Постанова від 28 липня 2026 р. у справі №320/8946/23 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 320/8946/23 Суддя (судді) першої інстанції: Лисенко В.І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 липня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: Чаку Є.В.,

суддів: Безименної Н.В., Сорочка Є.О.

за участю секретаря: Сови Є.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 11 лютого 2026 року у справі за адміністративним позовом ТОВ "АЛАКОР СІТІ" до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "АЛАКОР СІТІ" звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 10.01.2022 за № 588/26-15-07-03-05-25 (форма «Р»), від 14.01.2022 за № 00017490702 (форма «П») і №00017690702 (форма «Р»).

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14.08.2023, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.02.2024, позов задоволено повністю.

Контролюючий орган не погодився з такими рішеннями судів та подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального права, просив їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Постановою Верховного Суду від 17.12.2024 рішення Київського окружного адміністративного суду від 14 серпня 2023 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 лютого 2024 скасовано в частині визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 14.01.2022 № 00017690702 (форма "Р") та № 00017490702 (форма "П") в частині зменшення від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 170 647 325, 00 грн, а справу №320/8946/23 в цій частині направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. В решті рішення Київського окружного адміністративного суду від 14 серпня 2023 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 лютого 2024 залишено без змін.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 11 лютого 2026 року позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві від 14.01.2022 № 00017690702 (форма «Р»), яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем «податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг)» на суму 35 551 525,00 грн (з них за основним платежем 28 441 220,00 грн, штрафними санкціями 7 110 305,00 грн) та від 14.02.2022 № 00017490702 (форма «П») в частині зменшення від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 170 647 325, 00 грн/

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, контролюючий орган подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати останнє та відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування скарги апелянт зазначив, що вказані судом першої інстанції процедурні порушення щодо проведення перевірки ТОВ "АЛАКОР СІТІ" не вплинули на обґрунтованість і законність прийнятого за результатами перевірки рішення Фактично позиція gозивача щодо протиправності призначення та проведення перевірки з огляду на те, що її проведено передчасно, а саме в період дії карантину ґрунтується на припущенні. Апелянт зазначив, що накази від 28.10.2021 №8948-п, від 02.12.2021 №9700-п, прийняті контролюючим органом на підставі, в межах наданих повноважень та у відповідності до вище перелічених норм ПК України. Проведення перевірки в період дії карантину, об`єктивно не могло вплинути на правильність висновків контролюючого органу, щодо встановлених порушень, які стали підставою для винесення спірних податкових повідомлень рішень.

ГУ ДПС у місті Києві вважає, що скасування судом першої інстанції податкових повідомлень-рішень на підставі такого порушення, як проведення перевірки в період дії карантину, призвело до порушення згаданих вище принципів.

Щодо суті порушень встановлених під час перевірки апелянт зазначив, що ТОВ "АЛАКОР СІТІ" до перевірки не надано жодних документів стосовно транспортування вищевказаного товару (договори з перевізниками, товарно-транспортні накладні, подорожні листи, довіреності на отримання товару тощо), сертифікатів відповідності, декларацій виробників, висновки державної санітарно-епідеміологічної експертиз, інформації про фасовку, маркування товару.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Позивач вказав, що доводи скаржника про те, що перевірка під час дії мораторію, встановленого пунктом 52-2 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України є лише «процедурним порушенням» повністю спростовується актуальною судовою практикою, яка (судова практика) навпаки, свідчить про те, що така перевірка є незаконною, і акт перевірки є недопустимим доказом, а ППР, прийняте на його підставі, не може вважатися правомірним і підлягає скасуванню.

Щодо інших доводів апеляційної скарги позивач зазначив, що всі питання вже були зазначені (при цьому були не просто зазначені, а скопійовані «слово в слово», без змін, з попередньої апеляційної скарги (сформованої в системі «Електронний суд» 25.09.2023р .)), і були розглянуті судами апеляційної та касаційної інстанції, а також судом першої інстанції при новому розгляді, та по суті були ними відхилені. Тому зазначення таких аргументів в новій апеляційній скарзі фактично є спробою скаржника безпідставно повернути суд до розгляду питань, які вже були ретельно досліджені судами в цій справі та не були підтримані судами, що є зловживанням процесуальними правами сторони скаржника. Суди вже дали цим аргументам скаржника правову оцінку; ці доводи і аргументи вже були відхилені судом у цій справі, а їх правова оцінка судами знайшла відображення в мотивувальній частині судових рішень, і за результатами розгляду було прийняті відповідні рішення про задоволення позовних вимог. Тому повторення, дослівне цитування скаржником у апеляційній скарзі аргументів, що були вказані раніше, досліджені і відхилені судом є нічим іншим, як намаганням затягування процесу, проявом відсутності реальних підстав для апеляційного оскарження рішення суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів дійшла наступних висновків.

У період з 19.11.2021 по 09.12.2021 співробітниками Головного управління ДПС у м. Києві була проведена документальна планова виїзна перевірка ТОВ "АЛАКОР СІТІ" з питань дотримання ним вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2018 по 30.09.2021.

Результати перевірки оформлені Актом від 16.12.2021 № 93049/26-15-07-02-02-17/33598293, в якому містяться висновки про вчинення позивачем наступних порушень норм податкового законодавства:

- п. 44.1 ст. 44, п. 185.1 ст. 185, пп. 198.1, 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження платником податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету, всього на загальну суму 28 441 220,00 грн.;

- пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134, пп. 14.1.267 п. 14.1 ст. 14, пп. 140.5.5-1 п. 140.5, п. 140.4.4 п. 140.4 ст. 140 Податкового кодексу України, п.п. 5 і 7 Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 "Доходи", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999 № 290 (що зареєстрований в Міністерстві юстиції України 14.12.1999 за № 860/4153), п.п. 27, 29 Національного положення (стандарту) бухгалтерсьвого обліку 16 "Витрати", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 №318 (що зареєстрований в Міністерстві юстиції України 19.01.2000 за №27/4248), в результаті чого завищено від`ємне значення об`єкта оподаткування з податку на прибуток за 3-и квартали 2021 на загальну суму 191 840 251,00 грн.;

- пп. 250.2.1 п. 250.2 ст. 250 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження екологічного податку за 4-ий квартал 2018 року на суму 9 676,14 грн.

