Постанова від 28 липня 2026 р. у справі №734/3119/25 — Чернігівський апеляційний суд

Справа № 734/3119/25 Головуючий у 1 інстанції Бараненко С. М.

Провадження № 33/4823/578/26

Категорія - ч.1 ст.130 КУпАП

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 липня 2026 року місто Чернігів

Чернігівський апеляційний суд під головуванням судді Куценка М.О. з участю особи, яка притягається до адміністративної відповідальності – ОСОБА_1 , захисника – Грищенка М.Б.. розглянувши у відкритому судовому засіданні справу про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою захисника Грищенка М.Б. в інтересах ОСОБА_1 на постанову Козелецького районного суду Чернігівської області від 22 травня 2026 року у справі за протоколом про адміністративне правопорушення відносно:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,

за ч.1 ст. 130 КУпАП,

У С Т А Н О В И В :

Постановою Козелецького районного суду Чернігівської області від 22 травня 2026 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , с. Озерне, Чернігівський район, Чернігівська область, житель АДРЕСА_1 , визнаний винуватим та притягнутий до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.130 КУпАП з накладенням адміністративного стягнення у виді штрафу у розмірі 17 000 грн. з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 1 (один) рік. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь держави 665,60 грн. судового збору.

Судом першої інстанції встановлено, що 09.07.2025 року в 15:46:00 с. Сираї Дорога М01 71 км. 09.07.2025 о 15 годині 46 хвилин на автодорозі М01 Київ-Чернігів-Н.Яриловичі с. Єрків, вулиця Гагаріна, 2А, водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом Skoda Octavia н.з. НОМЕР_1 з ознаками алкогольного сп`яніння, а саме запах алкоголю з порожнини рота, виражене тремтіння пальців рук, різка зміна забарвлення шкірного покриву обличчя. Огляд на стан алкогольного сп`яніння у встановленому законом порядку зі згоди водія проводився по місцю зупинки за допомогою приладу Драгер Алкотест, 7510 ARLM-0325. Проба позитивна 1,65 проміле. З результатом не погодився. Від проходження повторного огляду на стан алкогольного сп`яніння в установленому законом порядку у лікаря-нарколога водій відмовився, чим порушив п. 2.5 ПДР відмова особи, яка керує ТЗ від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння.

Не погодившись із рішенням суду, захисник Грищенко М.Б. в інтересах ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив постанову Козелецького районного суду скасувати, а провадження у справі закрити. Основними доводами апеляційної скарги є твердження про те, що ОСОБА_1 не керував транспортним засобом, а тому не був суб`єктом обов`язку, передбаченого пунктом 2.5 Правил дорожнього руху України, показання свідків сторони захисту безпідставно відхилені судом першої інстанції, а його дії не можуть розцінюватися як відмова від проходження огляду в закладі охорони здоров`я, оскільки він мав намір скористатися правовою допомогою адвоката.

У судовому засіданні в суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 , підтримав обставини викладені в апеляційній скарзі та просив її задовольнити в повному обсязі.

Захисник підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити, посилаючись на доводи та обґрунтування викладені в ній, крім того надав клопотання про закриття провадження у справі на підставі п.7 ч.1 ст. 247 КУпАП у зв`язку з тим що на час апеляційного перегляду справи закінчились строки накладення адміністративного стягнення визначені ст.. 38 КУпАП.

Інших клопотань до суду не надходило та не заявлялось.

Перевіривши в межах доводів апеляційної скарги законність та обґрунтованість постанови суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, перевіривши наявні у справі докази, заслухавши пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, та її захисника, апеляційний суд доходить висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до статті 245 Кодексу України про адміністративні правопорушення завданнями провадження у справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне й об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її у точній відповідності із законом.

За змістом статей 251, 252 КУпАП висновок суду про наявність чи відсутність у діях особи складу адміністративного правопорушення повинен ґрунтуватися виключно на належних, допустимих, достовірних та достатніх доказах, оцінених у їх сукупності. Жодний доказ не має наперед встановленої сили, а оцінка доказів здійснюється судом за внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до статті 280 КУпАП при розгляді справи суд зобов`язаний встановити, чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна у його вчиненні особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Зазначені вимоги процесуального закону перебувають у системному взаємозв`язку з положеннями статті 62 Конституції України, відповідно до яких усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Разом із тим принцип презумпції невинуватості не означає, що будь-яка запропонована стороною захисту версія подій автоматично виключає можливість притягнення особи до відповідальності. Сумнів, який перешкоджає ухваленню рішення про винуватість особи, повинен бути об`єктивно обґрунтованим, тобто випливати із досліджених доказів, а не ґрунтуватися виключно на припущеннях або теоретичній можливості іншого розвитку подій.

