Постанова від 28 липня 2026 р. у справі №336/1156/23 — Запорізький апеляційний суд

Дата документу 29.07.2026

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

____________________________________________

Єдиний унікальний № 336/1156/23 Головуючий у 1 інстанції Боєв Є.С.

Провадження № 22-ц/807/1811/26 Суддя доповідач Салтан Лілія Геннадіївна

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 липня 2026 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого, судді-доповідача Салтан Л.Г ,

суддів: Кочеткової І.В., Сакояна Д.І.

розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_2 , на рішення Шевченківського районного суду міста Запоріжжя від 10 червня 2026 року за позовом Концерну «Міські теплові мережі» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги з постачання теплової енергії

ВСТАНОВИВ:

09 лютого 2023 року Концерн «Міські теплові мережі» звернувся до Шевченківського районного суду міста Запоріжжя з позовом, в якому зазначав, що Концерн «МТМ» діє на підставі статуту, відповідно до якого основною метою діяльності Концерну «МТМ» є здійснення виробничо-технічної діяльності, спрямованої на надійне та безперебійне забезпечення споживачів тепловою енергією, одержання прибутку для здійснення діяльності позивача та задоволення на його основі соціально-економічних інтересів трудового колективу позивача. Предметом діяльності підприємства є виробництво теплової енергії, розподілення теплової енергії для обігріву житла, а також побутових потреб населення та підприємств, установ, організацій, її збут та інше. Як зазначено в позові, правовідносини між позивачем та споживачем в сфері виробництва, транспортування та постачання теплової енергії регулюються ЦК України, ЗУ «Про житлово-комунальні послуги», Правилами надання послуги з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затвердженими Постановою КМУ від 21 липня 2005 року № 630 та від 21.08.2019 № 830, Положенням про Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України, Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 22.11.2018 № 315 про затвердження «Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг».

Концерн «МТМ» по відношенню до відповідачки, яка є споживачем, є виконавцем послуг з постачання теплової енергії. Ці послуги надавалися позивачем за місцем знаходження нерухомого майна відповідачки за адресою: АДРЕСА_1 . За цією адресою надання послуг здійснюється на підставі укладення публічного договору приєднання про надання комунальних послуг, споживачем послуг є відповідачка, як власник приміщення.

Посилаючись на те, що відповідачка не сплачувала послуги з постачання теплової енергії, які надавалися Концерном «МТМ», у період з листопада 2021 року по жовтень 2022 року у відповідачки утворилася заборгованість на суму 45898,53 грн., яку Концерн «МТМ» просить стягнути разом з понесеними судовими витратами зі сплати судового збору.

Рішенням Шевченківського районного суду міста Запоріжжя від 10 червня 2026 року позов задоволено; стягнуто з ОСОБА_1 на користь Концерну «Міські теплові мережі» заборгованість за надані послуги з постачання теплової енергії за період з 01.11.2021 по 01.10.2022 в розмірі 45898,53 грн та витрати по сплаті судового збору у розмірі 2684,00 грн.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, 30 червня 2026 року ОСОБА_1 , в особі представника – адвоката Попова В.В., подала апеляційну скаргу,в якій посилаючись не неповне з`ясування обставин справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 10 червня 2026 року, ухвалити нове рішення, яким відмовити Концерну «Міські теплові мережі» у задоволенні позову повністю; у разі, якщо апеляційний суд дійде висновку про неможливість ухвалення нового рішення, — скасувати рішення та направити справу на новий розгляд, а також стягнути з позивача судові витрати за подання апеляційної скарги.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що суд визнав доведеними обставини, які фактично не досліджувалися під час судового розгляду, при цьому суд не дослідив: технічний стан приміщення; систему внутрішньобудинкового теплопостачання; можливість фізичного постачання теплоносія; відсутність опалювальних приладів; відсутність підключення приміщення, лише обмежився дослідженням письмового розрахунку позивача. Також суд не встановив факту надання послуг відповідачці, при цьому позивач не надав суду належних доказів фактичного постачання теплової енергії до належного відповідачу нежитлового приміщення. У матеріалах справи відсутні: акти приймання-передачі послуг; акти обстеження приміщення; дані щодо фактичного теплопостачання саме приміщення відповідачки; технічні документи, що підтверджують наявність опалювальних приладів; документи про функціонування внутрішньої системи опалення приміщення. Сам по собі розрахунок заборгованості не підтверджує факту отримання послуги.

Крім того, суд не надав належної оцінки доказам відповідачки, у мотивувальній частині рішення суд не навів жодних мотивів відхилення доводів відповідачки та не зазначив причин, з яких такі доводи визнаються необґрунтованими. Висновок суду про самовільне відключення ґрунтується на припущеннях. Суд фактично переклав обов`язок доказування на відповідачку. Разом із тим саме позивач повинен був довести: дату відключення; особу, яка здійснила відключення; факт самовільного відключення; факт отримання відповідачкою теплової енергії після такого відключення.

Суд не перевірив правильність нарахувань, у матеріалах справи відсутні: деталізований розрахунок кожного нарахування; інформація про площу, використану при розрахунку; дані вузла комерційного обліку; документи щодо розподілу теплової енергії відповідно до Методики №315; відомості про частку загальнобудинкових витрат.

Суд не вжив заходів для забезпечення реального права сторони на участь у процесі, відхиливши клопотання про участь представника відповідачки у судовому засіданні в режимі відеоконференцзв`язку.

