Постанова від 28 липня 2026 р. у справі №361/1022/25 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 361/1022/25

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Печений Є.В.

Суддя-доповідач - Слободонюк М.В.

29 липня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Слободонюка М.В.

суддів: Кузьмишина В.М. Канигіної Т.С. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 17 червня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Броварського відділу державної виконавчої служби у Броварському районі Київської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Державне підприємство спиртової та лікеро-горілчаної промисловості "УКРСПИРТ" про визнання протиправною та скасування постанови,

В С Т А Н О В И В :

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ, КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ

У травні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до Броварського міськрайонного суду Київської області зі скаргою, у якій просила визнати неправомірною та скасувати постанову заступника начальника відділу Броварського відділу державної виконавчої служби у Броварському районі Київської області Авєріної М.В. про зупинення вчинення виконавчих дій від 08 травня 2025 року у виконавчому провадженні № 78009891.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що постановою заступника начальника Броварського відділу державної виконавчої служби у Броварському районі Київської області від 08.05.2025 № 78009891 протиправно зупинено вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні щодо стягнення на його користь заборгованості із заробітної плати з ДП «УКРСПИРТ».

Позивач вважає, що таке зупинення порушує її право на виконання судового рішення та мирне володіння майном, оскільки призводить до невиправданого обмеження права на отримання присуджених судом коштів.

Ухвалою Броварського міськрайонного суду Київської області від 03 червня 2025 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 30 жовтня 2025 року, скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Однак постановою Верховного Суду від 08 квітня 2026 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, ухвалу Броварського міськрайонного суду Київської області від 03 червня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 30 жовтня 2025 року скасовано, провадження у справі закрито та роз`яснено позивачу, що розгляд спору віднесено до юрисдикції адміністративного суду.

Після звернення позивача до Верховного Суду із заявою про передачу справи за встановленою юрисдикцією ухвалою Верховного Суду від 29 квітня 2026 року справу № 361/1022/25 передано для продовження розгляду до Хмельницького окружного адміністративного суду.

ІІ. ЗМІСТ РІШЕНННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 16 червня 2026 року у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Броварського відділу державної виконавчої служби у Броварському районі Київської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Державне підприємство спиртової та лікеро-горілчаної промисловості "УКРСПИРТ" відмовлено повністю.

ІІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Судом першої інстанції, а також під час апеляційного перегляду справи встановлено та матеріалами справи підтверджується, що судовим наказом Броварського міськрайонного суду Київської області від 05 лютого 2025 року у справі № 361/1022/25 стягнуто з Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості «УКРСПИРТ» на користь ОСОБА_1 162 364,02 грн нарахованої, але невиплаченої заробітної плати.

На підставі зазначеного судового наказу постановою державного виконавця Броварського відділу державної виконавчої служби у Броварському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 08 травня 2025 року № 78009891 відкрито виконавче провадження щодо його примусового виконання.

Наказом Фонду державного майна України від 04 січня 2022 року № 1 затверджено переліки об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації. У подальшому наказом Фонду державного майна України від 03 березня 2025 року № 350 «Про внесення змін до наказу Фонду державного майна України від 04.01.2022 № 1 «Про затвердження переліків об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації» (із змінами)» єдиний майновий комплекс Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості «УКРСПИРТ» включено до переліку об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації.

Враховуючи зазначені обставини та керуючись пунктом 12 частини першої статті 34 Закону України «Про виконавче провадження», відповідно до якого виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій у разі включення єдиного майнового комплексу державного або комунального підприємства до переліку об`єктів малої або великої приватизації, що підлягають приватизації, постановою заступника начальника Броварського відділу державної виконавчої служби у Броварському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції Авєріної Марини Василівни від 08 травня 2025 року № 78009891 зупинено вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні.

Вважаючи таку постанову державного виконавця протиправною, позивач звернулася до суду з вимогою її скасування.

ІV. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що державний виконавець, приймаючи постанову про зупинення вчинення виконавчих дій, діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Законом України «Про виконавче провадження», оскільки зупинення виконавчих дій було наслідком застосування імперативних приписів пункту 12 частини першої статті 34 цього Закону у зв`язку з включенням єдиного майнового комплексу ДП «УКРСПИРТ» до переліку об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації.

Суд також зазначив, що державний виконавець не наділений повноваженнями щодо перевірки законності наказу Фонду державного майна України, яким боржника включено до переліку об`єктів приватизації, а положення пункту 12 частини першої статті 34 Закону України «Про виконавче провадження» на момент виникнення спірних правовідносин були чинними та підлягали застосуванню.

V. ДОВОДИ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ДОВОДИ ІНШИХ ОСІБ

Не погодившись із рішенням суду, позивач подала апеляційну скаргу, в якій покликаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права та неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, просила скасувати таке рішення та ухвалити нове про задоволення позовних вимог.

