриття рахунку та руху коштів, ОСОБА_1 06.08.2018 року та 09.08.2018 року зверталась до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «Банк «Фінанси та Кредит».

Із виписки по особовому рахунку № НОМЕР_1 за період з 22.10.2014 по 26.08.2016 ОСОБА_1 стало відомо, що 22.10.2014 року на рахунок було внесено кошти від ОСОБА_4 у розмірі 783 704 грн. для купівлі будинку в АДРЕСА_1 .

Судом першої інстанції не прийнято до уваги те, що будь-яких інших правовідносин із ОСОБА_3 , та жодних правовідносин із ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , на рахунки яких було переказано кошти, та/або будь-яких зобов`язань у ОСОБА_1 перед даними особами немає.

В матеріалах судової справи № 753/2873/16-ц відсутні та ОСОБА_3 не надано будь-яких доказів того, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 існують інші зобов`язання, окрім договору позики від 16.07.2014 року на забезпечення виконання якого ОСОБА_1 було надано довіреність від 16.07.2014 року та, в подальшому, ОСОБА_3 продано будинок по договору купівлі-продажу житлового будинку від 22.10.2014 року та отримано грошові кошти за його продаж, які було зараховано в рахунок погашення заборгованості по договору позики від 16.07.2014 року.

Також, судом першої інстанції не прийнято до уваги те, що ОСОБА_3 було здійснено продаж будинку ОСОБА_1 , відкриття банківського рахунку та розпорядження коштами від продажу будинку - в один день - 22.10.2014 року, що є ще одним підтвердженням того, що саме ОСОБА_3 розпоряджався отриманими за договором купівлі-продажу житлового будинку від 22.10.2014 року грошовими коштами.

Отже, грошові кошти у загальному розмірі 783 704 грн. за договором купівлі-продажу житлового будинку від 22 жовтня 2014 року ОСОБА_3 зарахував в рахунок погашення заборгованості по договору позики грошових коштів від 16 липня 2014 року.

Таким чином, виконавчий лист Дарницького районного суду міста Києва від 14 червня 2024 року у справі № 753/2873/16-ц має бути визнаний судом таким, що не підлягає виконанню, у зв`язку із укладенням ОСОБА_3 договору купівлі-продажу належного ОСОБА_1 будинку АДРЕСА_1 , та отриманням і зарахуванням ОСОБА_3 , як довіреною особою боржника, грошових коштів у розмірі 783 704 грн. від продажу даного будинку в рахунок погашення заборгованості по договору позики грошових коштів від 16 липня 2014 року.

В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 підтримала вимоги апеляційної скарги, просила скаргу задовольнити з підстав, викладених у ній.

Позивач в судове засідання не з`явився, про дату, час і місце судового розгляду повідомлений належним чином, правом на подання відзиву не скористався, що не перешкоджає апеляційному перегляду ухвали суду відповідно до частини третьої статті 360 і частини другої статті 372 ЦПК України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача, з`ясувавши обставини справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів і вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відмовляючи в задоволенні заяви про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, суд першої інстанції виходив з того, що матеріали справи не містять відомостей про фактичне виконання в повному обсязі рішення Дарницького районного суду міста Києва від 26 лютого 2020 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики, яким стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 313 000 грн. 00 коп. - заборгованості за договором позики, 107 392 грн. 62 коп. - неустойки (пені), 37 500 грн. - відсотків, нарахованих на суму боргу за договором, 4 578 грн. 92 коп. - судового збору, а всього - 462 471 грн. 54 коп. і на підставі якого видано виконавчий лист.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, оскільки він відповідає фактичним обставинам і нормам матеріального та процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено і вбачається з матеріалів справи, що рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 26 лютого 2020 року позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики, задоволено й стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 313 000 грн. - заборгованість за договором позики, 107 392 грн. 62 коп. - неустойки (пені), 37 500 грн. - відсотків, нарахованих на суму боргу за договором, 4 578 грн. 92 коп. - судового збору, а всього - 462 471 грн. 54 коп. (т. 1 а.с. 152-157, т. 2 а.с. 50-54).

