Постанова від 28 липня 2026 р. у справі №517/857/25 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/3247/26

Справа № 517/857/25

Головуючий у першій інстанції Гончар І. В.

Доповідач Громік Р. Д.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.07.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючого – Громіка Р.Д.,

суддів – Драгомерецького М.М., Комлевої О.С.,

розглянувши у спрощеному порядку без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Захарівського районного суду Одеської області від 24 вересня 2025 року у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

1. ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог.

ТОВ «ФК «ЕЙС» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 05 березня 2021 року між ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ОСОБА_1 в електронній формі було укладено кредитний договір №435986902 на суму 5 100,00 грн. Грошові кошти були перераховані на платіжну картку № НОМЕР_1 .

Всупереч умов договору відповідач взяті на себе зобов`язання належним чином не виконав, що створило заборгованість у розмірі 10 582,31 грн.

28 листопада 2018 року між первісним кредитором та ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» укладено договір факторингу №28/1118-01. У подальшому до договору факторингу 1 укладалися додаткові угоди у тому числі щодо продовження терміну дії договору.

05 серпня 2020 року між ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» та ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» укладено договір факторингу №05/0820-01.

08 липня 2025 року між ТОВ "ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» та ТОВ «ФК «ЕЙС» укладено договір факторингу №08/07/25-Е.

Відповідно до реєстру боржників №б/н від 08.07.2025 за договором факторингу №08/07/25-Е від 08.07.2025 заборгованість відповідача становить 10 582,21 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції.

Заочним рішенням Захарівського районного суду Одеської області від 24 вересня 2025 року задоволено позовну заяву ТОВ «ФК «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Стягнено з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «ЕЙС» заборгованість за кредитним договором у розмірі 10 582 гривні 31 копійку. Стягнено з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «ЕЙС» судовий збір у розмірі 2 422 гривні 40 копійок та витрати на правничу допомогу у розмірі 7 000 гривень 00 копійок.

Короткий зміст та доводи апеляційної скарги.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись при цьому на порушення норм матеріального та процесуального права.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що:

1) суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що ТОВ «ФК «ЕЙС» набуло право вимоги до відповідача;

2) Жодних договорів пролонгацій користування позики Відповідачем не підписувалось, що свідчить про незмінність строковості умов договору. Матеріали справи також не містять додаткового договору про пролонгацію договору Позики №435986902 від 05.03.2021 з наявним електронним підписом. Відповідач заперечує щодо дій кредитора нараховувати відсотки понад строк користування кредитом.

Порядок розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу.

Згідно частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Зважаючи на те, що справа є малозначною, її розгляд здійснено в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи.

Апеляційне провадження розглядається в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи.

З врахуванням тривалої недостатньої кількості суддів в Одеському апеляційному суді (з 2013 року кількість суддів в цивільній палаті зменшилася з 48 до 13, які фактично здійснюють судочинство), щодо яких здійснюється автоматизований розподіл справ (без урахування суддів, які хворіють, перебувають у відрядженні, знаходяться у відпустці), що створює надмірне навантаження та виключає можливість розгляду справи в строки, передбачені національним законодавством, судом апеляційної інстанції було здійснено розгляд справи з врахуванням поточного навантаження, яке обумовило збільшення строку розгляду справи по незалежним від суду причинам.

Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Повне судове рішення виготовлене 29 липня 2026 року.

2. МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція апеляційного суду

Заслухавши доповідача, розглянувши матеріали справи і доводи, викладені в апеляційній скарзі, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволення, а рішення суду першої інстанції зміні шляхом зменшення суми заборгованості.

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права

У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 п. 2 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно з ч. 1 п. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Суд першої інстанції правильно встановив, що 05 березня 2021 року між ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №435986902 на суму 5 100,00 грн, які були перераховані на платіжну картку № НОМЕР_2 , яку відповідач вказала у заявці при укладені кредитного договору.

