Постанова від 27 липня 2026 р. у справі №441/1701/24 — Львівський апеляційний суд

Справа № 441/1701/24 Головуючий у 1 інстанції: Яворська Н.І.

Провадження № 22-ц/811/1093/25 Доповідач в 2-й інстанції: Копняк С. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 липня 2026 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Копняк С. М.,

суддів: Бойко С. М., Ніткевича А. В.,

секретар судового засідання - Хоцянович О. В.,

з участю - відповідачки ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_2 , яка підписана представником ОСОБА_3 , на рішення Городоцького районного суду Львівської області від 04 березня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа - Орган опіки та піклування Городоцької міської ради Львівської області про усунення перешкод у спілкування з дитиною та визначення способів участі у вихованні та спілкуванні з дитиною,

ВСТАНОВИВ:

в липні 2024 року ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_1 про зобов`язання відповідачки не чинити позивачу перешкод у спілкуванні з дитиною та визначити способи участі позивача у вихованні та спілкуванні з дитиною, а саме:

- щоденне спілкування з дитиною по відеозв`язку;

- спільне проведення часу з дитиною без присутності матері у період відпустки позивача щорічно на період такої відпустки, з можливістю проживання дитини у вказаний період за місцем проживання позивача;

- раз на три місяці спільне проведення часу з дитиною без присутності матері з можливістю проживання дитини за місцем проживання позивача терміном на один тиждень.

В обґрунтування позову посилався на те, що сторони перебували у шлюбі з 28 серпня 2020 року по 30 листопада 2023 року, від шлюбу мають сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , дитина проживає з матір`ю по АДРЕСА_1 , позивач сплачує аліменти на сина, однак спільної згоди між сторонами щодо порядку побачень із дитиною не досягнуто, відповідачка чинить перешкоди позивачу у спілкуванні з сином, чим позбавляє його права брати участь у вихованні дитини, тому позивач змушений звернутись з позовом до суду.

Рішенням Городоцького районного суду Львівської області від 04 березня 2025 року позов задоволено частково.

Зобов`язано ОСОБА_1 не чинити перешкод ОСОБА_2 у щоденному спілкуванні з малолітнім сином ОСОБА_5 в режимі відеозв`язку, у зручний для неї час та не порушуючи режиму дня дитини.

Визначено ОСОБА_2 проводити час із малолітнім сином ОСОБА_5 у період відпустки та інші дні в присутності матері ОСОБА_1 .

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 605 грн 60 коп. судового збору.

В решті вимог - відмовлено.

Додатковим рішенням Городоцького районного суду Львівської області від 01 квітня 2025 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати на оплату професійної правничої допомоги в розмірі 2 000 грн 00 коп. та судовий збір в розмірі 616 грн 50 коп. В решті вимог відмовлено.

Рішення суду оскаржив ОСОБА_2 , подавши у квітні 2025 року апеляційну скаргу, яка підписана представником ОСОБА_3 , в якій міститься прохання рішення Городоцького районного суду Львівської області від 04 березня 2025 року змінити в частині визначення порядку побачень з дитиною, визначивши наступний порядок побачень позивача з сином:

1) спільне проведення часу з дитиною без присутності матері у період відпустки позивача щорічно на період такої відпустки, з можливістю проживання дитини у вказаний період за місцем проживання позивача;

2) раз на три місяці спільне проведення часу з дитиною без присутності матері з можливістю проживання дитини за місце проживання позивача терміном на один тиждень.

