Постанова від 27 липня 2026 р. у справі №738/2349/25 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 738/2349/25 Суддя (судді) першої інстанції: Савченко О.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 липня 2026 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

судді-доповідача Аліменка В.О.,

суддів Терези Ю.О., Файдюка В.В.

за участю секретаря Коренко Ю.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в режимі відеоконференції, апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Менського районного суду Чернігівської області від 20 березня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління національної поліції в Чернігівській області, поліцейського Відділення поліції № 1 (м. Мена) Корюківського районного відділу поліції ГУНП в Чернігівській області Фесенка Василя Павловича про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зареєстрованого не в автоматичному режимі

В С Т А Н О В И Л А

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до Головного управління Національної поліції в Чернігівській області, поліцейського Відділення поліції № 1 (м. Мена) Корюківського районного відділу поліції ГУНП в Чернігівській області, у якій просить скасувати постанову серії ЕНА № 5874222 від 05.10.2025 у справі про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 126 КУпАП, винесену поліцейським Відділення поліції № 1 (м. Мена) Корюківського районного відділу поліції ГУНП в Чернігівській області Фесенка Василя Павловича.

Рішенням Менського районного суду Чернігівської області від 20 березня 2026року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції як таке, що ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права, та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.

Апелянт мотивує свої вимоги, зокрема, тим, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи, неправильно встановив фактичні обставини, неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права. Зазначає, що матеріали справи не містять належних і допустимих доказів того, що саме він керував транспортним засобом у момент вчинення адміністративного правопорушення, а наданий відповідачем відеозапис не фіксує рух транспортного засобу, момент його зупинки чи керування ним апелянтом. Вказує, що суд першої інстанції безпідставно відхилив показання свідка, який підтвердив, що транспортним засобом керував він, а не позивач, неправильно розподілив обов`язок доказування, поклавши його на позивача замість суб`єкта владних повноважень, а також не надав належної оцінки допущеним працівником поліції процедурним порушенням під час винесення оскаржуваної постанови. На думку апелянта, висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи, а тому рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, поліцейським ВП № 1 (м. Мена) Корюківського РВП ГУНП в Чернігівській області Фесенко В.М. було винесено постанову серії ЕНА № 5874222 від 05 жовтня 2025 року по справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності передбаченої частиною першою статті 126 КУпАП та на нього було накладено штраф у розмірі 425 гривень 00 копійок.

Згідно вказаної постанови, 05 жовтня 2025 року о 22 годині 30 хвилин, в місті Мена по вулиці Героїв України, буд. 150А, ОСОБА_1 керував автомобілем марки "Volksvagen Caravelle", державний номерний знак НОМЕР_1 , при цьому не мав при собі посвідчення водія відповідної категорії, чим порушив пункт 2.1.ПДР України - керування транспортним засобом особою, яка не має при собі посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційного документа на транспортний засіб, поліса страхування.

Вважаючи зазначену постанову протиправною, позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду.

Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що матеріалами справи підтверджується правомірність винесення поліцейським постанови про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 126 КУпАП. Суд зазначив, що доводи позивача про те, що транспортним засобом керувала інша особа, спростовуються дослідженим у судовому засіданні відеозаписом з нагрудної камери поліцейського, з якого вбачається, що після зупинки автомобіля позивач вийшов саме з боку водійських дверей та перебував біля них під час першої взаємодії з працівниками поліції. При цьому суд врахував, що на місці події позивач не повідомляв поліцейських про особу, яка нібито керувала транспортним засобом, а належних та допустимих доказів на підтвердження своїх доводів не надав. Показання допитаного у судовому засіданні свідка суд оцінив у сукупності з іншими доказами та дійшов висновку, що вони не спростовують встановлених обставин. Крім того, суд першої інстанції зазначив, що наведені позивачем доводи щодо допущених працівником поліції процедурних порушень не свідчать про протиправність оскаржуваної постанови, оскільки такі порушення не вплинули на правильність вирішення питання про притягнення позивача до адміністративної відповідальності. За таких обставин суд дійшов висновку, що поліцейський діяв у межах наданих законом повноважень, а оскаржувана постанова відповідає вимогам статті 283 КУпАП, у зв`язку з чим підстави для задоволення позову відсутні.

Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні у справі докази та переглянувши відеозаписи, надані відповідачем на підтвердження правомірності винесення постанови про адміністративне правопорушення, колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Відповідно до статті 251 КУпАП доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку встановлюються наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність особи у його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до статті 280 КУпАП орган (посадова особа), який розглядає справу про адміністративне правопорушення, зобов`язаний з`ясувати, зокрема, чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа у його вчиненні, а також інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за умови належного встановлення всіх елементів складу адміністративного правопорушення на підставі достатніх і допустимих доказів.