Кредитний договір укладено у формі електронного документа з використанням електронного підпису.

Договір підписаний відповідачем за допомогою одноразового ідентифікатора MNV7H9P6.

На виконання ухвали суду від 05 вересня 2025 року про витребування доказів АТ "Державний ощадний банк України" було надано документи, що підтверджують відкриття ОСОБА_1 банківського рахунку та перерахування коштів в сумі 5 100,00 грн. на картковий рахунок № НОМЕР_2 (банківський рахунок: НОМЕР_3 ) відповідачки ОСОБА_1 - меморіальний ордер №4424169616 від 09.03.2021.

Первісний кредитор свої зобов`язання надати грошові кошти виконав в повному обсязі.

Всупереч умов договору відповідач взяті на себе зобов`язання належним чином не виконала.

28 листопада 2018 року між первісним кредитором та ТОВ "ТАЛІОН ПЛЮС" укладено договір факторингу № 28/1118-01 (далі - договір факторингу 1). У подальшому до договору факторингу 1 укладалися додаткові угоди у тому числі щодо продовження терміну дії договору.

Первісний кредитор та ТОВ "ТАЛІОН ПЛЮС" на виконання договору факторингу підписали реєстр прав вимоги № 136 від 01.06.2021, за яким від первісного кредитора ТОВ "ТАЛІОН ПЛЮС" відступлено право грошової вимоги до ОСОБА_1

05 серпня 2020 року між ТОВ ТАЛІОН ПЛЮС" та ТОВ "ФК "ОНЛАЙН ФІНАНС" укладено договір факторингу №05/0820-01 (далі - договір факторингу 2).

ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» та ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» на виконання договору факторингу підписали реєстр прав вимоги №11 від 31.08.2023 до договору факторингу, за яким від ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» до ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» відступлено право грошової вимоги до ОСОБА_1

08 липня 2025 року між ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» та ТОВ «ФК «ЕЙС» укладено договір факторингу №08/07/25-Е (далі - договір факторингу 3).

Відповідно до реєстру боржників №б/н від 08.07.2025 за договором факторингу 3 заборгованість відповідача становить 10 582,31 грн, з яких:

- 5 100,00 грн - заборгованість по тілу кредиту;

- 5 482,56 грн - заборгованість по несплаченим відсоткам за користування кредитом;

- 0,00 грн - заборгованість за штрафними санкціями.

Дана сума також підтверджується із випискою з особового рахунку на період 08.07.2025-31.07.2025.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтею 1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Загальні правила щодо форми договору визначено ст. 639 ЦК України, згідно з якою: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів і вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмові форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис» за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.

Закону України «Про електронну комерцію» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідкам прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно зі ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі.

Судом першої інстанції правильно встановлено, що кредитний договір сторонами укладено в письмовій формі, зазначено його розмір та умови надання кредиту.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідач, не сплативши у вказаний в договорі строк кредит, порушила вимоги ст. 530 ЦК України відповідно до якої, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін), тобто згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Таким чином, судом першої інстанції правильно встановлено, що відповідач отримала кредитні кошти та використав їх за призначенням.

Однак в свою чергу, судом першої інстанції зроблено помилковий висновок про те, що з відповідача підлягають стягненню заборгованість по несплаченим відсоткам за користування кредитом у повному обсязі з огляду на таке.

Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Частиною першою статті 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитним договором та пеню припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання (правовий висновок, викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі N 444/9519/12, постановах від 04 липня 2018 року у справі N 310/11534/13-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі N 202/4494/16-ц).

Можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за "користування кредитом"). У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі №910/4518/16).

Умовами кредитного договору, а саме пунктом 3.3 розділу «За порушення Позичальником строків повернення Кредиту та/або прострочення сплати процентів у строки, визначені Договором, Кредитодавець має право стягнути з Кредитодавця пеню за кожен день прострочення в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період прострочення, але не більше ніж 15 % від суми простроченого платежу. Сукупна сума неустойки (штраф, пеня), нарахована за порушення Позичальником зобов`язань за даним Договором, не може перевищувати половину суми Кредиту, одержаної Позичальником за даним Договором.

