Постанова від 28 липня 2026 р. у справі №463/11202/25 — Львівський апеляційний суд

Справа № 463/11202/25 Головуючий у 1 інстанції: Грицко Р.Р.

Провадження № 22-ц/811/197/26 Доповідач в 2-й інстанції: Цяцяк Р. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 липня 2026 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючий – суддя Цяцяк Р.П.,

судді Ванівський О.М. та Бойко С.М.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , представника ОСОБА_2 , на рішення Личаківського районного суду міста Львова від 16 грудня 2025 року,

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю (ТОВ) «Споживчий центр» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому просило стягнути з відповідачки заборгованість за договором кредиту № 01.04.2025-100002600 від 01.04.2025 у розмірі 30 618 грн. 04 коп. та судові витрати.

Позовні вимоги обґрунтовувалися тим, що 01.04.2025 року між ТОВ «Споживчий центр» та відповідачкою було укладено кредитний договір № 01.04.2025-100002600 (в подальшому – «Кредитний договір»), згідно умов якого згадане Товариство надало відповідачу кредит у розмірі 15 000 гривень на умовах, визначених Кредитним договором. Зазначалося, що відповідачка не виконувала умов Кредитного договору належним чином, внаслідок чого станом на 19.11.2025 року у неї утворилась заборгованість у розмірі 30 618 грн. 04 коп., які і є предметом позовних вимог (а.с. 1-7).

Оскаржуваним рішенням позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» заборгованість за кредитним договором № 01.04.2025-100002600 від 01.04.2025 у розмірі 30 618 грн. 04 коп., а також 2 422 грн. 40 коп. сплаченого судового збору(а.с. 61-64).

Дане рішення оскаржила представниця відповідачки.

Апелянт просить «змінити Рішення Личаківського районного суду м.Львова в справі №463/11202/25 щодо задоволення позову, задоволивши такий частково стягнувши 17984,97 грн, яка складається з 9774,44 грн. суми заборгованості за кредитом, 8210,53 грн. сума заборгованості за відсотками, в задоволенні решти вимог відмовити», покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, на невідповідність висновків суду обставинам справи, та на неправильне застосування норм матеріального права.

Зазначає, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми ЦК України, як основного акта цивільного законодавства, які мають вищу юридичну силу по відношенню до норм Закону України «Про споживче кредитування».

Вважає, що норми, згідно з якими позичальники за договорами кредиту, які не є споживчими, звільнені від відповідальності за невиконання умов договорів у вигляді стягнення неустойки на період дії воєнного стану, є дискримінаційними по відношенню до позичальників, які отримали кошти за договорами про споживчий кредит, що є неприйнятним, суперечить принципам розумності і справедливості як засадам цивільного законодавства.

Також вважає, що нарахування неустойки за невиконання грошових зобов`язань, які виникли на підставі договору споживчого кредиту в період дії воєнного стану, є неправомірним (а.с. 69-77).

Ухвалою Львівського апеляційного суду від 06 лютого 2026 року було відкрито апеляційне провадження за згаданою вище апеляційною скаргою представниці відповідачки, ухвалено апеляційний розгляд справи у відповідності до статей 274, 368 та 369 ЦПК України здійснювати без повідомлення учасників справи та запропоновано позивачу протягом п`ятнадцяти днів подати до суду свій відзив на апеляційну скаргу (а.с. 89-90).

17 лютого 2026 року представниця позивача подала до суду Відзив на апеляційну скаргу, у якому просить апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення, а оскаржуване рішення – без змін.

Клопотань від учасників справи про апеляційний розгляд справи з їх повідомленням до суду не поступало.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.

ЦПК України встановлено, що:

- цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін; учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом, і що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (статті 12 і 81);

- суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина 1 статті 13);

- доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина 1 статті 76);

- належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (стаття 77);

- обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання (частина 1 статті 82).

Матеріалами справи стверджується наступне.

Позивачем в обґрунтування заявлених позовних вимог до позовної заяви долучено «Довідку-розрахунок про стан заборгованості за кредитним договором», згідно якої заборгованість, яка є предметом позовних вимог, складається з:

-12 564 грн. 16 коп. основного боргу;

-10 553 грн. 88 коп. процентів;

-7 500 грн. неустойки (а.с. 22).

За змістом статті 178 ЦПК України, усі свої заперечення проти позову відповідач викладає у відзиві.

У поданому до суду першої інстанції Відзиві на позовну заяву відповідачка визнає укладення з позивачем Кредитного договору та стверджує, що вона здійснювала відповідні платежі, якими частково погашала свою заборгованість перед позивачем, та просить суд «витребувати у позивача копії розрахунків, виписку руху коштів та детальне підтвердження нарахувань» (а.с. 46).

В свою чергу, позивач на згаданий вище Відзив на позовну заяву «розрахунків, виписку руху коштів та детальне підтвердження нарахувань» до суду так і не подав (подана ним до суду Відповідь на відзив таких також не містить; а.с. 47-51), а згадану вище «Довідку-розрахунок про стан заборгованості за кредитним договором» аж ніяк не можна визнати належним «розрахунком» заборгованості за Кредитним договором.

Зокрема, Кредитним договором передбачено, що «за кожен день невиконання/неналежного виконання кожного окремого зобов`язання незалежно від суми невиконання/неналежного виконання зобов`язання» нараховується неустойка у розмірі 150 грн. 00 коп.

В той же час, «Довідка-розрахунок» (як і матеріали справи в цілому) не містить розрахунку 7 500 грн. неустойки, які є складовою частиною позовних вимог: за які саме дні (період) нараховано цю неустойку, за які саме «невиконання/неналежне виконання» і яких саме «кожного окремого зобов`язання».

