Постанова від 28 липня 2026 р. у справі №420/5695/23 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 420/5695/23

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Бошкова Юлія Миколаївна

Суддя-доповідач - Матохнюк Д.Б.

29 липня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Матохнюка Д.Б.

суддів: Граб Л.С. Сторчака В. Ю. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 26 вересня 2025 року у справі за адміністративним позовом Департаменту патрульної поліції до ОСОБА_1 про стягнення матеріальних збитків, заданих в результаті дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася з вини відповідача,

В С Т А Н О В И В :

Департамент патрульної поліції звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення з відповідача на його користь матеріальних збитків, завданих в результаті дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася з вини відповідача.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 26 вересня 2025 року відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Не погоджуючись з судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги наявними в матеріалах справи письмовими доказами, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, наказом Голови Національної поліції України від 07 листопада 2015 року №116 о/с відповідно до пунктів 9 та 12 розділу XI Закону України «Про Національну поліцію» ОСОБА_1 призначений поліцейським роти №1 батальйону №2 Управління патрульної поліції у місті Одесі Департаменту патрульної поліції.

Наказом Департаменту патрульної поліції від 18 вересня 2019 року №738 о/с сержанта поліції Гуменного А.Е. призначено на посаду поліцейського взводу №2 роти №5 батальйону №1 полку управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції.

Так, 09 лютого 2022 року відбулась дорожньо - транспортна пригода за участю службового транспорту поліції, автомобіля «Renault Duster» реєстраційний номер 114761 під керуванням позивача.

Позивач, на момент дорожньо - транспортної пригоди, володів та користувався вказаним транспортним засобом на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_1 від 02 травня 2018 року.

Внаслідок нанесених механічних ушкоджень, Департамент патрульної поліції (власник транспортного засобу «Renault Duster» реєстраційний номер НОМЕР_2 ) отримав матеріальні збитки.

07 квітня 2022 року постановою Малиновського районного суду міста Одеси ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП.

Наказом Департаменту патрульної поліції від 15 березня 2023 року №276 о/с відповідно до пункту 6 частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» старшого сержанта поліції ОСОБА_1 - поліцейського взводу №1 роти №5 батальйону №1 полку управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції звільнено зі служби в поліції.

З метою встановлення вартості матеріальних збитків завданих ОСОБА_1 . Департаментом патрульної поліції внаслідок дорожньо - транспортної пригоди призначено автотоварознавчу експертизу службового транспортного засобу. Висновком експертизи від 31 березня 2023 року встановлена вартість матеріального збитку у розмірі 43 488,80 грн., а вартість відновлювального ремонту складає 68 886, 69 грн.

Оскільки встановлено причинно - наслідковий зв`язок між діями позивача та наслідками за результатами таких дій, Департамент патрульної поліції звернувся до суду з даним позовом.

За результатами встановлених обставин судом першої інстанції зроблено висновок щодо необґрунтованості позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступні обставини.

Так, правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначені Законом України “Про Національну поліцію” №580-VIII від 02 липня 2015 року (Закон №580).

Відповідно до ст. 19 Закону №580 у разі вчинення протиправних діянь поліцейські несуть кримінальну, адміністративну, цивільно-правову, матеріальну та дисциплінарну відповідальність відповідно до закону.

Підстави та порядок притягнення поліцейських до дисциплінарної відповідальності, а також застосування до поліцейських заохочень визначаються Дисциплінарним статутом Національної поліції України, що затверджується законом.

Відтак, Законом № 580-VIII не визначені порядок та підстави матеріальної відповідальності поліцейських, а також не врегульоване питання відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної поліцейським при виконанні ним службових обов`язків,

Проте у Законі № 580-VIII відсутня норма щодо матеріальної відповідальності поліцейських, відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної поліцейським при виконанні ним службових обов`язків, то до спірних правовідносин мають застосовуватися загальні норми права, що регулюють питання відшкодування шкоди, заподіяною працівником під час виконання службових обов`язків, якими є приписи Кодексу законів про працю України (далі -КЗпП).

Статтею 130 КЗпП встановлені загальні підстави і умови матеріальної відповідальності працівників, за якими працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов`язків.

При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника. Ця відповідальність, як правило, обмежується певною частиною заробітку працівника і не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди, за винятком випадків, передбачених законодавством.

За наявності зазначених підстав і умов матеріальна відповідальність може бути покладена незалежно від притягнення працівника до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності.

Відповідно до статті 132 КЗпП за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов`язків, працівники, крім працівників, що є посадовими особами, з вини яких заподіяно шкоду, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку

Матеріальна відповідальність понад середній місячний заробіток допускається лише у випадках, зазначених у законодавстві.

При цьому, випадки повної матеріальної відповідальності передбачені статтею 134 КЗпП.