Водночас, пунктом 15 Перехідних положень ЦК України передбачено, що у разі прострочення позичальником у період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19, або/та у тридцятиденний строк після дня завершення дії такого карантину виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від обов`язків сплатити на користь кредитодавця (позикодавця) неустойку, штраф, пеню за таке прострочення.

Отже, в силу вимог закону, позикодавець позбавлений можливості застосувати до позичальника такий вид відповідальності, передбачений у п.3.3 кредитного договору.

Як було зазначено вище, відповідно до умов кредитного договору, укладеного між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 , останній надано кредит у розмірі 5100 грн, строком на 30 днів, тобто до 04 квітня 2021 року.

З розрахунку заборгованості убачається, що на виконання умов кредитного договору щодо продовження (пролонгації) строку кредитування, ОСОБА_1 сплатила грошові кошти 30 березня 2021 року в розмірі 625 грн (з яких 624,75 грн – сплата заборгованості за процентами, 0,25 грн – за тілом кредиту), у зв`язку з чим 30-ти денний строк кредитування продовжувався до 29 квітня 2021 року.

Умовами договору, а саме у п. 1.4 передбачено, що за користування Кредитом протягом Дисконтного періоду Позичальник зобов`язаний сплачувати Кредитодавцю проценти за користування Кредитом, які нараховуються в наступному порядку: 1.4.1. виключно на період строку визначеного в п. 1.2 Договору нарахування процентів за користування Кредитом здійснюється щоденно за Дисконтною процентною ставкою в розмірі 178,85 (сто сімдесят вісім цілих вісімдесят п`ять сотих) процентів річних, що становить 0,49 процентів від суми Кредиту за кожний день користування ним; 1.4.2. за умови продовження строку Дисконтного періоду, на умовах п. 1.3. Договору, з наступного дня після закінчення вказаного в п. 1.2. Договору строку, нарахування процентів за користування Кредитом здійснюється за Індивідуальною процентною ставкою в розмірі 620,50 (шістсот двадцять цілих п`ять десятих) процентів річних, що становить 1,70 процентів в день від суми Кредиту за кожний день користування ним. Кредитодавець, за своїм вибором, може надавати Позичальнику знижки на розмір Індивідуальної процентної ставки, про що останній інформується в Особистому кабінеті.

Отже, у період з 05 березня 2021 року по 04 квітня 2021 року нарахування процентів за користування Кредитом здійснювалась за дисконтним період у розмірі 0,49%/день, а починаючи з 05 квітня 2021 року по 29 квітня 2021 року за ставкою 1,7%.

Отже, позивач, окрім заборгованості за тілом кредиту (5099,75) також має право на стягнення відсотків за користування кредитними коштами у сумі 2292,33 грн, виходячи з розрахунку ((5100*25днів*0,49%)+(5099,75*5днів*0,49%)+(5099,75*25днів*1,7%)-624,75).

Таким чином, колегія суддів доходить висновку, що підлягають задоволенню позовні вимоги про стягнення процентів в розмірі 2292,33 грн за користування кредитними коштами.

Такими чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для стягнення заборгованості за тілом кредиту у розмірі 5099,75 гривень, проте суд першої інстанції дійшов промислового висновку про наявність підстав для стягнення заборгованості за нарахованими процентами у розмірі 5482,31 грн, враховуючи вищезазначене, колегія суддів дійшла висновку, що позов підлягає частковому задоволенню, шляхом зменшення суми загальної заборгованості за кредитним договором до 7392,08 грн.

Щодо витрат на правничу допомогу у суді першої інстанції

Задовольняючи заяву про ухвалення додаткового рішення у цивільній справі, суд першої інстанції виходив з того, що вимоги заяви необхідно задовольнити в повному обсязі.