За наведених вище обставин в їх сукупності висновок суду про те, що «наданий позивачем розрахунок заборгованості» є «належним доказом по справі» - за наявності вимоги відповідачки «витребувати у позивача копії розрахунків, виписку руху коштів та детальне підтвердження нарахувань» – є помилковим та не відповідає фактичним обставинам справи.

В апеляційній скарзі представницею відповідачки наведено детальних розрахунок заборгованості за Кредитним договором, яку (заборгованість) відповідачка визнає (а.с. 69-77).

Представницею позивача подано до суду Відзив на апеляційну скаргу, однак і до цього Відзиву позивачем не долучено своїх «розрахунків, виписку руху коштів та детальне підтвердження нарахувань», так само, як і сам Відзив не містить відповідних розрахунків, які б спростовували розрахунки відповідачки, які наведені у апеляційній скарзі.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у статті 8 Конституції України.

Відповідно до частини четвертої статті 42 Конституції України держава захищає права споживачів.

Згідно з частиною першою статті 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вольного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.

Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

У даному випадку договірні правовідносини виникли між позивачем, який є професійним учасником на ринку надання фінансових послуг, та фізичною особою, як споживачем цих послуг.

Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів», споживач – фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.

З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, колегія суддів вважає, що пересічний споживач послуг зі споживчого кредитування - з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності – вправі вимагати від надавача цих послуг детального розрахунку пред`явлених йому позовних вимог.

З урахуванням наведеного, а також того, що позивачем так і не було подано до суду (як першої, так і апеляційної інстанцій) належного розрахунку заборгованості відповідачки за Кредитним договором, яка є предметом позовних вимог (і навіть виписки про рух коштів на рахунку відповідачки), а також не було подано свого контррозрахунку розрахункам, які відповідачкою є наведеними у апеляційній скарзі, колегія суддів приходить до висновку про те, що позовні вимоги підлягають до задоволення у розмірі, який визнається (і розрахований) відповідачкою/апелянтом, а саме: у розмірі 17 984 грн. 44 коп., з яких:

-9 774 грн. 44 коп. – заборгованість за кредитом;

-8 210 грн. 53 коп. – заборгованість за відсотками за користування кредитом.

А у задоволенні решти позовних вимог слід відмовити за їх недоведеністю.

Відтак, з урахуванням наведених вище висновків, колегія суддів вважає за необхідне внести відповідні зміни в резолютивну частину оскаржуваного рішення.

Статтею 141 ЦПК України встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина 1), і що суд апеляційної інстанції, у випадку зміни рішення або ухвалення нового, відповідно змінює розподіл судових витрат (частина 13).

Матеріалами справи стверджується, що позивач за подачу позовної заяви сплатив 2 422 грн. 40 коп. судового збору (а.с. 34).

Відповідачка за подачу апеляційної скарги сплатила 1 500 грн. 70 коп. судового збору (а.с. 88).

За підсумками апеляційного розгляду справи колегія суддів прийшла до висновку про те, що до задоволення підлягають 58,74 % заявлених позовних вимог (17 984 грн. 97 коп. з 30 618 грн. 04 коп.).

58,74 % від 2 422грн. 40 коп. = 1 422 грн. 92 коп., які підлягають до стягнення з відповідачки на користь позивача.

41,26 % (100 % - 58,74 %) від 1 500 грн. 70 коп. = 619 грн. 19 коп., які підлягають до стягнення з позивача на користь відповідачки.

Частиною 10 статті 141 ЦПК України встановлено, що при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

Різниця між судовими витратами, які слід стягнути з відповідачки на користь позивача і навпаки, складає 803 грн. 73 коп. (1 422 грн. 92 коп. - 619 грн. 19 коп.).

Пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України встановлено, що судові рішення у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, касаційному оскарженню не підлягають.

Згідно з частиною дев`ятою наведеної статті для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» установлено у 2026 році прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня 2026 року – 3 328 грн. 00 коп.

Предметом позову у цій справі є майнові вимоги про стягнення з відповідачки 30 618 грн. 04 коп. заборгованості за кредитним договором.

Відтак, ціна позову у цій справі складає 30 618 грн. 04 коп., що станом на 01 січня 2026 року не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3 328 грн. 00 коп. х 250 = 832 000, 00 грн).

Урахувавши, що ціна позову у цій справі становить 30 618 грн. 04 коп., судові рішення, ухвалені у такій справі, не підлягають касаційному оскарженню відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374 пункт 2, 376 частина 1 пункти 1-4, 381, 382, 383, 384, 389 частина 3 пункт 2 ЦПК України, Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Тимащук Вікторії Анатоліївни, представника ОСОБА_2 , частково задовольнити.

Рішення Личаківського районного суду міста Львова від 16 грудня 2025 року змінити, ухваливши, що позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_2 підлягає до задоволення частково, у зв`язку з чим другий абзац резолютивної частини цього рішення викласти у редакції двох нових абзаців, а саме:

«Стягнути з ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» заборгованість за кредитним договором № 01.04.2025-100002600 від 01.04.2025 року у розмірі 17 984 (сімнадцять тисяч дев`ятсот вісімдесят чотири) грн. 44 коп., з яких:

-9 774 грн. 44 коп. – заборгованість за кредитом;

-8 210 грн. 53 коп. – заборгованість за відсотками за користування кредитом.

В задоволенні решти позовних вимог – відмовити».

Рішення Личаківського районного суду міста Львова від 16 грудня 2025 року в частині вирішення питання судових витрат скасувати.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» 803 (вісімсот три) грн. 73 коп. в якості різниці судових витрат, які понесли сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Постанова апеляційного суду касаційному оскарженню не підлягає.

Повну постанову складено 29 липня 2026 року.

Головуючий: Цяцяк Р.П.

Судді: Ванівський О.М.

Бойко С.М.