Не погодившись із рішенням суду, 14 квітня 2020 року ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, з урахуванням доповнень, стверджувала, що у справі відсутній предмет спору, що підтверджується наступними доказами:

- заявою відповідачки(скаржниці) від 06.08.2018 року до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «Банк «Фінанси та Кредит» за адресою: вул. Дегтярівська, 48, м. Київ, 04112 для з`ясування обставин пов`язаних грошовими коштами від продажу будинку.

- заявою відповідача від 09.08.2018 року до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «Банк «Фінанси та Кредит» за адресою: вул. Дегтярівська, 48, м. Київ, 04112 для з`ясування обставин пов`язаних грошовими коштами від продажу будинку.

- випискою по особовому рахунку руху коштів відповідача період з 22.10.2014 року по 26.08.2016 року.

- анкетою-заявою №59185 від 22 жовтня 2014 року, на підставі якої позивач відкрив поточний рахунок НОМЕР_1 у гривні на ім`я відповідача у відділенні №19 Філії «Центральне РУ» АТ «Банк «Фінанси та Кредит».

- платіжним дорученням №56 від 22.10.2014 року, грошові кошти в сумі 149 900 гривень отримано позивачем ОСОБА_3 ;

- платіжним дорученням №123 від 22.10.2014 року, грошові кошти в сумі 140 000 гривень отримано ОСОБА_7 ;

- платіжним дорученням №125 від 22.10.2014 року, грошові кошти в сумі 140 000 гривень отримано ОСОБА_5 ;

- платіжним дорученням №127 від 22.10.2014 року, грошові кошти в сумі 140 000 гривень отримано ОСОБА_6 ;

- платіжним дорученням №129 від 22.10.2014 року, грошові кошти в сумі 63 000 гривень отримано ОСОБА_8 ;

- заявою №1254 від 22.10.2014 року про видачу готівки №1254 на ім`я відповідача ОСОБА_1 на суму 149 900 грн.

ОСОБА_1 зазначала, що на вищезазначених банківських документах присутній підпис однієї і тієї ж особи - позивача ОСОБА_3 .

Наведені докази, на думку відповідача, підтверджували відсутність предмету спору, оскільки позивач заволодів грошовими коштами відповідача, які перевищують суму заявлену в позові і задекларовану в договорі позики, а тому провадження у справі підлягало закриттю відповідно до ч. 1 п. 2 ст. 255 ЦПК України.

Постановою Київського апеляційного суду від 12 листопада 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 26 лютого 2020 року - залишено без змін.

Апеляційний суд відхилив доводи ОСОБА_1 щодо відсутності у справі предмету позову та посилання на те, що позивач ОСОБА_3 забезпечив повернення коштів за договором позики тим, що відчужив від імені ОСОБА_1 належний їй будинок та заволодів її коштами у розмірі 783 704 грн.

Суд апеляційної інстанції виходив з того, що будь-яких належних і допустимих доказів того, що відчуження вказаного будинку відбулося в рахунок забезпечення вимог за договором позики перед ОСОБА_3 , у матеріалах справи відсутні, крім цього, будь-які докази того, що між сторонами були погоджені умови про можливість зарахування коштів з продажу будинку в рахунок погашення заборгованості за договором позики, також відсутні.

Станом на день звернення до суду із заявою про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, у провадженні приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Пилипчука В.Г. перебували матеріали виконавчого провадження з метою примусового виконання виконавчого листа Дарницького районного суду міста Києва № 753/2873/16-ц про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 313 000 грн. - заборгованість за договором позики, 107 392 грн. 62 коп. - неустойки (пені), 37 500 грн. - відсотків, нарахованих на суму боргу за договором, 4 578 грн. 92 коп. - судового збору, а всього - 462 471 грн. 54 коп. (т. 2 а.с. 120).

Водночас, відповідно до змісту заяви про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню та мотивувальної частини оскаржуваної ухвали, суд першої інстанції відхилив доводи заяви, згідно з якими відповідач стверджувала, що ОСОБА_3 відчужив від імені ОСОБА_1 належний їй будинок та набувши від продажу її кошти у розмірі 783 704 грн., чим, на її думку, забезпечив повернення коштів за договором позики.