Під час підготовки апеляційної скарги відповідачкою отримано додаткові докази, які підтверджують фактичну відсутність можливості споживання теплової енергії спірним приміщенням. Зокрема, фотоматеріали приміщення за адресою: АДРЕСА_2 , приміщення №1 підтверджують, що опалювальні прилади (радіатори) у приміщенні відсутні; відводи від стояків системи централізованого опалення заглушені; теплова енергія фактично не може надходити до приміщення; внутрішньобудинкова система опалення приміщення не функціонує. Крім того, довідкою ОСББ «Квіткова алея» від 15.08.2025 підтверджується, що приміщення не підключене до системи централізованого опалення, опалювальні прилади демонтовані (від`єднані), а теплова енергія у приміщенні не споживається.

Після ухвалення рішення суду першої інстанції відповідачкою виявлено та отримано Звіт про оцінку майна від 31 липня 2018 року, виконаний суб`єктом оціночної діяльності – фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 на замовлення Департаменту комунальної власності та приватизації Запорізької міської ради. Об`єктом оцінки є нежитлове приміщення (літ. А-5) цокольного поверху загальною площею 162,8 кв.м, розташоване за адресою: АДРЕСА_2 . До Звіту включено фотоматеріали технічного стану приміщення. В описі інженерних мереж оцінювачем прямо зазначено: «Радіатори опалення відсутні». Станом на 31 липня 2018 року незалежним суб`єктом оціночної діяльності було зафіксовано відсутність опалювальних приладів у спірному приміщенні. Відомості, наведені у Звіті, не могли бути створені з метою впливу на результати судового розгляду та підтверджують, що відсутність опалювальних приладів і фактичного підключення приміщення до системи централізованого опалення існувала задовго до пред`явлення позову. Наведені документи є взаємоузгодженими та підтверджують одну й ту саму технічну обставину — відсутність опалювальних приладів і фізичного підключення приміщення до системи централізованого опалення. Отже, висновок суду першої інстанції про отримання відповідачкою послуги з постачання теплової енергії не відповідає фактичним обставинам справи та спростовується сукупністю належних і допустимих доказів.

Крім того, позивач не надав доказів: направлення відповідачці тексту типового договору; отримання відповідачем оферти; повідомлення про укладення договору; повідомлення про відкриття особового рахунку; доказів акцепту договору. Сам факт існування Типового договору не доводить виникнення конкретного цивільного зобов`язання між сторонами.

Просить дослідити надані ним нові докази до апеляційної скарги та ухвалити постанову про скасування рішення суду першої інстанції, прийняти рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу справи від 01 липня 2026 року для розгляду цієї справи визначений склад колегії: головуючий суддя (суддя-доповідач) Салтан Л.Г. та члени колегії : судді Гончар М.С. та Кочеткова І.В.

Ухвалою від 01 липня 2026 року, постановленою суддею-доповідачем Салтан Л.Г., вказану справу витребувано у суду першої інстанції.

09 липня 2026 року вищезазначена справа надійшла до апеляційного суду.

Ухвалою суду апеляційної інстанції від 10 липня 2026 року відкрито провадження.

Ухвалою суду апеляційної інстанції від 10 липня 2026 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання; у задоволенні клопотань апелянта про витребування та приєднання доказів відмовлено.

13 липня 2026 року до канцелярії суду надійшли скеровані через підсистему «Електронний суд» додаткові письмові пояснення апелянта, в яких він звертає увагу суду апеляційної інстанції, що без встановлення факту надання послуги, суд не мав правових підстав переходити до дослідження питання про розмір заборгованості, оскільки саме факт надання послуги є первинною юридичною підставою виникнення обов`язку щодо її оплати. Суд першої інстанції не встановив фактичного обсягу та якості послуг, які нібито надавались відповідачці, обмежившись лише формальним посиланням на наявність заборгованості в облікових документах. Особовий рахунок, виписка про нарахування та розрахунок заборгованості не підтверджують фактичної передачі теплової енергії в приміщення відповідачки, а лише відображають внутрішній облік позивача, тобто вони є внутрішніми документами, які відображають лише односторонні нарахування і не можуть бути належними доказами виникнення грошового зобов`язання. Матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів фактичного споживання теплової енергії відповідачкою. Розрахунок є лише математичним відображенням претензій, він не підтверджує фізичну передачу теплової енергії, оскільки не базується на актах наданих послуг або актах зняття показників приладів обліку. Наявність типового або «публічного» договору підтверджує лише намір сторін врегулювати відносини, але не звільняє позивача від обов`язку доводити факт поставки ресурсу до межі поділу мереж. Сам факт існування договірних правовідносин не створює презумпції фактичного виконання виконавцем своїх зобов`язань. За відсутності доказів висновок суду про отримання відповідачкою теплової енергії є припущенням. Суд першої інстанції не врахував відсутність актів обстеження мереж та проігнорував Технічний паспорт, Звіт про оцінку та Акт ОСББ, згідно з якими приміщення не обладнане опалювальними приладами (радіаторами). За відсутності у приміщенні будь-яких теплоспоживаючих приладів фізичне споживання теплової енергії є неможливим. Позивач не надав жодного доказу того, яким саме способом теплова енергія могла передаватися до приміщення відповідачки. За відсутності радіаторів, трубопроводів подачі теплоносія та інших теплоприймальних елементів фізична передача теплової енергії до приміщення є технічно неможливою. У матеріалах справи відсутні акти підключення об`єкта, технічна схема опалення, акти допуску теплоносія або дані комерційного обліку відповідно до Закону «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання».

