Постанова від 27 липня 2026 р. у справі №465/2946/24 — Львівський апеляційний суд

Справа № 465/2946/24 Головуючий у 1 інстанції: Ванівський Ю.М.

Провадження № 22-ц/811/4279/25 Доповідач в 2-й інстанції: Копняк С. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 липня 2026 рокуЛьвівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Копняк С. М.,

суддів: Бойко С. М., Ніткевича А. В.,

секретар судового засідання – Хоцянович О. В.,

з участю – представника відповідача ОСОБА_1 – адвоката Зотова Н. М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційні скарги дочірнього підприємства ПрАТ «НАК «Надра України «Західукргеогологія», яка підписана представником Богуцьким Остапом Юрійовичем, на рішення Франківського районного суду м. Львова від 13 листопада 2025 року на додаткове рішення Франківського районного суду м.Львова від 24 листопада 2025 року, та ОСОБА_1 , яка підписана представником Зотовим Нікітою Миколайовичем, на додаткове рішення Франківського районного суду м. Львова від 24 листопада 2025 року, у справі за позовом дочірнього підприємства ПрАТ «НАК «Надра України «Західукргеогологія» до Львівської міської ради, ОСОБА_1 , третя особа: приватне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія» «Надра України» про визнання протиправним та скасування рішення міської ради,

ВСТАНОВИВ:

у квітні 2024 року дочірнє підприємство (далі – ДП) ПрАТ «НАК «Надра України» «Західукргеогологія» звернулося в суд з позовом до Львівської міської ради (далі – Львівська МР), ОСОБА_1 , третя особа: приватне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія» «Надра України» (далі – ПрАТ «НАК «Надра України»), в якому просило визнати незаконним та скасувати рішення узгоджувальної комісії для вирішення земельних спорів Львівської міської ради, оформлене протоколом № 42 від 29 березня 2024 року.

Позов мотивований тим, що ПрАТ «НАК «Надра України» на підставі свідоцтва про право власності на адміністративний будинок серії НОМЕР_1 від 10 лютого 2006 року, виданого Франківською районною адміністрацією Львівської міської ради (далі – Франківська РА ЛМР) на підставі розпорядження № 195, належить адміністративний будинок під літерою А-4 площею 3 146, 6 кв. м. з правом повного господарського відання ДП «НАК «Надра України» «Західукргеологія», який знаходиться в м. Львові на вул. Тургенєва, 33 (станом на даний час - вул. Героїв УПА). Водночас, земельна ділянка на якій знаходиться вищевказаний об`єкт нерухомості згідно з рішенням виконкому Львівської міської ради депутатів трудящих від 11 квітня 1960 року № 364, виділена Львівській геологічній експедиції по вул. Тургенева, 31-33-35, площею 0, 50 га під будівництво лабораторного корпусу. Згідно з рішенням виконкому Львівської міської ради депутатів трудящих від 27 травня 1965 року № 275 «Про уточнення меж відводу земельної ділянки та про надання дозволу на будівництво лабораторного корпусу Львівській геологічній експедиції по вул. Тургенєва, 31-33», відведено земельну ділянку площею 0, 30 га, в тому числі, площею з садком 432, 0 кв. м., вилучену з користування мешканців житлового будинку по АДРЕСА_1 . На території вказаної земельної ділянки в 1969 році побудована 4-х поверхова будівля лабораторного корпусу, загальною площею 3 146, 6 кв. м. Напротязі 1970-2007 років побудовані допоміжні будівлі та споруди складського та гаражного типу для зберігання матеріальних цінностей та обслуговування діяльності Львівської геологорозвідувальної експедиції. Таким чином, позивач починаючи з 1960 року користується земельною ділянкою, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (колишня АДРЕСА_1 . За весь час діяльності Львівської геологорозвідувальної експедиції ДП «Західукргеологія» конфігурація земельної ділянки не змінювалась, площа земельної ділянки згідно рішень Львівської МР не вилучалась із користування. Згідно листа відділу Держгеокадастру у м.Львові Львівської області Головного управління Держгеокадастру у Львівській області від 05 січня 2016 року № 19-1323-0.2-29/9-16АП, відповідно до державної статистичної звітності, земельна ділянка на вул. Героїв УПА, 31-33 у м. Львові площею 0, 2340 га знаходиться в користуванні Львівської геологорозвідувальної експедиції без належно оформлених правовстановлюючих документів на землекористування (згідно списку землекористувачів та землевласників Франківського району м. Львова, затвердженого рішенням виконкому Львівської МР від 06 лютого 1998 року за № 51 «Про інвентаризацію земель м. Львова»). Відповідно до листа від 26 березня 2024 року № 13-0.91-1228.15-24 відділу № 1 Управління надання адміністративних послуг Головного управління Держгеокадастру у Львівській області, згідно списку землекористувачів та землевласників Франківського району м. Львова, затвердженого рішенням виконкому Львівської МР від 06 лютого 1998 року за № 51 «Про інвентаризацію земель м. Львова», земельна ділянка на вул. Героїв УПА, 31-33 у м. Львові (згідно представленого плану земельної ділянки) обліковується за Львівською геологорозвідувальною експедицією площею 2 340 кв. м. Водночас, ухвалою Львівської МР № 4492 від 08 лютого 2024 року «Про надання ДП «Західукргеологія» дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на АДРЕСА_2 », надано ДП ПрАТ «НАК «Надра України» «Західукргеологія» дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,2192 га (у тому числі площею 0, 0163 га у межах червоних ліній під нерухомістю) на АДРЕСА_2 для обслуговування адміністративного будинку (рекомендований код КВЦПЗ 03.10 - для будівництва та обслуговування адміністративних будинків, офісних будівель компаній, які займаються підприємницькою діяльністю, пов`язаною з отриманням прибутку) за рахунок земель, що не надані у власність або користування, з подальшим переведенням їх до земель житлової та громадської забудови. Зобов`язано ДП ПрАТ «НАК «Надра України» «Західукргеологія» подати у встановленому порядку міській раді на затвердження проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Водночас, ДП «Західукргеологія» стало відомо, що ухвалою Львівської міської ради № 4020 від 08 лютого 2024 року «Про надання гр. ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на АДРЕСА_3 », надано громадянину ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0, 0928 га на АДРЕСА_3 для реконструкції існуючих будівель під офісний центр (рекомендований код КВЦПЗ 03.10 - для будівництва та обслуговування адміністративних будинків, офісних будівель компаній, які займаються підприємницькою діяльністю, пов`язаною з отриманням прибутку) за рахунок земель, що не надані у власність або користування, з подальшим переведенням їх до земель житлової та громадської забудови. Зобов`язано громадянина ОСОБА_1 подати у встановленому порядку міській раді на затвердження проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Слід зазначити, що межі земельних ділянок, які пропонуються для відведення ДП «Західукргеологія» та гр. ОСОБА_1 накладаються, про що було відомо Львівській МР, оскільки зазначені обставини були описані в пояснювальній записці до проєкту ухвали «Про надання ДП ПрАТ «НАК «Надра України» «Західукргеологія» дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на АДРЕСА_2 ». У зв`язку з наведеним, 26 лютого 2024 року гр. ОСОБА_1 подано до узгоджувальної комісії для вирішення земельних спорів Львівської МР звернення № 3-Н-11116-2901 про вирішення земельного спору в частині погодження межі земельної ділянки по лінії Д-А на АДРЕСА_3 . За результатами розгляду вказаного звернення, комісією на засіданні 29 березня 2024 року ухвалено рішення, оформлене протоколом № 42, яким погоджено межу земельної ділянки по лінії Д-А на АДРЕСА_3 відповідно до акту погодження зовнішніх меж земельної ділянки в натурі на місцевості (виконавець робіт товариство з обмеженою відповідальністю (далі – ТОВ) «ГЕО-ТЕХ»). Зазначене підтверджується витягом з протоколу № 42 засідання узгоджувальної комісії для вирішення земельних спорів від 29 березня 2024 року № 2403-вих-44591 від 02 квітня 2024 року. Водночас, з схеми земельної ділянки вбачається, що у випадку передачі гр. ОСОБА_1 , земельної ділянки по лінії Д-А, останньому у власність перейде частина земельної ділянки, якою з 1960 року користується ПАТ «НАК «Надра України» «Західукргеологія», на якій знаходиться майно позивача, в тому числі металевий навіс для зберігання кернового матеріалу та проб корисних копалин для досліджень, відібраних із пробурених свердловин (згідно технічного паспорта ТIО1:1115-7193-1208-2551), загальною площею 121, 6 кв. м., висотою 2, 90 м. Крім того, в межах земельної ділянку, яку погоджено ОСОБА_1 знаходиться також частина огорожі позивача. Таким чином, у випадку передачі гр. ОСОБА_1 земельної ділянки по лінії Д-А, ДП ПрАТ «НАК «Надра України» «Західукргеологія» буде позбавлене частини належного підприємству майна, однак, вказані твердження були проігноровані узгоджувальною комісією з вирішення земельних спорів. Відтак, з огляду на те, що вказане рішення узгоджувальної комісії є обов`язковим до виконання та є підставою для прийняття Львівською МР рішення про передачу гр. ОСОБА_1 земельної ділянки, дане рішення підлягає скасуванню.