Проте з таким висновком суду першої інстанції щодо визначення розміру правничої допомоги погодитись неможливо, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Згідно з ст. 246 ЦПК України передбачено, якщо сторона з поважних причин не може подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.

Згідно з ст. 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Відповідно до ч. 2 ст. 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків встановлених законом.

Згідно з п. 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

Разом із тим чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно з ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

За правилами оцінки доказів, встановлених ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг (правова позиція, викладена у постановах Верховного Суду від 07 листопада 2019 року у справі №905/1795/18, від 08 квітня 2020 року у справі №922/2685/19, від 12 травня 2021 року у справі №873/79/20).

Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 у справі №755/9215/15-ц).

Такі критерії оцінки поданих заявником доказів суд застосовує з урахуванням особливостей кожної справи та виходячи з принципів верховенства права та пропорційності, приписів статей 123 - 130 ГПК України та з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, що суди застосовують як джерело права згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції, зазначає, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України, заява № 19336/04, пункту 269). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Жодним чином не заперечуючи права позивача отримати всі види професійної правничої допомоги, а так само не заперечуючи кваліфікацію адвоката, який надав якісні послуги відповідно до замовлення, суд на засадах пропорційності, враховуючи наведене вище та відповідно критеріїв статті 143 ЦПК України, зокрема, співмірності і розумності, оцінює понесені позивачем витрати з точки зору мінімально необхідного їх розміру, що підлягає віднесенню на сторону відповідача з покладенням на останнього обов`язку відшкодувати такі витрати.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Пунктом 3 частини другої статті 141 ЦПК України передбачено, що судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При цьому, з урахуванням конкретних обставин, зокрема, ціни позову, суд може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи. Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.

На підтвердження понесених витрат суду надано:

1) копію договору про надання правничої допомоги №09/07/25-01 від 09.07.2025, укладений між Адвокатським бюро «Тараненко та партнери», в особі керуючого бюро – адвоката Тараненка А.І., який діє на підставі статуту з однієї сторони, та ТОВ «ФК «ЕЙС», в особі Полякова О.В., який діє на підставі статуту, як клієнтом, з іншої сторони, про наступне:

п. 3.1 Отримання винагороди Адвокатським бюро за надання правничої допомоги відбувається у формі гонорару.

п. 3.3 Гонорар складається з суми вартості послуг, тарифи яких узгоджені Сторонами в Протоколі погодження вартості послуг до договору (Додаток №1 до цього Договору).

п. 3.4. Після належного виконання доручення Адвокатське бюро надає Клієнту Акт прийому-передачі наданих послуг.

2) копію додаткової угоди №25770554144 до договору про надання правової допомоги №09/07/25-01 від 09.07.2025;

3) копію акту прийому-передачі наданих послуг у суді першої інстанції від 05.06.2025 на суму 7000 грн, з якого вбачається, що було здійснено такий перелік правових та юридичних послуг:

складання позовної заяви ТОВ «ФК «ЕЙС» до позичальника, яким є ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості за кредитним договором №435986902 від 05.03.2021 (2 години – 5000 грн);

вивчення матеріалів справи про стягнення заборгованості з позичальника, яким є ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості за кредитним договором №435986902 від 05.03.2021 (й години – 500 грн);

підготовка адвокатського запиту щодо отримання інформації про зарахування кредитних коштів за кредитним договором №435986902 від 05.03.2021 на рахунок позичальника, яким є ОСОБА_1 (1 година – 500 грн);

підготовка та подача клопотання щодо отримання інформації про зарахування кредитних коштів за кредитним договором №435986902 від 05.03.2021 на рахунок позичальника, яким є ОСОБА_1 (1 година – 500 грн)

Загальна сума – 7000 гривень.

Суд першої інстанції дійшов висновку про доведеність і співмірність суми витрат на правничу допомогу в розмірі 7000,00 грн, проте, суд апеляційної інстанції не може погодитися з такими висновками з огляду на таке.

