Постанова від 16 липня 2026 р. у справі №490/9545/25 — Миколаївський апеляційний суд

17.07.26

22-ц/812/1234/26

Справа №490/9545/25

Провадження № 22-ц/812/1234/26

Доповідач в апеляційній інстанції Яворська Ж.М.

П О С Т А Н О В А

Іменем України

17 липня 2026 року м. Миколаїв

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

головуючого - Яворської Ж.М.,

суддів: Базовкіної Т.М., Л.М. Царюк

із секретарем судового засідання - Богуславською О.М.,

за відсутності учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження

апеляційну скаргу

Акціонерного товариства «Універсал Банк»

на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 30 березня 2026 року, ухвалене у приміщенні цього ж суду головуючим суддею Шолох Л.М., дата складання повного тексту не зазначена, у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2025 року акціонерне товариство «Універсал Банк» (далі - АТ «Універсал Банк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Обґрунтовуючи позовні вимоги вказували, що monobank - це проєкт АТ «Універсал Банк», в рамках якого відкриваються поточні рахунки клієнтам (фізичним особам), спеціальним платіжним засобом, яких є платіжні картки monobank. Після перевірки кредитної історії на платіжних картках monobank за заявою клієнтів встановлюється кредитний ліміт. Особливістю проекту monobank є те, що банківське обслуговування здійснюється дистанційно без відділень.

22 червня 2019 між АТ «Універсал Банк» та ОСОБА_1 укладений договір, відповідно до умов якого відповідачу наданий кредит у гривні у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку в розмірі до 100 000 грн, з можливістю його коригування, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 3,2% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом (38,4% річних), зі сплатою збільшених відсотків за користування кредитом у розмірі 6,4% на місяць на суму простроченої заборгованості за кредитом (76,8% річних).

З 01 вересня 2020 року банк зменшив відсоткову ставку, що має відображення в розрахунку та наданих виписках: картка monobank пільговий період за карткою до 62 днів (діє з моменту виникнення заборгованості, місяця, наступного за датою виникнення за умови її погашення в повному обсязі); пільгова відсоткова ставка 0,00001% річних; базова відсоткова ставка 3,1% на місяць (37,2 %); збільшена відсоткова ставка на місяць за карткою на суму загальної заборгованості 6,2% на місяць (74,4 %).

Вказують, що банк свої зобов`язання за договором виконав в повному обсязі, а саме - надав відповідачу можливість розпоряджатись кредитними коштами на умовах, передбачених договором, та в межах встановленого кредитного ліміту.

У відповідачки наявне прострочення зобов`язання зі сплати щомісячного мінімального платежу за договором понад 90 днів, у зв`язку з чим, на підставі положення підпункту 5.17 пункту 5 Розділу II Умов відбулось істотне порушення клієнтом зобов`язань, вся заборгованість за кредитом стала простроченою.

Банк 29 червня 2025 року направив повідомлення «пуш» про істотне порушення умов договору та про необхідність погасити суму заборгованості. Проте відповідачка на контакт не виходить та не вчиняє жодної дії, направленої на погашення заборгованості, у зв`язку з чим та відповідно до пунктів 5.18, 5.19 кредит став у формі «на вимогу». Загальний розмір заборгованості ОСОБА_1 , яка утворилася станом на 05 жовтня 2025 року, становить 101507,60 грн та складається з: 101507,60 грн загального залишку заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту).

Посилаючись на викладене, позивач просив стягнути з відповідача вищевказану заборгованість, а також судові витрати.

Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 30 березня 2026 року у задоволенні позову відмовлено.

Мотивуючи рішення суд першої інстанції зазначив, що з матеріалів справи вбачається те, що позивач належним чином виконав свої зобов`язання, в той час як позичальниця порушила умови договору в частині вчасного повернення кредиту.

На підтвердження своїх позовних вимог позивачем надано копію кредитного договору (анкету-заяву) від 22 червня 2019 року.

