Постанова від 28 липня 2026 р. у справі №240/5416/26 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 240/5416/26

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Гурін Д.М.

Суддя-доповідач - Курко О. П.

29 липня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Курка О. П.

суддів: Ватаманюка Р.В. Боровицького О. А. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 24 червня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В :

рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 24 червня 2026 року позов задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , що виразилась у невиплаті ОСОБА_1 грошового забезпечення у повному розмірі у день звільнення.

Стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 74127,99 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за 6 місяців за період з 03.02.2024 до 29.01.2026.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.

Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 проходив службу в Збройних Силах України. Місце проходження служби: Військова частина НОМЕР_2 , яка перебуває на фінансовому забезпеченні Військової частини НОМЕР_1 .

ОСОБА_1 звільнений з військової служби з 02.02.2024.

При звільненні зі служби позивачу не було виплачено грошове забезпечення у повному розмірі.

Позивач вважає, що має право на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за шість місяців з дня звільнення зі служби.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне.

Суд вважає, що нерозповсюдження на військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб норм Кодексу законів про працю України стосується лише норм, якими врегульована оплата праці (виплата грошового забезпечення) вказаних осіб та спорів щодо цього забезпечення, таких як: спорів щодо розміру посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії, одноразових додаткових видів грошового забезпечення, порядку їх нарахування та виплати. Разом з тим, питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу, зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими грошового забезпечення, не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що встановлює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення, тому щодо них необхідно застосувати положення Кодексу законів про працю України, а саме статей 116, 117 цього Кодексу, оскільки трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціальних законів не врегульовано спірних правовідносин.

Отже, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.

Частина 1 статті 47 Кодексу законів про працю України передбачає, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до статті 116 Кодексу законів про працю України, у чинній з 19.07.2022 редакції, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.

Згідно зі статтею 117 Кодексу законів про працю України, у чинній з 19.07.2022 редакції, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Враховуючи, що позивачу не виплачено грошове забезпечення у повному обсязі у день звільнення, суд вважає, що позивач має право на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Згідно зі статтею 27 Закону України "Про оплату праці" порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Обчислення середнього заробітку працівників здійснюється відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100.

Абзацом третім пункту 2 Порядку №100 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Відповідно до абзацу першого пункту 2 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 08.10.2025 у справі №489/6074/23 Постанова ВП ВС від 08.10.2025 у справі №489/6074/23, суд може зменшити розмір відшкодування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19.07.2022, керуючись принципами розумності, справедливості та пропорційності.

Отже, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати, суд може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату.

Враховуючи наведені висновки Верховного Суду, виходячи із засад співмірності, суд вважає, що слід застосувати висновки Верховного Суду та зменшити розмір відшкодування передбачений статтею 117 КЗпП України.

Позивача звільнено з військової служби 02.02.2024, наступним днем після дня звільнення є 03.02.2024, а виплата грошового забезпечення у повному обсязі відповідачем здійснена 29.01.2026.

Позивачу при звільненні виплачено 65697,20 грн.

Остаточний розрахунок проведено у розмірі 86260,79 грн.

Тобто, у день звільнення мало бути виплачено 151957,99 грн (100%) = 65697,20 грн (виплачено у день звільнення - 43,23%) + 86260,79 грн (не виплачено у день звільнення - 56,77%).

Час затримки розрахунку при звільненні з 03.02.2024 (наступний день після дня звільнення) до 29.01.2026 (день остаточного розрахунку) складає 727 днів.

Розмір середньоденного заробітку позивача складає: грудень 2023 року 22119,58 грн + січень 2024 року 22119,58 грн / 62 дні = 713,53 грн.

Враховуючи законодавчі обмеження у 6 місяців, середній заробіток становить 713,53 грн (середньоденний заробіток позивача) х 183 (кількість днів у 6 місяцях) = 130575,99 грн за період з 03.02.2024 до 29.01.2026.

Оскільки позивачу у день звільнення було виплачено грошове забезпечення у розмірі 65697,20 грн (43,23% від суми, що мала бути виплачена), то судова колегія погоджується з доводами суду першої інстанції, що справедливим способом захисту порушених прав позивача є стягнення на його користь 74127,99 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, що становить 56,77% від загальної суми середнього заробітку за вказаний період (130575,99 х 0,5677), та є пропорційним по відношенню до виплаченої із затримкою суми у розмірі 86260,79 грн (56,77% від суми, що мала бути виплачена).

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 24 червня 2026 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.

Головуючий Курко О. П.

Судді Ватаманюк Р.В. Боровицький О. А.