Постанова від 27 липня 2026 р. у справі №487/8975/25 — Миколаївський апеляційний суд

28.07.26

22-ц/812/1232/26

Провадження № 22-ц/812/1232/26 Головуючий суду першої інстанції Цуркан Р.С.

Суддя-доповідач апеляційного суду Царюк Л.М.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 липня 2026 року м. Миколаїв Справа № 487/8975/25

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого – Царюк Л.М.,

суддів – Базовкіної Т.М., Яворської Ж.М.,

при секретарі судового засідання –Коростієнко Н.С.,

без участі учасників справи,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Миколаївська теплоелектроцентраль» на заочне рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 13 квітня 2026 року, повне судове рішення складено 20 квітня 2026 року, ухвалене під головуванням судді Цуркана Р.С., в залі судового засідання в м. Миколаїв, за позовом Приватного акціонерного товариства «Миколаївська теплоелектроцентраль» до ОСОБА_1 про стягнення боргу,

В С Т А Н О В И В:

08 листопада 2025 року Приватне акціонерне товариство «Миколаївська теплоелектроцентраль» (далі – ПрАТ «МТЕЦ») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення боргу за послуги з теплопостачання.

Позов мотивований тим, що власником нежитлових приміщень, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна є ОСОБА_2 .

Згідно Свідоцтва про смерть Міського відділу ДРАЦС ММУЮ від 17 січня 2012 року серії НОМЕР_1 ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

04 липня 2012 року ОСОБА_1 звернувся до Приватного нотаріуса Миколаївського міського нотаріального округу Ємельянової Н.В. з заявою про прийняття всієї спадщини після своєї матері - ОСОБА_2 . Заяву зареєстровано в книзі обліку спадкових справ за № 61/2012 (спадкова справа № 22/2012). Згідно інформації ОСОБА_1 не здійснив подальшу реєстрацію прав власника на успадковане нерухоме майно та не отримав свідоцтво про право на спадщину, чим самим зволікає з виконанням обов`язку, передбаченого статтею 1297 ЦК України.

Відповідач, прийнявши спадщину, незалежно від того чи отримав він свідоцтво про право на спадщину, чи здійснив реєстрацію права власності на успадковане нерухоме майно, має належним чином утримувати майно.

За період з квітня 2023 по вересень 2025 утворилась заборгованість відповідача за послуги теплопостачання у розмірі 28 346,27 грн.

Позивачем на підставі частини 2 статті 625 ЦК України, нараховано: 2 240.66 грн інфляційних витрат; 873.49 грн три проценти річних.

Посилаючись на викладене, ПрАТ «МТЕЦ» просило суд стягнути з ОСОБА_1 на його користь заборгованість за теплову енергію в сумі 28 346 грн 27 коп., 2 240 грн 66 коп. інфляційних витрат, 873 грн 49 коп. 3% річних.

Заочним рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 13 квітня 2024 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПрАТ «Миколаївська теплоелектроцентраль» борг за спожиту теплову енергію в сумі 28 346 грн. 27 коп.

У решті вимог ПрАТ «МТЕЦ» відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПрАТ «МТЕЦ» судовий збір у розмірі 2 728 грн 30 коп.

Рішення суду мотивовано тим, що відповідач прийнявши спадщину, незалежно від того чи отримав він свідоцтво про право на спадщину, чи здійснив реєстрацію права власності на успадковане нерухоме майно, має належним чином утримувати майно, що отримав у спадщину.

Відповідач має обов`язок сплатити борг за спожиту теплову енергію у сумі 28 346 грн 27 коп.

Оскільки позивач просить стягнути з відповідача інфляційні втрати у період з квітня 2023 року по вересень 2025 року та три проценти річних у період з квітня 2023 року по листопад 2025 року, які нараховані у період дії заборони, встановленої постановою КМУ «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану» від 05 березня 2022 року № 206, тому наявні підстави для відмови у задоволенні таких вимог позивача.

