Постанова від 27 липня 2026 р. у справі №462/3336/23 — Львівський апеляційний суд

Справа № 462/3336/23 Головуючий у 1 інстанції: Галайко Н. М.

Провадження № 22-ц/811/257/26 Доповідач в 2-й інстанції: Копняк С. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 липня 2026 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Копняк С. М.,

суддів: Бойко С. М., Ніткевича А. В.,

секретар судового засідання – Хоцянович О. В.,

з участю – представника відповідача – Чорного В. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Залізничного районного суду м. Львова від 17 листопада 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Львівського комунального підприємства «Сяйво» про захист прав споживачів,

ВСТАНОВИВ:

у травні 2023 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Львівського комунального підприємства (далі – ЛКП) «Сяйво», в якому просив:

- визнати протиправними дії ЛКП «Сяйво» та бездіяльністю щодо не проведення робіт з поточного ремонту покрівлі будинку, фактичної дератизації в будинку АДРЕСА_1 та не проведення поточного ремонту балкону квартири АДРЕСА_2 ;

- зобов`язати ЛКП «Сяйво» провести поточний ремонт покрівлі будинку, фактичну дератизацію в будинку АДРЕСА_1 ;

- зобов`язати ЛКП «Сяйво» провести поточний ремонт балкону квартири АДРЕСА_2 ;

- визнати протиправними дії ЛКП «Сяйво» та бездіяльністю щодо не проведення перерахунку за житлово-комунальні послуги за адресою: АДРЕСА_3 , відповідно до заяви ОСОБА_1 від 14 березня 2023 року;

- зобов`язати ЛКП «Сяйво» провести перерахунок за житлово-комунальні послуги за адресою: АДРЕСА_3 , відповідно до заяви ОСОБА_1 від 14 березня 2023 року.

Позов мотивований тим, що позивач зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_3 , де балансоутримувачем будинку є ЛКП «Сяйво». Квартира є неприватизованою, перебуває в комунальній власності. Уже роками за адресою: АДРЕСА_1 протікає покрівля будинку, руйнується балкон квартири, дератизація у будинку не проводиться, бігають щурі. 06 вересня 2022 року позивач звертався у ЛКП «Сяйво» із заявою щодо проведення термінового ремонту протікання покрівлі в кв. АДРЕСА_2 , про що скласти відповідний акт та видати йому на руки копію такого акту. Однак, жодних робіт не було проведено та навіть не складено акт. Зазначає, що дератизація належним чином не проводиться, сходові клітки не прибираються, що вказує на бездіяльність відповідача. 14 березня 2023 року він повторно звернувся у ЛКП «Сяйво» із заявою щодо проведення термінового ремонту протікання покрівлі, руйнування підлоги балкону в кв. АДРЕСА_2 та негайне проведення реальної дератизації підвальних приміщень та під`їздів за вищевказаною адресою. Вказаних робіт не проведено до тепер. У даному випадку, послуги з утримання будинку та прибудинкової території відповідачем йому не надаються, відповідно позивачем й не отримуються. 14 березня 2023 року позивач звернувся у ЛКП «Сяйво» із заявою щодо проведення перерахунку суми грошових коштів, які на думку відповідача є боргом за вказаною адресою, однак відповіді від відповідача на заяву щодо перерахунку він не отримав. Станом на день подачі позову відповідач вказує суму боргу у платіжці за березень 2023 року – 43 860 грн 50 коп., при цьому не враховує термін позовної давності 3 роки. Також звертає увагу на те, що: за холодну воду йому надходить окрема квитанція від Львівського міського комунального підприємства (далі – ЛМКП) «Львіводоканал». Вказано й те, що між ЛМКП «Львіводоканал» та відповідачем не існує договірних відносин щодо постачання холодної води мешканцям будинку за адресою: АДРЕСА_1 , а відтак безпідставним та необґрунтованим є нарахування відповідачем у їх платіжці боргу за холодну воду в сумі – 625 грн 69 коп. За центральне опалення надходить окрема квитанція від Львівського міського комунального підприємства (далі – ЛМКП) «Львівтеплоенерго. Між ЛМКП «Львівтеплоенерго» та відповідачем не існує договірних відносин щодо постачання централізованого опалення мешканцям будинку за адресою: АДРЕСА_1 , а відтак безпідставним та необґрунтованим є нарахування відповідачем позивачу у платіжці боргу за централізованого опалення в сумі – 1 927 грн 11 коп.

Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 17 листопада 2025 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ЛКП «Сяйво» про захист прав споживача відмовлено.

Рішення суду оскаржив ОСОБА_1 , подавши у січні 2026 року апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Залізничного районного суду м. Львова від 17 листопада 2025 року, ухвалити нове про задоволення позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції не врахував поданих позивачем доказів на підтвердження заявлених позовних вимог, а саме актів-претензій, журналу ремонту ЛКП «Сяйво», акту складеного відповідачем 09 вересня 2024 року про залиття, письмових пояснень свідків (сусідів позивача). Судом неправильно оцінені останні докази, адже з цих пояснень, можна достеменно встановити де саме відбувається залиття покрівлі. Не враховано судом також, що відповідач не є надавачем послуг з центрального опалення, проте нараховує позивачу оплату за цю послугу. Щодо дератизації зазначає, що відповідачем складаються формальні акти про її проведення, проте реально така не проводиться.

В лютому 2026 року від ЛКП «Сяйво» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому міститься прохання відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, такий мотивований законністю та обґрунтованістю оскарженого рішення суду.

Вирішуючи питання прийняття відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів виходить з такого.

Згідно з частиною першою статті 360 ЦПК України учасники справи мають право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом апеляційної інстанції в ухвалі про відкриття апеляційного провадження.

Відповідно до частини першої статті 120 ЦПК України строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом.

Суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню цивільного судочинства (стаття 121 ЦПК України).

Положеннями статті 126 ЦПК України передбачено, що право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до частини другої статті 127 ЦПК України встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду. Про поновлення або продовження процесуального строку суд постановляє ухвалу.

В ухвалі Львівського апеляційного суду від 26 січня 2026 року роз`яснено учасникам справи право подати відзив на апеляційну скаргу, який за формою і змістом має відповідати вимогам статті 360 ЦПК України, визначено строк на подання відзиву протягом десяти днів з дня вручення цієї ухвали. Також зазначено про необхідність додати докази надсилання відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи.

Про відкриття апеляційного провадження у справі суд апеляційної інстанції постановляє ухвалу (частина перша статті 359 ЦПК України).

Згідно і частиною третьою цієї статті Кодексу, в ухвалі про відкриття апеляційного провадження зазначається строк для подання учасниками справи відзиву на апеляційну скаргу та вирішується питання про витребування матеріалів справи. Якщо разом з апеляційною скаргою подано заяви чи клопотання, суд в ухвалі про відкриття апеляційного провадження встановлює строк, протягом якого учасники справи мають подати свої заперечення щодо поданих заяв чи клопотань, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Як зазначено в статті 361 ЦПК України разом з ухвалою про відкриття апеляційного провадження суд апеляційної інстанції надсилає копії апеляційної скарги та доданих до неї матеріалів учасникам справи, крім випадків, якщо скаргу подано в електронній формі через електронний кабінет.

Суд направляє судові рішення, судові повістки, судові повістки - повідомлення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу до їхніх електронних кабінетів, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів) (частина п`ята статті 14 ЦПК України).

Відповідно до частини п`ятої статті 272 ЦПК України учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, а в разі відсутності електронного кабінету - рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Згідно зі частиною шостою цієї статті Кодексу, днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.

З матеріалів справи убачається, що апеляційна скарга подана ОСОБА_1 до суду апеляційної інстанції в письмовій формі.

Ухвала про відкриття апеляційного провадження направлена ЛКП «Сяйво» до його електронного кабінету та доставлена 27 січня 2026 року о 19 год 50 хв 21 сек, що підтверджується довідкою про доставку електронного документа.

Враховуючи положення частини шостої статті 272 ЦПК України, з огляду на час доставки ухвали про відкриття апеляційного провадження до електронного кабінету ЛКП «Сяйво», строк на подання ним відзиву на апеляційну скаргу закінчився 09 лютого 2026 року.

Відзив на апеляційну скаргу подано ЛКП «Сяйво» засобами поштового зв`язку лише 13 лютого 2026 року, тобто з пропуском строку, визначеного судом для вчинення цієї процесуальної дії.