10.01.2022 та 14.01.2022 на підставі висновків Акта перевірки відповідач прийняв податкові повідомлення-рішення:

- № 588/26-15-07-03-05-25 (форми "Р"), яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання за платежем "екологічний податок, який справляється за викиди в атмосферне повітря забруднюючих речовин стаціонарними джерелами забруднення (за винятком викидів в атмосферне повітря двоокису вуглецю)" на суму 12 095,18 грн (з них за основним платежем 9 676,14,00 грн, за штрафними санкціями 2 419,04 грн);

- за № 00017490702 (форми "П"), яким позивачу зменшено задекларовану в податковій декларації (реєстр. №9328742394 від 03.11.2021) суму від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток за 3-и квартали 2021 року на 191 840 251,00 грн;

- № 00017690702 (форми "Р"), яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання за платежем "податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг)" на суму 35 551 525,00 грн (з них за основним платежем 28 441 220,00 грн, штрафними санкціями 7 110 305,00 грн).

Товариство оскаржило зазначені податкові повідомлення-рішення у досудовому порядку до Державної податкової служби України, шляхом подання відповідної скарги від 27.01.2022 вих. №27/01-02.

Своїм рішенням від 03.03.2023 за №5374/6/99-00-06-01-01-06 ДПС України залишила вказану скаргу без задоволення, а податкові повідомлення-рішення без змін.

Позивач, вважаючи вказані податкові повідомлення-рішення протиправними, звернувся до суду із позовом за захистом своїх порушених прав та законних інтересів.

Оскільки постановою Верховного Суду від 17.12.2024 рішення Київського окружного адміністративного суду від 14 серпня 2023 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 лютого 2024 скасовано в частині визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 14.01.2022 № 00017690702 (форма "Р") та № 00017490702 (форма "П") в частині зменшення від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 170 647 325, 00 грн, колегія суддів надає оцінку спірним правовідносинам саме в цій частині позовних вимог.

Верховний Суд у вказаній постанові зазначив, що судами не надано належної оцінки щодо доводів сторін про допущення відповідачем таких процедурних порушень як перевищення всупереч приписів п. 102.1 ст. 102 ПК України періоду діяльності товариства, за який проводилася перевірка, на більше ніж 1095 днів; право податкового органу про зупинення (продовження) термінів проведення перевірки; порушення строку реєстрації акта перевірки.

Як правильно зазначив суд першої інстанції, позивачем було надано до суду заяви про уточнення підстав позову та щодо застосування законодавства про мораторій на перевірку. Позивач зазначив про допущення податковим органом процедурних порушень як при призначенні так і при проведенні документальної перевірки, наслідком чого є визнання протиправними податкових повідомлень-рішень. Зокрема, вказує на те, що проведення перевірки на підставі постанови КМУ № 89 (в умовах чинності п. 52-2 підрозділу 10 розділу XX "Перехідні положення" ПК України) є протиправним і тягне за собою наслідки у вигляді скасування прийнятих за результатами такої перевірки податкових повідомлень-рішень, як це вже неодноразово вирішувалось Верховним Судом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з пунктом 75.1 статті 75 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Абзацами першим-четвертим підпункту 81.1 статті 81 Податкового кодексу України встановлено, що посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред`явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів: направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) або об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку. Направлення на перевірку у такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, що скріплений печаткою контролюючого органу; копії наказу про проведення перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу та скріплення печаткою контролюючого органу; службового посвідчення осіб (належним чином оформленого відповідним контролюючим органом документа, що засвідчує посадову (службову) особу), які зазначені в направленні на проведення перевірки.

Отже, у посадових осіб контролюючого органу виникає право на проведення документальної планової/позапланової виїзної перевірки, фактичної перевірки за сукупності двох умов: наявності визначених законом підстав для її проведення (правова підстава) та надіслання/пред`явлення оформлених відповідно до вимог Податкового кодексу України направлення і наказу на проведення перевірки, а також службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки (формальна підстава).

Пунктом 86.1 статті 86 Податкового кодексу України передбачено, що результати перевірок (крім камеральних та електронних перевірок) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами контролюючого органу та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка.

Судова палата з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у постанові від 21.02.2020 у справі №826/17123/18 сформулювала правовий висновок, відповідно до якого, оскаржуючи в подальшому наслідки проведеної контролюючим органом перевірки у вигляді податкових повідомлень-рішень та інших рішень, платник податків не позбавлений можливості посилатись на порушення контролюючим органом вимог законодавства щодо проведення такої перевірки, якщо вважає, що вони зумовлюють протиправність таких податкових повідомлень-рішень. При цьому, таким підставам позову, за їх наявності, суди повинні надавати правову оцінку в першу чергу, а у разі, якщо вони не визнані судом такими, що тягнуть протиправність рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки, - переходити до перевірки підстав позову щодо наявності порушень податкового та/або іншого законодавства.

У постанові Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суд від 22.09.2020 у справі № 520/8836/18, окрім наведених вище висновків, погодився із висновками судів попередніх інстанцій про те, що перевірка є способом реалізації владних управлінських функцій контролюючим органом як суб`єктом владних повноважень, який зобов`язаний діяти тільки на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України та законами України. Невиконання вимог закону щодо підстави для проведення документальної позапланової перевірки призводить до визнання перевірки незаконною та не породжує жодних правових наслідків такої перевірки, акт перевірки, виходячи із положень щодо допустимості доказів, закріплених частиною другою статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України, не може визнаватися допустимим доказом у справі, оскільки одержаний з порушенням порядку, встановленого законом. Таким чином, податкове повідомлення-рішення, прийняте за наслідками такої перевірки та на підставі акту перевірки, який є недопустимим доказом, не може вважатись правомірним та підлягає скасуванню. Встановлені судами обставини щодо протиправності призначення та проведення відповідачем перевірки, за наслідками якої і було прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення, є достатніми для висновку про протиправність податкового повідомлення-рішення. З урахуванням цього Суд касаційної інстанції зазначив про відсутність необхідності перевірки порушення позивачем вимог Податкового кодексу України, як підстави для донарахування суми грошового зобов`язання.