Як неодноразово зазначав Європейський суд з прав людини, доведеність може випливати із сукупності достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою висновків або неспростовних презумпцій факту, а оцінка доказів є прерогативою національних судів, які мають безпосередню можливість дослідити всі обставини конкретної справи. Водночас обов`язок суду мотивувати своє рішення не означає необхідності надання детальної відповіді на кожний довід сторони, однак суд повинен надати належну відповідь на ті аргументи, які є визначальними для правильного вирішення спору.

Такий підхід повністю узгоджується із практикою Верховного Суду, який неодноразово наголошував, що під час перевірки законності судового рішення апеляційний суд повинен оцінити не кожний доказ ізольовано, а всю сукупність доказів, з`ясувавши, чи підтверджують вони один одного, чи містять істотні суперечності та чи дозволяють дійти висновку про доведеність або недоведеність вини особи поза розумним сумнівом.

Вирішуючи довід апеляційної скарги щодо недоведеності факту керування транспортним засобом, апеляційний суд виходить із того, що відповідно до частини першої статті 130 КУпАП суб`єктом цього адміністративного правопорушення може бути лише особа, яка керує транспортним засобом.

Отже, встановлення факту керування транспортним засобом є обов`язковою передумовою для вирішення питання про наявність у діях особи складу адміністративного правопорушення. Разом із тим положення статті 251 КУпАП не встановлюють виключного переліку доказів, якими може підтверджуватися факт керування транспортним засобом.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що зазначена обставина може бути встановлена на підставі сукупності належних та допустимих доказів, якщо вони є взаємоузгодженими, логічними та виключають існування іншого розумного пояснення встановлених обставин. Саме з таких критеріїв виходить апеляційний суд під час оцінки доказів у даному провадженні.

Щодо доводів апеляційної скарги про недоведеність факту керування транспортним засобом.

Перевіряючи зазначений довід апеляційної скарги, апеляційний суд виходить із того, що сам по собі факт заперечення особою своєї участі у керуванні транспортним засобом не є достатньою підставою для висновку про недоведеність відповідної обставини. Вирішальне значення має оцінка всієї сукупності доказів, отриманих під час документування адміністративного правопорушення, їх взаємний зв`язок, послідовність та відповідність об`єктивно встановленим обставинам.

Як убачається з матеріалів справи зокрема з наявного відеозапису, 09 липня 2025 року о 15 годині 46 хвилин працівниками поліції за допомогою спеціального технічного засобу із функцією відеофіксації зафіксовано рух автомобіля Skoda Octavia, державний номерний знак НОМЕР_2 , із перевищенням встановленої швидкості руху. Вже, через дві хвилини (відповідно до переглянутого відеозапису) вищевказаний автомобіль перебував на території автозаправної станції, де й відбулося спілкування поліцейського із ОСОБА_1 . При цьому особи на яку вказував ОСОБА_1 (свідок ОСОБА_2 ) в суді першої інстанції, як на водія транспортного засобу на місці зупинки не було.

Саме послідовність подій зафіксований в матеріалах справи має істотне значення для оцінки доводів сторони захисту. Із відеозапису вбачається, що на початковому етапі спілкування з працівниками поліції ОСОБА_1 фактично намагався обговорити з працівниками поліції питання щодо не притягнення його до адміністративної відповідальності за допущені порушення Правил дорожнього руху. Крім того, не повідомляв, що автомобілем керував його син чи будь-яка інша особа, та не наполягав на необхідності встановлення особи фактичного водія. Навпаки, його поведінка свідчила про усвідомлення ним свого процесуального становища як водія транспортного засобу, щодо якого працівниками поліції здійснюється перевірка дотримання вимог Правил дорожнього руху.

