Постанова від 28 липня 2026 р. у справі №494/1948/25 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/2018/26

Справа № 494/1948/25

Головуючий у першій інстанції Римар І. А.

Доповідач Громік Р. Д.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.07.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючого – Громіка Р.Д.,

суддів – Драгомерецького М.М., Комлевої О.С.,

розглянувши у спрощеному порядку без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Березівського районного суду Одеської області від 06 жовтня 2025 року у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

1. ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог.

ТОВ «ФК «ЕЙС» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 27 серпня 2021 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та відповідач уклали кредитний договір №336397457 у формі електронного документа з використанням електронного підпису, також ОСОБА_1 заповнила анкету-заяву, тим самим підтвердила прийняття відповідних умов надання кредиту, а також засвідчила, що повідомлена про всі істотні умови договору.

Згідно умов договору, 27 серпня 2021 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» перерахувало грошові кошти в сумі 12 000 грн на банківську карту відповідача. Отже, кредитор свої зобов`язання надати грошові кошти виконав у повному обсязі. Всупереч умовам кредитного договору відповідач не виконала свого зобов`язання.

Загальна сума заборгованості, на момент подання позовної заяви, за кредитним договором становить 50954,40, яка складається: 12 000 грн – заборгованість по тілу кредиту; 38954,40 грн – заборгованість по несплаченим відсоткам за користування кредитом та 0,00 грн – заборгованість за штрафними санкціями (пеня, штрафи).

28 листопада 2018 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено договір факторингу, згідно умов якого право вимоги до відповідача перейшло до ТОВ «Таліон Плюс».

05 серпня 2020 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» укладено договір факторингу згідно умов якого право вимоги до відповідача перейшло ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс».

08 липня 2025 року між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «ФК «ЕЙС» укладено договір факторингу, відповідно до умов якого позивачу відступлено право грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором.

У зв`язку з чим позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за вказаним договором та сплачені ним при поданні заяви до суду судові витрати.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції.

Рішенням Березівського районного суду Одеської області від 06 жовтня 2025 року позовну заяву ТОВ «ФК «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено частково. Стягнено з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «ЕЙС» заборгованість за кредитним договором №336397457 від 27 серпня 2021 року у розмірі 50 954 гривні 40 копійок. Стягнено з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «ЕЙС» витрати, пов`язані зі сплатою судового збору у розмірі 2422 гривні 40 копійок та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 1500 (одну тисячу п`ятсот) 00 копійок. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Короткий зміст та доводи апеляційної скарги.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись при цьому на порушення норм матеріального та процесуального права.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що:

1) суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що ТОВ «ФК «ЕЙС» набуло право вимоги до відповідача;

2) передбачені в договорі розмір відсотків порушує принцип рівності сторін договору, учасником якого є відповідач як споживач, тим самим порушує його права споживача, а тому вимога позивача про стягнення цієї суми заборгованості за відсотками, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим ст. 3 п.6, ст. 509 ч. 3 та ст.627 ЦК України, засадам справедливості, добросовісності, розумності, є несправедливо непомірним тягарем для відповідача та джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків позивачем, а наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення як засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання.

Порядок розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу.

Згідно частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Зважаючи на те, що справа є малозначною, її розгляд здійснено в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи.

Апеляційне провадження розглядається в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи.

З врахуванням тривалої недостатньої кількості суддів в Одеському апеляційному суді (з 2013 року кількість суддів в цивільній палаті зменшилася з 48 до 13, які фактично здійснюють судочинство), щодо яких здійснюється автоматизований розподіл справ (без урахування суддів, які хворіють, перебувають у відрядженні, знаходяться у відпустці), що створює надмірне навантаження та виключає можливість розгляду справи в строки, передбачені національним законодавством, судом апеляційної інстанції було здійснено розгляд справи з врахуванням поточного навантаження, яке обумовило збільшення строку розгляду справи по незалежним від суду причинам.

Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Повне судове рішення виготовлене 29 липня 2026 року.

2. МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція апеляційного суду

Заслухавши доповідача, розглянувши матеріали справи і доводи, викладені в апеляційній скарзі, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволення, а рішення суду першої інстанції зміні шляхом зменшення суми заборгованості.

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права

У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 п. 2 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно з ч. 1 п. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Суд першої інстанції правильно встановив, що 27 серпня 2021 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та відповідачем укладено кредитний договір №336397457 у формі електронного документа з використанням електронного підпису, згідно якого ОСОБА_1 отримала грошові кошти у сумі 12 000 грн. на її банківську карту (а.с.22 звор. бік - 25).

Пунктом першим частини першої статті 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до статті 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав.