Отже, зміст висновків наведених постанов свідчить про те, що установивши порушення процедури проведення перевірки, її підстав, наслідком чого є визнання протиправними її результатів, до аналізу інших обставин, що слугували підставою ухвалення суб`єктом владних повноважень індивідуальних актів, суд може не переходити, з огляду на викладену вище сталу і послідовну практику Верховного Суду, відступу від якої у встановленому законом порядку не здійснювалося.

Таким чином, звертаючись до суду з позовом про скасування податкового повідомлення-рішення, позивач вправі посилатись на процедурні порушення проведення перевірки та надіслання рішень за результатами перевірки, а суд зобов`язаний надавати правову оцінку таким доводам позивача в першу чергу.

Для правильного вирішення справи насамперед необхідно встановити чи належить проведення планової виїзної документальної перевірки на підставі постанови Кабінету Міністрів України № 89 до тих процедурних порушень, які об`єктивно можуть вплинути на правильність висновків контролюючого органу за наслідками такої перевірки і, відповідно, чи слугують такі порушення самостійною підставою для скасування податкових повідомлень рішень у відповідній частині, прийнятих згідно із такими висновками.

Колегія суддів звертає увагу, що 18 березня 2020 року набрав чинності Закон України від 17 березня 2020 року № 533-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо підтримки платників податків на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)», яким підрозділ 10 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України доповнено пунктами 52-1 - 52-5.

Пунктом 52-2 установлено мораторій на проведення документальних та фактичних перевірок на період з 18 березня по 31 травня 2020 року, крім документальних позапланових перевірок з підстав, визначених підпунктом 78.1.8 пункту 78.1 статті 78 цього Кодексу. Інформація про перенесення документальних планових перевірок, які відповідно до плану-графіку проведення планових документальних перевірок мали розпочатися у період з 18 березня по 31 травня 2020 року та на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо підтримки платників податків на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» не були розпочаті, включається до оновленого плану-графіку, який оприлюднюється на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, до 30 березня 2020 року. Документальні та фактичні перевірки, що були розпочаті до 18 березня 2020 року та не були завершеними, тимчасово зупиняються на період до 31 травня 2020 року. Таке зупинення перериває термін проведення перевірки та не потребує прийняття будь-яких додаткових рішень контролюючим органом. На період з 18 березня по 31 травня 2020 року зупиняється перебіг строків давності, передбачених статтею 102 цього Кодексу.

Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» внесено зміни, зокрема, до пункту 52-2 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України і абзац перший пункту 52-2 замінено сімома новими абзацами такого змісту: Установити мораторій на проведення документальних та фактичних перевірок на період з 18 березня по 31 травня 2020 року, крім: документальних позапланових перевірок з підстав, визначених підпунктом 78.1.8 пункту 78.1 статті 78 цього Кодексу; фактичних перевірок в частині порушення вимог законодавства в частині: обліку, ліцензування, виробництва, зберігання та транспортування пального, спирту етилового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів; цільового використання пального та спирту етилового платниками податків; обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівномірами-лічильниками; здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту етилового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального, з підстав, визначених підпунктами 80.2.2, 80.2.3 та 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 цього Кодексу. У зв`язку з цим абзаци другий - четвертий слід вважати відповідно абзацами восьмим - десятим.

29 травня 2020 року набрав чинності Закон України від 13 травня 2020 року № 591-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо додаткової підтримки платників податків на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)», яким внесено зміни, зокрема до пункту 52-2 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України, в абзацах першому і дев`ятому слова та цифри «по 31 травня 2020 року» замінено цифрами та словами « 2020 року по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19)».

Отже, законодавець шляхом внесення змін до ПК України запровадив мораторій на проведення документальних та фактичних перевірок (крім чітко визначеного переліку видів перевірок) на період з 18 березня 2020 року по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), а також зупинив на цей період проведення документальних та фактичних перевірок, що були розпочаті до 18 березня 2020 року та не були завершеними.

Водночас, 04 жовтня 2020 року набрав чинності Закон України від 17 вересня 2020 року №909-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», пунктом 4 розділу ІІ «Прикінцевих положень» якого встановлено, що у період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, надано право Кабінету Міністрів України скорочувати строк дії обмежень, заборон, пільг та гарантій, встановлених відповідними законами України, прийнятими з метою запобігання виникненню і поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, крім випадків, коли зазначене може призвести до обмеження конституційних прав чи свобод особи.

Відповідно до зазначеного пункту 4 розділу II «Прикінцеві положення» Закону України від 17 вересня 2020 року №909-IX «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 03 лютого 2021 року № 89 «Про скорочення строку дії обмеження в частині дії мораторію на проведення деяких видів перевірок», якою постановив скоротити строк дії обмежень, встановлених пунктом 52-2 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України в частині дії мораторію на проведення деяких видів перевірок, дозволивши проведення перевірок юридичних осіб, зокрема: документальних перевірок, право на проведення яких надається з дотриманням вимог пункту 77.4 статті 77 Кодексу.

Таким чином, виникла колізія між нормами ПК України та Постановою КМУ № 89 в частині можливості здійснювати контрольні заходи шляхом проведення деяких видів перевірок у період з дня набрання чинності такої постанови по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби.

Верховний Суд неодноразово вирішував наведену вище колізію.

