Рішення від 27 липня 2026 р. у справі №732/415/26 — Городнянський районний суд Чернігівської області

Справа № 732/415/26

Провадження 2/732/377/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 липня 2026 року м. Городня

Городнянський районний суд Чернігівської області у складі: головуючого – судді Карпинської Н.М., секретар – Воропаєва К.В. за участі: позивача – ОСОБА_1 , її представника – адвоката Синявського О.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Городня у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Городнянська міська рада Чернігівської області, про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, стягнення аліментів у зв`язку з інвалідністю, -

ВСТАНОВИВ:

позивач звернулася до Городнянського районного суду Чернігівської області з позовом до відповідача та просила встановити факт спільного проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , однією сім`єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу в період часу із серпня 2015 року по ІНФОРМАЦІЯ_3 включно. Стягнути із ОСОБА_2 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_4 в с. Івот, Шостинського району, Сумської області, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , на утримання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв`язку з її інвалідністю аліменти у розмірі частини його заробітку (доходу) щомісячно, починаючи від дня подання позову до суду на період строку інвалідності.

Позов вмотивований тим, що у 2015 році позивач у соціальних мережах познайомилася із відповідачем та із серпня він переїхав до неї, де вони постійно проживали однією сім`єю у її квартирі за адресою: АДРЕСА_2 . Вели спільне господарство, мали спільний бюджет, ділили спільні витрати, мали спільне харчування та піклувались один про одного як чоловік і дружина, мали права та обов`язки притаманні подружжю. У такому цивільному шлюбі проживали до 29.12.2024, а 30.12.2024 зареєстрували свій шлюб. У 2022 році позивач перенесла інсульт, із 01.12.2024 їй встановлена третя група інвалідності. Відповідач має постійний заробіток, у січні 2026 року ініціював розірвання шлюбу та перестав надавати позивачу матеріальну допомогу, хоча має можливість і зобов`язаний її утримувати внаслідок інвалідності, встановленої за час їх шлюбу.

Позивач у судовому засіданні позов підтримала. Просила позов задовольнити. У своїх поясненнях суду розповіла, що познайомилася із відповідачем у соціальних мережах через інтернет у серпні 2015 року. Незабаром він переїхав до неї у м. Городня із с. Заріччя. Місце реєстрації не змінив. Вони стали проживати як одна сім`я в її квартирі за адресою: АДРЕСА_2 . Це трикімнатна квартира, де крім сторін, проживали: син і дочка позивача від першого шлюбу (1999 та 2001 року народження), брат позивача, позивач і відповідач. Відповідач та його попередня дружина були позбавлені батьківських прав відносно двох їх синів, які фактично виховувалися в інтернаті, а після випуску із інтернату навідувалися до свого батька за місцем його нового проживання у м. Городня, тобто інколи проживали у квартирі позивача за адресою: АДРЕСА_2 . Позивач швидко завагітніла від відповідача, однак за кілька тижнів до пологів у 2016 році плід завмер. Відповідач бажав мати дитину із позивачем і дуже переймався цією трагічною подією. Відповідач працював за наймом у Київській області (із 2015 по 2019 на пилорамі, із 2019 по 2023 на іншому виробництві) вахтовим методом: 15 діб через 15 діб. У вільні від роботи 15 діб постійно проживав із позивачем за вище вказаною адресою. Сезонно вони удвох збирали гриби, а у холодну пору року він у вільний від роботи час займався у гаражі ремонтом автомобіля. У с. Заріччя із моменту свого переїзду до позивача відповідач більше не проживав. Позивач і відповідач постійно проживали однією сім`єю у квартирі позивача. Відповідач оплачував комунальні повністю, на продукти харчування та поточні потреби, на одяг вони витрачали кошти у рівних частинах 50% на 50 %. У 2024 році відповідач сам запропонував офіційно одружитися, у зв`язку із групою інвалідності позивача він мав певні пільги у визначенні військової частини, до якої його призвали на військову службу. У січні 2026 року вона отримала документи із суду про те, що він звернувся із позовом про розірвання шлюбу. Після першого судового засідання у березні 2026 року позивач подала свій позов, у тому числі ініціювала стягнення аліментів. Захворювання у позивача загострилися у 2022 році, хворіє, серед іншого, на цукровий діабет, ліки від такого захворювання великовартісні. 01.12.2024 їй встановлена 111 група інвалідності до 01.05.2028. Відповідач має можливість надавати матеріальну допомогу, коли він пішов на військову службу він переводив їй гроші на картку щомісячно 5000-6000 гривень до моменту ініціювання позову про розлучення. Крім того, із 01 липня 2026 року йому підвищили грошове забезпечення, яке складає суму більше 30000 гривень, тому зобов`язаний її утримувати на час її інвалідності. Відповідаючи на запитання головуючого судді позивач розповіла, що її син і дочка від її першого шлюбу наразі є повнолітніми. Син відмовився від своєї сім`ї (матері-позивача та сестри). Її повнолітня дочка, якій зараз виповнилося 24 роки, працює за кордоном і постійно допомагає матері-позивачу: кожні 3 місяці вона надсилає матері цільову допомогу в сумі 2500 гривень на інсулін, щомісячно надсилає по 2000-3000 гривень на поточні потреби своєї матері. Позивач отримує у 2026 році пенсію по інвалідності в сумі 3700 гривень щомісяця. Із позивачем також проживає її брат, який, коли має заробіток, покриває частину поточних розходів на утримання житла, коли брат не працює – тоді позивач утримує брата.