Свої доводи апелянт мотивує тим, що суд першої інстанції безпідставно застосував положення пункту 12 частини першої статті 34 Закону України «Про виконавче провадження» без урахування правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 26.06.2024 у справі № 335/1961/23 та від 14.04.2026 у справі № 480/7842/24, якими зазначена норма визнана такою, що не підлягає застосуванню у відповідних правовідносинах через її невідповідність Конституції України.

Крім того, апелянт зазначає, що зупинення виконавчих дій щодо виконання судового рішення про стягнення нарахованої, але невиплаченої заробітної плати є непропорційним втручанням держави у право на мирне володіння майном, а суд першої інстанції не врахував конституційний принцип обов`язковості виконання судових рішень та неправомірно розглянув справу за правилами спрощеного позовного провадження.

Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, за змістом якого просить суд залишити її без задоволення.

У судове засідання в суді апеляційної інстанції позивач не з`явилася, проте в апеляційній скарзі зазначила про можливість розгляду справи у її відсутність.

Відповідач також до суду не з`явився, клопотавши у своєму відзиві проводити розгляд справи без його участі.

Інші учасники справи теж до суду не прибули.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Відповідно до ч. 2 ст. 313 КАС України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

З огляду на викладене, враховуючи неявку сторін та інших учасників справи в судове засідання, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

VІ. ОЦІНКА АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

Апеляційний суд, перевіривши доводи апеляційної скарги, виходячи з меж апеляційного перегляду, визначених статтею 308 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судом норм матеріального та процесуального права у спірних правовідносинах, виходить з наступного.

Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Питання примусового виконання судових рішень регулюються Законом України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 № 1404-VIII (далі - Закон № 1404-VIII).

У відповідності до статті 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

За змістом статті 18 Закону № 1404-VIII виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

За правилами статті 26 Закону № 1404-VIIІ виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.

Згідно пункту 12 частини першої статті 34 Закону № 1404-VIII виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій у разі: включення єдиного майнового комплексу боржника - державного або комунального підприємства, пакета акцій (часток) у розмірі більше 50 відсотків статутного капіталу боржника - господарського товариства до переліку об`єктів малої або великої приватизації, що підлягають приватизації.

Відповідно до частини 2 статті 34 Закону № 1404, виконавець не пізніше наступного робочого дня, коли йому стало відомо про обставини, зазначені в частині першій цієї статті, а з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої цієї статті, - у день надіслання виконавчого документа до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, зупиняє вчинення виконавчих дій, про що виносить відповідну постанову.

Згідно частини 2 статті 11 Закону України “Про приватизацію державного і комунального майна”, перелік об`єктів великої приватизації державної власності, що підлягають приватизації, затверджується Кабінетом Міністрів України за поданням Фонду державного майна України.

Державні органи приватизації щороку до 15 січня поточного року забезпечують оприлюднення переліків об`єктів, що підлягають приватизації на відповідний рік, в офіційних друкованих виданнях державних органів приватизації, на офіційному веб-сайті Фонду державного майна України. Якщо протягом року у передбаченому цією статтею порядку приймаються рішення про включення додаткових об`єктів права державної власності до переліків об`єктів, що підлягають приватизації, Фонд державного майна України має включити такі об`єкти до відповідного переліку та оприлюднити відповідний змінений перелік об`єктів, що підлягають приватизації, в офіційних друкованих виданнях державних органів приватизації, на офіційному веб-сайті Фонду державного майна України (ч. 10 ст. 11 Закону України “Про приватизацію державного і комунального майна”).

Наказом фонду державного майна України від 04.01.2022 № 1 затверджені Переліки об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації в 2022 році.

Наказом Фонду державного майна України від 03.03.2025 № 350 «Про внесення змін до наказу Фонду державного майна України від 04.01.2022 № 1 «Про затвердження переліків об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації» (із змінами)» Єдиний майновий комплекс державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості «УКРСПИРТ» включено Переліків об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації в 2022 році. https://www.spfu.gov.ua/ua/documents/5687.html).

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що, приймаючи оспорювану постанову, державний виконавець діяв відповідно до вимог пункту 12 частини першої статті 34 Закону № 1404-VIII, оскільки на момент її винесення єдиний майновий комплекс ДП «УКРСПИРТ» був включений до переліку об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації.

Зазначена обставина відповідно до наведених положень Закону № 1404-VIII є самостійною та обов`язковою підставою для зупинення вчинення виконавчих дій, а тому державний виконавець не мав правових підстав для продовження примусового виконання судового наказу після встановлення факту включення єдиного майнового комплексу боржника до відповідного переліку.

