Постанова від 27 липня 2026 р. у справі №120/7898/25 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 120/7898/25

Головуючий у 1-й інстанції: Воробйова Інна Анатоліївна

Суддя-доповідач: Сторчак В. Ю.

28 липня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Сторчака В. Ю.

суддів: Матохнюка Д.Б. Граб Л.С.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Колективного підприємства "Вінницьке шляхове управління" на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 15 грудня 2025 року у справі за адміністративним позовом Колективного підприємства "Вінницьке шляхове управління" до Управління Північного офісу Держаудитслужби в Черкаській області про визнання та скасування вимоги,

В С Т А Н О В И В :

До Вінницького окружного адміністративного суду звернулось Комунальне підприємство «Вінницьке шляхове управління» до Управління Північного офісу Держаудитслужби в Черкаській області із позовом в якому просило визнати протиправними та скасувати пункти 1,2,8, 9 вимоги від 23.04.2025 р. №262318-14/1383-2025.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 15 грудня 2025 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись з судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги, апелянт посилається на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для розгляду справи, невідповідність висновків обставинам справи та порушення норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення правового спору.

Відповідач направив на адресу апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін, а скаргу - без задоволення, оскільки вважає, що судом вірно встановлені обставини справи та надано їх належну правову оцінку.

За правилами п.3 ч.1 ст.311 КАС України, розгляд справи колегією суддів здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що у період з 26.12.2024 по 12.03.2025 відповідно до пункту 9.11 Плану проведення заходів державного фінансового контролю Державної аудиторської служби України на IV квартал 2024 року, пункту 4.8.2 Плану проведення заходів державного фінансового контролю Північного офісу Держаудитслужби на IV квартал 2024 року, на підставі направлень, виданих заступником Голови Державної аудиторської служби України Соляник Ю.В., працівниками Управління Північного офісу Держаудитслужби в Черкаській області проведено ревізію окремих питань фінансово-господарської діяльності Комунального підприємства «Вінницьке шляхове управління» за період з 01.01.2021р. по 30.09.2024 р.

За результатами проведеної ревізії 19.03.2025 р. складено акт №262318-30/04 ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності комунального підприємства «Вінницьке шляхове управління» Вінницької міської ради за період з 01.01.2021 по 30.09.2024, в якому відображено виявлені порушення. Акт ревізії підписаний керівником КП «Вінницьке шляхове управління» 24.03.2025 із застереженнями.

Не погоджуючись із зафіксованими у акті висновками КП «Вінницьке шляхове управління» подало свої заперечення на нього.

За наслідком розгляду заперечень управління листом від 21.04.2025 №262318-14/1360-2025 надіслало висновок на заперечення до Акта ревізії, яким відмовило у прийнятті та врахуванні заперечень.

23.04.2025 р. Аудитслужбою сформовано вимогу «Про усунення виявлених порушень» №262318-14/1383-2025, в якій , серед іншого, вимагає наступне:

- пункт 1: розглянути результати проведеної ревізії та питання щодо притягнення у порядку, встановленому законодавством, до відповідальності працівників підприємства, відповідальних за допущені порушення;

- пункт 2: забезпечити відшкодування з Державного бюджету зайво сплачених сум податку на додану вартість та відкорегувати суми податкових зобов`язань та податкового кредиту у порядку , передбаченому ПКУ;

- пункт 8: не допускати в подальшому порушення щодо зайвих витрат бюджетних коштів, які призводять до недоотримання Вінницьким міським бюджетом частини чистого прибутку;

- пункт 9: відкоригувати за даними бухгалтерського обліку безпідставно відображену кредиторську заборгованість по розрахунках Департаментом комунального господарства та благоустрою Вінницької міської ради на суму 17 545 214,93 грн. В подальшому операції щодо отримання коштів бюджетного фінансування відображати за дебетом субрахунку 482 «Кошти з бюджету та державних цільових фондів» в порядку, передбаченому Інструкцією № 291».

Не погоджуючись із процитованими пунктами вимоги, позивач звернувся до суду із цим позовом.

Приймаючи рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про необгрунтованість позовних вимог та відсутність правових підстав для їх задоволення.

Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіряючи дотримання судом першої інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, колегія суддів виходить із наступного.