Таким чином, рішення суду першої інстанції не відповідає критеріям законності та обґрунтованості, прийняте з неправильним застосуванням норм матеріального права та з істотним порушенням норм процесуального права, що, відповідно до ст. 374, 376 ЦПК України, є підставою для його скасування з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Відповідно до повторного Протоколу автоматизованого розподілу справи від 28 липня 2026 року для розгляду цієї справи визначений склад колегії: головуючий суддя (суддя-доповідач) Салтан Л.Г., члени колегії судді: Кочеткова І.В., Сакоян Д.І.

Згідно із ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Позивач не скористався своїм правом на подачу відзиву на вищезазначену апеляційну скаргу у цій справі. Однак, в силу вимог ч.3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду заочного рішення суду першої інстанції апеляційним судом.

В силу вимог ч.1 ст. 371 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції має бути розглянута протягом шістдесяти днів із дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження.

Відводів у цій справі не заявлено, самовідводи відсутні.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга представника позивача у цій справі підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

В силу вимог ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За змістом ч.1 ст. 381 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги ухвалює постанову за правилами ст. 35 глави 9 розділу ІІІ цього Кодексу з особливостями, зазначеними у ст. 382 цього Кодексу.

Апеляційним судом встановлено, що суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги у цій справі, керувався ст.1, 5, 7, 14, 19, 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», ст. 638, 639, 642 ЦК України, Правилами надання послуг з постачання теплової енергії, затверджених постановою КМУ від 21 серпня 2019 року № 830, Порядком відключення споживачів від систем централізованого опалення та постачання гарячої води, затвердженим наказом Мінрегіону від 26 липня 2019 року №169.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції вважав, що в даному випадку з 01.11.2021 типовий індивідуальний договір № 73202501 про надання послуги з постачання теплової енергії за вказаною адресою між позивачем та ОСОБА_1 вважається укладеним. Житловий будинок за адресою: АДРЕСА_2 оснащений приладом комерційного обліку теплової енергії, відповідно, обсяг спожитої у будівлі теплової енергії на опалення житлових та нежитлових приміщень визначається за показаннями вузла комерційного обліку. Відповідачка, посилаючись на те, що приміщення відключено від централізованого теплопостачання, доказів дотримання ним порядку відключення суду не надала, а тому таке відключення є самовільним. Відповідно до правової позиції, яка викладена у постанові Верховного Суду України від 11.11.2015 у справі № 6-1706цс15, самовільне відключення від мереж централізованого опалення не є підставою для звільнення від оплати за послуги теплопостачання. За наведеного відповідачка не може бути звільнений від оплати житлово-комунальних послуг, оскільки не відмовився у встановленому порядку від їх отримання.

Також суд першої інстанції встановив, що правовідносини між Позивачем та Споживачем в сфері виробництва, транспортування та постачання теплової енергії регулюються Цивільним кодексом України, Законом України «Про житлово-комунальні послуги», Законом України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання», Правилами надання послуги з постачання теплової енергії, затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України, від 21.07.2005 № 630 та від 21.08.2019, № 830, Положенням про Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України, Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 22.11.2018, № 315 про затвердження «Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг» та іншими нормативно-правовими актами України та вважав, що нарахування обсягу спожитої теплоенергії відповідачем відповідає Методиці розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженої наказом Мінрегіону від 22.11.2018 №315, зокрема п. 6 розділу ІІІ, за яким розраховується обсяг спожитої теплової енергії у будівлі/будинку, у якій/якому частина приміщень оснащена приладами розподільного обліку теплової енергії, а решта приміщень не оснащена такими приладами, наявні приміщення з індивідуальним опаленням та/або окремі приміщення з транзитними мережами опалення.

Отже, суд першої інстанції вважав встановленим, що Концерн «Міські теплові мережі» надав послуги з постачання теплової енергії, відповідач не звільняється від сплати за ці послуги, оскільки відключення від мереж централізованого опалення є самовільним. З розрахунків основного боргу за договором № 73202501, інформації щодо нарахувань вбачається, що відповідачка має заборгованість за надані послуги з постачання теплової енергії на суму 45898,53 грн, яка на цей час не погашена.

За наведеного, суд першої інстанції вважав, що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Апеляційний суд погоджується із таким висновком суду першої інстанції, вважає його правильним, а рішення суду першої інстанції таким, що ухвалено із додержанням вимог закону, є законним.

Узагальнені доводи апелянта зводяться до відсутності укладеного договору щодо споживання наданих послуг та спростування факту постачання теплової енергії в нежитлове приміщення, що належить йому на праві приватної власності.

Проаналізувавши встановлені судом першої інстанції обставини, обґрунтування рішення судом першої інстанції та доводи апелянта у справі, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Стаття 263 ЦПК України містить вимоги щодо законності і обґрунтованості судового рішення, а ст. 264 ЦПК України – питання, які вирішує суд під час ухвалення рішення суду. Рішення суду першої інстанції вимогам ст. 263-264 ЦПК України у цій справі відповідає.

Доводи апеляційної скарги представника відповідачки є такими, що дублюють доводи його відзиву у суді першої інстанції, яким суд першої інстанції надав належну оцінку, з якою погоджується апеляційний суд. Ці доводи є такими, що не спростовують правильно встановлених судом першої інстанції фактичних обставин цієї справи та правильних висновків суду першої інстанції у цій справі, а лише відображають позицію апелянта, яку вонга та її представник вважають єдино вірною та правильною.

