Постанова від 26 липня 2026 р. у справі №740/3191/25 — Чернігівський апеляційний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

27 липня 2026 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 740/3191/25

Головуючий у першій інстанції – Гагаріна Т. О.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1340/26

Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

головуючого-судді Разгуляєвої О. В.,

суддів Луговця О. А., Любчика О. В.,

із секретарем Мисник С. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 , який діє в інтересах обмежено дієздатного ОСОБА_2 ,

відповідачі – ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , який діє в інтересах обмежено дієздатного ОСОБА_2 , на рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 25 березня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 , який діє в інтересах обмежено дієздатного ОСОБА_2 , до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення безпідставно набутих коштів,

У С Т А Н О В И В:

У червні 2025 року ОСОБА_1 діє в інтересах обмежено дієздатного ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення безпідставно набутих коштів. В обґрунтування посилався на те, що ОСОБА_2 на початку березня 2019 року своєму знайомому ОСОБА_3 позичив грошові кошти, які останній обіцяв повернути протягом березня 2021 року.

Вказував, що у період з 03.03.2019 по 12.03.2019 ОСОБА_2 на картковий рахунок відповідача ОСОБА_3 перерахував грошові кошти на загальну суму 192 500,00грн, а саме: 03.03.2019 - 3500,00грн, 08.03.2019 - 54 000,00грн, 11.03.2019 - 54 000,00грн, 12.03.2019 - 81 000,00грн, проте жодних письмових договорів із ОСОБА_3 не укладав.

Позивач посилався, що 30.03.2021 та 14.04.2021 він звертався до відповідача з вимогами про повернення безпідставно набутих ним грошових коштів, що були перераховані на картковий рахунок у березні 2019 року з його карткового рахунку, проте його вимоги залишилися без задоволення, грошові кошти відповідач не повернув.

Також за доводами позову, рішенням Ніжинського міськрайонного суду від 24.06.2022 у справі № 740/4128/21 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення безпідставно набутих грошових коштів встановлено факт отримання ОСОБА_3 на картковий рахунок від ОСОБА_2 грошових коштів за період з 03.03.2019 по 12.03.2019 в загальній сумі 192 500,00грн і сам ОСОБА_3 , визнав факт отримання від ОСОБА_2 грошових коштів в зазначеній сумі. Тому,як зазначав позивач, у зв`язку із наявністю зазначеного рішення ОСОБА_5 має бути залучений до участі у справі в якості відповідача, оскільки ОСОБА_3 , не заперечуючи фактичного отримання з платіжних карток ПриватБанку ОСОБА_2 на свою банківську картку у період з 03.03.2019 по 12.03.2019 коштів на загальну суму 192 500,00грн, зазначав, що кошти, які ним отримані від позивача були передані ним його знайомому ОСОБА_4 для оплати будівельних матеріалів та робіт з яким у позивача була домовленість. Проте, позивач стверджує, що достовірної, належної інформації, яка має важливе значення зокрема, договору спрямованого на виникнення між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , цивільних прав та обов`язків, та яка б свідчила про існування зобов`язань у останнього щодо передачі отриманих ним від позивача грошових коштів в сумі 192500,00грн, іншій особі ОСОБА_4 , не існує.

Тому позивач вважає, що оскільки між сторонами відсутні договірні відносини, а кошти отримані відповідачами набуті ними без наявності достатності правових підстав, то їх може бути витребувано як безпідставне збагачення.

Посилаючись на положення ст. 1212 ЦК України, у позові ОСОБА_1 просив стягнути солідарно з ОСОБА_3 , ОСОБА_4 192 500,00грн безпідставно набутих грошових коштів.

Рішенням Ніжинського міськрайонного суду від 25.03.2026 в задоволенні позову ОСОБА_1 , який діє в інтересах обмежено дієздатного ОСОБА_2 , до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення безпідставно набутих коштів

В обґрунтування рішення суд зазначив, що позовні вимоги про стягнення безпідставно отриманих грошових коштів з ОСОБА_4 не ґрунтуються на вимогах матеріального права, є необґрунтованими та недоведеними, тому суд дійшов висновку, що правові підстави для їх задоволення відсутні, оскільки, позивачем не надано суду достовірних доказів про безпідставне збагачення відповідача ОСОБА_4 за рахунок коштів позивача.