Рішенням Франківського районного суду м. Львова від 13 листопада 2025 року в задоволенні позову ПрАТ «НАК «Надра України» «Західукргеогологія» до Львівська МР, ОСОБА_1 , третя особа: ПрАТ «НАК «Надра України» про визнання протиправним та скасування рішення міської ради відмовлено.

Додатковим рішенням Франківського районного суду м. Львова від 24 листопада 2025 року стягнуто з ДП ПрАТ «НАК «Надра України» «Західукргеологія» на користь ОСОБА_1 понесені витрати на професійну правову допомогу в розмірі 29 500 грн 00 коп.

Судові рішення оскаржили ДП ПрАТ «НАК «Надра України» «Західукргеологія» та ОСОБА_1 .

В поданій апеляційній скарзі ДП ПрАТ «НАК «Надра України» «Західукргеологія», яка підписана представником Богуцьким О. Ю., просять рішення Франківського районного суду м. Львова від 13 листопада 2025 року та додаткове рішення Франківського районного суду м. Львова від 24 листопада 2025 року скасувати, ухвали нове про задоволення позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що при ухваленні рішення судом не враховано, що протокол узгоджувальної комісії, яка є спеціально створеним органом по вирішенню земельних спорів, є рішенням органу місцевого самоврядування, на підставі якого виникають відповідні права та обов`язки, а відтак він носить не рекомендаційний, а обов`язків характер, адже на його підставі приймається відповідне рішення про затвердження документації із землеустрою. Тобто, таке рішення має усі ознаки індивідуально-правового акту, який не вичерпує свою дію фактом його виконання, та порушує права позивача, як землекористувача спірної земельної ділянки, оскільки на його підставі Львівська МР надала ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою на частину земельної ділянки, котра перебуває у користуванні позивача, та на якій знаходиться його майно. Також відповідачем було порушено норми земельного законодавства щодо відведення ОСОБА_1 земельної ділянки поза процедурою земельних торгів. Відтак, були наявні перешкоди для прийняття узгоджувальною комісією оспорюваного рішення, проте були наявні підстави для рекомендації сторонам спору вирішити його в судовому порядку, оскільки під час прийняття Львівською МР рішення про надання ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою допущено суттєві порушення. Вказує на те, що можливість оскарження рішення узгоджувальної комісії в суді прямо передбачена положенням про її утворення. Щодо додаткового рішення суду зазначає, що таке є невід`ємною частиною основного, тому при його скасуванні, таке втрачає свою силу.