Згідно вимог України “Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні” Держаудитслужба та її територіальні органи мають право здійснювати контроль за використанням коштів державного і місцевого бюджету та, у разі виявлення порушень законодавства, пред`являти обов`язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень. При виявленні збитків, завданих державі чи об`єкту контролю, контролюючий орган має право визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, та звернутися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не вжито заходів щодо усунення виявлених під час здійснення перевірки порушень законодавства.

Порядок проведення інспектування Державною аудиторською службою, її міжрегіональними територіальними органами” затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 20.04.2006 №550.

За приписами Порядку №550 у міру виявлення ревізією порушень законодавства посадові особи органу державного фінансового контролю, не чекаючи закінчення ревізії, мають право усно рекомендувати керівникам об`єкта контролю невідкладно вжити заходів для їх усунення та запобігання у подальшому (пункт 45).

Якщо вжитими в період ревізії заходами не забезпечено повне усунення виявлених порушень, органом державного фінансового контролю у строк не пізніше ніж 10 робочих днів після реєстрації акта ревізії, та у разі надходження заперечень до нього - не пізніше ніж 10 робочих днів після надсилання висновків на такі заперечення об`єкту контролю надсилається вимога щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства із зазначенням строку зворотного інформування (пункт 46).

У разі проведення ревізії на підставі звернення правоохоронних органів, а також коли ревізією, проведеною з інших підстав, виявлено порушення, за які передбачено кримінальну відповідальність або які містять ознаки корупційних правопорушень, акти таких ревізій з додатками до акта ревізії у визначені в пункті 46 цього Порядку строки передаються до правоохоронних органів (пункт 48).

Відповідно до пункту 13 частини 1 статті 10 Закону №2939-XII передбачає обов`язок при виявленні збитків, завданих державі чи підприємству, установі, організації, що контролюється, визначати їх розмір у встановленому законодавством порядку.

Згідно з пунктом 35 Порядку №550 акт ревізії містить констатуючу частину, в якій наведено інформацію про результати ревізії в розрізі кожного питання програми із зазначенням, за який період, яким способом (вибірковим, суцільним) та за якими документами перевірено ці питання, висновок про наявність або відсутність порушень законодавства, визначений у разі наявності в установленому законодавством порядку розмір збитків, завданих державі чи об`єкту контролю внаслідок таких порушень.

Верховний Суд у постанові від 08.05.2018 у справі №826/3350/17, аналізуючи посилання відповідача на позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 20.02.2018 у справі №822/2087/17, зазначив, що висновок суду про те, що збитки контролюючим органом можуть бути стягнуті лише в ході відповідного судового процесу (а не шляхом пред`явлення обов`язкової до виконання вимоги), не спростовує того, що “законна вимога” контролюючого органу, як індивідуально-правовий акт, повинна відповідати вимогам закону в частині її змісту і форми. Саме аналіз змісту вимоги контролюючого органу свідчить про те, чи такі вимоги дотримано та чи породжує така вимога права і обов`язки для підконтрольної установи.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що відсутність в оскаржуваній позивачем вимозі конкретного способу її виконання не свідчить про її протиправність та не може бути підставою для скасування, а керівник підприємства наділений правом вибору конкретного способу усунення виявлених у ході ревізії порушень, якщо зі змісту вимоги вбачається наведення декількох способів усунення виявлених порушень, що також не позбавляє його права звернутися до відповідача з метою отримання певних роз`яснень. Суд вказав, що Закон України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні" не встановлює за необхідне зазначення будь-яких застережень щодо способу виконання підконтрольною особою вимоги, також таких застережень не встановлюють інші чинні правові акти, які регулюють спірні правовідносини. Також на думку суду, виявлення винних осіб у порушеннях, зазначених у спірній вимозі та притягнення їх до встановленої законом відповідальності, є правом керівника підприємства, який самостійно обирає вид і міру відповідальності та спосіб усунення виявлених порушень.

Окрім того, суд вважає, що позивач безпідставно дійшов висновку про наявність бази оподаткування ПДВ з операції з виплати відповідних субсидій/трансфертів за рахунок бюджету. У 2021-2024 роках всю суму отриманого бюджетного фінансування позивач мав відобразити за даними бухгалтерського обліку шляхом подвійного запису за дебетом субрахунку 482 "Кошти з бюджету та державних цільових фондів" та кредитом субрахунку 718 "Дохід від безоплатно одержаних оборотних активів", без наявності кредиторської заборгованості. На переконання суду, надавати оцінку наявності збитків та їх розміру в цій справі немає потреби, адже дані обставини мають перевірятись судом, який розглядатиме позов про їх стягнення, а не судом за позовом підконтрольної установи про визнання вимоги протиправною.