Заявник вважає, що судове рішення підлягає зміні в частині визначення порядку побачень з дитиною, оскільки суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи, а висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що своє рішення суд першої інстанції мотивував тим, що орган опіки та піклування при наданні висновку у повній мірі не врахував вік дитини, особисту прихильність дитини до батька, його якнайкращі інтереси, а тому спілкування батька з дитиною за відсутності матері, як і вимога про проживання дитини з батьком на період побачень із дитиною або ж відпустки, не сприятиме гармонійному розвитку малолітнього ОСОБА_4 . При цьому суд не посилається на докази, які б дали підстави вважати, що декілька днів проживання дитини з батьком можуть перешкоджати гармонійному розвитку дитини. Необґрунтованим є рішення суду першої інстанції і в частині призначення порядку побачень позивача з дитиною в присутності відповідачки. На думку заявника, таке рішення суду суперечить інтересам дитини, оскільки, як заявила під час дачі пояснень відповідачка, вони з позивачем не можуть порозумітися і їхні розмови чи зустрічі постійно зводяться до сварки в присутності дитини. Твердження суду, що побачення батька з дитиною в присутності відповідачки відповідають інтересам дитини є хибними. Крім того, при прийнятті рішення судом порушено норми матеріального права, а саме статті 141 СК України (рівні права батька та матері щодо дитини). Суд хоч і послався на цю норму СК України, проте не врахував її при прийнятті рішення, обмеживши право батько на повноцінне спілкування з сином. Позивач сумлінно та добровільно виконуючи покладені на нього обов`язки по утриманню дитини, має такі ж права як і матір на участь у вихованні сина. Позивач проживає окремо, в іншій області, працює в АТ «Укрзалізниця», часто має відрядження, а тому не має можливості щоденно відвідувати дитину.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив, що згідно з частиною третьою статті 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду судового рішення суду першої інстанції.

Додаткове рішення суду учасниками справи в апеляційному порядку не оскаржується.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення відповідачки, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також позовних вимог та підстав позову, що були предметом розгляду в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу належить задовольнити частково, виходячи з такого.

Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 і ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі з 28 серпня 2020 року, який рішенням Городоцького районного суду Львівської області від 30 листопада 2023 року розірваний.

У даному шлюбі народилася дитина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

З жовтня 2023 року сторони не проживають разом, син сторін - ОСОБА_4 , проживає з матір`ю по АДРЕСА_1 , а батько дитини проживає в Івано-Франківській області.

Як убачається із пояснень відповідачки в суді першої інстанції, вона не заперечує щодо побачень дитини з позивачем в її присутності.

Згідно висновку органу опіки та піклування Городоцької міської ради Львівської області № 326 від 27 листопада 2024 року, який затверджений рішенням міської ради № 326 від 27 листопада 2024 року, виходячи з інтересів дитини, враховуючи його вік, стан здоров`я та психоемоційний стан, побачення позивача з дитиною можуть відбуватися за місцем проживання дитини, в місцях культурно-розважального характеру, призначених для повноцінного відпочинку дитини із обов`язковим урахуванням стану здоров`я, бажання, інтересів та потреб дитини, за попередньою домовленістю з матір`ю.

Спір у даній справі виник між сторонами у справі, які є батьками малолітнього ОСОБА_4 щодо участі у вихованні позивачем свого сина, який проживає окремо, оскільки згоди з цього питання між батьками не досягнуто.

Статтею 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Тобто, завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси власне порушені, а учасники цивільного обороту використовують цивільне судочинство для такого захисту (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17).

Згідно зі частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Згідно із частинами першою та другою статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» закріплено, що на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику ЄСПЛ як джерело права.

Статтею 51 Конституції України, частинами другою, третьою статті 5 СК України передбачено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.

Захист інтересів дитини знаходиться в одній площині поряд із такими фундаментальними правовими цінностями, як життя, здоров`я, свобода, безпека, справедливість. Захист інтересів дитини, її виховання обома батьками є запорукою становлення сильної держави, правового суспільства, оскільки зростаючи дитина перетворюється на правового партнера дорослих членів суспільства.

Фізична особа має право на підтримання зв`язків з членами своєї сім`ї та родичами незалежно від того, де вона перебуває. Ніхто не має права втручатися у сімейне життя фізичної особи, крім випадків, передбачених Конституцією України (частина третя, четверта стаття 291 ЦК України).

Частинами першою, другою статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

У частині першій статті 9 зазначеної Конвенції передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і потрібно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

СК України визначає засади шлюбу, особисті немайнові та майнові права і обов`язки подружжя, підстави виникнення, зміст особистих немайнових і майнових прав та обов`язків батьків і дітей, усиновлювачів та усиновлених, інших членів сім`ї та родичів. Регулювання сімейних відносин здійснюється цим Кодексом з метою: зміцнення сім`ї як соціального інституту і як союзу конкретних осіб; утвердження почуття обов`язку перед батьками, дітьми та іншими членами сім`ї; побудови сімейних відносин на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги і підтримки; забезпечення кожної дитини сімейним вихованням, можливістю духовного та фізичного розвитку (стаття 1 СК України).