Суд першої інстанції розглянув дану справу з додержанням вимог ЦПК України, тобто в межах заявлених позивачем позовних вимог та на підставі доказів сторін, яким надав відповідну оцінку з дотриманням вимог ст. 89 ЦПК України, за змістом якої: суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів; жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили; суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності; суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Матеріали справи однозначно свідчать про те, що на теперішній час між сторонами існує спір щодо необхідності оплати КОНЦЕРНУ «МІСЬКІ ТЕПЛОВІ МЕРЕЖІ» вартості за надані (за доводами апелянта - не надані ) послуги з теплової енергії у спірному періоді.

Концерн «Міські теплові мережі» є юридичною особою, метою діяльності якої відповідно до п. 2.1 Статуту є здійснення виробничо-технічної діяльності, спрямованої на постійне та безперебійне забезпечення споживачів тепловою енергією, одержання прибутку для здійснення діяльності Концерну та задоволення на його основі соціально-економічних інтересів трудового колективу Концерну.

У пункті 2.1. Статуту Концерну «МТМ», затвердженого розпорядженням Запорізького міського голови від 08 квітня 2013 року № 99 року, зазначено, що основною метою діяльності Концерну є здійснення виробничо-технічної діяльності, спрямованої на надійне та безперебійне забезпечення споживачів тепловою енергією, одержання прибутку для здійснення діяльності Концерну та задоволення на його основі соціально - економічних інтересів трудового колективу Концерну.

Предметом діяльності Концерну «Міські теплові мережі» є виробництво теплової енергії, транспортування теплової енергії магістральними та місцевими (розподільчими) тепловими мережами, постачання теплової енергії для потреб населення для обігріву житла і побутових потреб, комунально-побутових потреб підприємств, бюджетних установ та організацій, інших категорій споживачів, її збут тощо (п. 2.2 Статуту).

Концерн «Міські теплові мережі» здійснював нарахування за постачання теплової енергії в нежитлове приміщення з урахуванням того, що відповідач є його власником.

Відповідно до рішення виконавчого комітету Запорізької міської ради № 25 від 29.01.2009 «Про визначення виконавців житлово-комунальних послуг» у м. Запоріжжя, починаючи з 01 січня 2009 року, виконавцем житлово-комунальних послуг для населення, що мешкає у житловому фонді комунальної власності з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води визначено Концерн «Міські теплові мережі» в будинках, мережі яких безпосередньо приєднані до теплових мереж Концерн «Міські теплові мережі» (п. 1.2. Рішення).

3гідно рішення виконавчого комітету Запорізької міської Ради № 200 від 28 квітня 2011 року «Про визначення виконавців комунальних послуг» у м. Запоріжжі, починаючи з 01 квітня 2011 року виконавцем комунальних послуг для населення, що мешкає у житловому фонді комунальної власності з централізованого опалення, підігріву питної води визначено Концерн «МТМ» в будинках, мережі яких безпосередньо приєднані до теплових мереж Концерну «МТМ».

Зазначені рішення виконавчого комітету Запорізької міської ради № 25 від 29 січня 2009 року та № 200 від 28 квітня 2011 року було офіційно надруковано у офіційному засобі масової інформації Запорізької міської ради - газеті «Запорізька січ».

01.05.2019 набрав чинності Закон України від 09.11.2017 № 2189-VIII «Про житлово-комунальні послуги», предметом регулювання якого відповідно до ч. 1 ст. 2 цього Закону є відносини, що виникають у процесі надання споживачам послуг з управління багатоквартирним будинком, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення та поводження з побутовими відходами, а також відносини, що виникають у процесі надання послуг з постачання та розподілу електричної енергії і природного газу споживачам у житлових, садибних, садових, дачних будинках.

Згідно з п. 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону (у редакції на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що договори про надання комунальних послуг, укладені до введення в дію цього Закону, зберігають чинність на умовах, визначених такими договорами, до дати набрання чинності договорами про надання відповідних комунальних послуг, укладеними за правилами, визначеними цим Законом. Такі договори мають бути укладені між споживачами та виконавцями комунальних послуг протягом одного року з дати введення в дію цього Закону. У разі якщо згідно з договорами про надання комунальних послуг, укладеними до введення в дію цього Закону, передбачено більш ранній строк їх припинення, такі договори вважаються продовженими на той самий строк і на тих самих умовах.

Пунктом 4 Прикінцевих та перехідних положень Закону передбачено, що не пізніш як протягом одного року з дня введення в дію цього Закону (тобто не пізніше 01.05.2020) співвласники багатоквартирних будинків незалежно від обраної ними форми управління багатоквартирним будинком зобов`язані прийняти рішення про модель організації договірних відносин з виконавцями комунальних послуг (крім послуг з постачання електричної енергії та природного газу) щодо кожного виду комунальної послуги згідно з ч. 1 ст. 14 цього Закону, а виконавці комунальних послуг - укласти із такими співвласниками договори про надання відповідних комунальних послуг відповідно до обраної співвласниками моделі організації договірних відносин.

Відповідно до ч. 1–3 ст. 14 Закону за рішенням співвласників багатоквартирного будинку (уповноваженого органу управління об`єднання співвласників багатоквартирного будинку), прийнятим відповідно до Закону, договір про надання комунальної послуги укладається з виконавцем відповідної комунальної послуги, визначеним ст. 6 цього Закону:

1) кожним співвласником багатоквартирного будинку самостійно (індивідуальний договір);

2) від імені та за рахунок усіх співвласників багатоквартирного будинку управителем або іншою уповноваженою співвласниками особою (колективний договір);

3) об`єднанням співвласників багатоквартирного будинку або іншою юридичною особою, яка об`єднує всіх співвласників такого будинку та в їхніх інтересах укладає відповідний договір про надання комунальних послуг, як колективним споживачем.