Не погодившись з рішенням суду в частині відмови у стягненні три проценти річних та інфляційних витрат, ПрАТ «МТЕЦ», подало апеляційну скаргу, де посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просило рішення суду в оскаржуваній частині скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити вимоги позову в повному обсязі.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що беручи до уваги правовідносини і зважаючи на юридичну природу правовідносин сторін, на них поширюється дія частини 2 статті 625 ЦК України як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов`язання.

Оскільки неправомірними діями відповідача позивачеві було завдано збитків, по суті матеріальної шкоди, яка виражена в грошовому еквіваленті, а відтак є грошовим зобов`язанням, тому позовні вимоги позивача включали в суму, яка підлягає стягненню на свою користь індексу інфляції та трьох відсотків річних, що узгоджується з положеннями частини 2 статті 625 ЦК України та погоджується з наданим позивачем розрахунком трьох процентів річних та інфляційних втрат за спірний період.

Положення постанови Кабінету Міністрів України від 05 березня 2022 року № 206 «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану» не можуть бути застосовані до відповідача, як до споживача послуг з постачання теплової енергії, оскільки останній відноситься до категорії споживачів «інші споживачі», а не «населення».

На день розгляду справи відзиву на апеляційну скаргу від відповідача не надходило.

Учасники справи в судове засідання не з`явилися, по дату, час і місце розгляду справи повідомлені апеляційним судом належним чином. 28 липня 2026 року через канцелярію Миколаївського апеляційного суду представниця ПрАТ «МТЕЦ» надала заяву про розгляд справи за її відсутності. Відповідач про причини своєї неявки суду не повідомив. Ураховуючи приписи частини 2 статті 372 ЦПК України, апеляційний суд розглянув справу без участі учасників справи.

За приписами частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Судом першої інстанції та матеріалами справи встановлено, що ПрАТ «МТЕЦ» є суб`єктом господарської діяльності з постачання теплової енергії споживачам м. Миколаєва, в тому числі за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, від 19 лютого 2026 року № інформаційної довідки 464945688 право власності на нежитлові приміщення залу гральних автоматів та інтер-кафе, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровано за ОСОБА_2 .

Згідно свідоцтва про право власності від 03 вересня 2002 року, виданого виконавчим комітетом Миколаївської міської ради, об`єкт в цілому, який розташований в АДРЕСА_1 належить ОСОБА_2 на праві приватної власності. В цілому складається з нежитлових приміщень залу гральних автоматів та інтер-кафе загальною площею 31,1 кв.м.

Згідно свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Згідно витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі від 04 липня 2012 року № 30937910 заведена спадкова справа №22/2012 після смерті ОСОБА_2 .

04 липня 2012 року ОСОБА_1 звернувся до Приватного нотаріуса Миколаївського міського нотаріального округу Ємельянової Н.В. із заявою про прийняття спадщини після смерті своєї матері - ОСОБА_2 . Заяву зареєстровано в книзі обліку спадкових справ за № 61/2012 (спадкова справа № 22/2012).

На підставі нарядів від 13 листопада 2022 року, 27 листопада 2023 року, 16 листопада 2024 року ПрАТ «Миколаївська ТЕЦ» проведено підключення системи опалення будинку АДРЕСА_1 , що вказує на постачання теплової енергії до нежитлових приміщень, які отримав у спадщину відповідач.

Згідно наданих розрахунків ОСОБА_1 має борг перед позивачем за теплову енергію за період з квітня 2023 по вересень 2025 (включно) у розмірі 28 346 грн 27 коп., з інфляційних втрат за період з квітня 2023 по вересень 2025 – 2 240 грн 66коп., з три проценти річних за період з квітня 2023 по листопад 2025 – 873 грн 49 коп.