Також, позивачем в обґрунтування вимог надано виписка/особовий рахунок з 19 липня 2021 року по 05 жовтня 2025 року в якій зазначено, що станом на 19 липня 2021 року на Дебет рахунку відповідача наявні грошові кошти у розмірі 2 055 грн. Окрім цього у цій виписка/особовий рахунок зазначено – «вхідний станом на 19 липня2021 року – 0,00 грн, вихідний станом на 05 жовтня 2025 року – 0,00 грн».

Суд зазначив, що з наданих позивачем доказів не вбачається, що відповідач має заборгованість за кредитним договором у розмірі 101 507,60 грн.

За такого, позивачем не надано належних та допустимих доказів в обґрунтування позовних вимог щодо стягнення заборгованості за кредитним договором від 22 червня 2019 року укладеним між АТ «Універсал Банк» та ОСОБА_1 у розмірі 101 507,60 грн.

В апеляційні скарзі АТ «Універсал Банк», посилаючись на те, що рішення суду першої інстанції, є таким, що винесено на підставі неповного та необ`єктивного з`ясування обставин справи та наявних доказів, з порушенням норм матеріального та процесуального права, просили рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що 22 червня 2019 року ОСОБА_1 підписала Анкету-заяву до Договору про надання банківських послуг від 22 червня 2019 року. Положення Анкети-заяви передбачають, що Анкета-заява разом з Умовами, Тарифами, Таблицею обчислення вартості кредиту та Паспортом споживчого кредиту становлять договір про надання банківських послуг. Підписавши Анкету-заяву, відповідачка підтвердила, що ознайомилася та отримала примірники у мобільному додатку вищезазначених документів, що становлять договір, та зобов`язується виконувати його умови. Умови та правила обслуговування фізичних осіб в АТ «Універсал банк» опубліковані на офіційному сайті банку та постійно доступні для ознайомлення за посиланням https://www.monobank.ua/terms, що включають тарифи, паспорт споживчого кредиту Чорної картки monobank.

З копії сторінки (скріншоту) з сайту, доданої до апеляційної скарги, вбачається, що правила в редакції від 12 червня 2019 року діяли в період з 12 червня 2019 року по 03 липня 2019року. Анкету-заяву клієнт підписала 22 червня 2019року, а отже, саме протягом вказаного періоду часу діяли правила в редакції від 12 червня 2019. Таким чином, відповідач на час підписання анкети-заяви не могла бути ознайомлена з будь-якими іншими правилами, крім тих, що діяли протягом вказаного часу.

Отже, тарифи на постійній основі містяться в мобільному додатку, доступ до якого є цілодобовим. З використанням власного пін-коду відповідач мала та має цілодобовий доступ до тарифів та можливість з ними ознайомлюватись.

Згідно з довідкою про встановлення кредитного ліміту від 08 квітня 2026 року за карткою клієнта ОСОБА_1 на підставі її заяв, надісланих через мобільний застосунок «Монобанк» Банк неодноразово встановлював та змінював кредитний ліміт, який протягом періоду користування клієнтом карткою коливався від 0 до 80000 грн. З доданої до цієї апеляційної скарги довідки про розмір встановленого кредитного ліміту випливає, з дати встановлення відповідачу першого кредитного ліміту (19 липня 2021року) у розмірі 6000 грн. відповідач почала активно користуватися кредитними коштами.

09 листопада 2024 року відповідач вже допустила прострочену заборгованість, підтвердженням чого є наданий суду першої інстанції розрахунок заборгованості. З нього вбачається, що 09 листопада 2024 року залишок поточної заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту) становив 299,81 грн. При цьому, з останнього стовпчика розрахунку («Сума погашення за наданим кредитом») чітко вбачається, що відповідач, починаючи з листопада 2024 року, переважно не вносила кошти для погашення наявної у неї заборгованості (або ж вносила недостатню їх кількість), збільшуючи тим самим залишок поточної заборгованості. Отже, на рахунку клієнта вже не вистачало власних коштів для її сплати, тому й сума залишку простроченої заборгованості поступово зростала.