Згідно із частинами восьмою, дев`ятою та десятою статті 7 СК України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист.

Згідно з частинами другою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками.

Статтею 18 СК України гарантовано, що кожен учасник сімейних відносин, який досяг чотирнадцяти років, має право на безпосереднє звернення до суду за захистом свого права або інтересу. Суд застосовує способи захисту, які встановлені законом або домовленістю (договором) сторін. Способами захисту сімейних прав та інтересів зокрема є: 1) встановлення правовідношення; 2) примусове виконання добровільно не виконаного обов`язку; 3) припинення правовідношення, а також визнання його недійсним, скасування; 4) припинення дій, які порушують сімейні права; 5) відновлення правовідношення, яке існувало до порушення права; 6) відшкодування матеріальної та моральної шкоди, якщо це передбачено цим Кодексом або договором; 7) зміна правовідношення; 8) визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб.

Батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини (частина перша статті 151 СК України).

У статті 5 Протоколу № 7 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зазначено, що кожен з подружжя у відносинах між собою і в їхніх відносинах зі своїми дітьми користується рівними правами та обов`язками цивільного характеру, що виникають зі вступу у шлюб, перебування в шлюбі та у випадку його розірвання.

Згідно зі статтею 141 СК України, яка кореспондується із частиною третьою статті 11 Закону України «Про охорону дитинства», мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини. У разі коли батьки не можуть дійти згоди щодо участі одного з батьків, який проживає окремо, у вихованні дитини, порядок такої участі визначається органами опіки та піклування за участю батьків виходячи з інтересів дитини (стаття 15 Закону України «Про охорону дитинства»).

Відповідно до статті 153 СК України мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.

Відповідно до частини другої статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Статтею 157 СК України передбачено, що питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Статтею 158 СК України передбачено, що за заявою матері, батька дитини орган опіки та піклування визначає способи участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того з батьків, хто проживає окремо від неї. Рішення про це орган опіки та піклування постановляє на підставі вивчення умов життя батьків, їхнього ставлення до дитини, інших обставин, що мають істотне значення. Рішення органу опіки та піклування є обов`язковим до виконання.

Згідно із частинами першою статті 159 СК України якщо той з батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод.

Тобто, право батька на спілкування з дитиною є його незаперечним правом, а спілкування дитини з батьком відповідає її інтересам. Батько, який проживає окремо від своєї дитини, також має право на особисте спілкування з нею, а мати не має права перешкоджати батькові спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини і таке спілкування відбувається саме в інтересах дитини. Встановлення стосунків та емоційного контакту малолітньої дитини з її батьком повинно переважати над бажанням інших осіб обмежити дитину від зустрічей з батьком (постанова Верховного Суду від 31 січня 2024 року в справі № 276/1741/22).

Тлумачення статті 159 СК України свідчить, що позов про усунення перешкод у вихованні дитини і спілкуванні з нею - є позовом про заборону поведінки особи, яка чинить перешкоди іншій особі у здійсненні нею свого права (постанови Верховного Суду від 23 травня 2018 року в справі №463/1323/16-ц, від 24 січня 2022 року в справі № 273/2621/20 та від 24 січня 2024 року в справі № 686/13984/22).

При цьому, конструкція статті 159 СК України свідчить про те, що законодавець розмежовує вимоги про встановлення способу участі у вихованні дитини та про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та її вихованні (постанова Верховного Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 25 березня 2024 року в справі № 742/1716/23).

За правилами частини другої статті 159 СК України суд визначає способи участі у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця проживання тощо), місце та час їхнього спілкування з урахуванням ставлення батьків до виконання своїх обов`язків, особистої прихильності дитини, її віку, стану здоров`я та інших обставин, що мають істотне значення. В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи. Під час вирішення спору щодо участі одного з батьків у вихованні дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення, в тому числі, стан психічного здоров`я одного з батьків, зловживання ним алкогольними напоями або наркотичними засобами.