Отже, між сторонами у справі, яка переглядається, виникли правовідносини з приводу постачання теплової енергії до місць загального використання багатоквартирного будинку, які регулюються законами України «Про теплопостачання», «Про житлово-комунальні послуги», «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання», Правилами надання послуги з постачання теплової енергії і типових договорів про надання послуги з постачання теплової енергії, затвердженими постановою Кабінету Міністрів від 21 серпня 2019 року № 830 (далі - Правила), Методикою розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженої наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 22 листопада 2018 року № 315 (у редакції наказу Міністерства розвитку громад та територій України від 28 грудня 2021 року № 358, далі - Методика), якою встановлено порядок розподілу між споживачами спожитих у будівлі/будинку послуг з постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання (далі - комунальні послуги), обсяг споживання яких визначений за допомогою вузла (вузлів) комерційного обліку або розрахунково у разі його (їх) відсутності, тимчасового виходу з ладу або втрати, та послуги з централізованого водовідведення, обсяг споживання якої визначається відповідно до обсягу споживання інших комунальних послуг.

В контексті доводів апеляційної скарги та висновків суду першої інстанції в оскаржуваній частині вимог позову апеляційний суд зазначає таке.

Згідно з частинами 1, 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 4 статті 263 ЦПК України).

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині не відповідає.

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав і обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Згідно з частиною 3 статті 1296 ЦК України відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач прийнявши спадщину, незалежно від того чи отримав він свідоцтво про право на спадщину, чи здійснив реєстрацію права власності на успадковане нерухоме майно, має належним чином утримувати майно, що отримав у спадщину.

Такі висновку суду першої інстанції сторонами не оскаржуються. Крім того, такі факти вже були встановлені рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 08 лютого 2024 року у справі № 487/3336/23, де предметом розгляду був спір між тими ж сторонами з тим же предметом спору, проте період заборгованості за послуги відповідача був іншим. Це рішення набуло законної сили 12 березня 2024 року.

Відповідно до статті 322 ЦК України власник зобов`язаний утримувати належне йому майно, якщо інше не встановлено договором або законом.

За змістом статей 526, 530 ЦК України, зобов`язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору і в установлений строк.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.

Відповідно до частини 1 та 2 статті 14 ЦК України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї.

Тлумачення частини 2 статті 14 ЦК України свідчить, що критерії правомірності примусу суб`єкта цивільного права до певних дій (бездіяльності), пов`язується з тим, що відповідні дії (бездіяльність) мають бути обов`язковими для такого суб`єкта.

Частиною 1 статті 714 ЦК України визначено, що за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

Загальні положення про плату за комунальні послуги та строки їх внесення передбачені статтями 67, 68 Житлового кодексу України, якими визначено, що плата за комунальні послуги (водопостачання, газ, теплова енергія та інші послуги) береться крім квартирної плати за затвердженими в установленому порядку тарифами. Наймач зобов`язаний своєчасно вносити квартирну плату та плату за комунальні послуги. Квартирна плата та плата за комунальні послуги в будинках державного і громадського житлового фонду вносяться щомісяця в строки, встановлені Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до статті 6 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» учасниками правовідносин у сфері надання житлово-комунальних послуг є: 1) споживачі (індивідуальні та колективні); 2) управитель; 3) виконавці комунальних послуг. Виконавцями комунальних послуг є: послуг з постачання теплової енергії - теплопостачальна організація.

Згідно статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов`язаний в тому числі оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами;

Відповідно до статті 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки невизначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.

Положеннями частини 1 статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

Відповідно до частини 2 статті 7, частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов`язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору та оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Згідно зі статтею 19 Закону України «Про теплопостачання» передбачено, що споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

З огляду на зазначене можна зробити висновок, , незважаючи на укладення чи не укладення споживачем договору на теплопостачання місць загального користування, за умови отримання ним відповідних послуг, він несе обов`язок щодо оплати отриманої теплової енергії.

Відповідно до пункту 24 «Правил надання послуги з постачання теплової енергії» затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 року № 830, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, (далі – Правил) розподіл між споживачами обсягу спожитої у будівлі послуги здійснюється з урахуванням показань вузлів розподільного обліку/приладів-розподілювачів теплової енергії, а у разі їх відсутності - пропорційно опалюваній площі (об`єму) приміщення споживача відповідно до Методики розподілу.