Щодо витраченого часу адвокатом на вивчення матеріалів справи про стягнення заборгованості з позичальника, підготовка адвокатського запиту щодо отримання інформації про зарахування кредитних коштів, підготовка та подача клопотання щодо отримання інформації, то колегія суддів звертає увагу на те, що складання позовної заяви, є послугами, що дублюються та є складовими одного завдання, а саме підготовка та складення позовної заяви, а тому такі витрати не можуть бути стягнуті.

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі №758/6113/19.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів дійшла висновку, що відшкодування адвокатських витрат у заявлених сумах не відповідає вищевказаним критеріям розумності, не співмірні в повній мірі зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, колегія суддів дійшла висновку про стягнення на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн, оскільки такий розмір витрат на професійну правничу допомогу відповідатиме критерію реальності наданих адвокатських послуг, обґрунтованості, розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи, її складності, необхідних процесуальних дій сторони.

Суд першої інстанції дійшов висновку про доведеність і співмірність суми витрат на правничу допомогу в розмірі 7 000,00 грн, проте, враховуючи вищезазначене, на думку колегії суддів, відшкодування адвокатських витрат у зазначеній сумі не відповідає вищевказаним критеріям розумності, співмірності і тому підлягає зменшенню та стягненню у розмірі 5000,00 грн з урахуванням складності справи та виконаних адвокатом наданих послуг, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.

Крім того, колегія суддів зазначає, що позов задоволено частково, що становить 69,85% від заявлених позовних вимог, а тому з ОСОБА_1 підлягає стягненню витрати на професійну правничу допомогу понесені в суді першої інстанції у розмірі 3492,5 гривень.

Щодо інших доводів апеляційної скарги.

Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Скаржник не довела обставини, на які посилалася як на підставу своєї апеляційної скарги, жодного належного та допустимого доказу на спростування висновків суду першої інстанції не надав.

Щодо доводів апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що ТОВ «ФК «ЕЙС» набуло право вимоги до відповідача, то суд апеляційної інстанції звертає увагу на таке.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно з ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

За ч. 1 ст. 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення (ч. 1 ст. 517 ЦК України).

Відповідно до ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається (ст. 1078 ЦК України).

Згідно з ст. 1079 ЦК України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

За змістом ч. 1 ст. 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» факторинг вважається фінансовою послугою.

У пункті 5 ч. 1 ст. 1 Закону зазначено, що фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

Вимоги до договору про надання фінансових послуг передбачені в статті 6 Закону № 2664-III, за змістом ч. 1 ст. 6 якого передбачено, що договір, якщо інше не передбачено законом, повинен містити: 1) назву документа; 2) назву, адресу та реквізити суб`єкта господарювання; 3) відомості про клієнта, який отримує фінансову послугу: прізвище, ім`я, по батькові, адреса проживання - для фізичної особи, найменування та місцезнаходження - для юридичної особи; 5) найменування фінансової операції; 6) розмір фінансового активу, зазначений у грошовому виразі, строки його внесення та умови взаєморозрахунків; 7) строк дії договору; 8) порядок зміни і припинення дії договору; 9) права та обов`язки сторін, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору; 9-1) підтвердження, що інформація, зазначена в частині другій статті 12 цього Закону, надана клієнту; 10) інші умови за згодою сторін; 11) підписи сторін.

Відповідно до п. 1 розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, від 06.02.2014 року № 352 «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг та внесення змін до розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03 квітня 2009 року № 231» до фінансової послуги факторингу віднесено сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів): фінансування клієнтів-суб`єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги; набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників за договором, на якому базується таке відступлення; отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення.

Згідно з ч. 1 ст. 1077 ЦК України договір факторингу передбачає, зокрема те, що фактор передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату, а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові свою грошову вимогу до третьої особи (боржника).