Підставою звернення позивача до суду з даним позовом слугувало те, що у пунктах 1 та 8 вимоги не зазначено чітко, яких саме заходів має вжити підприємство для усунення недоліків. Щодо порушення, відображеного у пункті 2, позивач зазначив, що є постачальником послуг, а отже відповідні операції підлягають оподаткуванню податком на додану вартість, у зв`язку з чим висновок відповідача, викладений в акті ревізії, є необґрунтованим.

Позивач також заперечив проти виконання вимоги, викладеної у пункті 9, якою зазначено про необхідність коригування за даними бухгалтерського обліку безпідставно відображеної кредиторської заборгованості та подальшого її відображення за дебетом субрахунку 482, вказуючи, що така заборгованість відображається ним правильно, відповідно до вимог національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку та чинного законодавства України.

Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду, колегія суддів виходить з наступного.

Пунктом 1 Вимоги, позивача зобов"язано розглянути результати проведеної ревізії та питання щодо притягнення у порядку, встановленому законодавством, до відповідальності працівників Підприємства, відповідальних за допущені порушення.

Вимога органу державного фінансового контролю приймається з метою корегування роботи підконтрольної організації та приведення її у відповідність із вимогами законодавства шляхом усунення порушень законодавства, виявлених під час ревізії. Можливість усунення виявлених порушень прямо залежить від чіткого визначення суб`єктом владних повноважень конкретного заходу (варіанту поведінки), яких необхідно вжити уповноваженій особі для усунення порушень.

Аналогічні правові висновки наведено у постанові Верховного Суду від 06.08.2020 у справі №826/6254/17, в постанові від 14.12.2020 у справі №200/7584/19-а.

У пункті 1 спірної Вимоги відповідач не зазначив, які конкретно заходи повинен здійснити позивач для розгляду результатів проведеної ревізії та питання щодо притягнення до відповідальності працівників підприємства, якими нормами законодавства при цьому має керуватись, та не визначив чіткий порядок виконання покладеного зобов`язання.

Згідно зі статтею 10 Закону №2939-ХІІ визначено право органу державного фінансового контролю, зокрема: пред`являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов`язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства (пункт 7).

Відповідно до частини другої статті 15 Закону №2939-ХІІ законні вимоги службових осіб органу державного фінансового контролю є обов`язковими для виконання службовими особами об`єктів, що контролюються.

У постанові від 08.05.2018 у справі №826/3350/17 Верховний Суд дійшов висновку про те, що «законна вимога» контролюючого органу про усунення виявлених порушень законодавства повинна бути здійснена у письмовій формі, сформована внаслідок реалізації контролюючим органом своєї компетенції (завдань і функцій відповідно до законодавства), містити чіткі, конкретні і зрозумілі приписи на адресу підконтрольного суб`єкту (об`єкту контролю, його посадових осіб), які є обов`язковими до виконання останнім.

Спірна вимога контролюючого органу є індивідуально-правовим актом і в силу закону є обов`язковою до виконання підконтрольною установою, якій вона адресована (аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 30.12.2024 у справі №440/4083/22).

Таким чином, вимога у частині покладання на позивача зобов`язання розглянути результати проведеної ревізії та питання щодо притягнення працівників до відповідальності, не носить обов`язкового характеру. Крім того, у відзиві на позовну заяву відповідач зазначив, що Управління навіть не вимагало притягнути працівників підприємства до відповідальності, а лише розглянути відповідне питання.

За вказаних обставин, колегія суддів вважає, що зміст пункту 1 спірної вимоги свідчить про те, що він не спрямований на усунення виявлених у ході ревізії порушень та не носить обов`язкового характеру, а відтак не відповідає вимогам законодавства у частині форму та змісту акта індивідуальної дії органу фінансового контролю та приписам статті 2 КАС України.

Безпідставними колегія суддів вважає посилання суду першої інстанції у рішенні на те, що в акті ревізії (арк. акту 15, 19, 30, 35) вказано відповідальних осіб, які допустили правопорушення, відтак акт ревізії містить інформацію про відповідальних осіб за вчинені правопорушення, оскільки оскаржувана вимога не містить посилання на Акт ревізії та необхідність у даному випадку визначати відповідальних осіб, зазначених саме в акті ревізії.

