Постанова від 28 липня 2026 р. у справі №320/16651/23 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 320/16651/23 Головуючий у 1 інстанції: Марич Є.В.

Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 липня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Судді-доповідача Вівдиченко Т.Р.

Суддів Аліменка В.О.

Безименної Н.В.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 13 травня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И Л А:

Позивач - ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, в якому просив:

- визнати протиправним таскасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у місті Києві від 17.02.2023 року №2600-0203-8/28836 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугу років відповідно до пункту "а" статті 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від № 2262-ХІІ;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у місті Києві призначити, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років відповідно до пункту "а" статті 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" з 20.04.2021 року.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 13 травня 2025 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві щодо відмови призначити ОСОБА_1 пенсії за вислугу років згідно пункту "а" частини 1 статті 12 ЗУ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09.04.1992р. №2262-XII. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві призначити ОСОБА_1 з 17.01.2023р. пенсію за вислугу років згідно пункту "а" частини 1 статті 12 ЗУ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09.04.1992 року №2262-XII, з урахуванням вислуги - 21 рік 06 місяців 14 днів. У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду, відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві звернувся з апеляційною скаргою, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовної заяви в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Зокрема, апелянт вказує, що, відповідно до пункту «а» статті 12 Закону № 2262-XII необхідною умовою призначення пенсії є наявність саме календарної вислуги років. Апелянт вказує, що календарна вислуга ОСОБА_1 становить 14 років 11 місяців 14 днів, що є недостатнім для призначення пенсії, тоді як пільгова вислуга у розмірі 21 року 6 місяців 14 днів може враховуватися лише для визначення розміру пенсії. Крім того, апелянт вважає, що постановою Кабінету Міністрів України № 393 не передбачено зарахування пільгової вислуги до календарної вислуги для набуття права на пенсію.

У межах встановленого судом строку відзиву на апеляційну скаргу не надійшло.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.

Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження.

Згідно ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість

Отже, в апеляційному порядку підлягає перегляду рішення суду першої інстанції виключно в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 .

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 у період з 01 серпня 2000 року по 14 лютого 2014 року проходив службу в органах внутрішніх справ.

Наказом т Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві від 10 лютого 2014 року № 77 о/с ОСОБА_1 з 14 лютого 2014 року звільнено з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил України відповідно до підпункту «ж» пункту 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ. Відповідно до зазначеного наказу вислуга років позивача на день звільнення становила у календарному обчисленні 14 років 11 місяців 12 днів, у пільговому обчисленні - 21 рік 06 місяців 14 днів.

20 квітня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Міністерства внутрішніх справ України із заявою про оформлення та направлення документів, необхідних для призначення йому пенсії за вислугу років. Листом від 12 травня 2021 року № Ч-12005/22 Міністерство внутрішніх справ України відмовило у підготовці та поданні відповідних документів до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, з огляду на відсутність у позивача необхідної календарної вислуги років.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 вересня 2021 року у справі № 640/14965/21, яке набрало законної сили 11 квітня 2022 року, зокрема, зобов`язано Міністерство внутрішніх справ України оформити документи, необхідні для призначення ОСОБА_1 пенсії за вислугу років відповідно до пункту «а» статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» враховуючи вислугу років - 21 рік 06 місяців 14 днів за час проходження служби на пільгових умовах та направити їх до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві у відповідності до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України 30 січня 2007 року №3-1.

На виконання зазначеного судового рішення, Міністерство внутрішніх справ України направило до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві документи, необхідні для призначення ОСОБА_1 пенсії за вислугу років, які отримані та зареєстровані відповідачем 17 січня 2023 року за № 392/5.

За результатами розгляду поданих документів, Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві листом від 17 лютого 2023 року № 2600-0203-8/28836 повідомило ОСОБА_1 про відсутність правових підстав для призначення пенсії за вислугу років, оскільки, його календарна вислуга років є меншою за встановлену статтею 12 Закону № 2262-XII.

Не погоджуючись із даною відмовою, позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Спеціальним законом, який визначає умови, норми і порядок пенсійного забезпечення осіб, звільнених зі служби в органах внутрішніх справ, є Закон України від 09 квітня 1992 року № 2262-XII «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон № 2262-XII).

Відповідно до пункту «б» частини 1 статті 1-2 Закону № 2262-XII, право на пенсійне забезпечення на умовах цього Закону мають звільнені зі служби особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ України.