У постанові від 22 лютого 2022 року у справі № 420/12859/21 суд виклав правову позицію, що мораторій на проведення податкових перевірок на період карантину прямо закріплений пунктом 52-2 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України (в редакції на момент винесення спірного наказу) та вказана норма в частині обмежень на проведення планових перевірок, була чинною, її дія не зупинялась. Виходячи зі змісту пункту 2.1 статті 2 ПК України, зміна приписів Податкового кодексу України здійснюється виключно законами про внесення змін до Кодексу, відповідно зміна строків дії мораторію може бути здійснена виключно шляхом прямого внесення змін до ПК України. Верховний Суд дійшов висновку, що за наявності суперечливих правил і положень щодо дії мораторію на проведення перевірок, які містяться у ПК України і в постанові Кабінету Міністрів України - застосуванню підлягають положення і правила саме ПК України.

У постанові від 27 квітня 2022 року у справі № 140/1846/21 Верховний Суд також підтримав позицію про неможливість застосування Постанови КМУ № 89 як такої, що змінила строки обмежень на проведення планових перевірок, встановлені пунктом 52-2 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України. Додатково Верховний Суд звернув увагу, що Постанова КМУ №89 прийнята не на підставі та не на виконання ПК України та законів з питань митної справи, у зв`язку з чим згідно з пунктом 3.1 статті 3 ПК України не може вважатися складовою податкового законодавства і не підлягає застосуванню у питаннях, пов`язаних з оподаткуванням.

Вказана правова позиція є сталою та в подальшому неодноразово висловлювалась Верховним Судом, зокрема, в постановах від 15 квітня 2022 року у справі № 160/5267/21), від 17 травня 2022 року у справі № 520/592/21, від 06 липня 2022 року у справі № 360/1182/21, від 01 вересня 2022 року у справі № 640/16093/21), від 12 жовтня 2022 року у справі № 160/24072/21), від 28 жовтня 2022 року у справі № 600/1741/21-а, від 28 грудня 2022 року у справі № 160/14248/21, від 29 січня 2025 року у справі № 320/19150/23, від 22 січня 2025 року у справі №160/4965/24.

Колегією суддів встановлено, що не заперечується контролюючим органом та не спростовується жодними належними, достатніми та допустимими доказами, що на момент видання наказів ГУ ДПС у м. Києві від 28.10.2021 №8498-п від, 02.12.2021 № 9700-п, проведення перевірки та складання акту перевірки від 16 грудня 2021 року № 93049/26-15-07-02-02-17/33598293, дія карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), не завершилася, а відтак діяв мораторій на проведення документальних планових перевірок. Цей мораторій був прямо закріплений пунктом 52-2 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України.

Вказані обставини свідчать про невиконання відповідачем вимог норм Податкового кодексу України щодо процедури проведення перевірки та її призначення, що є самостійною та достатньою підставою для висновку про відсутність правових наслідків такої та визнання протиправними рішень прийнятих за її наслідками.

Питання щодо впливу таких процедурних порушень на правомірність податкових повідомлень-рішень, прийнятих за результатами проведення відповідної податкової перевірки, також вже неодноразово вирішувалось Верховним Судом.

У постановах від 28 грудня 2022 року у справах № 420/22374/21, № 540/5445/21, № 160/14248/21, від 28 жовтня 2022 року у справі № 600/1741/21-а, від 12 жовтня 2022 року у справі № 160/24072/21, від 01 вересня 2022 року у справі № 640/16093/21 Верховний Суд констатував, що проведення перевірки на підставі Постанови КМУ № 89 (в умовах чинності пункту 52-2 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України) є протиправним і тягне за собою наслідки у вигляді скасування прийнятих за результатами такої перевірки податкових повідомлень-рішень.

Під час ухвалення постанов від 28 жовтня 2022 року у справі № 600/1741/21-а, від 12 жовтня 2022 року у справі № 160/24072/21 Верховний Суд також враховував висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 08 вересня 2021 року у справі № 816/228/17, і зазначив, що доводи про неправомірність дій контролюючого органу, а саме - невиконання вимог норм ПК України щодо процедури проведення перевірки, можуть бути підставою для висновку про відсутність правових наслідків такої та визнання протиправними рішень прийнятих за її наслідками.

Окремої уваги заслуговує висновок Верховного Суду, викладений у постановах від 24 травня 2023 року у справі №140/607/22, від 28 червня 2023 року у справі №160/7340/22, від 18 червня 2024 року у справі №200/1769/22, від 7 листопада 2024 року у справі №320/277/22 та від 13 листопада 2024 року у справі №320/38193/23 про те, що проведення документальної планової перевірки платника податків під час дії мораторію, встановленого пунктом 52-2 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України, означає те, що така перевірка з огляду на дію мораторію не повинна була відбутися в силу закону, тобто за своєю суттю не є процедурним порушенням, а лежить у площині виконання контролюючим органом повноважень, визначених законом.

Це означає, що дія мораторію унеможливлює сам факт проведення документальної планової перевірки, й саме такі підстави нівелюють її наслідки.

Таким чином, встановивши, що вид призначеної відносно позивача перевірки підпадає під дію мораторію, встановленого пунктом 52-2 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що допущене контролюючим органом порушення під час призначення перевірки є істотним і тягне за собою скасування податкових повідомлень-рішень.

Стосовно доводів позивача про допущення відповідачем таких процедурних порушень як переміщення контролюючим органом строків проведення перевірки, які передбачені п. 102.1 ст. 102 ПК України, права податкового органу про зупинення (продовження) термінів проведення перевірки, порушення строку реєстрації акта перевірки, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з п. 102.1 ст. 102 ПКУ, контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право провести перевірку та самостійно визначити суму грошових зобов`язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня - у разі проведення перевірки відповідно до статей 39 і 39-2, застосування вимог пункту 141.4 статті 141 цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної пунктом 133.4 статті 133 цього Кодексу, та/або граничного строку сплати грошових зобов`язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов`язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов`язання (в тому числі від нарахованої пені), а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

У разі виявлення за результатами перевірки порушень інших вимог податкового законодавства, безпосередньо не пов`язаних з декларуванням податкових зобов`язань платником податків, а також порушень вимог іншого, крім податкового, законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право самостійно визначити суму штрафних санкцій (фінансових санкцій, штрафів) платника податків не пізніше 1095 дня з дня вчинення відповідного правопорушення.