Також за висновком суду, а правовідносини, що склалися між позивачем та відповідачами не поширюється дія ст. 1212 ЦК України, у зв`язку з чим грошові кошти не можна визнати як безпідставно набуте майно, а питання виконання чи невиконання домовленості між сторонами не входить до предмету розгляду даної справи.

Не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 , який діє в інтересах обмежено дієздатного ОСОБА_2 , звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Ніжинського районного суду Чернігівської області від 25.03.2026 та ухвалити нове рішення про задоволення позову ОСОБА_2 у повному обсязі.

За доводами скарги рішення суду є незаконним, необґрунтованим, прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права, зокрема на підставі неналежних, недопустимих доказів, а також таким, що винесене без повного з`ясування обставин справи.

В обґрунтування незаконності оскаржуваного рішення суду заявник посилається на те, що у матеріалах справи відсутні належні докази у розумінні приписів ст.76 ЦПК України на підтвердження доводів ОСОБА_6 щодо заперечення проти позовних вимог, які були визначені ним як у відповіді на позов так і його поясненнях у суді.

Вважає, що ухвалюючи рішення, суд першої інстанції не врахував положення ст. 1212 ЦК України щодо меж застосування і невірно застосував ці положення до спірних правовідносин.

Заявник зазначає, що зі змісту аудіозаписів неможливо встановити джерело походження та фіксації запису, дані співрозмовників, про які саме взаємовідносини і спірні питання йде мова, а тому аудіо записи телефонних розмов не містять інформацію щодо предмету доказування у справі та не можуть підтвердити перерахування позивачем грошових коштів ОСОБА_3 на виконання певних домовленостей досягнутих між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 .

Як стверджує заявник, надані ОСОБА_3 в якості доказу файли аудіо запису телефонних розмов, на які посилається в рішенні суд першої інстанції, були одержані з порушенням порядку їх отримання встановленого законом, зокрема ст. 307 ЦК України, тому є недопустимим доказом у справі.

Також заявник посилається, що переписка у додатку «Viber», яка не оформлена як електронний доказ та на яку посилається ОСОБА_3 не відображає реальні обставини справи, тому не може бути належним доказом в розумінні ст. 77 ЦПК України для підтвердження наявності певних домовленостей, направлених на здійснення позивачем грошових переказів ОСОБА_7 для передачі вказаних грошових коштів відповідачу ОСОБА_4 ОСОБА_3 не надано належних доказів, які б підтверджували факту передачі отриманих від ОСОБА_2 грошових коштів зазначене підтверджується лише його поясненнями.

Також за доводами скарги, встановлені рішенням Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 24.06.2022 у справі № 740/4128/21 обставини, що набувачем переданих позивачем спірних грошових коштів є не ОСОБА_8 , а ОСОБА_4 , не є преюдиційними під час розгляду цієї справи, оскільки ОСОБА_4 , не був стороною у попередній справі. Тому вважає, що оскільки у справі з`явився новий відповідач ОСОБА_4 , обставини, встановлені раніше у справі № 740/4128/21 не можуть бути прийняті судом як такі, що не потребують доказуванню,тому що преюдиція втрачається, оскільки не виконується суб`єктний склад, що не було враховано судом першої інстанції.

В обґрунтування зазначених доводів заявник посилається на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 03.07.2018 у справі №917/1345/14, Верховного Суду, викладені у постанові від 04.06.2020 у справі №522/7758/14-ц.

Крім того, заявник наголошує, що ОСОБА_2 має стійке психічне захворювання, що призвело до обмеження його дієздатності, а ОСОБА_3 та інші, користуючись психічними розладами, впливали на думки та поведінку ОСОБА_2 для досягнення власних цілей та спонукали його до розпорядження коштами на їх користь.