Вказують, що крім сум кредитних лімітів відповідач додатково скористалася послугою «Покупка частинами» на загальну суму 78432 грн. Основна виписка руху коштів по особовому рахунку відповідача засвідчує дати використання цих коштів, їх суми та призначення.

Зазначають, що рахунок 2620 – це рахунок, що використовується для отримання/ погашення кредиту, а рахунок 2203 – для обліку простроченого кредиту. Як вбачається з виписок з особового рахунку відповідача, наданих суду першої інстанції під час звернення з позовом, перша виписка виконана щодо рахунку НОМЕР_1 – рахунку, призначеного для перенесення на нього та обліку сум простроченої заборгованості, допущеної клієнтом (в цьому випадку – відповідачем). У цій виписці згідно з вимогами закону зазначені всі суми, сплата яких була прострочена та винесення яких як простроченої заборгованості було здійснене банком: (3391,64 + 3592,42 + 3701,60 + 3108,99 + 3819,17 + 84893,78 = 102507,60).

Ця сума є сумою простроченої заборгованості, допущеної відповідачем внаслідок несвоєчасного повернення кредитних коштів, несвоєчасної сплати або ж несплати заборгованості та використання коштів, отриманих у розстрочку. Зазначене свідчить про те, що банк у встановленому законом порядку, як того вимагає чинне законодавство, здійснив облік всіх сум, що були сплачені відповідачем несвоєчасно або не були сплачені взагалі, та відобразив такі порушення грошового зобов`язання відповідача на відповідному належному бухгалтерському рахунку, призначеному для цього (2203).

Вважають, що у суду першої інстанції не було правових підстав відмовити позивачу у задоволенні позову, зважаючи на наявність вищенаведених обґрунтувань, що базуються не на власному тлумаченні позивачем порядку обліку простроченої заборгованості, а на законодавчих нормах, які такий порядок регулюють. В зв`язку з цим однозначним є ствердження про те, що рахунок 2620 (в цьому випадку – 26205316101750) не може використовуватися як рахунок для винесення та обліку на ньому простроченої заборгованості, оскільки, виходячи з вищевказаних його характеристик, призначений тільки для зарахування кредитних коштів, відображення надходження сум, сплачуваних клієнтом, погашень та інших операцій подібного порядку, не пов`язаних з простроченою заборгованістю. Для констатування наявної у відповідача простроченої заборгованості суд мав прийняти до уваги в першу чергу, виписку з особового рахунку відповідача НОМЕР_1 та розрахунок заборгованості.

Правом на подання відзиву на апеляційну скаргу відповідачка не скористалась.

Про дату, час та місце розгляду справи сторони повідомлені належним чином. Справу розглянуто за їх відсутності, що не суперечить приписам частини 2 статті 372 ЦПК України.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Зі змісту статті 367 ЦПК України вбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до положень ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із вимогами частини 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Таким вимогам закону оскаржуване рішення суду першої інстанції в повній мірі не відповідає.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, що 22 червня 2019 року відповідач звернулася до Банку з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписала Анкету-заяву до Договору про надання банківських послуг від 22червня 2019 року. Положеннями Анкети-заяви визначено, що анкета-заява разом з Умовами, Тарифами, Таблицею обчислення вартості кредиту та Паспортом споживчого кредиту складають договір про надання банківських послуг. Підписавши Анкету-заяву відповідачка підтвердила, що ознайомлена та отримала примірники у мобільному додатку вищезазначених документів, що складають Договір та зобов`язується виконувати його умови.

В анкеті-заяві зазначено, що ОСОБА_1 просить відкрити поточний рахунок № НОМЕР_2 у гривні на її ім`я та встановити кредитний ліміт на суму, вказану у додатку, відповідно до умов договору та наведених нижче умов:

- вона погодилась, що ця Анкета-заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, Тарифами, Таблицею обчислення вартості кредиту та Паспортом споживчого кредиту складають договір про надання банківських послуг, укладення якого вона підтверджує і зобов`язується виконувати його умови;

- ОСОБА_1 ознайомилась з Умовами та правилами надання банківських послуг, Тарифами, Таблицею обчислення вартості кредиту й Паспортом споживчого кредиту і отримала їх примірник у мобільному додатку, вони їй зрозумілі;