Підпунктом 69.9 пункту 69 підрозділу 10 розділу XX ПК України передбачено, що для платників податків та контролюючих органів зупиняється перебіг строків, визначених податковим законодавством та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Абзацом 11 пункту 52-2 підрозділу 10 розділу XX ПК України визначено, що на період з 18 березня 2020 року по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), зупиняється перебіг строків давності, передбачених статтею 102 цього Кодексу.

Отже, строки позовної давності, передбачені ст. 102 ПКУ є зупиненими починаючи з 18 березня 2020 року (дата початку дії карантинних обмежень) по 01 серпня 2023 року (дата завершення карантину), а контролюючий орган має право проводити перевірки за період, який перевищує 1095 днів, оскільки строки давності, визначені ст. 102 ПКУ, фактично збільшуються на період починаючи з 18 березня 2020 року по 01 серпня 2023 року.

Вказані обставини свідчать про необгрунтованість доводів позивача в цій частині.

Стосовно доводів позивача про неправомірне переміщення контролюючим органом строків проведення перевірки, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно п.82.1 ст. 82 ПК України тривалість перевірок, визначених у статті 77 цього Кодексу, не повинна перевищувати 30 робочих днів для великих платників податків, щодо суб`єктів малого підприємництва - 10 робочих днів, інших платників податків - 20 робочих днів.

Продовження строків проведення перевірок, визначених у статті 77 цього Кодексу, можливе за рішенням керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу не більш як на 15 робочих днів для великих платників податків, щодо суб`єктів малого підприємництва - не більш як на 5 робочих днів, інших платників податків - не більш як на 10 робочих днів.

Судом встановлено, що згідно наказу ГУ ДПС у м. Києві від 28.10.2021р. №8498-п перевірка проводилась з 19 листопада 2021 року по 02 грудня 2021 року.

Наказ про продовження строку проведення перевірки був виданий контролюючим органом 02 грудня 2021 року, тобто у межах строку, визначеного Податковим кодексом України, з дотриманням вимог пункту 82.2 статті 82 ПКУ, перевірка фактично здійснювалася безперервно, а платник податків не був позбавлений можливості реалізувати свої процесуальні права, у тому числі права на надання документів, пояснень та подання заперечень до Акта перевірки.

Щодо суті зазначених в Акті перевірки порушень позивачем норм ПК України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14, пп. "а" п. 198.1, п. 198.2 ст. 198 ПК України, "податковий кредит" - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема з придбання або виготовлення товарів та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг. Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У силу норм п. 201.10 ст. 201 ПК України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

За змістом п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями (тимчасовими, додатковими та іншими видами митних декларацій, за якими сплачуються суми податку до бюджету при ввезенні товарів на митну територію України), іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

При цьому, правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 №996-ХIV (далі - Закон №996-ХIV).

Відповідно до ст. 1 цього Закону в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин, "первинний документ" - документ, який містить відомості про господарську операцію; "господарська операція" - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; "витрати" - зменшення економічних вигод у вигляді зменшення активів або збільшення зобов`язань, що призводить до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілення власниками); "доходи" - збільшення економічних вигод у вигляді збільшення активів або зменшення зобов`язань, яке призводить до зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків власників).

За змістом ч. 1 та 2 ст. 9 Закону №996-ХIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити, якщо інше не передбачено окремими законодавчими актами України: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

У свою чергу, згідно ч. 3 ст. 9 цього Закону інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов`язаних рахунках бухгалтерського обліку.

Аналіз наведених норм Закону № 996-ХIV та положень П(с)БО дає підстави для висновку, що для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарської операції. При цьому якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображений в укладених платником податку договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку. Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов`язкова ознака господарської операції кореспондується з наведеними вище нормами ПК України.

В даному випадку підставою для прийняття податкового повідомлення-рішення від 14.01.2022 №00017690702 (форми «Р») та податкового повідомлення-рішення від 14.01.2022 №00017490702 (форми «П») в частині зменшення від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 170 647 325,00 грн є висновки контролюючого органу про заниження ТОВ "АЛАКОР СІТІ" за перевіряємий період показників податкового зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму 28 441 220,00 грн та заниження показників інших доходів у зв`язку із формуванням податкового кредиту та водночас не включення до складу доходів безоплатно отриманих товарів за рахунок господарських операцій із контрагентами-постачальниками товарно-матеріальних цінностей - ТОВ "ГОЛДЕН-ХАРВЕРСТ", ТОВ "САН АГРО ХОЛДИНГ", ТОВ "Інтера 2018" , ТОВ "АГРОБЕЙКЕР", ТОВ "АЛЬФА ТЕХНОЛОДЖІ", ТОВ "АГРОСОРТ КОМПАНІ", ТОВ"ЗЛАКОВА КУЛЬТУРА", ТОВ "ЗЕРНОПРОМІНЬ", ТОВ "ГУД АГРАРІАН", ТОВ "АГРОНОМ СОЛЮШН", ТОВ "СІДЖІ ГРУП", ТОВ "ЛАКСОН", ТОВ "АГРО-АМСТЕЛ", ТОВ "ДУНКАН КОМПАНІ", ТОВ "ТГ КОЛОС", ТОВ "ТРОЙБЕРГ ЛТД".