Визначений за допомогою вузла (вузлів) комерційного обліку (а у випадках, передбачених частиною другою статті 9 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання», - за розрахунковим або середнім обсягом споживання) обсяг спожитої у будівлі теплової енергії включає обсяги теплової енергії на опалення житлових та нежитлових приміщень, які є самостійними об`єктами нерухомого майна, опалення місць загального користування, гаряче водопостачання (у разі ведення обліку теплової енергії у гарячій воді), забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем опалення та гарячого водопостачання (за наявності циркуляції) та розподіляється між споживачами в порядку, визначеному статтею 10 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання».

Обсяг теплової енергії, витраченої на опалення місць загального користування та допоміжних приміщень будівлі, а також на забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем опалення та гарячого водопостачання, розподіляється також на споживачів, приміщення яких обладнані індивідуальними системами опалення та/або гарячого водопостачання або відокремлені (відключені) від системи (мережі) централізованого опалення (теплопостачання) та постачання гарячої води.

Згідно пункту 14 Правил відокремлення (відключення) від мереж (систем) централізованого опалення (теплопостачання) та постачання гарячої води не звільняє власників квартир та нежитлових приміщень від обов`язку відшкодування витрат за обсяг теплової енергії, витраченої на опалення місць загального користування та допоміжних приміщень та на функціонування внутрішньобудинкових систем опалення будівлі/будинку. Такий обсяг теплової енергії розраховується та розподіляється між всіма споживачами відповідно до Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженої наказом Мінрегіону від 22 листопада 2018 року № 315.

Відповідно до пунктів 36, 37, 38 Правил споживач здійснює оплату спожитої послуги щомісяця в порядку та строки, визначені договором. Споживач не звільняється від оплати послуги, отриманої ним до укладення відповідного договору. Споживач не звільняється від оплати послуги за період тимчасової відсутності в житловому приміщенні (на іншому об`єкті нерухомого майна) споживача та інших осіб. Споживач не звільняється від оплати послуги у частині відшкодування витрат за частину обсягу теплової енергії на задоволення загальнобудинкових потреб на опалення, який складається з обсягу теплової енергії на опалення місць загального користування і допоміжних приміщень будинку та обсягу теплової енергії на забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем опалення та гарячого водопостачання (за наявності циркуляції), у разі відключення (відокремлення) його квартири або нежитлового приміщення від мереж (систем) централізованого опалення (теплопостачання).

Рішення суду першої інстанції в частині стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за спожиту теплову енергію на опалення нежитлового приміщення в сумі 28 346 грн. 27 коп за період з квітня 2023 року по вересень 2025 року, не оскаржується і апеляційним судом не переглядається.

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції вважав, що нарахування позивачем інфляційних втрат та три проценти річних на суму заборгованості за період з квітня 2023 року по вересень 2025 року не відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки здійснено без урахування постанови Кабінету Міністрів України від 05 березня 2022 року № 206 «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану» (зі змінами) (далі – Постанова № 206), відповідно до положень якої таке нарахування є безпідставним у спірний період.

Колегія суддів вважає такий висновок суду помилковим з огляду на таке.

Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

Відповідно до пункту 1 Постанови № 206 в редакції, яка була чинною на день виникнення спірних правовідносин (квітень 2023 року) Кабінет Міністрів України установив, що до припинення чи скасування воєнного стану в Україні забороняється: нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення населенням плати за житлово-комунальні послуги; припинення/зупинення надання житлово-комунальних послуг населенню у разі їх неоплати або оплати не в повному обсязі.

