Постанова від 27 липня 2026 р. у справі №461/7443/24 — Львівський апеляційний суд

Справа № 461/7443/24 Головуючий у 1 інстанції: Мироненко Л.Д.

Провадження № 22-ц/811/2977/25 Доповідач в 2-й інстанції: Копняк С. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 липня 2026 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого – Копняк С. М.,

суддів: Бойко С. М., Ніткевича А. В.,

секретар судового засідання – Хоцянович О. В.,

з участю – представника АТ «Ідея Банк» Гаталяк Н. І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , на ухвалу Галицького районного суду м. Львова від 11 серпня 2025 року, у справі за позовом акціонерного товариства «Ідея Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

у вересні 2024 року акціонерне товариство (далі – АТ) «Ідея Банк» звернулося в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 11 березня 2025 року позов АТ «Ідея Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено повністю.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Ідея Банк» заборгованість за угодою № С-001-119444-21-980 від 27 серпня 2021 року про відкриття кредитної лінії та обслуговування кредитної картки в розмірі 109 245 грн 59 коп., а також судовий збір в розмірі 3 028 грн 00 коп.

У липні 2025 року ОСОБА_1 подала заяву про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню.

Заява обґрунтована тим, що рішенням суду з нею стягнуто на користь банку заборгованість за кредитним договором в розмірі 109 245 грн 59 коп., вирішено питання судових витрат. Зазначає, що 25 лютого 2025 року на її електронну адресу від АТ «Ідея Банк» надійшов лист з додатком вкладення «Гарантійний лист до кредитного договору». 25 лютого 2025 року нею та АТ «Ідея Банк» було погоджено лояльну пропозицію банку шляхом підписання гарантійного листа, за умовами якого банк гарантує дострокове припинення дії кредитної угоди, а також прощення в повному обсязі нарахованої та несплаченої неустойки (пені, штрафи та інші нарахування) згідно умов угоди, наявної станом на день підписання цього гарантійного листа, після виконання позичальником відповідних умов пропозиції. Заявник виконала всі умови такої пропозиції у повному обсязі та направила рекомендованим листом на адресу АТ «Ідея Банк» відповідну заяву, однак, незважаючи на вищенаведене, АТ «Ідея Банк» не припинило дій щодо примусового виконання рішення суду.

Враховуючи наведене просила суд:

- зупинити виконавче провадження № 78612929, відкрите 14 липня 2025 року приватним виконавцем виконавчого округу Дніпропетровської області Русецькою Оксаною Олександрівною (далі – приватний виконавець Русецька О. О.) щодо неї на підставі рішення Галицького районного суду м. Львова від 11 березня 2025 року, до набрання законної сили рішенням суду у даній справі;

- визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий лист, виданий 11 червня 2025 року Галицьким районним судом м. Львова на виконання рішення від 11 березня 2025 року по справі № 461/7443/24.

Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 11 серпня 2025 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню відмовлено.

Ухвалу суду оскаржила ОСОБА_1 , подавши в серпні 2025 року через підсистему «Електронний суд» апеляційну скаргу, яка підписана представником Зінченко Г. В., в якій просить скасувати ухвалу Галицького районного суду м. Львова від 11 серпня 2025 року та прийняти нове судове рішення, яким заяву про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню. задовольнити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції при постановленні оскарженої ухвали не врахував, що ОСОБА_1 повністю виконано умови гарантійного листа, що має своїм наслідком припинення зобов`язань між сторонами, які виникли на підставі кредитного договору, у зв`язку з їх виконанням, проведеним належним чином. Зазначає, що таке виконання мало місце, ще до відкриття виконавчого провадження та початку примусового виконання. Вважає невірними мотиви суду щодо відмови у задоволенні заяви про те, що заявник ( ОСОБА_1 ) має право подати приватному виконавцю документи про часткову оплату її заборгованості на рахунок банку з метою коригування останньої в межах виконавчого провадження, адже в даному випадку порушенні права заявника підлягають захисту в обраний нею спосіб, а саме шляхом визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню.

В листопаді 2025 року від АТ «Ідея Банк» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому міститься прохання апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції – без змін, такий мотивований законністю та обґрунтованістю оскарженої ухвали.

Відзив на апеляційну скаргу від інших учасників справи не надходив, що згідно з частиною третьою статті 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду судового рішення суду першої інстанції.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення представника учасника справи, який з`явився до суду апеляційної інстанції, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення.

До такого висновку колегія суддів дійшла, з огляду на таке.

Судом встановлено, що рішенням Галицького районного суду м. Львова від 11 березня 2025 року позов АТ «Ідея Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено повністю, стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Ідея Банк» заборгованість за угодою № С-001-119444-21-980 від 27 серпня 2021 року про відкриття кредитної лінії та обслуговування кредитної картки в розмірі 109 245 грн 59 коп. Вирішено питання судових витрат.