За висновком контролюючого органу, оформлені за наслідками господарських операцій позивача із переліченими вище суб`єктами господарювання первинні документи містять недостовірні дані та не підтверджують фактичне здійснення таких господарських операцій оскільки в ході проведеної перевірки:

1) Товариство не надало документів щодо транспортування закуплених партій товарів (як то договорів із перевізниками, товарно-транспортних накладних, подорожніх листів, довіреностей на отримання товару), а також сертифікатів відповідності, декларацій виробників, висновки державної санітарно-епідеміологічної експертиз, інформацію про фасування та маркування товарів, з огляду на що не виявилося за можливе встановити виробника товару;

2) за даними поданої контрагентами податкової та фінансової звітності в останніх відсутні як такі або достатні трудові та/чи виробничі ресурси, необхідні для здійснення відповідної господарської діяльності;

3) не підтверджено за даними Єдиного реєстру податкових накладних по попередніх ланцюгах постачання інформацію про походження реалізованої контрагентами позивачу продукції;

4) в Єдиному державному реєстрі судових рішень наявні відомості про здійснення досудового розслідування у певних кримінальних провадженнях, відкритих за фактами вчинення правопорушень, передбачених ст. 205 Кримінального кодексу України, та в яких фігурують окремі контрагенти контрагентів-постачальників ТОВ "Алакор Сіті".

Так, у періоди 2018 - 2021 років між ТОВ "Алакор Сіті" (як покупцем) і суб`єктами господарської діяльності ТОВ "ГОЛДЕН-ХАРВЕРСТ", ТОВ "САН АГРО ХОЛДИНГ", ТОВ "Інтера 2018" , ТОВ "АГРОБЕЙКЕР", ТОВ "АЛЬФА ТЕХНОЛОДЖІ", ТОВ "АГРОСОРТ КОМПАНІ", ТОВ"ЗЛАКОВА КУЛЬТУРА", ТОВ "ЗЕРНОПРОМІНЬ", ТОВ "ГУД АГРАРІАН", ТОВ "АГРОНОМ СОЛЮШН", ТОВ "СІДЖІ ГРУП", ТОВ "ЛАКСОН", ТОВ "АГРО-АМСТЕЛ", ТОВ "ДУНКАН КОМПАНІ", ТОВ "ТГ КОЛОС", ТОВ "ТРОЙБЕРГ ЛТД" (як продавцями) були укладені однотипні за змістом договори на поставку, а саме:

- договір поставки № 17-Г/20 від 17.01.2020 із ТОВ "ГОЛДЕН-ХАРВЕРСТ" (кукурудза 3 класу, насіннєва, українського походження врожаю 2019 року), договору поставки № СТ-03/24-01 від 14.02.2020 із ТОВ "САН АГРО ХОЛДИНГ" (олія соняшникова нерафінована, українського походження), договір поставки №АЛ-16/19 від 16.08.2019 із ТОВ "Інтера 2018" (зерно кукурудзи, українського походження, врожаю 2019 року), договір поставки № 10-07/18-3 від 10.07.2018 із ТОВ "АГРОБЕЙКЕР" (пшениця 3 класу, врожаю 2018 року), договір поставки № 020418/С-АС від 02.04.2018 із ТОВ "АЛЬФА ТЕХНОЛОДЖІ" (олія соняшникова нерафінована, українського походження з врожаю 2017 року), договір поставки № 3/1206 від 21.01.2019 із ТОВ "АГРОСОРТ КОМПАНІ" (кукурудза 3 класу, українського походження врожаю 2018 року), договір поставки №ЗК-АС/1 від 23.06.2021 із ТОВ "ЗЛАКОВА КУЛЬТУРА" (олія соняшникова нерафінована), договір поставки №15-HL/19 від 15.08.2019 із ТОВ "ЗЕРНОПРОМІНЬ" (зерно кукурудзи, українського походження, врожаю 2019 року), договір поставки №ГД/20 від 01.09.2020 із ТОВ "ГУД АГРАРІАН" (кукурудза 3 класу, насіннєва, українського походження; пшениця м`яка, насіннєва, українського походження), договір поставки №АС/1712-20 від 17.12.2020 із ТОВ "АГРОНОМ СОЛЮШН" (пшениця м`яка, насіннєва, українського походження), договір поставки №020418/С-АС від 02.04.2018 із ТОВ "СІДЖІ ГРУП" (олія соняшникова нерафінована, українського походження з врожаю 2017 року), договір поставки №1/1018 від 01.10.2018 із ТОВ "ЛАКСОН" (пшениця 6-го класу, врожаю 2018 року), договір поставки №150618/С-АС від 15.06.2018 із ТОВ "АГРО-АМСТЕЛ" (ячмінь, врожаю 2018 року; пшениця 3-го класу, врожаю 2018 року; кукурудза 3-го класу, українського походження врожаю 2018 року), договір поставки №1703-12 від 18.02.2019 із ТОВ "ДУНКАН КОМПАНІ" (кукурудза 3-го класу, українського походження врожаю 2018 року), договір поставки №АЛ-10/2019 від 18.10.2019 із ТОВ "ТГ КОЛОС" (пшениця м`яка 2-го, 4-го класів, українського походження насіннєва, врожаю 2019 року), та крім того усні угоди із ТОВ "ТРОЙБЕРГ ЛТД" щодо поставки запчастин, приладів та обладнання.

За умовами даних договорів поставок постачальник зобов`язувався передати у встановлений договором термін товар у власність покупця, а покупець зобов`язується прийняти товар та оплатити його на умовах цього ж договору. Товари, що поставляються за договором, є сільськогосподарською продукцією, яка визначається сторонами у специфікаціях, які являються невід`ємними частинами відповідного договору.

Поставка товару здійснюється однією або кількома партіями, на умовах та у пункті (місці), що вказані у специфікації. Кількість товару в кожній партії та строк її поставки вказуються у відповідній специфікації. Остаточна кількість товару, яка визначається сторонами до розрахунку, є кількість товару, визначена в пункті поставки.

Якість товару повинна відповідати ДСТУ з врахуванням обмежень показників, вказаних у відповідній специфікації.