В поданій апеляційній скарзі ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , просить скасувати додаткове рішення Франківського районного суду м. Львова від 24 листопада 2025 року, в частині відмови у стягненні судових витрат в сумі 132 500 грн 00 коп., ухвалити в цій частині нове про їх стягнення.

Апеляційна скарга в межах апеляційного оскарження мотивована тим, що при відмові у стягненні «гонорару успіху» суд першої інстанції не врахував релевантну судову практику Верховного Суду з цього питання.

В січні 2026 року від ДП ПрАТ «НАК «Надра України» «Західукргеологія» через систему «Електронний суд» надійшов відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , який підписаний представником ОСОБА_3 , в якому міститься прохання апеляційну скаргу задовольнити частково, додаткове рішення Франківського районного суду м. Львова від 24 листопада 2025 року скасувати та відмовити в задоволенні заяви про стягнення судових витрат.

Відзив на апеляційну скаргу мотивований тим, що заявлений до стягнення розмір судових витрат є завищеним та непропорційним, деякі надані послуги, охоплюються за змістом та часом їх надання іншими послугами, тобто має місце подвійна їх оплата, надання деяких послуг не підтверджується матеріалами справи.

В лютому 2026 року від ОСОБА_1 через систему «Електронний суд» надійшов відзив на апеляційну скаргу ДП ПрАТ «НАК «Надра України» «Західукргеологія», який підписаний представником Зотовим Н. М., в якому міститься прохання оскаржувані судові рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, такий мотивований їх законністю та обґрунтованістю.

Відзив на апеляційні скарги від Львівської МР та ПрАТ «НАК «Надра України» не надходив, що згідно з частиною третьою статті 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду судового рішення суду першої інстанції.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення представника відповідача ОСОБА_1 – адвоката Зотова Н. М., перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішень суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, а також позовних вимог та підстав позову, що були предметом розгляду в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга ДП ПрАТ «НАК «Надра України» «Західукргеологія» підлягає залишенню без задоволення, а апеляційна скарга ОСОБА_1 частковому задоволенню, виходячи з такого.

Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом встановлено, що за результатами розгляду звернення гр. ОСОБА_1 від 26 лютого 2024 року № 3-Н-11116-2901 погоджено межу земельної ділянки по лінії Д-А на АДРЕСА_3 відповідно до акту погодження зовнішніх меж земельної ділянки в натурі на місцевості, що підтверджується витягом з протоколу № 42 засідання узгоджувальної комісії для вирішення земельних спорів від 29 березня 2024 року.

Ухвалою Львівської міської ради від 20 вересня 2018 року № 4020 надано ПАТ «НАК «Надра України» дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,2359 га на АДРЕСА_2 для обслуговування адміністративного будинку за рахунок земель, що не надані у власність або користування.

Ухвалою Львівської міської ради від 08 лютого 2024 року № 4492 визнано такою, що втратила чинність, ухвалу міської ради від 20 вересня 2018 року № 4020 «Про надання ПАТ «НАК «Надра України» дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на АДРЕСА_2 .

Згідно відповіді Управління надання адміністративних послуг Відділу №1 Головного управління Держгеокадастру у Львівській області від 26 березня 2024 року № 13-0.91-1228/15-24, земельна ділянка на АДРЕСА_2 обліковується за Львівською геологорозвідувальною експедицією площею 2 340 кв. м.

Згідно листа Відділу Держгеокадастру у м. Львові Львівської області від 05 січня 2016 року, на вул. Героїв УПА, 31-33 у м. Львові площею 0, 2340 га знаходиться в користуванні Львівської геологорозвідувальної експедиції без належно оформлених правовстановлюючих документів на землекористування (згідно списку землекористувачів та землевласників Франківського району м.Львова, затвердженого рішенням виконкому Львівської міської ради від 06 лютого 1998 року № 51 «Про інвентаризацію земель м. Львова»).

Рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради депутатів трудящих від 27 травня 1965 року № 275 вирішено відвести Львівській геологічній експедиції земельну ділянку по вул. Тургенева № 31-33.

Згідно з рішенням виконкому Львівської міської ради депутатів трудящих від 11 квітня 1960 року N 364, виділена Львівській геологічній експедиції по вул. Тургенева, 31-33-35, площею 0, 50 га під будівництво лабораторного корпусу.

Згідно витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 20 лютого 2006 року, адміністративний будинок літ. А-4 пл. 3 146, 6 кв.м. за адресою: АДРЕСА_4 належить на праві власності НАК «Надра України» з правом повного господарського відання дочірнього підприємства НАК «Надра України» Західукргеологія.

Свідоцтвом про право власності серії ЯЯ № 460559 від 10 лютого 2006 року підтверджується, що НАК «Надра України» дійсно володіє на праві державної корпоративної власності адміністративним будинком під літерою А-4 площею 3 146, 6 кв. м. з правом повного господарського відання дочірнього підприємства НАК «Надра України» «Західукргеологія», який знаходиться в м. Львові на вул. І. Тургенєва, 33.

Згідно пояснювальної записки до проекту ухвали «Про надання ДП ПрАТ «Надра України» «Західукргеологія» дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на вул. Героїв УПА, 31-33», на земельній ділянці розташована адміністративна будівля «А-4» площею 3146, 6 кв. м., яка знаходиться у власності ПрАТ «НАК «Надра України» з правом повного господарського відання ДП ПрАТ «НАК «Надра України» «Західукргеологія», а також житловий будинок площею 77, 3 кв. м., який знаходиться на балансі відокремленого підрозділу «Львівської ГРЕ» ДП ПрАТ «НАК «Надра України» «Західукргеологія».