В подальшому у зазначу норму постановою Кабінету Міністрів України № 1405 від 29 грудня 2023 року були внесені зміни і абзац 1 пункт 1 Постанови № 206 викладений у наступній редакції: «нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення плати за житлово-комунальні послуги населенням (у тому числі населенням, що проживає у будинках, де створено об`єднання співвласників багатоквартирного будинку, житлово-будівельні (житлові) кооперативи або яким послуги надаються управителем чи іншою уповноваженою співвласниками особою за колективним договором) в територіальних громадах, що розташовані на територіях, на яких ведуться бойові дії (територіях можливих бойових дій, активних бойових дій) або тимчасово окупованих Російською Федерацією, відповідно до переліку, затвердженого наказом Міністерства розвитку громад та територій (до дати припинення можливості бойових дій, завершення бойових дій, завершення тимчасової окупації), або якщо нерухоме майно споживача було пошкоджено внаслідок воєнних (бойових) дій за умови інформування про такі випадки відповідного виконавця комунальної послуги (для послуги розподілу природного газу з урахуванням вимог Правил безпеки систем газопостачання, затверджених наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості від 15 травня 2015 р. № 285)».

Між тим, основним актом цивільного законодавства України є Цивільний Кодекс України. Актами цивільного законодавства є також інші закони України, які приймаються відповідно до Конституції України та цього Кодексу (далі - закон). Якщо суб`єкт права законодавчої ініціативи подав до Верховної Ради України проект закону, який регулює цивільні відносини інакше, ніж цей Кодекс, він зобов`язаний одночасно подати проект закону про внесення змін до Цивільного кодексу України. Поданий законопроект розглядається Верховною Радою України одночасно з відповідним проектом закону про внесення змін до Цивільного кодексу України (частина 2 статті 4 ЦК України).

Актами цивільного законодавства України є також постанови Кабінету Міністрів України. Якщо постанова Кабінету Міністрів України суперечить положенням цього Кодексу або іншому закону, застосовуються відповідні положення цього Кодексу або іншого закону (частина 4 статті 4 ЦК України).

У доктрині приватного права зауважується, що ієрархія актів цивільного законодавства може базуватися на їх юридичній силі (вимір по вертикалі). Вона поширюється, по-перше, на співвідношення закону та підзаконних актів та, по-друге, на співвідношення Конституції та законів (як кодифікованих, так і інших (поточних)). Одночасно слід визнати існування ієрархії між ЦК як кодифікованим законом та іншими (поточними) законами, що регулюють цивільні відносини. Ця ієрархія базується на визнанні ЦК основним актом цивільного законодавства (вимір ієрархії по горизонталі).

Стосовно виміру ієрархії актів цивільного законодавства по горизонталі, то в статті 4 ЦК України закріплюється пріоритет норм ЦК (як основного регулятора приватних відносин) над нормами інших законів. Причому, що такий спосіб вирішення колізії норм ЦК із нормами інших законів, із констатацією пріоритету норм ЦК над нормами інших законів, підтримувався, зокрема, у постановах Верховного Суду України від 30 жовтня 2013 року у справі № 6-59цс13, від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2023цс15, постанові Великою Палатою Верховного Суду від 22 червня 2021 року в справі № 334/3161/17..

Щодо виміру ієрархії актів цивільного законодавства по вертикалі, то в статті 4 ЦК України встановлено повний перелік нормативно-правових актів, якими можуть регулюватися цивільні відносини. Крім Конституції України, ЦК України та інших законів України, цивільні відносини можуть регулюватися, за загальним правилом, лише такими підзаконними актами, як: акти Президента України, видані у випадках, установлених виключно Конституцією України; постанови Кабінету Міністрів України, що не суперечать положенням ЦК України та інших законів України. Якщо постанова Кабінету Міністрів України суперечить положенням ЦК України, або іншому закону, мають застосовуватися відповідні положення ЦК або іншого закону. Інші органи державної влади України та органи влади Автономної Республіки Крим можуть видавати нормативні акти, що регулюють цивільні відносини, лише у випадках і в межах, установлених Конституцією України та законом.

Отже, можливість видання актів цивільного законодавства на підзаконному рівні для зазначених органів суттєвим чином обмежена (постанова Верховного Суду від 06 листопада 2019 року в справі № 490/7071/16-ц).

Правовідношення, в якому замовник зобов`язаний оплатити надану послугу в грошах, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору, є грошовим зобов`язанням.