Доводи апелянта про неправильне застосування судом першої інстанції пункту 12 частини першої статті 34 Закону України «Про виконавче провадження» без урахування правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 26.06.2024 у справі № 335/1961/23 та від 14.04.2026 у справі № 480/7842/24, колегія суддів відхиляє.

Так, правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 26.06.2024 у справі № 335/1961/23, не є релевантними до спірних правовідносин, оскільки сформовані за інших фактичних обставин справи. Предметом розгляду у зазначеній справі були правовідносини, пов`язані з приватизацією акціонерного товариства, коли приватизації підлягали корпоративні права, а майно товариства не було об`єктом приватизації. Натомість у справі, що розглядається, до переліку об`єктів малої приватизації включено єдиний майновий комплекс державного підприємства ДП «УКРСПИРТ», приватизація якого здійснюється відповідно до спеціального правового режиму, встановленого Законом України «Про приватизацію державного і комунального майна», та передбачає припинення державного підприємства з переходом його майна, прав та обов`язків до правонаступника.

Також не є релевантними до спірних правовідносин і висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 14.04.2026 у справі № 480/7842/24. У зазначеній справі Верховний Суд виходив із установлених судами фактичних обставин щодо приватизації пакета акцій господарського товариства та надав оцінку правомірності незупинення виконавчих дій саме за таких обставин. Водночас обставини цієї справи є відмінними, оскільки стосуються приватизації єдиного майнового комплексу державного підприємства, що виключає можливість механічного застосування наведених правових висновків.

Натомість до спірних правовідносин підлягають застосуванню правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 18.06.2020 у справі № 796/165/18, відповідно до яких включення державного підприємства до переліку об`єктів приватизації породжує імперативний обов`язок державного виконавця зупинити вчинення виконавчих дій, а таке зупинення є складовою спеціального правового режиму приватизації, спрямованого на забезпечення публічного інтересу.

Посилання апелянта на те, що зупинення виконавчих дій є непропорційним втручанням у право на мирне володіння майном, також не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.

Предметом розгляду у цій справі є перевірка правомірності постанови державного виконавця, який, встановивши передбачені пунктом 12 частини першої статті 34 Закону № 1404-VIII обставини, був зобов`язаний діяти у спосіб, прямо визначений законом. Будь-яких дискреційних повноважень щодо вирішення питання про можливість чи доцільність подальшого здійснення виконавчих дій відповідач не мав.

Не заслуговують на увагу і доводи апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції принципу обов`язковості виконання судових рішень.

Колегія суддів зазначає, що оскаржуваною постановою державного виконавця не припинено виконання судового рішення та не позбавлено стягувача права на його виконання, а лише тимчасово зупинено вчинення виконавчих дій у випадку та порядку, прямо визначених законом.

В даному випадку зупинення вчинення виконавчих дій на підставі статті 34 Закону України «Про виконавче провадження» зупиняє тільки застосування заходів примусу до боржника на стадії примусового виконання, однак не зупиняє обов`язок виконання самого рішення у добровільному порядку, оскільки не скасовує законної сили такого рішення.

Варто також зазначити, що за пунктом 10-2 Розділу XIII Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про виконавче провадження» юридичні особи-боржники, на кошти яких накладено арешт органами державної виконавчої служби, можуть здійснювати видаткові операції з поточних рахунків виключно для виплати заробітної плати в розмірі не більше п`яти розмірів мінімальної заробітної плати на місяць на одного працівника такої юридичної особи.

Тобто підприємство-боржник ДП "Укрспирт" має можливість сплатити борг із заробітної плати стягувачу за виконавчим провадженням одним платежем, без застосування будь-яких заходів примусу виконавцем після зупинення вчинення виконавчих дій у межах виконавчого провадження.

Відтак саме по собі зупинення виконавчих дій не свідчить про порушення конституційного принципу обов`язковості виконання судових рішень.

Також безпідставними є доводи апелянта щодо неправомірного розгляду справи судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження. Матеріали справи не містять доказів того, що визначений судом порядок розгляду призвів до неповного з`ясування обставин справи, обмежив процесуальні права учасників або вплинув на правильність вирішення спору по суті.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для визнання протиправною та скасування оскаржуваної постанови державного виконавця від 08.05.2025 № 78009891.

VІІ. ВИСНОВКИ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ

Частиною першою статті 9 КАС України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У контексті оцінки кожного аргументу (доводу), наданого стороною, суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах "Проніна проти України" (пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

З огляду на такий підхід Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, апеляційний суд вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 315, ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права та підстав для його скасування не вбачається, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 287, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 17 червня 2026 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно з ч. 4 ст.272, 328, 329 КАС України.

Постанова суду складена в повному обсязі 29 липня 2026 року.

Головуючий Слободонюк М.В.

Судді Кузьмишин В.М. Канигіна Т.С.