Суд першої інстанції виходив з того, що будь-яких належних і допустимих доказів того, що відчуження вказаного будинку відбулося в рахунок забезпечення вимог за договором позики перед ОСОБА_3 , як у матеріалах заяви, так й матеріалах справи в цілому, немає, крім того будь-які докази того, що між сторонами були погоджені умови про можливість зарахування коштів з продажу будинку в рахунок погашення заборгованості саме за цим договором позики, також відсутні (т. 2 а.с. 117, 151).

Встановивши вищенаведені обставини, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до пункт 9 частини другої статті 129 Конституції України однією із засад судочинства є обов`язковість судових рішень.

Виконання судових рішень є однією з найважливіших складових гарантій практичної реалізації права на судовий захист.

За змістом статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» початком примусового виконання рішення є винесення виконавцем постанови про відкриття виконавчого провадження на підставі виконавчого документа, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Частиною першою статті 431 ЦПК України встановлено, що виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.

Виконавчий лист, судовий наказ, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - ухвала суду є виконавчими документами. Виконавчий лист, судовий наказ, ухвала мають відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим законом (частина третя статті 431 ЦПК України).

Відповідно до частин другої статті 432 ЦПК України суд, який видав виконавчий документ, може за заявою стягувача або боржника визнати виконавчий лист таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов`язок боржника відсутній повністю чи частково у зв`язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.

Відповідно до змісту вказаної вище процесуальної норми, виконавчий лист може бути визнаний судом таким, що не підлягає виконанню лише у випадку: 1) якщо його було видано помилково; 2) якщо обов`язок боржника відсутній повністю чи частково у зв`язку з його припиненням добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин. При цьому словосполучення «або з інших причин» стосується саме припинення обов`язку боржника, який підлягає виконанню.

Таким чином, закон передбачає можливість визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, якщо він виданий компетентним судом і є належним виконавчим документом, проте існують обставини, які виключають необхідність проведення виконавчих дій за цим виконавчим документом.

Наведені підстави для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, поділяються на дві групи, зокрема, матеріально-правові: зобов`язання можуть припинятися внаслідок добровільного виконання обов`язку боржником поза межами виконавчого провадження, припинення зобов`язань переданням відступного, зарахуванням, за домовленістю сторін, прощенням боргу, неможливістю виконання.

Процесуальними підставами для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, є обставини, що свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа, зокрема: видача виконавчого листа за рішенням, яке не набрало законної сили (крім тих, що підлягають негайному виконанню); коли виконавчий лист виданий помилково за рішенням, яке взагалі не підлягає примусовому виконанню; видача виконавчого листа на підставі ухвали суду про затвердження мирової угоди, яка не передбачала вжиття будь-яких примусових заходів або можливості її примусового виконання і, як наслідок, видачі виконавчого листа; помилкової видачі виконавчого листа, якщо вже після видачі виконавчого листа у справі рішення суду було скасоване; видачі виконавчого листа двічі з одного й того ж питання у разі віднайдення оригіналу виконавчого листа вже після видачі його дубліката; пред`явлення виконавчого листа до виконання вже після закінчення строку на пред`явлення цього листа до виконання.

Зазначена правова позиція сформульована в постановах Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі №308/6024/14, від 24 червня 2021 року у справі №750/9956/17, від 29 червня 2023 року у справі №24/2021, від 07 листопада 2024 року у справі № 824/113/23.

До матеріально-правових підстав для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, можна віднести ті обставини, що свідчать про припинення обов`язку боржника з передбачених законом підстав.

Загальні підстави припинення цивільно-правових зобов`язань містяться у главі 50 розділу І книги п`ятої ЦК України. Так, зобов`язання можуть припинятися внаслідок добровільного виконання обов`язку боржником поза межами виконавчого провадження, припинення зобов`язань переданням відступного, зарахуванням, за домовленістю сторін, прощенням боргу, неможливістю виконання.

У зазначеній категорії справ саме на суд покладено обов`язок встановити, з яких підстав може бути визнано виконавчий лист таким, що не підлягає виконанню, з урахуванням права стягувача на повне виконання рішення суду та права боржника на захист від подвійного стягнення. Суд повинен вирішувати ці питання з урахуванням певних обставин справи, дотримуючись балансу інтересів обох сторін виконавчого провадження.