На виконання вимог ст. 361 ЦПК України учасникам справи було надіслано копії апеляційної скарги та додані до неї матеріали справи.

У поданому відзиві представник ОСОБА_3 – адвокат Середа Д. А. просить залишити без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах обмежено дієздатного ОСОБА_2 , а рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 25.03.2026 - без змін. В обґрунтування посилається, що відсутні правові підстави для набуття ОСОБА_3 належних ОСОБА_2 грошових коштів, а тому він зобов`язаний був повернути кошти власнику на його вимогу, проте цього не зробив, у зв`язку з чим просить стягнути кошти на підставі ст. 1212 ЦК України, а не на підставі ст. 1046, 1049, 1050 ЦК України.

Вказує, що з огляду на правові позиції Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 03.07.2018, у справі № 917/1345/17, від 14.112018 у справі № 21383/2010, посилання апелянта на ту обставину, що рішення судів у справі №740/4128/21 втратили свій преюдиційний характер, оскільки у справі беруть участь інші особи, можуть бути прийнятими лише в частині позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_4 , який не брав участь у вищевказаній справі, проте фактичні обставини, встановлені рішеннями судів в справі №740/4128/21, є преюдиційними в частині позовних вимог до ОСОБА_3 . Тому вважає, що позивач припускається до зловживання своїми процесуальними правами пред`являючи до ОСОБА_3 позовні вимоги з тим самим предметом та з тих же самих підстав, що були пред`явлені ним у справі №740/4128/21.

Крім того, заявник посилається, що позивачу достеменно відомо, що ОСОБА_4 з 2022 року в Україні не проживає і його позов є штучним, поданим з метою тиску на ОСОБА_3 з надуманих мотивів.

Як стверджує заявник доводи апелянта щодо скріншотів переписки у Вайбер не заслуговують на увагу, оскільки не засвідчені електронним підписом на увагу не заслуговують.

Посилаючись на постанову Верховного Суду від 21.06.2023 у справі №916/3027/21 ОСОБА_2 вдається до вільного трактування її змісту. Додані скріншоти дають змогу встановити авторів листування та його зміст, автори листування встановлені як у справі №740/4128/21, під час розгляду якої ОСОБА_2 не заперечував цього листування, так і під час розгляду справи №740/3191/25 судом першої інстанції.

Заявник вважає необґрунтованими доводи ОСОБА_2 про те, що долучені аудіозаписи розмов отримані в незаконний спосіб, оскільки розмови записувались ОСОБА_3 у відкритий спосіб, про що позивачу було відомо, а ОСОБА_2 під час розгляду справи №740/4128/21 особисто в судовому засіданні не заперечував тієї обставини, що записані розмови дійсно відбувались між ним та ОСОБА_3 .

Щодо доводів скарги про те, що відповідачі користувались тим, що позивач страждав на психоневрологічний розлад і тому вони збагачувались за його рахунок, заявник зазначає, що ОСОБА_2 обмежено дієздатним був визнаний рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова 23.01.2025 (справа № 750/1185/24), а доказів того, що до 2024 року ОСОБА_2 страждав на психоневрологічний розлад або психічне захворювання суду не надано. Також посилається, що наявний психічний розлад не виключає здатність ОСОБА_2 усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, але суттєво обмежує цю здатність, оскільки ОСОБА_2 також була подана відповідь на відзив, оформлення та зміст якої дозволяють також зробити певні висновки.

Крім того, заявник вважає, що доводи апелянта про те, що ОСОБА_3 не зазначено способу передачі отриманих від ОСОБА_2 коштів ОСОБА_4 і не надано доказів такої передачі не заслуговують на увагу, оскільки відповідна інформація озвучена самим ОСОБА_2 в ході телефонної розмови з ОСОБА_3 , а також була підтверджена ним особисто під час розгляду справи №740/4128/21 Ніжинським міськрайонним судом Чернігівської області.