Отже, зазначені обставини свідчать про відсутність у вимозі чіткого способу усунення виявлених під час ревізії та виключає реальну можливість виконання спірного пункту вимоги. Відтак, вимога щодо притягнення до відповідальності осіб, з вини яких допущено заподіяння збитків, без підтвердження їх правомірності та суми (розміру), є передчасною.

Аналогічні правові висновки, які поряд з вищенаведеними не були враховані судом першої інстанції у цій справі, викладено у постановах Верховного Суду від 15.07.2021 у справі №826/5854/15, від 22.07.2021 у справі №520/1039/19.

У постанові від 08.05.2018 у справі №826/3350/17 Верховний Суд зауважив, що під час вирішення справ, предметом яких є правомірність вимог контролюючих органів, скерованих на адресу підконтрольних суб`єктів, належить, виходячи із правової природи письмової вимоги контролюючого органу, враховувати чи прийнята вона на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством. З метою встановлення того, чи контролюючим органом при прийнятті спірної вимоги владні управлінські функції реалізовані у передбачений законом спосіб, суду належить надати правову оцінку змісту вимоги як індивідуально-правового акту. Верховний Суд дійшов висновку про те, що «законна вимога» контролюючого органу про усунення виявлених порушень законодавства повинна бути здійснена у письмовій формі, сформована внаслідок реалізації контролюючим органом своєї компетенції (завдань і функцій відповідно до законодавства), містити чіткі, конкретні і зрозумілі, приписи на адресу підконтрольного суб`єкту (об`єкту контролю, його посадових осіб), які є обов`язковими до виконання останнім. При цьому, «законність» письмової вимоги контролюючого органу безумовно передбачає її обґрунтованість, що в силу статті 2 КАС України, є однією з обов`язкових ознак рішення (дії, бездіяльності) суб`єкта владних повноважень, що підлягає встановленню адміністративним судом. Законна вимога контролюючого органу, як індивідуально-правовий акт, повинна відповідати вимогам закону в частині її змісту і форми. Саме аналіз змісту вимоги контролюючого органу свідчить про те, чи такі вимоги дотримано та чи породжує така вимога права і обов`язки для підконтрольної установи.

З огляду на вищенаведене безпідставними є висновки суду першої інстанції з приводу того, що Закон України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні" не встановлює за необхідне зазначення будь-яких застережень щодо способу виконання підконтрольною особою вимоги, також таких застережень не встановлюють інші чинні правові акти, які регулюють спірні правовідносини.

Таким чином, оскільки цій справі спірна вимога, яка є обов`язковою до виконання підконтрольною установою, не містить чітких, конкретних і зрозумілих приписів на адресу підконтрольного суб`єкту, колегія суддів приходить до висновку, що така не відповідає критеріям, які встановлені частиною другою статті 2 КАС України, що є самостійною та достатньою підставою для її скасування.

Як наслідок, вказуючи на правомірність пункту 8 вимоги, суд першої інстанції не врахував, що жодним законодавчим актом не передбачено право відповідача видавати «превентивні» вимоги чи покладати на позивача зобов`язання про «недопущення надалі порушень».

За змістом норм Закону №2939-XII та Положення 43 «законна вимога» контролюючого органу про усунення виявлених порушень законодавства повинна бути сформована внаслідок реалізації контролюючим органом своєї компетенції (завдань і функцій відповідно до законодавства), містити чіткі, конкретні і зрозумілі приписи на адресу підконтрольного суб`єкту (об`єкту контролю, його посадових осіб), які є обов`язковими до виконання останнім.

Вимога органу державного фінансового контролю приймається з метою корегування роботи підконтрольної організації та приведення її у відповідність із вимогами законодавства шляхом усунення порушень законодавства, виявлених під час ревізії.

Можливість усунення виявлених порушень прямо залежить від чіткого визначення суб`єктом владних повноважень конкретного заходу (варіанту поведінки), яких необхідно вжити уповноваженій особі для усунення порушень.

Аналогічні правові висновки, які підлягають врахуванню судом у даній справі, наведено у постанові Верховного Суду від 06.08.2020 у справі №826/6254/17, в постанові від 14.12.2020 у справі № 200/7584/19-а.