Відзив на апеляційну скаргу не містить заяви (клопотання) про продовження цього строку, а колегія суддів не убачає підстав для його продовження з власної ініціативи, адже не встановлено об`єктивних перешкод для подання ЛКП «Сяйво» як учасником справи, відзиву у встановлений судом строк.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення представника відповідача, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також позовних вимог та підстав позову, що були предметом розгляду в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково.

До такого висновку колегія суддів дійшла, виходячи з такого.

Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Щодо позовних вимог про визнання протиправними дій відповідача та бездіяльності щодо не проведення робіт з поточного ремонту покрівлі будинку, фактичної дератизації та не проведення поточного ремонту балкону квартири, та зобов`язання провести такі дії.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 06 вересня 2022 року звернувся до ЛКП «Сяйво» із проханням провести ремонтні роботи балкону за адресою: АДРЕСА_3 .

Заявою ОСОБА_1 від 14 березня 2023 року стверджується, що останній звертався до директора ЛКП «Сяйво» із проханням відремонтувати протікання покрівлі та руйнування (осипання) балкону, підлоги за адресою: АДРЕСА_3 . Окрім цього наявне прохання проведення дератизації підвальних приміщень та під`їздів за вказаною адресою.

Також, заявою ОСОБА_1 від 06 вересня 2022 року стверджується, що останній звертався у ЛКП «Сяйво» із проханням терміново відремонтувати протікання покрівлі в одній із кімнат за адресою: АДРЕСА_3 .

Відмовляючи в задоволенні даних позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що за встановленими обставинами даної справи, ОСОБА_1 реалізовано право на звернення та отримання інформації. Так, судом достовірно встановлено і не спростовано позивачем, що відповідач відповіді на такі звернення надав у встановлені статтею 20 Закону України «Про звернення громадян» строки та розглянув такі по суті порушених в них питань. Окрім цього, суд зазначив, що до повноважень ЛКП «Сяйво» як виконавця послуги з управління багатоквартирним будинком, не входять ремонтні роботи квартир, зокрема, балкону. Щодо проведення дератизації підвальних приміщень, така проводиться щомісячно «ОКП Львівської міської ради «Профілактична дезінсекція», а додаткова дератизація проводиться по потребі за заявою співвласників будинку.

Проте повністю з такими висновками суду в означеній частині вирішення позовних вимог погодитись не можна, виходячи з такого.

Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 7-1) чи є підстави для здійснення судового контролю, передбаченого частинами п`ятою, шостою статті 453-1 цього Кодексу; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог (частина друга статті 264 ЦПК України).

Аналіз змісту позовної заяви свідчить, що ОСОБА_1 при звернення до суду з вказаним позовом не посилався на порушення відповідачем положень Закону України «Про інформацію». Спірні правовідносини між сторонами в сфері надання житлово-комунальних послуг, а не у сфері відносини щодо створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорони, захисту інформації, які регулюються згаданим Законом.

Тому, колегія суддів вважає помилковими висновки суду щодо застосування під час вирішення спору положень Закону України «Про інформацію», положення якого не регулюють спірних правовідносин сторін у справі.

Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, примусове виконання обов`язку в натурі (пункт 5 частини другої статті 16 ЦК України).

Правовідносини між сторонами у справі врегульовано, зокрема, Законом України «Про житлово-комунальні послуги».

У статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що комунальні послуги, це результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо- та електропостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством.

Згідно пунктом 14 частини першої статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» управитель багатоквартирного будинку - фізична особа - підприємець або юридична особа - суб`єкт підприємницької діяльності, яка за договором із співвласниками забезпечує належне утримання та ремонт спільного майна багатоквартирного будинку і прибудинкової території та належні умови проживання і задоволення господарсько-побутових потреб.

До житлово-комунальних послуг належать: 1) житлова послуга – послуга з управління багатоквартирним будинком. Послуга з управління багатоквартирним будинком включає: забезпечення утримання спільного майна багатоквартирного будинку, зокрема прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, якщо прибудинкова територія, за даними Державного земельного кадастру, знаходиться у власності або користуванні співвласників багатоквартирного будинку відповідно до вимог законодавства, виконання санітарно-технічних робіт, обслуговування внутрішньобудинкових систем (крім обслуговування внутрішньобудинкових систем, що використовуються для надання відповідної комунальної послуги у разі укладення індивідуальних договорів з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем про надання такої послуги, за умовами яких обслуговування таких систем здійснюється виконавцем), утримання ліфтів тощо; купівлю електричної енергії для забезпечення функціонування спільного майна багатоквартирного будинку; поточний ремонт спільного майна багатоквартирного будинку; інші додаткові послуги, які можуть бути замовлені співвласниками багатоквартирного будинку; 2) комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, управління побутовими відходами (стаття 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).