За доводами відзиву, враховуючи, що позивачем не надано належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів на підтвердження факту порушення його права шляхом безпідставного набуття без достатньої правової підстави ОСОБА_3 за його рахунок грошових коштів, відсутні підстави для застосування до вказаних правовідносин положень ст. 1212 ЦК України.

Як стверджує заявник, вимога позивача про солідарне стягнення з відповідачів безпідставно набутих грошових коштів не є ефективним способом захисту, що тягне за собою відмову в задоволенні позовних вимог, оскільки судовими рішеннями у справі №740/4128/21 було встановлено, що ОСОБА_3 отримані від позивача кошти передав ОСОБА_4 , у зв`язку з чим відсутні підстави для солідарної відповідальності відповідачів. Тому заявник вважає, що ОСОБА_3 є неналежним відповідачем у справі.

Відзив на апеляційну скаргу до суду ОСОБА_4 подано не було.

Згідно з ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Поштова кореспонденція (копія ухвали про відкриття апеляційного суду разом з копією апеляційної скарги та судова повістка), направлена за останнім відомим місцем проживання ОСОБА_4 , повернулась до апеляційного суду неврученою із зазначенням причини повернення «адресат відсутній» (а.с. 28, 39 т. 2).

З метою дотримання гарантій справедливого судового розгляду, дотримання принципів змагальності і процесуальної рівноправності сторін, враховуючи, що ОСОБА_4 з 27.09.2019 перебуває поза межами території України згідно відомостей Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України від 28.01.2026 (а.с. 171 т.1), що унеможливлює використання судом засобів поштового зв`язку для інформування відповідача ОСОБА_4 , апеляційним судом опубліковано оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України (а.с. 34 т. 2), що згідно положень ч. 11 ст. 128 ЦПК України є належним повідомленням учасника справи.

Також 20.07.2026 через підсистему «Електронний суд» представник ОСОБА_2 – адвокат Шевченко А. М. подав додаткові пояснення у справі, зареєстровані апеляційним судом 21.07.2026 (а.с. 41-47 т. 2), які просить врахувати при ухваленні рішення.

23.07.2026 від ОСОБА_1 , який є законним представником ОСОБА_2 , надійшли письмові пояснення (а.с. 50-52 т. 2).

Разом з тим, письмові пояснення представником ОСОБА_2 – адвокатом Шевченко А. М. подано з пропуском десятиденного строку з дня ознайомлення з матеріалами справи та вступу в справу як представника – 16.06.2026, а письмові пояснення ОСОБА_1 подані з пропуском з дня отримання копії ухвали суду про відкриття апеляційного провадження від 11.05.026.

Відповідно до часини другої статті 127 ЦПК України встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

Підстави пропуску встановленого судом процесуального строку можуть бути визнані поважними, а строк продовжено лише у разі, якщо вони пов`язані з дійсно непереборними та об`єктивними перешкодами, істотними труднощами, які не залежать від волі особи та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений строк вчинити процесуальну дію, зокрема подати відзив на касаційну скаргу.

Представник ОСОБА_2 – адвокат Шевченко А. М. та ОСОБА_1 клопотання про продовження строку на подання письмових пояснень на апеляційну скаргу не заявляли та не обґрунтували причин пропуску цього строку.

Частинами першою та другою статті 126 ЦПК України передбачено, що право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Ураховуючи викладене, подані письмові представником ОСОБА_2 – адвокатом Шевченком А. В. та ОСОБА_1 пояснення. на апеляційну скаргу слід залишити без розгляду.

Вислухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового розгляду, обговоривши доводи апеляційної скарги, відзиву та дослідивши матеріали справи, апеляційний суд приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, враховуючи наступне.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом встановлено, що між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 існувала усна домовленість про ведення спільного бізнесу, посередником у чому виступав ОСОБА_3 , а саме він передавав грошові кошти отримані від ОСОБА_2 – ОСОБА_4

ОСОБА_2 перерахував ОСОБА_3 на картковий рахунок НОМЕР_1 грошові кошти, зокрема, у період з 03.03.2019 по 12.03.2019 на загальну суму 192 500,00грн, а саме: 03.03.2019 - 3500,00грн, 08.03.2019 - 54 000,00грн, 11.03.2019 - 54 000,00грн, 12.03.2019 - 81 000,00грн, що підтверджується випискою з АТ КБ «ПриватБанк» по витратам по картці/рахунку за період з 03.03.2019 по 12.03.2019 (а.с.72-75 т. 1).