Вимога у частині «не допускати в подальшому порушення щодо зайвих витрат бюджетних коштів» спрямована на майбутнє, адже зобов`язання підприємства щодо можливих варіантів поведінки побудовані відповідачем на припущеннях про настання подій, які ще не відбулися, та не стосується усунення порушень, про які вказує відповідач в Акті ревізії чи вимозі.

Більш того, сам відповідач у відзиві на позовну заяву зазначив, що застосований захід впливу має лише спонукальний характер, спрямований на забезпечення позивачем у майбутньому виконання вимог, а тому не створює для позивача правових наслідків.

Таким чином, колегія суддів вважає, що спірна вимога (пункт 8) винесена з порушенням вимог закону щодо її змісту, оскільки є неконкретизованою та не носить обов`язкового зобов`язального характеру.

Що стосується пункт 2 спірної вимоги, та така також не містить визначення відповідачем конкретного заходу (варіанту поведінки), чіткого способу і порядку виконання дій, яких необхідно вжити позивачу, та якими конкретними нормами права при цьому слід керуватись

Зокрема, предметом оскарження у цій справі є правомірність пункту вимоги відповідача в частині забезпечення відшкодування виявлених збитків, тобто пропозиції їх відшкодувати у добровільному порядку.

Аналіз правових норм, якими врегульовані спірні правовідносини, дає підстави для висновку, що вимога органу державного фінансового контролю, спрямована на корегування роботи підконтрольної організації та приведення її у відповідність із вимогами законодавства, є обов`язковою до виконання. Стосовно відшкодування виявлених збитків, завданих державі чи об`єкту контролю, то про їх наявність може бути зазначено у вимозі, але вони не можуть бути примусово стягнуті шляхом вимоги, оскільки такі збитки відшкодовуються у добровільному порядку або шляхом звернення до суду з відповідним позовом

У свою чергу, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що відповідач не спростував твердження позивача з приводу того, що бюджетні кошти, що отримуються підприємством (платником ПДВ) від Департаменту, за своєю економічною сутністю є безпосередньо оплатою (компенсацією) вартості наданих послуг Вінницькій міській територіальній громаді.

КП «Вінницьке шляхове управління» відображає в бухгалтерському обліку вартість наданих послуг, відповідно до Актів виконаних робіт, по дебету рахунка 361 "Розрахунки з вітчизняними покупцями", а по кредиту рахунка відображає отримані кошти від Департаменту.

При цьому, у ході розгляду справи позивач звернув увагу суду на індивідуальну податкова консультацію від 29.05.2025 №2951/ІПК/02-32-04 01-15, яка свідчить про те, що КП «Вінницьке шляхове управління» на підставі договору з Департаментом фактично постачає послуги (послуги утримання вулиць, поточного ремонту та технічного обслуговування мереж зливної каналізації, очищення прибережних смуг малих річок, поточний ремонт тротуарів на об`єктах благоустрою), а операція з постачання таких послуг є об`єктом оподаткування ПДВ та оподатковується ПДВ за відповідною ставкою. Відтак, КП «Вінницьке шляхове управління» зобов`язано нарахувати податкові зобов`язання з ПДВ, виходячи із бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 188.1 статті 188 розділу V ПК України, та скласти на покупця/замовника податкову накладну і зареєструвати її в ЄРПН.

При цьому, згідно з пунктом 112.8.2. статті 112 ПК України обставинами, що звільняють від фінансової відповідальності за вчинення податкових правопорушень та порушення іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, є вчинення діяння (дії або бездіяльності) особою, яка діяла у відповідності до індивідуальної податкової консультації, наданої такому платнику податків у паперовій або електронній формі, за умови, що така консультація зареєстрована в єдиному реєстрі індивідуальних податкових консультацій, або до узагальнюючої податкової консультації та/або до висновку об`єднаної палати, Великої Палати Верховного Суду щодо застосування норми права, від якого в подальшому було відступлено.

Усі сумніви щодо наявності обставин, за яких особа може бути притягнута до відповідальності за порушення податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за яким покладено на контролюючий орган, трактуються на користь такої особи (абзац 3 пункту 112.7. статті 112 ПК України).

Таким чином, суд першої інстанції безпідставно залишив поза увагою те, що спірний пункт 2 вимоги не містить чітких вказівок на спосіб усунення виявлених під час ревізії порушень, тобто не відповідає критеріям обґрунтованості і вмотивованості, а тому підлягає скасуванню в оскаржуваній частині.