Частиною 1 статті 1 Закону № 2262-XII передбачено, що особи, які мають право на пенсію за цим Законом, за наявності встановленої цим Законом вислуги на службі в органах внутрішніх справ мають право на довічну пенсію за вислугу років.

Згідно з пунктом «а» частини 1 статті 12 Закону № 2262-XII, пенсія за вислугу років призначається особам, зазначеним у пунктах «б»-«д», «ж» статті 1-2 цього Закону, незалежно від віку, якщо вони звільнені зі служби з 01 жовтня 2013 року по 30 вересня 2014 року і на день звільнення мають вислугу 21 календарний рік та 6 місяців і більше.

За приписами частини 4 статті 17 Закону № 2262-XII, при призначенні пенсій особам, які мають право на пенсію за цим Законом, враховуються тільки повні роки вислуги років або страхового стажу без округлення фактичного розміру вислуги років чи страхового стажу в бік збільшення.

Статтею 17-1 Закону № 2262-XII встановлено, що порядок обчислення вислуги років та визначення пільгових умов призначення пенсій особам, які мають право на пенсію за цим Законом, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

На виконання зазначеної норми постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393 затверджено Порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам, які мають право на пенсію відповідно до Закону № 2262-XII (далі - Порядок № 393).

У редакції Порядку № 393, чинній на час звернення ОСОБА_1 20 квітня 2021 року, пунктом 3 було передбачено зарахування окремих періодів служби до вислуги років для призначення пенсії на пільгових умовах. Зокрема, відповідно до абзацу дев`ятого підпункту «в» пункту 3 Порядку № 393 до вислуги років для призначення пенсії особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ зараховувався на пільгових умовах - один місяць служби за півтора місяця - час проходження служби у військових частинах і підрозділах внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України, Національної гвардії з охорони дипломатичних представництв, консульських установ іноземних держав та представництв міжнародних організацій в Україні.

Постановою Кабінету Міністрів України від 16 лютого 2022 року № 119, яка набрала чинності 19 лютого 2022 року, Порядок № 393 доповнено пунктом 2-1, відповідно до якого, для призначення пенсій обчислення календарної вислуги років проводиться згідно з пунктами 1 і 2 цієї постанови. Одночасно у пункті 3 Порядку № 393 слова щодо зарахування відповідних періодів до вислуги років «для призначення пенсій» замінено словами «для визначення розміру пенсії».

Відповідно до пункту «б» частини 1 статті 50 Закону № 2262-XII, пенсії особам, які мають право на пенсію відповідно до пункту «а» статті 12 цього Закону, призначаються з наступного дня після звільнення їх зі служби, але не раніше того дня, по який їм сплачено грошове забезпечення.

Як вбачається з матеріалів справи, листом від 17 лютого 2023 року № 2600-0203-8/28836 Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві відмовило ОСОБА_1 у призначенні пенсії за вислугу років.

Підставою для відмови вказано те, що календарна вислуга років ОСОБА_1 становить 14 років 11 місяців 12 днів, що є меншим за передбачені пунктом «а» статті 12 Закону № 2262-XII 21 рік 6 місяців, тоді як вислуга у пільговому обчисленні тривалістю 21 рік 6 місяців 14 днів, не може враховуватися для набуття права на призначення пенсії за вислугу років.

Слід зазначити, що для правильного вирішення даного спору в першу чергу необхідно визначити редакцію Порядку №393, яка підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

Так, у постанові від 10 грудня 2024 року у справі № 520/5695/23 Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Верховного Суду виходила з того, що моментом виникнення правовідносин щодо призначення пенсії за вислугу років є звернення особи до уповноваженого органу із заявою про оформлення та направлення документів до органу Пенсійного фонду України, а не дата звільнення особи зі служби.

Матеріали справи свідчать, що ОСОБА_1 звернувся до Міністерства внутрішніх справ України із відповідною заявою 20 квітня 2021 року, тобто до набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 16 лютого 2022 року № 119, якою внесено зміни до Порядку № 393.

Документи, необхідні для призначення пенсії, надійшли до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві 17 січня 2023 року на виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 вересня 2021 року у справі № 640/14965/21, а тому їх подання є продовженням процедури реалізації позивачем права на пенсійне забезпечення, розпочатої 20 квітня 2021 року.