У матеріалах справи наявні фотокартки та роздруківка з додатку «Вайбер», компакт-диск з аудіозаписами розмов, які підтверджуються спілкування між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які були досліджені судом (а.с. 46-47, 48-60, 62 т. 1).

За матеріалами справи, 15.05.2025 ОСОБА_1 як законний представник ОСОБА_2 було направлено претензію щодо повернення коштів у сумі 192 500,00грн відповідачам ОСОБА_3 та ОСОБА_4 (а.с.19 т. 1).

Також судом встановлено, що рішенням Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 24.06.2022 у справі № 740/4128/21, залишеним без змін постановою Чернігівського апеляційного суду від 09.11.2022 (а.с. 11-14, 15-18), встановлено, що цільове призначення вказаних грошей на виконання досягнутих між останнім і позивачем певних домовленостей, і цих обставин позивач не спростував належними і допустимими доказами. Отже, вказані грошові кошти позивач передавав через відповідач ОСОБА_3 іншій особі – ОСОБА_4 , з якою в нього була певна домовленість, про що він був обізнаний у момент передачі грошей.

Вказані судові рішення набрали законної сили в касаційному порядку учасниками справи не оскаржувались.

Звертаючись до суду з позовом ОСОБА_1 в інтересах обмежено дієздатного ОСОБА_2 , посилався на те, що грошові кошти ОСОБА_2 було перераховано на картковий рахунок, який належить ОСОБА_3 , без наявної правової підстави, а тому вони підлягають витребуванню як безпідставне збагачення на підставі положень ст.1212 ЦК України.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги про стягнення безпідставно отриманих грошових коштів з ОСОБА_4 не ґрунтуються на вимогах матеріального права, є необґрунтованими та недоведеними, тому су дійшов висновку, що правові підстави для їх задоволення відсутні, оскільки, позивачем не надано суду достовірних доказів про безпідставне збагачення відповідача ОСОБА_4 за рахунок коштів позивача.

Також за висновком суду,на правовідносини, що склалися між позивачем та відповідачами не поширюється дія ст. 1212 ЦК України, у зв`язку з чим грошові кошти не можна визнати як безпідставно набуте майно, а питання виконання чи невиконання домовленості між сторонами не входить до предмету розгляду даної справи.

З таким висновком суду першої інстанції погоджується і апеляційний суд, оскільки судом першої інстанції обставини справи з`ясовані в обсягу, необхідному для правильного вирішення спору, відповідно до встановлених обставин, правильно визначено суть і характер правовідносин сторін та норми матеріального права, що їх регулюють.

Доводи апеляційної скарги правильних висновків суду не спростовують, враховуючи наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України).

Частиною 1 статті 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: відновлення становища, яке існувало до порушення.

Згідно до змісту ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 1 ст. 81 ЦПК України).

Згідно із частиною першою статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

За змістом цієї статті безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Зазначена норма закону застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуте за допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, в разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав, договірний характер правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень частини першої статті 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов`язання повернути майно потерпілому.

Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтею 177 ЦК України передбачено, що об`єктами цивільних прав є речі,у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності,інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.

Згідно з ч.1 ст. 202, ч.ч1, 2 ст. 205, ч.1 ст.207 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття,зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Він може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

З наведених норм вбачається, що договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення учасниками відповідних правовідносин у майбутньому породження певних цивільних прав та обов`язків, зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, прямо передбачених частиною другою статті 11 ЦК України.

У разі, якщо поведінка набувача, потерпілого не свідчить про існування та виконання договірного зобов`язання, то у разі виникнення між ними спору щодо повернення майна, яке знаходиться у набувача, на спірні правовідносини поширюються положення ст. 1212 ЦК України.