Відповідач у судовому засіданні відсутній. Подав відзив (а.с.71-73). У позові просив відмовити. Письмово заперечуючи проти вимог позову, зауважив, що позивачем не надано доказів того, що протягом десяти років сторони вели спільне господарство, мали спільні витрати, спільний бюджет і спільне харчування, купували майно для спільного користування у «створеній сім`ї», приймали спільну участь в утриманні житла, його ремонті та будь-яких інших доказів, які засвідчують реальність сімейних відносин між сторонами та усталеність відносин притаманних подружжю. Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» визначено прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність на 2026 рік в сумі 2595 грн. Позивачка згідно поданих нею документів у 2025 році отримувала пенсію у розмірі 3323,00 грн, тобто її дохід забезпечує їй встановлений законом прожитковий мінімум. Чеки на придбані препарати не є допустимими доказами необхідних витрат, оскільки зазначені у них препарати не підтверджені виписками із медичної картки про офіційне призначення. Тобто ОСОБА_1 не може вважатися такою, що потребує матеріальної допомоги від колишнього чоловіка, виходячи із основних засад Сімейного кодексу. Сам відповідач проходить військову служби, винаймає за плату житло, утримує нову дружину, його місячний дохід – 20899 гривень грошового забезпечення військовослужбовця. Таким чином, він не є особою, який має фінансову можливість надавати фінансову допомогу колишній дружині.

Заслухавши пояснення позивача, аргументи її адвоката, з`ясувавши вимоги і заперечення сторін, приймаючи до уваги обставини, викладені відповідачем у відзиві, дослідивши заявлені сторонами письмові докази, допитавши свідка, запрошеного позивачем, визначившись із правовідносинами сторін і нормою права, яка підлягає застосуванню, суд законних та обґрунтованих підстав для задоволення позову не знаходить.

Судом встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі із 30 листопада 2024 року по 05.06.2026 та їх шлюб було розірвано за ініціативою ОСОБА_3 на підставі рішення Городнянського районного суду Чернігівської області від 05 травня 2026 року у справі № 732/85/26, яке набрало законної сили 05.06.2026 (а.с.15,80-82).