Співвласники багатоквартирного будинку (об`єднання співвласників багатоквартирного будинку) самостійно обирають одну з моделей організації договірних відносин, визначену ч.1 першою цієї статті, за кожним видом комунальної послуги (крім послуг з постачання та розподілу природного газу і з постачання та розподілу електричної енергії). У межах одного багатоквартирного будинку дозволяється обрання різних моделей організації договірних відносин за різними видами комунальних послуг.

Індивідуальний договір про надання комунальних послуг укладається між співвласником багатоквартирного будинку та виконавцем відповідної комунальної послуги.

02.10.2021 року КОНЦЕРН «МТМ» оприлюднив на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування Запорізької міської ради (за посиланням http://zp.gov.ua/uk/articeles/item/10370/ukladannya-publichnih-dogovoriv-z-koncernom-miski-teplovi-merezhi-) та на власному офіційному веб - сайті (за посиланням http//teploseti.zp.ua/ua/for_consumers/Public_contracts/) індивідуальний договір про надання послуг з постачання теплової енергії та постачання гарячої води, що є публічним договором приєднання.

Відповідно до ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо).

Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. Тобто внесення змін до публічного договору приєднання законодавством не допускається так як вказане призведе до порушення прав інших суб`єктів імперативно визначених відносин.

Крім того, ч. 6 ст. 633 ЦКУ передбачено, що умови публічного договору, які суперечать ч.2 цієї статті та правилам, обов`язковим для сторін при укладенні і виконанні публічного договору є нікчемними.

Таким чином, в силу вимог вище наведених норм Закону, доводи суду першої інстанції щодо укладення з 01.11.2021 типового індивідуального договору № 73202501 про надання послуги з постачання теплової енергії за вказаною адресою між позивачем та ОСОБА_1 є правильними, оскільки 02.10.2021 року на офіційному сайті розмістив індивідуальні договори на послугу з постачання теплової енергії та постачання гарячої води, які за своєю правовою природою є публічними договорами приєднання та вважаються укладеними, якщо протягом 30 днів з дня опублікування тексту договору співвласники багатоквартирного будинку не прийняли іншу модель договірних відносин. Відповідачка, яка є власником нежитлового приміщення №1 в житловому будинку АДРЕСА_2 , а тому є співвласником цього будинку та має право на рівні права з іншими співвласниками будинку на ухвалення рішення щодо вибору моделі договірних відносин, не довела суду, що співвласниками багатоквартирного будинку (ОСББ «Квіткова алея») було прийнято рішення про модель організації договірних відносин з виконавцями комунальних послуг шляхом обрання форми індивідуального договору.

Згідно з п. 4 Договору фактом приєднання споживача до умов договору (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які свідчать про його бажання укласти договір, зокрема надання виконавцю підписаної заяви-приєднання (додаток), сплата рахунку за надану послуги, факт отримання послуги.

Пунктом 5 договору зазначено, що виконавець (позивач) зобов`язується надавати споживачу послугу відповідної якості та в обсязі відповідно до теплового навантаження будинку, а споживач зобов`язується своєчасно та в повному обсязі оплачувати надану послугу в строки і на умовах, що визначені цим договором.

Обсяг спожитої споживачем послуги визначається як частина обсягу теплової енергії, спожитої у будинку для потреб опалення, визначеної та розподіленої згідно з вимогами Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання».

Відповідно до п. 11 договору обсяг спожитої у будинку послуги визначається як обсяг теплової енергії, спожитої в будинку, за показаннями засобів вимірювальної техніки вузла (вузлів) комерційного обліку або розрахунково відповідно до Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженої наказом Мінрегіону від 22.11.2018 року № 315.

Згідно з п. 32 розрахунковим періодом для оплати обсягу спожитої послуги є календарний місяць.

Пунктом 34 договору визначено, що споживач здійснює оплату за цим договором щомісяця не пізніше останнього дня місяця, що настає за розрахунковим періодом, що є граничним строком внесення плати за спожиту послугу.

Відповідно до п. 36 договору під час здійснення оплати споживач зобов`язаний зазначити розрахунковий період, за який вона здійснюється, та призначення платежу (плата виконавцю, сплата пені, штрафів).

Згідно з п. 38 договору споживач не звільняється від оплати послуги, отриманої ним до укладення цього Договору.

Отже, централізоване опалення будинку АДРЕСА_2 здійснюється Концерном «Міські теплові мережі». Житловий будинок АДРЕСА_2 оснащений приладом комерційного обліку, про що зазначено в рахунках за надані послуги. Відповідно, обсяг спожитої у будівлі теплової енергії на опалення житлових та нежитлових приміщень визначається за показаннями вузла комерційного обліку.

Нежитлове приміщення відповідачки не оснащене розподільчим (індивідуальним) приладом обліку теплової енергії. На виконання пункту 5 договору позивач надавав послугу з постачання теплової енергії відповідачці у нежитлове приміщення №І першого поверху за адресою: АДРЕСА_2 , яке на праві приватної власності належить відповідачці, шляхом подачі теплової енергії через транзитний трубопровід (стояк).