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Такі висновки щодо предмету регулювання положень глави 83 ЦК України викладені у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17 (провадження № 12-182гс18), які відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин підлягають врахуванню судом.

Законодавець у статті 1215 ЦК України встановив обмеження: не підлягають поверненню безпідставно набуті грошові суми, якщо їх виплата проведена фізичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.

Верховний Суд у постановах від 17.04.2024 у справі № 127/12240/22 та від 04.08.2021 у справі № 185/446/18 наголошував, що під добровільністю слід розуміти усвідомлене здійснення платежу за власною волею без будь-якого примусу чи помилки.

Визначальним у цій справі є те, що між сторонами існують спірні правовідносини, які мають договірний характер (спір про виконання/повернення позики або оплату послуг). Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 25.09.2024 у справі № 201/9127/21, стаття 1212 ЦК України застосовується лише за умови «абсолютної» безпідставності набуття майна. Оскільки у даному випадку перерахування коштів відбулося на підставі домовленості сторін (правочину), наявність якої визнається обома сторонами (хоч і трактується ними по-різному), правові підстави для застосування механізму повернення безпідставно набутого майна відсутні.

Як встановлено судом першої інстанції та не спростовано позивачем, ОСОБА_2 особисто здійснював перерахування ОСОБА_3 на картковий рахунок кошти, зокрема, у період з 03.03.2019 по 12.03.2019 на загальну суму 192 500,00грн, а саме: 03.03.2019 - 3500,00грн, 08.03.2019 - 54 000,00грн, 11.03.2019 - 54 000,00грн, 12.03.2019 - 81 000,00грн, що підтверджується випискою з АТ КБ «ПриватБанк» по витратам по картці/рахунку (а.с.72-75 т. 1), які в подальшому, за твердженням позивача, були передані ОСОБА_4 .

Зазначене також підтвердив і ОСОБА_3 в судовому засіданні під час розгляду справи судом першої інстанції.

Апеляційний суд враховує, що така поведінка ОСОБА_2 свідчить про повну усвідомленість своїх дій та виключає наявність рахункової чи технічної помилки. Кошти перераховувалися систематично (чотири платежі за 9 днів), що підтверджує тривалу та добровільну волю ОСОБА_2 на передачу грошових коштів та свідчить про сталий намір ОСОБА_2 на передачу грошових коштів. Знаючи про відсутність письмового договору позики або розписки (що підтверджено у справі № 740/4128/21), ОСОБА_2 вільно погодився на настання наслідків у вигляді відчуження коштів на користь відповідачів.

Колегія суддів зазначає, що усвідомлене виконання дій за відсутності юридичного зобов`язання (боргу) та відсутності рахункової помилки підпадає під дію правового обмеження, встановленого статтею 1215 ЦК України. ОСОБА_2 не міг не розуміти, що здійснювані ним перекази не мають під собою документально оформленого підґрунтя, проте продовжував діяти у такий спосіб протягом певного періоду. Відтак, такі кошти набувають статусу добровільно сплачених сум, які не підлягають поверненню в порядку кондикції.

Будь-які посилання апелянта на безпідставність збагачення ОСОБА_3 та ОСОБА_4 спростовуються його власною попередньою поведінкою, яка була спрямована на систематичне надання фінансового ресурсу відповідачам без вимоги щодо зворотного оформлення зобов`язань.

Застосовуючи принцип venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) (постанова Верховного Суду від 10.09.2025 у справі № 453/173/24), колегія зазначає, що вимога повернути кошти, які раніше сплачувалися добровільно та без заперечень, є вочевидь недобросовісною. Позивач не може посилатися на безпідставність збагачення, якщо він ОСОБА_2 створив умови для цього своєю вільною поведінкою (пункт 6 статті 3 ЦК України).

