Постанова від 28 липня 2026 р. у справі №372/4874/25 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 372/4874/25 Суддя (судді) першої інстанції: Кравченко М.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 липня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді Оксененка О.М.,

суддів: Говоруна О.В.,

Черпака Ю.К.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Обухівського районного суду Київської області від 27 жовтня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції, поліцейського 1 взводу 1 роти 1 батальйону полк-1 Управління Патрульної поліції в місті Києві капрала поліції Хамбір Олега Петровича про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до Обухівського районного суду Київської області з адміністративним позовом до Департаменту патрульної поліції, поліцейського 1 взводу 1 роти 1 батальйону полк-1 Управління Патрульної поліції в місті Києві капрала поліції Хамбір Олега Петровича, в якому просив: cкасувати постанову у справі про адміністративне правопорушення серія ЕНА №5473327 від 13.08.2025 щодо притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною першою ст. 122 КУпАП та провадження у справі - закрити.

Позов обґрунтовано тим, що відповідачем протиправно було винесено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серія ЕНА №5473327, якою ОСОБА_1 було притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною першою ст. 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 27 жовтня 2025 року в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції, поліцейського 1 взводу 1 роти 1 батальйону полк-1 Управління Патрульної поліції в місті Києві капрала поліції Хамбір Олега Петровича про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення відмовлено.

В апеляційній скарзі, позивач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що будь-яких доказів вчинення адміністративного правопорушення відповідачем до спірної постанови надано не було.

Як вказує апелянт, надані відповідачем докази не можуть бути прийняті як належні та допустимі, так як в графі 7 «до постанови додаються» відсутня будь-яка інформація.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідачем зазначено про те, що всі необхідні документи, які підтверджують правомірність використання виробу «TruCam II LTI 20/20» на території України були прикладені в суді першої інстанції.

На думку відповідача, матеріали справи не спростовують факт порушення позивачем Правил дорожнього руху та не підтверджують відсутність в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою ст. 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Згідно п.3 частини першої ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) також у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Як вбачається з матеріалів справи, 13.08.2025 року капралом поліції взводу 1 роти 1 батальйону ПОЛК-1 УПП в м. Києві Хамбір Олегом Петровичем було винесено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серія ЕНА №5473327, якою ОСОБА_1 було притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною першою ст. 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у сумі 340,00 гривень.

Вказаною постановою ОСОБА_1 визнаний винуватим у тому, що він, 13.08.2025 року о 17 год. 07 хв. керуючи автомобілем марки BMW X5 д.н.з. НОМЕР_1 у населеному пункті м. Київ шосе Столичне 4 км., рухався зі швидкістю 88 км/год., при дозволеній швидкості руху 50 км/год., чим перевищив дозволену швидкість руху на 38 км/год., чим порушив вимоги п. 12.4 Правил дорожнього руху, за що передбачена адміністративна відповідальність за частиною першою ст.122 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Не погоджуючись з таким рішенням відповідача та вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся з цим позовом до суду.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки матеріали справи не спростовують факт порушення позивачем Правил дорожнього руху та не підтверджують відсутність в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою ст. 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення, тому позивача обґрунтовано притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення, відтак постанова серії ЕНА № 5473327 від 13 серпня 2025 року винесена інспектором Хамбір О.П. у межах наданих йому повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та нормами Кодексу України про адміністративні правопорушення, є законною.

Колегія суддів погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Закон України «Про дорожній рух» регулює суспільні відносини у сфері дорожнього руху та його безпеки, визначає права, обов`язки і відповідальність суб`єктів - учасників дорожнього руху, міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, об`єднань, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та господарювання (далі - міністерств, інших центральних органів виконавчої влади та об`єднань).

Згідно статті 14 вказаного Закону учасниками дорожнього руху є особи, які використовують автомобільні дороги, вулиці, залізничні переїзди або інші місця, призначені для пересування людей та перевезення вантажів за допомогою транспортних засобів.

До учасників дорожнього руху належать водії та пасажири транспортних засобів, пішоходи, велосипедисти, погоничі тварин.

Учасники дорожнього руху зобов`язані, у тому числі, знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.

Єдиний порядок дорожнього руху на всій території України встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306.

Відповідно до п. 1.1 Правил дорожнього руху ці Правила відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил.

Пунктом 1.3 вказаних Правил закріплено, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.

Згідно п. 1.9 Правил дорожнього руху, особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

У силу вимог ст. 14 Закону України «Про дорожній рух», учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам, виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух, не створювати перешкод для проїзду спеціалізованого санітарного транспорту бригад екстреної (швидкої) медичної допомоги, який рухається з включеними проблисковим маячком та спеціальним звуковим сигналом та інше.

Вказане узгоджується з пунктом 2.3 Правил дорожнього руху України згідно з підпунктом «б» якого для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов`язаний: бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі.