Сутність процедури визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню полягає, насамперед, у встановленні обставин та фактів, що свідчать про відсутність матеріального обов`язку боржника, які виникли після ухвалення судового рішення, або наявність процесуальних підстав, які свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа (висновки Верховного Суду у постановах від 24 червня 2020 року у справі № 520/1466/14-ц, від 09 вересня 2021 року у справі № 824/67/20).

Враховуючи, що матеріали справи не містять даних про помилкову видачу судом виконавчого листа або наявності інших вище перелічених процесуальних підстав для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, колегія суддів дійшла висновку, що підстави для задоволення заяви відповідача ОСОБА_1 про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, відсутні, оскільки відповідач не довела існування обставин, з якими цивільний процесуальний закон пов`язує можливість визнання зазначеного виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, на що суд першої інстанції правильно звернув увагу та дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню.

Апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги відповідача про те, що суд першої інстанції не надав оцінки тим фактам, що договір позики, укладений між ОСОБА_1 і ОСОБА_3 , та довіреність від ОСОБА_1 на уповноваження ОСОБА_3 , були підписані в один і той самий день - 16.07.2014 року та посвідчені одним й тим самим нотаріусом - приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Парфеньонок Т.Є., - що є підтвердженням того, що довіреність від 16.07.2014 року, в тому числі, на розпорядження її будинком АДРЕСА_1 , надавалась у якості забезпечення виконання зобов`язань по договору позики від 16.07.2014 року.

Колегія суддів звертає увагу, що для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, мають існувати обставини та факти, що свідчать про відсутність матеріального обов`язку боржника, які виникли після ухвалення судового рішення.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи та змісту постанови Київського апеляційного суду від 15 листопада 2020 року, якою було залишено без змін рішення Дарницького районного суду м. Києва від 26 лютого 2020 року у даній справі, суд досліджував зазначені доводи відповідача та встановив, що 16 липня 2014 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 був укладений нотаріально посвідчений договір позики грошових коштів на суму 600 000 грн., відповідно до умов якого ОСОБА_3 передав ОСОБА_1 кошти в сумі 600 000 грн. у якості позики на 6 місяців з щомісячним до 16 числа наступного місяця поверненням коштів по 100 000 грн. до 16 січня 2015 року включно зі сплатою 2,5 відсотків від суми залишку позики за таким графіком (п.2 договору): 100 000 грн. - до 16 серпня 2014 року зі сплатою 2, 5% від розміру залишку позики, 100 000 грн. - до 16 вересня 2014 року зі сплатою 2, 5% від розміру залишку позики, 100 000 грн. - до 16 жовтня 2014 року зі сплатою 2, 5% від розміру залишку позики, 100 000 грн. - до 16 листопада 2014 року зі сплатою 2, 5% від розміру залишку позики, 100 000 грн. - до 16 грудня 2014 року зі сплатою 2, 5% від розміру залишку позики, 100 000 грн. - до 16 січня 2015 року зі сплатою 2, 5% від розміру залишку позики).

Судом було встановлено, що ОСОБА_1 свої зобов`язання за цим договором виконала частково шляхом сплати грошових коштів двома платежами: 29 січня 2015 року - 40 000 грн. та 247 000 грн. , що у цілому становить 287 000 грн., решта позичених коштів, що складає 313 000 грн. (40 000 грн. . + 247 000 грн. = 287 000 грн.; 600 000 грн. - 287 000 грн. = 313 000 грн. ) відповідачкою не повернута, а також не сплачено 2,5 % від розміру залишку позики (а.с.6 - 8, 9).

Крім того, 16 липня 2014 року ОСОБА_1 на підставі нотаріально посвідченої довіреності уповноважила ОСОБА_3 бути її представником в усіх державних, громадських, господарських, приватних та інших підприємствах, установах, організаціях, отримувати від її імені будь-які документи, необхідні для відчуження земельної ділянки та житлового будинку, та здійснювати усі необхідні дії для подальшого розпорядження будинком АДРЕСА_1 , для чого також надала права зокрема подавати від її імені заяви, довідки, одержувати необхідні документи, при необхідності підписувати договори, сплачувати необхідні платежі тощо (а.с.55).

У подальшому, 22 жовтня 2014 року ОСОБА_3 , який діяв від імені та в інтересах ОСОБА_1 , відчужив на користь ОСОБА_4 вищевказаний житловий будинок за 783 704 грн. (а.с.56).