11 червня 2025 року Галицьким районним судом м. Львова видано виконавчий лист на примусове виконання рішення від 11 березня 2025 року в справі № 461/7443/24.

14 липня 2025 року приватним виконавцем Русецькою О. О. відкрито виконавче провадження № 78612929 з примусового виконання виконавчого листа № 461/7443/24 від 11 червня 2025 року.

Судом також встановлено, що 25 лютого 2025 року між ОСОБА_1 та АТ «Ідея Банк» було погоджено лояльну пропозицію по кредитному договору та підписано гарантійний лист від 31 січня 2025 року, за умовами якого банк гарантує дострокове припинення дії угоди, а також прощення в повному обсязі нарахованої та несплаченої неустойки (пені, штрафи та інші нарахування) згідно умов угоди, наявної станом на день підписання цього гарантійного листа, після виконання позичальником наступних умов:

- повернути банку в строк не пізніше 5 (п`яти ) банківських днів від дати підписання цього гарантійного листа частину боргу за угодою в сумі не менше 5 463 грн 00 коп., а також компенсувати банку невідшкодовані витрати в сумі 3 028 грн 00 коп., а всього разом сплатити не менше 8 491 грн 00 коп.;

- повернути банку в строк не пізніше 90 календарних днів від дати підписання цього гарантійного листа частини заборгованості, що виникла згідно угоди в сумі не менше 16 386 грн 12 коп. Виключно за згодою банку, допускається збільшення строку повернення заборгованості, згідно з пунктом 2 гарантійного листа, до 5 (п`яти) банківських днів;

- сплатити проценти, плату за обслуговування кредиту та інші комісії за користування кредитом, які будуть нараховані згідно з умовами угоди, до моменту фактичного повернення заборгованості, відповідно до пункті 1 та 2 цього гарантійного листа.

Крім того, умовами гарантійного листа було передбачено, що у випадку прощення банком боргу позичальника у порядку та на умовах цього гарантійного листа, зобов`язання позичальника про сплату банку боргу у відповідній сумі припиняються. Угода вважається припиненою за умови виконання позичальником усіх умов вказаних у пунктах 1-6 гарантійного листа.

Згідно платіжної інструкції № 0.0.4225912670.1 від 03 березня 2025 року ОСОБА_1 сплачено на рахунок АТ «Ідея Банк» 8 491 грн 00 коп., згідно пункту 1 гарантійного листа.

На виконання умов пункту 2 гарантійного листа ОСОБА_1 було здійснено такі платежі:

- згідно платіжної інструкції № 0.0.4282455021.1 від 31 березня 2025 року на суму5 462 грн 04 коп.,

- згідно платіжної інструкції № 0.0.4340515813.1 від 30 квітня 2025 року на суму 5 462 грн 04 коп.,

- згідно платіжної інструкції № 0.0.4391038347.1 від 30 травня 2025 року на суму 5 462 грн 04 коп.

Згідно з пунктом 9 частини третьої статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є, зокрема, обов`язковість судового рішення.

У статті 129-1 Конституції України визначено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Конституційний Суд України, беручи до уваги статті 3, 8, частини першу, другу статті 55, частини першу, другу статті 129-1 Конституції України, свої юридичні позиції щодо визначення виконання судового рішення складовою конституційного права на судовий захист, вважає, що держава, створюючи належні національні організаційно-правові механізми реалізації права на виконання судового рішення, повинна не лише впроваджувати ефективні системи виконання судових рішень, а й забезпечувати функціонування цих систем у такий спосіб, щоб доступ до них мала кожна особа, на користь якої ухвалене обов`язкове судове рішення, у разі, якщо це рішення не виконується, у тому числі державним органом (Рішення Конституційного Суду України від 15 травня 2019 року № 2-рп(ІІ)/2019).

Конституційний Суд України у зазначеному рішенні також наголосив, що визначений у законі порядок забезпечення державою виконання судового рішення має відповідати принципам верховенства права та справедливості, гарантувати конституційне право на судовий захист; невиконання державою позитивного обов`язку щодо забезпечення функціонування запроваджуваної нею системи виконання судових рішень призводить до обмеження конституційного права на судовий захист та нівелює його сутність.

Відповідно до частини першої статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012 у справі за конституційним зверненням товариства з обмеженою відповідальністю «ДІД Конс» щодо офіційного тлумачення положень пункту 15 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» у взаємозв`язку з положеннями частини першої статті 41, частини п`ятої статті 124, пункту 9 частини третьої статті 129 Конституції України, статті 115 ГПК України, пунктів 1.3, 1.4 статті 1, частини другої статті 2, абзацу шостого пункту 3.7 статті 3 Закону України «Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу» (справа про стягнення заборгованості з підприємств паливно-енергетичного комплексу)).