Згідно пункту 1 частини першої статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач має право одержувати своєчасно та належної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством і умовами укладених договорів, а відповідно до пункту 5 частини 2 даної статті Закону індивідуальний споживач зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.

Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони їм надані фактично та належної якості, а споживач користувався ними.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач має право на неоплату вартості комунальних послуг (крім постачання теплової енергії) у разі їх невикористання (за відсутності приладів обліку) за період тимчасової відсутності в житловому приміщенні (іншому об`єкті нерухомого майна) споживача та інших осіб понад 30 календарних днів, за умови документального підтвердження відповідно до умов договорів про надання комунальних послуг.

Також індивідуальний споживач має право складати та підписувати акти-претензії у зв`язку з порушенням порядку надання житлово-комунальних послуг, зміною їхніх споживчих властивостей та перевищенням строків проведення аварійно-відновних робіт (пункт 9 частини першої статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»), а виконавець комунальної послуги зобов`язаний розглядати у визначений законодавством строк претензії та скарги споживачів, у визначених законом випадках - управителів, і проводити відповідні перерахунки розміру плати за комунальні послуги в разі їх ненадання, надання не в повному обсязі, несвоєчасно або неналежної якості, а також в інших випадках, визначених договором про надання комунальних послуг та своєчасно реагувати на виклики споживачів, підписувати акти-претензії, вести облік вимог (претензій) споживачів у зв`язку з порушенням порядку надання житлово-комунальних послуг (пункти 5 та 8 частини другої статті 8 цього Закону).

Порядок оформлення претензій споживачів врегульовано положеннями статті 27 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», а особливості оформлення претензій споживачів у багатоквартирному будинку статтею 28 цього Закону.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша, третя статті 12, частини перша, п`ята, шоста статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року в справі № 129/1033/13-ц).

У постанові Верховного Суду від 26 вересня 2028 року в справі № 750/12850/16-ц зазначено, що питання щодо фактичного користування житлово-комунальними послугами входить до предмета доказування у справах щодо надання таких послуг та має істотне значення для їх правильного вирішення.

Встановивши, що відповідач не наділений повноваженнями щодо ремонту балкону квартири позивача, адже такий повинен проводитись за рахунок останнього, а послуги щодо дератизації надаються в повному обсязі, своєчасно та належної якості, а факт протікання покрівлі даху будинку не знайшов свого підтвердження під час розгляду справи, суд першої інстанції в цілому дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні даних позовних вимог.

Щодо позовних вимог про визнання протиправними дій відповідача та бездіяльності щодо не проведення перерахунку за житлово-комунальні послуги, а також про зобов`язання провести перерахунок.

Відмовляючи в задоволенні цих позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що заявляючи ці вимоги, та не конкретизуючи, про які саме послуги йде мова, а також не надаючи жодних доказів нарахування йому вартості таких, позивач позбавив суд можливості встановити чи підлягають такі перерахунку.

Проте з такими висновками погодитись не можна, виходячи з такого.

Судом встановлено, що 14 березня 2023 року ОСОБА_1 звернувся до директора ЛКП «Сяйво» із заявою, в якій просив провести перерахунок сум грошових коштів, які є боргом за адресою: АДРЕСА_3 . Зокрема, зазначав, що при поданні до суду заяви на видачу судом судового наказу вказано суму боргу в 17 303 грн 00 коп.; в попередженні на ім`я ОСОБА_2 з погрозою звернутися до суду вказано борг 34 150 грн 62 коп.; в платіжці за лютий 2023 рік вказано борг в сумі 43 280 грн 50 коп. за ненадані послуги ЛКП «Сяйво».

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду (постанова Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року в справі № 567/3/22).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17).

Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновляє порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування (пункт 8.54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022 року в справі № 910/10784/16).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року в справі № 338/180/17; від 11 вересня 2018 року в справі № 905/1926/16; від 30 січня 2019 року в справі № 569/17272/15-ц; від 11 вересня 2019 року в справі № 487/10132/14-ц; від 6 квітня 2021 року в справі № 925/642/19.