28 листопада 2018 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено договір факторингу, згідно умов якого право вимоги до відповідача перейшло до ТОВ «Таліон Плюс» (а.с.48-51).

05 серпня 2020 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» укладено договір факторингу згідно умов якого право вимоги до відповідача перейшло ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» (а.с.63-65).

08 липня 2025 року між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «ФК «ЕЙС» укладено договір факторингу (а.с.71-74).

Відповідно до витягу з реєстру боржників до договору факторингу №08/07/25-Е від 08.07.2025 року, ТОВ «ФК «ЕЙС» набуло права грошової вимоги до відповідача (а.с.76).

Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частина перша статті 530 ЦК України, передбачає, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з частини першої статті 638 ЦК України, передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з ст.629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За змістом частини першої статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав зобов`язання у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України зі змінами та доповненнями, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» свої зобов`язання виконало в повному обсязі, надавши відповідачу кредит у розмірі, встановленому договором.

Проте, у порушення норм закону та умов договору відповідач за вказаним договором зобов`язань належним чином не виконувала.

Таким чином, ОСОБА_1 має непогашену заборгованість перед позивачем в сумі 50 954,40, яка складається: 12 000 грн. – заборгованість по тілу кредиту; 38 954,40 грн. – заборгованість по несплаченим відсоткам за користування кредитом та 0,00 грн – заборгованість за штрафними санкціями (пеня, штрафи).

Факт наявності заборгованості підтверджуються кредитним договором №336397457 від 27.08.2021 та розрахунком заборгованості за договором (а.с.22 звор бік -25, 81).

Таким чином, судом першої інстанції правильно встановлено, що відповідач отримала кредитні кошти та використала їх за призначенням.

Однак в свою чергу, судом першої інстанції зроблено помилковий висновок про те, що з відповідача підлягають стягненню заборгованість по несплаченим відсоткам за користування кредитом у повному обсязі з огляду на таке.

Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Частиною першою статті 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитним договором та пеню припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання (правовий висновок, викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі N 444/9519/12, постановах від 04 липня 2018 року у справі N 310/11534/13-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі N 202/4494/16-ц).

Можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за "користування кредитом"). У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі №910/4518/16).

Умовами кредитного договору, а саме пунктом 12.4 розділу «Відповідальність сторін» передбачено право кредитодавця нараховувати проценти за користування кредитним коштами після закінчення строку дії договору на підставі ч.2 ст. 625 ЦК України.

Водночас, пунктом 15 Перехідних положень ЦК України передбачено, що у разі прострочення позичальником у період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19, або/та у тридцятиденний строк після дня завершення дії такого карантину виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від обов`язків сплатити на користь кредитодавця (позикодавця) неустойку, штраф, пеню за таке прострочення.

Крім того пунктом 18 Перехідних положень ЦК України передбачено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Отже, в силу вимог закону, позикодавець позбавлений можливості застосувати до позичальника такий вид відповідальності, передбачений у п.12.4 кредитного договору, про що також зазначено у п.12.5.

Як було зазначено вище, відповідно до умов кредитного договору, укладеного між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 , останній надано кредит у розмірі 12000 грн, строком на 30 днів, тобто до 26 вересня 2021 року.

Умовами договору передбачено базову відсоткову ставку у розмірі 1,98% за кожен день користування кредитом.

Отже, позивач, окрім заборгованості за тілом кредиту (12000 грн) також має право на стягнення відсотків за користування кредитними коштами у сумі 7128 грн, виходячи з розрахунку ((12000*30днів*1,98%).

Таким чином, колегія суддів доходить висновку, що підлягають задоволенню позовні вимоги про стягнення процентів в розмірі 7128 грн за користування кредитними коштами.

Такими чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для стягнення заборгованості за тілом кредиту у розмірі 12000 гривень, проте суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для стягнення заборгованості за нарахованими процентами у розмірі 38954,40 грн, враховуючи вищезазначене, колегія суддів дійшла висновку, що позов підлягає частковому задоволенню, шляхом зменшення суми загальної заборгованості за кредитним договором до 19128 грн.

Щодо інших доводів апеляційної скарги.

Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Скаржник не довела обставини, на які посилалася як на підставу своєї апеляційної скарги, жодного належного та допустимого доказу на спростування висновків суду першої інстанції не надала.

Щодо доводів апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що ТОВ «ФК «ЕЙС» не набуло право вимоги до відповідача, то суд апеляційної інстанції звертає увагу на таке.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно з ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

За ч. 1 ст. 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення (ч. 1 ст. 517 ЦК України).

Відповідно до ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається (ст. 1078 ЦК України).

Згідно з ст. 1079 ЦК України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

За змістом ч. 1 ст. 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» факторинг вважається фінансовою послугою.