Відповідно до п. 9 зазначеного договору купівлі-продажу будинку, продавець свідчить, що житловий будинок, який є предметом цього договору, на момент його укладення, нікому не проданий, не подарований, як внесок до статутного фонду не переданий, не відчужений іншим способом, не заставлений, під податковою заставою, в спору і під забороною (арештом) не перебуває, прихованих недоліків, а також прав щодо нього у третіх осіб (в тому числі договорами найму чи шлюбними договорами), як в межах так і за межами України, немає.

Відхиляючи доводи ОСОБА_1 про те, що ОСОБА_3 , продавши належний їй будинок, забезпечив повернення коштів за договором позики, суд апеляційної інстанції зазначив, що будь-яких належних і допустимих доказів того, що відчуження вказаного будинку відбулося в рахунок забезпечення вимог за договором позики перед ОСОБА_3 , у матеріалах справи немає, крім того будь-які докази того, що між сторонами були погоджені умови про можливість зарахування коштів з продажу будинку в рахунок погашення заборгованості за договором позики, також відсутні.

Таким чином, обставини, на які відповідач посилається як на підстави для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, існували в 2014 - 2015 роках, тоді як рішення суду було ухвалене 26 лютого 2020 року, такі обставини були предметом дослідження суду апеляційної інстанції, їм надавалась відповідна правова оцінка, та рішення суду першої інстанції про стягнення заборгованості за договором позики було залишене без змін.

З тих самих підстав колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги відповідача про те, що суд не надав оцінки анкеті-заяві № 59185 від 22 жовтня 2014 року, яку відповідач вважає доказом того, що саме ОСОБА_3 22.10.2014 року (у день укладення договору купівлі-продажу житлового будинку) відкрив поточний банківський рахунок на ім`я ОСОБА_1 без її відома та розпорядився внесеними покупцем коштами на даний рахунок, та що будь-яких інших правовідносин із ОСОБА_3 , та жодних правовідносин із ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , на рахунки яких було переказано кошти, та/або будь-яких зобов`язань у ОСОБА_1 перед даними особами немає.

Як вбачається з матеріалів справи, на вказані обставини ОСОБА_1 посилалась у апеляційній скарзі на рішення суду від 26 лютого 2020 року, додавала вказані документи до матеріалів справи ( а.с. 169-177, т. 1, а.с. 40-45 т. 2) та вони були досліджені судом апеляційної інстанції при перегляді рішення суду першої інстанції.

Відповідно до ч. 2 ст. 273 ЦПК України, у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 18 ЦПК України, судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом

З огляду на викладене, на стадії вирішення даної заяви суд не вправі вдаватись до переоцінки доказів та обставин, що були предметом дослідження суду апеляційної інстанції при перегляді рішення суду першої інстанції по суті спору та постановою якого рішення суду про стягнення заборгованості за договором позики було залишене без змін, а відтак, рішення суду набуло законної сили та підлягає виконанню.

На будь-які інші обставини, які виникли після набуття законної сили рішенням суду, на підставі якого видано виконавчий лист, та свідчать про відсутність матеріального обов`язку боржника перед стягувачем, відповідач не посилається .

Доводи апеляційної скарги не спростовують законність та обґрунтованість оскаржуваної ухвали, на правильність висновків місцевого суду не впливають, зводяться до переоцінки доказів та встановлення нових обставин, що не може слугувати підставою для визнання виконавчого листа Дарницького районного суду міста Києва від 14 червня 2024 року, таким, що не підлягає виконанню, оскільки рішення Дарницького районного суду міста Києва від 26 лютого 2020 року набуло законної сили і воно є обов`язковим до виконання, а тому колегія суддів їх відхиляє.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову в задоволенні заяви про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, оскільки не встановлено підстав, передбачених ч. 2 ст. 432 ЦПК України, за яких виконавчий документ може бути визнаний таким, що не підлягає виконанню.

Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, ухвалу суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст. ст. 268, 367, 368, 374 - 375, 381 - 383 ЦПК України, суд

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана представником ОСОБА_2 , - залишити без задоволення.

Ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 29 травня 2025 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Повний текст постанови складено 29 липня 2026 року.

Суддя - доповідач: Ящук Т.І.

Судді: Кирилюк Г.М.

Рейнарт І.М.