Відповідно до пункту 12.4 Правил дорожнього руху у населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється із швидкістю не більше 50 км/год.

Частиною першою статті 122 КУпАП визначено, що перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Вказані норми свідчать про те, що Національна поліція України уповноважена через посадових осіб притягувати осіб до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративних правопорушень у сфері безпеки дорожнього руху, зокрема, у разі перевищення у населених пунктах встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на п`ятдесят кілометрів на годину.

При цьому, обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів (п.1 статті 247 КУпАП).

Відповідно, стаття 72 КАС України передбачає, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно статті 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Таким чином, фактичні дані, на основі яких встановлюється наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність особи у його вчиненні та інші обставини, встановлюються, зокрема, показаннями технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, свідків, іншими визначеними законодавством доказами.

Зі змісту оскаржуваної постанови вбачається, що 13.08.2025 року о 17 год. 07 хв. керуючи автомобілем марки BMW X5 д.н.з. НОМЕР_1 у населеному пункті м. Київ шосе Столичне 4 км., позивач рухався зі швидкістю 88 км/год., при дозволеній швидкості руху 50 км/год., чим перевищив дозволену швидкість руху на 38 км/год., чим порушив вимоги п. 12.4 Правил дорожнього руху, за що передбачена адміністративна відповідальність за частиною першою ст.122 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

При цьому, швидкість вимірювалась лазерним вимірювачем швидкості руху транспортних засобів TruCam LTI 20/20 ТС8386.

Зазначений доказ суд визнає допустимим доказом з огляду на те, що у постанові зазначено, який технічний прилад застосовувався при вимірюванні швидкості та вказано про фіксування на портативний пристрій TruCam, що свідчить про правомірність застосування такого лазерного вимірювача швидкості TruCam.

Окрім того, в матеріалах справи наявне відео та роздруківка з лазерного вимірювача швидкості руху TruCam LTI 20/20 зі серійним номером ТС8386 разом з відеозаписом з бодікамери, які підтверджують рух автомобіля BMW X5, державний номерний знак НОМЕР_1 , зі швидкістю 88 км/год у населеному пункті м. Київ шосе Столичне 4 км., що є порушенням п. 12.4 Правил дорожнього руху України.

Так, лазерний вимірювач відноситься саме до ручних вимірювачів, конструктивно створений для утримання в руках під час вимірювань, що підтверджується листом ДП «Всеукраїнського державного науково-виробничого центру стандартизації, метрології, сертифікації та захисту прав споживачів» від 01 жовтня 2019 року № 22-38/1-49.

Фіксація швидкості приладом TruCam з руки є належними, з огляду на те, що лазерний вимірювач швидкості «TruCam 20/20» відноситься до ручних вимірювачів швидкості транспортних засобів. Отже, даний прилад фіксує правопорушення в автоматичному режимі, навіть у випадку тримання посадовою особою (інспектором) його в руках.

На підставі позитивних результатів державних приймальних та контрольних випробувань і міжнародних договорів України, наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 05 квітня 2012 року №437 було затверджено тип засобу вимірювальної техніки «Вимірювач швидкості автотранспортних засобів лазерний «TruCam» LTI 20/20, який зареєстровано в державному реєстрі засобів вимірювальної техніки за номером «У3197-12».

Також Мінеконономрозвідку ДП «Всеукраїнським державним науково-виробничим центром стандартизації, метрології, сертифікації та захисту прав споживачів» (ДП Урметртестстандарт») надано листи роз`яснення від 01.10.2019 № 22-38/49 та від 03.09.2021 року № 22-38/49, що опломбування лазерних випромінювачів швидкості транспортних засобів TruCam LTI 20/20, не передбачене експлуатаційними документами, методикою повірки або іншими нормативними документами.

У вищезазначеному листі проінформовано також, що прилад TruCam відноситься до ручних вимірювачів швидкості транспортних засобів (ТЗ), тобто конструктивно створений для утримання в руках під час вимірювань. Крім основного ручного режиму роботи, прилад також може бути встановлено на триногу для проведення вимірювань швидкості руху ТЗ в автоматичному режимі. В автоматичному режимі без участі оператора забезпечується циклічне виконання послідовності дій: вибір цільового ТЗ, вимірювання швидкості руху ТЗ, документування результатів вимірювання та фотофіксація належної до цих результатів дорожньої ситуації.

Відповідно до свідоцтва про повірку законодавчо регульованого засобу вимірювальної техніки за №22-01/32850, виданого 03 грудня 2025 року ДП «Укрметртестстандарт» лазерний вимірювач швидкості «TruCam» LTI 20/20, серійний номер 008354, виробництва «Laser Technology Inc.», США, є придатним для застосування до 03 грудня 2025 року.