У пункті 5 ч. 1 ст. 1 Закону зазначено, що фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

Вимоги до договору про надання фінансових послуг передбачені в статті 6 Закону № 2664-III, за змістом ч. 1 ст. 6 якого передбачено, що договір, якщо інше не передбачено законом, повинен містити: 1) назву документа; 2) назву, адресу та реквізити суб`єкта господарювання; 3) відомості про клієнта, який отримує фінансову послугу: прізвище, ім`я, по батькові, адреса проживання - для фізичної особи, найменування та місцезнаходження - для юридичної особи; 5) найменування фінансової операції; 6) розмір фінансового активу, зазначений у грошовому виразі, строки його внесення та умови взаєморозрахунків; 7) строк дії договору; 8) порядок зміни і припинення дії договору; 9) права та обов`язки сторін, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору; 9-1) підтвердження, що інформація, зазначена в частині другій статті 12 цього Закону, надана клієнту; 10) інші умови за згодою сторін; 11) підписи сторін.

Відповідно до п. 1 розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, від 06.02.2014 року № 352 «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг та внесення змін до розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03 квітня 2009 року № 231» до фінансової послуги факторингу віднесено сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів): фінансування клієнтів-суб`єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги; набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників за договором, на якому базується таке відступлення; отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення.

Згідно з ч. 1 ст. 1077 ЦК України договір факторингу передбачає, зокрема те, що фактор передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату, а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові свою грошову вимогу до третьої особи (боржника).

Відповідно, за договором факторингу фактором має надаватися фінансова послуга, яка полягає в наданні коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, тобто грошові кошти мають передаватися клієнту у розпорядження, і клієнт має сплатити фактору за відповідну послуги з фінансування (надання позики або кредиту).

При цьому, як зазначено Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 11.09.2018 року у справі № 909/968/16 така плата за надану фактором послугу може бути встановлена у твердій сумі, у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається, у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної в договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю. Сама грошова вимога, передана клієнтом фактору, не може розглядатися як плата за надану фактором фінансову послугу.

Натомість грошова вимога, що передається клієнтом фактору, може відступатися клієнтом фактору у зв`язку з її продажом останньому (ч. 1 ст. 1084 ЦК України) або з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором, оскільки за змістом ч. 2 ст. 1084 ЦК України фактор має право у разі невиконання клієнтом зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок заставленої грошової вимоги до боржника.

Таким чином, договір факторингу є змішаним договором, який обов`язково поєднує у собі елементи договору позики або кредитного договору та елементи договору купівлі-продажу грошової вимоги або договору застави грошової вимоги.

На підставі матеріалів справи встановлено, що 28 листопада 2018 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено договір факторингу №28/1118-01, строком дії до 28.11.2019.

Право вимоги за даним договором відповідно до п. 4.1 переходить від клієнта до фактора в день підписання сторонами реєстру прав вимог, по формі встановленій у відповідному додатку. Підписанням реєстру права вимоги сторони засвідчують передачу права вимоги до боржників в повному обсязі, за відповідним реєстром права вимоги. Пунктом 4.2 також визначено, що всі суми, що наводяться в реєстрі прав вимог, зазначаються в Національній валюті України гривні, станом на дату підписання сторонами такого реєстру прав вимоги.

При цьому, в пункті 3 укладеного договору факторингу сторонами також визначено порядок сплати фінансування за договором, згідно якого фінансування належна до сплати клієнту сума грошових коштів, яка вказана у відповідному реєстрі права вимог, сплачується фактором одним платежем протягом п`яти банківських днів з моменту підписання сторонами такого реєстру прав вимог, якщо інші умови сторони не погодили шляхом укладення додаткової вимоги.

З матеріалів справи також вбачається, що 28 листопада 2019 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» уклали додаткову угоду №19, згідно з якою строк дії договору факторингу №28/1118-01 продовжено до 31.12.2020, інші умови договору залишилися без змін.

31 грудня 2020 року між «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено додаткову угоду №26 до договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018, продовживши строк договору до 31.12.2021.

31 грудня 2021 року між «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено додаткову угоду №27, яка продовжила строк дії договору до 31.12.2022 року, інші умови договору залишилися без змін, відповідно до договору факторингу в редакції від 31.12.2020.

31 грудня 2022 року між «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено додаткову угоду №31, яка продовжила строк дії договору до 31.12.2023, інші умови договору залишилися без змін, відповідно до договору факторингу в редакції від 31.12.2020.

31 грудня 2023 року між «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено додаткову угоду №32, яка продовжила строк дії договору до 31.12.2024 року, інші умови договору залишилися без змін відповідно до договору факторингу в редакції від 31.12.2020.