З огляду на викладене правовідносини, що склалися між сторонами, є грошовим зобов`язанням, в якому, серед інших прав і обов`язків сторін, на боржників покладено виключно певний цивільно-правовий обов`язок з оплати отриманих житлово-комунальних послуг, якому кореспондує право вимоги кредитора (частина 1 статті 509 ЦК України) - вимагати сплату грошей за надані послуги.

Отже, виходячи з юридичної природи правовідносин сторін як грошових зобов`язань, на них поширюється дія частини 2 статті 625 ЦК України як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов`язання.

Відповідно до вказаної правової норми боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, право виконавця житлово-комунальної послуги на стягнення визначених статтею 625 ЦК України нарахувань на прострочену заборгованість за надані послуги передбачено ЦК України.

Повноваження Кабінету Міністрів України визначені у частині 1 статті 4 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», відповідно до якої до повноважень Кабінету Міністрів України належать: 1) затвердження правил надання (постачання) комунальних послуг (крім послуг з постачання та розподілу природного газу і з постачання та розподілу електричної енергії) та послуг з управління багатоквартирним будинком; 2) затвердження типових договорів про надання (постачання) комунальних послуг (крім послуг з постачання та розподілу природного газу і з постачання та розподілу електричної енергії) та послуг з управління багатоквартирним будинком; 3) встановлення граничної норми витрат на управління житлом громадян, які відповідно до законодавства мають пільги або користуються субсидією на оплату житлово-комунальних послуг; 4) затвердження порядків формування тарифів на комунальні послуги, що встановлюються органами місцевого самоврядування; 5) встановлення граничної норми витрат на оплату комунальних послуг для громадян, які відповідно до законодавства мають пільги або користуються субсидією на оплату житлово-комунальних послуг; 6) визначення та встановлення граничного розміру плати за абонентське обслуговування у розрахунку на одного абонента для комунальних послуг, що надаються споживачам за індивідуальним договором або за індивідуальним договором з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем; 7) встановлення порядку надання пільг та житлових субсидій населенню в частині забезпечення надання житлових субсидій як частки вартості житлово-комунальних послуг, у тому числі їх виплати у грошовій формі; 8) встановлення порядку перевірки відповідності кількості та якості наданих комунальних послуг, якості надання послуг з управління багатоквартирним будинком параметрам, передбаченим договором про надання відповідних послуг; 9) затвердження порядку здійснення перерахунку вартості комунальної послуги та послуги з управління багатоквартирним будинком за період їх ненадання, надання не в повному обсязі або невідповідної якості; 10) встановлення порядку здійснення професійної атестації управителів за фахом «менеджер (управитель) житлового будинку (групи будинків)» та критеріїв, яким мають відповідати підприємства, установи, організації, що здійснюють професійну атестацію; 11) встановлення порядку здійснення забору проб та проведення їх дослідження щодо послуг з централізованого водопостачання, централізованого постачання гарячої води та послуг з постачання природного газу; 12) затвердження порядку ведення електронного реєстру багатоквартирних будинків; 13) затвердження порядку зберігання технічної та іншої документації на багатоквартирні будинки та їх прибудинкові території; 14) затвердження порядків зберігання органами місцевого самоврядування примірників рішень (протоколів) загальних зборів співвласників багатоквартирних будинків, розміщення на їх офіційних веб-сайтах інформації про рішення, прийняті такими зборами.

Тобто, спеціальним законом також не передані Кабінету Міністрів України повноваження щодо обмеження права виконавця комунальних послуг на проведення нарахування заборгованості за спожиті послуги х урахуванням положень статті 625 ЦК України.

Тлумачення вказаних норм Постанови № 206, з урахуванням виміру ієрархії актів цивільного законодавства по вертикалі, свідчить, що:

правила щодо застосування спеціального виду цивільно-правової відповідальності до боржника, встановленої статтею 625 ЦК України, регулюються Цивільним кодексом України, який прийнятий Верховною Радою України і є основним актом цивільного законодавства України;

законодавець як у статті 625 ЦК України, так і в інших нормах ЦК України, а також спеціальних законах, які регулюють правовідносини у сфері житлово-комунальних послуг, не передбачає допустимості існування такої конструкції як заборону до припинення чи скасування воєнного стану в Україні нарахування та стягнення інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення плати за житлово-комунальні послуги населенням, та можливості в постанові Кабінету Міністрів України визначати інші правила щодо таких нарахувань;

пункт 1 Постанови № 206 суперечить статті 625 ЦК України, а тому не підлягає застосуванню.