Обов`язковою ознакою складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 126 КУпАП, є факт керування транспортним засобом особою, яка не має при собі відповідних документів. Саме ця обставина підлягає доведенню належними, допустимими та достатніми доказами.

Разом із тим колегія суддів встановила, що досліджений відеозапис не містить безперервної фіксації події та не дає можливості встановити факт керування транспортним засобом саме позивачем.

Із зазначеного відеозапису неможливо встановити:

- чи є транспортним засобом, за яким рухався службовий автомобіль поліції, саме автомобіль, зазначений в оскаржуваній постанові;

- хто перебував за кермом цього транспортного засобу під час його руху;

- чи здійснював позивач керування ним безпосередньо до його зупинки;

- чи виходив позивач саме із місця водія після зупинки транспортного засобу.

З дослідженого відеозапису вбачається, що службовий автомобіль поліції певний час рухається за транспортним засобом. Водночас через якість відеозапису та відстань між транспортними засобами неможливо встановити, який саме автомобіль перебував попереду, чи є ним транспортний засіб, зазначений в оскаржуваній постанові, а також хто перебував за його кермом. Крім того, після цього відеозапис протягом тривалого часу не містить безпосередньої фіксації зазначеного транспортного засобу, у зв`язку з чим відсутній безперервний відеозапис події. Надалі зафіксовано лише прибуття службового автомобіля поліції до місця, де знаходився один із припаркованих автомобілів, біля якого перебував позивач.

Наявність такого часового проміжку не дає можливості встановити безперервний зв`язок між автомобілем, за яким рухався службовий автомобіль поліції, та автомобілем, біля якого згодом був виявлений позивач, а відтак не підтверджує факту керування останнім транспортним засобом, зазначеним в оскаржуваній постанові.

Натомість суд першої інстанції дійшов висновку про керування позивачем автомобілем виключно з припущення, що останній перебував біля водійських дверей транспортного засобу після прибуття працівників поліції.

Фактично суд першої інстанції, дійшовши висновку про керування позивачем транспортним засобом лише з огляду на його перебування біля водійських дверей після прибуття працівників поліції, поклав в основу свого рішення припущення. Разом з тим такі висновки не випливають із зафіксованих відеозаписом обставин, оскільки останній не містить безперервної фіксації події, не відображає рух транспортного засобу, момент його зупинки та не дає можливості встановити, хто саме перебував за кермом автомобіля.

Однак відповідно до статті 90 КАС України жоден доказ не має наперед встановленої сили, а висновки суду повинні ґрунтуватися на всебічному, повному та об`єктивному дослідженні всіх доказів у їх сукупності.

Водночас припущення не можуть підміняти належні докази та бути покладені в основу судового рішення.

Саме наявність достатньої сукупності взаємопов`язаних та узгоджених між собою доказів може свідчити про доведеність вини особи, тоді як окремі непрямі обставини без їх належного підтвердження такого висновку не дають.

Колегія суддів також враховує, що позивач заперечував факт керування транспортним засобом, а допитаний судом першої інстанції свідок ОСОБА_2 підтвердив, що саме він перебував за кермом автомобіля під час події.

З метою повного та всебічного з`ясування обставин справи колегією суддів було ухвалено рішення про виклик та допит свідка ОСОБА_2 у судовому засіданні суду апеляційної інстанції. Під час допиту свідок послідовно підтвердив раніше надані ним показання, зазначивши, що саме він, а не позивач, керував транспортним засобом у момент зупинки працівниками поліції. Колегія суддів не встановила будь-яких істотних суперечностей чи непослідовності у показаннях свідка, які б ставили під сумнів їх достовірність, тоді як відповідач не надав належних та допустимих доказів, які б їх спростовували.

При цьому будь-яких об`єктивних доказів, які б беззаперечно спростовували зазначені показання, відповідачем не надано. Суд першої інстанції, відхиляючи показання свідка, фактично не навів переконливих мотивів, чому саме вони є менш достовірними, ніж припущення, зроблені на підставі відеозапису.

Посилання суду першої інстанції на те, що позивач під час спілкування з працівниками поліції не повідомив про особу, яка керувала транспортним засобом, саме по собі не є доказом того, що транспортним засобом керував позивач. Така обставина не звільняє відповідача від покладеного на нього законом обов`язку довести всі елементи складу адміністративного правопорушення належними та допустимими доказами і не може компенсувати відсутність доказів фактичного керування транспортним засобом.