Позивач також заперечує проти виконання вимоги, викладеної у пункті 9, якою зазначено про необхідність коригування за даними бухгалтерського обліку безпідставно відображеної кредиторської заборгованості та подальшого її відображення за дебетом субрахунку 482, вказуючи, що така заборгованість відображається ним правильно, відповідно до вимог національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку та чинного законодавства України.

Так, згідно зі статтею 36 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» за рахунок коштів місцевих бюджетів фінансуються заходи з виконання місцевих програм благоустрою населених пунктів. Відповідні заходи передбачені «Програмою розвитку та утримання житлово-комунального господарства Вінницької міської територіальної громади на 2019-2024 рр.», пунктами 2.2 «Поточний ремонт та технічне обслуговування мереж зливової каналізації», 2.3 «Поточний ремонт тротуарів на об`єктах благоустрою», 2.4 «Очищення прибережних смуг малих річок», 2.5 «Утримання вулиць» по виконавцю КП «Вінницьке шляхове управління».

У разі відповідності показників діяльності підприємства критеріям визначення одержувача бюджетних коштів на виконання пункту 9 Постанови КМУ від 28.02.2002 №228 «Про затвердження Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ» КП «Вінницьке шляхове управління» щорічно визначається одержувачем бюджетних коштів за наступними критеріями для здійснення заходів бюджетної програми, а саме:

- досвід роботи за відповідним профілем не менше двох років та наявність відповідної кваліфікації з урахуванням напряму чи заходу бюджетної програми;

- виробничий потенціал і показники виробничої діяльності, науково-технічної бази (у разі потреби);

- наявність бездефіцитного фінансового плану на поточний рік, фінансово економічного розрахунку (обґрунтування) здійснення заходів бюджетної програми;

- незбиткова діяльність одержувача за останні два роки, відсутність простроченої заборгованості за наданими банками кредитами;

- співвідношення вартості робіт, послуг та їх якості;

- застосування договірних умов.

Визнання підприємства одержувачем бюджетних коштів проводиться на підставі рішення виконавчого комітету та чітко передбачає укладання договору з Департаментом на надання послуг з поточного ремонту та технічного обслуговування мереж зливової каналізації, утримання вулиць, очищення прибережних смуг малих річок та поточного ремонту тротуарів.

Крім того, для обґрунтування обсягів (в т.ч. переліків вулиць) та вартості послуг формуються відповідні договірні ціни. Щомісячно підприємство складає акти виконаних робіт для підтвердження надання обсягу кожного виду послуг та надає Департаменту.

Отже, бюджетні кошти, що отримуються Підприємством (платником ПДВ) від Департаменту, за своєю економічною сутністю є безпосередньо оплатою (компенсацією) вартості наданих послуг Вінницькій міській територіальній громаді. Кредиторська заборгованість у сумі 17 575 214,93 грн по розрахункам з Департаментом виникла з наступних причин.

КП «Вінницьке шляхове управління» відображає в бухгалтерському обліку вартість наданих послуг, відповідно до Актів виконаних робіт, по дебету рахунка 361 «Розрахунки з вітчизняними покупцями», а по кредиту рахунка відображає отримані кошти від Департаменту. Застосування даного рахунку відбувається тому, що Підприємство фактично надає послуги (з поточного ремонту та технічного обслуговування мереж зливової каналізації, утримання вулиць, очищення прибережних смуг малих річок та поточного ремонту тротуарів), які підтверджені Актами виконаних робіт відповідно до Договору, а тому дані доходи класифікуються в бухгалтерському обліку – дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг). Відповідно, на даному рахунку відображається і оплата за такі послуги, незалежно від того яким чином здійснюється оплата за надані послуги (бюджетними коштами за кодом 2610 «Субсидії та поточні трасферти підприємствам (установам, організаціям)» чи іншими. Тобто, Підприємство не може відображати вартість наданих послуг на рахунку 48 «Цільове фінансування і цільові надходження» так як це буде порушенням вимог абзацу 2 пункту 7 «Дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг)» Національного положення (стандарт) бухгалтерського обліку 15 «Дохід», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999 №290 зі змінами.