На час розгляду позову, ініційованого ОСОБА_1 , відповідач ОСОБА_3 перебуває у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_4 , що підтверджено свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 (а.с.74), згідно якого ОСОБА_2 та ОСОБА_4 зареєстрували шлюб 30 червня 2026 року, про що 30 червня 2026 року Старокостянтинівським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Хмельницького району Хмельницької області складено актовий запис № 76.

На час розгляду позову позивач ОСОБА_1 у іншому зареєстрованому шлюбі не перебуває. До 2015 року (до часу ймовірної побудови відносин із ОСОБА_2 ) позивач попередньо розірвала шлюб із першим чоловіком (а.с.33) і до 29 листопада 2024 року у шлюбі не перебувала.

До 2015 року (до часу ймовірної побудови відносин із ОСОБА_1 ) громадянин ОСОБА_2 попередньо розірвав шлюб із першою дружиною (а.с.32) і до 29 листопада 2024 року у шлюбі не перебував.

Тривалі відносини із відповідачем позивач підтверджує власними поясненнями і показаннями запрошеного нею свідка ОСОБА_5 .

У своїх показаннях свідок ОСОБА_5 суду розповіла, що є однокласницею позивача, з якою після випуску із школи підтримують дружні відносини постійно. У серпні 2015 року позивач розповіла свідку, що познайомилися в мережі інтернет із ОСОБА_2 , який швидко переїхав до позивача у м. Городня і став проживати із позивачем однією сім`єю за адресою: АДРЕСА_2 . ОСОБА_1 познайомила свідка ОСОБА_5 із її новим обранцем. ОСОБА_6 здався свідку порядним чоловіком. Позивач і відповідач досить часто приходили до свідка в гості, сприймалися нею як подружжя, хоча зареєстрували шлюб тільки у грудні 2024 року, однак із 2015 до моменту реєстрації шлюбу вони мали фактичні шлюбні відносини, жили однією сім`єю, відповідач працював вахтовим методом, однак у вільний від роботи час проживав постійно із позивачем.. Свідок працює у магазині. Позивач і відповідач удвох приходили у магазин, де працює свідок, радилися, що купити і витрачали на це кошти обох: і відповідача, і позивача. Як у них був заснований сімейний бюджет свідок вказати не може, їй про це невідомо. Також додала, що у 2016 році у сторін мала народитися дитина, однак плід завмер до дати пологів.

Судом враховується, що відповідно до частини другої статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Згідно із частинами першою, другою статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення в них прав та обов`язків подружжя.

Встановлення факту проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу у період часу із серпня 2015 року по 29 листопада 2024 року позивач пов`язує із обґрунтуванням їх тривалих прав та обов`язків, достатніх для стягнення із відповідача аліментів на її утримання.

Для підтвердження факту, про який позивач просила у пункті 1 прохальної частини своєї заяви, необхідно було довести перед судом факту спільного їх проживання, наявності у них спільного побуту, виникнення між ними у зв`язку із цим взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю.

Під спільним проживанням слід розуміти постійне фактичне мешкання чоловіка та жінки за однією адресою, збереження ними у такому житлі переважної більшості своїх речей, зокрема щоденного побутового вжитку, сприйняття ними цього місця проживання як свого основного, незалежно від того, що будь-хто із них за особливістю своєї роботи/служби тривалий час міг бути відсутнім за цим місцем проживання (несення військової служби, вахтовий метод роботи тощо).

Спільний побут, в свою чергу, передбачає ведення жінкою та чоловіком спільного господарства, наявність спільного бюджету, витрат, придбання майна для спільного користування, в тому числі за спільні кошти та внаслідок спільної праці, спільна участь в утриманні житла, його ремонт, спільне харчування, піклування чоловіка та жінки один про одного/надання взаємної допомоги тощо.

До прав та обов`язків, притаманних подружжю, слід віднести зокрема, але не виключно, існування між чоловіком та жінкою, реалізацію ними особистих немайнових прав, передбачених главою 6 СК України, тощо.