Відповідно, за договором факторингу фактором має надаватися фінансова послуга, яка полягає в наданні коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, тобто грошові кошти мають передаватися клієнту у розпорядження, і клієнт має сплатити фактору за відповідну послуги з фінансування (надання позики або кредиту).

При цьому, як зазначено Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 11.09.2018 року у справі № 909/968/16 така плата за надану фактором послугу може бути встановлена у твердій сумі, у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається, у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної в договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю. Сама грошова вимога, передана клієнтом фактору, не може розглядатися як плата за надану фактором фінансову послугу.

Натомість грошова вимога, що передається клієнтом фактору, може відступатися клієнтом фактору у зв`язку з її продажом останньому (ч. 1 ст. 1084 ЦК України) або з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором, оскільки за змістом ч. 2 ст. 1084 ЦК України фактор має право у разі невиконання клієнтом зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок заставленої грошової вимоги до боржника.

Таким чином, договір факторингу є змішаним договором, який обов`язково поєднує у собі елементи договору позики або кредитного договору та елементи договору купівлі-продажу грошової вимоги або договору застави грошової вимоги.

На підставі матеріалів справи встановлено, що 28 листопада 2018 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено договір факторингу №28/1118-01, строком дії до 28.11.2019.

Право вимоги за даним договором відповідно до п. 4.1 переходить від клієнта до фактора в день підписання сторонами реєстру прав вимог, по формі встановленій у відповідному додатку. Підписанням реєстру права вимоги сторони засвідчують передачу права вимоги до боржників в повному обсязі, за відповідним реєстром права вимоги. Пунктом 4.2 також визначено, що всі суми, що наводяться в реєстрі прав вимог, зазначаються в Національній валюті України гривні, станом на дату підписання сторонами такого реєстру прав вимоги.

При цьому, в пункті 3 укладеного договору факторингу сторонами також визначено порядок сплати фінансування за договором, згідно якого фінансування належна до сплати клієнту сума грошових коштів, яка вказана у відповідному реєстрі права вимог, сплачується фактором одним платежем протягом п`яти банківських днів з моменту підписання сторонами такого реєстру прав вимог, якщо інші умови сторони не погодили шляхом укладення додаткової вимоги.

З матеріалів справи також вбачається, що 28 листопада 2019 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» уклали додаткову угоду №19, згідно з якою строк дії договору факторингу №28/1118-01 продовжено до 31.12.2020, інші умови договору залишилися без змін.

31 грудня 2020 року між «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено додаткову угоду №26 до договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018, продовживши строк договору до 31.12.2021.

31 грудня 2021 року між «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено додаткову угоду №27, яка продовжила строк дії договору до 31.12.2022 року, інші умови договору залишилися без змін, відповідно до договору факторингу в редакції від 31.12.2020.

31 грудня 2022 року між «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено додаткову угоду №31, яка продовжила строк дії договору до 31.12.2023, інші умови договору залишилися без змін, відповідно до договору факторингу в редакції від 31.12.2020.

31 грудня 2023 року між «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено додаткову угоду №32, яка продовжила строк дії договору до 31.12.2024 року, інші умови договору залишилися без змін відповідно до договору факторингу в редакції від 31.12.2020.

Тобто, з огляду на наведені умови укладеного 28 листопада 2018 року між «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» договору факторингу, строк дії якого неодноразово продовжувався, шляхом укладення між сторонами вищевикладених додаткових угод, підтвердженням факту відступлення права вимог за вказаним договором факторингу є безпосередньо підписання сторонами реєстру прав вимог, що в свою чергу засвідчує передачу права вимоги до боржників в повному обсязі, що обумовлено сторонами в укладеному 28 листопада 2018 року договорі факторингу №28/1118-01.

Відомостей щодо оскарження наведених угод та безпосередньо договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018 в порядку визначеному чинним законодавством в матеріалах справи не міститься.