Вирішуючи питання про встановлення способу участі у вихованні для одного з батьків, який постійно не проживає з дітьми, суди повинні враховувати усю сукупність обставин конкретної справи (постанови Верховного Суду від 07 серпня 2024 року в справі № 742/3278/23 та від 08 травня 2024 року в справі № 638/1269/23).

У справах зі спорів щодо участі батьків у вихованні та спілкуванні з дитиною узагальнений та формальний підхід є неприпустимим, оскільки сама наявність спору з цього приводу є суттєвим інструментом впливу, особливо у відносинах між колишнім (фактичним) подружжям, який може використовуватися не в інтересах дитини. Кожна справа потребує детального вивчення ситуації, врахування різноманітних чинників, які можуть вплинути на інтереси дитини, у тому числі, її думки, якщо вона відповідно до віку здатна сформулювати власні погляди.

Зазначений висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах наведено у постановах Верховного Суду: від 05 жовтня 2022 року в справі № 196/1202/19, від 26 червня 2023 року в справі № 753/5374/22 та інших.

Верховний Суд у постанові від 31 березня 2021 року в справі №562/1686/18 вкотре наголосив, що «під час вирішення спору, що стосується вкрай чутливої сфери правовідносин, а дитина потребує уваги, підтримки і любові обох батьків, суди повинні ґрунтовно дослідити та оцінити всі обставини справи, надати належну правову оцінку доказам: кожному конкретно взятому та їх сукупності. Сам факт емоційно напружених відносин між колишнім (фактичним) подружжям та особисті конфлікти між сторонами не повинні порушувати інтереси дитини та її право на спілкування з кожним із батьків. Судам необхідно враховувати загальну пропорційність будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, надавати ретельну оцінку низці факторів, які залежно від обставин відповідної справи можуть відрізнятися. При вирішенні питання щодо участі того з батьків, хто проживає окремо, у вихованні та спілкуванні з дитиною необхідно пам`ятати, що у найкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною. Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування».

Приймаючи рішення в інтересах дитини суд має враховувати право дитини мати і зберігати стосунки з обома батьками, інтереси кожного з батьків, а також інтереси суспільства, враховуючи, зокрема, те, що відбудова та розвиток держави значною мірою залежать від тих громадян, хто у майбутньому відіграватиме провідну роль у суспільних процесах.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних й світових історичних і культурних цінностей, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства.

Водночас, відновлення стосунків та емоційного контакту малолітньої дитини з її батьком перебуває у площині належного виконання обома батьками своїх обов`язків з виховання дитини.

При цьому суду необхідно дотриматися розумного балансу інтересів між батьками і дитиною, та врахувати насамперед інтереси дитини, які не завжди можуть відповідати її бажанням, з урахуванням її віку, стану здоров`я, психоемоційного стану (постанову Верховного Суду від 22 липня 2020 року в справі № 295/13297/18).

Питання справедливої рівноваги між інтересами батьків та інтересами дитини неодноразово аналізувалося ЄСПЛ.

Так, ЄСПЛ зауважує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).

У рішенні ЄСПЛ у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (§ 54) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини (рішення ЄСПЛ у справі «Johansen v. Norway» від 07 серпня 1996 року, § 78).

Отже, положення про рівність прав та обов`язків батьків у вихованні дитини не може тлумачитися на шкоду інтересам дитини. Кожна справа потребує детального вивчення ситуації, врахування різноманітних чинників, які можуть вплинути на інтереси дитини (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року в справі № 357/17852/15-ц).

У постанові від 06 квітня 2023 року в справі № 466/3563/19 Верховний Суд зазначив, що неприязні відносини між батьками не є підставою для обмеження прав позивачки на спілкування з дочкою.

У постанові Верховного Суду від 07 грудня 2022 року в справі №711/8611/20 вказано, що сама по собі наявність неприязних відносин між сторонами не є доказом, що останні створюють перешкоди позивачу у питаннях, пов`язаних з вихованням дітей.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що дитина є найбільш вразливою стороною у будь-яких сімейних конфліктах, оскільки на її долю припадає найбільше страждань та втрат. Судовий розгляд сімейних спорів, у яких зачіпаються інтереси дитини, є особливо складним, оскільки в його процесі вирішуються не лише спірні питання між батьками та іншими особами, а фактично визначається доля дитини, а тому результат судового розгляду повинен бути спрямований на захист найкращих інтересів дитини (постанови Верховного Суду від 27 квітня 2022 року в справі № 243/4812/20 та від 16 лютого 2026 року в справі № 369/7558/21).