При здійсненні поставки партії товару постачальник зобов`язаний надати покупцю оригінали наступних документів: видаткову накладну, податкову накладну, посвідчення (сертифікат) якості на товар (останній передається у пункту вивантаження товару), який покупець вправі використати при подальшій реалізації товару (в т.ч. на експорт), акт приймання-передачі партії товару.

Ціна за одиницю товару, загальна вартість партії товару вказуються у відповідних специфікаціях. Оплата кожної партії товару здійснюється згідно видаткових накладних, що підтверджують поставку покупцю товару, протягом 360-ти банківських днів з моменту поставки товару.

На підтвердження обставин виконання сторонами своїх зобов`язань за переліченими вище договорами поставок (передачі товарів та проведення розрахунків) позивач подав до суду копії наступних документів: перелічених вище договорів поставок з відповідними специфікаціями, видаткових накладних, актів прийому-передачі, податкових накладних (разом із доказами реєстрації таких в Єдиному реєстрі податкових накладних), банківських виписок, договору про відступлення права вимоги в частині суми розрахунку по операціях із ТОВ "ДУНКАН КОМПАНІ", рахунків-фактур, актів наданих послуг.

В додаткових поясненнях позивач зазначив, що отримані від вищевказаних контрагентів-постачальників товари (сільськогосподарська продукція) були використані товариством у власній господарській діяльності - реалізовані на експорт покупцям-нерезидентам за зовнішньоекономічними контрактами, для чого Товариством були додатково залучені суб`єкти господарювання-комісіонери.

На підтвердження своїх пояснень позивач долучив до матеріалів справи копії договорів комісії, разом із актами прийому-передачі товару на комісію та звітами комісіонерів, відповідних вантажних митних декларацій, податкових накладних (разом із доказами реєстрації таких в Єдиному реєстрі податкових накладних), зовнішньоекономічних контрактів із покупцями сільськогосподарської продукції, оборотно-сальдових відомостей по рахункам бухгалтерського обліку 3771, 362, 631 за періоди 2018 - 2021 років, брокерських договорів та інших супутніх договорів, актів наданих послуг.

Згідно умов договорів поставок постачальник зобов`язувався передати у встановлений договором термін товар у власність покупця, а покупець зобов`язується прийняти товар та оплатити його на умовах цього ж договору. Товари, що поставляються за договором, є сільськогосподарською продукцією, яка визначається сторонами у специфікаціях, які являються невід`ємними частинами відповідного договору.

Поставка товару здійснювалась однією або кількома партіями, на умовах та у пункті (місці), що вказані у специфікації. Кількість товару в кожній партії та строк її поставки вказуються у відповідній специфікації. Остаточна кількість товару, яка визначається сторонами до розрахунку, є кількість товару, визначена в пункті поставки.

У межах договору комісії комісіонер здійснює правочини та інші юридично значущі дії від свого імені, але за рахунок комітента, що прямо передбачено статтею 1011 Цивільного кодексу України. Згідно зі статтями 1011- 1020 ЦКУ, комісіонер: діє у зовнішніх правовідносинах від свого імені; виконує доручення за рахунок комітента; має право вчиняти всі юридично значущі дії, необхідні для виконання доручення. Укладені між сторонами договори комісії передбачають, що комісіонер зобов`язаний: забезпечити отримання товару комітента у місцях, визначених договорами поставки між комітентом та його постачальниками; підтверджувати факт доставки товару; забезпечувати подальшу організацію експорту зазначених товарів. Отримання товару комісіонером - це договірний обов`язок.

Як свідчать долучені до матеріалів докази вантажовідправником був постачальник товару та замовник перевезення.

Товар фактично доставлявся у місце, де його приймав комісіонер, який зазначався як вантажоодержувач та відповідно не ніс відповідальності за складання ТТН.

Фактично товарно-транспортні накладні оформлювалися перевізниками або постачальниками позивача (як замовником перевезення).

Щодо подання сертифікатів якості слід зазначити наступне.

При здійсненні поставки партії товару постачальник зобов`язаний надати покупцю оригінали наступних документів: видаткову накладну, податкову накладну, посвідчення (сертифікат) якості на товар (останній передається у пункті вивантаження товару), який покупець вправі використати при подальшій реалізації товару (в т.ч. на експорт), акт приймання-передачі партії товару.

Ціна за одиницю товару, загальна вартість партії товару вказуються у відповідних специфікаціях. Оплата кожної партії товару здійснюється згідно видаткових накладних, що підтверджують поставку покупцю товару, протягом 360-ти банківських днів з моменту поставки товару.

Суд першої інстанції правильно зазначив, що сертифікат якості на товар не належить до документів, на підставі яких формується бухгалтерський і податковий облік та не містить відомостей про господарську операцію, а лише засвідчує показники та якісні характеристики товару. Ненадання позивачем у спірних правовідносинах сертифікатів якості товару не є доказом наявності складу податкового правопорушення. При цьому оригінали сертифікатів якості були передані комісіонерам для подальшого митного оформлення експортних операцій.

Суд враховує, що відсутність у платника податків (позивача) зазначених документів обумовлена специфікою самих господарських операцій та відповідно не може свідчити про нереальність розглядуваних операцій з поставок товарів.

Усі надані позивачем первинні документи містять всі необхідні складові, які надають можливість ідентифікувати обсяги поставок товару, необхідну номенклатуру, часові межі їх здійснення та співставити зазначені в них відомості з відомостями, наведеними в інших первинних документах, що відповідають договорам.

Під час судового розгляду справи контролюючим органом не було наведено будь-яких переконливих доводів та не надано належних доказів, які б ставили під сумнів реальність здійснених позивачем господарських операцій, та/або свідчили б про невідповідність цих операцій дійсному економічному змісту, та/або про наявність інших обставин що підтверджують недобросовісність саме позивача, як платника податків.