При цьому, долучений до позовної заяви реєстр прав вимоги №136 від 01.06.2021 містить відомості щодо боржника ОСОБА_1 , РНОКПП останньої, зазначення номеру кредитного договору, розмір заборгованості по основному боргу та відсоткам, а також розмір загальної заборгованості станом на дату підписання даного реєстру прав вимоги 10582,21 грн. Згідно змісту даного реєстру прав вимоги, даний реєстр підписаний сторонами вищевказаного договору факторингу від 28.11.2018 за допомогою електронного цифрового підпису, що у відповідності до умов договору факторингу підтверджує факт переходу права вимоги від ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» до ТОВ «Таліон Плюс» до боржників, в тому числі й до ОСОБА_1 за укладеним 05.03.2021 з ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» договором кредитної лінії №435986902.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про підтвердження факту переходу права вимоги за договором факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018, укладеного між кредитором ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон плюс».

Окрім того, суд першої інстанції також дійшов правильного висновку в частині підтвердження подальшого переходу права вимоги до боржника ОСОБА_1 до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та позивача ТОВ «ФК «Ейс», з огляду на наступне.

05 серпня 2020 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» укладено договір факторингу №05/0820-01, предметом якого є відступлення прав вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги. Право вимоги від клієнта до фактора переходить в момент підписання сторонами відповідного реєстру прав вимог, встановленому в відповідному додатку договору.

08 липня 2025 року ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «ФК «Ейс» уклали договір факторингу №08/07/25-Е, відповідно до умов якого останньому було відступлене право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором, згідно якого загальна заборгованість за кредитним договором становить 10582,21 грн.

Отже, зважаючи на вищевикладене в своїй сукупності, колегія суддів зауважує щодо обґрунтованих висновків суду першої інстанції про наявність доказів переходу права вимоги за кредитним договором до позивача, оскільки наявними матеріалами справи підтверджується факт переходу прав вимог від первісного кредитора до ТОВ «Таліон Плюс», в подальшому від ТОВ «Таліон Плюс» до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та від ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» до позивача ТОВ «ФК «Ейс».

Таким чином, позивач належними та допустимими доказами довів обставини щодо його права вимоги до ОСОБА_1 , яке перейшло до нього на підставі вказаних вище правочинів, які у судовому порядку недійсними не визнавався, тобто презумпцію їх правомірності не спростовано, а тому доводи апеляційної скарги є непоґрунтованими.

Наведені в апеляційній скарзі інші доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції.

Крім того судова колегія вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року. Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

Таким чином, судова колегія дійшла висновку, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, тому є підстави для зміни оскаржуваного рішення в частині розміру заборгованості за нарахованими та несплаченими процентами, а також в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

Розподіл судових витрат.

Згідно із ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення чи ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З матеріалів справи вбачається, що за подання позовної заяви ТОВ «ФК «ЕЙС» сплатило – 2422,40 гривень, а ОСОБА_1 за подання апеляційної скарги – 3633,60 грн, враховуючи положення ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір».

Позов задоволено частково, що становить 69,85% (7392,08*100%/10582,31), а тому необхідно:

1) стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «ЕЙС» суму судового збору за подання позовної заяви у розмірі 1692,04 гривень;

2) стягнути з ТОВ «ФК «ЕЙС» на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 1095,53 гривень.

Щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу в апеляційній інстанції

У прохальній частині апеляційної скарги скаржник просить стягнути з позивача на їх користь витрати на професійну правничу допомогу понесені в суді першої інстанції в розмірі 8000,00 грн.