Колегія суддів звертає увагу, що у справах зі спорів щодо участі у вихованні та спілкуванні з дитиною узагальнений та формальний підхід є неприпустимим, кожна справа потребує детального вивчення ситуації із урахування різноманітних чинників, які можуть вплинути на інтереси дитини.

Так, одним із таких чинників у цій справі безсумнівно є вік дитини, який зумовлює такі особливості участі дорослих у житті дитини як забезпечення емоційного спокою, стабільності, уникнення стресових ситуацій, поступове налагодження контакту із дорослим, який проживає окремо.

При вирішенні спору у справах щодо встановлення способу участі дорослого у житті дитини суд оцінює поведінку обох дорослих, їх участь у вихованні, психологічний стан дитини, відстань між проживанням дорослих, умови їх проживання та можливість створити спокійне середовище для дитини.

Лише з врахуванням усієї сукупності вказаних чинників суд матиме змогу ухвалити рішення з врахуванням найкращих інтересів дитини та встановити такий графік спілкування із дорослим, який відповідатиме таким критеріям як поступовість (спочатку короткі зустрічі у присутності матері з подальшим розширенням часу спілкування), вікові особливості та психологічний комфорт дитини.

Разом із тим важливу роль у забезпеченні психологічного комфорту дитини відіграє також і місце проведення зустрічей із дорослим, яке сприятиме уникненню стресових ситуацій під час таких зустрічей та не зумовить психологічне травмування дитини у зв`язку із відсутністю звичних для неї умов, необхідних для формування у дитини відчуття безпеки під час звикання до появи в її оточенні нових людей.

Відповідно до частин четвертої - шостої статті 19 СК України у процесі розгляду судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним, обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Висновок владних органів містить дві складові: 1) відомості про факти, на основі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що мають значення для правильного розгляду та вирішення справи; 2) рекомендацію конкретного органу про те, як необхідно з точки зору державного інтересу (захист прав та інтересів дітей) вирішити справу, тобто висновок про факти та право. Вказане дозволяє віднести висновки до засобів доказування (письмових доказів).

Такі висновки сформульовані Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 11 грудня 2023 року в справі № 523/19706/19.

Висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер для суду та як доказ підлягає дослідженню й оцінці судом на основі всіх наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності та взаємозв`язку (постанови Верховного Суду від 15 листопада 2023 року в справі № 932/2483/21 та від 23 жовтня 2024 року у справі № 464/2040/23).

Верховний Суд у постанові від 12 жовтня 2022 року в справі №559/1215/19-ц виснував, що висновок органу опіки та піклування є документом, який подається для прийняття відповідного рішення судом, тобто він є доказом у цивільній справі, який підлягає оцінці у сукупності з іншими доказами. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Письмовий висновок органу опіки та піклування щодо розв`язання спору виконує допоміжну функцію при вирішенні спорів, які стосуються прав та інтересів дітей, та спрямований передусім на отримання максимальної інформації щодо обставин, які мають значення для вирішення конкретного спору, оскільки орган опіки та піклування має повноваження встановлювати відомості, одержані у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні тощо.

За заявою матері, батька дитини орган опіки та піклування визначає способи участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того з батьків, хто проживає окремо від неї. Рішення про це орган опіки та піклування постановляє на підставі вивчення умов життя батьків, їхнього ставлення до дитини, інших обставин, що мають істотне значення (частина перша статті 158 СК України).

Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

З метою усунення абстрактності висновку органу опіки та піклування, наданого до суду першої інстанції, під час апеляційного розгляду витребувано від органу опіки та піклування висновок щодо розв`язання даного спору, згідно з яким цей орган вважає за доцільне визначити такі форми участі у вихованні позивачем дитини сторін: спілкування ОСОБА_2 з сином ОСОБА_5 кожен день засобами телефонного відозв`язку, в межах часу 18 год 00 хв. - 21 год 00 хв, та у вихідні і святкові дні - в будь-який час; для налагодження контакту з дитиною, батькові ОСОБА_2 визначити зустрічі за місцем проживання сина у вихідні дні з 09 год 00 хв до 18 год 00 хв. за попередньою домовленістю з матір`ю ОСОБА_1 у її присутності.