Зокрема, ОСОБА_1 погодився пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння за допомогою спеціального технічного засобу, не висловлюючи будь-яких заперечень щодо відсутності у нього статусу водія або безпідставності звернення до нього відповідної вимоги. Апеляційний суд вважає, що зазначена поведінка має самостійне доказове значення, оскільки якби транспортним засобом фактично керувала інша особа, саме ця обставина була б найбільш очевидною підставою для заперечення законності вимоги поліцейських про проходження огляду. За звичайним перебігом подій особа, яка не керувала транспортним засобом, насамперед повідомила б про це працівників поліції та вказала на цю особу, оскільки така обставина повністю виключає виникнення щодо неї обов`язків, передбачених пунктом 2.5 Правил дорожнього руху України. Однак матеріали справи не містять жодних відомостей про те, що ОСОБА_1 повідомляв працівникам поліції про керування транспортним засобом саме іншою особою. Навпаки, після проведення огляду, останній почав заперечувати керування транспортним засобом, не посилаючись на іншого водія. За результатами огляду на місці зупинки прилад Drager Alcotest 7510 зафіксував концентрацію алкоголю 1,65 проміле. При цьому із відеозапису вбачається, що безпосередньо перед зміною своєї позиції ОСОБА_1 здійснив телефонний дзвінок невстановленій особі, після чого почав заперечувати факт керування транспортним засобом. Безумовно, саме по собі звернення особи за порадою чи консультацією не може тлумачитися як доказ її винуватості. Водночас відповідно до статті 252 КУпАП під час оцінки доказів суд вправі враховувати не лише зміст пояснень особи, а й час їх виникнення, їх послідовність, сталість процесуальної позиції, а також узгодженість із сукупністю інших доказів. Саме тому істотна зміна пояснень після виникнення обставин, які можуть потягнути для особи юридичні наслідки, не оцінюється ізольовано, а підлягає перевірці у взаємозв`язку з усіма іншими доказами у справі.

У цьому провадженні версія не керування транспортним засобом не знайшла підтвердження жодним об`єктивним доказом, отриманим під час документування адміністративного правопорушення.

Більше того, вона суперечить безпосередньо зафіксованій технічними засобами поведінці самого ОСОБА_1 під час спілкування з працівниками поліції. Апеляційний суд виходить із того, що саме об`єктивно зафіксована технічними засобами поведінка учасників події має підвищену доказову цінність порівняно з поясненнями, наданими після виникнення спору щодо фактичних обставин справи, оскільки така поведінка відображає природний перебіг подій та не залежить від подальшого обрання особою способу свого захисту.

За таких обставин апеляційний суд доходить висновку, що твердження сторони захисту про недоведеність факту керування транспортним засобом фактично ґрунтуються лише на подальшій зміні пояснень ОСОБА_1 та показаннях свідків, які будуть оцінені нижче, однак не спростовують сукупності інших належних, допустимих та достовірних доказів, покладених судом першої інстанції в основу постанови.

Таким чином, повторна перевірка матеріалів справи не дає підстав вважати помилковим висновок суду першої інстанції про те, що саме ОСОБА_1 керував транспортним засобом Skoda Octavia, державний номерний знак НОМЕР_2 , безпосередньо перед його зупинкою працівниками поліції.

Щодо оцінки показань свідків сторони захисту.

Не заслуговують на увагу і доводи апеляційної скарги про безпідставне неврахування судом першої інстанції показань свідків ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

За змістом статті 252 КУпАП жодний доказ не має наперед встановленої сили. Показання свідка, як і будь-який інший доказ, підлягають оцінці судом не ізольовано, а у взаємозв`язку з іншими доказами у справі з урахуванням їх логічності, послідовності, узгодженості між собою та відповідності іншим встановленим обставинам.

Сам по собі факт перебування свідків у родинних, дружніх чи інших особистих відносинах із особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, не є підставою для автоматичного визнання їх показань недостовірними. Разом із тим така обставина не позбавляє суд обов`язку оцінити можливу заінтересованість свідків у результаті розгляду справи поряд з іншими встановленими обставинами.

Саме такий підхід відповідає правовим висновкам Верховного Суду, який неодноразово зазначав, що достовірність показань визначається не процесуальним статусом чи особою свідка, а їх відповідністю сукупності інших доказів, отриманих у справі.