Так, відповідно до законодавства працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли:

1) між працівником і підприємством, установою, організацією відповідно до статті 135-1 цього Кодексу укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей;

2) майно та інші цінності були одержані працівником під звіт за разовою довіреністю або за іншими разовими документами;

3) шкоди завдано діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку;

4) шкоди завдано працівником, який був у нетверезому стані;

5) шкоди завдано недостачею, умисним знищенням або умисним зіпсуттям матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), в тому числі при їх виготовленні, а також інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих підприємством, установою, організацією працівникові в користування;

6) відповідно до законодавства на працівника покладено повну матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов`язків;

7) шкоди завдано не при виконанні трудових обов`язків;

8) службова особа, винна в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу;

9) керівник підприємства, установи, організації всіх форм власності, винний у несвоєчасній виплаті заробітної плати понад один місяць, що призвело до виплати компенсацій за порушення строків її виплати, і за умови, що Державний бюджет України та місцеві бюджети, юридичні особи державної форми власності не мають заборгованості перед цим підприємством.

Всупереч вказаній нормі позивачем не надано доказів, які свідчать про взяття на себе працівником (поліцейським) повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей, а інших підстав, встановлених законом для настання повної матеріальної відповідальності, зокрема вказані умови можуть закріплюватись у посадових інструкціях службових осіб.

Разом з тим, ч. 3 ст. 1 Закону України «Про Дисциплінарний статут Національної поліції України» від 15.03.2018 № 2337-VIII передбачено, що службова дисципліна, крім основних обов`язків поліцейського, визначених статтею 18 Закону України «Про Національну поліцію», зокрема, зобов`язує поліцейського берегти службове майно, забезпечувати належний стан зброї та спеціальних засобів.

За загальним правилом, під час вирішення справ даної категорії пріоритетними є норми спеціальних законів. При цьому загальні норми можуть застосовуватися субсидіарно, тобто в тих випадках, коли спірні правовідносини не врегульовані нормами спеціального законодавства або врегульовані не повністю.

Таким чином, оскільки у Законі України «Про Національну поліцію» відсутня норма щодо матеріальної відповідальності поліцейських, відшкодування матеріальної шкоди заподіяної поліцейським при виконанні ним службових обов`язків, а тому до спірних правовідносин мають бути застосовані положення інших нормативно-правових актів.

Так, підстави та порядок притягнення військовослужбовців та деяких інших осіб до матеріальної відповідальності за шкоду, завдану державному майну, у тому числі військовому майну, майну, залученому під час мобілізації, а також грошовим коштам, під час виконання ними службових обов`язків визначає Закон України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» від 03 жовтня 2019 року № 160-ІХ (Закон № 160-ІХ).

При цьому, ст. 2 Закону № 160-ІХ визначено, що дія цього Закону поширюється на військовослужбовців під час виконання ними обов`язків військової служби, військовозобов`язаних та резервістів під час проходження ними зборів, а також осіб рядового та начальницького складу правоохоронних органів спеціального призначення, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Міністерства внутрішніх справ України, Національної поліції України, сил цивільного захисту, Державної кримінально-виконавчої служби України, Державного бюро розслідувань (далі - особи).

За визначеннями, наведеними у статті 1 Закону № 160-ІХ:

матеріальна відповідальність - вид юридичної відповідальності, що полягає в обов`язку військовослужбовців та деяких інших осіб покрити повністю або частково пряму дійсну шкоду, що було завдано з їх вини шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна під час виконання обов`язків військової служби або службових обов`язків, а також додаткове стягнення в дохід держави як санкція за протиправні дії у разі застосування підвищеної матеріальної відповідальності (пункт 4);

пряма дійсна шкода - збитки, завдані військовій частині, установі, організації, закладу шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна, погіршення або зниження його цінності, а також витрати на відновлення чи придбання військового та іншого державного майна замість пошкодженого або втраченого, надлишкові виплати під час виконання обов`язків військової служби або службових обов`язків. До шкоди не включаються доходи, які могли бути одержані за звичайних обставин, якщо таких збитків не було б завдано (пункт 5).

Відповідно до ст. 3 Закону № 160-ІХ підставою для притягнення до матеріальної відповідальності є шкода, завдана неправомірним рішенням, невиконанням чи неналежним виконанням особою обов`язків військової служби або службових обов`язків, крім обставин, визначених статтею 9 цього Закону, які виключають матеріальну відповідальність.

Умовами притягнення до матеріальної відповідальності є:

1) наявність шкоди;

2) протиправна поведінка особи у зв`язку з невиконанням чи неналежним виконанням нею обов`язків військової служби або службових обов`язків;

3) причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи і завданою шкодою;

4) вина особи в завданні шкоди.