При цьому, факт отримання послуг з постачання теплової енергії до п`ятиповерхового житлового будинку за адресою АДРЕСА_2 , в якому знаходиться нежитлове приміщення відповідачки, підтверджується рішеннями виконавчого комітету Запорізької міської ради про початок та закінчення опалювального періоду 2021-2022 років, відповідно до якого позивачем було розпочато і закінчено опалювальний сезон в м. Запоріжжі.

Також позивачем були сформовані та надані відповідачці, як споживачеві, рахунки на оплату спожитої послуги. Рахунки надавались на паперовому носії та направлялись рекомендованою кореспонденцією або в електронній формі, у тому числі за допомогою доступу до електронних систем обліку розрахунків споживачів, однак оплату відповідних нарахувань за листопад 2021 – жовтень 2022 відповідачка здійснювати відмовилися.

Згідно з положеннями ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Згідно з ч. 2 ст. 275 ГК України( в редакції, що діяла на час правовідносин) відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається.

Відповідно до ст. 275 ГК України (в редакції, що діяла на час правовідносин) відпуск енергії (електричної енергії, пару, гарячої і перегрітої води) без оформлення договору енергопостачання не допускається.

Укладання договору на постачання теплової енергії передбачено ст.24, 25 Закону України «Про теплопостачання» та є обов`язковим для сторін на підставі закону.

За змістом ст. 25 цього Закону теплогенеруюча, теплотранспортна та теплопостачальна організації мають право укладати договори купівлі-продажу теплової енергії із споживачами, водночас своєчасне укладання договору з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії є основними обов`язками споживача теплової енергії (ст. 24 Закону).

Положеннями ст. 1 Закону України «Про теплопостачання» визначено, що споживач теплової енергії - фізична або юридична особа, яка використовує теплову енергію на підставі договору; теплова енергія - це товарна продукція, яка виробляється на об`єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу; теплова мережа - це сукупність енергетичних установок, обладнання і трубопроводів, яка забезпечує транспортування теплоносія від джерела теплової енергії, центрального теплового пункту або магістральної теплової мережі до теплового вводу споживача.

Отже обов`язковою ознакою споживача теплової енергії, а саме споживачем теплової енергії може бути особа (ОСББ, житлово-комунальні організації, виконавці послуг), теплоспоживче обладнання якої (внутрішньобудинкові системи, мережі, устаткування тощо) через тепловий ввід приєднане або має технічні можливості для приєднання до місцевої (розподільчої) теплової мережі.

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» до житлово-комунальних послуг, зокрема, належать: комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.

За приписами ч. 1, 2 ст. 12 даного Закону, надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах. Договори про надання житлово-комунальних послуг укладаються відповідно до типових або примірних договорів, затверджених Кабінетом Міністрів України або іншими уповноваженими законом державними органами відповідно до закону. Такі договори можуть затверджуватися окремо для різних моделей організації договірних відносин (індивідуальний договір, індивідуальний договір з обслуговуванням внутрішньо-будинкових систем, колективний договір) та для різних категорій споживачів (індивідуальний споживач, колективний споживач).

Виконавець комунальної послуги - суб`єкт господарювання, що надає комунальну послугу споживачу відповідно до умов договору. Виконавцями комунальних послуг з постачання теплової енергії є теплопостачальна організація (ст. 1, ч. 2 ст. 6 Закону).

Індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги (ст. 1 Закону).

Відповідно до приписів ч. 2 ст. 7, ч. 2 ст. 8 Закону індивідуальний споживач зобов`язаний, зокрема, укладати договори про надання житлово-комунальних послуг у порядку і випадках, визначених законом; оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами. Виконавець комунальної послуги зобов`язаний, зокрема, забезпечувати своєчасність надання, безперервність і відповідну якість комунальних послуг згідно із законодавством та умовами договорів про їх надання; готувати та укладати із споживачем договори про надання комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов їх виконання згідно з типовим договором.

Згідно з ч. 2, 3, 7 ст. 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» виконавець послуги з постачання теплової енергії повинен забезпечити постачання теплоносія безперервно, з гарантованим рівнем безпеки, обсягу, температури та величини тиску. Постачання теплової енергії для потреб опалення здійснюється в опалювальний період. Послуга з постачання теплової енергії надається згідно з умовами договору, що укладається з урахуванням особливостей, визначених цим Законом, та вимогами правил надання послуг з постачання теплової енергії, що затверджуються Кабінетом Міністрів України, якщо інше не передбачено законом.

Статтею 24 Закону України «Про теплопостачання» встановлені права та обов`язки споживача теплової енергії і, зокрема, обов`язок своєчасного укладення договору з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії.

Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Стасттею 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 6 ст. 19 Закону України «Про теплопостачання» встановлено, що споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

Доводи апелянта, що в приміщенні відсутнє опалення, в належне йому приміщення не надаються послуги з постачання теплової енергії є необґрунтованими, оскільки теплова енергія, яка подається у житловий будинок, в якому знаходиться нежитлове приміщення відповідача обліковується приладом комерційного обліку теплової енергії, встановленому для загальнобудинкових потреб, а послуги визначаються як обсяг теплової енергії, спожитої в будинку за показниками засобів вимірювальної техніки вузла (вузлів) комерційного обліку.