Перевіряючи показання зазначених свідків, апеляційний суд виходить із того, що вони підлягають оцінці насамперед у співставленні з об`єктивними доказами, отриманими безпосередньо під час документування адміністративного правопорушення.

Як уже зазначалося, із дослідженого відеозапису вбачається, що одразу після зупинки транспортного засобу ОСОБА_1 не повідомляв працівникам поліції про керування автомобілем іншою особою, погодився пройти огляд на стан сп`яніння саме як водій транспортного засобу, намагався вступити в діалог з працівниками поліції щодо не притягнення його до відповідальності та після отримання позитивного результату огляду на місці зупинки змінив свою процесуальну позицію.

Саме ця обставина має визначальне значення при оцінці показань свідків. Тобто, на думку суду, якби автомобілем дійсно керував ОСОБА_2 , а не ОСОБА_1 , то така обставина була б повідомлена працівникам поліції безпосередньо після зупинки транспортного засобу, ще до проведення огляду на стан алкогольного сп`яніння, оскільки вона повністю виключала б наявність у ОСОБА_1 обов`язку проходити такий огляд.

Однак ні з відеозапису, ні з інших матеріалів справи не вбачається, що будь-хто із присутніх повідомляв працівникам поліції про існування іншого водія або наполягав на необхідності встановлення його особи. Більше того, версія про керування транспортним засобом ОСОБА_2 з`явилася лише під час судового розгляду справи в суді першої інстанції. За таких обставин показання свідків не можуть оцінюватися окремо від поведінки самого ОСОБА_1 під час документування адміністративного правопорушення.

Апеляційний суд також враховує, що показання зазначених свідків не лише не підтверджуються будь-якими іншими об`єктивними доказами, а й фактично суперечать безпосередньо зафіксованим технічними засобами обставинам події. Саме тому ці показання не створюють такого рівня сумніву, який міг би поставити під сумнів правильність висновків суду першої інстанції.

При цьому апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що не погоджується із окремими формулюваннями, використаними судом першої інстанції під час оцінки показань свідків, зокрема щодо того, що вони «намагалися покращити процесуальне становище» ОСОБА_1 . Такий висновок носить оціночний характер і не є необхідним для обґрунтування постанови. Разом із тим зазначене не впливає на правильність кінцевого висновку суду першої інстанції, оскільки підставою для критичної оцінки показань свідків є не припущення щодо мотивів їх поведінки, а їх невідповідність сукупності інших належних, допустимих та достовірних доказів, досліджених у справі. Іншими словами, суд не відхиляє показання свідків через їх родинні чи дружні стосунки із ОСОБА_1 , а тому, що вони не узгоджуються з об`єктивними доказами, отриманими під час документування адміністративного правопорушення, та не спростовують встановленої сукупності доказових фактів.

За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що суд першої інстанції обґрунтовано не поклав показання зазначених свідків в основу своїх висновків, оскільки вони не відповідають критеріям достатності та достовірності у розумінні статей 251, 252 КУпАП та не породжують розумного сумніву щодо доведеності факту керування транспортним засобом саме ОСОБА_1 .

Щодо доводів апеляційної скарги про відсутність відмови від проходження огляду у закладі охорони здоров`я та порушення права на захист.

Не заслуговують на увагу й доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 не відмовлявся від проходження огляду у закладі охорони здоров`я, а лише мав намір реалізувати гарантоване законом право на професійну правничу допомогу. Право кожного на професійну правничу допомогу гарантоване статтею 59 Конституції України та конкретизоване положеннями статті 268 КУпАП. Разом із тим реалізація цього права повинна здійснюватися у спосіб, визначений законом, і не може призводити до неможливості виконання особою обов`язків, прямо покладених на неї законом.

Особливості проведення огляду водіїв транспортних засобів на стан алкогольного сп`яніння визначені статтею 266 КУпАП, постановою Кабінету Міністрів України від 17 грудня 2008 року №1103 та Інструкцією про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, затвердженою спільним наказом Міністерства внутрішніх справ України та Міністерства охорони здоров`я України №1452/735 від 09 листопада 2015 року.