Так, в апеляційній скарзі позивач зазначив, що за 2021 рік надано послуг на суму 62 813 632 грн, отримано коштів від Департаменту 63 432 085 грн, кредиторська заборгованість склала 618 453 грн (63 432 085 – 62 813 632), і виникла через залишок придбаних, але частково не використаних в 2021 році протиожеледних матеріалів, які використані у 2022 році.

У 2022 році надано послуг на суму 86 102 866 грн, отримано коштів від Департаменту 18 89 781 030 грн, кредиторська заборгованість склала 4 296 617 грн (89 781 030 + 618 453) – 86 102 866); протиожеледні матеріали, які придбані у 2021 році, були використані в 2022 році та відповідно відображені в актах виконаних робіт за 2022 рік. У 2023 році надано послуг на суму 104 923 724 грн, отримано коштів від Департаменту 117 759 928 грн, кредиторська заборгованість склала 17 132 821 грн (117 759 928 + 4 296 617) – 104 923 724); протиожеледні матеріали, які придбані у 2022 році, були використані в 2023 році та відповідно відображені в актах виконаних робіт за 2023 рік.

За 9 місяців 2024 року надано послуг на суму 95 036 185,07 грн, отримано коштів від Департаменту 95 478 579 грн, кредиторська заборгованість склала 17 575 214,93 грн (95 478 579 + 17 132 821) – 95 036 185,07); протиожеледні матеріали, які придбані у 2023 році, були використані в 2024 році та відповідно відображені в актах виконаних робіт за 2024 рік.

Таким чином, з урахуванням того, що по мірі надання послуг складаються акти виконаних робіт, суми, зазначені в актах, відповідно до положення (стандарт) бухгалтерського обліку 15 «Дохід», затверджене наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999 №290 статті 7 пункт (а), визнаються доходами та класифікуються в бухгалтерському обліку – дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг). Дані послуги оплачуються з казначейського рахунка за програмою КПКВК 1416030 «Організація благоустрою населених пунктів».

Відповідно до положення (стандарт) бухгалтерського обліку 2 «Баланс», затверджене наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999 №290 статті 27 та статті 53 стан розрахунків на звітні дати відображається по дебету або кредиту рахунка 361.

Отже, спірна вимога відповідача щодо коригування наявної кредиторської заборгованості по розрахункам з Департаментом комунального господарства та благоустрою Вінницької міської ради на суму 17 545 214,93 грн, є безпідставною, а висновок суду першої інстанції про те, що позивач, у 2021-2024 роках всю суму отриманого бюджетного фінансування мав відобразити за даними бухгалтерського обліку шляхом подвійного запису за дебетом субрахунку 482 "Кошти з бюджету та державних цільових фондів" та кредитом субрахунку 718 "Дохід від безоплатно одержаних оборотних активів", без наявності кредиторської заборгованості, не ґрунтується на правильному застосуванні норм права, які регулюють спірні правовідносини.

Таким чином, покладаючи на позивача зобов`язання згідно з вимогою, яка в оскаржуваній частині містить лише припущення про порушення, що не ґрунтуються на фактах та правильному застосуванні норм права, є неконкретизованою, не містить чітких рекомендацій щодо способу усунення виявлених під час ревізії порушень, тобто не відповідає критеріям обґрунтованості і вмотивованості, що виключає реальну можливість її виконання.

Згідно ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору не в повному обсязі встановив фактичні обставини справи, у зв`язку із цим рішення суду першої інстанції необхідно скасувати.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Згідно зі ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення зокрема є, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що необхідно скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову про задоволення позову.

Відповідно до частини першої та шостої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Таким чином поверненню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень підлягає сума сплаченого судового збору до суду першої та апеляційної інстанцій.

Керуючись ст.ст. 139, 243, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Колективного підприємства "Вінницьке шляхове управління" задовольнити.

Рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 15 грудня 2025 року скасувати.

Визнати протиправними та скасувати пункти 1,2,8, 9 вимоги Управління Північного офісу Держаудитслужби в Черкаській області від 23.04.2025 р. «Про усунення виявлених порушень» №262318-14/1383-2025.

Стягнути на користь Колективного підприємства "Вінницьке шляхове управління" за рахунок бюджетних асигнувань Управління Північного офісу Держаудитслужби в Черкаській області судові витрати на сплату судового збору у розмірі 6056,00 гривень.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.

Головуючий Сторчак В. Ю.

Судді Матохнюк Д.Б. Граб Л.С.