- відповідачка просить вважати наведений зразок її власноручного підпису або його аналоги (у тому числі її електронний підпис) обов`язковими при здійсненні операцій за всіма рахунками, які відкриті або будуть відкриті у банку;

- засвідчує генерацію ключової пари з особистим ключем та відповідним йому відкритим ключом, яка буде використовуватися для накладання удосконаленого електронного підпису у мобільному додатку з метою засвідчення її дій згідно з договором,

- ОСОБА_1 визнала, що удосконалений електронний підпис є аналогом власноручного її підпису та що його накладення має рівнозначні юридичні наслідки із власноручним підписом на документах на паперових носіях;

- відповідачка підтвердила, що ця Анкета-заява є також заявою на відкриття рахунку;

- остання надала право та доручила АТ «Універсал Банк» здійснювати договірне списання коштів з усіх її рахунків, відкритих у цьому товаристві, без додаткових її розпоряджень, для погашення будь-яких інших її грошових зобов`язань перед банком, що випливають з умов договору та/або будь-якого іншого договору, що укладений або буде укладений у майбутньому між нею та банком;

- ОСОБА_1 просила усе листування щодо цього договору здійснювати через мобільний додаток або через інші дистанційні канали відповідно до умов договору.

До Анкети-заяви від 22 червня 2019 року та позовної заяви банк додав Умови і правила обслуговування в АТ «Універсал Банк» при наданні банківських послуг щодо карткових продуктів, в редакції від 12 червня 2029 року, з додатками (витяг з тарифів monobank паспортом споживчого кредиту, таблицею обчислення загальної вартості кредиту тощо).

Виписка про рух коштів по рахунку відповідача свідчать, що ОСОБА_1 користувалася кредитними коштами та здійснювала погашення заборгованості.

Згідно з складеним позивачем розрахунком заборгованості загальний залишок заборгованості ОСОБА_1 за період з 09 листопада 2024 року по 05 жовтня 2025 року за наданим кредитом (тілом кредиту) становить 101507 грн.60 коп.

З наданого банком розрахунку заборгованості та витягу з особового рахунку відповідачки про рух коштів по карті у період з 19 липня 2021 року по 05 жовтня 2025 року позивачем нараховувалися (списувалися) проценти за користування кредитом.

Надані банком документи, які є складовою договору про надання банківських послуг, не містять ні особистого підпису відповідачки, ні їх підписання у інший спосіб у спеціальному мобільному додатку, який можна було б ідентифікувати, як узгодження з позичальницею умов кредитування.

З наданих позивачем доказів на підтвердження умов укладеного між сторонами договору кредиту, позичальницею підписана лише Анкета-заява до договору про надання банківських послуг.

Відповідно до частин 2,3 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч.4 ст. 263 ЦПК України).

Як зазначає Верховий Суд, що застосуванню норм матеріального права передує встановлення обставин у справі та підтвердження їх відповідними доказами.

Суд апеляційної інстанції має право досліджувати нові докази, якщо неподання таких доказів до суду першої інстанції зумовлене поважними причинами (поважність причин повинен довести заявник, який подає такі докази). Вказане положення закріплене законодавцем з метою забезпечення змагальності процесу в суді першої інстанції, де сторони повинні надати всі наявні в них докази, і недопущення зловживання стороною своїми правами.

Таким чином, тлумачення положень частини 4 статті 365, частин 2,3 статті 367 ЦПК України дає підстави виснувати, що суд апеляційної інстанції, здійснюючи апеляційний розгляд справи, може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа, з доведених нею поважних причин, не мала можливості подати до суду першої інстанції. Разом з тим, вирішуючи питання стосовно прийняття та дослідження нових доказів, як і відмови в їх прийнятті, суд апеляційної інстанції зобов`язаний мотивувати свій висновок у відповідній ухвалі або в ухваленому судовому рішенні. Крім того, у разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів, зокрема, у відзиві на апеляційну скаргу.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 43 ЦПК України учасники справи мають право подавати докази, яке у взаємозв`язку з положеннями статті 44 цього Кодексу повинно використовуватись добросовісно, а не всупереч завданню судочинства. Отже, учасники справи зобов`язані подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.