З огляду на викладене, питання наявності у ОСОБА_1 права на призначення пенсії за вислугу років підлягає вирішенню з урахуванням положень Порядку № 393 у редакції, чинній на момент його звернення 20 квітня 2021 року.

Пунктом 3 Порядку № 393 у вищевказаній редакції передбачалося зарахування визначених у ньому періодів служби до вислуги років для призначення пенсії на пільгових умовах, зокрема, з розрахунку один місяць служби за півтора місяця.

Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у постанові від 03.03.2021 р. у справі №805/3923/18-а відступив від правових висновків, викладених, зокрема, у постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 19.09.2018 у справі №725/1959/17, від 27.03.2018 р. у справі №295/6301/17 і з метою приведення судової практики до єдиного тлумачення та застосування норм Закону № 2262-XII у частині призначення пенсії за вислугу років, зробив висновок про те, що основним актом, на підставі якого здійснюється обчислення періоду проходження військової служби для зарахування його до стажу є Закон №2262-XII. Пільгове обчислення періоду проходження військової служби є похідним від визначальної підстави і може визначатись іншими підзаконними нормативно-правовими актами, зокрема, Постановою №393. Можливість пільгового обчислення вказаного періоду пов`язується, насамперед, зі спеціальним статусом, якого особи набули в результаті виконання відповідної роботи, яка визначена у законодавчому порядку.

Вказана позиція була також підтримана у постанові Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 14.04.2021 р. у справі №480/4241/18. У вищезазначеній постанові Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду сформувала наступні правові висновки: «…В цілях Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» календарна вислуга - це вислуга, яка складається з повної кількості календарних днів відповідного періоду (календарний рік - 365 календарних днів, календарний місяць - 30 календарних днів). Для призначення пенсій за вислугу років за Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» календарна вислуга років може бути зарахована на пільгових умовах відповідно до Порядку №393».

Беручи до уваги викладене, доводи апелянта про те, що для отримання права на призначення пенсії єдиною обов`язковою умовою є наявність саме календарної вислуги років у мінімально визначеному законом розмірі, до цієї вислуги зарахування стажу роботи у пільговому обчисленні законом не передбачено, колегія суддів вважає необгрунтованими.

Матеріалами справи підтверджується, що на день звільнення зі служби вислуга років ОСОБА_1 у календарному обчисленні становила 14 років 11 місяців 12 днів, а у пільговому обчисленні - 21 рік 6 місяців 14 днів. При цьому, позивач був звільнений зі служби 14 лютого 2014 року, тобто у період, визначений пунктом «а» статті 12 Закону № 2262-XII.

Зазначені обставини також встановлені рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 вересня 2021 року у справі № 640/14965/21, яке набрало законної сили та, на виконання якого, Міністерство внутрішніх справ України направило до відповідача документи для призначення ОСОБА_1 пенсії з урахуванням його вислуги років у пільговому обчисленні.

Отже, з урахуванням положень пункту 3 Порядку № 393 у редакції, чинній на момент звернення позивача із заявою про оформлення документів для призначення пенсії, його вислуга років у пільговому обчисленні становила 21 рік 6 місяців 14 днів та була достатньою для призначення пенсії відповідно до пункту «а» статті 12 Закону № 2262-XII.

Колегія суддів зауважує, що зміни, внесені до Порядку № 393 постановою Кабінету Міністрів України від 16 лютого 2022 року № 119, відповідно до яких, пільгове обчислення періодів служби здійснюється для визначення розміру пенсії, не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, оскільки, ОСОБА_1 розпочав реалізацію права на пенсійне забезпечення до набрання ними чинності.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність дій Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови у призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугу років відповідно до пункту «а» частини першої статті 12 Закону України від 09 квітня 1992 року № 2262-XII «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», а також про наявність підстав для зобов`язання відповідача призначити позивачу таку пенсію з 17 січня 2023 року з урахуванням вислуги років у пільговому обчисленні тривалістю 21 рік 6 місяців 14 днів.

Решта доводів та заперечень апелянта висновків суду першої інстанції не спростовують.

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про часткову обґрунтованість позовних ОСОБА_1 та наявність правових підстав для їх часткового задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).

При цьому, доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві залишити без задоволення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 13 травня 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328-329 КАС України.

Суддя-доповідач Вівдиченко Т.Р.

Судді Аліменко В.О.

Безименна Н.В.