До того ж, Постановою Кабінету Міністрів України від 10.11.2017 № 833 «Про функціонування системи фіксації адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху в автоматичному режимі», визначено, що технічні засоби (прилади контролю) - це пристрої, що дають змогу в автоматичному режимі здійснювати виявлення та фотозйомку або відеозапис подій, що містять ознаки адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, та інформація в яких захищена згідно із законодавством про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах.

Такі технічні засоби входять до системи фіксації адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху в автоматичному режимі (далі - система), визначення терміну якої встановлює, що це - взаємопов`язана сукупність технічних засобів (приладів контролю), програмних і апаратних засобів обробки отриманих за допомогою технічних засобів (приладів контролю) інформаційних файлів та метаданих, обміну з використанням телекомунікаційних мереж інформацією, необхідною для реалізації організаційних і процесуальних заходів під час здійснення контролю за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками, що функціонує в єдиній інформаційній системі МВС.

У даному випадку, лазерний вимірювач швидкості TruCam є засобом саме вимірювальної техніки, а не засобом фото-відеофіксації і відповідає вимогам Закону України «Про метрологію та метрологічну діяльність», відповідно до статті 1 якого засоби вимірювальної техніки - засоби вимірювань, вимірювальні системи, матеріальні міри, стандартні зразки та будь-які частини засобів вимірювань або вимірювальних систем, якщо ці частини можуть бути об`єктом спеціальних вимог та окремого оцінювання відповідності.

Таким чином, колегія суддів приходить до переконання про те, що засіб вимірюваної техніки «TruCam» LTI 20/20, серійний номер 8386, є належним засобом для встановлення швидкості руху транспортних засобів, а тому фіксування правопорушення, яке здійснено за допомогою цього приладу є належним та допустимим доказом вчинення позивачем порушення пункту 12.4 Правил дорожнього руху України.

Водночас, процедуру оформлення поліцейськими підрозділів патрульної поліції та поліцейськими, на яких покладаються обов`язки із забезпечення безпеки дорожнього руху в окремих регіонах та населених пунктах, де тимчасово відсутня патрульна поліція, матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, визначає Інструкція (№ 1395).

За приписами пункту 5 розділу IV Інструкції, постанова про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі (додаток 5 Інструкції), складається у письмовій форм (заповнюється відповідно до вимог пункту 8 розділу ХІІІ цієї Інструкції) або за наявності технічний можливості в електронній формі у вигляді стрічки, яка роздруковується за допомогою спеціальних технічних пристроїв, із зазначенням відомостей, що відповідають пунктам постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, наведеної додатку 5 до цієї Інструкції.

Слід зазначити, що інспектори при винесені спірної постанови з технічних причин не могли внести інформацію, зокрема у п. 7 постанови.

З огляду на вказане, поліцейський, розглянувши справу та склавши спірну постанову зазначив у фабулі постанови, що швидкість руху вимірювалася приладом TruCam 11 2020 ТС 008386, про що зазначено в п. 5 постанови.

У даному випадку той факт, що запис про вимірювання швидкості приладом TruCam по факту зроблено в п. 5, а не в п. 7 постанови не є порушенням процедури та немає значення в даній справі, адже докази, яким керувався поліцейський зазначені в фабулі постанови.

Так, не може бути скасованою за своєю суттю правомірна постанова, де відомості про вимірювання швидкості зазначені не в тому пункті, оскільки це не відміняє факту вчинення правопорушення.

Вказані обставини спростовують доводи скаржника щодо відсутності доказів вчинення адміністративного правопорушення.

Крім того, відеофіксація велась на портативний відео-реєстратор 477737, який зазначено в оскаржуваній постанові, з якого вбачається порушення позивачем вимог п.12.4 ПДР України, про що було наголошено судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні.

Щодо посилань позивача про порушення вимог ст. 268 Кодексу України про адміністративні правопорушення слід зазначити наступне.

Згідно з частиною першою статті 268 Кодексу особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази заявляти клопотання, при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржувати постанову у справі.

Крім того, у цій правовій нормі передбачено, що справа про адміністративне правопорушення повинна розглядатися в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, за відсутності такої особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

У наведених положеннях Кодексу визначено систему правових механізмів щодо забезпечення дотримання прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, на стадії розгляду уповноваженим органом (посадовою особою) справи про адміністративне правопорушення, зокрема, з метою запобігти безпідставному притягненню такої особи до відповідальності. Водночас вказані положення є законодавчими гарантіями об`єктивного і справедливого розгляду справи про адміністративне правопорушення, реалізація яких можлива лише у разі, якщо між стадією складення протоколу про адміністративне правопорушення і стадією розгляду відповідної справи по суті існуватиме часовий інтервал, достатній для підготовки до захисту кожному, хто притягається до адміністративної відповідальності.