В абзаці першому частини першої статті 431 ЦПК України визначено, що виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.

Частиною першою статті 432 ЦПК України передбачено, що суд, який видав виконавчий документ, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконання.

При цьому метою визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, є унеможливлення подальшого проведення виконавчих дій за цим виконавчим документом та закінчення виконавчого провадження (пункт 5 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження»).

Суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов`язок боржника відсутній повністю або частково у зв`язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин (частина друга статті 432 ЦПК України).

Сутність процедури визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, полягає, насамперед, у встановленні обставин та фактів, що підтверджують відсутність матеріального обов`язку боржника, які виникли після ухвалення судового рішення, або наявність процесуальних підстав, які свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа.

Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 24 червня 2020 року в справі № 520/1466/14-ц, від 09 вересня 2021 року в справі №824/67/20, від 09 червня 2022 року в справі № 2-118/2001.

Тобто, підстави для визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню можна поділити на дві групи: матеріально-правові та процесуально-правові.

До матеріально-правових підстав для визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, відносяться ті обставини, що свідчать про припинення обов`язку боржника з передбачених законом підстав.

Загальні підстави припинення цивільно-правових зобов`язань містяться у главі 50 розділу І книги п`ятої ЦК України. Так, зобов`язання можуть припинятися внаслідок добровільного виконання обов`язку боржником поза межами виконавчого провадження, припинення зобов`язання переданням відступного, зарахуванням, за домовленістю сторін, прощенням боргу, неможливістю виконання.

Процесуальними підставами для визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, є обставини, що свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа, зокрема: видача виконавчого листа за рішенням, яке не набрало законної сили (крім тих, що підлягають негайному виконанню); якщо виконавчий лист виданий помилково за рішенням, яке взагалі не підлягає примусовому виконанню; видача виконавчого листа на підставі ухвали суду про затвердження мирової угоди, яка не передбачала вжиття будь-яких примусових заходів або можливості її примусового виконання і, як наслідок, видачі виконавчого листа; помилкової видачі виконавчого листа, якщо вже після видачі виконавчого листа у справі рішення суду було скасоване; видачі виконавчого листа двічі з одного й того ж питання у разі віднайдення оригіналу виконавчого листа вже після видачі його дубліката; пред`явлення виконавчого листа до виконання вже після закінчення строку на пред`явлення цього листа до виконання.

До подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 09 вересня 2021 року в справі № 824/67/20 та від 09 червня 2022 року в справі №2-118/2001.

Зі змісту частини другої статті 432 ЦПК України вбачається, що законодавець не дав чіткого визначення «інших причин» для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню. При цьому словосполучення «або з інших причин» не стосується припинення обов`язку боржника, який підлягає виконанню, а є іншими причинами, наприклад, в апеляційному чи касаційному порядку скасовано або змінено рішення суду, або ж у зв`язку з нововиявленими обставинами, а виконавчий лист ще не виконаний.

Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 19 січня 2023 року в справі № 824/2/22, від 14 березня 2024 року в справі № 824/180/19.

У зазначеній категорії справ саме на суд покладено обов`язок встановити, з яких підстав може бути визнано виконавчий лист таким, що не підлягає виконанню, з урахуванням права стягувача на повне виконання рішення суду та права боржника на захист від подвійного стягнення. Суд повинен вирішувати ці питання з урахуванням певних обставин справи, дотримуючись балансу інтересів обох сторін виконавчого провадження.

Відповідно до частини першої статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Частиною першою статті 604 ЦК України передбачено, що зобов`язання може бути припинено за домовленістю сторін.

Згідно зі статтею 605 ЦК України зобов`язання припиняється внаслідок звільнення (прощення боргу) кредитором боржника від його обов`язків, якщо це не порушує права третіх осіб щодо майна кредитора.

Відтак, у правочині, на підставі якого може бути припинено зобов`язання, мають бути ознаки, встановлені цією нормою, тобто визначена певна дія (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) відносно якої сторонами виражається воля на її припинення. Поняття «прощення боргу», що міститься в даній нормі вказує на те, що передумовою її застосування має бути: на момент прощення борг вже наявний; сторонами визначена сума такого боргу; борг є таким, що визнаний іншою стороною, як обов`язок від якого його може бути звільнено кредитором (постанова Верховного Суду від 29 березня 2018 року в справі № 903/430/17).

Колегія суддів також ураховує, що у діючому законодавстві відсутні заборони для припинення зобов`язання про сплату неустойки (штрафу, пені) прощенням боргу.