На підтвердження понесених витрат суду надано:

1) копію договору про надання правничої допомоги №б/н від 15.10.2025, укладений між адвокатом Скользнєвої В.В. з однієї сторони, та ОСОБА_1 , як клієнтом, з іншої сторони, про наступне:

п. 4.1 За надання правової допомоги Адвокатом, Клієнт зобов`язується сплатити Адвокату гонорар. Розмір гонорару визначається за домовленістю сторін і може змінюватися залежно від обсягу робіт, строку виконання доручення, результатів вирішення спірних правовідносин, ступеня складності справи, обсягу правових послуг необхідних для досягнення бажаного результату та ін.;

2) копію акту здачі-прийняття послуг у суді апеляційної інстанції від 12.12.2025 на суму 8000 грн, з якого вбачається, що було здійснено такий перелік правових та юридичних послуг:

Ознайомлення з матеріалами справи (1,5 години – 2000 грн);

Написання апеляційної скарги (2 години – 6000 грн);

За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно з ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг (правова позиція, викладена у постановах Верховного Суду від 07 листопада 2019 року у справі №905/1795/18, від 08 квітня 2020 року у справі №922/2685/19, від 12 травня 2021 року у справі №873/79/20).

Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 у справі №755/9215/15-ц).

Такі критерії оцінки поданих заявником доказів суд застосовує з урахуванням особливостей кожної справи та виходячи з принципів верховенства права та пропорційності, приписів статей 123 - 130 ГПК України та з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, що суди застосовують як джерело права згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції, зазначає, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України, заява № 19336/04, пункту 269). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Жодним чином не заперечуючи права позивача отримати всі види професійної правничої допомоги, а так само не заперечуючи кваліфікацію адвоката, який надав якісні послуги відповідно до замовлення, суд на засадах пропорційності, враховуючи наведене вище та відповідно критеріїв статті 143 ЦПК України, зокрема, співмірності і розумності, оцінює понесені позивачем витрати з точки зору мінімально необхідного їх розміру, що підлягає віднесенню на сторону відповідача з покладенням на останнього обов`язку відшкодувати такі витрати.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Щодо витраченого часу адвокатом на ознайомлення з матеріалами справи, то колегія суддів звертає увагу на те, що ознайомлення з матеріалами справи, є складовими одного завдання, а саме підготовки та складення апеляційної скарги, а тому такі витрати не можуть бути стягнуті.

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі №758/6113/19.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів дійшла висновку, що відшкодування адвокатських витрат у заявлених сумах не відповідає вищевказаним критеріям розумності, не співмірні в повній мірі зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, колегія суддів дійшла висновку про стягнення на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн, оскільки такий розмір витрат на професійну правничу допомогу відповідатиме критерію реальності наданих адвокатських послуг, обґрунтованості, розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи, її складності, необхідних процесуальних дій сторони.

З урахуванням часткового задоволення позову, що становить 69,85% (7392,08*100%/10582,31) від загальної ціни позову, а отже, з ТОВ «ФК «Ейс». на користь ОСОБА_1 необхідно стягнути витрати на професійну правничу допомогу понесені у суді апеляційної інстанції у розмірі 3492,5 гривень.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд,

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Заочне рішення Захарівського районного суду Одеської області від 24 вересня 2025 року змінити, зменшивши розмір загальної заборгованість за кредитним договором №435986902 від 05 березня 2021 року з 10582,31 гривень до 7392,08гривень.

Заочне рішення Захарівського районного суду Одеської області від 24 вересня 2025 року змінити, зменшивши розмір стягнутих витрат на професійну правничу допомогу з 7000 гривень до 3492 гривень 50 копійок.

В іншій частині рішення першої інстанції залишити без змін.

Здійснити перерозподіл судового збору.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «ЕЙС» (ЄДРПОУ 42986956) суму судового збору за подання позовної заяви у розмірі 1692,04 гривень.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «ЕЙС» (ЄДРПОУ 42986956) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) витрати понесені на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції у розмірі 3492 гривень 50 копійок.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «ЕЙС» (ЄДРПОУ 42986956) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 1095,83 гривень.

Постанова суду набирає законної сили з дня її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Повний текст судового рішення складено 29 липня 2026 року.

Головуючий Р.Д. Громік

Судді: М.М. Драгомерецький

О.С. Комлева