Європейський суд з прав людини в пункті 32 справи «Максименко проти України» обґрунтував необхідність забезпечення юридичної допомоги у випадку, коли інтереси правосуддя вимагають, щоб цій особі була надана така допомога. Інтереси правосуддя вимагають забезпечення обов`язкового представництва у випадку, коли йдеться про позбавлення особи свободи.

Оскільки санкція статті 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення не передбачає застосування адміністративного арешту.

Таким чином, відсутність захисника при складанні оскаржуваної постанови не суперечить інтересам правосуддя, оскільки позивач реалізував право на оскарження постанови про адміністративне правопорушення, відтак подальший захист прав і свобод особи може бути забезпечено в суді при оскарженні дій та рішень суб`єкта владних повноважень.

У свою чергу, поліцейський в ході розгляду справи не перешкоджав реалізації права на отримання правової допомоги на місці розгляду справи чи в телефонному режимі, що підтверджується відеозаписом нагрудної камери поліцейського.

Таким чином, поліцейським було забезпечено позивачу можливість реалізації прав, визначених статтею 268 Кодексу України про адміністративні правопорушення при розгляді справи.

З матеріалів справи вбачається, що під час розгляду справи від позивача не надходило клопотань про перенесення дати розгляду справи та про залучення адвоката.

При цьому, поліцейський не зобов`язаний приймати рішення про перенесення дати розгляду справ з огляду на те, що пунктом першим ст. 276 Кодексу України про адміністративні правопорушення встановлено, що справа про адміністративне правопорушення розглядається за місцем його вчинення.

Згідно наявного відеозапису позивач не скористався своїм правом зв`язку із адвокатом телефону, при цьому позивач повідомив патрульним, що він є юристом.

Оскільки постанова винесена уповноваженою особою, яка мала право розглядати справу про адміністративне правопорушення з дотриманням правил чинного законодавства, тому немає підстав для скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення, оскільки доказів, які мали спростувати факт наявності адміністративного правопорушення та обставин, що виключають адміністративну відповідальність, позивачем в межах розгляду цієї справи надано не було.

Враховуючи факт фіксування притягнення позивача до адміністративної відповідальності нагрудною камерою №477737, відсутні підстави щодо протиправності дій поліцейського, порушення його прав та незаконність оскаржуваної постанови.

При цьому, достовірність інформації про порушення Правил дорожнього руху може бути перевірена в будь-який момент після її фіксації приладом TruCam, у тому числі під час її пред`явлення в якості речового доказу в адміністративному судовому процесі.

У відповідності до статті 40 Закону України «Про Національну поліцію» встановлено, що поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою: попередження, виявлення або фіксування правопорушення, охорони громадської безпеки та власності, забезпечення безпеки осіб; забезпечення дотримання Правил дорожнього руху.

Колегія суддів наголошує на тому, що стаття 40 Закону України «Про Національну поліцію» не містить приписів щодо можливості використання поліцією лише змонтованих технічних приладів. Натомість зазначена норма права передбачає можливість монтажу або розміщення таких приладів по зовнішньому периметру доріг і будівель.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відтак, відповідачем на виконання покладеного на нього обов`язку доказування, регламентованого частиною другою статті 77 КАС України, було доведено факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення, за яке останнього було притягнуто до відповідальності.

Сама незгода позивача щодо його притягнення до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 122 КУпАП не є підставою для скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення та звільнення від адміністративної відповідальності.

Разом з тим, матеріали справи не містять жодних доказів, які б свідчили про відсутність у діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбачених частиною першою статті 122 КУпАП, а доводи позивача не спростовують висновки поліцейського.

Вказане у сукупності з урахуванням всіх зібраних матеріалів, в достатній мірі підтверджує наявність в діях позивача ознаки адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статтею 122 КУпАП.

Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини в справі «O'Halloran and Francis v. the United Kingdom» будь-хто, хто вирішив володіти чи керувати автомобілем, знав, що таким чином він піддає себе режиму регулювання, котрий застосовується, оскільки визнавалося, що володіння і користування автомобілем може потенційно завдати серйозної шкоди. Можна вважати, що ті, хто вирішив володіти та керувати автомобілями, погодилися на певну відповідальність та обов`язки.

Тобто, водій при керуванні автомобілем зобов`язаний, в першу чергу, дотримуватись вимог Правил дорожнього руху України.

Відтак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для скасування оскаржуваної постанови.

Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують докази, досліджені та перевірені в суді першої інстанції та не впливають на висновки суду, викладені в оскаржуваному рішенні.

За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, і доводи апелянта, викладені у скарзі, не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи.

Отже при ухваленні оскаржуваної постанови судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для її скасування.

За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 243, 246, 272, 286, 308, 311, 315, 316, 321 КАС України суд,

УХВАЛИВ :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Обухівського районного суду Київської області від 27 жовтня 2025 року - залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя О.М. Оксененко

Судді О.В. Говорун

Ю.К. Черпак