Крім того, відповідно до частини другої статті 77 КАС України саме на суб`єкта владних повноважень покладається обов`язок доведення правомірності прийнятого рішення.

Сам факт перебування особи біля транспортного засобу, володіння таким транспортним засобом чи спілкування з працівниками поліції після його зупинки не є безумовним доказом керування ним у розумінні частини першої статті 126 КУпАП. Відповідач мав довести саме факт безпосереднього керування позивачем транспортним засобом у момент виявлення правопорушення, однак таких доказів матеріали справи не містять. Висновок про наявність складу адміністративного правопорушення не може ґрунтуватися на ймовірності чи припущенні.

Відповідно до статті 62 Конституції України усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. Хоча зазначена норма безпосередньо регулює кримінальне провадження, Конституційний Суд України та Верховний Суд неодноразово зазначали, що цей принцип поширюється і на провадження щодо притягнення особи до адміністративної відповідальності карального характеру. Оскільки надані відповідачем докази не підтверджують беззаперечно факту керування транспортним засобом саме позивачем, існуючі сумніви підлягають тлумаченню на його користь.

Провадження у справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування заходів адміністративного впливу можливе лише в межах компетенції відповідних органів та посадових осіб і за умови точного дотримання вимог закону.

Згідно зі статтею 9 КУпАП адміністративним правопорушенням визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на суспільні відносини, охоронювані законом, і за яку передбачено адміністративну відповідальність. Пунктом 1 статті 247 КУпАП визначено, що обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення, яка має бути доведена належними та допустимими доказами.

Таким чином, обов`язок доведення факту вчинення позивачем адміністративного правопорушення та правомірності винесеного рішення повністю покладається на відповідача, який у цій справі такого обов`язку не виконав.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України при розгляді справ щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи були вони вчинені:

на підставі, в межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України;

з використанням повноваження з тією метою, з якою воно надано;

обґрунтовано, з урахуванням усіх обставин, що мають значення для ухвалення рішення;

безсторонньо;

добросовісно;

розсудливо;

з дотриманням принципу рівності перед законом;

пропорційно, забезпечуючи баланс між наслідками для прав особи та цілями, на досягнення яких спрямоване рішення;

з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

своєчасно, в межах розумного строку.

Як зазначено у статті 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, з повним і всебічним дослідженням усіх фактичних обставин справи та правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин відповідач не довів наявності в діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 126 КУпАП, а висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи та зроблені без належної доказової основи.

Таким чином, у матеріалах справи відсутня достатня сукупність належних, допустимих та взаємопов`язаних доказів, .яка б давала підстави для беззаперечного висновку про керування позивачем транспортним засобом. За таких обставин оскаржувана постанова не може вважатися законною та обґрунтованою.

З огляду на вищевикладене, у зв`язку з неправильним застосуванням норм матеріального права судом першої інстанції, внаслідок чого суд зробив неправильний висновок про відмову в задоволенні позову, рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти постанову про задоволення позову.

Доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції, а тому її необхідно задовольнити.

Відповідно до пунктів 2, 3 та 4 частини першої статті 317 КАС України це є підставою для скасування рішення суду першої інстанції з ухваленням нового рішення про задоволення позову, скасування постанови про притягнення позивача до адміністративної відповідальності та закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення

Що стосується розподілу судових витрат, то апеляційний суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Апеляційний суд встановив, що позивач сплатив за подання позову 605,60 грн., а за подання апеляційної скарги 908,40 грн.

Отже, на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача необхідно стягнути 1514,00 грн судового збору.

Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 271, 272, 286, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Рішення Менського районного суду Чернігівської області від 20 березня 2026 року- скасувати та прийняти нове, яким позовні вимоги ОСОБА_1 - задовольнити.

Скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованого не в автоматичному режимі серії ЕНА №5874222, винесену 054.10.2025 поліцейським відділення поліції №1 (м. Мена) Корюківського районного відділу ГУНП в Чернігівській області старшим сержантом поліції Фесенко В.П., про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 126 КУпАП.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління національної поліції в Чернігівській області (код ЄДРПОУ 40108651) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) витрати пов`язані зі сплатою судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги в загальній сумі 1514 грн. (одна тисяча п`ятсот чотирнадцять гривень) 00 коп.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач В.О. Аліменко

Судді Ю.О. Тереза

В.В. Файдюк

Повне судове рішення складено « 28» липня 2026 року.