Норми ЦПК України надають детальну регламентацію строків подання доказів, що об`єктивно мінімізує можливі випадки зловживання правами у сфері доказування.

Зазначена законодавча регламентація відповідає процедурі повного розкриття доказів. По суті зазначені норми спрямовані на зміщення акценту зі стадії розгляду справи по суті на стадію підготовчого провадження, під час якого і має відбуватися збір процесуального матеріалу і так званий обмін змагальними паперами, що забезпечує розгляд справи у розумні строки.

Випадки дослідження апеляційним судом нових доказів можуть бути, зокрема, такими:

докази існували на час розгляду справи в суді першої інстанції, але особа, яка їх подає до апеляційного суду, не знала і не могла знати про їх існування;

докази існували на час розгляду справи в суді першої інстанції і учасник процесу знав про них, однак з об`єктивних причин (незалежних від нього) не міг надати їх до суду;

суд першої інстанції помилково виключив із судового розгляду надані учасником процесу докази, що могли мати значення для справи;

суд першої інстанції необґрунтовано відмовив учаснику процесу в дослідженні доказів, що могли мати значення для справи (необґрунтовано відмовив у призначенні експертизи, витребуванні доказів, коли їх подання суду для нього становило певні труднощі тощо);

наявні інші поважні причини їх ненадання до суду першої інстанції, де відсутні умисел чи недбалість особи, яка їх подає, або вони не досліджені цим судом внаслідок інших процесуальних порушень.

Аналогічні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 24 липня 2024 року у справі N 646/857/18 (провадження N 61-5330св24), від 16 лютого 2026 у справі № 199/3455/22 (провадження N 61-13307 св 23).

Зазначене підтверджується практикою Верховного Суду з цього процесуального питання, що має значний вплив на дотримання принципів судочинства, зокрема змагальності, диспозитивності, рівності всіх учасників судового процесу, правової визначеності (постанови Великої Палати Верховного Суду від 31 серпня 2021 року у справі N 903/1030/19 (провадження N 12-4гс21), від 12 жовтня 2021 року у справі N 910/17324/19 (провадження N 12-12гс21); постанови Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі N 521/574/22 (провадження N 61-9422св22), від 08 листопада 2023 року у справі N 140/1322/22).

Під час подання учасником справи доказів, які не були подані до суду першої інстанції, такий учасник справи повинен письмово обґрунтувати, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції у встановлений строк, а також надати відповідні докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від особи, яка їх подає.

Такі висновки викладено у постанові Верховного Суду від 06 жовтня 2021 року у справі N 918/237/20.

ЦПК України пов`язує вирішення питання про прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів з одночасним виконанням таких критеріїв: "винятковість випадку" та "причини, що об`єктивно не залежать від особи". При цьому тягар доведення зазначених обставин покладений на учасника справи, який звертається з відповідним клопотанням (заявою) про долучення доказів (постанова Верховного Суду від 01 липня 2021 року у справі N 46/603).

Верховний Суд сформулював усталений правовий висновок про те, що винятковим випадком, коли можливе прийняття судом, у тому числі апеляційної інстанції, доказів з порушеннями встановленого процесуальним законом порядку, - може бути наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії з

Причин, що не залежали від нього, тягар доведення яких покладений на учасника справи (постанови Верховного Суду від 26 лютого 2019 року у справі N 913/632/17, від 06 лютого 2019 року у справі N 916/3130/17, від 19 жовтня 2021 року у справі N 903/533/21, від 10 квітня 2024 року у справі N 638/6852/18).

Відсутність існування доказів на момент прийняття рішення суду першої інстанції, виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів незалежно від причин неподання позивачем таких доказів. Саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів (див. постанову Верховного Суду від 27 серпня 2023 року у справі N 552/7368/21).