При цьому має бути встановлена і доведена саме сукупність вказаних усталених обставин та відносин, оскільки самі по собі, наприклад, факти перебування у близьких стосунках чоловіка та жінки або спільна присутність їх на святах, або пересилання коштів, або періодичний спільний відпочинок, або проживання за однією адресою, факт реєстрації за такою адресою при відсутності інших наведених вище ознак не можуть свідчити, що між чоловіком та жінкою склались та мали місце усталені відносини, притаманні подружжю.

Натомість, згідно витягу з реєстру територіальної громади ОСОБА_1 із 08.08.1992 по день видачі витягу постійно зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 .

Відповідач за інформацією із державного демографічного реєстру № 2493879 від 23.03.2026 (а.с.21) із 19.08.2002 значиться зареєстрованим за адресою: АДРЕСА_1 .

Дійсно, реєстрація не обмежує свободу пересування, однак, доводячи спільне десятирічне проживання позивач мала подати акти обстеження за місцем їх постійного проживання, фото, ілюстрації щодо збереження у такому житлі переважної або більшості речей іншого із ймовірного подружжя за однією адресою; виписки із медичних карток, послужних списків, заяв про влаштування на роботу чи на військову службу, де містилися б записи про одну адресу кожного із подружжя, що дозволяло б підтвердити сприйняття відповідачем спільного місця проживання як свого основного.

Належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу можуть бути, зокрема, але не виключно: свідоцтва про народження дітей; довідки з місця проживання; свідчення свідків; листи ділового та особистого характеру тощо; свідоцтво про смерть одного із "подружжя"; свідоцтва про народження дітей, в яких чоловік у добровільному порядку записаний як батько; виписки з погосподарських домових книг про реєстрацію чи вселення; докази про спільне придбання майна як рухомого, так і нерухомого (чеки, квитанції, свідоцтва про право власності); заяви, анкети, квитанції, заповіти, ділова та особиста переписка, з яких вбачається, що "подружжя" вважали себе чоловіком та дружиною, піклувалися один про одного; довідки житлових організацій, сільських рад про спільне проживання та ведення господарства та ін.

Схожі правові позиції неодноразово висловлювались Верховним Судом, зокрема у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі №554/8023/15-ц, постановах Верховного Суду від від 15 липня 2020 року по справі №524/10054/16, від 03 листопада 2022 року у справі № 361/4744/19, від 27.03.2025 року у справі № 127/10809/23.

Виписка про перерахування коштів, яку надала позивач (а.с.19) підтверджує фінансові платежі на її користь від відповідача у період їх спільного шлюбу. Будь-яких доказів спільного бюджету за 2015-2024 роки позивачем надано не було, а відповідачем таке категорично заперечується.

Для встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу потрібно враховувати у сукупності всі ознаки, що притаманні подружжю. Таким чином, предметом доказування у справах про встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу є факти спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю.

Подібний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року у справі № 686/15993/21, від 09 листопада 2022 року у справі № 753/10315/19, від 16 листопада 2022 року у справі № 199/3941/20.

При цьому має бути встановлена і доведена саме сукупність вказаних усталених обставин та відносин (спільне проживання однією сім`єю; спільний побут; взаємні права та обов`язки (статті 3, 74 СК України), оскільки самі по собі, наприклад, факти перебування у близьких стосунках чоловіка та жінки або спільна присутність їх на святах, або пересилання коштів, або періодичний спільний відпочинок, або проживання за однією адресою, факт реєстрації за такою адресою при відсутності інших наведених вище ознак не можуть свідчити, що між чоловіком та жінкою склались та мали місце усталені відносини, притаманні подружжю.

Схожий за змістом висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц, у постанові від 23 січня 2024 року у справі 523/14489/15-ц.

Тривалість спільного проживання чоловіка та жінки як ознака наявності сім`ї на законодавчому рівні не визначена. Водночас строк спільного проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу має бути достатнім для того, щоб стверджувати, що між чоловіком та жінкою склалися усталені відносини, які притаманні подружжю.