В суді апеляційної інстанції мати дитини (відповідачка у справі) пояснила, що вона не заперечує проти зустрічей позивача з їхньою дитиною, однак з огляду на віддаленість місця проживання останнього від місця постійного проживання дитини, просила врахувати наведене, та визначити місце проведення таких зустрічей саме за місцем проживання дитини, та обумовити про її присутність на таких зустрічах, оскільки позивач інколи поводить себе агресивно, зловживає алкогольними напоями. Додатково пояснила, що як під час розгляду справи судом першої інстанції, так і після ухвалення оскарженого рішення, тобто протягом усього часу розгляду справи судом апеляційної інстанції між батьком та дитиною не відбулось жодної зустрічі.

З огляду на введення в Україні воєнного стану, вирішуючи спори, що стосуються прав та інтересів дитини, першочерговим завданням держави є забезпечення її безпеки і права на життя (постанова Верховного Суду від 09 лютого 2023 року в справі № 753/572/20).

Також при вирішення таких спорів необхідно враховувати положення Міжнародної конвенції про контакт з дітьми, яка ратифікована Україною 20 вересня 2006 року, та визнає потреби дітей контактувати не лише з обома батьками, а й з іншими особами, які мають сімейні зв`язки з дітьми, а також важливість для батьків й інших таких осіб зберігати контакт з дітьми з урахуванням найвищих інтересів дитини.

Контакт з дитиною - реалізація матір`ю, батьком, іншими членами сім`ї та родичами, у тому числі тими, з якими дитина не проживає, права на спілкування з дитиною, побачення зазначених осіб з дитиною, а також надання їм інформації про дитину або дитині про таких осіб, якщо це не суперечить інтересам дитини (стаття 1 Закону України «Про охорону дитинства»).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 80 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог (частина перша, друга статті 264 ЦПК України).

Суд першої інстанції, з висновком якого погоджується колегія суддів, взявши до уваги встановлені обставини справи про те, що між сторонами склалися стосунки, які позбавляють позивача можливості вільно спілкуватися з сином, тобто між сторонами існує спір з цього приводу, врахувавши право та бажання позивача спілкуватися з малолітньою дитиною, дійшов в цілому правильного висновку про те, що позовні вимоги позивача, який має законне право на спілкування із своїм сином та на участь у його вихованні, підлягають частковому задоволенню.

Колегія суддів враховує, що рішення суду першої інстанції в частині щоденного спілкуванні позивача з малолітнім сином в режимі відеозв`язку, у зручний для неї час та не порушуючи режиму дня дитини, сторонами у справі в апеляційному порядку не оскаржується.

Поряд з цим, колегія суддів не може погодитись з висновками місцевого суду в частині встановлених позивачу способів участі у вихованні сина, а саме проводити час із малолітнім сином ОСОБА_5 у період відпустки та інші дні в присутності матері ОСОБА_1 , адже в цій частині позовних вимог судом ухвалено умовне рішення, яке суперечить вимогам частини шостої статті 365 ЦПК України, яке також буде проблемним до виконання, виходячи з положень статті 64-1 Закону України «Про виконавче провадження».

Таким чином, з метою забезпечення якнайкращих інтересів дитини, з огляду на безпекове питання в країні, враховуючи вік дитини, її місце проживання, а також місце проживання батька дитини (позивача у справі) право останнього спілкуватися та брати участь у вихованні сина, колегія суддів вважає, що таке право повинно бути забезпечено шляхом визначення йому такого графіка зустрічей: кожної I та ІІІ суботи місця з 09:00 год до 18:00 год, та кожної ІІ та IV неділі місця з 09:00 год до 18:00 год, і такий не суперечитиме інтересам дитини, а якраз якнайкраще відповідатиме її інтересам та збалансує інтереси усіх зацікавлених осіб.

Щодо місця проведення зустрічей, на переконання колегії суддів, з огляду на встановлені у цій справі обставини, такі мають відбуватися за місцем проживання дитини та у присутності її матері, відповідачки у справі.