Актом приймання – передачі № 3522 від 19 грудня 2022 року засвідчується, що продавцем (Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради) та балансоутримувачем (Львівське комунальне підприємство «Агенція ресурсів Львівської міської ради») виконані зобов`язання щодо передачі покупцю у власність об`єкта приватизації, розташованого за адресою: АДРЕСА_3 (сорок) нежитлових приміщень першого поверху під індексами 2,3,4,5,6,7,8,9,10,11,12 загальною площею 163, 7 кв. м. (сто шістдесят три цілих сім десятих квадратних метра), що включають: нежитлові приміщення столярної майстерні та побутові приміщення площею 122, 6 кв.м. та нежитлові приміщення бляхарні площею 41, 1 кв. м.

Як вбачається з відповіді Управління надання адміністративних послуг Відділу № 1 Головного управління Держгеокадастру у Львівській області від 02 жовтня 2023 року № 32-13-0.91-2974/15-23, згідно списку землекористувачів та землевласників Франківського району м. Львова, затвердженого рішенням виконкому Львівської міської ради від 06 лютого 1998 року за № 51 «Про інвентаризацію земель м. Львова», земельна ділянка на АДРЕСА_3 , відноситься до земель м. Львова, що не надані у власність або користування.

Ухвалою Львівської міської ради від 08 лютого 2024 року № 4493 надано гр. ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0, 0928 га на АДРЕСА_3 , для реконструкції існуючих будівель під офісний центр за рахунок земель, що не надані у власність або користування, з подальшим переведенням їх до земель житлової та громадської забудови.

Як вбачається з витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» від 06 листопада 2009 року, ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право на спадщину від 12 травня 2009 року на праві власності належав гараж, загальною площею 20, 1 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 .

Згідно договору купівлі – продажу гаража від 17 лютого 2023 року продавець ОСОБА_4 передає у власність (продає), а покупець ОСОБА_1 приймає у власність (купує) гараж АДРЕСА_5 . Гараж з оглядовою ямою, загальною площею 20, 1 (двадцять цілих одна десята) кв. м.

Згідно витягу з Державного реєстру речових прав від 17 лютого 2023 року ОСОБА_1 на праві власності належить гараж за адресою: АДРЕСА_3 , гараж 1, площею 20, 1 кв. м.

Як вбачається з витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» від 14 травня 2004 року, ОСОБА_5 на підставі договору купівлі – продажу № 2491 від 12 травня 2004 року є власником приміщення гаражу літ. Б, загальною площею 18, 8 кв. м., за адресою: АДРЕСА_3 .

Згідно договору купівлі – продажу приміщення гаражу від 01 березня 2023 року продавець ОСОБА_5 передає у власність (продає), а покупець ОСОБА_1 приймає у власність (купує) приміщення гаражу, що розташоване за адресою: АДРЕСА_3 .

Згідно витягу з Державного реєстру речових прав від 01 березня 2023 року ОСОБА_1 на праві власності належить гараж за адресою: АДРЕСА_6 , площею 18, 8 кв. м.

Згідно договору купівлі – продажу господарського приміщення від 20 січня 2023 року, ОСОБА_6 , ОСОБА_7 передають у власність ОСОБА_1 (в особі представника) господарське приміщення під індексом І, що знаходиться за адресою АДРЕСА_6 , загальною площею 41, 7 кв. м.

Згідно витягу з Державного реєстру речових прав від 20 січня 2023 року ОСОБА_1 на праві власності належить гараж за адресою: АДРЕСА_3 , гараж 1, площею 41, 7 кв. м.

Як вбачається з витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» від 06 квітня 2011 року, ОСОБА_8 на підставі свідоцтва про право на спадщину від 15 лютого 2011 року належить гараж 2, за адресою: АДРЕСА_3 .

Згідно договору купівлі – продажу гаража від 12 травня 2023 року, ОСОБА_8 передає у власність (продає), а покупець ОСОБА_1 приймає у власність (купує) гараж АДРЕСА_7 .

Згідно витягу з Державного реєстру речових прав від 20 січня 2023 року ОСОБА_1 на праві власності належить господарське приміщення І за адресою: АДРЕСА_6 , площею 41,7 кв. м.

Згідно договору № 3522 купівлі – продажу об`єкта малої приватизації – нежитлових приміщень першого поверху, загальною площею 163, 7 кв. м., за адресою: АДРЕСА_3 , що включають: нежитлові приміщення столярної майстерні та побутові приміщення площею 122, 6 кв.м. та нежитлові приміщення бляхарні площею 41, 1 кв. м. за результатами електронного аукціону із зниженням стартової ціни, продавець - Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради зобов`язується передати у власність покупцю ОСОБА_1 об`єкт малої приватизації нежитлові приміщення першого поверху під індексом 2,3,4,5,6,7,8,9,10,11,12 загальною площею 163, 7 кв. м., що включають: нежитлові приміщення столярної майстерні та побутові приміщення площею 122, 6 кв. м. та нежитлові приміщення бляхарні площею 41, 1 кв. м., який розташований за адресою: АДРЕСА_3 , а покупець зобов`язується прийняти об`єкт приватизації.

Пунктом 1.1 договору визначено, що об`єкт приватизації належить Львівській міській територіальній громаді в особі Львівської міської ради, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, індексний номер витягу: 307219893, дата формування 12 серпня 2022 року.