Європейський суд з прав людини, надаючи власне визначення терміну «сімейне життя», вказує на те, що сімейне життя може існувати там, де між особами не існує жодних юридичних зв`язків. Так, у справі «Ельсхольц проти Німеччини» Суд визначив, що «поняття сім`ї (за статтею 8 ЄКПЛ) не обмежується стосунками на основі шлюбу і може охоплювати інші «сімейні» de facto зв`язки, коли сторони проживають разом поза шлюбом».

Нормами Сімейного кодексу України не визначено, які конкретно докази визнаються беззаперечним підтвердженням факту спільного проживання, тому вирішення питання про належність і допустимість таких доказів є обов`язком суду під час їх оцінки.

Закон не визначає, які конкретно докази визнаються беззаперечним підтвердженням факту проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу, тому вирішення питання про належність і допустимість таких доказів є обов`язком суду при їх оцінці.

Для встановлення спільного проживання однією сім`єю до уваги не може бути прийняте виключно показання свідка. Показаннями запрошеного свідка однозначно не підтверджується, що між сторонами мали місце усталені відносини, притаманні подружжю, наявність спільного бюджету та взаємних прав та обов`язків. Допитана тільки вказувала, що вони вдвох приходили до свідка у гості і що в магазині, де свідок працює продавцем сторони узгоджували між собою, який товар купити і хто за це буде платити. Свідком підтверджено, що позивач очікувала дитину, однак сама позивач не подала доказів (виписок із карток ведення вагітності жіночої консультації, обмінної карти про те, що ОСОБА_2 опікувався її вагітністю, визнавав дитину тощо), тільки зі слів встановлено, що вагітність не завершилася пологами.

Спільне проживання не є достатнім для визнання осіб однією сім`єю без наявності інших ознак сім`ї.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду: від 12 грудня 2019 року у справі № 466/3769/16, від 27 лютого 2019 року у справі № 522/25049/16-ц, від 11 грудня 2019 року в справі № 712/14547/16-ц, від 24 січня 2020 року в справі № 490/10757/16-ц.

Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлених під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, на підтвердження чого були заявлені докази стороною.

Натомість, виходячи із доказів наданих позивачем, при їх запереченні відповідачем, одна сім`я позивача і відповідача у період, зазначений позивачем, ґрунтується тільки на припущеннях, а припущення не може бути покладено в основу судового рішення.

Згідно зі статями 76, 77, 79 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Приписами статті 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Зважаючи на вищевикладене, й враховуючи, що докази надані позивачем не є достатніми для встановлення факту проживання однією сім`єю, як чоловіка та жінки, суд вважає недоведеним, що із серпня 2015 по 29 листопада 2024 року у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 фактично існували відносини притаманні подружжю, тому у задоволенні вимог про встановлення факту спільного проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , однією сім`єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу в період часу із серпня 2015 року по 29 листопада 2024 року слід відмовити.

Згідно ч.1,2, 3 статті 75 СК України дружина, чоловік повинні матеріально підтримувати один одного. Право на утримання (аліменти) має той із подружжя, який є непрацездатним, потребує матеріальної допомоги, за умови, що другий із подружжя може надавати матеріальну допомогу. . Непрацездатним вважається той із подружжя, який досяг пенсійного віку, встановленого законом, або є особою з інвалідністю I, II чи III групи.

Згідно поданого витягу із рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи 19/25/681/ВП ОСОБА_1 встановлено третя група інвалідності із 01.12.2024.