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (постанова Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19).

При цьому обрання позивачем неналежного та неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року в справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 02 лютого 2021 року в справі № 925/642/19 (пункт 54), від 06 квітня 2021 року в справі № 910/10011/19 (пункт 99), від 22 червня 2021 року в справі № 200/606/18 (пункт 76), від 02 листопада 2021 року в справі № 925/1351/19 (пункт 6.56), від 25 січня 2022 року в справі № 143/591/20 (пункт 8.46), від 23 листопада 2021 року в справі № 359/3373/16 (пункт 155)).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року в справі № 333/6816/17 зазначено, що звернення до суду з позовом, спрямованим не на захист порушеного права, а на створення передумов для уникнення можливого майбутнього спору, не відповідає завданням цивільного судочинства та не підлягає судовому розгляду.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Відповідно до частин першої та другої статті 14 ЦК України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї.

Аналіз частини другої статті 14 ЦК України свідчить, що критерії правомірності примусу суб`єкта цивільного права до певних дій (бездіяльності) пов`язуються з тим, що відповідні дії (бездіяльність) мають бути обов`язковими для такого суб`єкта.

Тлумачення статей 14, 16 ЦК України дозволяє зробити висновок, що не є ефективним способом захисту визнання неправомірними дій відповідачів з нарахування позивачеві плати за житлово-комунальні послуги, без вирішення питання про цивільно-правові наслідки вчинення таких дій (постанова Верховного Суду від 02 грудня 2020 року в справі № 464/1350/18).

У постанові Верховного Суду від 16 жовтня 2020 року в справі № 462/5889/16 вказано про те, що оспорювання нарахування розміру плати за певні види житлово-комунальних послуг (заборгованості за такими), що є різновидом претензії, чинним законодавством як спосіб захисту не передбачений. Споживачі вправі у випадку пред`явлення до них вимог про стягнення таких нарахувань заперечувати стосовно них з наданням відповідних доказів.

Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 05 березня 2025 року в справі № 522/3659/22.

Рахунки-повідомлення за своєю правовою природою є претензіями та не свідчать про порушення прав споживачів, а лише можуть слугувати підставою для подальшого звернення виконавця послуг до суду з відповідним позовом (постанова Великої Палати Верховного Суду від 06 лютого 2019 року в справі № 522/12901/17-ц, постанови Верховного Суду від 11 лютого 2020 року в справі № 234/18252/18 та від 13 травня 2020 року в справі № 344/16988/14-ц).

Основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність (пункт 5 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом (частина друга статті 12 ЦПК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Касаційний суд вже вказував, що у цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин), та позбавляє можливості ініціювати судове провадження. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача. Отже, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів. Таким чином, суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову (постанова Верховного Суду від 02 червня 2022 року в справі № 602/1455/20).

З огляду на пред`явлені позовні вимоги, обраний позивачем спосіб захисту не відповідає вимогам закону, тому підстави для задоволення позову в цій частині відсутні саме з підстав обрання неефективного способу захисту, а не з підстав їх недоведеності, як помилково вважав суд першої інстанції.

Відтак, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду.

Поряд з цим, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина четверта статті 367 ЦПК України).

Відповідно до вимог пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює у відповідній частині нове рішення, або змінює рішення.

За приписами частини першої статті 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Згідно зі частиною четвертою статті 376 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

З огляду на викладене, оскаржене рішення суду належить змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови, в решті, а саме щодо вирішення спору по суті, рішення суду як законне та обґрунтоване підлягає залишенню без змін.

Відповідно до статті 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначаються, зокрема, новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд, відповідно, змінює розподіл судових витрат (частина тринадцята статті 141 ЦПК України).

З урахуванням висновків суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги, а саме того, що таке змінено лише в мотивувальній частині, підстави для розподілу судових витрат, які пов`язані з розглядом справи в суді першої інстанції, а також щодо судових витрат за розгляд справи судом апеляційної інстанції, відсутні.

Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 375, 376, 382 - 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд

УХВАЛИВ:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Залізничного районного суду м. Львова від 17 листопада 2025 року змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

В решті рішення суду залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Головуючий С. М. Копняк

Судді: С. М. Бойко

А. В. Ніткевич