Згідно витягу з Державного реєстру речових прав від 19 грудня 2022 року ОСОБА_1 належить на праві приватної власності приміщення столярної майстерні та побутові приміщення, приміщення бляхарні, загальна площа 163, 7 кв. м., за адресою: АДРЕСА_3 .

Згідно витягу з протоколу № 42 засідання узгоджувальної комісії для вирішення земельних спорів від 29 березня 2024 року від 02 квітня 2024 року № 2403-вих-44590, погоджено межу земельної ділянки по лінії А-Б на АДРЕСА_3 відповідно до акту погодження зовнішніх меж земельної ділянки в натурі на місцевості.

Як вбачається з відповіді Управління надання адміністративних послуг Відділу № 1 Головного управління Держгеокадастру у Львівській області від 07 березня 2024 року № 0-13-0.91-942/15-24, згідно списку землекористувачів та землевласників Франківського району м. Львова, затвердженого рішенням виконкому Львівської міської ради від 06 лютого 1998 року № 51 «Про інвентаризацію земель м. Львова» та враховуючи зареєстровану земельну ділянку, земельна ділянка на АДРЕСА_3 по межі Г-Д межує із землями м. Львова, що не надані у власність або користування.

04 квітня 2024 року між фізичною особою ОСОБА_1 (замовник) та товариством з обмеженою відповідальністю (далі – ТОВ) «Гео-Тех» укладено договір № П/24/36 на розроблення документації із землеустрою, згідно якого виконавець зобов`язується розробити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 , а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконані роботи.

Акт здачі – прийомки проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду від 04 квітня 2024 року складений між ТОВ «Гео-Тех» та ОСОБА_1 про те, що робота виконана згідно вимог Закону України «Про землеустрій» від 22 травня 2003 року № 858-IV, а також інших нормативних документів Держгеокадастру.

Управління архітектури Департаменту містобудування Львівської міської ради у відповіді від 16 серпня 2016 року вказало, що земельна ділянка на вул. Тургенєва, 31-33 у м. Львові орієнтовною площею 0, 2359 га, відповідно до відкоригованого генерального плану міста Львова масштабу 1:10000, затвердженого ухвалою сесії Львівської міської ради від 30 вересня 2010 року № 3924 знаходиться в межах території вищих навчальних закладів, технікумів, профтехучилищ та частково в межах червоних ліній вулиці. Відповідно до плану зонування території Франківського району, затвердженого ухвалою сесії Львівської міської ради від 18 вересня 2014 року № 3840 дана земельна ділянка знаходиться в зоні Г-2 (центру ділової та громадської діяльності районного значення (підцентри)) та частково в зоні ТР-2 (транспортної інфраструктури (вулична мережа)).

Як вбачається з відповіді Управління земельних ресурсів Департаменту природних ресурсів та будівництва Львівської міської ради від 08 жовтня 2025 року, інформація про рішення (ухвали) Львівської міської ради щодо вилучення з користування Львівської георозвідувальної експедиції земельної ділянки на АДРЕСА_2 , за період з 1965 по 2025 роки, в управлінні земельних ресурсів відсутня. Одночасно, ухвалою Львівської міської ради від 08 лютого 2024 року № 4492 «Про надання ДП «Західукргеологія» дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на АДРЕСА_2 » надано дочірньому підприємству ПрАТ «НАК «Надра України» «Західукргеологія» дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0, 2192 га (у тому числі площею 0, 0163 га у межах червоних ліній під нерухомістю) на АДРЕСА_2 для обслуговування адміністративного будинку.

Згідно проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду, земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_8 присвоєно кадастровий номер: 4610136900:01:001:0059.

У статтях 15, 16 ЦК України передбачено право на звернення до суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

У постанові Верховного Суду від 03 серпня 2022 року в справі №520/15132/19 зазначено, що завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту. Отже, необхідною умовою застосування судом певного способу захисту є наявність певного суб`єктивного права (інтересу) у позивача та порушення (невизнання або оспорювання) цього права (інтересу) з боку відповідача. Тому на позивача покладений обов`язок обґрунтувати свої вимоги поданими до суду доказами, тобто довести, що його права та інтереси порушуються, оспорюються чи не визнаються, а тому потребують захисту.

Згідно зі статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Подібні норми містяться й у статті 321 ЦК України.

Згідно зі статтею 152 ЗК України (тут - і далі в редакції, чинній на час звернення до суду) держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (частина перша статті 21 ЦК України).

У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним (частина перша статті 155 ЗК України).

Аналіз наведених положень дає підстави для висновку, що в разі звернення з вимогами про визнання незаконним та скасування, зокрема, правового акта індивідуальної дії, виданого органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, встановленню та доведенню підлягають як обставини, що оскаржуваний акт суперечить актам цивільного законодавства (не відповідає законові), так і обставини, що цей акт порушує цивільні права або інтереси особи, яка звернулась із відповідними позовними вимогами, а метою захисту порушеного або оспорюваного права є відповідні наслідки у вигляді відновлення порушеного права або охоронюваного інтересу саме особи, яка звернулась за їх захистом.

Наведений висновок щодо застосування норм права викладено у постановах Верховного Суду від 20 серпня 2019 року в справі № 911/714/18, від 13 жовтня 2020 року в справі № 911/1413/19 та від 26 серпня 2021 року в справі № 924/949/20, від 10 січня 2023 року в справі № 297/2159/17.

Громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону (частина перша статті 166 ЗК України).

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (частина друга статті 166 ЗК України).

Статтями 116, 118 ЗК України визначено підстави й порядок набуття громадянами та юридичними особами права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності.

Так, відповідно до частини першої статті 116 ЗК України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Згідно положень статті 118 ЗК України, громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим.