Тобто, з огляду на наведені умови укладеного 28 листопада 2018 року між «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» договору факторингу, строк дії якого неодноразово продовжувався, шляхом укладення між сторонами вищевикладених додаткових угод, підтвердженням факту відступлення права вимог за вказаним договором факторингу є безпосередньо підписання сторонами реєстру прав вимог, що в свою чергу засвідчує передачу права вимоги до боржників в повному обсязі, що обумовлено сторонами в укладеному 28 дистопада 2018 року договорі факторингу №28/1118-01.

Відомостей щодо оскарження наведених угод та безпосередньо договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018 в порядку визначеному чинним законодавством в матеріалах справи не міститься.

При цьому, долучений до позовної заяви реєстр прав вимоги №158 від 02.11.2021 містить відомості щодо боржника ОСОБА_1 , РНОКПП останньоїо, зазначення номеру кредитного договору, розмір заборгованості по основному боргу та відсоткам, а також розмір загальної заборгованості станом на дату підписання даного реєстру прав вимоги 50954,40 грн. Згідно змісту даного реєстру прав вимоги, даний реєстр підписаний сторонами вищевказаного договору факторингу від 28.11.2018 за допомогою електронного цифрового підпису, що у відповідності до умов договору факторингу підтверджує факт переходу права вимоги від ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» до ТОВ «Таліон Плюс» до боржників, в тому числі й до ОСОБА_1 за укладеним 27.08.2021 з ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» договором кредитної лінії №336397457.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про підтвердження факту переходу права вимоги за договором факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018, укладеного між кредитором ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон плюс».

Окрім того, суд першої інстанції також дійшов правильного висновку в частині підтвердження подальшого переходу права вимоги до боржника ОСОБА_1 до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та позивача ТОВ «ФК «Ейс», з огляду на наступне.

05 серпня 2020 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» укладено договір факторингу №05/0820-01, предметом якого є відступлення прав вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги. Право вимоги від клієнта до фактора переходить в момент підписання сторонами відповідного реєстру прав вимог, встановленому в відповідному додатку договору.

08 липня 2025 року ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «ФК «Ейс» уклали договір факторингу №08/07/25-Е, відповідно до умов якого останньому було відступлене право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором, згідно якого загальна заборгованість за кредитним договором становить 38954,40 грн.

Отже, зважаючи на вищевикладене в своїй сукупності, колегія суддів зауважує щодо обґрунтованих висновків суду першої інстанції про наявність доказів переходу права вимоги за кредитним договором до позивача, оскільки наявними матеріалами справи підтверджується факт переходу прав вимог від первісного кредитора до ТОВ «Таліон Плюс», в подальшому від ТОВ «Таліон Плюс» до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та від ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» до позивача ТОВ «ФК «Ейс».

Таким чином, позивач належними та допустимими доказами довів обставини щодо його права вимоги до ОСОБА_1 , яке перейшло до нього на підставі вказаних вище правочинів, які у судовому порядку недійсними не визнавався, тобто презумпцію їх правомірності не спростовано, а тому доводи апеляційної скарги є непоґрунтованими.

Наведені в апеляційній скарзі інші доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції.

Крім того судова колегія вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року. Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

Таким чином, судова колегія дійшла висновку, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, тому є підстави для зміни оскаржуваного рішення в частині стягнення заборгованості за нарахованими відсотками.

Розподіл судових витрат.

Згідно із ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення чи ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З матеріалів справи вбачається, що позовні вимоги задоволено на 37,53%, а тому необхідно:

1) стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «ЕЙС» суму судового збору за подання позовної заяви у розмірі 909,12 гривень;

2) стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «ЕЙС» витрати на професійну правничу допомогу понесені у суді першої інстанції у розмірі 562,95 гривень;

3) стягнути з ТОВ «ФК «ЕЙС» на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 2269,90 гривень.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд,

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Березівського районного суду Одеської області від 06 жовтня 2025 року змінити, зменшивши розмір загальної заборгованість за кредитним договором №336397457 від 27 серпня 2021 року з 50954,40 гривень до 19128 гривень.

В іншій частині рішення першої інстанції залишити без змін.

Здійснити перерозподіл судового збору.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «ЕЙС» (ЄДРПОУ 42986956) суму судового збору за подання позовної заяви у розмірі 909,12 гривень.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «ЕЙС» (ЄДРПОУ 42986956) витрати на професійну правничу допомогу понесені у суді першої інстанції у розмірі 562,95 гривень.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «ЕЙС» (ЄДРПОУ 42986956) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 2269,90 гривень.

Постанова суду набирає законної сили з дня її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Повний текст судового рішення складено 29 липня 2026 року.

Головуючий Р.Д. Громік

Судді: М.М. Драгомерецький

О.С. Комлева