Апелянтом не спростовано презумпцію добросовісності набувача. Цивільний кодекс України закріплює презумпцію добросовісності і розумності дій особи, яка здійснює власне право (частина п`ята статті 12 ЦК України). Дана презумпція є невід`ємною частиною принципу верховенства права та діє до того моменту, поки протилежне не буде встановлено рішенням суду. Категорія добросовісності, яка визначається через етичні та моральні орієнтири, закріплена в документах міжнародної уніфікації права та проголошується фундаментальним принципом міжнародного договірного права. Добросовісне здійснення особою свого цивільного права передбачає таку модель поведінки носія права, яка б враховувала інтереси інших учасників відносин та суспільний інтерес. Недобросовісною особа вважається лише тоді, коли вона, знаючи про потенційні негативні наслідки своїх дій, не вжила доступних їй заходів для їх усунення.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 у справі № 753/15556/15 вказала, що тягар доказування недобросовісності набувача покладається на платника.

Позивачем не надано ні суду першої інстанції, ні апеляційному суду належних і допустимих доказів того, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 діяли недобросовісно або ввели його в оману.

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 16.01.2019 у справі №753/15556/15 зазначила, що у статті 1215 ЦК України передбачені загальні випадки, за яких набуте особою без достатньої правової підстави майно за рахунок іншої особи не підлягає поверненню. Її тлумачення свідчить, що законодавцем передбачені два винятки із цього правила: по-перше, якщо виплата відповідних грошових сум є результатом рахункової помилки особи, яка проводила таку виплату; по-друге, у разі недобросовісності набувача такої виплати. При цьому правильність здійснених розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються, і відповідно тягар доказування наявності рахункової помилки та недобросовісності набувача покладається на платника відповідних грошових сум.

Отже, закон встановлює два виключення із цього правила: по-перше, якщо виплата вказаних платежів є результатом рахункової помилки з боку особи, яка проводила цю виплату; по-друге, у разі недобросовісності з боку набувача.

Правильність розрахунків, за якими проведено виплати, а також добросовісність набувача презюмуються, тому тягар доказування рахункової помилки та недобросовісності набувача покладено на платника відповідних грошових сум.

Наведене узгоджується із висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі № 607/4570/17-ц.

Оскільки перерахування 192 500,00грн було результатом особистої ініціативи ОСОБА_2 , здійснювалося ним власноруч та систематично поза межами доведених договірних зобов`язань, колегія суддів приходить до висновку, що зазначені виплати підпадають під дію виключень, передбачених ст. 1215 ЦК України.

За вказаних обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, стосовно наявності договірних зобов`язальних відносин між сторонами, в силу яких і здійснювалися спірні перерахування коштів і таке підтверджено як поведінкою сторін, які тривалий час не пред`являли будь-яких претензій один до одного, так і наведеними належними доказами у справі, що відповідно виключає можливість вважати, що грошові кошти відповідачами набуто безпідставно без відповідної правової підстави.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить висновку, що неодноразове перерахування коштів ОСОБА_2 на банківський рахунок відповідача ОСОБА_3 кількома платежами з визначенням його імені для передачі ОСОБА_4 , свідчать про добровільність, системність таких дій та їх цілеспрямований характер, що обумовлено характером особистісних стосунків, які склались між позивачем та відповідачами, тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову.

Не спростовують правильність висновків суду першої інстанції доводи апеляційної скарги про те, що надані ОСОБА_3 в якості доказу файли аудіозапису телефонних розмов, на які посилається в рішенні суд першої інстанції, були одержані з порушенням порядку їх отримання встановленого законом, оскільки вказані розмови записувались ОСОБА_3 у відкритий спосіб, про що позивачу було відомо. Крім того, ОСОБА_2 під час розгляду справи №740/4128/21 в судовому засіданні не заперечував тієї обставини, що записані розмови відбувались між ним та ОСОБА_3 .. Згідно зі статтею 100 ЦПК України, зазначений аудіозапис відповідає вимогам належності, допустимості, достовірності.