Статтею 122 ЗК України передбачено, що вирішення питань щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування із земель державної чи комунальної власності належить до компетенції відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

Згідно зі статтею 91 ЗК України власники земельних ділянок зобов`язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів, а також дотримуватися правил добросусідства.

За змістом статті 12 ЗК України до повноважень сільських рад у галузі земельних відносин на території сіл належить, зокрема, і вирішення земельних спорів.

Відповідно до частин першої-третьої статті 158 ЗК України земельні спори вирішуються судами, органами місцевого самоврядування та центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. Виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей. Органи місцевого самоврядування вирішують земельні спори у межах населених пунктів щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, та додержання громадянами правил добросусідства, а також спори щодо розмежування меж районів у містах.

У разі незгоди власників землі або землекористувачів з рішенням органів місцевого самоврядування, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, спір вирішується судом (частини четверта, п`ята статті 158 ЗК України).

За змістом статті 33 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать делеговані повноваження, зокрема, вирішення земельних спорів у порядку, встановленому законом.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 червня 2018 року в справі № 583/2715/16-ц зроблено висновок про те, що справи про визнання незаконним та скасування висновку узгоджувальної комісії з питань вирішення земельних спорів підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, якщо між суміжними землекористувачами існує спір про встановлення меж земельних ділянок, які вже були сформовані.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року в справі № 580/168/16-ц зроблено висновок, що погодження меж є виключно допоміжною стадією у процедурі приватизації земельної ділянки, спрямованою на те, щоб уникнути необов`язкових технічних помилок. Підписання акта погодження меж самостійного значення не має, воно не призводить до виникнення, зміни або припинення прав на земельну ділянку, як і будь-яких інших прав у процедурі приватизації. Непогодження меж земельної ділянки із власником та/або землекористувачем не може слугувати підставою для відмови відповідної місцевої ради в затвердженні технічної документації, за умови правомірних дій кожного із землекористувачів чи землевласників. Ненадання особою своєї згоди на погодження меж земельної ділянки суміжного землекористувача та/або власника не може бути перешкодою для розгляду місцевою радою питання про передачу земельної ділянки у власність відповідачу за обставин виготовлення відповідної технічної документації. Непідписання суміжним власником та/або землекористувачем акта узгодження меж земельної ділянки саме по собі не є підставою для визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку.

До подібного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постановах від 20 березня 2019 року в справі № 514/1571/14 та в справі № 350/67/15, в яких вказувала про те, що стадія погодження меж земельної ділянки при виготовленні землевпорядної документації є допоміжною. При цьому стаття 198 ЗК України лише вказує, що складовою кадастрових зйомок є погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами. Із цього не випливає, що у випадку відмови суміжного землевласника або землекористувача від підписання відповідного документа - акта погодження меж, необхідно вважати, що погодження меж не відбулося. Погодження меж полягає у тому, щоб суміжнику було запропоновано підписати відповідний акт. Якщо він відмовляється це робити, орган, уповноважений вирішувати питання про приватизацію ділянки по суті, повинен виходити не із самого факту відмови від підписання акта, а із мотивів відмови. Якщо такими мотивами є виключно неприязні стосунки, правового значення вони не мають.

У разі виникнення спору сама по собі відсутність погодження меж не є підставою для того, щоб вважати прийняте рішення про приватизацію незаконним. Підписання акта погодження меж самостійного значення не має, воно не призводить до виникнення, зміни або припинення прав на земельну ділянку, як і будь-яких інших прав у процедурі приватизації. Непогодження меж земельної ділянки із суміжними власниками та землекористувачами не може слугувати підставою для відмови відповідної місцевої ради в затвердженні технічної документації, за умови правомірних дій кожного із землекористувачів.

Предметом позову у справі, що переглядається є оскарження рішення Узгоджувальної комісії для вирішення земельних спорів Львівської міської ради, оформлене відповідним протоколом.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року в справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року в справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року в справі №569/17272/15-ц, від 01 жовтня 2019 року в справі № 910/3907/18.

Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту.

Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року в справі № 910/3009/18, від 19 січня 2021 року в справі № 916/1415/19, від 16 лютого 2021 року в справі № 910/2861/18.

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, не визнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Суд, розглядаючи справу, повинен вирішити питання про правильність визначення процесуальної правосуб`єктності сторін, зокрема, що позивач дійсно є суб`єктом тих прав, законних інтересів та юридичних обов`язків, які становлять зміст спірних правовідносин і з приводу яких суд повинен ухвалити судове рішення.

Відсутність порушеного, не визнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові.

Зокрема, встановивши те, що оспорюваний правочин або інші правовідносини не порушують прав і законних інтересів позивача, суд не повинен вдаватися до перевірки ефективності обраного позивачем способу захисту та правової оцінки по суті спору, встановлення обставин наявності/відсутності ідентифікуючих ознак, оскільки вказане є самостійною, достатньою підставою для відмови в позові.

Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 4 грудня 2019 року в справі № 910/15262/18, від 3 березня 2020 року в справі № 910/6091/19, від 16 жовтня 2020 року в справі № 910/12787/17.

Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Згідно з частинами третьою, четвертою статті 12, частинами першою, шостою статті 81 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу для своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Встановивши, що земельні ділянки сторін у справі, які є суміжними землекористувачами, на момент прийняття оскаржуваного рішення не були сформовані, таке рішення не мало своїм наслідком виникнення, зміну або припинення прав та обов`язків відповідних сторін, адже не мало обов`язкового характеру для органу місцевого самоврядування під час вирішення питання надання земельної ділянки ОСОБА_1 , а також вичерпало свою дію, одразу після його прийняття, суд першої інстанції дійшов в цілому правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

При цьому колегія суддів враховує, що саме лише оскарження рішення узгоджувальної комісії, окремо від рішень органу місцевого самоврядування, прийнятих щодо спірної земельного питання, та на підставі яких в заінтересованих осіб виникли речові права на таку земельну ділянку не може вважатися належних та ефективним способом захисту суміжного землекористувача такої земельної ділянки.