При цьому суд апеляційної інстанції зауважує, що системи опалення приміщенні відповідача є невід`ємною складовою централізованої системи теплопостачання будинків, в яких вони розташовані, саме ж теплопостачання - це особливий вид комунальної послуги. Система теплопостачання для здійснення покладених на неї завдань виконується з окремих технологічно пов`язаних частин, що складають систему централізованого постачання, включає сукупність взаємопов`язаних джерел теплової енергії (технічних елементів і пристроїв), призначених для передачі у приміщення необхідної кількості тепла та підтримання в них заданої температури повітряного середовища. Теплова енергія передається в опалювальні приміщення за рахунок теплопровідності, випромінювання в конвекції, і поширюється не тільки від радіаторів, але й від інших елементів системи опалення (трубопроводи, стояки, підводки тощо). Відповідно до законів термодинаміки тепло передається від більш нагрітих тіл до менш нагрітих, а теплова енергія, що міститься в повітрі, в елементах інтер`єру приміщення, передається, в тому числі, і в сусідні приміщення через внутрішні стіни, перегородки та перекриття. Внутрішньобудинкова система опалення проектується таким чином, щоб забезпечити нормативну температуру повітря у всіх приміщеннях будинку. Згідно з пунктом 6.3.4. ДБН В.2.5-67:2013 опалення, вентиляція та кондиціонування опалення слід проектувати з урахуванням теплового балансу між тепловтратами та теплонадходженнями, у тому числі теплоти, що регулярно надходить у приміщення від трубопроводів. Теплова енергія подається в житловий будинок через приєднану мережу і розподіляється по всьому будинку по внутрішньо будинковій системі теплопостачання, що складається із стояків, нагрівальних елементів, а також іншого обладнання розташованого на цих мережах. При цьому, відсутність радіаторів не означає відсутність споживання послуг з централізованого опалення, оскільки наявність стояків в приміщенні свідчить про надходження тепла в приміщення.

Нежитлове приміщення відповідачки є невід`ємною частиною житлового будинку. Об`єктом теплопостачання є багатоквартирний будинок в цілому, в який надходить теплова енергія з метою опалення усіх приміщень будинку і житлових, і нежитлових приміщень. Тепло поширюється всередині будинку від усіх елементів системи опалення, від кожної її ділянки, і поширюється по всіх приміщеннях, незалежно від наявності або відсутності в конкретному приміщенні окремих елементів системи опалення. Теплоносій на вказаний будинок подається у повному обсязі для забезпечення нормативної температури внутрішнього повітря як в житлових, так і в нежитлових приміщеннях будинку. Відсутність окремих елементів системи опалення в приміщенні не свідчить про те, що теплова енергія не споживається. Вказане приміщення не підпадає під термін «неопалювальне» приміщення.

Відповідно до визначення, передбаченого Методикою, опалюване приміщення це приміщення у будівлі/будинку, яке забезпечується тепловою енергією за допомогою внутрішньобудинкової системи теплопостачання, та у якому забезпечується нормативна температура повітря.

Законодавство, яке регулює відносини, пов`язані з виробництвом, транспортуванням, постачанням та використанням теплової енергії, пов`язує обов`язок споживача сплатити вартість теплової енергії з фактом її споживання. Отже, при підрахунку теплоспоживання необхідно враховувати, в тому числі, тепловиділення в приміщенні від поверхонь прокладених трубопроводів (стояків, підводок до приладів тощо), що знаходяться у приміщенні з приладами обліку або без них. Таким чином, якщо навіть у приміщенні відсутні опалювальні прилади, але є стояки, підводки до приладів, споживач повинен сплачувати за фактичне тепло, яке виділяється від зазначених трубопроводів.

Дійсно, споживач серед іншого має право у встановленому законодавством порядку відключитися від систем централізованого теплопостачання та постачання гарячої води відповідно до Порядку відключення споживачів від мереж (систем) централізованого опалення (теплопостачання) та постачання гарячої води, що затверджений Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України №169 від 26.07.2019. Для звільнення від оплати за житлово-комунальні послуги споживач повинен не лише не мати відповідного договору та фактично не користуватися послугами, а відмовитися в установленому порядку від їх отримання. Лише перелічені документи, а не акти обстеження системи теплопостачання, можуть свідчити про ненадання до приміщення відповідача послуг з централізованого опалення. Однак, відповідачкою не надано суду актів відключення системи теплоспоживання та гарячого водопостачання (актів про відключення приміщень від мереж централізованого опалення) під час розгляду справи клопотань перед судом першої інстанції про витребування таких актів відповідачем також заявлено не було – відтак, факт наявності систем теплопостачання в приміщеннях відповідача, що приєднані до загальної системи опалення, в спірному періоді, є підтвердженим. Доводи апелянта щодо покладення обов`язку доведення факту належного відключення системи теплоспоживання та гарячого водопостачання у приміщенні відповідачки на позивача не є слушними, оскільки саме відповідачем спростовується факт самовільного відключення від системи теплоспоживання.

Належні, допустимі докази протилежного у матеріалах цієї справи відсутні, напроти з матеріалів справи вбачається, що система централізованого опалення проходить через нежитлове приміщення відповідача транзитним трубопроводом (стояком), який має закриті відводи, однак все ж таки фактично надає тепло, тому, враховуючи знаходження належного відповідачу нежитлового приміщення в багатоквартирному будинку, відсутність документів на підтвердження законності відключення від мережі опалення, суд апеляційної інстанції вважає, що вказане приміщення є опалювальними.