Згідно ч. 1 ст. 6 Закону № 160-ІХ особа несе матеріальну відповідальність у повному розмірі завданої з її вини шкоди в разі:

1) виявлення нестачі, розкрадання, умисного знищення, пошкодження чи іншого незаконного використання військового та іншого майна, у тому числі переданого під звіт для зберігання, перевезення, використання або для іншої мети, здійснення надлишкових виплат грошових коштів чи вчинення інших умисних протиправних дій;

2) виявлення факту приписки в нарядах чи інших документах фактично не виконаних робіт, викривлення звітних даних або обману держави в інший спосіб;

3) завдання шкоди у стані сп`яніння внаслідок вживання алкоголю, наркотичних засобів або інших одурманюючих речовин;

4) вчинення діяння (дій чи бездіяльності), що мають ознаки кримінального правопорушення;

5) якщо особою надано письмове зобов`язання про взяття на себе повної матеріальної відповідальності за забезпечення цілісності майна та інших цінностей, переданих їй для зберігання або для інших цілей.

Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону № 160-ІХрозмір завданої шкоди встановлюється за фактичними втратами на підставі даних бухгалтерського обліку з урахуванням цін, що діють на період розгляду питання про притягнення особи до матеріальної відповідальності. У разі відсутності таких даних розмір шкоди визначається суб`єктами оціночної діяльності відповідно до законодавства або за рішенням суду.

Частиною 2 ст. 8 Закону № 160-ІХ визначено, що у разі виявлення факту завдання шкоди командир (начальник) протягом трьох діб після отримання відповідної письмової доповіді посадових (службових) осіб письмовим наказом призначає розслідування для встановлення причин завдання шкоди, її розміру та винних осіб.

Згідно ч. 7 ст. 8 Закону №160-ІХ якщо вину особи доведено, командир (начальник) не пізніше ніж у п`ятнадцятиденний строк із дня закінчення розслідування видає наказ про притягнення винної особи до матеріальної відповідальності із зазначенням суми, що підлягає стягненню. Наказ доводиться до винної особи під підпис.

Частиною 1 ст. 10 Закону №160-ІХ визначено, що відшкодування шкоди, завданої особою, здійснюється на підставі наказу командира (начальника) шляхом стягнення сум завданої шкоди з місячного грошового забезпечення винної особи, крім випадків, передбачених частинами третьою, четвертою та п`ятою цієї статті та частиною першою статті 12 цього Закону.

При цьому, ч. 2 ст. 10 Закону №160-ІХ визначено, що особа, яка завдала шкоду, за згодою командира (начальника) може добровільно відшкодувати її розмір повністю або частково, передати для відшкодування завданої шкоди рівноцінне майно або відремонтувати чи відновити пошкоджене, про що видається відповідний наказ. Не допускається відшкодування завданої шкоди рівноцінним майном у разі втрати чи пошкодження зброї, боєприпасів, спеціальної техніки та іншого майна, що відповідно до закону вилучене з цивільного обороту або обмежене в обороті.

Відшкодування шкоди, визначеної ч. 2 ст. 6 цього Закону, здійснюється в судовому порядку за позовом військової частини, установи, організації, закладу в разі відмови особи від її добровільного відшкодування (ч. 4 ст. 10 Закону № 160-ІХ).

Проте, в матеріалах справи відсутні докази у підтвердження видання командиром (начальником) наказу про відшкодування відповідачем шкоди, та ознайомлення відповідача з його змістом.

Тобто, відповідачем порушено порядок притягнення службової особи ОСОБА_1 до матеріальної відповідальності, оскільки законом визначений чіткий порядок дій суб`єкта владних повноважень, які передують зверненню до суду із вказаним позовом.

Отже, положеннями Закону №160-IX передбачено видання наказу про притягнення винної особи до матеріальної відповідальності та ознайомлення останньої з ним, натомість всупереч вказаним вище нормам відповідачем не було зібрано усі докази та не дотримано процедури, встановленої Законом №160-IX.

Більш того, позивач після зазначених подій подав рапорт про проведення власним силами ремонт службового автомобіля, однак такий залишився без розгляду.

Враховуючи те, що службове розслідування щодо завдання матеріальної шкоди за наслідком скоєння позивачем ДТП не проводилось, наказу про відшкодування шкоди, завданої особою, начальником не приймалось, доказів відмови відповідача від добровільного відшкодування шкоди позивачем не надано, то колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що в даному випадку позивачем не дотримано вимог статті 8 Закону № 160-ІХ, що є порушенням встановленого законом порядку відшкодування завданої шкоди.

Крім того, на такі мотиви звернув Верховний суд у постанові від 18.01.2024, переглядаючи ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 01.05.2023 та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 18.08.2023 у даній справі.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку.

Крім того, у апеляційній скарзі не зазначено жодної норми матеріального або процесуального права, яку порушив суд першої інстанції під час розгляду даної справи та обставини або доказу, якому суд першої інстанції не дослідив чи не надав належної оцінки.

Враховуючи вище викладене колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги спростовуються встановленими у справі обставинами.

Колегія суддів звертає увагу, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення дотримано норми матеріального і процесуального права, а тому відсутні підстави для задоволення вимог апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 26 вересня 2025 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.

Головуючий Матохнюк Д.Б.

Судді Граб Л.С. Сторчак В. Ю.