Враховуючи наведене, доводи апеляційної скарги у відповідній частині не заслуговують на увагу.

Щодо аргументу скарги про те, що Львівською МР було порушено норми земельного законодавства щодо відведення ОСОБА_1 земельної ділянки поза процедурою земельних торгів, а також при вирішенні питання про надання йому дозволу на розроблення проекту землеустрою враховуючи підстави та предмет позову, колегія суддів вважає юридично не спроможними.

Поряд з цим, помилкове зазначення судом в оскарженому рішенні про те, що протокол узгоджувальної комісії не є рішенням органу місцевого самоврядування, носить рекомендаційний характер і спрямоване на мирне врегулювання земельних спорів, не призвело до неправильного вирішення спору по суті.

Хоча доводи скарги щодо цього і знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду, такі, самі по собі не можуть бути підставою для скасування чи зміни оскарженого рішення суду.

Щодо додаткового рішення суду.

Враховуючи, що апеляційна скарга ПрАТ «НАК «Надра України» «Західукргеогологія» на рішення суду не підлягає задоволенню, а щодо незгоди з додатковим рішення суду така скарга містить не заперечення щодо цього рішення по суті вирішення питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, а зазначається лише про те, що таке підлягає скасуванню як таке, яке є невід`ємною частиною основного, колегія суддів не убачає підстав для визнання обґрунтованими доводів апеляційної скарги щодо додаткового рішення.

У той час як зміст апеляційної скарги ОСОБА_1 на додаткове рішення суду зводиться лише до незгоди з таким рішенням, в частині відмови у стягненні на його користь «гонорару успіху». Щодо стягнення іншої частини гонорару адвоката, скарга відповідних доводів не містить, тому додаткове рішення у цій частині в апеляційному порядку не переглядається.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Частина перша статті 133 ЦПК України передбачає, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних із розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини третьої вказаної статті Кодексу).

Згідно з пунктом 4 статті 1, частинами третьою та п`ятою статті 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Також за статтею 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з`їздом адвокатів України від 09 червня 2017 року, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.

Отже, домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах правовідносин яких належить розглядати питання щодо дійсності такого зобов`язання (пункт 5.39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року в справі № 904/4507/18).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року в справі № 755/9215/15-ц).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).

У рішенні від 19 жовтня 2000 року у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) (щодо справедливої сатисфакції) ЄСПЛ вирішував питання обов`язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з «гонораром успіху». ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 травня 2020 року в справі № 904/4507/18 також зауважила, що за наявності угод, які передбачають «гонорар успіху», ЄСПЛ керується саме наведеними вище критеріями при присудженні судових та інших витрат, зокрема, у рішенні від 22 лютого 2005 року у справі «Пакдемірлі проти Туреччини» (Pakdemirli v. Turkey, заява № 35839/97) суд також, незважаючи на укладену між сторонами угоду, яка передбачала «гонорар успіху» у сумі 6 672,9,00 євро, однак, на думку суду, визначала зобов`язання лише між заявником та його адвокатом, присудив 3 000,00 євро як компенсацію не лише судових, але й інших витрат (§ 70-72) (пункт 5.43 постанови).

Також ЄСПЛ у своїй практиці розмежовує угоди про виплату частки від виграшу (коли обов`язок виплати залежать від виграшу справи, а розмір гонорару визначено у процентах від суми виграшу) від інших видів угод про «гонорар успіху» (коли обов`язок виплати гонорару також залежить від виграшу справи, але його розмір визначено в твердій грошовій сумі, або він являє собою премію, що додається до основної суми гонорару).

З урахуванням наведеного вище, не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення між ними договору, що передбачає сплату адвокату «гонорару успіху», у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність, а також розумність розміру таких витрат.

У постанові Верховного Суду від 19 грудня 2024 року в справі №560/853/20 вказано, що при визначенні суми відшкодування судових витрат на правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ключовим критерієм під час розгляду питання щодо можливості стягнення «гонорару успіху» у справі є розумність заявлених витрат. Тобто розмір відповідної суми має бути обґрунтованим. Крім того, підлягає оцінці необхідність саме такого розміру витрат.

Враховуючи наведені критерії, суд може дійти висновку і про зменшення розміру стягуваного із відповідної сторони на користь протилежної сторони «гонорару успіху» (постанови Верховного Суду від 14 квітня 2026 року в справі № 910/10621/23 та від 26 червня 2026 року в справі № 922/2188/25).

Відповідно до статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача, у разі часткового задоволення - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 та частина восьма статті 141 ЦПК України).

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постановах від 03 жовтня 2019 року в справі № 922/445/19 та від 22 січня 2021 року в справі № 925/1137/19.

Поряд з цим, Верховний Суд неодноразово зазначав, що під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд:

- має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині четвертій статті 137 ЦПК України (а саме співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони (подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року в справі №911/3312/21);

- з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені у частинах третій-п`ятій, дев`ятій статті 141 ЦПК України (а саме: пов`язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами тощо) (близькі за змістом висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року в справі № 922/1964/21).

У разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. Натомість під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частиною третьою статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, або ж присудити такі витрати частково (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2024 року в справі № 686/5757/23).

Отже, Велика Палата Верховного Суду послідовно сформувала та дотримується підходу, за якого клопотання іншої сторони є обов`язковою передумовою для зменшення судом витрат на правничу допомогу лише в контексті критеріїв, наведених у частині четвертій статті 137 ЦПК України. Натомість критерії, окреслені в частині третій статті 141 ЦПК України, суд може застосувати і з власної ініціативи.