До справи долучені рахунки за постачання теплової енергії за кожний місяць періоду нарахування послуг, із відображенням кількості теплової енергії на будівлю, обсяг теплової енергії згідно показань розподільних ПО споживачів ( Гкал), тарифу за одиницю без ПДВ, суми послуги без ПДВ, розмір опалювальної площі будівлі, розмір опалювальної площі приміщень споживачів з розподільним ПО. Факт нарахування за надання теплової енергії підтверджений рахунками за постачання з листопад 2021 по жовтень 2024. Згідно із наданим представником позивача розрахунком, за договором № 73202501,за період листопад 2021-жовтень 2022 відповідач має заборгованість у загальному розмірі 45 898,53 грн, яка на цей час не погашена. Розмір нарахувань відповідачкою не спростований, контррозрахунок не наведений.

Наведеним вище спростовуються доводи відповідачки щодо того, що позивачем не доведено факту надання послуг за спірний період, їх обсягу, вартості, а також настання у відповідача строку виконання грошових зобов`язань зі сплати таких послуг.

Оскільки заборгованість відповідачки перед позивачем за надані послуги з постачання теплової енергії станом на час прийняття рішення не погашена, розмір вказаної заборгованості відповідає фактичним обставинам справи, тому колегія суддів прийшла до висновку, що вказана заборгованість має бути стягнута з відповідачки в повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги в частині того, що судом першої інстанції не було вжито заходів для забезпечення реального права сторони на участь у процесі не є слушними, оскільки суд першої інстанції у своєму рішенні надав оцінку заяві представника відповідачки адвоката Попова В.В. від 10.06.2026 про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції та відкладення розгляду справи на іншу дату. При цьому суд першої інстанції, вирішуючи можливість щодо розгляду справи у відсутність учасників процесу, які не з`явилися до судового засідання, врахував ті обставини, що відповідачка та її представник до суду не з`явилися в черговий раз, будучи обізнаними про судовий розгляд; та те, що подання клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції у строк, менший ніж визначений ст. 212 ЦПК України, не обумовлює відкладення судового засідання, та прийшов до висновку за можливе розглянути справу на підставі наявних у ній доказів.

Зазначені аргументи суду першої інстанції цілком узгоджуються з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 01 жовтня 2020 року по справі № 361/8331/18, в якій зазначено, що Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» вказав, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Верховний Суд виходить з того, що якщо учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Отже, за відсутності поважності причин, які б унеможливили явку до судового засідання належним чином повідомлених відповідачки та її представника та недоведеності факту неможливості вирішення спору шляхом врахування їхніх доводів, викладених у процесуальних заявах у суду апеляційної інстанції відсутні підстави вважати, що рішення суду було ухвалено з порушення норм процесуального законодавства.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 3 ст. 12 ЦПК України). Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях (ч.6 ст. 81ЦПК України). Підстави для звільнення від доказування відповідачки та її представника, передбачені ст. 82 ЦПК України, у цій справі відсутні.

Апеляційний суд на виконання вимог ч.5 ст. 12ЦПК України сприяв повному та всебічному апеляційному перегляду законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції у цій справі в межах доводів апеляційної скарги.

Так, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасник справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч.2 ст. 367 ЦПК України).

В силу вимог ч. 3 ст. 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Проте, такі докази, передбачені ч.2, 3 ст. 367 ЦПК України, які б могли бути узяті судом до уваги за неможливості подання їх суду першої інстанції, у цій справі відсутні та позивачем апеляційному суду не надані. Додані до апеляційної скарги докази судом не беруться до уваги, оскільки апелянтом не було доведено, що неподання таких доказів до суду першої інстанції було зумовлене наявністю поважних причин, суд апеляційної інстанції не вбачав підстав для задоволення заявлених клопотань про витребування та долучення до матеріалів справи нових доказів, тому ухвалою суду від 10 липня 2026 року було відмовлено у задоволенні клопотань апелянта про приєднання до матеріалів справи нових доказів та витребування доказів.

Згідно із ч.3 ст. 376 ЦПК України передбачені порушення норм процесуального судом першої інстанції, які є обов`язковою підставою для скасування або зміни рішення.

В силу вимог ч.2 ст. 376 ЦПК України лише порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, можуть бути підставою для скасування або зміни рішення. Встановлено, що у цій справі відсутні порушення судом першої інстанції норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування чи зміни рішення, а також відсутні порушення норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення по суті цієї справи.

При вищевикладених обставинах, доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на законі та доказах, наявних у матеріалах цієї справи, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, ухваленим з додержанням вимог ЦПК України.

Крім того, судом першої інстанції правильно, з додержанням вимог ст. 133, 141 ЦПК України у цій справі було вирішено питання про розподіл між сторонами понесених судових витрат, пов`язаних із розглядом цієї справи судом першої інстанції.

За таких обставин, апеляційний суд не вбачає передбачених законом підстав для скасування рішення суду першої інстанції у цій справі або ж його зміни.

Також, в силу вимог ч.1 ст. 141 ЦПК України у разі відмови апелянтові у задоволенні його апеляційної скарги, останній не має права на компенсацію за рахунок позивача будь-яких судових витрат, пов`язаних із розглядом цієї справи апеляційним судом.

Керуючись ст. 7, 12-13, 81-82, 89, 141, 367-369, 372, 374-375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в особі представника адвоката Попова Володимира Вікторовича - залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду міста Запоріжжя від 10 червня 2026 року у цій справі - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту цієї постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Повний текст постанови складений 29 липня 2026 року. Копію постанови надіслати учасникам справи для відома.

Головуючий суддя: Л.Г. Салтан

Члени колегії:

Суддя: І.В. Кочеткова

Суддя: Д.І. Сакоян