З аналізу наведених нормативних актів убачається, що законодавець встановив спеціальну процедуру проведення такого огляду, обумовлену особливостями предмета дослідження.На відміну від більшості інших процесуальних дій, проведення огляду на стан алкогольного сп`яніння є обмеженим у часі, оскільки концентрація алкоголю в організмі людини змінюється під впливом природних фізіологічних процесів. Саме тому пунктом 9 розділу ІІ Інструкції №1452/735 встановлено, що огляд у закладі охорони здоров`я повинен бути проведений не пізніше двох годин з моменту встановлення підстав для його проведення. Встановлення такого строку обумовлене необхідністю забезпечення достовірності результатів медичного огляду, а тому він має імперативний характер.

Ні стаття 266 КУпАП, ні зазначена Інструкція, ні Порядок, затверджений постановою Кабінету Міністрів України №1103, не ставлять проведення огляду у залежність від обов`язкового прибуття захисника та не передбачають можливості його відкладення на невизначений час до прибуття адвоката.

Отже, саме по собі бажання особи скористатися правовою допомогою не змінює встановленого законом порядку проведення огляду та не звільняє її від обов`язку виконати законну вимогу поліцейського, передбачену пунктом 2.5 Правил дорожнього руху України.

Такий висновок відповідає принципу верховенства права та практиці Верховного Суду, який неодноразово зазначав, що реалізація процесуальних прав не може перетворюватися на спосіб ухилення від виконання процесуальних обов`язків або створення перешкод для проведення процесуальної дії, строки проведення якої визначені законом.

Як убачається із дослідженого відеозапису, після отримання позитивного результату огляду на місці зупинки працівники поліції неодноразово запропонували ОСОБА_1 пройти повторний огляд у закладі охорони здоров`я, роз`яснили порядок його проведення та правові наслідки відмови. При цьому ОСОБА_1 не повідомив працівникам поліції про готовність негайно проїхати до медичного закладу. Навпаки, він поставив проходження огляду у залежність від попереднього прибуття захисника, не повідомивши ні часу його прибуття, ні можливості забезпечити проведення огляду у межах двогодинного строку, встановленого законом.

Із відеозапису також убачається, що працівники поліції роз`яснили ОСОБА_1 , що його захисник може прибути безпосередньо до закладу охорони здоров`я та взяти участь у подальших процесуальних діях, однак зазначена обставина не вплинула на його позицію.

За таких обставин поведінка ОСОБА_1 об`єктивно унеможливлювала проведення огляду у порядку та строки, визначені законом.

Апеляційний суд виходить із того, що правова оцінка поведінки особи при вирішенні питання про наявність чи відсутність відмови від проходження огляду не може обмежуватися виключно буквальним сприйняттям окремих висловлювань. Вирішальне значення має реальний зміст поведінки особи та її фактичні дії. Якщо особа формально заявляє про згоду пройти огляд, але одночасно висуває умови, які законом не передбачені та виконання яких фактично унеможливлює проведення такого огляду у встановлений законом строк, така поведінка за своїми правовими наслідками є тотожною відмові від його проходження.

Інше тлумачення фактично дозволяло б будь-якій особі уникнути виконання вимог статті 266 КУпАП шляхом висунення необмеженої кількості умов, не передбачених законом, що суперечило б як меті законодавчого регулювання, так і самому призначенню процедури огляду на стан сп`яніння.

Апеляційний суд також бере до уваги, що ОСОБА_1 не був позбавлений можливості користуватися правничою допомогою. Він скористався послугами захисника під час судового розгляду справи, його інтереси представляв адвокат, який реалізував усі процесуальні права, передбачені статтею 271 КУпАП, у тому числі право на подання доказів, заявлення клопотань та оскарження постанови суду першої інстанції.

Отже, доводи апеляційної скарги про порушення права на захист не знайшли свого підтвердження.

За встановлених обставин апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що поведінка ОСОБА_1 свідчила не про реальний намір пройти огляд у закладі охорони здоров`я, а про висунення умов, які законом не передбачені та фактично виключали можливість його проведення у визначений законом строк, що обґрунтовано було розцінено працівниками поліції як відмову від проходження огляду в установленому законом порядку.

Оцінюючи доводи апеляційної скарги у їх сукупності, апеляційний суд виходить із того, що вони фактично зводяться до незгоди сторони захисту з оцінкою доказів, наданою судом першої інстанції, та пропозиції надати перевагу іншій інтерпретації встановлених обставин.