Тому суд незалежно від наявності клопотання іншої сторони про зменшення судових витрат, які підлягають до розподілу, має право застосувати передбачені в частині третій статті 141 ЦПК України критерії та оцінити обґрунтованість заявлених позивачем до стягнення витрат на правничу допомогу, зокрема, в питанні пропорційності їх розміру порівняно з предметом спору, значення справи для сторін та їх процесуальної поведінки.

З матеріалів справи убачається, що 28 серпня 2024 року між ОСОБА_1 та адвокатським об`єднанням «Доброчесність» було укладено договір № 2808/24 про надання правової допомоги.

Пунктом 4.2. договору передбачено, що при визначенні розміру вартості послуг враховується: обсяг і час роботи, що потрібний для виконання доручення; ступінь складності правових питань, що стосуються доручення; вірогідність того, що прийняття доручення перешкоджатиме прийняттю адвокатом інших доручень або суттєво ускладнить їх виконання; необхідність виїзду у відрядження; важливість доручення з точки зору інтересів клієнта; особливі або додаткові вимоги клієнта стосовно строків виконання доручення; характер і тривалість професійних відносин адвоката з клієнтом.

Згідно підпунктом 2.2.3 додатку № 1, клієнт зобов`язується сплатити гонорар успіху адвокатському об`єднанню у розмірі 80 000, 00 грн у випадку коли буде залишено позов без задоволення (відмовлено у задоволенні позовних вимог) у справі № 465/2946/24, таке рішення має набрати законної сили.

Згідно акту про надання правової допомоги № 3 за договором № 2808/24 про надання правової допомоги від 28 серпня 2024 року від 17 листопада 2025 року, роботи (послуги) передбачені в замовленні від 28 серпня 2024 року, а саме надання правової допомоги у справі № 465/2946/24, виконано якісно, в повному обсязі, згідно з умовами договору № 2808/24. За надані послуги клієнт зобов`язується сплатити адвокатському об`єднанню винагороду (гонорар) у розмірі 80 000,00 грн. Гонорар успіху підлягає сплаті після набрання рішенням у справі законної сили.

Відмовляючи в стягненні на користь ОСОБА_1 «гонорару успіху» суд першої інстанції виходив з того, що заявлена про це вимога не містить обґрунтування обсягу фактичних дій представника відповідача, які достатньою мірою можуть бути співвіднесені із досягненням успішного результату.

Проте, повністю з такими висновками суду колегія суддів не може, адже судом першої інстанції не враховано, що згідно з укладеним договором про надання правової допомоги гонорар успіху обумовлений сторонами до сплати у твердому розмірі під відкладальною умовою, а саме після набрання законної сили судовим рішення у даній справі, яким відмовлено в задоволенні позову до ОСОБА_1 , а тому є складовою частиною гонорару адвоката, тож належить до судових витрат.

Наведене узгоджується з висновками, викладеними у згаданій постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року в справі №904/4507/18, а також з висновками ЄСПЛ, зробленими у рішенні від 15 грудня 2005 року у справі «Тусашвілі проти росії» (Tusashvili v. russia, заява № 20496/04).

Поряд з цим, з огляду на зазначені вище мотиви та правові висновки Великої Палати Верховного Суду, а також враховуючи згадані рішення ЄСПЛ як джерело права, згідно з приписами частини четвертої статті 10 ЦПК України задоволення вимоги щодо стягнення гонорару за позитивний результат розгляду справи у розмірі 80 000,00 грн, у цьому конкретному випадку, є необґрунтованим, а також таким, що не відповідатиме принципам пропорційності до предмету спору, складності справи та справедливості.

У цьому зв`язку, колегія суддів враховує розмір витрат на професійну правничу допомогу, стягнутих з позивача на користь ОСОБА_1 у даній справі, який, на думку суду, є співмірним із обставинами даної справи, виходячи із характеру наданої ОСОБА_1 правової допомоги, адже стягнення витрат на професійну правничу допомогу не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються, і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу, що узгоджується з висновками, викладеними у постанові Верховного Суду від 24 січня 2022 року в справі № 911/2737/17), а також не покладатиме на сторону, з якої стягуються відповідні витрати, надмірний фінансовий тягар, що відповідає висновку, викладеному у пункті 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року в справі № 755/9215/15-ц.

Відповідно до вимог пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює у відповідній частині нове рішення, або змінює рішення.

За приписами частини першої статті 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Згідно зі частиною четвертою статті 376 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

З огляду на викладене, оскаржене рішення суду належить залишити без змін, а додаткове рішення суду змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови, в решті додаткове рішення суду як законне та обґрунтоване підлягає залишенню без змін.

Відповідно до статті 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначаються, зокрема, новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд, відповідно, змінює розподіл судових витрат (частина тринадцята статті 141 ЦПК України).

З урахуванням висновків суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційних скарги, підстави для розподілу судових витрат, які пов`язані з розглядом справи в суді першої інстанції, а також щодо судових витрат особі, які подали апеляційні скарги, відсутні.

Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 375, 376, 382 - 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд

УХВАЛИВ:

апеляційну скаргу дочірнього підприємства ПрАТ «НАК «Надра України «Західукргеогологія», яка підписана представником Богуцьким Остапом Юрійовичем, залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником Зотовим Нікітою Миколайовичем, задовольнити частково.

Рішення Франківського районного суду м. Львова від 13 листопада 2025 року залишити без змін.

Додаткове рішення Франківського районного суду м. Львова від 24 листопада 2025 року змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

В решті додаткове рішення Франківського районного суду м. Львова від 24 листопада 2025 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Головуючий С. М. Копняк

Судді: С. М. Бойко

А. В. Ніткевич