Зобов`язання також припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Усталеним як в цивілістичній доктрині, так і судовій практиці під принципами виконання зобов`язань розуміються загальні засади, згідно з якими здійснюється виконання зобов`язання. Як правило виокремлюється декілька принципів виконання зобов`язань, серед яких: належне виконання зобов`язання; реальне виконання зобов`язання; справедливість добросовісність та розумність (частина третя статті 509 ЦК України). Принцип належного виконання полягає в тому, що виконання має бути проведене: належними сторонами; щодо належного предмету; у належний спосіб; у належний строк (термін); у належному місці (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року в справі № 180/1735/16-ц).

Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Тлумачення статті 526 ЦК України, цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов`язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов`язання (постанова Верховного Суду ввід 23 травня 2018 року в справі № 537/4905/15-ц).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

За змістом статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до частини першої статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливістю виконання ним грошового зобов`язання.

У частині першій статті 530 ЦК України зазначено, що, якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є універсальним регулятором приватних відносин. Він має забезпечити належне їхнє регулювання та бути спрямованим на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків (постанови Верховного Суду від 12 травня 2022 року в справі № 756/15123/18 та від 28 лютого 2024 року в справі № 199/4586/21).

Згідно зі статтею 629 ЦК України, укладений договір є обов`язковим для належного виконання сторонами.

Тлумачення статті 629 ЦК України свідчить, що в ній закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду). Саме такий висновок щодо застосування цієї норми викладено у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року в справі № 355/385/17.

Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 ЦК України).

Тлумачення, як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) приватного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, у першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства (постанови Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року в справі №180/1735/16-ц, від 18 квітня 2022 року в справі № 520/1185/16-ц та від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20).

Здоровий глузд (засада розумності) характерний як для оцінки/ врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватноправових норм, що здійснюється під час вирішення спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (постанови Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 520/1185/16-ц, від 05 вересня 2022 року в справі №519/2-5034/11 та від 02 березня 2026 року в справі № 757/34767/23, постанова Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року в справі №209/3085/20).

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників приватних правовідносин мають бути добросовісними.

Добра совість - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (постанови Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року в справі № 390/34/17 та від 11 листопада 2019 року в справі № 337/474/14-ц).

З урахуванням того, що норми цивільного законодавства мають застосовуватися із врахуванням добросовісності, то принцип добросовісності не може бути обмежений певною сферою (постанови Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 463/13099/21 та від 19 лютого 2024 року в справі № 567/3/22).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша, третя статті 12, частини перша, п`ята, шоста статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року в справі № 129/1033/13-ц).

Встановивши, що гарантійний лист, викладений у формі двосторонньої угоди, містить підстави та умови прощення частини боргу позичальника, зокрема суму платежів, які він повинен сплатити для припинення зобов`язання, терміни до яких ці платежі повинні бути сплачені, а також те, що в разі сплати вказаних сум, решта суми заборгованості буде прощена, підписи обох сторін угоди, а також факт неналежного її виконання позичальником - ОСОБА_1 , зокрема, в частині строків внесення необхідних платежів, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає доводи апеляційної скарги щодо належного, на думку особи, яка її подала, виконання нею умов гарантійного листа, необґрунтованими.

Щодо доводів скарги про обрання заявником, на думку суду, неналежного способу захисту, колегія суддів виходить з того, що виходячи з аналізу мотивувальної частини оскарженої ухвали, така не містить відповідних мотивів, як підстави для відмови в задоволенні поданої ОСОБА_1 заяви, з цього питання, у ній лише роз`яснено останній право подати приватному виконавцю документи про часткову оплату її заборгованості на рахунок банку, з метою коригування останньої в межах виконавчого провадження.

При цьому колегія суддів також враховує, що апеляційна скарга, на відміну від заяви про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, не містить доводів щодо кваліфікації гарантійного листа не як правочину про прощення боргу, а як правочину (договору) новації.

Також колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1 не надано доказів того, що вона зверталась до уповноважених осіб АТ «Ідея Банк» з проханням збільшення строку повернення заборгованості, на строк до 5 банківських днів, а також доказів згоди банку на таке збільшення, що відповідало би умовам гарантійного листа, адже таке допускається, виключно за згодою банку, проте матеріали справи жодних доказів того, що ОСОБА_1 було продовжено строк для проведення платежу матеріали справи не містять.

Пунктом 1 частини першої статті 374 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки наведені в апеляційної скарзі доводи щодо порушення норм процесуального права не знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду, оскаржену ухвалу необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення.

Відповідно до статті 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначаються, зокрема, новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

З урахуванням висновків суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги, а саме те, що оскаржена ухвала залишена без змін, підстави для здійснення розподілу судових витрат, відсутні.

Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 375, 382 - 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд,

УХВАЛИВ:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , залишити без задоволення.

Ухвалу Галицького районного суду м. Львова від 11 серпня 2025 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, в касаційному порядку оскарженню не підлягає.

Головуючий С. М. Копняк

Судді: С. М. Бойко

А. В. Ніткевич