Необґрунтованими є доводи скарги про те, що суд першої інстанції взяв до уваги переписку в додатку «Viber», оскільки, у рішенні Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської областві від 25.03.2026, зазначається, що суд першої інстанції не взяв до уваги скріншоти переписок у месенджері між сторонами щодо існуючого спору про повернення коштів, оскільки з наданої переписки не можливо встановити про які саме кошти іде мова, чи існують певні домовленості між позивачем та ОСОБА_9 чи ОСОБА_3 , які мають бути виконані.

Не можуть бути взяті до уваги як підстава для скасування рішення суду першої інстанції і доводи скарги про те, що судові рішення, ухвалені у справі № 740/4128/21 як преюдиційні під час розгляду цієї справи, у зв`язку з тим, що відповідачем у цій справі зазначений ОСОБА_4 , враховуючи правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 03 липня 2018 року у справі № 917/1345/117, згідно якого преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.

Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 21383/2010 зазначено, що апеляційний суд не врахував, що у цивільному процесі діє правило, за яким обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (частина третя статті 61 ЦПК у редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року; частина четверта статті 82 ЦПК у редакції від 03 жовтня 2017 року).

Тому посилання апелянта на ту обставину, що судові рішення у справі №740/4128/21 втратили свій преюдиційний характер, оскільки в справі беруть участь інші особи, можуть бути прийнятими лише в частині позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_4 , який не брав участь у вищевказаній справі, проте фактичні обставини, встановлені рішеннями судів в справі №740/4128/21, є преюдиційними в частині позовних вимог до ОСОБА_3 .

А враховуючи, що позивачем не надано належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів на підтвердження факту порушення права ОСОБА_2 шляхом безпідставного набуття без достатньої правової підстави відповідачем ОСОБА_4 за його рахунок грошових коштів, відсутні підстави для застосування до вказаних правовідносин положень ст. 1212 ЦК України.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що ОСОБА_2 має стійке психічне захворювання, що призвело до обмеження його дієздатності, а ОСОБА_3 та інші, користуючись психічними розладами, впливали на думки та поведінку ОСОБА_2 , апеляційним судом до уваги не приймаються, оскільки згідно наявного в матеріалах справи висновку лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю І чи ІІ групи внаслідок психічного розладу № 738 від 02.10.2025 ОСОБА_2 була встановлена ІІ група інвалідності внаслідок психічного розладу встановлена 02.10.2025 (а.с. 173 т. 1), а на підставі рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 23.01.2025 у справі № 750/1185/24 ОСОБА_2 визнано обмежено дієздатним (а.с. 10 т. 1). Разом з тим, спірні правовідносини виникли у 2019 році під час перерахування грошових коштів.

Твердження заявника про те, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні позову, колегія суддів не приймає до уваги оскільки, такі доводи зводяться до викладення обставин справи із наданням коментарів та тлумаченням норм чинного законодавства на власний розсуд, висвітлення цих обставин у спосіб, що є зручним для скаржника, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції.

Посилання на висновки Верховного Суду як таке із вказівкою про неоднакове застосування норм права у різних справах, хоч і у подібних правовідносинах, але з різними встановленими обставинами, не має правового значення для справи, яка є предметом перегляду, та не свідчить про різне застосування чи тлумачення норм права.

Апеляційний суд враховує, що Верховний Суд висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи і такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами.

Інші доводи апеляційної скарги спростовуються матеріалами справи та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права, які є підставою для скасування судового рішення у цій справі і ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм процесуального права.

Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у сукупності колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість постановленого по даній справі рішення в оскаржуваній частині та відсутність підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі.

Суд правильно встановив характер правовідносин сторін у справі та застосував норми матеріального права, які регулюють ці правовідносини, вирішив спір з урахуванням меж заявлених позовних вимог та конкретних обставин справи на підставі наданих сторонами доказів з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не містять передбачених законом підстав для скасування судового рішення.

За таких обставин, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.

Керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , який діє в інтересах обмежено дієздатного ОСОБА_2 , залишити без задоволення.

Рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 25 березня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 29.07.2026.

Головуючий О. В. Разгуляєва

Судді О. А. Луговець

О. В. Любчик