Шлюб між сторонами було зареєстровано 30 листопада 2024 року (а.с.15) та розірвано в день набрання рішенням суду законної сили, тобто 05.06.2026. Судом також враховується, що із позовом про аліменти позивач звернулася вже після того як ОСОБА_2 ініціював позов про розірвання шлюбу, тобто 20.03.2026

Як вбачається із положень частин 1-3 статті 76 Сімейного кодексу України розірвання шлюбу не припиняє права особи на утримання, яке виникло у неї за час шлюбу. Після розірвання шлюбу особа має право на утримання, якщо вона стала непрацездатною до розірвання шлюбу або протягом одного року від дня розірвання шлюбу і потребує матеріальної допомоги і якщо її колишній чоловік, колишня дружина може надавати матеріальну допомогу. Особа має право на утримання і тоді, коли вона стала особою з інвалідністю після спливу одного року від дня розірвання шлюбу, якщо її інвалідність була результатом протиправної поведінки щодо неї колишнього чоловіка, колишньої дружини під час шлюбу. Якщо на момент розірвання шлюбу жінці, чоловікові до досягнення встановленого законом пенсійного віку залишилося не більш як п`ять років, вона, він матимуть право на утримання після досягнення цього пенсійного віку, за умови, що у шлюбі вони спільно проживали не менш як десять років.

Таким чином десять років спільного проживання у шлюбі пов`язується із пенсійним віком, а не інвалідністю і фактично до розв`язуваних вимог про аліменти внаслідок інвалідності, правового зв`язку не мають.

За хронологією подій інвалідність (третя група) дружини настала у період зареєстрованого між сторонами шлюбу, і хоча розірвання шлюбу не припиняє права, яке виникло під час шлюбу, однак суд, розв`язуючи обґрунтованість вимог, згідно із Законом зобов`язаний розглянути як потребу одержувача аліментів у матеріальній допомозі , так і можливість платника у наданні такої допомоги.

У 2026 році прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність (непрацездатних осіб), становить 2 595 гривень на місяць. Як вбачається із довідки про доходи (а.с.14) ОСОБА_1 отримує пенсію по інвалідності, яка на місяць у 2025 році становила 3323,00 грн, а за поясненнями позивача на момент розгляду справи у 2026 році складає 3700 гривень щомісяця. Тобто її дохід покриває встановлений законом прожитковий мінімум. Як зазначила сама позивач, вона має від попереднього шлюбу повнолітнього сина та повнолітню дочку. Відносини із сином не підтримує, дочка, яка працює за кордоном, надає матері фінансову допомогу. З цього суд робить висновок, що доходу позивача вистачає на базові потреби, тобто у справі не доведено, що позивач потребує матеріальної допомоги від відповідача, який зараз перебуває у інших шлюбних відносинах. Значні витрати, виходячи із поданих чеків, позивачем не підтверджено, оскільки не доводить, що саме цих ліків потребує позивач за встановленою групою інвалідності. Позивач мала доводити не тільки, що має інвалідність, а й те, що вона потребує підтримки, а її власних доходів недостатньо. Відсутність доказів потреби зумовлює відмову у позові, оскільки сам факт інвалідності не є достатньою підставою без доведеної фінансової незабезпеченості, навіть при доведеності можливості відповідача, який проходить військову службу та має стабільне грошове забезпечення, надавати допомогу. За правилами ч.2 статті 75 СК України за порушеними вимогами про аліменти має доводитися сукупність умов: 1) непрацездатність, 2) потреба в матеріальній допомозі, 3) спроможність другого із подружжя надавати матеріальну допомогу. Відсутність хоча б одного із перерахованих елементів, руйнує сенс норми права, суперечить її змісту, наданого законодавцем. Внаслідок недоведеності належними доказами потреби позивача у цій частині позову також слід відмовити.

Керуючись ст.2,4-5,12-13,43,82,83,89,259,263-265,268,273,354 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_2 , до ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_3 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , про встановлення факту проживання однією сім`єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу із серпня 2015 року по 29 листопада 2024 року та про стягнення аліментів на утримання позивача, яка є особою з інвалідністю 111 групи.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Чернігівського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Датою складення повного тексту судового рішення є 30 липня 2026 року.

Суддя Карпинська Н.М.