Щодо можливості спільного проведення часу позивача з дитиною без присутності матері у період відпустки позивача щорічно на період такої відпустки, з можливістю проживання дитини у вказаний період за місцем проживання позивача, а також раз на три місяці спільного проведення часу з дитиною без присутності матері з можливістю проживання дитини за місце проживання позивача терміном на один тиждень, колегія суддів, враховуючи вік дитини, а також з метою поступового відновлення стану відносин між батьком та сином, вважає за недоцільне на даний час визначати такі способи для позивача.

Проте, у разі зміни обставин чи правовідносин, що мають істотне значення при визначених способах участі у вихованні дитини, у тому числі, з врахуванням її віку, прихильності до кожного з батьків, батько дитини не позбавлений права у майбутньому звернутися до суду з позовом про встановлення іншого способу участі у вихованні дитини.

Схожого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 27 січня 2021 року в справі № 752/9697/19.

Відтак, доводи апеляційної скарги знайшли своє часткове підтвердження під час апеляційного розгляду.

Згідно з частиною четвертою статті 159 СК України в разі ухилення від виконання рішення суду особою, з якою проживає дитина, суд за заявою того з батьків, хто проживає окремо, може передати дитину для проживання з ним.

Тлумачення положень усіх частин статті 159 СК України у сукупності та частини четвертої цієї статті як самостійної норми дають підстави для висновку, що частина четверта статті 159 СК України є санкцією, тобто тим негативним наслідком, який може бути застосований судом у разі ухилення від виконання рішення суду про встановлення способів участі у вихованні дитини особою, з якою проживає дитина, суд за заявою того з батьків, хто проживає окремо, може передати дитину для проживання з ним.

Вирішуючи подібні спори на підставі частини четвертої статті 159 СК України, Верховний Суд у постановах від 15 травня 2019 року в справі №760/20464/17-ц, від 25 вересня 2020 року в справі № 607/3119/19, від 15 вересня 2021 року в справі № 387/762/18-ц зауважував, що рівність прав батьків витікає з прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й в першу чергу повинні бути визначені інтереси дитини у спірній ситуації, а потім права батьків.

Враховуючи наведене, колегія суддів доходить висновку, що встановлені судами обставини, вказують на наявність підстав для того, щоб роз`яснити сторонам наслідки, передбачені частиною четвертою статті 159 СК України.

Відповідно до вимог пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює у відповідній частині нове рішення, або змінює рішення.

За приписами частини першої статті 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Згідно зі частиною четвертою статті 376 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

З огляду на викладене, оскаржене рішення підлягає зміні в частині визначення позивачу побачень з сином, у спосіб викладення абзацу третього резолютивної частини в редакції, з урахуванням висновків, викладених у цій постанові, а також роз`яснення сторонам у справі наслідків ухилення від виконання рішення суду, передбачених статтею 159 СК України.

Відповідно до статті 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначаються, зокрема, новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд, відповідно, змінює розподіл судових витрат (частина тринадцята статті 141 ЦПК України).

З урахуванням висновків суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги, підстави для розподілу судових витрат, які пов`язані з розглядом справи в суді першої інстанції, а також щодо судових витрат особи, яка подала апеляційну скаргу, відсутні.

Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 375, 376, 382 - 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд,

УХВАЛИВ:

апеляційну скаргу ОСОБА_2 , яка підписана представником ОСОБА_3 , задовольнити частково.

Рішення Городоцького районного суду Львівської області від 04 березня 2025 року змінити, виклавши абзац третій резолютивної частини в такій редакції:

«Визначити ОСОБА_2 спосіб участі у вихованні та спілкуванні з малолітнім сином ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , шляхом надання йому можливості побачень з сином у такі дні та години: кожної I та ІІІ суботи місця з 09:00 год до 18:00 год, та кожної ІІ та IV неділі місця з 09:00 год до 18:00 год. Побачення повинні відбуватися за місцем проживання ОСОБА_4 ( АДРЕСА_1 ), та у присутності матері дитини ОСОБА_1 .

Роз`яснити ОСОБА_2 та ОСОБА_1 наслідки ухилення від виконання рішення суду, передбачені статтею 159 СК України».

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Головуючий С. М. Копняк

Судді: С. М. Бойко

А. В. Ніткевич