За такого суд першої інстанції помилково дійшов висновку про недоведеність позовних вимог в частині стягнення позивачем інфляційних нарахувань та трьох процентів річних на суму заборгованості за спожиту теплову енергію.

Водночас, колегія суддів не приймає доводи апеляційної скарги про те, що положення пункту 1 Постанови № 206 не підлягають застосування до спірних правовідносин з огляду на те, що споживач ОСОБА_1 є власником нежитлових приміщень, тоді як у згаданій постанові мова йде про заборону нарахування процентів річних та інфляційних втрат для «населення». Так, власником нежитлового приміщення залу гральних автоматів та інтер-кафе, загальною площею 31,1 кв.м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , як установлено судом, є саме фізична особа ОСОБА_1 , який підпадає під категорію «населення», доказів використання цього приміщення з комерційною метою позивач суду не надав. Щодо аргументу позивача про нарахування заборгованості за тарифами для «інших споживачів», то колегія суддів не дає оцінки правильності рішення в частині стягнення заборгованості за спожиті послуги з огляду на межі апеляційного перегляду.

При цьому скаржник безпідставно посилається на начебто аналогічні судові рішення від 25 березня 2025 року у справі № 214/10663/24 та від 26 лютого 2025 року у справі № 214/7063/24, оскільки у цих справах рішення ухвалені судами першої інстанції, а за нормами статті 263 ЦПК України висновки в таких рішеннях щодо застосування норм права, не є обов`язковими для апеляційного суду.

Пунктом 2 частини 1 статті 374 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи (частини 1, 2 статті 376 ЦПК України).

Враховуючи вищевикладене, через неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, на підставі пункту 4 частини 1 статті 376 ЦПК України рішення суду першої інстанції підлягає зміні.

Щодо розподілу судових витрат.

Відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справу на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

За результатами перегляду рішення суду першої інстанції судом апеляційної інстанції в оскаржуваній частині апеляційну скаргу ПрАТ «МТЕЦ» було задоволено частково, а позовні вимоги задоволено в повному обсязі.

Звертаючись з апеляційною скаргою позивач сплатив судовий збір у розмірі 4 542 грн, при зверненні з позовом до суду першої інстанції позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 3 028 грн.

За такого, з ОСОБА_1 на користь ПрАТ «МТЕЦ» підлягає стягненню судовий збір за подання позову до суду першої інстанції у розмірі 3 028 грн та за подання апеляційної скарги в розмірі у розмірі 4 542 грн.

Загалом з ОСОБА_1 на користь ПрАТ «МТЕЦ» підлягає стягненню судовий збір у загальному розмірі 7 570 грн.

Керуючись статтями 376, 382 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Миколаївська теплоелектроцентраль» задовольнити частково.

Заочне рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 13 квітня 2026 року змінити.

Позов Приватного акціонерного товариства «Миколаївська теплоелектроцентраль» до ОСОБА_1 про стягнення боргу за спожиту теплову енергію задовольнити.

Стягнути зі ОСОБА_1 на користь Приватного акціонерного товариства «Миколаївська теплоелектроцентраль» 28 346 грн 27 коп., заборгованості за спожиту теплову енергію; 2 240 грн 66 коп. інфляційних втрат та 873 грн. 49 коп. три проценти річних від суми боргу за прострочення виконання грошового зобов`язання по оплаті послуг за постачання теплової енергії за період з квітня 2023 року по вересень 2025 року, а також 7 570 грн судового збору.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до вимог статті 389 ЦПК України до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий Л.М. Царюк

Судді: Т.М. Базовкіна

Ж.М. Яворська

Повне судове рішення складено 29 липня 2026 року.