Колегія суддів зауважує, що у цій справі скаржник є позивачем, тобто ініціатором позову, та з огляду на положення частини 5 статті 177 ЦПК України докази в обґрунтування підстав позову, він мав подати до суду першої інстанції разом із позовом.

Зважаючи на викладене вище, колегія суддів доходить висновку про відсутність правових підстав для прийняття нових доказів, які зазначені у переліку до апеляційної скарги, на стадії апеляційного перегляду.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з недоведеності позивачем належними та допустимими доказами заборгованості за кредитним договором від 22 червня 2019 року, укладеним між АТ «Універсал Банк» та ОСОБА_1 у розмірі 101 507,60 грн.

Колегія суддів не погоджується з таким висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Як свідчить тлумачення статті 526 ЦК України цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов`язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов`язання.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частини першої статті 1054 ЦК України).

Кредитний договір укладається у письмовій формі (частина перша статті 1055 ЦК України).

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства (частини перша та друга статті 207 ЦК України в редакції, чинній на момент укладення кредитного договору).

Публічним є договір, в якому одна сторона підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги (частини перша та друга статті 633 ЦК України).

Договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору (частина першій статті 634 ЦК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19) відступлено від висновку Верховного Суду України щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у раніше прийнятій постанові від 24 вересня 2014 року (провадження № 6-144цс14) та зроблено висновок, що «у переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ «Універсал Банк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші».

Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. У разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). У заяві позичальника від 30 січня 2019 року процентна ставка не зазначена. Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.

В даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача неодноразово змінювалися самим АТ «Універсал Банк» в період з часу виникнення спірних правовідносин (11 березня 2020 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (03 липня 2024 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у Анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

В апеляційній скарзі АТ «Універсал Банк» посилається на те, що підписуючи Анкету-заяву відповідач ознайомилася з Умовами та Правилами надання банківських послуг, Тарифами банку, а отже виявив згоду на укладення кредитного договору.

Проте зазначення в заяві позичальника про ознайомлення позичальника з умовами надання кредиту без ідентифікації самих умов, як таких, що погоджені підписом відповідача, не може бути належним доказом ознайомлення та погодження відповідача саме з тією редакцією умов, на якій наполягає Банк.

Відтак вказані доводи апеляційної скарги є безпідставними, оскільки вони не ґрунтуються на приписах Закону України «Про електронну комерцію» та відхиляються колегією суддів.

Вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов`язання з підстав та у розмірах, встановлених актами законодавства, зокрема статтями 625, 1048 ЦК України, позивач не пред`явив. Пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору. Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору АТ «Універсал Банк» дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк. Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору.

Однак, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ «Універсал Банк» не повернуті, кредитор має право вимагати виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, а тому колегія суддів дійшла висновку, що він вправі вимагати захисту своїх прав через суд шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 січня 2020 року у справі № 643/5521/19 (провадження № 61-20093св19) зазначено, що: «в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі)».

Встановивши, що Анкета-заява від 22 червня 2019 року не містить визначення домовленості сторін про сплату відсотків, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для покладення на відповідача обов`язку по сплаті заборгованості за відсотками за користування кредитними коштами, а відтак, суми надходжень, які Банком були розподілені на погашення складових заборгованостей підлягають зарахуванню на погашення саме тіла кредиту.

Судова практика у цій категорії справ є незмінною, що не може свідчити про порушення прав Банку (правова позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, провадження № 14-131цс19).

У справі, що переглядається в Анкеті-заяві від 22 червня 2019 року строки здійснення періодичних платежів не встановлені, процентна ставка не зазначена, крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення комісії та відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру (а.с.8 т.2).

Вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов`язання з підстав та у розмірах, установлених актами законодавства, зокрема статтями 625, 1048 ЦК України, Банк не пред`явив.

Матеріали справи не містять доказів визнання відповідачем, зокрема, факту погодження між сторонами розміру та порядку нарахування процентів у будь-якому розмірі.