Разом із тим наведені в апеляційній скарзі аргументи не спростовують установлених судом першої інстанції фактичних обставин та не свідчать про неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Дослідження матеріалів справи в суді апеляційної інстанції підтвердило, що суд першої інстанції дотримався вимог статей 245, 251, 252 та 280 КУпАП, повно, всебічно й об`єктивно дослідив усі наявні докази, надав їм належну правову оцінку та навів мотиви, з яких одні докази покладено в основу постанови, а інші обґрунтовано відхилено.

При цьому апеляційний суд не встановив жодних істотних суперечностей між доказами, покладеними судом першої інстанції в основу постанови. Навпаки, досліджені у справі докази взаємно узгоджуються між собою, доповнюють один одного та утворюють єдину логічну систему доказування.

Зокрема, відеозапис, здійснений під час документування адміністративного правопорушення, поведінка ОСОБА_1 безпосередньо після зупинки транспортного засобу, результати огляду на місці зупинки, подальша відмова від проходження огляду у закладі охорони здоров`я, а також інші письмові матеріали справи є взаємопов`язаними та послідовно підтверджують одні й ті самі фактичні обставини.

Натомість доводи сторони захисту та показання свідків, на які вона посилається, не знайшли свого підтвердження іншими об`єктивними доказами, суперечать зафіксованому технічними засобами розвитку подій та фактично ґрунтуються на версії, яка виникла після отримання ОСОБА_1 позитивного результату огляду на стан алкогольного сп`яніння, фактично вже під час розгляду справи судом першої інстанції. Сам по собі факт існування альтернативної версії подій ще не свідчить про наявність розумного сумніву щодо доведеності вини особи. Розумний сумнів повинен випливати із сукупності досліджених доказів, бути об`єктивно обґрунтованим та неусувним після їх оцінки. У даному випадку таких сумнівів апеляційним судом не встановлено.

Натомість сукупність належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів переконливо свідчить про те, що саме ОСОБА_1 керував транспортним засобом, після проведення огляду на місці зупинки не погодився з його результатом та, всупереч вимогам пункту 2.5 Правил дорожнього руху України, фактично відмовився від проходження огляду в закладі охорони здоров`я у порядку, визначеному статтею 266 КУпАП.

За таких обставин суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, правильно застосував положення частини першої статті 130 КУпАП та дійшов обґрунтованого висновку про наявність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого зазначеною нормою.

Під час апеляційного перегляду не встановлено таких порушень норм матеріального чи процесуального права, які відповідно до вимог КУпАП могли б бути підставою для скасування або зміни постанови суду першої інстанції.

Щодо заявленого під час апеляційного розгляду клопотання захисника про закриття провадження у справі на підставі пункту 7 частини першої статті 247 КУпАП у зв`язку із закінченням на час апеляційного перегляду строків накладення адміністративного стягнення, апеляційний суд зазначає таке.

Відповідно до положень статей 38, 247 та 294 КУпАП закриття провадження у справі з підстав закінчення строків накладення адміністративного стягнення можливе лише за умови наявності передбачених законом підстав для такого закриття. Сам по собі факт спливу зазначених строків на момент апеляційного перегляду не є підставою для скасування законної та обґрунтованої постанови суду першої інстанції, якщо адміністративне стягнення було накладено в межах строку, встановленого статтею 38 КУпАП, а підстав для скасування такої постанови за доводами апеляційної скарги не встановлено.

Оскільки під час апеляційного перегляду не встановлено порушень, які б зумовлювали скасування постанови суду першої інстанції, а наведені в апеляційній скарзі доводи свого підтвердження не знайшли, заявлене захисником клопотання є необґрунтованим та задоволенню не підлягає.

За наведених обставин апеляційна скарга захисника задоволенню не підлягає, а постанова Козелецького районного суду Чернігівської області від 22 травня 2026 року є законною, обґрунтованою та підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст.294 Кодексу України про адміністративні правопорушення, суд,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу захисника Грищенка М.Б. в інтересах ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а постанову Козелецького районного суду Чернігівської області від 22 травня 2026 року щодо ОСОБА_1 - без змін.

Постанова набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

СуддяМ. О. Куценко