Переважна більшість доводів, покладених апелянтом в основу апеляційної скарги, ґрунтуються на припущеннях, а не на конкретних встановлених обставинах, які б давали змогу їх перевірити та здійснити відповідну оцінку. Відповідач не навів зауважень до змісту і форми наданих під час перевірки первинних документів з контрагентами. Окрім того, висновки акту перевірки не спростовують фактичного руху активів позивача за договірними відносинами зі зазначеними контрагентами.

Водночас, факт використання придбаного позивачем товару у його господарській діяльності контролюючим органом не ставиться під сумнів та не спростовується, а ні в акті перевірки, а ні під час повторного розгляду справи.

Колегія суддів зазначає, що чинне законодавство не визначає умовою дійсності правочинів та не ставить виникнення податкових зобов`язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, наявності чи відсутності у останніх основних фондів, тощо. Відсутність у контрагента добросовісного платника податку, яким є позивач, достатніх основних фондів, трудових ресурсів не виключає можливості реального виконання таким платником господарської операції, та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди покупцем (замовником).

Можливі порушення суб`єктами господарювання в ланцюгу постачання товарів так само не можуть бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог законодавства щодо формування об`єкта оподаткування податком на прибуток та податку на додану вартість, тому платник податків (покупець товарів) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема, у вигляді позбавлення права на формування витрат та податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагентів у ланцюгу постачання за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагентів та злагодженість дій між ними.

Також норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певним постачальником товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог законодавства щодо формування об`єкта оподаткування податком на прибуток та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат та податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагентів за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагентів та злагодженість дій між ними.

Аналогічний правовий висновок було викладено у постанові Верховного Суду від 16.04.2019 у справі №804/6909/17 та від 21.02.2020 у справі №815/253/16.

Отже, як правильно зазначив суд першої інстанції, вказані проведені господарські операції мали реальну господарську ціль та досягнення його мети - отримання прибутку. Товари отримані від контрагентів мали реальний і товарний характер та були використані в межах господарської діяльності в оподатковуваних операціях. Зазначене підтверджується обставинами, викладеними вище, і документами, які стали предметом перевірки і надані до суду.

Щодо посилання відповідача на фігурування контрагентів позивача у кримінальних провадженнях, зокрема посилання на ухвали Печерського районного суду м. Києва від 29 січня 2019 року у справі № 757/4030/19-к, від 12 липня 2019 року у справі № 757/36444/19-к, від 16 серпня 2018 року у справі № 757/40260/18-к, суд першої інстанції правильно зазначив, що такі доводи не є належними доказами нереальності господарських операцій, оскільки жодним чином не спростовують наведених вище висновків.

Крім того відповідачем ні на момент проведення податкової перевірки та фіксації її наслідків, ні станом на час розгляду даної справи, не надано вироку або рішення про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності щодо посадових осіб контрагентів позивача.

Враховуючи наведене вище в сукупності, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов об`єктивних висновків про те, що господарські операції між позивачем та контрагентами документально підтверджені та фактично здійснені; відповідачем не надано доказів, які б визначали відсутність у позивача відповідних розрахункових та інших первинних документів, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку, невідповідність господарських операцій цілям та завданням діяльності позивача, їх збитковості тощо, які б окремо або в сукупності вказували на те, що вчинення таких операцій не було обумовлено розумними економічними причинами (цілями ділового характеру).

За таких обставин, колегія суддів вважає, що оскаржувані податкові повідомлення є протиправними та підлягають скасуванню.

К олегія судів зазначає, що Консультативна рада європейських суддів у Висновку № 11 (2008) щодо якості судових рішень на рівні рекомендацій, що мають характер норм «м`якого права», наголосила, що якість будь-якого судового рішення залежить головним чином від якості його обґрунтування. Воно не лише полегшує розуміння сторонами суті рішення, а насамперед слугує гарантією проти свавілля. Обґрунтування судового рішення загалом засвідчує дотримання національним суддею принципів, проголошених ЄСПЛ. При цьому навіть «проміжні» процесуальні рішення потребують належного викладу підстав їх прийняття, якщо вони стосуються індивідуальних свобод. Належне мотивування судового рішення - це стандарт ЄСПЛ, напрацьований за результатами розгляду заяв про порушення права на справедливий суд. Аналіз практики ЄСПЛ щодо застосування статті 6 Конвенції свідчить, що право на мотивоване судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи.

По-перше, ціль мотивування судового рішення полягає в тому, щоб продемонструвати і довести, передусім сторонам, що суд справді почув, а не проігнорував їхні позиції. По-друге, мотивоване судове рішення надає сторонам змогу вирішити питання про доцільність його оскарження. По-третє, належне мотивування судового рішення забезпечує ефективний апеляційний перегляд справи. По-четверте, тільки мотивоване судове рішення забезпечує можливість здійснювати суспільний контроль за правосуддям.

Суд звертає увагу, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити суду, та відмінності, які існують у державах-учасницях з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд обов`язок щодо обґрунтування, який випливає зі статті 6 Конвенції, може бути вирішене тільки у світлі конкретних обставин справи (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України», заява № 63566/00, пункт 23). Тому за наведених вище підстав, якими Суд обґрунтував своє рішення, не вбачається необхідності давати докладну відповідь на інші аргументи, оскільки вони не є визначальними для прийняття рішення у справі.

Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 КАС.

Відповідно до пункту другого частини першої статті 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Переглянувши судове рішення в межах апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що при ухваленні оскаржуваного судового рішення, суд першої інстанції не допустив порушень норм матеріального та процесуального права, які могли б бути підставою для скасування судового рішення, а тому апеляційну скаргу Головного управління ДПС у місті Києві слід залишити без задоволення.

Керуючись ст. ст. 242 - 244, 250, 308, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві залишити без задоволення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 11 лютого 2026 року залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови виготовлено 29.07.2026.

Головуючий суддя: Є.В. Чаку

Судді: Н.В. Безименна

Є.О.Сорочко