Звертаючись до суду з цим позовом Банк на підтвердження наявності заборгованості та її розміру подав до суду розрахунок заборгованості та виписку по особовому рахунку, в якій міститься повна інформація про рух коштів на рахунку, відображення всіх операцій за кредитним договором за даними балансу, суми надходжень та їх розподілення на погашення складових заборгованостей, та з якої вбачається, що заборгованість за тілом кредиту частково сформована за рахунок списання Банком з кредитного ліміту нарахованих протягом усього часу відсотків за користування кредитом.

Крім того, в суму тіла кредиту 101507 грн 60 коп., яку просив стягнути позивач, входять і відсотки, які були нараховані відповідачу після 09 листопада 2024 року, що підтверджується розрахунком заборгованості.

Водночас Банк про стягнення заборгованості за відсотками у позові не просив.

Позивачем не надано доказів про наявність у нього права погашати заборгованість за процентами за користування кредитом шляхом відповідного збільшення розміру заборгованості за тілом кредиту.

Банк не надає жодних пояснень щодо зарахування позивачем заборгованості по відсоткам у заборгованість за тілом кредиту, не посилається на будь-яку умову кредитного договору тощо.

За таких обставин, всі суми, що сплачувалися відповідачем в межах погашення заборгованості за вказаною Анкетою-заявою після 09 листопада 2024 року слід зараховувати на погашення тіла кредиту. З виписки про рух коштів вбачається, що Банком після 09 листопада 2024 року списано відсотків на суму 20457 грн 06 коп.

Тому розмір неповернутого кредиту при зарахуванні вказаної суми до повернення тіла кредиту буде становити 81050 грн 54 коп ( 101507.60- 20457.06).

Зважаючи на те, що фактично отримані та використані позичальником кошти не повернуті, колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача 81050 грн 54 коп заборгованості за кредитним договором від 22 червня 2019 року, станом на 05 жовтня 2025 року.

Фактичне використання кредитної картки позичальницею, що свідчить про визнання нею наявності між сторонами справи відповідних правовідносин, не дає суду можливість задовольнити позовні вимоги в цій справі в частині стягнення боргу за відсотками, оскільки відсутні погоджені сторонами умови для нарахування таких платежів. При цьому наявність правовідносин між сторонами під сумнів судом не ставиться.

Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги частково знайшли своє підтвердження, що дають підстави для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення нормпроцесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи.

Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 374, пунктів 3, 4 ст. 376 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює у відповідній частині нове рішення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення при невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, з порушенням норм процесуального права або неправильному застосуванні норм матеріального права.

Ураховуючи, що невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, порушення останнім вищезазначених норм матеріального та процесуального права, призвело до неправильного вирішення справи, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню. Необхідно ухвалити нове судове рішення про часткове задоволення позову, за вищевказаного обґрунтування.

Відповідно до частини 1 статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове рішення, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частини 1, 13 статті 141 ЦПК України).

АК «Універсал Банк» у позовній заяві просило суд стягнути з відповідача на його користь витрати зі сплати судового збору у розмірі 2422 грн 40 коп., а в апеляційній скарзі витрати зі сплати судового збору у розмірі 3633 грн 60 коп.

У зв`язку із скасуванням судового рішення і частковим задоволенням позову відповідно до частин 2,13 статі 141, пункт 4 частини 1 статті 382 ЦПК України, апеляційний суд покладає на відповідача витрати позивача по оплаті судового збору за подачу позову та апеляційної скарги у розмірі 4835 грн 51 коп (1934.20 + 2901.31).

Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Універсал Банк» задовольнити.

Рішення Центрального районного суду м.Миколаєва від 30 березня 2026 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Позов Акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь Акціонерного товариства «Універсал Банк» ( РНОКПП 21133352) заборгованість за кредитним договором у розмірі 81050 ( вісімсот десять тисяч п`ятдесят) грн 54 коп., витрати по сплаті судового збору 4835 ( чотири тисячі вісімсот тридцять п`ять) грн.51 коп.

Постанова набирає законної сили з дня ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.

Головуючий Ж.М. Яворська

Судді Т.М. Базовкіна

Л.М. Царюк

Повний текст постанови складено 29 липня 2026 року.